Розвиток географічних уявлень про Місяць

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Розвиток географічних уявлень про Місяць

Кирилюк С.М.

Проаналізовано розвиток географічних уявлень про природу Місяця в цілому і його поверхню зокрема від середньовіччя і до наших днів. Відзначено основні етапи еволюції уявлень про природу супутника.

Ключові слова: Місяць, карта Місяця.

Вступ

Уявлення про Місяць пройшли складний еволюційний шлях і зазнали протягом століть значних змін. На сьогоднішній день в науковому світі продовжуються жорсткі суперечки стосовно походження самого супутника та його природи зокрема. Нові відкриття здійснені в останні роки дають менше відповідей ніж ставлять запитань.

Виклад основного матеріалу

Є неопосередковані свідчення, що перші карти Місяця могли створити ще древні греки та шумери, поки що таких замальовок не знайдено. Єдина карта Місяця до телескопічного етапу належить Вільяму Гілберту (1544-1603) [39]. В 1609 році Томас Харріот в жовтні проводить перше відоме телескопічне спостереження Місяця. Ним відзначено, що поверхня Місяця не є рівною і має попелясте забарвлення різних відтінків. Також ним виконана перша телескопічна замальовка супутника [33]. В цьому ж році Галілео Галілей спостерігає Місяць в свій двадцятикратний телескоп і відкриває на його поверхні безліч деталей: гірські ланцюги, рівнини, кратери. Також в цей період він визначає висоту окремих піднесень по відкидуваних ними тінях. Доводить що поверхня Місяця зафарбована попелястими кольорами. Вважає, що світлі ділянки - суша, темні - моря [27]. В 1645 році Міхаелем Флораном фон Лангреном була створена гравюра Місяця. Пізніше він планував випускати карти Місяця в тридцяти різних фазах. Його наміри не були втілені в життя [35]. В 1647 році Ян Гавелій вводить в науковий обіг назви місячних морів, гірських систем та деяких великих кратерів в опублікованій ним, на той час найбільш детальній, карті [25]. На попередній карті 1645 року він навіть намагався відобразити місячні лібрації. В 1651 році Д.Б. Річчолі та Ф.Б. Грімальді пропонують розроблену ними систему назв об'єктів на поверхні Місяця і вводять назви крупних місячних структур, які існують і по сьогоднішній день [22; 8]. В 1671 році Жаном Пікаром досить точно було визначено відстань Місяця від Землі - 385 600 км [15; 19]. Джоном Флемстідом в 1673 році було складено точні таблиці руху Місяця [14]. В 1679 році Джованні Доменіко Кассіні створив достатньо детальну гравюру видимої півкулі Місяця [17]. Лакайлом Н. та Лаландом Ж. в 1752 році вперше точно визначено паралакс Місяця [30]. В 1753 році хорватський астроном Руджер Бошкович довів, що Місяць не володіє атмосферою [3]. В 1772 році Леонард Ейлер закінчив розробку теорії руху Місяця - вже третю. В ній він пояснив всі відомі на той час нерівності [11]. В 1780 році Т.І. Майєр впорядковує доволі точну карту Місяця, (похибка менша за 1,5') яка вже містила координатну сітку. Ним були визначені координати 89 найкрупніших деталей рельєфу видимої півкулі Місяця. П.С. Лаплас в 1784 році відкрив причини прискорення Місяця [2]. Йоганн Ієронім Шретер в 1802 році опублікував карту «Selenotopografisches Frag- menten» [32]. В 1811 Франсуа Араго відкрив поляризацію світла, що відбивається від Місяця. Були зроблені вірні висновки, що місячна поверхня, швидше за все, покрита шаром тонко подрібненого ґрунту. Територіям морів властива більша поляризація ніж материковим поверхням [13]. Вільгельм Лорман в 1824 році представляє світові свою карту Місяця «Topographie der sichtbaren Mondoberflaeche» [26]. В 1824 році Францом фон Груйтуйзеном була запропонована так звана «метеоритна теорія» походження місячних кратерів, яка пояснювала їх походження шляхом падіння метеоритів та астероїдів [37]. І.Г. Медлер та В. Беер в 1836 році впорядковують першу детальну карту видимої півкулі Місяця діаметром 97,5 см з детальним її описом [6; 34]. В 1834 році Вільгельмом Беером та Йоганном Генріхом фон Медлером видана карта місяця «Mappa Seleno- graphica totam Lunae hemisphaeram visibilem complectens» [38]. В 1839 році Луї Дагер 2 січня виконує першу фотозйомку Місяця [18]. В 1840 році Дж. У. Дрейпер отримує першу фотографію через телескоп [4]. П. Пюізе та М. Леві в 1874 році публікують перший фотографічний атлас Місяця, який вважався одним з найкращих в світі протягом 65 років [7]. В 1876 році в Лондоні виходить карта Місяця Едмунда Нейсона «The Moon» [24]. В 1878 році Юліус Шмідт впорядковує детальну карту видимої півкулі Місяця діаметром 2 м. На «Карту Місячних гір» нанесено 32856 місячних кратерів. географічний місяць поверхня

Ця карта і тепер вважається однією з найкращих і самих детальних карт місячної поверхні [23]. Джордж Дарвін в 1879 році запропонував першу теорію походження Місяця. Її суть полягає в тому, що Земля колись оберталася настільки швидко, що скинула з себе частину речовини, яка з часом модифікувалася в природний супутник [20; 16]. В 1895 році в Лондоні публікується карта Місяця Томаса Гуіна Елджера «The Moon» [21]. В 1898 році в світ виходить атлас Місяця Яна Крейгера «Mond-Atlas» [36]. В 1915 році Едісон Петтіт виконує перше вимірювання поверхневої температури на Місяці й встановлює присутність пилу на його поверхні [29]. Карел Андел в Празі 1926 року видає свою карту Місяця «Mappa Seleno- graphica» [12]. В 1937 році К.П. Станюкович доводить, що при ударах метеоритів та астероїдів з космічними швидкостями відбуваються вибухи, які призводять до «випаровування» не тільки самого ударника а й частини гірських порід в місці падіння. Вибухова теорія остаточно розроблялася самим вченим в 1947-1960 рр. Пізніше - його послідовниками [9; 1]. В 1946 році групами вчених Угорщини та США були здійснені перші спроби радіолокації Місяця. В результаті було відкрито теплове радіовипромінювання Місяця на довжині хвилі 1,25 см, яке вже відчувалося з глибини 40 см [5]. В 1959 році Н.М. Ситинська запропонувала метеоритно-шлакову теорію формування місячного ґрунту. Згідно цієї теорії тепло, що передається при ударі падаючого тіла поверхневому покриву - місячному реголіту, витрачається не тільки на його розплавлення та випаровування а й на утворення так званих «шлаків», які проявляють себе у формування кольорових особливостей поверхні Місяця [10]. В 2002 році Робін Кенап висунув на сьогоднішній день загальноприйняту теорію виникнення Місяця. Її суть полягає в тому, що коли планети, які існують в Сонячній системі ще тільки формувались, якесь космічне тіло розміром з Марс під тупим кутом зіткнулося із Землею, яка на той час майже сформувалася. При цьому легші речовини поверхневих шарів Землі повинні були відірватися від неї та сформувати навколо планети кільце, більша частина якого протягом швидкого часу випала назад на Землю. Та частина, що залишилася, з часом проеволюціонувала в природний супутник шляхом акреції. В 2007 році відкрито, що Місяць здатен накопичувати на своїй поверхні статичний струм включно до 4500 вольт [28; 31].

Висновки

Еволюція знань про Місяць з античних часів й до наших днів зазнала істотних змін. Знання, що накопичувалися протягом століть про природу Місяця, його поверхню й процеси, що протікають на ній постійно змінювалися. Й на сьогоднішній день немає одностайної думки наукового співтовариства стосовно цілої низки теоретичних проблем щодо формування, еволюції та подальшого розвитку Місяця в цілому та його географічної оболонки зокрема. В статті наведено лише найважливіші моменти з історії вивчення Місяця не враховуючи дослідження його поверхні космічними апаратами.

Література

Бронштэн В.А. Станюкович К.П., 1916 - 1989 / В.А. Бронштэн. - М.: Наука, 2004. - 142 с.

Bronshten V.A. Stanyukovich K.P., 1916 -1989 / V.A. Bronshten. - M .: Nauka, 2004 - 142 p. [in Russian]

Воронцов-Вельяминов Б.А. Лаплас / Б.А. Воронцов- Вельяминов. - М.: Наука, 1985. - 288 с.

Vorontsov-Velyaminov B.A. Laplace / B.A. Vorontsov- Velyaminov. - M .: Nauka, 1985 - 288 p. [in Russian]

Годыцкий-Цвирко А.М. Научные идеи Руджера Йосипа Бошковича / А.М. Годыцкий-Цвирко. - М., 1959 - 96 с.

Godytsky-Tsvirko A.M. Scientific ideas of Ruggier Josip Boscovich / A.M. Godytsky-Tsvirko. - M., 1959 - 96. [in Russian]

Зигель Ф.Ю. Лунные горизонты / Ф.Ю. Зигель. - М.: Просвещение, 1976. - 127 с.

Siegel F.Y. Lunar Horizons / F.Y. Siegel. - M .: Education, 1976. - 127 p. [in Russian]

Кротиков В.Д. Радиоизлучение и природа Луны / В.Д. Кротиков, В.С. Троицкий // Успехи физических наук. - 1963. - xLXXXI, Вып.4. - С. 589 - 639.

Krotikov V.D. The radio emission and the nature of the Moon / V.D. Krotikov, V.S. Troitskiy // Successes of physical sciences. - 1963 - t.LXXXI, issue 4. - P 589 - 639. [in Russian]

Медлер И.Г Краткая астрономия / И.Г Медлер. - СПб, 1862. - 214 с.

Medler I.G. Brief astronomy / I.G. Medler. - St. Petersburg,

1862. - 214 p. [in Russian]

Пчелов Е.В. Селенография XVII века: как «осваивалась» и «заселялась» Луна.../ Е.В. Пчелов // Интеллектуальные традиции в прошлом и настоящем (исследования и переводы) / Составление и общая редакция М.С. Петровой. - М.: ИВИ РАН, 2012. - С. 127-142.

Pchelov E.V Selenography of XVII century: as “mastered” and “inhabited” Moon ... / E.V. Pchelov // Intellectual tradition, past and present (research and translates) / Edited by M. S Petrov. - M .: IWH RAS, 2012. - P127142. [in Russian]

Пчелов Е.В. Франческо Гримальди / Е.В. Пчелов // Земля и Вселенная. - 1993. - .№6. - C. 45-47.

Pchelov E.V. Francesco Grimaldi / E.V Pchelov // Earth and the Universe. - 1993. - J№6. - P 45-47. [in Russian]

Станюкович К.П. О разрушительном действии метеоритных ударов / К.П. Станюкович, В.В. Федын- ский // Доклады АН СССР, Новая серия. - 1947. - т. 57, № 2. - с. 129-132.

Stanyukovich K.P. About the destructive action of meteorite impacts / K.P. Stanyukovich, V V Fedynsky // Reports of the Academy of Sciences of the USSR, new series. - 1947 - V 57, №> 2. - P 129-132. [in Russian]

Сытинская Н.Н. Луна и её наблюдение / Н.Н. Сытинская. - М.: Тех.-теор. лит., 1956 . - 254 с.

Размещено на Allbest.ru