Латиноамериканська цивілізація

У Бразилії тактика президента Л. да Сілви, який прийшов до влади під гаслами боротьби з голодом, бідністю і величезною соціальною нерівністю, полягає в тому, щоб поєднати неоліберальний курс макроекономічної стабілізації зі здійсненням певних соціальних програм. Хоча становище найбідніших дещо поліпшилося, проте пріоритет віддавався інтересам панівних класів і розширенню бази для взаємодії з іноземним капіталом. Це віддзеркалювало реальне розташування соціальних сил у країні, а також глибоку інтеграцію Бразилії в систему міжнародних економічних зв'язків, різнобічну інтегрованість бразильської економіки у процеси глобалізації, що диктувало уряду надзвичайну обережність у виконанні зобов'язань як щодо внутрішніх соціальних програм, так і зобов'язань щодо іноземних партнерів. Поміркований курс має результатом менші успіхи у подоланні бідності, ніж у Венесуелі, проте відчутні: за 2004-2010 рр. зі злиденності вдалося вирватися 20 млн осіб. Після закінчення своєї каденції Л. да Силва наполягав, аби від правлячої партії балотувалася донька болгарського комуніста-емігранта Ділма Роуссефф, яка до того працювала міністром енергетики та керівником президентської адміністрації. Новий президент Бразилії позиціонує себе як пряму наступницю курсу Л. да Силви, при якому в країні економічне зростання поєднувалося з успішною соціальною політикою.

У Болівії соціально-економічний курс здійснюється так само жорстко, як у Венесуелі. Його основними складовими є аграрна реформа (передбачена націоналізація земель великих власників без викупу: 100 родин мали 25 млн га земель, у той час, як 2 млн селян - тільки 5 млн), а також націоналізація нафтогазових ресурсів, які перебувають в іноземному капіталі. Здійснюється цей курс під керівництвом президента Е. Моралеса - індіанця за походженням. Останнє є свідченням дуже важливої тенденції, що одержала назву "індихенізм". Упродовж тривалого часу індіанський фактор недооцінювався в суспільному житті регіону. Проте останнім часом зменшення індіанського населення змінилося його зростанням. Вважатися індіанцем перестає бути принизливим. Самоідентифікація дедалі частіше робить вибір у бік визнання індіанського походження, що раніше не афішувалося. Індихеніський рух перейшов у фазу активної політичної організації. Етнічний фактор рішуче втрутився в "лівий поворот", його зростаючий вплив - не тільки в Болівії, айв Еквадорі, Перу, Гватемалі, Мексиці. У Мексиці та країнах андської групи самосвідомість місцевих індіанців живиться гордістю за те, що вони є спадкоємцями давніх доколумбових цивілізацій. Отже, можна розглядати індихенізм як засіб підключення низів до сучасної цивілізаційної динаміки. Показовим є те, що саме в мексиканському штаті Ч'япас у 1996 р. відбулася перша всесвітня зустріч противників глобалізації, яка, на їхню думку, несе вигоди потужним транснаціональним корпораціям і шкоду слабким країнам, що розвиваються. Протестуючи проти глобалізації у її нинішньому вигляді, активісти руху за нову модель соціально-економічного розвитку пропонують альтернативні підходи, що дало основу назвати їх рух альтерглобалістським. У прагненні вистояти проти тиску з боку Сполучених Штатів Америки і транснаціональних корпорацій країни Латинської Америки дедалі більше вдаються до інтеграції між собою. Водночас Латинська Америка, що вийшла на авансцену світової історії, із середини кидає виклик західній цивілізації, виклик тим тенденціям, які поки що в ній домінують.

Наприкінці першого десятиріччя XXI ст. складно з упевненістю визначити, знаходиться латиноамериканська цивілізація на висхідній чи низхідній ділянці траєкторії своєї історії. Загрози існуванню цієї спільноти пов'язані насамперед із геополітичним фактором, найголовнішим чинником у якому є США, із постійними найновішими тенденціями впливу глобалізації на цей регіон. Якщо впродовж кількох років на початку 2000-х спостерігалося економічне зростання більшості латиноамериканських країн, то його швидкість значно загальмувалася світовою фінансово-економічною кризою. Суттєву роль відіграє гетерогенність структур самої латиноамериканської цивілізації, сповненої гострих протиріч і нерозв'язаних проблем. Найперша з них - перманентна бідність значної частини населення, зростаюча загроза екологічної кризи, організована злочинність, наркоманія і наркобізнес, які призводять до нарковійн, корупції. У свій час Латинську Америку назвали "мафіозним бананово-кокаїновим континентом". Нині вона перебуває у процесі самовизначення і водночас вступила у смугу напруженого пошуку шляхів адаптації до нових невизначених умов. Невизначеність зумовлюється не тільки змінами, які несе глобалізація, але й змінами, що неодмінно має зазнати сама глобалізація у зв'язку із тією структурною кризою, яка стала відчутною восени 2008 р.

Перед Латинською Америкою постала складна проблема зберегти свою відмінність, тобто традиції, і здійснити модернізацію, тобто налаштуватися на новації. Боротьба прогресу й інерції - сенс її історії останніх десятиріч. Незважаючи на окремі успіхи (Бразилія входить до космічних країн світу, а також разом із Росією, Індією та Китаєм до групи потенційних супердержав світу, що зазвичай позначається скороченням БРІК), Латинська Америка відстає у своєму розвитку від передових держав щонайменше на 60 років. Інше питання: як поєднати модернізацію і виконання соціальних обіцянок? Адже виявилося, що науково-технічний прогрес не те що не поліпшив життя широких верств населення, а навпаки, призвів до викидання значної маси знедолених на узбіччя життя. Економічному зростанню докризових років сприяв попит на сировинні ресурси і відповідно підвищення цін на них, але розвинені країни шукають засобів зменшити сировинну залежність, а свої статки ґрунтують на найновітніших науково-технічних досягненнях, якими не поспішають ділитися з тими, хто відстав. З іншого боку, зростаючі сучасні Китай та Індія, а також Росія шукають можливостей посилити свої позиції за рахунок співпраці з латиноамериканськими країнами.

Особлива зацікавленість полягає саме в сировині. Усі вони намагаються опозиціонувати Сполученим Штатам Америки - поки що єдиній супердержаві, що суттєво впливає на стан справ у світі. Схоже, посилюється тенденція перетворення монополярної системи на багатополярну. Латинська Америка е одним з головних центрів альтерглобалістського руху, що поставив за мету збереження і розвиток багатоманітності людства. Здатність до протесту (часом дуже радикального) залишається знаковою ознакою культурно-психологічного і політичного розвитку регіону. Латинська Америка шукає своє місце в новій світобудові, прагнучи, аби воно було гідним. Цей пошук іде у протистоянні тиску глобалізації, яка насправді є втіленням американського імперства в тій чи іншій формі. Якщо латиноамериканська цивілізація візьме участь в об'єднаних зусиллях тих, хто протистоїть цьому уніфікуючому тиску, то вона зможе забезпечити і власне виживання, і збереження своєї ідентичності, і можливість "взаємодії на рівних" з розвиненими державами.

Размещено на Allbest.ru