Політико-географічний аналіз особливостей сучасного адміністративно-територіального поділу країн Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політико-географічний аналіз особливостей сучасного адміністративно-територіального поділу країн Азії

Розглянуто характерні риси, просторові та кількісні особливості сучасного адміністративно - територіального поділу країн Азії. Виявлено відмінності й диспропорції між країнами та їхніми адміністративно-територіальними одиницями першого ієрархічного рівня за їхньою чисельністю, площею території та кількістю населення. Виділено шість груп країн за кількістю одиниць першого рівня. Показано основні відмінності в розвитку адміністративно-територіального поділу кожної з виділених груп районів. Розраховано коефіцієнти варіації між найбільшими та найменшими параметрами площ і чисельності населення одиниць адміністративно-територіального поділу країн Азії, які свідчать про високий ступінь варіативності та контрастності систем адміністративно-територіального поділу азіатських країн.

Ключові слова: Азія, адміністративно-територіальній поділ, адміністративно-територіальна одиниця, політико-географічний аналіз, площа території, чисельність населення.

Лажник Владимир. Политико-географический анализ особенностей современного административно-территориального деления стран Азии. Рассмотрены характерные черты, пространственные и количественные особенности современного административно-территориального деления стран Азии. Выявлено отличия и диспропорции между странами и их административно-территориальными единицами первого иерархического уровня за их количеством, площадью территории и численностью населения. Выделено шесть групп стран за количеством единиц первого уровня. Рассчитано коэффициенты вариации между наибольшими и наименьшими параметрами площадей и численности населения единиц административно-территориального деления стран Азии, которые свидельствуют о высокой степени вариативности и контрастности систем административно-территориального деления азиатских стран.

Ключевые слова: Азия, административно-территориальное деление, административно-территориальная единица, политико-географический анализ, площадь территории, численность населения.

Lazhnik Volodymyr. Politico-geographical Analysis of the Features of the Modern Administrative- Territorial Division of Asian Countries. The features, spatial and quantitative features of modern administrative- territorial division of Asia are considered. The differences and disparities between countries and their administrative- territorial units of the first hierarchical level, according to their size, land area and population are discovered. In this article six groups of countries by number of units of the first level are identified. We calculated coefficients of variation between the highest and the lowest settings of area and population units of Asia administrative-territorial division, which showed a high degree of variability and contrast of the administrative-territorial division of Asian countries.

Key words: Asia, administrative-territorial division, administrative unit, political and geographical analysis, land area, population.

Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні актуальним питанням постає потреба дослідження особливостей функціонування адміністративно -територіального поділу (АТП) країн різних континентів світу. АТП є просторовою основою організації адміністративно-територіального устрою, державного управління й місцевого самоврядування в країнах різних типів, оскільки він є законодавчо закріпленою мережею поділу держави на територіальні підрозділи, відповідно до якої формується система органів державної влади й місцевого самоврядування, визначаються взаємовідносини центру й обслуговуючої території. В кожній країні світу існують свої особливості функціонування системи АТП. У цьому контексті цікавим об'єктом для вивчення є країни Азії, оскільки їхні системи АТП характеризується високою динамічністю та строкатістю в політико - географічному аспекті через постійну модернізацію й реформування, мають помітні кількісні й просторові відмінності. Тому доцільно аналізувати ці системи з політико -географічного погляду задля виявлення специфіки й особливостей формування їхньої територіально-ієрархічної структури та кількісних параметрів одиниць різного ієрархічного рівня задля врахування їх під час проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Аналіз останніх джерел із цієї проблеми. Теоретико-методологічну основу дослідження склали теоретичні та практичні розробки та дослідження як українських, так і зарубіжних дослідників. АТП окремих країн світу найчастіше розглядається на державному просторовому рівні в контексті проведення адміністративно-територіальних реформ або виявлення особливостей їхньої структурної організації [2; 5; 6; 7; 15; 19 та ін.]. Нами в деяких публікаціях на континентальному рівні на основі політико-географічного підходу розглянуто просторові та кількісні особливості АТП країн Африки й Латинської Америки [11; 12]. В одній із наших робіт узагальнено розглянуто особливості систем АТП країн Азії, встановлено наявність значної просторової диференціації параметрів одиниць найвищого ієрархічного рангу в країнах цього континенту [10]. Характерні риси поділу унітарних та федеративних держав світу й деяких держав Азії на адміністративно-територіальні одиниці та особливості систем управління, що склалися, вивчали також такі відомі українські фахівці з конституційного права, як В. Бесчасний [9], А. Георгіца [3], В. Ріяка [8], В. Шаповал [17; 18] та ін. У більшості публікацій питання АТП країн світу, у тому числі й Азії, розглядаються переважно з позицій конституційного права. Водночас практично відсутні роботи, де б аналізувалися системи АТП країн цього континенту на основі політико -географічного підходу. Тому актуальним питанням є проведення детальнішого комплексного політико-географічного аналізу кількісних і просторових особливостей функціонування систем АТП азіатських країн із використанням статистичного, порівняльно-географічного, класифікаційного та інших методів дослідження, що й зумовило потребу в написанні цієї статті.

Мета дослідження полягає у виявленні просторових і кількісних особливостей функціонування систем сучасного АТП країн Азії.

Відповідно до мети дослідження розв'язувалися такі завдання:

- виділити загальні риси адміністративно-територіального устрою країн Азії;

- виявити просторові особливості АТП унітарних і федеративних держав;

- здійснити кількісну оцінку параметрів одиниць найвищого ієрархічного рівня АТП країн Азії за розмірами території та чисельністю населення;

- проаналізувати ступінь варіативності морфологічних показників систем АТП азіатських країн тощо.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження. Країни світу відрізняються між собою за особливостями державного устрою, оскільки законодавчо закріплена система поділу території країни на окремі частини або підрозділи визначає специфіку функціонування державного механізму та управління територіями, а територіальні органи державної влади та управління й органи місцевого самоуправління діють у межах певних адміністративно-територіальних одиниць (АТО). У політичній географії системи АТО розглядаються як просторові ланки територіально - політичних систем різного ієрархічного рівня, як регіональні й локальні системи управління певними територіями. Для здійснення кількісного аналізу АТП країн світу доцільно використовувати матеріали видань довідкового характеру [14; 19 та ін.], а також довідкову інформацію, розміщену в довіднику-каталогу «Країни світу» на інтернет-сайті та інших виданнях.

Формування АТП країн світу є досить тривалим в історичному аспекті процесом, який відбувається під впливом географічних, історичних, культурно-цивілізаційних, соціально-економічних та інших чинників відособлення територій, тому в АТП країн Азії спостерігається значні кількісні й просторові відмінності, зумовлені історичними традиціями, тривалим колоніальним минулим і соціально- економічною необхідністю трансформації сучасної територіальної організації суспільства країн.

Для країн Азії, які пройшли складний історичний шлях розвитку, характерною рисою функціонування систем АТП є надзвичайне різноманіття організаційних форм їх побудови та пряма залежність від місцевих умов (географічних, соціально-економічних, політичних, виробничих, демографічних, цивілізаційних й ін.). Особливості їхнього функціонування значною мірою визначаються розмірами та конфігурацією державної території, чисельністю населення та особливостями їхнього етнічного складу, історичними особливостями формування державної території та політичної системи країн й іншими чинниками. Ці особливості визначають специфіку державного устрою країн континенту й зумовлюють наявність як унітарних, так і федеративних держав. Тому в системах АТП країн цих двох типів є суттєві кількісні й просторові відмінності.

Для Азіатського континенту характерним є переважання унітарних країн (52), проте в семи країнах (без урахування Російської Федерації як євразійської країни) встановлена федеративна форма державного устрою (Індія, Пакистан, Малайзія, М'янма, Непал, ОАЕ, Ірак). Окрім того, в деяких унітарних державах (КНР, Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Таджикистан, Індонезія, Філіппіни) присутні елементи федералізації, оскільки окреміАТО наділені політичною або адміністративною автономією. Також у багатьох азіатських державах столичні центри, великі міста й деякі території виділені в окремі адміністративні одиниці республіканського, центрального, провінційного, прямого, особливого, спеціального або іншого підпорядкування. Наприклад, у КНР існують 4 міста центрального підпорядкування на найвищому ієрархічному рівні, 15 міст субпровінційного рівня, міста субокружного рівня тощо [1].

Початок формування мереж АТП азіатських країн у більшості випадків припадає на колоніальні часи, що наклало певний відбиток на існування системи сучасних АТО. Після здобуття незалежності багато азіатських країн здійснили реформи АТП, зумовлені необхідністю вирішення певних соціально-економічних й управлінських завдань шляхом утворення нових АТО із урахуванням історично складених меж між соціально-територіальними та етнічними спільностями. Тому питання реформування систем АТП в країнах континенту потребує окремого детального політико - географічного аналізу, що виходить за рамки нашого дослідження. Можемо констатувати, що у реформуванні систем АТП в більшості азіатських країн у кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. домінувала тенденція до збільшення кількості АТО на першому та другому ієрархічних рівнях. Наприклад, збільшилася кількість АТО першого рівня в Азербайджані, Афганістані, Бангладеш, Індії, Індонезії, Ірані, Камбоджі, Киргизії, КНР, Тайвані, Непалі, Омані, Таїланді, Туреччині та деяких інших країнах. Водночас, у деяких країнах зменшилася кількість одиниць першого рівня за рахунок укрупнення, зокрема у Вірменії, Бахрейні, Бутані, Грузії, Казахстані, Мальдівах, Пакистані,Філіппінах, Таджикистані, Туркменістані та інших країнах.

Сучасна територіально-ієрархічна структура систем АТП країн Азії характеризується наявністю декількох ієрархічних ступенів, різною кількістю АТО, розмірами та конфігурацією адміністративних одиниць, особливостями розміщення адміністративних центрів, що визначаються такими чинниками, як розміри й ступінь освоєності державної території, історія формування, політико-правові засади державності, особливості розміщення населення, рівень соціально - економічного розвитку, традиції суспільно-політичного життя тощо [10]. Багатовікова еволюція систем АТП в азіатських країнах зумовила такі їх особливості, як складність і багатоступінчастість, різкі відмінності в розмірах території й чисельності населення, неспівпадання адміністративних меж з етнічними, культурно-цивілізаційними й соціально-економічними межами.

Країни Азії відрізняються між собою за кількістю ієрархічних ступенів (рівнів або ланок) в існуючих системах АТП (від 1 до 5 рівнів), оскільки система АТП є ієрархічно підпорядкованою системою. Кількість ієрархічних рівнів визначається, зазвичай, чисельністю населення, розмірами території країни, рівнем господарської освоєності окремих їх частин та іншими чинниками й закріплюється законодавчо. Найбільшу кількість ступенів (п'ять) в ієрархії адміністративних одиниць фактично мають лише дві країни - КНР і М'янма. Переважаючими є чотириланкові (чотирирівневі) системи АТП, які функціонують у 19 країнах Азії. Триланкові системи АТП функціонують у 18 країнах Азії (табл. 1). Дволанкова система АТП характерна для 12 країн, які мають невеликі розміри державної території й малочисельне населення. Одноланкові системи АТП нині фактично відсутні в азіатських країнах. Водночас, у Британській території в Індійському океані (заморська територія Великобританії) система АТП взагалі відсутня [10; 14].

Найскладнішу багатоланкову систему АТП серед країн Азії (невраховуючи Російську Федерацію) з найдавніших часів має Китайська Народна Республіка через велику чисельність населення та обширну територію. В нині діючій конституції КНР передбачено трирівневу систему АТП: провінції (автономні райони, міста центрального підпорядкування), повіти та волості. Проте де-факто в КНР нараховується п'ять рівнів місцевого самоуправління: провінція, округ, повіт, волость і село (комуна). Так, на липень 2017 р. в КНР існувало 33 АТО провінційного рівня (22 провінції, 5 автономних районів, 4 міста центрального підпорядкування та 2 спеціальні адміністративні райони), 334 АТО окружного (префектного) рівня, 2851 АТО повітового рівня, 39 864 АТО районного (волосного) рівня й декілька регіонів із сільським поділом [1]. Незважаючи на чітко визначене місце АТО у загальній ієрархії, деякі з АТО наділені більш ширшими повноваженнями, ніж законодавчо визначеними для одиниць певного рівня. Такими, наприклад, у КНР є 15 великих міст окружного рівня, відомих як міста субпровінційного рівня (фушенцзіші). Вони володіють повноваженнями, більшими, ніж повіти й повітові міста, але меншими, ніж провінція. Тобто вони володіють більшою автономією, ніж звичайні повіти. На повітовому рівні існують також міста субокружного рівня (фудіцзіші), які часто не включаються ні в один з округів, а підпорядковуються напряму провінційному уряду [1].

Країни Азіатського континенту з багаторівневим АТП мають значні відмінності в повноваженнях, типології й ролі окремих видів АТО і відповідних їм органів управління на місцях. Складність системи АТП полягає в тому, що в окремих країнах на деяких рівнях органи місцевого самоуправління відсутні, а діють лише адміністрації, призначені центральними або вищестоящими владними структурами. Особливий статус в системі АТП мають регіони, які мають політичну або територіальну автономію, чи перебувають у незвичайній геополітичній ситуації порівняно з іншими регіонами (наприклад, Гонконг і Макао в КНР).

Певні особливості АТП мають федеративні країни Азії, які за особливостями свого генезису й формування політико-територіального поділу відносяться до афро-азіатського (Індія, Малайзія, Непал, ОАЕ) або нігерійського (Пакистан, М'янма, Ірак) типів федерацій світу [7, с. 404]. Федеративні держави афро-азіатського типу є стійкими централізованими федераціями, сформованими на базі компромісу між елітами існуючих раніше феодальних держав і національними елітами регіонів, які стали суб'єктами федерацій. Ці федерації є високоасиметричними з сильними відмінностями в розмірах і потенціалах територій. Зазвичай, у цих державах адміністративний поділ враховує особливості їхнього історичного розвитку, тому система АТП є багаторівневою (за винятком ОАЕ).

Федеративні держави нігерійського типу - молоді переважно високоцентралізовані асиметричні федерації з нестійкими або авторитарними політичними режимами, які виникли в результаті процесів деколонізації [7, с. 404]. Вони будувалися центральною владою як засіб збереження єдності різнорідних в етнічному, соціальному, релігійному й економічному відношеннях регіонів. Ці федерації є асиметричні зі слабкими й формальними інститутами самоуправління на місцевому рівні, узаконеним частим утручанням центральної влади у внутрішні справи регіонів, аж до корінної зміни адміністративних меж між політико-територіальними одиницями. Так, система АТП сучасної М'янми є фактично п'ятиланковою. За конституцією 1974 р. вона була унітарною державою, однак конституція 2008 р. визначила федеративну форму державного устрою й нині країна носить офіційну назву Республіка Союзу М'янма. На сьогодні країна поділена на 7 адміністративних областей і 7 штатів (національних областей). Області й штати поділяються на райони (каянги), які, у свою чергу, складаються з міст (мьо) і сільських волостей (мьоне). Міста поділяються на міські квартали (якве), волості - на групи сіл (чейюа) [20]. Найменшими АТО є села. Конституція 2008 р. в М'янмі задекларувала створення нових національних самоврядних одиниць на найвищому ієрархічному рівні. Їх назви були оприлюднені в бірманській пресі в серпні 2010 р. Всього таких одиниць було створено шість (самоврядні зони Дану, Кокан, Нага, Палаунг, Па -О, Ва). Столиця Нейп'їдо виділена в окрему союзну територію [20].

Отже, у територіальному відношенні суб'єктами азіатських федерацій є власне політико - територіальні одиниці або особливі адміністративно-територіальні підрозділи, такі як федеральні столичні території або автономні утворення (регіони, райони, зони тощо). В країнах Азії суб'єкти федерації мають один (ОАЕ) або два-три рівні ієрархії АТП. Конституції федеративних країн визначають декілька видів компетенцій між федеральними органами й органами суб'єктів федерації: виняткова федеральна компетенція; спільна компетенція федерації й суб'єктів федерації; конкуруюча компетенція федерації та суб'єктів федерації [2]. Суб'єкти федерацій афро -азіатського й нігерійського типів як політико-територіальні утворення не мають державного суверенітету, що фактично тягне невизнання за ними права виходу зі складу федерації, або права сецесії.

Одним із головних параметрів морфології АТП країн світу є рівень подрібненості, під якою розуміється кількість одиниць адміністративного поділу на певному ієрархічному рівні. Особливістю АТП азіатських країн є те, що вони помітно відрізняються між собою за кількістю адміністративних одиниць, оскільки використовують різні за рівнем дрібності системи АТП. Нами взято для аналізу АТО першого (найвищого) ієрархічного рівня. На цьому рівні системної організації АТП найбільшу кількість АТО мають, зазвичай, великі за розмірами державної території й чисельністю населення країни. На думку багатьох учених, оптимальним числом АТО в державі вважається інтервал 10-50. Більш дрібніший АТП зумовлює проблеми, пов'язані з налагодженням ефективного управління територіями. За Р. Ф. Туровським, середньостатистична держава світу поділяється приблизно на 18 АТО першого (найвищого) порядку [16, с. 134]. В Азії відхилення від цього історично складеного оптимуму досить помітне, оскільки 68,6 % країн (35 із 52) мають меншу кількість АТО першого порядку (табл. 1). Це свідчить про те, що на континенті домінують системи АТП з нижчим за середньосвітовий рівень дрібності АТО найвищого ієрархічного рівня.

В Азії простежується слабка залежність кількості АТО на найвищому ієрархічному рівні від площі території та чисельності населення країни. Розрахований коефіцієнт парної кореляції між кількістю АТО на найвищому рівні та площею території країн є надто малим (Я = 0,22). Аналогічна залежність властива й для співвідношення кількості населення та кількості АТО в країнах континенту (Я = 0,23).Очевидно, що кількість АТО в кожній країні визначається з врахуванням історичних, економічних, соціальних, демографічних та інших критеріїв та принципів. Так, кількість одиниць найвищого рівня ієрархії в Азії коливається від чотирьох (Бахрейн, Бруней, Бутан) до 81 (Туреччина) (табл. 1). Всі країни регіону можна класифікувати за формальними, однак, маючими очевидне політичне значення, ознаками - чисельністю АТО, розмахом відмінностей в розмірах їх території та чисельності населення в них, рівнями розвитку, кратністю адміністративних одиниць, компактністю тощо. Для країн Азії ця проблема має певне значення, оскільки для обґрунтування необхідності проведення реформ АТП країни часто посилаються на значні відмінності в території, чисельності населення й економічному потенціалі їхніх АТО. Особливо це важливо для федеративних держав (Індія, Пакистан, М'янма та Ірак) та великих за розмірами державної території унітарних країн континенту, які мають великі площі пустельних, гірських, неосвоєних або слабоосвоєних територій (КНР, Індонезія, Іран, Казахстан, Монголія, країни Аравійського півострова та Центральної Азії).

За кількістю адміністративних одиниць найвищого ієрархічного рівня країни Азії нами згруповано у шість груп. Першу групу країн утворюють 6 країн із 4-5 адміністративними одиницями (табл. 1). Вони є переважно невеликими за розмірами державної території та чисельністю населення країнами. Це п'ять суверенних держав (Бахрейн, Бруней, Бутан, Сінгапур і Таджикистан) та одна частково визнана (самопроголошена) країна - Південна Осетія.

Другу групу країн складають переважно також невеликі держави, в яких кількість одиниць найвищого рівня АТП становить від 6 до 10. Ця група азійських країн є найбільш чисельною, оскільки нараховує 15 країн, причому серед них є країни з великою кількістю населення (Пакистан, Бангладеш, Тайвань, Шрі Ланка). Однак серед країн цієї групи виділяються Мальдіви, Катар, Кувейт, Кіпр, Ліван й Абхазія як країни з невеликою площею державної території.

Третю групу країн із чисельністю одиниць АТП від 11 до 15 складають 9 країн (табл. 1). Серед них виділяються Саудівська Аравія з порівняно великою площею території країни (2,15 млн км²), яка займає 12-те місце у світі й 5-те в Азії, а також значно менші за територією Узбекистан й Оман. Водночас невеликий за площею Східний Тімор (15 тис. км²) поділяється на 13 АТО першого рівня (адміністративних округів).

Четверта група країн (16-25АТО) складається з 11 країн, які значно диференційовані за розмірами державної території та чисельністю населення. Серед них є країни з великими територіями, такі як Казахстан (2,7 млн км²), яка займає 9-те місце у світі та 4-те в Азії, та Монголія (1,57 млн км²), а також Філіппіни із 105 млн жителів. До цієї групи віднесено також частково де -юре визнану Державу Палестину, яка перебуває в процесі створення й поділена на 16 адміністративних округів.

У п'яту групу країн (26-40 одиниць АТП) входить усього п'ять країн (КНР, Індія, Індонезія, Іран та Афганістан). Це країни з великою площею державної території та багатомільйонним населенням. Чисельність адміністративних одиниць найвищого порядку в них коливається в межах від 31 до 34. Серед них особливо виділяється Індія з федеративним державним устроєм із 36 політико-адміністративними одиницями (28 штатів і 8 союзних територій). У серпні 2019 р. парламент Індії прийняв закон про реорганізацію штату Джамму і Кашмір, у якому містилися положення про реорганізацію його в дві союзні території: Джамму і Кашмір та Ладакх, котрі вступають у силу з 31 жовтня 2019 р. [24]. У листопаді 2019 р. уряд Індії прийняв закон про злиття союзних територій Даман і Діу та Дадра і Нагар-Хавелі в єдину союзну територію під назвою Дадра і Нагар-Хавелі і Даман і Діу. Закон вступив у силу 26 січня 2020 р. [21; 23]. Новоутворена політико - територіальна одиниця загальною площею 603 км² складається з чотирьох частин: перша частина (місто Даман із прилеглими селами) розміщена на материку й є напіванклавом на території штату Гуджарат, друга - острів Діу, розміщений на південь від півострова Катхіявар (штат Гуджарат), третя - Нагар-Хавелі лежить між штатами Гуджарат і Махараштра, а четверта - Дадра розміщена північніше й є анклавом на території Гуджарату [4]. Злиття цих територій в єдину союзну територію здійснено з метою покращення ефективності управління цими анклавними територіями.

Основні морфометричні показники адміністративно-територіального поділу країн Азії*

Таблиця 1

* Розраховано автором. ** Розраховано за: [13].

Шосту групу країн складають також п'ять країн (Японія, В'єтнам, Таїланд, Азербайджан і Туреччина), в яких високий рівень дрібності АТП, а чисельність одиниць найвищого ієрархічного рівня складає від 47 в Японії до 81 в Туреччині (табл. 1). Це переважно середні за розмірами території країни світу з достатньо великою чисельністю населення. Велика кількість дрібних АТО першого ієрархічного рівня зумовлена переважно історичними традиціями адміністративного поділу території цих країн. Для Туреччини з великою кількістю дрібних АТО сьогодні актуальним питанням є децентралізація її адміністративної структури й укрупнення АТО в умовах високоцентралізованої системи прийняття управлінських рішень на загальнодержавному рівні. Це питання постійно обговорюється в турецьких академічних колах, серед політиків та громадськості.

Важливою морфологічною особливістю систем АТП країн Азії є значні диспропорції в розмірах території АТО найвищого порядку. Простежується певна пряма залежність дрібності АТП від розмірів території держав, чисельності населення та морфології території (ступінь її розчленованості за природними й етнокультурними характеристиками). Азіатські країни дуже відмінні між собою за середньою величиною площі території одиниць найвищого рангу та величиною розмаху між площею території найбільшої й найменшої одиниці АТП (коефіцієнт варіації). Найбільшу середню площу території однієї АТО має КНР (290,9 тис. км²). Серед інших країн, які мають великі середні величини територій одиниць АТП найвищого рангу, виділяються такі великі й середні країни за розмірами державної території, як Казахстан, Саудівська Аравія, Пакистан, Індія, Індонезія, Туркменістан, Монголія та Іран (табл. 1). Середні розміри територій АТО найвищого ієрархічного рівня у них перевищують 50 тис. км². 15 азіатських країн мають середні розміри одиниць АТП найвищого рангу площею від 10 до 50 тис. км², а 22 країни - площу від 1 до 10 тис. км². Окрему групу (шість країн) становлять острівні суверенні держави й залежні території,у яких середні розміри території одиниць АТП становлять менше 1 тис. км². Найменший середній розмір одиниць АТП мають Мальдіви (40 км²) та Британська територія в Індійському океані (60 км²). У цю групу входять також Сінгапур, Бахрейн і такі частково визнані країни, як Палестина й Південна Осетія (табл. 1). азія адміністративний територіальний морфологічний

Для азіатських країн, як і країн Африки та Латинської Америки [11; 12], характерна значна диференціація країн за величиною контрастності у розмірах території найбільших і найменших АТО найвищого рівня (табл. 1). Диспропорції в розмірах одиниць АТП виражається коефіцієнтом варіації у величині території між найбільшою та найменшою АТО. Найбільші контрасти в розмірах АТО спостерігаються в Китайській Народній Республіці, де Сіньцзян-Уйгурський автономний район (площа 1 743 441 км²) переважає найменшу АТО (спеціальний адміністративний район Макао із територією 27 км²) у 64 572 рази (табл. 1). Значна контрастність у розмірах АТО найвищого рангу спостерігається також в Індії, де штат Раджастхан (342 239 км²) у 10 695 разів більший за союзну територію Лакшадвіп (32 км²). У Малайзії штат Саравак у 2705 разів є більшим від федеральної території Лабуан. Великими є контрасти між розмірами територій АТО найвищого рангу також у таких країнах, як Ємен (коефіцієнт варіації - 1522), Казахстан (627), Таджикистан (642) Узбекистан (552), Індонезія, Пакистан, Сірія, Туркменістан та ін. (табл. 1). Це країни зі значними розмірами загальної території та великими площами слабко освоєних гірських і пустинних територій. В інших великих і середніх країнах Азії територія одиниць АТП варіює значно сильніше, ніж у невеликих за розмірами країн. У 14 країнах коефіцієнт контрастності площ АТО першого рівня коливається в межах від 10 до 50 одиниць. Однак,в Азії є 11 країн із більш -менш однаковою величиною АТО (коефіцієнт варіації менше 10) (табл. 1). Це переважно невеликі країни за розмірами державної території. Величина розмаху між найбільшими й найменшими АТО в таких країнах, як Бутан, Бангладеш, Грузія, Кіпр, Непал і Сінгапур становить від 1,4 до 3,2 раза, що менше українських показників (4 рази). Це свідчить про рівномірність у розподілі одиниць АТП цих країн за розмірами їхньої території.

Важливим критерієм кількісної оцінки АТП країн є ступінь пропорційності вищої адміністративної ланки, який можна розрахувати як індекс чисельності населення усіх одиниць відносно середнього показника по країні, або визначати як коефіцієнт варіації між найбільшою й найменшою АТО за чисельністю населення. Статистичний аналіз показує, що системи АТП азіатських країн мають різкі внутрішні відмінності між одиницями найвищого рівня в чисельності населення. Також помітною є значна диференціація між країнами цього континенту. Населення країн звичайно не розміщується пропорційно до системи одиниць АТП. Зазвичай, найбільш заселеними є столичні, адміністративні й промислові центри країн, основні промислові та сільськогосподарські райони, які є добре освоєні в господарському плані. На розселення населення в АТО впливають також природні, етнокультурні й демографічні фактори. Для азіатських країн, як і для країн інших континентів, важливе значення мають насамперед освоєність й доступність території. Певною особливістю у системах АТП країн Азії є те, що найвища концентрація населення властива для територій, де розміщені столичні центри та великі міста, міста-мільйонери. Так, у Китаї на невеликій площі окремих АТО сконцентрована дуже велика кількість населення. Наприклад, у Шанхаї на площі 6500 км² проживає понад 23 млн жителів, а в спеціальному районі Макао на площі 27 км² проживає близько 550 тис. жителів, де густота населення є найбільшою серед усіх АТО країн Азії (понад 20 тис. осіб). Також висока концентрація населення характерна для АТО найвищого рівня, де розміщені великі міські агломерації окремих країн (наприклад, агломерації Пекіна, Тяньцзіня, Чунціна й Гонконгу в КНР, Джакарти в Індонезії, Нью-Делі, Мумбаї, Колкати та Ченнаї в Індії, Хошіміна й Ханоя у В'єтнамі, Токіо, Осаки, Нагої та Йокогами в Японії, Стамбула в Туреччині, Багдада в Іраку, Бангкока в Таїланді, Дакки в Бангладеш та ін.). Найбільша чисельність населення сконцентрована в індійських штатах Уттар-Прадеш (200 млн осіб за даними перепису 2011 р.), Махараштра (понад 112 млн осіб) і Біхар (104 млн осіб) [22].

Серед країн Азії дуже помітною є просторова диференціація за середньою величиною чисельності населення в АТО найвищого рангу. Нами виділено шість груп країн, відмінних за середньою чисельністю населення в АТО найвищого рангу. Для першої групи країн характерними є великі значення цього параметра (понад 10 млн осіб). До цієї групи віднесено чотири країни з багатомільйонним населенням (КНР, Індія, Пакистан і Бангладеш) Найбільше значення цього показника зафіксовано в КНР, де в середньому на одну АТО найвищого рангу припадає понад 42 млн жителів (табл. 1).

Другу групу складають 4 країни з багатомільйонним населенням і порівняно великою кількістю АТО найвищого рівня. Це країни в яких середня чисельність населення в одній АТО складає від 3 до 10 млн осіб (Індонезія, Філіппіни, Непал і Південна Корея). Третя група складається з 18 країн, в яких середня кількість населення в АТО найвищого рангу становить від 1 до 3 млн жителів. Це переважно країни з великою кількістю жителів (Японія, В'єтнам, Іран, Туреччина, Тайвань, Ірак, Малайзія та ін.) (табл. 1). До четвертої групи віднесено 8 країн, у яких середня чисельність населення в одній АТО складає від 0,5 до 1,0 млн жителів. Серед цих країн виділяється Таїланд із понад 66 мільйонами жителів при великій кількості АТО (77) та Афганістан (понад 32 млн жителів і 34 АТО найвищого рівня). Інші країни переважно середні за чисельністю населення та розмірами території (Камбоджа, Киргизія, Кувейт, Ліван, Йорданія та Туркменістан). П'ята група країн складається з 11 країн, у яких проживає невелика кількість населення або які мають великі розміри державної території. У цих країнах середня кількість жителів, що припадає на одну АТО, складає від 100 до 500 тис. осіб (табл. 1). Шосту групу складають 5 країн, яким властиві невеликі середні показники чисельності населення в одиницях АТП (менше 100 тис. осіб). Це невеликі суверенні держави (Східний Тімор та Мальдіви) та частково визнані Абхазія й Південна Осетія, а також Британська територія в Індійському океані (табл. 1).

В Азії спостерігається також значна диференціація країн за величиною розмаху відмінностей у чисельності населення найбільших і найменших АТО (коефіцієнт варіації), а також різкі внутрішні відмінності між АТО найвищого рангу окремих країн (табл. 1). Однак, в Азії величина розмаху таких відхилень є меншою, ніж, наприклад, у країнах Латинської Америки [12], проте більшою ніж у країнах Африки [11]. При цьому простежується чіткий кореляційний зв'язок між середніми розмірами території одиниць АТП й їхньою середньою людністю (Я = 0,67). Велика контрастність у чисельності населення в більшості азіатських країн визначає неоднакову вагу різних регіонів і в соціально-економічному, й у політико-географічному аспектах. Неврівноваженість створює певні проблеми й в управлінні АТО.

Найбільші контрасти в чисельності населення в одиницях АТП спостерігаються в Індії, де розмах відмінностей між найбільш заселеним штатом Уттар -Прадеш (200 млн жителів, займає 1-ше місце у світі) [22] й найменш заселеною союзною територією Лакшадвіп (64,4 тис. жителів) становить 310 разів. Це зумовлено значною диференціацією розмірів одиниць АТП й відмінностями в густоті та чисельності населення в окремих штатах і союзних територіях країни, створених за етнотериторіальним принципом. Велика контрастність АТО за чисельністю населення характерна також для Азербайджану, КНР, Туреччини й Південної Кореї (коефіцієнт варіації становить від 227 до 104 разів). Велика контрастність у заселеності АТО найвищого рангу характерна для таких країн, як Монголія, Ірак, Ємен, Пакистан, ОАЕ, Сірія, в яких коефіцієнт варіації коливається від 86 до 54 разів. У цих країнах поширені пустельні ландшафти з малою густотою населення та його концентрацією в регіонах із високим рівнем господарської освоєності, що зумовлює значні диспропорції в розселенні населення. До країн цієї групи належить також Тайвань через подрібненість нового АТП країни. У 17 країн Азії коефіцієнт варіації між найбільш і найменш заселеними АТО коливається від 10 до 50 разів. Найменші контрасти в заселеності між регіонами країн континенту фіксуються в 21 країні, де коефіцієнт варіації у чисельності населення АТО першого рівня становить менше 10 разів (табл. 1). Найменші варіації в чисельності населення між АТО спостерігаються в Сінгапурі (1,7 раза), Бахрейні (2,4 раза), Туркменістані (2,7 раза) та Бутані (3,1 раза).

Політико-географічний аналіз величин розмаху між мінімальними та максимальними демографічними потенціалами АТО найвищого рівня у країнах Азії показує, що вони розподіляються рівномірніше, ніж за параметрами розмірів площі території. У межах країн диспропорції в кількості населення адміністративних одиниць значно менші, порівняно з неврівноваженістю їхніх площ. Це свідчить, що чисельність населення певним чином відображає ступінь заселеності, господарської освоєності й рівень соціально -економічного розвитку окремих регіонів країн.

Просторова конфігурація території одиниць АТП країн континенту також різноманітна. Зазвичай, компактні за формою території країн мають схожі обриси АТО, а витягнуті держави або ті, які мають території, що слабко освоєні, поділені на досить різні за конфігурацією одиниці. Більш - менш симетричний поділ характерний для малих азіатських країн. Тобто розмір і конфігурація АТО значною мірою залежить від географічних факторів, особливостей розселення населення й транспортної мережі, що є визначальними факторами у просторовій конфігурації АТО. Конфігурація одиниць АТП має певний вплив на транспортну доступність до адміністративних центрів, на рівень освоєності територій, ступінь розвитку транспортної та виробничої інфраструктури тощо.

Цікавим є також питання співвідношення між кількістю АТО першого та другого ієрархічних рівнів систем АТП країн. Найбільші диспропорції властиві Вірменії при дворівневій системі АТП, де співвідношення становить 1 до 85 (11 областей (марзів) поділяються на 932 общини) [14]. Помітні диспропорції характерні для Азербайджану (1:35), Пакистану (1:19), Індії (1:18), а також для Ємену, Індонезії, КНДР, Абхазії й Казахстану (табл. 1). У шести країнах Азії це співвідношення менше 4 одиниць (ОАЕ, М'янма, Мальдіви, Ізраїль, Ліван, Бахрейн).

Питання морфології АТП азіатських країн вимагає подальшого вивчення, оскільки країни континенту продовжують динамічно розвиватися в політичному плані, постійно модернізуючи політичну й адміністративну системи з метою пошуку методів ефективного управління. Основною проблемою є те, що АТП у багатьох країнах склався переважно в минулі історичні епохи, а тому деякі АТО на сучасному етапі є вже неефективними, оскільки втратили свою соціально -економічну чи демографічну основу. В більшості країн зберігаються різкі диспропорції між площею території, кількістю населення та економічним потенціалом АТО, тому в деяких країнах в останні роки здійснено реформування системи державного устрою та АТП (Індія, М'янма, Ірак, Непал, Пакистан, Тайвань, Оман, Індонезія та ін.).

Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, аналіз особливостей сучасного АТП країн Азії з використанням політико-географічного підходу показує, що на континенті існують помітні кількісні та просторові диспропорції між країнами за чисельністю АТО найвищого рангу, величиною території та чисельністю населення. АТП країн континенту вирізняється ускладненою ієрархічною структурою, контрастністю та диспропорційністю, оскільки амплітуди коливань між найбільшими та найменшими основними параметрами одиниць АТП країн дуже диференційовані з високим ступенем варіативності. Менша диспропорційність у розмірах і чисельності населення АТО характерна для країн, які володіють невеликим просторовим і демографічним потенціалом. Це свідчить про наявність прямого зв'язку між просторовими й демографічними параметрами одиниць АТП країн континенту. Перспективи подальших досліджень пов'язані з порівняльним аналізом та виявленням ступеня варіативності між основними морфологічними, просторовими й демографічними параметрами одиниць нижчих ієрархічних рівнів систем АТП країн континенту тощо.

Джерела та література