Вплив географічних чинників на формування етнокультурного регіону Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського

УДК 911.53

Вплив географічних чинників на формування етнокультурного регіону Поділля

Воловик В.М.

Проаналізовано роль географічних чинників регіону: природних умов і ресурсів, їх вплив на формування і поширення етносів на Поділлі та формування етнокультурного регіону. Наголошено на перевазі міждисциплінарного підходу, з урахуванням здобутків фізичної географії, історії, етнології, геополітики, соціальної та економічної географій.

Ключові слова: географічні чинники, етнокультурний регіон, Поділля.

Актуальність досліджень. Регіональна культура представляє специфічний синтез елементів різних етнокультур. Регіон розглядається як визначений географічний простір, заповнений етнокультурними ландшафтами і закріплений у свідомості людей. Поступово формується певний спосіб зв'язку з місцепроживанням, що проявляється у створенні певної картини світу і відповідного світогляду: «... народи утворюються у результаті своєї історичної долі, але такі пов'язані з природою країни» [4, с. 245]. Простір регіону має унікальні риси, що формуються під впливом структури натурального ландшафту, сакральних місць, регіональних артефактів та реліквій, етнічних відмінностей культури. Історія етносу розпочинається у хронологічному локусі, коли відома та зафіксована перша подія, пов'язана з його походженням: утворення, міграція та поширення етнокультури, формування селитебної мережі. Цей підхід може змінюватись, коли об'єктом вивчення є формування етнокультурного регіону з його фізико- географічними особливостями. Він може забезпечити основу для вивчення структури та динаміки етнокультурних ландшафтів досліджуваного регіону.

Аналіз сучасних досліджень і публікацій. Вивченням території Поділля та західної частини України з позицій етнокультурного ландшафтознавства займались українські географи на початку ХХІ сторіччя. У своїх працях вони підкреслювали важливість вивчення ландшафту як провідного чинника етногенезу [8], так і формування на основі відповідних фізико-географічних умов етноландшафтного регіону [1, 2].

Результати досліджень. Модельний регіон Поділля розглядається відповідно до схеми природно-господарського районування України в межах трьох адміністративних областей: Тернопільської (Західне Поділля), Хмельницької (Центральне Поділля), Вінницької (Східне Поділля). Тут сформувались історико-географічні краї: власне Поділля, Східна Галичина, південна частина Волині.

Географічний аналіз показує, що впродовж І- ІІ тисячоріч Поділля відігравало суттєву роль у створенні геопростору Європи, а в ХХІ сторіччі, здебільшого України. Географічне розташування регіону між болотами річкової долини Прип'яті і південно-східними відрогами Карпат сформувало в регіоні міграційні «ворота» для етносів. Певні етнічні групи знайшли краще оточення. Деякі, щоб збільшити їх територіальні межі, і, зваживши на фізико-географічний та економічний потенціал ландшафтів, залишились у Поділлі. З ХІІІ сторіччя Поділля не тільки вийшло зі складу інших етнографічних земель, «не только пошла по пути своего оригинального развитія, но повидимому также выделилась в среде земель Кипчака въ особую единицу: памятникомъ такого вьіделенія и известнаго рода сплоченія Поднестровья и Побужья въ одно целое и является имя «Подольской земли.» [11, с. 329], яке з'являється з другої половини XIV сторіччя.

Регіон є одним з найрізноманітніших в етнокультурному відношенні: «Подолія не имеетъ уголка, не только бесплоднаго, но лишеннаго самой поэтической обстановки» [14, с. 24]; «.навстречу несутся обычныя картины Подольской губерніи: леса сменяются полями, мелькают большія села и деревни, на горизонте вырисовываются колокольни церквей и попадаются помещичьи усадьбы» [5, с. 178]. У 1670-1672 роках німецький дослідник У фон Вердум, проїжджаючи Поділля, описує особливості рослинного покриву та ландшафтної структури регіону: біля Тернополя «одностайні, буйні, але неуправлені поля» [6, с. 75], над Збручем, під Скалою «на горбках і долині, що розтягається під ними, росте дуже буйна трава й широка, висока конюшина, а також різні лікарські й кухонні зела, як шпарат, рід карчохів, материнка огородова, шавлія, потім полин, подорожник і велика кількість згаданих уже вишеньок на корчах» [6, с. 75].

Перші ознаки появи полікультурних ландшафтів регіону відносять до VI-V тисячоріччя до н.е. Формуються сільськогосподарські і перші селитебні ландшафти. Природні умови Поділля на всіх етапах історичного розвитку були сприятливими для землеробського освоєння, формування селитебної мережі. На ці процеси вплинули відповідні особливості контактності регіону [3, с. 21]: а) його фізико-географічне розташування на південному заході Східноєвропейської рівнини; ландшафти регіону геоекотонного характеру: на заході - широколисто-лісові Центральної Європи, на півночі - північноєвропейські, на півдні - північні степові; б) вигідне економіко-географічне розташування між західною Європою та Причорномор'ям; в) рівнинний рельєф: щільна мережа річок різних басейнів; г) помірно-континентальний вологий клімат, сприятливий для життя населення, вирощування сільськогосподарських культур та розведення худоби; д) переважання лісостепових та широколистолісових ландшафтів, зі значними масивами лісів і лучних степів, достатньо родючих сірих і темно-сірих лісових ґрунтів, опідзолених і типових чорноземів; е) різноманітність природних ресурсів: кліматичних, водних, рослинних, тваринних тощо; є) значна диференційованість, різноманітність і контрастність природних умов, складна хорична структура ландшафтних комплексів регіонального та локального рівнів.

Необхідною передумовою для регіонального етногенезу є контрастне ландшафтне середовище. Як зазначають В. С. Крисаченко й О. І. Мостяєв, лісостепові ландшафти (зокрема Поділля) є «центральним стрижнем» України: «Сам Край за своїми еколого-географічними ознаками здебільшого репрезентований лістеповими ландшафтами..., оправлений з обох боків надзвичайно потужними і тяглими екосистемами, а саме Степом і Лісом» [за 9, с. 15]. Лісостеп дискретний та контрастний (значна диференціація флювіальних ландшафтів, різні типи рельєфу) краще сприймався та освоювався українцями, ніж гомогенні ландшафти лісу та степу, що у свою чергу вплинуло на інтенсивність колонізації регіону.

Унікальність природи і ландшафтів Поділля вплинули на історію розвитку етнологічної системи, територіальну організацію її структури, менталітет місцевих етносів, вплинули на економічну діяльність, побут звичаї, навіть фольклор та формування етнокультурних ландшафтів. Регіон був фронтиром українського народу: розташований на кордоні різних держав, на межах земель різних етносів, «і кожна суміжна держава, кожен сусідній народ закидали око на цю родючу країну» [16, с. 5].

Е. Реклю зазначив, що рельєф поверхні суттєво важливий для розподілу рослинного покриву, тваринного світу та історії населення, але найважливіше - ґрунтовий покрив, який вплинув на історичну долю місцевих жителів [12]. В етнокультурних ландшафтах рельєф визначає головні особливості та якості місцеіснування людини, а також тип розселення етносів, специфіку їх міжетнічних зв'язків. З морфометричними характеристиками рельєфу пов'язана комфортність проживання населення, ефективність виробництва, стан здоров'я людини. На етногенез впливає відносна геоморфологічна ізольованість території. На рівнинних територіях (наприклад, Поділля), коли загальний рельєф відходить на другий план, «бар'єрні» функції можуть виконувати: а) значні відстані; б) наявність водних перешкод на шляхах міграції етносу і ускладнення в торгівлі; в) непрохідні ліси й болота [7].

У рельєфі регіон має значну вертикальну диференціацію і ділиться на Побузьку та Дністровську частини. У північно-західній частині височина межує з Волинню, де розташовані Кременецькі гори і починаються Медобори (Товтри), що віддалено нагадують гористі місцевості, які порівнюють зі Швейцарією.

Назва регіону не означає, що Поділля є нескінченою рівниною (Пониззям, Подолом). Тут є глибокі долини, почленовані річками: гористі підняття, які нагадують гористу місцевість Швейцарії. Таке порівняння часто цитувалося у туристичних публікаціях Польщі і зберегло його основний опис при посиланні на долину Дністра: «Если васъ тянетъ на Рейнъ или Эльбу, но Днестръ отъ васъ ближе, - поезжайте на Днестръ. Это действительно прелесть, действительно рай» [5, с. 179].

Унікальною особливістю Поділля у геолого-геоморфологічному аспекті є те, що більшість ярів та приток Дністра розташовані в шарах третинного силурійського вапняку. Через його крихкість та вивітрювання спочатку з'являлись тріщини, які згодом перетворились у печери. Такі відслонення розташовані у середній та нижній течії лівих допливів Дністра. Печери були першоосновою селитебних ландшафтів, а кремінь давав їм зручний матеріал для домашнього знаряддя та зброї.

Регіон має сприятливий клімат. За історичний час північні і південні частини були досить контрастними. На півдні глибока долина Дністра дозволяє проникати теплому субтропічному повітрю. Ця кліматична умова сприяла розробці високого стандарту агрокультури. Через цей винятковий клімат, родючі ґрунти і багатий урожай південну частину Поділля часто порівнювали з турецькими садами Меран. Тоді як південь мав теплий, м'який клімат, на півночі було прохолодно. Постійні холодні вітри з півночі надали клімату цієї частини регіону спорідненості з континентальними зимами. Влітку, проте, погода компенсувалась найвищою температурою, загальною для цього типу клімату. У ХІХ сторіччі про клімат регіону занотували: «Подолье или Русь дольная казалась для всех истинной страной солнца в сравнении с литовскими и польскими землями», через це «солнце же и признано было древними самымъ приличным для нея гербом» [15, с. 137].

Річкова мережа регіону вплинула на поділ праці за місцевими природними умовами. Великими річками як головними торговельними шляхами концентрувалось населення, яке приймало діяльну участь у торговельному русі: «Українські ріки... тісно звязані з судьбами українського народа. Річки. це найліпші та найдешевші дороги, куди можна перевозитися людям і всякому добру» [13, с. 33]. На річках виникали торговельні осередки, міста та містечка; населення, яке жило поза містечками, займалось хліборобством і лісовими промислами. При такому впливі на народногосподарський обмін річки отримали важливе політичне значення. Служачи готовими первісними дорогами, річки були міграційними шляхами для етносів.

Взаємна близькість головних річкових басейнів Поділля при сприянні горбисто-пасмового рельєфу не дозволяла частинам населення, що розміщалися по них, відокремлюватися один від одного, замикатися в ізольовані гідрографічні осередки і тим самим сприяла єдності етносів.

Ґрунтові смуги і зазначені властивості річкових басейнів вплинули на заселення регіону. Відмінності у складі ґрунту різних частин Поділля з неоднаковою рослинністю визначили особливості народного господарства, сформували місцеві господарсько-культурні типи. Але дія цієї умови позначилася не відразу. Слов'яни при своєму розселенні у регіоні зайняли обидві суміжні смуги, лісовий суглинок і північну частину степового чорнозему. Можна було б очікувати, що у лісостеповій смузі сформуються різні типи природокористування: мисливський і землеробський. Племена південного поясу слов'янського розселення, які жили в лісах, займалися звіроловством, платячи данину хутром київським князям або хозарам. У той же час, за літописами, вони були землеробами. Родючість ґрунтів Поділля зберігається до ХХ сторіччя, дивуючи європейських дослідників. Як відзначив Р. Волтерс, перебуваючи у Поділлі у 1942 році: «Ґрунт такої родючості, про яку у решті Європи і не чули. Чорнозем розташований товщею до двох метрів на лесовому шарі. Тут, як нам сказали, селянину роками не потрібно удобрювати землю» [18, с. 131].

Насичені ресурсами лісостепові ландшафти регіону, родючі ґрунти, помірний клімат створили прекрасні передумови для розвитку землеробства та формування значних площ сільськогосподарських ландшафтів. Літописці із захопленням зазначають родючість ґрунту: «Подол въ древности превосходила все соседнія въ нею страны плодородюмъ и красотою своей природы» [за 15, с. 126], також описують родючість ґрунту Поділля на прикладі ввіткнутої палиці або залишеного у полі плуга, які заростали травою за три-чотири дні. Що стосується ґрунту, то у давні часи тут «нередко приходилось безъ всякаго удобренія и обработки собирать даже по две жатвы съ одного посева» [15, с. 137]. Порівнюючи ґрунти регіону з сусідніми, літописці зазначають, що за своєю родючістю - це омріяна людством «країна сонця». Ще у XVI сторіччі зафіксовано, що «край этот до того плодороденъ и изобилуетъ всемъ, что может только произрастать на земле, что пахарь, вкинувъ кое-какъ семена въ землю, всегда получаетъ стократный приплодъ» [15, с. 189]. Дослідник Ф. Руджієрі писав: «Подільська земля така плідна, що родить траву, заввишки у хлопа і без ніякої майже управи таку силу збіжжя, що воно в значній части марно пропадає на пні, бо нема кому його збирати. Причиною цього є й те, що ця земля є далека від торгових доріг, нема й сплавних рік, котрими можна було б спускати збіжжя туди, де воно б знайшло купця.» [за 6, с. 90]. Подібне твердження зустрічаємо в 1573 році у французького мандрівника Блеза де Віженера: «Кажуть, що ґрунт цієї країни (Поділля - авт.) такий добрий і плодючий, що коли залишити в полі плуг, то він протягом двох чи трьох днів так заростає травою, що знайти його тяжко» [за 17, с. 12].

Ліс сформував для місцевих етносів передумови - господарські, політичні: надавав сосну і дуб для будівництва; березу й осику - для опалення житла; давав домашній посуд, був надійним притулком від зовнішніх ворогів. Родючий ґрунт регіону, його високі механіко-хімічні показники, особливо у давні часи, свідчать, що натуральна рослинність була різноманітною й унікальною. Регіон був відомий лісами, які займали всю північну частину регіону, у південній частині починались «степи татарскія» або «подольскія пустыни». Ще у XVI сторіччі, де розташований сучасний Кам'янець-Подільський, був непрохідний ліс, у якому полювали Коріатовичі на зубрів, оленів та диких коней.

Знищення лісових масивів регіону мало етногенетичні ознаки: на південному сході татари сформували екотонні пірогенні ландшафти, випалюючи ліси для своїх табунів та зменшуючи площу лісових ландшафтів, де переховувались українці. У східній частині регіону були російські пани, у центральній та західній - польські, які вирубували ліси задля формування фільварків або збільшення площ селитебних ландшафтів.

Останній найбільший ліс у XVI сторіччі був розташований між річками Серет та Гнізна. Надзбручанські Товтри тоді називались «Недобір», але польські географи пізніше перекрутили назву на «Медобори». Козацький літописець С. Величко розташував тут селище дикого Сатира, який насилає лихоліття на Україну. У зв'язку з цим, ліс мав назву Чортового і тричі згаданий у літописах 1150 і 1231 років. Його східна межа проходила по р. Ушиці і верхів'ями р. Случ. Ймовірно, що територія Товтр також входила до складу «Чортового лісу» [6].

У річках (особливо Дністрі та Південному Бузі) було багато видів промислової риби: форель, щука, короп, карась, сом, сичуга, в'юни тощо. Птахи, у літописний період, також були різноманітними: білі орли, сови, чорні ворони, галки, круки, горобці, зяблики, коноплянки, жайворонки, ластівки, голуби, куріпки, лісові кулики, дрохви, журавлі, лелеки, чайки та багато інших. У XVI сторіччі багатими були подільські «бори» та «пущі» на зубрів, оленів, диких кіз та диких коней, бобрів.

У XVIII - ХІХ сторіччях птахи були об'єктом полювання місцевого польського дворянства: «.. .яке втішається цим, полюючи з рушницями та з гончими борзими псами, а в широких лісах - із використанням тенетів. Одних пернатих (диких гусей, качок, дрохв, диких голубів), підійшовши, вбивають; інших (куріпок, перепелів, бекасів) ловлять за допомогою нацькованих собак, яких називають лягавими, а також накривають сітками.» [10, с. 60].

Наприкінці ХІХ сторіччя інтенсивність природокористування зростає, що призводить до скорочення чисельності поширених видів (вовки, лисиці, зайці), а інколи і до повного зникнення.

З цінних комах регіону, беззаперечно, бджоли: «Бджільництвом у Подільській губернії займатися дуже вигідно, а найбільше в тепле й тихе літо, коли сама природа своїм теплим кліматом та плодовими садами й затишними гаями, оточеними з усіх боків величезною кількістю всяких зернових, соковитих злаків та квітів, сприяють цьому» [10, с. 60]. Бджоли, не завжди маючи можливість гніздитись у лісі, будували стільники у печерах, на скелях, заплавах рік і навіть просто у ґрунті. Багато бджіл було у лісах Медобор: «Ступишь ли, бывало на землю ногой, нередко выдавишь изъ нея струю отличнаго меда: не имея где поместиться в лесу, - въ старыхъ выгнившихъ пняхъ, - пчёлы часто роились в земле, въ прибережьяхъ рек, словомъ во всякомъ удобномъ месте» [15, с. 250]. У ХІХ сторіччі селяни та представники польської шляхти тримали понад 50 вуликів, у господарствах багатих поміщиків пасік було кілька.

Масштабність простору та локальність місць сформували особливе відчуття широти, простору, нескінченності і відчуття загальності, оформило образ етнокультурних ландшафтів Поділля. Безсумнівно те, що етнос постійно пристосовується до ландшафтної структури регіону і до своїх потреб, від яких не може або не хоче відмовитися, і в цій двосторонній боротьбі із самим собою і з природою виробився специфічний тип природокористування. І чим більший поштовх дає природа здібностям етносу, чим ширше розкриває вона його внутрішні сили, тим більший її вплив на природу та історію регіону.

Упродовж історичного періоду Поділля формується як поліетнічний регіон, з етнокультурними ландшафтами геоекотонного та фронтирного типу, що зумовлено особливостями контактності, вираженої у фізико-географічному розташуванні на межі трьох рівнинних фізико-географічних зон та гірської країни. Це зумовлює формування контрастного ландшафтного середовища, що у свою чергу впливає на заселення регіону та міграційні процеси.

географічний етнокультурний поділля

Література

1. Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти містечок Поділля : [монографія] / В. М. Воловик. - Вінниця : ВНТУ 2011. - 270 с.

2. Воловик В. М. Етнокультурні ландшафти: регіональні структури і природокористування : [монографія] / В. М. Воловик. - Вінниця : ТОВ «Вінницька міська друкарня», 2013. - 464 с.

3. Воропай Л. И. Селитебные геосистемы физикогеографических районов Подолии / Л. И. Воропай, М. Н. Куница. - Черновцы : ЧТУ, 1982. - 90 с.

4. Геттнер А. География. Ее история, сущность и методы / А. Геттнер. - Л.; М. : ГИ, 1930. - 416 с.

5. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западнымъ казен. железн. дорогамъ. - Кювъ : Тип. С. В. Кульженю, 1898. - С. 144-564.

6. Історія української культури / Під загальною редакцією д-ра Івана Крипякевича. - Львів : Видання Івана Тиктора, 1937. - 718 с.

7. Кружалин В. И. Человек, общество, рельеф : Основы социально-экономической геоморфологии / В. И. Кружалин, Ю. Г. Симонов, Т. Ю. Симонова. - М. : Диалог культур, 2004. - 120 с.

8. Круль В. Ландшафт як провідний чинник етногенезу і його загальні зміни на прикладі Західної України / В. Круль // Історія української географії. -2003. - Вип. 7. - С. 48-52.

9. Олійник Я. Б. Природні та етнокультурні феномени України / Я. Б. Олійник, В. В. Стецюк. - К. : Стафед-2, 2003. - 114 с.

10. Описи Подільської губернії (1800 та 1819 pp.) / Упоряд. Ю. С. Земський, В. В. Дячок. - Хмельницький : ХНУ, 2005. - 106 с.

11. Подольская земля // Большая Энциклопедтя. Словарь общедоступныхъ сведеній по всемъ отраслямъ знанія. Пятнадцатый томъ. Пенька-Пуль. - С.-Петербургъ : Типо-литографія Книгоиздательскаго Т-ва «Просве- щеніе», 1904. - С. 328-329.

12. Реклю Э. Земля и люди. Всеобщая географія. Томъ V / Элизе Реклю. - С.-Петербургъ : Изданіе Высочайше утвержденнаго Товарищества «Общественная польза» и К, 1898. - С. 844-845.

13. Рудницький С. Україна - наш рідний край. Коротка географія / С. Рудницький. - Львів, 1921. - 128 с.

14. Сергеев А. Географическіе очерки Россіи. Выпускъ 2 / А. Сергеев. - Санктпетербургъ : Изданіе Товарищества «Общественная польза», 1866. - 111 с.

15. Симашкевич М. Историко-географический и этнографический очерк Подолии / М. Симашкевич / / Подольскія епархіальньїя ведомости. - 1875. - N° 4. - С. 126, 137; № 6. - С. 189-190; № 8. - С. 250.

16. Сіцінський Є. Нариси з історії Поділля. Частина 1 / Є. Сіцинський. - Вінниця, 1927. - С. 5.

17. Січинський В. Чужинці про Україну / Володимир Січинський. - Львів : Видавництво «Світ», 1991. - 94 с.

18. Хмельницкий Д. Нацистская пропаганда против СССР. Материалы и комментарии. 1941-1945. / Дмитрий Хмельницкий. - М. : ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. - 351 с.

1. References

2. Volovyk V M. Etnokulturni landshafty mistechok Podillia: [monohrafiia]. [Ethnic and cultural landscapes of towns ofPodillia:monograph]. - Vinnytsia: VNTU, 2011. 270 p. [in Ukrainian]

3. Volovyk V. M. Etnokulturni landshafty: rehionalni struktury i pryrodokorystuvannia : [monohrafiia] [Ethnical landscapes: regional structures and nature management]. - Vinnytsia : TOV «Vinnytska miska drukarnia», 2013. 464 p. [in Ukrainian].

4. Voropai L. Y., Kunytsa M. N. Selytebnye heosystemy fyzyko- heohrafycheskykh raionov Podolyy. [The settlement geosystems of physical and geographical regions of Podollia].. - Chernovtsy: ChHU, 1982. - 90 p. [in Ukrainian].

5. Hettner A. Heohrafyia. Ee ystoryia, sushchnost y metody. [Geography. Its history, the definition and methods]. L.; M.: HY, 1930. 416 p. [in Ukrainian].

6. Ylliustryrovannyi putevodytel po Yuho-Zapadnym kazen. zhelezn. doroham. [Illustrated guide along the Southwestern state railway roads] - Kiev : Typ. S. V Kulzhenko, 1898. P 144-564. [in Ukrainian].

7. Istoriia ukrainskoi kultury / Pid zahalnoiu redaktsiieiu d- ra Ivana Krypiakevycha. [The history of the Ukrainian culture]. Lviv : Vydannia Ivana Tyktora, 1937. 718 p. [in Ukrainian]

8. Kruzhalyn V. Y., Kruzhalyn V. Y., Symonov Yu. H., Symonova T. Yu. Chelovek, obshchestvo, relef : Osnovy sotsyalno-ekonomycheskoi heomorfolohyy. [Human, society, relief: The fundamentals of social and economic geomorphology]. M.: Dyaloh kultur, 2004. - 120 p. [in Ukrainian].

9. Krul V. Landshaft yak providnyi chynnyk etnohenezu i yoho zahalni zminy na prykladi Zakhidnoi Ukrainy [Landscapes as the major factor of ethnogenesis and its general changes on the example of Western Ukraine]. Istoriia ukrainskoi heohrafu. 2003. Vp. 7. - P 48-52. [in Ukrainian].

10. Oliinyk Ya., Stetsiuk V Pryrodni ta etnokulturni fenomeny Ukrainy. [Natural and ethnocultural phenomena of Ukraine]. K.: Stafed-2, 2003. - 114 p. [in Ukrainian].

11. Opysy Podilskoi hubernii (1800 ta 1819 pp.) [Description of Podolian district]. Uporiad. Yu. S. Zemskyi, V. V. Diachok. Khmelnytskyi: KhNU, 2005. - 106 p. [in Ukrainian].

12. Podolskaia zemlia [The land of Podollia]. Bolshaia Entsyklopediia. Slovar obshchedostupnyh svedenii po vsem otrasliam znaniia. Piatnadtsati tom. Penka-Pul. S.- Peterburh : Typo-lytohrafiia Knyhoyzdatelskaho T-va «Prosveshchenie», 1904. - P 328-329. [in Ukrainian].

13. Rekliu E. Zemlia y liudy. [The land and people]. Vseobshchaia heohrafua. Tom V . - S.-Peterburh : Izdanie Vysochaishe utverzhdennaho Tovaryshchestva «Ob- shchestvennaia polza». K, 1898. P 844-845. [in Ukrainian]

14. Rudnytskyi S. Ukraina - nash ridnyi krai. Korotka heohrafiia. [Ukraine -our native land. Short geography]. - Lviv, 1921. 128 p. [in Ukrainian].

15. Serheev A. Heohrafycheskie ocherky Rossiy. [Geographic description of Russia]. Vypusk 2. - Sankt- Peterburh: Izdanie Tovaryshchestva «Obshchestvennaia polza», 1866. - 111 p. [in Ukrainian].

16. Symashkevych M. Istoryko-heohrafycheskyi i etno- hrafycheskyi ocherk Podolyy [Historical-cultural and ethnographic description of Podollia]. Podolskiia eparkhialnaia vedomost. 1875. № 4. - P 126, 137; № 6. - P 189-190; № 8. P 250. [in Ukrainian].

17. Sitsinskyi Ye. Narysy z istorii Podillia. [The outline of history of Podillia]. Chastyna 1. Vinnytsia, 1927. P 5. [in Ukrainian].

18. Sichynskyi V. Chuzhyntsi pro Ukrainu. [The foreigners about Ukraine]. Lviv: Vydavnytstvo «Svit», 1991. - 94 p. [in Ukrainian].

19. Khmelnytskyi D. Natsystskaia propahanda protyv SSSR. [Nazism propaganda agsinst USSR]. Materyaly i kommentaryy. 1941-1945. M. : ZAO Yzdatelstvo Tsentrpolyhraf, 2010. 351 p. [in Ukrainian].

Воловик В.Н. Влияние географических факторов на формирование этнокультурного региона ПодольяВ статье проанализирована роль физико-географических факторов региона: природных условий и ресурсов, их влияние на появление и распространение этносов на Подолье и формирования соответствующего зтнокулыурного региона. Отмечено преимущество междисциплинарного подхода, с учетом достижений физической географии, истории, этнологии, геополитики, социальной и экономической географий. Ключевые слова: географические факторы, этнокультурный регион, Подолье.

Volovyk V M. The impact of geographical factors on the formation of ethnocultural region of Podillya. The article analyzes the role of physical and geographical factors ofthe region: the natural environment and resources, their influence on the formation and distribution of ethnic groups on the tail and the formation of ethnocultural region. Emphasized the superiority of an interdisciplinary approach, taking into account the achievements of physical geography, history, ethnology, geopolitics, social and economic geographies.

Key words: geographical factors, ethnocultural region, Podillya.

Размещено на Allbest.ru