Природні особливості лісостепової зони України

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. З історії дослідження природних особливостей лісостепової зони України

Розділ 2. Фізико-географічні особливості лісостепової зони України

2.1 Фізико-географічне положення

2.2 Геолого-геоморфологічна характеристика

2.3 Гідрогеологічні умови

3.4 Кліматичні особливості

3.5 Ґрунтовий порив

Розділ 3. Біорізноманіття лісостепової зони України

3.1 Рослинність

3.2 Тваринний світ

Розділ 4. Сучасний стан ландшафтів території

4.1 Західноукраїнська провінція

4.2 Дністровсько-Дніпровська провінція

4.3 Лівобережно-Дністровська провінція

4.4 Середньо-руська провінція

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Лісостеп України - регіон стародавнього, активного й всебічного освоєння природних ресурсів. Його природа вивчена детально. Лісостеп - це перехідна зона між мішаними і широколистими лісами та степом. Південна умовна межа природної зони проходить по лінії міст Котовськ -- Кіровоград -- Кременчук -- Красноград -- Вовчанськ. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією, займаючи 25% території України. Чітких меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів, тому вивчення природних особливостей лісостепової зони України носить актуальний характер.

Об'єктом дослідження є територія України.

Предмет дослідження: лісостепова зона України.

Мета роботи: охарактеризувати природні особливості лісостепової зони України.

Для досягнення мети нами були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути питання щодо історії досліджень лісостепової зон України.

2. Ознайомитися із фізико-географічними особливостями території.

3. Ознайомитись із біорізноманіттям досліджуваного об'єкту.

4. Проаналізувати сучасний стан ландшафтів.

Вихідними даними для написання курсової роботи послужили матеріали бібліотеки ВНУ ім. Лесі Українки, Обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки, Волинської обласної бібліотеки для юнацтва та інтернет-джерела.

В ході написання курсової роботи використано низка методів дослідження: літературний, описовий, історико-географічний, метод синтезу, аналізу та порівняння, картографічний.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані при читанні курсів з фізичної географії України, в школі, на гуртках, факультативах.

Структура роботи: дана робота викладена на 34 сторінках друкованого тексту, складається із вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел (26 найменувань), додатків та наочності.

Розділ 1. З історії дослідження природних особливостей лісостепової зони України

Основні риси ландшафтної структури будь-якого регіону закладалися в процесі історичного розвитку його території. Цей процес відображений в особливостях тектонічної будови і літологічного складу порід, що виступають важливими проектно-планувальними чинниками.

Для України взагалі і лісостепової зони зокрема велике значення для впровадження результатів ландшафтно-екологічних досліджень в проектно-планувальну практику мають роботи Т.Д. Александрової, Л.І. Мухіної, В.А. Ніколаєва, В.С. Преображенського, А.Г. Ємельянова, В.В. Бєляєва, П.Г. Шищенка та ін.

Детальні ландшафтознавчі дослідження розпочалися лише наприкінці ХХ - початку ХХІ ст., природа лісостепової зони України привернула до себе увагу вчених значно раніше. Це дало можливість в історії їх досліджень виділити три періоди:

- часткового пізнання окремих компонентів природи (середина ХІХ - початок ХХ ст.). Протягом періоду А.Л. Анджейовський (1855) описав рослинність. В.Г. Бессер, І.Ф. Шмальгаузен, В. Монтрезор, П.А. Тутковський. В.В. Докучаєв та А.І. Набокіх, вперше дослідили своєрідні ґрунти - сіроземи (сірі лісові) й показали їх на карті ґрунтів. (1906).

- детальних геолого-геоморфологічних і геоботанічних досліджень (30-60 ті роки ХХ ст). Подальше виокремлення та пізнання своєрідної природи лісостепової зони протягом цього періоду належить переважно геологам В.І. Крокосу, О.К. Каптаренку, Б.Л. Лічкову, П.К. Заморію, В.Г. Бондарчуку, М.Ф. Векличу та іншим і геоботанікам І.К. Пачоському, П.С. Погребняку, О.О. Севастянову та В.В. Осичнюку. Проте, проведені ними дослідження дали змогу пізнати просторовий розподіл Лісостепу, їх генезис, структуру, властивості окремих компонентів. Особливо виділяються праці П.К. Заморія стосовно четвертинних відкладів та П.С. Погребняка - ґрунтового та рослинного покривів територій, до складу котрих входили й Лісостепові полісся [26].

- комплексних, ландшафтознавчих досліджень (70-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Сформувались чотири головних напрями досліджень лісостепової зони:

1) детального вивчення мало досліджених раніше геокомпонентів: геологічної будови й підземних вод, ґрунтів і тваринного світу;

2) комплексних фізико-географічних досліджень - львівськими, Подільських полісь - чернівецькими й вінницькими, Придніпровських та Лівобережних - київськими географами;

3) ландшафтознавчого картографування - К.І. Геренчук, П.Г. Шищенко, Б.П. Муха, В.С. Давидчук та ін.;

4) досліджень специфічних особливостей природи виділених територій впливу на неї господарської діяльності людей.

Загальним результатом досліджень зони лісостепу Укоаїни є поступове виокремлення як своєрідних азональних утворень в структурі широколистолісових і лісостепових (тепер лісопольових) ландшафтів України.

Однією із своєрідних і характерних ознак лісостепової зони є чітка просторова прив'язка: розташовані компактно групами на південь від Головного ландшафтного рубежу Східно-Європейської рівнини, приурочені до прадавніх долин стоку льодовикових вод, або долин сучасних річок. Генезис, літологічний склад порід, рівнинність території, ґрунти (дерново-підзолисті та ясно-сірі лісові), неглибоке залягання ґрунтових вод і наявність боліт, мішано-лісова рослинність. Разом з тим, зона лісостепу має лише їй притаманні індивідуальні ознаки, що чітко виокремлюють їх на фоні зональних. Ці ознаки уже частково розглянуті в спеціальній літературі і детальніше в дисертації. Разом з тим, виокремлення Лісостепових полісь лише наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. не сприяло врахуванню їх своєрідної природи при складані схем фізико-географічного районування України.

Взаємодіючи з прилеглими ландшафтами, лісостепова зона формує своєрідну ландшафтну стрічку Лісостепових полісь, котра разом з Головним ландшафтним рубежем і Опільсько-Поліською ландшафтною стрічкою (“правило тріади”) є складовими Серединного ландшафтного поясу Східно-Європейської рівнини в межах України [25].

Перші відомості про генезис чорноземів з'явилися у працях М.В. Ломоносова та Ф.І. Рупрехта. Проте основоположником вчення про їх походження, географію і родючість є В.В. Докучаєв. Значний вклад у вивчення ґрунтів цього типу внесли П.А. Костичев, Г.М. Висоцький, С.І. Коржинський, О.О. Ізмаїльський та ін.

Проводилося вивчення окремих типів рослинності, зокрема болотної (Бачуріна, 1958; Брадіс, 1958, 1963, 1973; Андрієнко, 1973; Адамень та ін., 1999), природних луків і їх типології (Афанасьев, 1960, 1972; Балашов та ін., 1988, 2006), засолених луків (Білик, 1963), степової рослинності окремих регіонів (Ткаченко та ін., 1987; Байрак та ін., 1995, 1999; Бабко, 1999), синтаксономії рослинності та її змін (Шеляг-Сосонко, Соломаха, 1985, 1990), синантропної рослинності й антропогенної трансформації флори (Протопопова, 1991, Соломаха та ін., 1992, Бурда, 1996), оптимізації агроландшафтів (Куксін, 1973; Боговін, 1987; Бабич, 1991; Булигін, 2001, Тараріко, 2002; Кургак, 2002; Макаренко, 2002).

Вагомий внесок у вивчення ценотичних особливостей лучної рослинності зроблено Ю.Р. Шеляг-Сосонком, 1963, 1975, 1983; І.М. Григорою, 1967; В.А. Соломахою, 1975, 1982, 1983; Л.М. Сипайловою, 1982; Н.О. Стецюк, 1995, 1996; О.М. Байрак, 1996, 1999; А.А. Куземко 2000; степової - В.С. Ткаченко, 1997; А.І. Бабко, 1999; болотної - Є.М. Брадіс, Г.Ф. Бачуріною, 1969; засолених угідь - Г.І. Біликом, 1937, 1963; синантропної - 8 В.В. Протопоповою, 1973, 1991; Р.І. Бурдою, 1991, 1996, 2000, 2001; В.А. Соломахою, О.В. Костильовим, Ю.Р. Шеляг-Сосонком, 1992 та іншими. Значне місце у вивченні різних типів рослинності займає її класифікація (Дмитрієв, 1948; Білик, 1953; Балашов, Сипайлова, Соломаха, Шеляг-Сосонко, 1988;). У класифікації рослинності природних кормових угідь виділяють три основні напрями: еколого-фітоценотичний, флористичний та типологічний для прикладних цілей [22].

Розділ 2. Фізико-географічні особливості лісостепової зони України

2.1 Фізико-географічне положення

На південь від Українського Полісся лежить лісостепова зона, або Лісостеп, що простягається майже на 1100 км від Передкарпаття на заході до Середньоруської височини на сході. Вона охоплює всю центральну частину території України завширшки в середньому 110 км.

Межа між лісостеповою і степовою зонами проходить по лінії Котовськ (біля кордону з Молдовою) -- Первомайськ -- Кіровоград -- Кременчук -- Красноград -- Чугуїв -- державний кордон України з Російською Федерацією [1].

Рис. 2.1 Межі лісостепової зони України [7]

Лісостеп займає близько 34% території України. Це друга за площею (після Степу) природно-географічна зона. Вона має високопродуктивні сільськогосподарські угіддя, високу розораність земель, значну лісистість, обмежену площу природних сіножатей і пасовищ.

Оскільки лісостепова фізико-географічна зона розташована між Поліссям і Степом, то в її північній частині відчувається більший вплив природних компонентів, типових для зони лісів, а на півдні посилюється вплив чинників, властивих степовій зоні.

Загалом природно-географічні умови Лісостепу є найсприятливішими для життя і діяльності людей [7].

2.2 Геологічна будова та рельєф

У межах лісостепової зони України на значних площах виходять на поверхню чи залягають близько до неї кристалічні породи Українського щита. Велика територія Лівобережного Лісостепу розміщена в межах Дніпровсько-Донецької западини, виповненої осадовими породами, в яких виявлено поклади нафти і природного горючого газу, кам'яної солі.

На Правобережжі знаходиться Дніпровський буровугільний басейн, геоструктурно пов'язаний з осадовим чохлом Українського щита. З Українським щитом пов'язані також родовища залізних руд Кременчуцького району. Джерелом нагромадження заліза у відкладах Українського щита були продукти руйнування архейських гранітів і магматичних порід за тривалу геологічну історію [9].

На півночі Львівщини і південному заході Волинської області є родовища кам'яного вугілля (Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн). Український Лісостеп багатий на вапняки(Тернопільщина, Хмельниччина, Вінниччина), мергелі. Є великі поклади високоякісних пісків, каолінів, твердих кристалічних порід та інших мінерально-сировинних ресурсів.

У Лісостепу України багато височинних територій: Подільська, Волинська, Придніпровська і Середньоруська височини. Між Придніпровською низовиною і Середньо-руською височиною знаходиться підвищена Полтавська рівнина. Височинам властиві платоподібні поверхні, горбогірний рельєф деяких з них (Розточчя, Опілля, Товтри) подекуди нагадує низькогір'я. Окраїнні частини височин і Полтавської рівнини мають розчленований рельєф і добре розвинуту яружно-балкову мережу.

Серед низовинних територій є лише велика Придніпровська низовина, яка займає більшу частину Лівобережного Лісостепу. Вона характеризується рівнинним, слабо-похиленим у бік Дніпра, рельєфом [2].

2.3 Гідрогеологічні умови

Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, Дністра. Весняний стік річок досягає 42-60% річного. Переважають снігове та дощове живлення, частка підземних вод незначна (до 10%). У лісостеповій зоні густа річкова мережа. Це - Дніпро, Південний Буг, Дністер із притоками. Всі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. У місці перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу і Гірського Тікича, утворюються пороги. Вони мають мішане живлення і найбільш повноводні навесні та у червні. На Дністрі, що починається в горах, нерідко бувають повені і паводки. Судноплавним є Дніпро. У минулі часи судноплавство було можливим і на його лівих притоках, таких, як Сула, Псел, Ворскла. Але через знищення лісів у їх долинах вони сильно обміліли. Праві притоки Дніпра - Рось, Тясмин також маловодні.

Озер у лісостепу мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Канівського та Кременчуцького водосховищ. Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів [12].

2.4 Кліматичні особливості

Клімат лісостепової зони помірно теплий з достатньою і сталою зволоженістю на заході і нестійкою на сході. Кліматичні умови змінюються у меридіональному і широтному напрямах.

За рік зона отримує 4190 МДж/км² сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1800-1850 МДж/км² [17]. Середня температура липня на північному заході зони +18°С, на півдні підвищується до +22°С; середня температура січня -5, -8°С, абсолютний мінімум на сході -36°С. Тривалість періоду з середньодобовими температурами від +5 до +15°С становить на заході 100-110 днів, на лівобережжі Дніпра 80-90 днів. Безморозний період триває 190-180днів на заході 160-150 на сході. Річна сума опадів зони 550-700 мм, на сході - 450 мм. Найбільша кількість опадів (65-75%) - із квітня по вересень. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4-1,2 на півдні. За сумами тепла й вологи лісостепова зона сприятлива для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Несприятливість клімату для землеробства проявляється в нестійкості зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років, зі зростанням посушливості та її ймовірності у східному напрямку. Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Південного й Західного Бугу, Дністра, значні розміри мають балково-яружні системи. Середня густота річкової мережі 0,15-0,24 км/км². Середній річний стік становить 4,4-5 на заході, 3,5 на сході, 1,5-2,0 л/с з 1 км² в центрі зони [19].

2.5 Ґрунтовий порив

Найбільш поширеними є мало- й середньо-гумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та світло-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра поширені солонцюваті ґрунти, солонці Й солончаки, в річкових долинах сформувалися лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи утворились на відносно вирівняних вододільних поверхнях центральної та південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. Типові мало гумусні чорноземи мають потужний гумусовий профіль (120-130 см), уміст гумусу становить 4-5% [23]. Опідзолені чорноземи й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися на правобережжі Дніпра по периферії типових чорноземів, на Придніпровській низовині - на розчленованих правобережжях приток Дніпра, вони містять 3,8-6,0% гумусу. Сірі та світло-сірі лісові ґрунти утворилися на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах, вздовж річок Псел, Ворскла та ін. На давніх терасах, в широких зниженнях сформувалися лучно-чорноземні ґрунти, в заплавах річок-лучні, дернові та болотні ґрунти . А втім, загальна заболоченість зони незначна - 1,6% [3].

Поширеними ґрунтами в Лісостепу є мало- і середньо-гумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та ясно-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра трапляються солонцюваті ґрунти, солонці та солончаки, в річкових долинах - лучні, дернові та болотні ґрунти.

Таблиця 1.1

Механічний склад опідзолених ґрунтів лісостепової зони [4]

Чорноземи сформувались на вододільних поверхнях центральної і південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. Типові мало-гумусні чорноземи мають потужність до 130 см, вміст гумусу становить 4-5%. Опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти сформувались на правобережжі Дніпра по краях типових чорноземів, на Придніпровській низовині - на розчленованих правобережжях приток Дніпра; вони містять 3-6% гумусу [23].

Сірі і світло-сірі лісові ґрунти розвинуті на Волинській і Подільській височинах, вершинних поверхнях Придніпровської височини, вздовж берегів річок Псла, Ворскли та ін. На давніх терасах, у широких зниженнях сформувались лучно-чорноземні ґрунти, в заплавах річок - лучні, дернові та болотні ґрунти. Однак загальна заболоченість зони незначна - 1,6% [9].

географічний гідрогеологічний біорізноманіття лісостеп україна

Розділ 3. Біорізноманіття лісостепової зони України

3.1 Рослинність

Наявність більш родючих ґрунтів, достатнього рівня зволоженості сприяли розвитку в лісостеповій зоні лісів і лучно-степової рослинності, які чергуються між собою.

У Лісостепу зосереджено близько 30% площі лісів України. Український Лісостеп характеризується наявністю масивів лісів дібровного типу. На берегах Дніпра. Сіверського Дінця, Самари поширені соскові і сосново-дубові ліси, а у заплавах річок ліси з дуба і ясена.

Здійснюючи екскурсії з дітьми в діброви, вихователі дитячих садків мають змогу показати їх красу і багатство. Перший ярус цих лісів складається з дуба черещатого, а у західних районах - з дуба скельного. У змішаних дібровах зустрічається ясен, лила, граб, клен гостролистий. Усі зони - цікаві обґєкти для ознайомлення під час проведення екскурсій.

Серед кущів поширені ліщина, глід, калина, малина, ожина.

Багатий в лісах дібровного типу трав'янистий покрив. Особливо вражає в. них цвітіння ефемероїдів. Навесні в зміст екскурсій можна внести ознайомлення дітей з нідсніжником, проліскою, анемоною дібровною, або жовтецевою, рястом, медункою, печіночницею, цибулею ведмежою

Ось як можна розповісти про печіночницю звичайну:

«Назвали рослину печіночницею тому, Що за формою листки рослини нагадують печінку. Синьо-блакитні квітки прикрашають ліси у квітні. До них охоче прилітають комахи. А після цвітіння плоди з білим жировим придатком розтягують мурашки, Поїдаючи придатки, вони залишають насіння і тим сприяють поширенню печіночниці. В деяких країнах печіночницю використовують для лікування. Рослина добре приживається на ділянці дитячого садка» [16].

Розповідаючи дітям про цибулю ведмежу, вихователь відзначає, що вона цвіте навесні зонтиком з білих запашних квіток. її листя на довгих черешках не схоже на звичайну цибулю, воно досить широке, плоске, на кінцях звужене. Та й пахне рослина часником. Ведмежа цибуля - дуже корисна рослина. Навесні вона приваблює бджіл своїм нектаром. Люди використовують її в їжу та лікуються нею.

Ведмежу цибулю внесено до Червоної книги України.

У травні увагу дітей привернуть конвалій, зірочник, купина, веснівка. У червнівероніка дібровна, наперстянка, вороняче око тощо.

Наперстянка великоцвітна - висока рослина з пониклими дзвоникоподібними квітками, які неначе нанизані на квітконіс. Листя довгасте, опушене. Це цінна лікарська рослина, окраса природи. Проте слід попередити дітей, що рослина має отруйні властивості.

Вороняче око чотирилисте має чотири листки, які розміщені хрест-нахрест на верхівці стебла. Кожна рослина утворює лише одну квітку на рік, яка довго цвіте, а пізніше визріває куляста синювато-чорна з сизуватим нальотом ягода. Вона нагадує вороняче око, звідси і назва рослини. Вороняче око - отруйна рослина і для людей, і для тварин. У народній медицині її використовують як лікарську рослину.

Подекуди зустрічаються у дібровах орхідеї. Одна з рідкісних орхідей -- черевички зозулині. Цю назву рослина одержала через подібність квітки до черевичка. На верхівці високого стебла з овальними листками розміщується велика квітка рідкісної краси. Одна з пелюсток утворює наче іграшковий черевичок. Його оточують відігнуті загострені червонуваті пелюстки. Рослина цвіте близько двох місяців, приваблюючи до себе різних комах. Як рідкісну рослину, черевички зозулині занесено до Червоної книги України і вона потребує охорони. У липні і серпні в дібровах зустрічається звіробій, материнка, буквиця та інші рослини, цікаві для ознайомлення з ними дітей [15].

Для лісостепової зони дуже характерні лугові степи. Сформувалися вони на чорноземах, збереглися у природному вигляді у заповіднику «Михайлівська цілина» (біля Лебедина) і подекуди на необроблюваних ділянках. Рослинний покрив тут складається з лучно-степових, степових і лугових рослин.

Серед них об'єктами спостережень під час екскурсій можуть бути злаки - тонконіг вузьколистий, стоколос, ковила. Серед бобових рослин - конюшина альпійська і гірська. Серед різнотрав'я - горицвіт весняний, анемона лісова і розлога, вероніка колосиста, гадючник, роман напівфарбувальний, звіробій тощо.

У квітні - травні на лучно-степових ділянках зацвітає горицвіт весняний. Наводимо приблизну розповідь для дітей про цю чудову рослину:

«Коли зацвітає горицвіт, здається, ніби загорається золотисте сяйво. Тому й назвали то рослину горицвітом. Кущики горицвіту здаються пухнастими від розсічених листків і всі вкриті блискучими золотисто- жовтими привабливими квітками. Горицвіт не лише окраса нашої природи, але й дуже цінна лікарська рослина, його треба охороняти».

У травні - червні зацвітають анемона лісова і анемона розлога. Це справжня чарівна окраса рідної землі, одна з найдекоративніших дикорослих рослин нашої флори. Подекуди квіток така безліч, що здається, ніби над зеленим ворсом трав, на високих стеблах повисає серпанок ніжної тканини з білих оксамитових пелюсток.

Анемона розлога несе на кінцях стебла цілий букетик великих сніжно-білих квіток. Обидва види анемони - прекрасні рослини, здатні прикрасити ділянку дитячого садка. Розмножують їх насінням і частинами кореневищ.

На початку червня виколошуються пірчаста ковила, стоколос безостий. Пірчаста ковила привертає увагу своїми сріблясто-сивими косами перистих остюків. Цікаво розповісти дітям, що ця рослина доживає до 300 років, тобто живе так довго, як дерева. Весною ковилу поїдають свійські тварини. Остюки ковили використовують для виготовлення букетів. Ковила пірчаста занесена до Червоної книги України як рідкісна рослина.

Стоколос безостий - гарний стрункий гілак. Назву стоколос він носить недаремно: на його болоті багато колосків. Це цінна кормова рослина [22].

Влітку привертають до себе увагу гадючник, вероніка колосиста, роман напівфарбувальний.

Гадючник виділяється своєю волоттю дрібних білих квіток, гарним пірчастим листям. Це не тільки окраса природи, але й лікарська рослина.

Синє довгасте колосоподібне суцвіття вероніки колосовидної здалеку вабить око. Всі вероніки не тільки гарні рослини, але й мають лікарські властивості

Роман напівфарбувальний відрізняється від інших видів жовтими кошиками квітів. Це декоративна рослина [14].

3.2 Тваринний світ

Тваринний світ зони представлений лісовими та степовими видами. Тут живуть дикі кабани, сарни, олені, зайці, вивірки, куниці, тхори, полівки, лисиці, вужі, багато птахів: дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди,гуска сіра, іволга, степовий журавель, зяблик, горлиця та ін.

Для тваринного світу лісостепу характерне поєднання лісових і степових видів. Це білка, лисиця, борсук, кабан, їжак, козуля, а па відкритих просторах - хом'як (рис. 4), кріт, полівка, польова миша (житник), ласка, заець-русак, крапчастий і європейський ховрахи. Серед птахів поширені сова, дрізд, дятел, польовий і степовий жайворонки, лучна трав'янка, вівсянка, дрохва.

Тваринний світ лісостепової зони має перехідний мішаний характер, оскільки в ній трапляються представники лісів, степів і водно-болотного середовища. З-поміж земноводних і плазунів водяться: ропуха, деревна жаба, тритони, болотна черепаха, вуж, гадюка звичайна, ящірки. Серед лісових птахів -- дятли, голуби, зозуля, сови, шуліки чорний і рудий, сокіл-балабан, великий горобійник, синиці, зяблик та ін.; степових -- куріпка, жайворонки, дрохви, вівсянка та ін. З ссавців у Лісостепу поширені: дика свиня, борсук, кажани, ховрахи, їжак, миші і полівки, заєць, козуля, лисиця .

Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів -- жайворонки, перепели, куріпки, рідко -- дрофи, орли [21].

Розділ 4. Сучасний стан ландшафтів території

За особливостями поширення ландшафтів лісостепова зона України поділяється на чотири провінції:

· Західноукраїнську,

· Дністровсько-Дніпровську,

· Лівобережно-Дніпровську,

· Середньоросійську [11].

4.1 Західноукраїнська провінція

Західноукраїнська провінція охоплює західну частину Лісостепу. До її складу входять Розточчя, Опілля, Волинська височина, західна частина Подільської височини (в тому числі Дністровсько-Прутське межиріччя), Хотинська височина (див. другий форзац підручника). Це найбільш підвищена рівнинна територія України. Тут знаходиться найвища точка Подільської височини г. Камула (471 м) і найвища точка всієї рівнинної частини України г. Берда (515 м).

До Західноукраїнської провінції входять південь Волинської області, частина південних районів Рівненщини, центральна і південно-східна території Львівщини, Тернопільська і Хмельницька області, північна частина Чернівецької, північна та північно-східна частини Івано-Франківської області.

Тут, як уже зазначалося, є поклади різних мінерально-сировинних ресурсів, насамперед паливно-енергетичних і будівельних, частина з яких розробляється. Важливе господарське значення мають дефіцитні в західній частині України вугільні ресурси (вугілля раніше завозили сюди з Донбасу). Про залягання в західній частині України кам'яного вугілля стало відомо ще в1912 р. У повоєнний час родовища кам'яного вугілля було виявлено та досліджено на півдні Волинської і півночі Львівської областей.

На території Західноукраїнського Лісостепу в багатьох районах виявлено великі запаси вапняків, високоякісних пісків, мергелів.

Поділля - один з головних в Україні регіонів зосередження карстових печер (див. додаток 12). Перші відомі письмові згадки про них належать до 1721 р. Печери знаходяться в Подільсько-Буковинській карстовій області в районі потужних гіпсових відкладів. Тут відкрито і досліджено десятки довгих печер, в тому числі найдовшу (200 км) у світі печеру в гіпсах Оптимістичну, що знаходиться поблизу с. Коралівка в Тернопільській області. Великою за довжиною є печера Попелюшка, розташована неподалік від Подвірне в Чернівецькій області (рис. 4.1.) [14].

Рис. 4.1 Карстова печера в гіпсах [9]

Клімат у цій провінції порівняно з центральною і східною частинами Лісостепу вологіший (у Львові щорічно випадає 662 мм опадів, у Вінниці -- 476 мм); спостерігаються менш різкі літньо-зимові коливання температури. Є певні відмінності клімату між північними і південними регіонами. Так, пересічна річна температура повітря у розміщеному на півночі провінції Володимирі-Волинському становить +7,1°С, а у Львові, що знаходиться на південь від нього (110 км), +7,4°С.

У Західному Лісостепу, особливо на заході і сході, сформувалася густа річкова сітка. По західній його території (північна частина Опілля і Розточчя) проходить частина головного європейського вододілу між Чорним і Балтійським морями.

Ґрунти Західноукраїнського Лісостепу характеризуються значними територіальними відмінностями. На Волинській височині переважають сірі опідзолені ґрунти, Розтоцькому горбогір'ї - дерново-підзолисті, Опіллі - сірі. На Дністровсько-Прутському межиріччі найбільш поширеними є темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи, на південному сході Тернопільщини і півдні Хмельниччини сірі і ясно-сірі опідзолені, типові чорноземи. У східній частині Тернопільської і центральній частині Хмельницької областей переважають чорноземи.

Більшість території зайнята сільськогосподарськими угіддями з переважанням орних земель. Частка лук і пасовищ незначна. У крайніх західних регіонах провінції (Розточчя та Опілля) в структурі земельного фонду зростає частка заліснених земель. Переважають широколисті, подекуди мішані ліси, де головною породою є бук.

На території провінції знаходиться кілька об'єктів природно-заповідного фонду України. У південно-західній частині горбистого Розточчя в 1984 р. створено природний заповідник Розточчя (Яворівський район Львівської обл.). Цей заповідник займає невелику територію (2,1 тис. га), переважно вкриту лісом. У заповіднику охороняються лісові природні біоценози (сукупність рослин і тварин), в тому числі деревостани, вік дерев у яких перевищує сто років. Тут поширені високопродуктивні ліси з бука, граба, дуба, явора, а також сосни.

Національний природний парк Яворівський організовано в 1998 р. на невеликій території (7,1 тис. га) Яворівського і Жовківського районів Львівщини. Його площа вкрита буково-сосновими, буковими і буково-дубовими лісами. У парку вивчають природні ресурси з метою їх охорони і раціонального використання [7].

.У 1990 р. створено природний заповідник Медобори (10,4 тис. га) на базі Медоборського заказника. Заповідник знаходиться у східній частині Тернопільщини (Кременецький, Підволочиський і Гусятинський райони), у північно-західній частині горбистого пасма Товтр. У заповіднику є багато цікавих природних біоценозів, зокрема лісових. Збереглися праліси широколистих деревостанів дуба, граба, бука. Поширені чагарники: терен, шипшина, глід та ін. Налічується понад тисячу видів рослин. У заповіднику багатий тваринний світ: тут водяться заєць, лисиця, козуля, лось, олень та ін. Тварини і рослини у цьому густозаселеному регіоні потребують посиленого захисту. Під загрозою знищення перебувають вапнякові товщі Товтр, які широко розробляють для господарських потреб, зокрема для цукрової промисловості і шляхового будівництва.

Рис. 4.2 Подільські Товтри [9]

Національний природний парк Подільські Товтри створено в 1996 р. Це найбільший за площею в Україні природоохоронний об'єкт (261,3 тис. га). Тут охороняються лісові (дубово-грабові) ресурси, вапнякові товщі Товтр (мал. 71), унікальна пам'ятка природи -- долина Дністра з його лівими притоками, що утворюють глибоко врізані і дуже звивисті меандри та каньйоноподібні схили (у межах Хмельницької і сусідніх Тернопільської та Вінницької областей), рідкісні види рослин і тварин, джерела цінних мінеральних вод.

4.2 Дністровсько-Дніпровська провінція

Велика за площею Дністровсько-Дніпровська фізико-географічна провінція знаходиться в межиріччі Дністра і Дніпра. Вона охоплює центральну і південну частини Подільської височини та Придніпровську височину. Розташована в межах Київської, Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Хмельницької і Одеської областей. Подільську і Придніпровську височини розділяє Південний Буг. У його долині виходять на поверхню чи близько від неї залягають породи Українського щита. Абсолютні висоти Подільської височини становлять 250-320 м. На півдні і сході Вінниччини і північному сході Одещини ця височина має дуже розчленований рельєф, густу яружну мережу. Загальний похил її поверхні - на південь і схід.

Придніпровська височина на північному сході підвищується й у верхів'ях річок Ірпінь та Рось досягає 250-265 м. У верхів'ях річок Унава і Роставиця вузьке відгалуження Придніпровської височини повертає на північний схід і, поступово знижуючись, переходить у слабо-хвилясте Київське плато. Це плато порівняно з розміщеною на схід прирусловою долиною Дніпра здіймається на 80-150 м.

Річка Рось і прилегла до неї територія Придніпров'я описана українським письменником І.С. Нечуєм-Левицьким, який тут (с. Стеблів поблизу Корсуня-Шевченківського на Черкащині) народився. Ось один з його описів:

«На південь за пологими левадами та сіножатями, за купами вільхи та верболозу... ясно вирізувалася ламана смуга горяного берега Росі... Високий берег, оповитий прозорим туманом, мрів у далечині, неначе поетичний міраж в прозорому синьому небі» [7].

Великий вплив на рельєф цього регіону та його мінерально-сировинні ресурси має Український щит, зокрема його центральна частина. З ним пов'язані Подільська і Придніпровська височини. Найбільші висоти знаходяться у південно-західній частині Вінниччини.

З Українським щитом пов'язані різноманітні мінерально-сировинні ресурси, в тому числі унікальні і всесвітньо відомі своєю якістю і багатством запасів. З-поміж них родовища високоякісних кальцитового і доломітового мармуру, мармурових вапняків, доломітів, лабрадоритів та ін. Серед твердих кристалічних порід також поширені граніти (налічується близько 60 родовищ, переважно темно-сірих).

Продуктом вивітрювання кристалічних порід з високим вмістом польового шпату є каоліни - цінна сировина, без якої неможливе виробництво паперу, фаянсу, фарфору тощо.

Український щит, як і інші розташовані на північний захід і південний схід від нього території, оцінюються як надзвичайно перспективні для пошуку і розвідки нових родовищ багатьох кольорових металів, алмазів. На Правобережжі Дніпра велику площу (близько 100 тис. км кв) займає Дніпровський буровугільний басейн. Промислові запаси бурого вугілля в ньому становлять 2,6 млрд. т. Продуктивними є три пласти, серед яких нижній має найбільшу потужність (до 20 м).

Регіон (особливо Вінниччина) багатий на вапняки, які широко використовують у цукровому виробництві, кварцові піски, мергелі, лесові глини та інші ресурси, які застосовують у будівництві, мінеральні води (Хмільник) та ін.

Клімат території Дністровсько-Дніпровської провінції порівняно із Західноукраїнською більш континентальний. Континентальність клімату зростає із заходу на схід, а пересічна температура повітря - з півночі на південь. Кількість опадів зменшується з півночі на південь і з заходу на схід. Поширені опідзолені і чорноземні ґрунти. Чорноземи провінції належать до найкращих у світі. В разі дотримання сучасних агротехнологій на цих ґрунтах можна вирощувати високі і стабільні врожаї [18].

Близько 80% території зайнято сільськогосподарськими угіддями, у структурі яких переважають орні землі. У Черкаській області частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь перевищує 90%, у Вінницькій, Кіровоградській - 85%. Сіножаті і пасовища займають незначну площу (близько 10%). Лісові ресурси обмежені. На південному заході ростуть грабові ліси, далі на схід вони поступово переходять у грабово-дубові, дубово-грабові і дубові.

Частину Придніпровської височини на правому березі Дніпра займають Канівські гори. Вони простягаються у вигляді смуги завдовжки 70 і завширшки від 3-9 до 35 км. Висоти гір становлять 80-253 м. Внаслідок великого розчленування поверхня має вигляд горбисто-пасмових підвищень. Канівські гори поділяються на Трахтемирів-Бучацьке і Канівське підняття.

У 1968 р. на території найвищої частини Канівських гір було створено Канівський заповідник(мал. 72). Площа його 2 тис. га. Основне призначення - охорона і дослідження місцевих природних комплексів. У рельєфі заповідника виділяються куполоподібні гори Княжа, Мар'їна, Чернеча та ін. На Чернечій горі знаходиться могила українського генія Т.Шевченка. Саме з цієї гори видно «і Дніпро, і кручі...», як і заповідав Поет.

Рис. 4.3 Канівський заповідник [9]

Канівські гори дуже порізані ярами. Яри тут найбільші в Україні. їх довжина сягає 2-3 км, а глибина 30-40 м.

У рослинному покриві переважають грабові діброви на сірих лісових ґрунтах.

4.3 Лівобережно-Дністровська провінція

Лівобережно-Дніпровську - лісостепових і лукостепових низовинних ландшафтів; Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція (край) охоплює придніпровську низовину з позначками 100-175 м. Характерною є значна остепненість і засоленість сучасних ландшафтів. Області північно-дніпровської та південно-дніпровської терасових низовинних рівнин мають тлом лучно-степові ландшафти; тут поширені терасові опільські, борові та заплавні місцевості, помітно значну для лісостепу заболоченість і засоленість ґрунтів. Області північно-полтавської та східно-полтавської рівнин характеризуються наявністю височинних, мало розчленованих лучно-степових межиріч із чорноземами мало- й середньо-гумусними, яружно-балкових і заплавних місцевостей, западин із болотами й солончаками [7].

4.4 Середньоруська провінція

Середньоросійська лісостепова провінція займає крайню східну частину лісостепової зони України, охоплюючи відроги Середньоросійської височини. Поверхня провінції горбиста і дуже розчленована, з висотами 180-185 м. У долинах річок відслонюються крейдяні породи. Кліматичні умови суворіші, ніж в інших лісостепових провінціях. Середні температури січня -5.... -8°С, липня +19... +20°С. Середні річні суми опадів 450-500 мм. Поширені сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені. Переважають дубові та липово-дубові насадження. Основні напрями природокористування - сільськогосподарський, гірничодобувний та рекреаційний.

У межах Середньоросійської провінції виділяють дві фізико-географічні області: Сумську і Харківську схилово-височинні. У них переважають пологово-хвилясті розчленовані лісостепові межиріччя і схили з чорноземами типовими мало-гумусними на півночі і середньо-гумусними на півдні, масивами дубових і дубово-липових лісів, різноманітними проявами ерозії.

Лісостепова зона - регіон інтенсивного сільськогосподарського і промислового виробництва, великих територіально-виробничих комплексів, переважно літніх видів оздоровчої і пізнавальної рекреації.

Для запобігання дальшого руйнування ландшафтів необхідно чітко регулювати господарське використання земель, вживати природоохоронних лісомеліоративних заходів, ґрунтозахисну технологію землеробства, регулювати водний режим і стік. Природні лісостепові ландшафти зберігаються в Канівському і Ростоцькому заповідниках, філіалі Українського степового заповідника Михайлівська Цілина.

В лісостеповій зоні розвинуто сільськогосподарські виробництва, урбанізація, великі територіально-виробничі комплекси, літні види оздоровчої та пізнавальної рекреації. Значна господарська перетвореність ландшафтів потребує регульованого їх господарського використання з природоохоронними й лісомеліоративними заходами, втому числі ґрунтозахисною технологією землеробства, регулюванням водного режиму і стоку, що підвищить стійкість ландшафтів проти антропогенних навантажень. Заповідні ландшафти зберігаються в заповідниках Канівському і Розтоцькому, Медобори, національних природних парках: Яворівський, Подільські Товтри [14].

ВИСНОВКИ

Під час написання курсової роботи ми прийшли до наступних висновків:

· Лісостеп займає 34% території України.

· Лісостепова зона простягається від Передкарпаття до Середньоросійської височини. Південна межа проходить лінією Ананьїв - Знам'янка - Олександрія - Світлогорськ - Краснодар - Ізюм. На лісостепову зону припадає третина території України.

· Рельєф території різноманітний. На Правобережжі розташовані Волино-Подільська та Придніпровська височина. Їм притаманні рівнинна плоска та хвилясто-горбиста поверхні (плато), по берегах річок плато сильно розчленоване балками і ярами.

· Клімат Лісостепу помірно теплий з достатнім і постійним зволоженням на заході і нестійким - на сході. Кліматичні умови змінюються в меридіональному (з наростанням континентальності) і широтному напрямках. Січневі температури з заходу на схід змінюються від -5 до -8^оС, липневі від +18 до +22^оС. Кількість опадів зменшується з заходу на схід від 500-750 до 450 мм на рік.

· Лісостепову зону перетинають річки басейнів Південного і Західного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця, Дніпра. Густота річкової системи зменшується з заходу на схід.

· Світло-сірі, сірі і темно-сірі лісові ґрунти займають великі площі на Правобережжі, на Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи. 70% території зайнято сільськогосподарськими угіддями.

· У Лісостепу переважають широколистяні дубові ліси (діброви). Видовий склад лісів частково змінюється з заходу на схід: на крайньому заході - бук, на Придніпровській височині - граб, клен, явір, на Лівобережжі - дуб, клен гостролистий, липа. Підлісок складається з ліщини, кизилу, бересклету, глоду.

· Характерним є поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах живуть дикий кабан, борсук, лось, козуля, куниця, вовк, білка. Характерними для Лісостепу також є заєць-русак, лисиця, з птахів - сіра куріпка, перепел. Майже скрізь живуть ховрашки, хом'яки, миші. У долинах Дніпра і Дністра поширені деякі види куликів, диких качок. Зустрічаються видра, бобер, акліматизовано ондатру.

· Сприятливі фізико-географічні умови зони призвели до її активного використання людиною в своїй господарській діяльності й, як наслідок, до змін первинних природних умов.

· В зоні Лісостепу виділяють чотири провінції: Західноукраїнська лісостепова, Дністровсько-Дніпровська лісостепова, Лівобережно-Дніпровська лісостепова та Середньоруська лісостепова.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Географічна енциклопедія України: В 3 т. - К.: Укр. Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989-1993.

2. Геоморфологія Украинской ССР. - К.: Выща шк., 1990.

3. Григора І.М . Високотравні болотні та лучно-болотисті угруповання Лісостепу України / І.М. Григора, Б.Є. Якубенко // Аграрна наука і освіта. - 2001. - 2, №1 - 2. - С. 11 - 21

4. Дегтярьов В.В. Гумус чорноземів Лісостепу і Степу України / В.В. Дегтярьов. -- Х.: Майдан, 2011. -- 360 с.

5. Денисик Г.І. Лісостепові полісся / І.Г. Денисик, О.П. Чиж // Укр. геогр. журнал. - Київ, 2002. - №3. - С. 26-29.

6. Жучкова В.К. Методы комплексных физико-географических исследований: Учебное пособие / В.К. Жучкова, Э.М. Раковская. - Москва: Издательский центр «Академия», 2004. - 368 с

7. Зона лісостепу. Географічне положення, межі розміри. [Електронний ресурс]

8. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование: Учеб. пособие / А. Г. Исаченко. - М.: Высшая школа, 1991. - 366 с.

9. Лісостепова зона. [Електронний ресурс]

10. Маринич О.М. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование / О.М. Маринич, В.М. Пащенко, П.Г Шищенко. - К.: Наук. Думка, 1985. - 224 с.

11. Маринич О.М. Удосконалена схема фізико-географічного районування України / О.М. Маринич, Г.О. Пархоменко, О. Петренко, П.Г. Шищенко - Укр.геог. журнал.- 2003, №1. - С.16-21.

12. Маринич О.М. Фізична географія України / О.М. Маринич, П.Г. Шищенко. - К.: Знання, 2006. - 510 с.

13. Національний Атлас України / Гол. ред. Л.Г. Руденко. - Київ: ДНВП “Картографія”, 2007. - 440 с.

14. Природно-заповідні території та Червоні книги в системі збереження ландшафтного і біологічного різноманіття // Бойчук Ю.Д. Екологія і охорона навколишнього середовища. - Суми, 2002. - С. 237-256.

15. Рослинність Лісостепу України. Електронний ресурс]

16. Склад деревостану Лісостепової Придніпровської височини. [Електронний ресурс] // 2013

17. Сонячна радіація України. [Електронний ресурс]. - 2009

18. Ситник О.І. Фізико-географічні особливості перехідної смуги Правобережного лісостепу і степу України / О.І. Ситник // Наук. зап. Вінницького держ. пед. ун-ту. Серія: Географія. - 2008. - Вип. 16. - С. 28-32.

19. Український лісостеп. Електронний ресурс]

20. Физико-географическое районирование Украинской ССР. - К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. - 683 с.

21. Шаламов Р.В. Тваринний світ України: Енциклопедч. довід. / Р.В. Шаламов, О.А Литовченко. - Х.: Школа, 2006. - 144 с.

22. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. / Ю.Р. Шеляг-Сосонко. - К.: Хімджест, 2003. - 248 с.

23. Чорноземи типові. [Електронний ресурс]

24. Чиж О.П. Рівні краєзнавчого пізнання / О.П. Чиж // Історія української географії. - Тернопіль, 2003. - №7. - С.40-41.

25. Чиж О.П. Специфіка охорони та раціонального використання ландшафтів Лісостепових полісь / О.П. Чиж // Фізична географія та геоморфологія. - К.: ВГЛ Обрії, 2004. - Вип. 46, Т.1. - С. 256-258.

26. Чиж О.П. Періоди дослідження Лісостепових полісь / О.П. Чиж // Географія та екологія: наука і освіта. - Умань, 2006. - С. 159-161.

ДОДАТОК А

Таблиця 1

ДОДАТОК Б

Рис. 1. Рослинний світ лісостепової зони України [15]

Рис. 2. Тваринний світ лісостепової зони України [21]

Размещено на Allbest.ru

...