Південна Америка

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж

Доповідь

На тему:

Південна Америка

Виконала Ярощук Катерина

студентка1 курсу 12-КЮ групи

Перевірив викладач: Яцурик Т.В.

Рівне 2016

Зміст

1. Коротка інформація

2. Як була відкрита Америка?

3. Чому відкриті Колумбом землі одержали ім'я Америка?

4. Країни материка

5. Сан Паулу

6. Населення

7. Клімат

8. Геологічна будова і корисні копалини

9. Анди

10. Економіка

11. Туризм

12. Визначні місця

13. Культура

Південна Америка

Площина 17.820.00 кмІ, площа островів 150.000 кмІ, довжина берегової лінії 28.6700 кмІ, середня висота над рівнем моря 580, чисельність населення 385 (2008, 5 у світі) млн. мешканців, густота населення 21,4 осіб/кмІ.

Загальна інформація

Південна Америка - південний континент в Америці, розташований в Західній і Південній (частково і в Північній півкулі) півкулях планети Земля. Омивається на заході водами Тихого океану, на сході -- Атлантичного З півночі межує Панамським перешийком з Північною Америкою.

До складу Південної Америки також входять різні острови, більшість з яких належить країнам континенту. Великі й Малі Антильські острови Карибського моря відносяться до Північної Америки

Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який, у свою чергу, вперше припустив, що відкриті Христофором Колумбом землі не мають відношення до Індії, а є Новим Світом, невідомим до того європейцям.

Площа континенту -- 17,8 млн. км (4-е місце серед континентів), населення -- 385 742 554 осіб (2008, 5-е місце серед континентів).

Протяжність з півночі на південь -- (приблизно) 7350 км. Протяжність із заходу на схід -- (приблизно) 4900 км.

Крайні точки материка:- північна - мис Гальїнас,- південна - мис Фроуерд,- західна - мис Паріньяс,- східна - мис Кабу-Бранку.

Як була відкрита Америка?

У ХV сторіччі сухопутні шляхи з Європи до Індії були заблоковані арабами. Тому європейці були змушені шукати морські шляхи до держави, де можна було придбати перець, корицю, гвоздику, мускатний горіх, які високо цінувалися в середньовічній Європі, інколи на вагу золота. Христофор Колумб вірив у кулястість Землі, тому вирішив прямувати до Індії у зворотному напрямку - через Атлантичний океан. 12 жовтня 1492 року моряки побачили землю, це був острівець з групи Багамських островів. Колумб назвав його Сан-Сальвадор («святий спаситель»). Відкривши Кубу, Колумб вирішив, що це східна околиця Азії. Тож, офіційною датою відкриття Америки вважається саме 12 жовтня 1492 року. Першу інформацію про Південну Америку європейці одержали після 1498 року. Але Колумб до кінця своїх днів був впевнений, що відкриті ним землі - азіатські території.

Чому відкриті Колумбом землі одержали ім'я Америка?

На честь іншого дослідника - Амеріго Віспуччі, який, дослідивши у 1501-1502 рр. східний берег материка, довів, що це невідома раніше земля і дав їй назву Новий Світ.

Через це лотарінгський картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 році назвав цей материк його ім'ям, а пізніше ця назва поширилася на обидва західних материки.

Крокуючи за Х. Колумбом, у пошуках нових земель і багатств з Європи вирушили конкістадори. Їх походи супроводжувалися винищенням і поневоленням народів Південної Америки, спустошенням та пограбуванням. Разом з тим було відкрито і нанесено на карту узбережжя (Д. Кабот відкрив гирло Парани), здійснено перші переходи суходолом (Ф. Орельяна піднявся до витоків Амазонки і здійснив перехід через Анди).

У 1519 році біля берегів Південної Америки пропливли кораблі португальської навколосвітньої експедиції Фернана Магеллана, який відкрив протоку між двома океанами - Атлантичним і Тихим, а також острів Вогняна Земля.

Першими вченими - дослідниками Південної Америки у 1735-1743 рр. стали французькі та іспанські учасники Екваторіальної експедиції. На межі ХVIII-ХІХ ст. материк досліджував німецький вчений Олександр Гумбольдт, він опублікував результати своїх досліджень у 30-томній праці «Мандрівки у рівноденні області Нового Світу в 1799-1804 рр. Дослідження Південноамериканського континенту наштовхнули вченого Чарльза Дарвіна на розроблення еволюційної теорії розвитку органічного світу Землі.

Велике значення мала ботаніко-агрономічна експедиція Миколи Вавилова (1932-1933), під час якої було встановлено походження багатьох культурних рослин (кукурудзи, картоплі, томатів, бавовнику тощо) з території Південної Америки.

Країни материка

На території Півд. Америки розташовані 12 незалежних держав, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії.

Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови не мають постійного населення. Острови належать Великобританії, відносяться до заморської самокерованої території Фолклендських островів.

Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови вважаються частиною Антарктики.

Сан-Паулу -- головне місто південно-східного штату Бразилії Сан-Паулу, найбільший промисловий і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки. Із населенням майже 13,6 млн. мешканців у межах міста, це найбільше місто країни та в південній півкулі та одне з найбільших у світі. Місто має територію 1523 кмІ та є центром великої агломерації із населенням 24 млн. мешканців, також однієї з найбільших у світі.

Населення

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення -- нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10% населення) до 4 500 000 (27%) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця імміграція німців продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження.

Крім того, близько 5% населення Чилі -- нащадки вихідців іммігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3% населення Чилі -- генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 чоловік, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5% населення -- французького походження. Від 600 000 до 800 000 -- італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині.

Сьогодні близько 10% бразильців (18 млн.) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія -- країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн.). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гайані.

південний америка історичний етнічний культура

Клімат

Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла: радіаційний баланс майже усюди дорівнює 60-90 ккал/см² на рік; у Патагонії він зменшується до 30-40 ккал/см². На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С (максимальна температура 49°С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до 10°С, а взимку, у липні, до 12-16°С на Бразильському плоскогір'ї, до 6-10°С в Пампі і до 1°С - на крайньому півдні (на високих плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30°С).

Південна Америка лежить у 6 кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному.

Екваторіальні повітряні маси (екватор, мусон) влітку зміщаються в субекваторіальні пояси, обумовлюючи дощовий сезон. Узимку ж у субекваторіальних поясах переважають сухі тропічні (пасатні) повітряні маси; західний край Північноатлантичного максимуму захоплює і східний піднесений край Бразильського плоскогір'я. Тому субекваторіальний клімат характеризується вологим літом і сухою зимою. Подібний клімат виражений на півночі материка, у Льянос-Оріноко, на півночі Гвіанського і на півночі та в центрі Бразильського плоскогір'їв, на рівнинах Акри-Бені-Маморе і на заході Еквадору. На навітряних схилах плоскогір'їв і в Східній Амазонії, куди пасат приходить з океану, посушливий період дуже короткий; на підвітряних схилах північного сходу Бразильського плоскогір'я він дуже тривалий.

У тропічному поясі зволоження істотно змінюється у напрямку зі сходу на захід. Також слабко виражена посуха на підданому океанічним пасатам сході Бразилії.

У центрі материка (Гран-Чако) літні дощі пов'язані головним чином із проникненням з півночі в область барицького мінімуму екваторіального повітря; узимку, прогріваючи і висушуючи, вторгаються повітряні маси з півдня. Вони викликають, раптові похолодання аж до Амазонії. Майже ізольована від східних вітрів Пуна Центральних Анд: на півночі вона має тропічний високогірний посушливий клімат з літніми опадами, у центрі і на півдні - континентальний пустельний.

Крайній захід материка між 5-28° пд.ш. постійно знаходиться під впливом східної периферії південно-океанського максимуму, у якому повітряні маси осідають з утворенням пасатної інверсії.

У субтропічному поясі на сході (Південного Бразильського плоскогір'я, Межиріччя і Східної Пампи) - теплий постійно вологий клімат: влітку опади приносять вітри мусонного типу з Атлантики, в інший час - циклони мігруючих полярних фронтів; характерні сильні південні вітри памперо.

У помірному поясі панує західне перенесення повітряних мас. На підвітряні західні схили Анд вони приносять величезну кількість опадів, температури мало змінюються по сезонах. Патагонія знаходиться в "дощовій тіні" з напівпустельним кліматом, сильними південно-західними вітрами і різкими коливаннями температур.

Геологічна будова і корисні копалини

Континент Південна Америка складається з двох основних структурних елементів - Південноамериканської платформи у центрі і на сході та складчастого гірського поясу Анд.

Фундамент Південноамериканської платформи складається з різновікових блоків, консолідованих від архею до раннього палеозою. Найбільш великі виступи фундаменту - Гвіанський, Західно-Бразильський і Східно-Бразильський щити; перші два щити майже цілком складаються з глибокометаморфізованих та інтенсивно-деформованих порід архею і нижнього протерозою (гнейси, кристалічні сланці і граніти), а також середньо- або верхньопротерозойських гранітів типу рапаківи. Східно-Бразильський щит включає окремі блоки раннього докембрію (масив Сан-Франсіску), розділені й облямовані геосинклінальними складчастими системами пізнього протерозою.

Широтна Амазонська западина закладена наприкінці докембрію - початку палеозою уздовж великої зони розламів, що розділила Гвіанський і Західно-Бразильський щити. Південна частина Південноамериканської платформи - Патагонська плита - відрізняється найбільш молодим фундаментом, що включає низи палеозою, звичайно розглядається як самостійна структурна одиниця, що складається з двох підняттів - Північно-Патагонського і Південно-Патагонського (Десеадо і Санта-Крус) і двох прогинів: Неукен - Сан-Матіас і Чубут - Сан-Хорхе.

Надра Південної Америки містять досить різноманітний комплекс корисних копалин. Найбільші поклади залізних руд присвячені до стародавнього докембрію Венесуели (басейн р. Оріноко) і Бразилії (штат Мінас-Жерайс), найбагатші родовища мідно порфірових руд Центральних Анд. Родовища руд рідких елементів пов'язані з ультра основними лужними інтрузіями Східної Бразилії. До молодих вулканічного і субвулканічного тіл території Болівії відносяться родовища руд олова, сурми, срібла тощо.

Передові і міжгірські прогини Анд вміщують поклади нафти і газу, особливо багаті в межах Венесуели. Є родовища вугілля; поклади кам'яного вугілля відомі у верхньому палеозої, бурого - у кайнозої. До молодої кори вивітрювання відносяться родовища бокситів (особливо в Гайані і Сурінамі).

Рельєф

У рельєфі Південної Америки чітко виділяються рівнинно-плоскогірний платформний поза-андійський Схід і гірський андійський Захід, що відповідає рухливому орогенічному поясу. Підвищення Південноамериканської платформи представлені Гвіанським, Бразильським і Патагонським плоскогір'ями, прогини - низинами і рівнинами Льянос-Оріноко, Амазонською, Бені-Маморе, Гран-Чако, Межиріччям (рік Парана й Уругвай) і Пампою; зі сходу плоскогір'я обрамлені вузькими переривчастими смугами берегових рівнин.

Гвіанське плоскогір'я підвищується до центру (г. Немлинця, 3014 м), Бразильське - із північного заходу на південний схід (г. Бандейра, 2890 м), Патагонське - зі сходу на захід (до 2200 м). У рельєфі Гвіанського і Бразильського плоскогір'їв переважають цокольні порожні, хвилясті рівнини (вис. до 1500-1700 м), у межах яких виділяються останцеві конусоподібні вершини і кряжі (наприклад, Серра-ду-Еспіньясу) або переважно пісковикові, височини - так звані шапади (Ауян-Тепуї і Рорайма та інші).

Східний край Бразильського плоскогір'я розбитий на окремі масиви (Серра-да-Мантікейра й інші), що мають характерні форми "цукрових голів" (наприклад, Пан-ді-Асукар у Ріо-де-Жанейро). Прогини і западини Бразильського плоскогір'я в рельєфі виражені моноклінарно-пластовими рівнинами з піднятими краями-куестами, акумулятивними рівнинами (западина р. Сан-Франсіску) або лавовим плато (у середній течії Парани). У рельєфі Патагонії переважають шаруваті, вулканічні плато, прикриті стародавніми мореними і водно-льодовиковими відкладеннями; плато прорізані глибокими каньйонами річок, що зароджуються в Андах.

Анди, Андські Кордильєри -- найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр.

Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилій Аргентину. Ширина системи 200--800 км, середня висота гір 3600 м.

Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів, що становлять Андійський вулканічний пояс: Санґай, Пурасе, Котопахі, Льюльяйльяко (найвищий на Землі), дуже часті землетруси, на півдні системи численні льодовики. Межа вічних снігів становить від 600 м на півдні до 6300 м на півночі. Система багата природними ресурсами, у передових і передгірських прогинах добуваються нафта таприродний газ (особливо в північних та центральних районах), також тут добуваються руди кольорових металів.

По Андах проходить міжокеанічний вододіл, в них беруть початок витоки та багато приток Амазонки, притоки Оріноко, Парагваю, Парани, Магдалени, а також річки Патагонії. На західних схилах починаються річки басейну Тихого океану, здебільшого короткі. В Андах також знаходиться велике високогірне озеро Тітікака та багато менших озер. Для рослинності характерна висотна поясність.

Економіка

Основою економіки країн Південної Америки залишається експорт товарів та природні ресурси. Бразилія (сьома за величиною економіка в світі й друга за величиною в Америці) лідирує в загальному обсязі експорту $ 137.8 млрд. дол. США, потім йдуть Чилі $58.12 млрд. та Аргентина з 46.46 млрд. дол. США.

Економічний розрив між багатими й бідними в більшості південноамериканських країн вважається більшим, ніж на більшості інших континентів. У Венесуелі, Парагваї, Болівії та багатьох інших країнах Південної Америки, найбагатші 20% володіють понад 60% багатства країни, в той час як найбідніші 20% володіють менш ніж 5%. Такий широкий розрив можна побачити в багатьох великих південноамериканських містах, де тимчасові халупи й нетрі стоять поруч з хмарочосами і апартаментами класу люкс.

Туризм

Туризм стає дедалі важливішим джерелом доходу для багатьох країн Південної Америки. Історичні пам'ятники, архітектурні та природні цікавинки, різноманітний асортимент продуктів харчування, строкатість культур, мальовничі міста й приголомшливі ландшафти щороку приваблюють в Південну Америку мільйони туристів. Деякі з найвідвідуваніших місць в регіоні: Мачу-Пікчу, Ріо-де-Жанейро, Сальвадор, Натал, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Куско, Картахена, тропічні ліси Амазонії, водоспад Анхель, Галапагоські острови, острів Маргарита, озеро Тітікака та регіон Патагонія.

Визначні місяці

Христос-Спаситель -- статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Статуя має розмір 39,6 м заввишки (розмах рук 28 метрів), важить 1145 тонн, і знаходиться на вершині 710-метрової гори Корковаду в національному парку ліс Тіжука, в межах міста. Збудована як символ християнства, статуя стала символом Ріо-де-Жанейро і Бразилії

Культура

На культуру південноамериканців вплинули історичні зв'язки з Європою, особливо з Іспанією та Португалією, а також -- масова культура зі Сполучених Штатів Америки.

Південноамериканські країни мають багаті традиції музики. Найвідоміші жанри: кумбія з Колумбії, самба, боса-нова з Бразилії, танго з Аргентини та Уругваю. Також добре відомим є некомерційний народний жанр Нуева Кансьон -- музичний напрямок, що виник в Аргентині й Чилі та швидко поширився на решту країн Латинської Америки. Жителі перуанського узбережжя створили самобутні дуети й тріо на гітарі й кахоні в змішаному стилі латиноамериканських ритмів, таких, як Марінера (Marinera) в м. Ліма, Тондеро (Tondero) в м. Піура, в XIX столітті популярний Креольський вальс або Перуанський вальс, душевний «Arequipan Yaravi» та парагвайський Гуарания (Guarania), що виник на початку XX століття. В кінці XX століття під впливом британського і американського поп-року з'явився іспанський рок. Натомість для Бразилії був характерний португальський поп-рок.

Література Південної Америки стала популярною у всьому світі, особливо під час так званого Латиноамериканського Буму в 1960-х й 1970-х роках, пов'язаного з виникненням течії магічного реалізму та після появи таких авторів, як Маріо Варгас Льоса, Габріель Гарсіа Маркес, Хуліо Кортасар, Хорхе Луїс Борхес.

Завдяки широким етнічним зв'язкам південноамериканська кухня чимало запозичила в африканських, азіатських та європейських народів, водночас зберігаючи традиції американських індіанців. Наприклад, кухня в Баія, Бразилії, добре відома своїми західно-африканськими коренями. Аргентинці, чилійці, уругвайці, бразильці й венесуельці регулярно вживають вина, в той же час Аргентина поряд з Парагваєм, Уругваєм, а також мешканці південної частини Чилі й Бразилії надають перевагу матеабо парагвайській версії цього напою -- терере, який відрізняється від інших тим, що подається холодним. Піско -- дистильований лікер з винограду, виробляється в Перу й Чилі, однак, є постійні суперечки між цими країнами щодо його походження. Перуанська кухня поєднує в собі елементи китайської, японської, іспанської, африканської та кухні народів Анд.

Карнавал в Ріо-де-Жанейро

Починається офіційно в п'ятницю перед Попеляною середою. Цей яскравий парад шкіл самби належить до найбільших світових свят. Карнавал організується міністерством туризму міста спільно з Лігою Шкіл Самби (порт. Liga Independente das Escolas de Samba do Rio de Janeiro (LIESA)), а також телекомпаніями, що транслюють подію. Ще 1928 року у Ріо-де-Жанейро виникла перша школа танцю самби під назвою «Дай Скажу» (Deixa Falar). Створена танцівником самби Ісмаелем Сілвою, вона пізніше перейменовується на «Естасіо ду Са» (Estacio do Sa), за іменем засновника Ріо-де-Жанейро. З Ріо традиція карнавальних парадів шкіл самби розповсюдилася на інші міста і особливо прижилася у Сан-Паулу.

Список використаної літератури

1. Кобернік С.Г., Скуратович О.Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. - К.: Навч. книга, 2002. - 319 с.: іл., карти.

2. Бойко В.М., Міхелі С.В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.

3. Й.Р. Гілецький, М.М. Богович.: Географія. Довідник

4. Південна Америка

Размещено на Allbest.ru