Роль зовнішньоекономічних зв'язків у формуванні метрополітенських регіонів

І. Савчук, канд. геогр. наук Інститут географії НАН України, Київ

зовнішньоекономічний метрополітенський регіон

Постановка питання. В Україні дослідження процесу метрополізації вітчизняних міст лише тільки розпочато. Найбільш ґрунтовно воно висвітлено в колективній монографії [8]. Найповніше сучасні погляди вітчизняних географів на вияв метрополізації в державі подано у [13].

У провідних європейських наукових географічних школах метрополізації почали приділяти значну увагу на початку 90-х рр. ХХ ст. у зв'язку з дослідженням впливу системи-світу й міжнародних відносин на розвиток країн і міст та з метою виявлення існуючих між ними взаємозалежностей. Водночас питання їх виділення все ще доволі дискусійне. Найбільш докладно розроблено питання виділення світових міст. Провідною в цьому контексті є позиція дослідницької групи GaWC (Globalization and World Cities) на чолі з П. Тей лором, яка працює над проблемою від 1986 р. Європейські міста в зазначеному контексті почали вивчати в кінці ХХ ст., коли вийшла відповідна публікація дослідницької групи Reclus на чолі з Ж. Брюне щодо системи міст Західної Європи [18].

Процес метрополізації має різний вияв у країнах світу. Тому не може бути універсальної єдиної методології їх вивчення, а отже, і методичних підходів до розуміння його суті й виділення меж поширення. Таким чином, важливо виявити специфіку існуючих у світовій географії теоретико-методологічних підходів до її вивчення.

Мета дослідження - визначити роль зовнішньоекономічних зв'язків у основних підходах до вивчення метрополізації.

Розбудова спеціалізованої інфраструктури для реалізації метрополітенських функцій міста з метою посилення його конкурентоспроможності на міжнародному рівні не завжди дає очікувані результати. Зокрема, наявність міжнародного аеропорту вказує лише на потенціал розвитку відповідних зв'язків, а не на реальну ефективність їх використання в соціально-економічному розвитку міст. Дерегуляція повітряних перевезень у ЄС у рамках упровадження політики відкритого неба призвела до ліквідації монополій національних (часто державних) авіакомпаній на реалізацію міжнародних рейсів. При цьому окремі регіональні центри суттєво поліпшили своє транспортно-географічне положення через зосередження в них регулярних авіарейсів компаній, які діють у бюджетному сегменті. Для збереження пасажиропотоку національні великі авіакомпанії "...тепер майже не враховують у загальній ціні квитка перший відрізок шляху - від регіонального центру до пересадкового вузла. Ціна квитка з Тулузи до Москви через Париж, Франкфурт чи Мілан сьогодні лише ненабагато дорожча, ніж із Парижа до Москви. Це особливо сприяє великим регіональним метрополіям, потенційний пасажиропотік з яких забезпечує рентабельність рейсів, чим і пояснюється вражаюче зростання їх доступності: усі ці міста тепер напряму пов'язані з Лондоном, Міланом, Амстердамом, Франкфуртом, а через них - і з рештою світу" [14, с. 30].

Таким чином, хабами стали не лише провідні й найбільші за обсягом перевезень пасажирів і вантажів міжнародні аеропорти країн ЄС, які є базовими для найбільших авіакомпаній у цій частині світу, а й міста, що спромоглись залучити за допомогою тарифного й нетарифного стимулювання до себе авіакомпанії другого ешелону. Такі сучасні тенденції розвитку світового господарства зумовлюють наростання поляризації у зосередженні багатства лише в обмеженому колі міст, які тісно взаємодіють насамперед між собою, а вже потім - із прилеглою до них територією. Тому метрополії стають "економічними полюсами, що концентрують ресурси, які надають їм беззаперечні конкурентні переваги" [28, p. 504].

Важливо при виділенні метрополітенських регіонів ураховувати таку їх економіко-географічну особливість: що менше є відповідних центрів у країні, тим виразніше вони виявляються й більш чіткими є їх просторові межі. Зрозуміло, що у випадку малої за площею країни в неї буде лише один такий центр - столиця/метрополія, де поєднується політична й економічна влада. Для великих країн характерним є виділення кількох таких центрів, що зумовлено різноманіттям як природних умов і ресурсів, так і особливостями формування системи розселення й економічних зв'язків. При цьому, як зазначає А. Загожджон, можливе виникнення трьох ситуацій [3, с. 206-207]: 1) метрополія як полюс зростання існує на території, яка має недостатньо розвинуту інфраструктуру, тому вона не може поширювати свій вплив на більшу частину прилеглої території; 2) метрополія збільшує свою зону впливу у процесі розбудови інфраструктури (насамперед транспортної), що зумовлює інтеграцію території та призводить до появи нодального економічного району, де центр зростає значно вищими темпами, ніж підпорядкована йому периферія; 3) метрополія поширює свій вплив на територію, яка знаходиться на доволі значній від неї відстані через несприятливі природні умови та відсутність інфраструктурного забезпечення на прилеглій території й особливості її транспортно-географічного ексцентричного положення.

Унаслідок децентралізації у країнах Західної Європи має місце виразний процес поліцентризму - "узгоджений розвиток території, що очолюється кількома зіставними за значенням містами", що призводить до утворення в їх межах поліцентричної мережі регіональних столиць (метрополії), частина з яких включена на глобальному рівні в ієрархічну мережу світових міст [4, с. 11] . Найвиразніше поліцентрична структура розселенської мережі й управління економікою серед європейських країн представлена в Німеччині.

Німецька наукова школа. Федеральне міністерство будівництва і житла Німеччини виділило у 2011 р. перші метрополії в країні. Увага акцентувалась на тому, що лише одного економічного виміру недостатньо, щоб місто мало статус європейської метрополії [16]. Метрополійні функції міст мають виявлятися у спеціальній структурі чи організації в мережах конкурентної боротьби у ЄС.

Поняття "європейський метрополітенський регіон" (Europдische Metropolregion) упроваджено в німецьку політику регіонального розвитку в 1995 р. [31, р. 512]. Під ними розуміють міста-"мотори економічного, соціального, культурного розвитку" європейського рівня. Вважається, що сама концепція таких регіонів зумовлена одночасно поглибленням і розширенням інтеграції у ЄС і впливом глобалізації. Тому у офіційній схемі просторового розвитку Німеччини метрополітенські регіони було визначено як "головні полюси, які мають вагомі функції в міжнародному масштабі, що дозволяє їм поширювати свій вплив поза межами національних кордонів" [31, р. 514].

Упровадження політики регіонального розвитку в Німеччині на основі європейських метрополітенських регіонів у другій половині 90-х рр. ХХ ст. було замінено традиційною політикою вирівнювання і компенсацій облаштування території країни. Її девізом став лозунг "Зміцнимо сильних". Якщо у 1995 р. було виділено шість таких регіонів, то вже у 2005 р. їх кількість зросла до 11, включаючи всі важливі політико-економічні центри Німеччини та прилеглу до них територію. До їх складу входить 58 % території, на якій проживає 70 % населення країни. Таким чином, їх існування не може бути важливим інструментом реалізації справжньої селективної регіональної чи міської політики підтримки обмеженої кількості міст. Значною мірою це зумовлено відсутністю чітких єдиних методичних підходів до надання відповідного статусу. Було вироблено лише єдині такі показники "метрополійності" (metropolitй) [3', р. 518], серед яких до головних віднесено наявність штаб-квартир міжнародних компаній, посольств і консульств, міжнародного аеропорту з логістично-складським центром і міжнародних торговельних агенцій і палат, виставок, конгресів. У Німеччині було прийнято, що межами метрополітенських регіонів є межі адміністративних одиниць. Водночас у різних федеральних землях було взято різні одиниці адміністративного поділу, що зумовило значний контраст за площею метрополітенських регіонів.

Італійська наукова школа. Практика виділення метрополітенських регіонів в Італії значною мірою подібна німецькій, але є і власна специфіка. Зокрема, в Італії поняття метрополітенського ареалу (area metropolitanа) - територія, для якої характерні "тісні інтеграційні зв'язки з економічної діяльності, основних послуг суспільного життя, а також у сфері культурних відносин і територіальних характеристик", законодавчо закріплена у 2001 р. у статті 114 Конституції. Відповідна норма була практично реалізована в Законі Італійської Республіки № 135 від 07.08.2012 р. Згідно з ним до метрополітенських ареалів віднесено такі міста та прилеглі до них провінції: Рим, Барі, Болонья, Венеція, Генуя, Мілан, Неаполь, Реджьо-Калабрія, Турин, Флоренція. Пізніше у автономних політико-адміністративних одиницях Італії також виділено власні метрополітенські ареали: Кальярі, Катанья, Мессіна, Палермо, Трієст. До їх складу включено не прилеглі провінції, а лише комуни, з якими вони мають тісні щоденні зв'язки. Таким чином, нормативна практика виділення таких ареалів у Італії має два відмінні підходи - провінційний і комунальний. Їх виді-лення надає місцевим елітам можливість самостійно вирішувати основні напрями регіональної політики в рамках метрополітенських ареалів. В останніх наукових географічних публікаціях із питань метрополізації розглядаються практичні аспекти реалізації відповідної регіональної та міської політики в Італії (наприклад [15; 23]).

У офіційній статистиці Італстат продовжують використовуватися як статистичні одиниці комуни і провінції, а для вивчення урбанізаційних процесів - такі поняття, як міська морфологічна агломерація (міська агломерація у вузькому сенсі) і локальна система праці - повсякденне місто. Значною мірою це пов'язано зі специфікою урбанізаційних процесів в Італії, які зумовили впровадження поняття "дифузне місто" - сукупність центрального міста та пов'язаних із ним щоденних маятникових зв'язків населених пунктів, розміщених на основних транспортних осях. При цьому частина з них, особливо в гірський місцевості, знаходиться на значній відстані від центрального міста агломерації [29, р. 526-527].

Функціональний підхід. Учені, які проводять дослідження міст і зони їх впливу, із цих позицій насамперед виявляють ознаки вияву функцій, які, на їхню думку, є визначальними саме для віднесення міст до метрополій. При цьому окремі з цих функцій є водночас невід'ємними складовими інших урбаністичних утворень - міських агломерацій, урбанізованих регіонів, ієрархічних систем розселення. Це ускладнює кількісне та якісне виокремлення специфіки процесу метрополізації. Панівною є думка, що метрополія - це полюс економічного зростання, що в рамках існуючої мережі малих і середніх міст, які входять до зони його економічного впливу, визначає і спрямовує розвиток відповідної території.

При вивченні метрополій акцентується увага більше на зв'язках між такими містами, ніж на виділенні певних меж зон їх впливу. Останні визначаються як мінливі й дисконтинуальні, що зумовлено реалізацією метрополітенських функцій у рамках мережевих економічних і розселенських структур. Єдиних меж зон впливу всіх функцій одночасно не може бути. Таким чином, до метрополітенського регіону включають прилеглу до головного міста територію, на яку впливає це місто за визначеними функціями. Існує загальна для країн Західної Європи практика розвитку в рамках ЄС політики метрополізації. Для цього застосовують "сукупність інструментів щодо розвитку метрополітенських функцій у певних агломераціях (концентрацію політичної влади і центрів управління економікою на європейському чи глобальному рівнях, основні транспортні вузли тощо)" [19, p. 560].

Останні широкомасштабні дослідження функцій міст ЄС були проведені в рамках програми ESPON 143 (2007) [21]. Було розкрито зв'язок між функціями міст та їх положенням у поліцентричний міський системі Західної Європи [20]. У рамках попередньої програми ESPON 111 (2005) було обґрунтовано виділення серед переліку міст і зон їх впливу у ЄС окремо MEGA (Metropolitan European Growth Area - Європейських метрополітенських ареалів зростання) на основі таких індикаторів [20]: 1) людність міста; 2) важливий транспортний вузол; 3) важливий центр промисловості; 4) осередок знань; 5) управлінський центр.

У сучасній англосаксонській геоурбаністиці під метрополіями розуміють "скупчення близько розміщених міст і селищ, об'єднаннях у систему тісними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і комунально-господарськими взаємозв'язками" [9, с. 8]. За такого підходу фактично досліджують особливості вияву функцій у межах міських агломерацій.

Для англосаксонської наукової школи характерна певна еволюція в розумінні поняття "метрополія" і "метрополітенський ареал/регіон". До 70-х рр. ХХ ст. при вивченні процесу метрополізації (за винятком Лондона і Нью-Йорка) майже не бралися до уваги міжнародні функції міст [26]. Програмною статтею, з якої розпочались широкомасштабні географічні дослідження міжнародних функцій великих міст, у цій науковій школі стала публікація Ж. Ґоттмана [22]. Традиційно в англосаксонський школі метрополіями (metropolis) вважають міста людністю від 50 до 10 тис. осіб, що знаходяться між власне містом (city) і регіональним містом (regional city) [17, p. 15-16]. Лише у 70-ті рр. ХХ ст. отримав перевагу підхід, згідно з яким було визначено метрополії національного, регіонального й субрегіонального рівнів. Основою їх виділення була наявність закладів сфери послуг певного типу та їх роль у транспортному сполученні як ядра нодального району. Цей район розглядався як власне функціональний район / метрополітенський регіон. Допоміжним чинником у його делімітації була мережа населених пунктів та їх людність. Наприклад, у Бразилії, де дослідження метрополітенських регіонів проводились під сильним впливом англосаксонської школи (переважно наукової школи Чиказького університету), їх вважали "не лише як географічно визначений простір, який було інституціоналізовано, а й як множину просторових одиниць (муніціпалітетів), економічно чи соціально пов'язаних між собою інтенсивними зв'язками, що створювало, як наслідок, характерний візерунок організації простору" [30, р. 67].

У офіційній статистиці США використовують поняття "метрополітенський статистичний ареал/район" (metropolitan statistic area), до складу якого входять центральне місто з населенням від 50 тис. осіб і прилегла до нього урбанізована територія, на якій мешкає не менше 50 тис. осіб із густотою населення у 1000 осіб/км2 [8, с. 30]. Тому в цій країні фактично метрополітенські райони є інституціональними одиницями регіонального управління.

Українські дослідження метрополізації переважно проводять фахівці з Інституту регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України. З позицій вітчизняної геоурбаністики проаналізовано лише функції найбільших міст держави [13]. М. І. Мельник пропонує розрізняти метрополії у вузькому (світові й континентальні міста) і широкому розумінні (центри національного і регіонального рівнів) при вивченні відповідних міст України [8, с. 23]. Для виявлення перших виняткове значення мають зовнішньоекономічні зв'язки, а "прилегла територія не чинить визначального впливу на структуру та функції таких міст", тоді як для метрополій у широкому розумінні найістотнішою рисою є передача імпульсів розвитку, що поступили завдяки міжнародним зв'язкам у відповідне місто, на прилеглу до них територію [13, с. 23, 25]. Міжнародні функції міст України докладно розкрито нами у [13, с. 15-28], тому немає потреби їх повторного аналізу. Тому доцільно зупинитись докладніше на особливостях функціонального підходу саме до вивчення регіональних метрополій.

Великого значення набуває не просто виявлення певної функції в населеному пункті міської агломерації, а й локалізація підприємств, установ, організацій, доступність до них споживачів [8, с. 40]. На думку М. І. Мельник, до таких функцій слід віднести: організаційно-управлінську, економічну, інноваційно-креативну, культурну, туристично-репрезентативну, науково-освітню, транспортно-логістичну, соціально-демографічну [8, с. 44]. Фактично подано всі сучасні види економічної діяльності, які існують у будь-якому великому місті. Тому вважати, що наявність цих функцій у місті є підставою для його віднесення до метрополій, не є доречним. Більш слушною є пропозиція Я. Бондарука щодо виділення як основних критеріїв метрополійності лише тих функцій міст, які мають надрегіональний вияв і значення, відзначаються рідкістю чи унікальністю, просторово зосереджені й утворюють ефект мультиплікатора щодо міської та регіональної економіки [8, с. 55].

Морфлогічний підхід. До метрополії входить та частина забудованої території, на якій розміщені установи, організації, компанії, що реалізовують метрополітенські функції. Дослідником визначається певний мінімальний поріг їх концентрації, нижче якого не може бути просторова інтеграція між відповідними населеними пунктами. Велику увагу при цьому підході приділено розселенню (густота населення є визначальним індикатором) і розвитку міської інфраструктури (особливо тієї частини, яка задіяна на обслуговування бізнес-структур). Межі метрополітенського регіону безпосередньо пов'язані з розміщенням міської забудови. При такому підході функціональна міська агломерація є синонімом метрополії, а зона її щоденних маятникових зв'язків (щоденне місто) - метрополітенським регіоном. Розселенська мережа має виразну ієрархію центрів, що по-різному впливають на їх функції. Подібні погляди є доволі поширеними не лише серед представників морфологічного, а й функціонального підходів до вивчення метрополій [27]. Особливо вони поширені в російський науковій школі [Дружинин, 2008].

У рамках російської школи геоурбаністики окремі аспекти метрополізації досліджували насамперед у рамках вивчення міських агломерацій. Особливу цінність становлять роботи з питань аналізу систем розселення у країнах Європи [1; 2; 4; 6; 7; 12 та ін.]. У них висвітлено основні тенденції розвитку міських систем, показано їх вплив на національну і регіональну системи розселення.

Агломерації формуються одночасно зі всією територіальною структурою економіки, тому їх необхідно розглядати і як форми розселення, і як форми територіальної організації господарства. Велике місто, "активно взаємодіючи зі своїм найближчим оточенням, створює плеяду супутників, виявляє районоутворюючу роль у рамках економічного району, впливає на ще більші території, адже воно є вузлом міжрайонних зв'язків" [6, с. 115]. Таке місто є центром регіону, займаючи важливе місце в опорному каркасі країни. Визначальну роль у його розміщенні має його положення "щодо мережі існуючих і потенційних центрів ваги економічного життя і щодо системи головних економічних зв'язків". Тому "великі міста зростають у відповідь на потребу в системі вузлів, що забезпечують вирішальні зрушення в терито-ріальній структурі країни, які реалізують взаємодію різних її частин і розвиток контактів із закордонним світом" [6, с. 118-119]. Таким чином, метрополізація розглядається як морфологічний різновид урбанізації та процес найвищої концентрації різних видів діяльності й населення в окремих центрах - метрополіях. При цьому гіпертрофований розвиток одного такого міста у країні О.Г. Дружи нін пропонує називати суперметрополією [2, с. 3].

При цьому що більшою є країна за площею і різноманіттям природних умов і ресурсів, то різноманітнішою є система її опорних каркасів. Водночас господарська освоєнність території дозволяє збільшити її насиченість транспортною інфраструктурою, що створює передумови для виникнення нових великих міст як потенційних ядер майбутніх міських агломерацій і метрополітенських регіонів. Г. М. Лаппо для Росії виявив таку закономірність: чим нижче економічна щільність території, тим більша величина великих міст - компенсація концентрації господарства і населення в окремих великих центрах [7, с. 15].

В. О. Колосов акцентує увагу на тому, що існує різка невідповідність транспортної доступності в більшості міст у Росії, яка контрастує із Францією, де "майже всі її головні міста із розвитком мережі швидкісних залізниць перетворились на "передмістя Парижа", куди із центра країни неважко з'їздити і повернутись протягом одного дня. З Москви обернутись за день можна лише до першого кільця обласних центрів" [4, с. 8].

Не втрачає актуальності схема морфологічних зон міських агломерацій, запропонована О. Є. Слукою у 1984 р. [12, с. 181-182]: 1) центральне місто в його адміністративних межах; 2) внутрішня зона (кільце) передмість, що безпосередньо межує з центральним містом; 3) зовнішня зона (кільце) передмістя з переважно садибною забудовою. Поєднання цих трьох зон утворює фактичне місто та є агломерацією у вузькому розумінні, чи урбанізованих ареалом. До складу агломерації в широкому розумінні слід також додати міста-супутники, які знаходяться на певній відстані від зони щільної забудови, проте мають стабільні тісні зв'язки з центральним містом, а також урбанізовану територію - сільську урбанізовану зону (у радіусі до 60 км від центрального міста), населення якої переважно зайняте несільськогосподарською діяльністю та значна частина з яких працює в межах урбанізованого ареалу.

Значною мірою сучасні російські географічні дослідження метрополізації спираються на напрацювання французьких колег, про що свідчить видання спільної колективної монографії представниками цих наукових шкіл [4]. Спільні дослідження мають давню традицію [12].

Французька наукова школа. Для виділення меж фактичного міста - агломерації у вузькому розумінні (agglomeration restreinte) - у Франції офіційно у статистиці використовують критерії суцільної забудови - населений пункт входить до міської агломерації в разі, коли розрив у забудові не перевищує 200 м і має людність не менше 50 осіб. До складу забудови включено: парки, стадіони, торговельно-розважальні центри, громадські заклади, дороги, аеродроми тощо [12, с. 183]. Офіційно у Франції визначено й використовується у статистиці та географічних дослідженнях поняття "урбанізований ареал" - місто-ядро ("полюс" - "міська одиниця, яка нараховує якнайменше 5000 робочих місць") і периферійна зона впливу ("корона" - "комуни, з яких відправляються туди на роботу не менше 40 % усього самодіяльного населення") [11, с. 140]. "Те, що в Росії називають агломерацією, у Франції описується за допомогою терміна "mйtropole rйgionale" (регіональна столиця), а територіальне розростання регіональних столиць, що поглинає дрібні містечка і комуни, класифікується як метрополізація, установлення достатньо жорсткої ієрархічної залежності між центральним містом і його великою периферією" [4, с. 8].

Переважний розвиток в умовах глобалізації саме метрополій, міст на найвищому щаблі ієрархії системи розселення, призвів у 80-ті рр. ХХ ст. до збільшення контрастів у регіональному розвитку розвинутих країн світу. Це дало право Б. Жувові та К. Лефеброві висунути тезу про некерованість розвитку метрополій, які неможливо розвивати за допомогою традиційних інструментів міської й регіональної політики через дуже мінливі й нечіткі зони їх впливу та різке домінування в їх власному розвитку міжнародних глобальних процесів [24]. Це зумовило те, що в сучасній регіональній політиці Франції питання розвитку міських агломерацій є одним з найбільш актуальних [5].

Висновки

Проведений аналіз праць представників різних національних наукових шкіл показав, що не існує загальноприйнятого розуміння понять "метрополія" і "метрополітенський регіон". Усі погляди можна згрупувати у три підходи: 1) нормативний; 2) функціональний; 3) морфологічний. Відміна між ними зумовлена традиціями відповідних геоурбаністичних досліджень. Метрополізація призводить до появи функціонального економічного району нодального типу, адже навколо великого міста формується зона впливу, яка власне і є таким регіоном. У його складі виділяють: ядро (центральне місто регіону), безпосередню зону його впливу (міська агломерація), зовнішню зону усталених економічних, екістичних і трудових зв'язків (метрополітенський регіон).

Список використаних джерел

1. Дружинин А. Г. Пространственное развитие города-миллионера: тенденции постсоветского периода : монография / А. Г. Дружинин. - Ростов на/Д.: Изд-во ЮФУ, 2008.

2. Дружинин А. Г. Метрополизация как доминантная тенденция территориальной организации общества в постсоветсткий период: универсальные проявления и южно-русская специфика [Електронний ресурс] / А. Г. Дружинин // Географ. вестн. Пермского ун-та. - 2009. - № 3. - Режим доступу : http://www.geo-vestnik.psu.ru/files/vest/174_ metropolizaciq_kak_dominantnaq_tendenciq.pdf

3. Загажджон А. Индустриализируемый район и территориальнопроизводственный комплекс (на примере Нижнесилезского медноруд-ного округа) / А. Загажджон // Методы и модели регионального анализа : матер. второго советско-польского симпозиума "Модели территориальных социально-экономических систем". - Новосибирск : Ин-т экономики и организации пром. производства СО АН СССР, 1977. - С. 202-218.

4. Колосов В. А. Региональные центры в условиях глобализации: проблемы сравнительных исследований / В. А. Колосов, О. И. Вендина, Д. Эккерт // Крупные города и вызовы глобализации ; под ред.

B. А. Колосова и Д. Эккерта. - Смоленск : Ойкумена, 2003. - С. 5-15.

5. Кудруа де Лилль Л. Пути интернационализации европейской метрополии (на примере Лиона) [Електронний ресурс] / Лилль Л. Кудруа де, А. Альбер // Укр. геогр. ж. - 2016. - № 2. - С. 32-38. - Режим доступу : https://doi.org/10.15407/ugz2016.02.032

6. Лаппо Г. М. Большие города СССР (факторы и проблемы развития) / Г. М. Лаппо // Природные ресурсы и территориальная органи-зация хозяйства: сб. науч. ст. - М. : Ин-т географии АН СССР, 1979. -

C. 114-124.

7. Лаппо Г. М. Опорный каркас территориальной структуры народного хозяйства / Г. М. Лаппо // Территориальная организация прои-зводительных сил СССР : сб. науч. ст. - М. : Москов. филиал Геогр. общ-ва СССР, 1978. - С. 3-25.

8. Метрополійні функції великих міст України: потенціал розвитку та перспективи реалізації. - Львів : Ін-т регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України, 2016. Сер. "Проблеми регіонального розвитку".

9. Особенности современного этапа урбанизации в капиталистических и развивающихся странах / Л. И. Бонифатьева, В. М. Харитонов // Крупнейшие города капиталистических и развивающихся стран. - М. : Изд-во МГУ, 1987. - С. 4-18.

10. Савчук І. Г. Поліцентричний розвиток як складова сучасної регіональної політики [Електронний ресурс] / І. Г. Савчук // Укр. географ. журн. - 2013. - № 1. - С. 39-45. - Режим доступу : https://doi.org/ 10.15407/ugz2013.01.039

11. Сен-Жюльен Т. Полицентризм и градиент "центр-периферия" в зоне влияния Парижа / Т. Сен-Жюльен // Крупные города и вызовы глобализации ; под ред. В. А. Колосова и Д. Эккерта. - Смоленск : Ойкумена, 2003. - С. 139-152.

12. Слука А. Е. Население Западной Европы: воспроизводство, миграции, расселение, занятость / А. Е. Слука. - М. : Финансы и стати-стика, 1984.

13. Функции городов и их влияние на пространство ; под ред. Л. Г. Руденко. - К. : Феникс, 2015.

14. Эккерт Д. Место региональных метрополий в европейских транспортных сетях: от маргинализации к интеграции / Д. Эккерт // Крупные города и вызовы глобализации ; под ред. В. А. Колосова и Д. Эккерта. - Смоленск : Ойкумена, 2003. - С. 25-36.

15. Bartaletti F. Cittа metropolitane e aree metropolitane. Il disegno politico e l'approccio scientifico // Rivista geographica italiana. - 2015. - Vol. 122, n. 4. - P. 401-422.

16. BBSR. Metropolrдume in Europa - [Електронний ресурс]. - Ре

жим доступу: URL: http://www.bbsr.bund.de/BBSR/DE/Veroeffentlichungen/ BerichteKompakt/2010/DL_4_2010.pdf? blob=publicationFile&v=2

17. Berry B. Geography of Market Centers and Retail Distribution. - Endlewood Cliffs (N.J.) : Prentice-Hall, 1967. - 146 p.

18. Brunet R. Les villes europйnnes. - Montpellier : DATAR, 1989. - 79 p.

19. Chilla T. L'Union Europйnne a-t-elle une politique de dйveloppement des mйtropoles? // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P.558-569.

20. ESPON 111. Potentials for polycentric development in Europe. - Bruxelles : European Commission, 2005. - 348 p.

21. ESPON 143. Study of Urban Functions. - Bruxelles : European Commission, 2007. - 253 p.

22. Gottman J. The dynamics of large cities // The Geographical Journal. - 1974. - Vol. 140, part 2. - P. 254-61.

23. Il riordino territorial dello Stato / Rapporto annuale della Societа Geografica Italiana. - Roma: Societа Geografica Italiana, 2015. - 120 p.

24. Jouve B., Lefиvre C. Mйtropoles ingouvernables. - Paris : Elsevier, 2002. - 203 p.

25. Lйvy J. Paris metropolitains, rйseaux et territoires de l'espace parisien / Interdependances mondiales et implications lйmaniques. - Genиve : Georg, 1995. - P. 57-73.

26. Mattila J.M., Thompson W.R. The Mesurement of the Economic Base of the Metropolitan Area // Land Economics. - 1955. - Vol. 31. - P. 215-228.

27. Oliveira de, D.L. A emersдo da regiao logistico-industrial do Extremo Oeste Metropolitano fluminense: reflexфes sobre o processo contemporвneo de reestruturaзao territorial-produtiva // Espaзo e Economia. - 2015. - Vol. IV, n 7. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL : http://espacoeconomia.revues.org/1814 ; DOI : 10.4000/ espacoeconomia.1814

28. Reitel B. Vision europйennes de la mйtropolisation: concepts globaux, enjeux et politiques nationales // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P. 503-511.

29. Riviиre D. La question mйtropolitaine en Italie: entre competition et risquй de dйcohйsion // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P. 523-533.

30. Sant'Anna M., Elias de Castro I., Socowo Rocha de M. Classificaзao dos municipios das rйgioes metropolitans, Segundo nivels da urbanizaзao // Revista Brasiliera da Geographia. - 1977. - Vol. 39, n 4. - P. 56-81.

31. Schulz Ch. La politique des "Metropolregionen" en Allemange // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P.512-522.

References:

1. Druzhinin A.G. Prostranstvennoye razvitiye goroda-millionera : tendentsii postsovetskom perioda : monografiya. - Rostov na-Donu: Izd-vo YUFU, 2008. - 192 s.

2. Druzhinin A.G. Metropolizatsiya kak dominantnaya tendentsiya territorial'noy organizatsii obshchestva v postsovetstkom period: universal'- nyye proyavleniya i yuzhno-russkaya spetsifika // Geograficheskiy vestnik [Nauchnyy zhurnal Permskogo un-ta]. - 2009. - №3. - [Elektronnyy resurs]. - Rezhim dostupa:http://www.geo-vestnik.psu.ru/files/vest/174_ metropolizaciq_kak_dominantnaq_tendenciq.pdf

3. Zagazhdzhon A. Industrializiruyemyy rayon i territorial'no- proizvodstvennyy kompleks (na primere Nizhnesilezskogo mednorudnogo okrestnosti) / Metody i modeli regional'nogo analiza. Mat-ly vtorogo sovetsko-pol'skogo simpoziuma "Modeli territorial'nykh sotsial'no- ekonomicheskikh sistem". - Novosibirsk: In-t ekonomiki i organizatsii promyshlennogo proizvodstva SO AN SSSR, 1977. - S. 202-218.

4. KolosovV.A., Vendina O.I., D. Eckert. Regional'nyye tsentry v usloviyakh globalizatsii : problemy sravnitel'nykh issledovaniy / Krupnyye goroda i vyzovy globalizatsii / [pod red. V.A. Kolosova i D.Ekkerta]. - Smolensk: Oykumena, 2003. - S. 5-15.

5. Coudroy de Lille Lydia, Albert Alexandre. The paths of internationalization for European metropolises : the case of Lyon // Ukr. geogr. z. - 2016. - № 2. - S. 32-38. https://doi.org/10.15407/ ugz2016.02.032

6. Lappo G.M. Bol'shiye goroda SSSR (prichiny i problemy razvitiya) / Prirodnyye resursy i territorial'naya organizatsiya khozyaystva. - M.: In-t geografii AN SSSR, 1979. - S. 114-124.

7. Lappo G.M. Opornyy karkas territorial'noy struktury narodnogo khozyaystva / Territorial'naya organizatsiya proizvoditel'nykh sil SSSR. - M.: Moskov. filial Geogr. obshch-va SSSR, 1978. - S. 3-25.

8. Metropoliyni funktsii krupnykh gorodov Ukrainy : potentsial razvitiya i perspektivy realizatsii. - L'vov: In-t regional'nykh issledovaniy im. M.I. Nizhnego NAN Ukrainy, 2016. - 552 s.

9. Osobennosti sovremennogo etapa urbanizatsii v kapitalisticheskikh i razvivayushchikhsya stranakh / L.I. Bonifat'yeva, V.M. Kharitonov / Krupneyshiye goroda kapitalisticheskikh i razvivayushchikhsya stran. - M.: Izd-vo MGU, 1987. - S. 4-18.

10. Savchuk I. Polycentric development as a component of modern regional policy // Ukr. geogr. z. - 2013. - № 1. - S. 39-45. https://doi.org/10.15407/ugz2013.01.039

11. Saint-Julien T. Politsentrizma i gradiyent "tsentr-periferiya" v zone vliyaniya Parizha / Krupnyye goroda i vyzovy globalizatsii [pod red. V.A. Kolosova i D.Eckert]. - Smolensk: Oykumena, 2003. - S. 139-152.

12. Sluka A.Ye. Naseleniye Zapadnoy Yevropy : vosproizvodstvo, migratsii, rasseleniye, zanyatost' / Aleksandr Yevgen'yevich Sluka. - M.: Finansy i statistika, 1984. - 271 s.

13. Funktsii gorodov i ikh vliyaniye na prostranstvo / [pod red. L. Rudenko]. - M.: Feniks, 2015. - 292 s.

14. Eckert D. Mesto regional'nykh metropoliy v yevropeyskikh transportnykh setyakh : ot marginalizatsiya k integratsii / Krupnyye goroda i vyzovy globalizatsii [pod red. V.A. Kolosova i D.Ekkerta]. - Smolensk: Oykumena, 2003. - S. 25-36.

15. Bartaletti F. Cittа metropolitane e aree metropolitane. Il disegno politico e l'approccio scientifico // Rivista geographica italiana. - 2015. - Vol. 122, n 4. - P. 401-422.

16. BBSR. Metropolrдume in Europa - [Електронний ресурс]. - Ре

жим доступу: URL: http://www.bbsr.bund.de/BBSR/DE/Veroeffentlichungen/ BerichteKompakt/2010/DL_4_2010.pdf? blob=publicationFile&v=2

17. Berry B. Geography of Market Centers and Retail Distribution. - Endlewood Cliffs (N.J.) : Prentice-Hall, 1967. - 146 p.

18. Brunet R. Les villes europйnnes. - Montpellier : DATAR, 1989. - 79 p.

19. Chilla T. L'Union Europйnne a-t-elle une politique de

dйveloppement des mйtropoles? // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P.558-569.

20. ESPON 111. Potentials for polycentric development in Europe. - Bruxelles : European Commission, 2005. - 348 p.

21. ESPON 143. Study of Urban Functions. - Bruxelles : European Commission, 2007. - 253 p.

22. Gottman J. The dynamics of large cities // The Geographical Journal. - 1974. - Vol. 140, part 2. - P. 254-61.

23. Il riordino territorial dello Stato / Rapporto annuale della Societа Geografica Italiana. - Roma: Societа Geografica Italiana, 2015. - 120 p.

24. Jouve B., Lefиvre C. Mйtropoles ingouvernables. - Paris : Elsevier, 2002. - 203 p.

25. Lйvy J. Paris metropolitains, rйseaux et territoires de l'espace parisien / Interdependances mondiales et implications lйmaniques. - Genиve : Georg, 1995. - P. 57-73.

26. Mattila J.M., Thompson W.R. The Mesurement of the Economic Base of the Metropolitan Area // Land Economics. - 1955. - Vol. 31. - P. 215-228.

27. Oliveira de, D.L. A emersao da regiao logistico-industrial do Extremo Oeste Metropolitano fluminense: reflexфes sobre o processo contemporвneo de reestruturaзao territorial-produtiva // Espaзo e Economia. - 2015. - Vol. IV, n 7. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL : http://espacoeconomia.revues.org/1814 ; DOI : 10.4000/ espacoeconomia.1814

28. Reitel B. Vision europйennes de la mйtropolisation: concepts globaux, enjeux et politiques nationales // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P. 503-511.

29. Riviиre D. La question mйtropolitaine en Italie: entre competition et risquй de dйcohйsion // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P. 523-533.

30. Sant'Anna M., Elias de Castro I., Socorro Rocha de M. Classificaзao dos municipios das rйgioes metropolitans, Segundo nivels da urbanizaзao // Revista Brasiliera da Geographia. - 1977. - Vol. 39, n 4. - P. 56-81.

31. Schulz Ch. La politique des "Metropolregionen" en Allemange // Bulletin de l'Association de Gйographes Franзais. - 2012. - n 4. - P.512-522.

Размещено на Allbest.ru