Антична спадщина у коментарі голландського картографа Абрагама Ортелія до мапи Понту Евксинського 1590 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антична спадщина у коментарі голландського картографа Абрагама Ортелія до мапи Понту Евксинського 1590 року

Тимошенко Марта - PhD, старший викладач кафедри класичних, візантійських та середньовічних студій (КлаВіС), Український католицький університет

Анотація

абрагам ортелія картограф мапа понту евксинського

У статті автором аналізується енциклопедична ерудиція з античної історії та географії голландського картографа Абрагама Ортелія, який у 1590 р. видав мапу Понту Евксинського разом з цінним латиномовним коментарем до неї. Детальний розгляд цього джерела має на меті показати його структуру, уявлення та рівень знань людини в епоху не просто великих географічних відкриттів, а й неабияке зацікавлення та попит на історичну географію в кінці XVI ст.

Ключові слова: мапи, альбом, голландська картографія, Понт Евксинський, греко-римські історики, топоніми.

Abstract

TYMOSHENKO Marta - PhD, Senior Lecturer of the Department of Classical, Byzantine and Medieval Studies (Clavis), Ukrainian Catholic University

THE ANTIQUE HERITAGE IN THE COMMENTARY OF THE DUTCH CARTOGRAPH ABRAHAM ORTELIUS TO HIS MAP

OF PONTUS EUXINUS 1590

The name of a Dutch mapmaker, Abraham Ortelius, is known first and foremost due to his Theatrum Orbis Terrarum - a 1570 atlas with maps, which was reissued many times even after his death in 1598 in six European languages. The spread of this atlas can be proven by the fact of existence of its copy in the funds of Volodymyr Vernadsky Ukrainian library. Since 1579 the Flemish master created a supplement to it consisting of three ancient maps, the «Parer- gon». During the following years, Ortelius continuously had been supplementing it with new regional maps, so that by 1590 an independent atlas of 39 ancient maps appeared, which in some editions was bound together with a «Theater...». If for the creation of the «Theater...» he was called a compiler, being accused for copying the maps of the world from other authors, the ancient maps the Dutchman painted himself with an extraordinary precision, colored engravings of which were made by Jan Wierix. In addition to 39 maps, the «Parergon» has a great value in the Ortelius comments written in Latin and placed on the reverse side of an each map (so called in verso). In the XVI century, when the interest in antiquity became more and more alive (it was due to the first printed edition by E. of Rotterdam in 1533 of Ptolemy's Geography), the maps creation was of scientific and educational purpose. For these commentaries (or scholia), for the first time, drew his attention the Dutch researcher of Ortelius, Marcel van den Broecke. Among the 39 maps on antiquity, one is devoted to Pontus Euxinus, in his commentary to which Ortelius describes the physical geogra - phy of the Black Sea with reference to the ancient Greek and Roman authors of various epochs: poets, geographers and historians, with valuable information regarding the size and analysis of the most important, in his opinion, toponyms. A detailed reading of this map with a commentary on it is important today, for it gives us an opportunity to understand the level of the Dutch notions about the classical geography in the 16-th century, and the map itself is one of the most detailed cartographic sources for studying the ancient toponyms of the Pontus coastline after Ptolemy's and the Peutinger's maps; it is a peculiar archive of ancient references and descriptions of objects around the Black Sea created by a far-not-resident of the ancient world, but a great scholar and connoisseur of Greek and Roman history as well as ancient geography. There is no wonder that Claudius Ptolemy, a father of the world's cartography, influenced much Ortelius when the latter was creating his maps (it is known that the Dutchman published the Ptolemy's nomenclature in his «Parergon»).

Key words: maps, album, Holland cartography, Abraham Orte- lius, Greek and Roman historians, Pontus Euxinus, toponyms.

Іл. 1. Титульна сторінка «Парергону», вид. 1603 р.

Іл. 2. Коментар до мапи, Ibidem

Іл. 3. Мапа Понту 1595 р. Амстердам

Постановка проблеми

В історії світової картографії ім'я голландця Абрагама Ортелія (або Ортельса) після Клавдія Пто - лемея та Герарда Меркатора є чи не найбільш відомим, а за по - пулярністю його атлас Theatrum orbis terrarum «Театр» або «Видовище світу земного» у першому виданні з 70 мапами, що почав виходити в Антверпені з 20 травня 1570 р., обійшов навіть карти великого Меркатора. Підтвердженням цьому є хоча би той факт, що «Театр» видавався більше 40 разів (виходив навіть піс - ля смерті картографа у 1598 р. аж до 1624 р.) та був перекладений шістьма європейськими мовами з латини: голландською, ні - мецькою, французькою, італійською, англійською та іспанською , один з яких латиномовний з 1584 р. маємо у науковій бібліотеці ім. В.І. Вернадського¹. З 1579 р. фламандський майстер започаткував до свого атласу спеціальний додаток з трьох історичних мап, Parergon (про усі значення цього слова детальніше див. [8, 50]). Упродовж наступних років Ортелій постійно доповнював його новими регіональними картами на історичну тематику sacrum et profanum, так що станом на 1598 р. виник незалежний іс - торичний атлас з 39-ма мапами [8, 49], який часом з'являвся в одному виданні разом з «Театром». В історії картографії фла- мандець відомий передовсім як батько європейського «кишенькового» атласу. Менше, на наш погляд, проаналізовано його за - слуги в галузі історичної географії. Адже, якщо при створенні «Театру» Ортелій копіював відомі йому мапи світу інших авторів [3, 104], то історичні він малював та коментував латиною сам з надзвичайною ерудицією (майже на кожній мапі Ортелій зазна - чає: «ex conatibus geographicis Abrahami Ortelij» (див. Іл. 3)), кольорові гравюри до яких робив вже згодом Ян Вірікс. Саме «Парер - гон» на сьогодні не є докладно вивченим історико -картографічним джерелом. У ньому маємо 5 мап, присвячених паломниц - твам та історичній географії Св. Землі, наприклад, Geographia sacra св. Павла, патріарха Авраама та ін., решта 34 - історичні карти на античну тематику. Серед них нашу увагу привернула мапа Понту Евксинського 1590 р., а також латиномовний комен - тар до неї. Їх детальний аналіз є важливим сьогодні, адже дає нам можливість зрозуміти рівень уявлень голландців про класичну історію та географію у XVI ст. Важливо також, що після мап Клавдія Птолемея та Пейтенгерових таблиць, вона є наступним картографічним джерелом до вивчення античних топонімів бере - гової лінії Понту, своєрідним архівом давніх згадок та описів об'єктів довкола Чорного моря.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Найбільше дослідників цікавив «Театр» Ортелія: аналізувався як каталог авторів, використаних ним при створенні альбому [6; 9], так і са - мі мапи у ньому [7]. Що ж до «Парергону», є недавнє дослідже - ння про паломницькі карти [8]. Російський дослідник Яцунський лише коротко розглядає зміст коментарів до історичних мап [3, 110-119]. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis sk/cgiirbis 64.exe.

Голландський лінгвіст Марсель ван ден Бруке досліджував спадщину фламандця з мовної точки зору, вперше звернувши увагу на розбіжності у текстах Ортелія на звороті. Так, він довів, що існувало два видання «Театру»: наукове і популярне: латино- мовне, іспаномовне, англомовне та італомовне належали до 1 ка - тегорії, а німецько-, франкомовне та голландське - до другої. «Парергон» ж мав винятково наукову мету. Про це вказує сам Ортелій в коротенькому зверненні до свого читача: «Дорогий Читачу, для опису нашої земної кулі ти маєш наступні мапи, які я намалював для тих, хто зацікавлений давньою історією як сак - ральною, так і світською. Я вирішив опублікувати їх окремо, бо, здається, вони не відповідають цьому Театру (в якому я задумав показати лише сьогоднішнє розташування місцевостей). Однак, переконаний проханнями друзів, розмістив їх у кінці цієї роботи як додаток. Прощай і користуйся нашими спробами». Внизу цього вступу до «Парергону» Ортелій пише свій девіз: «H istoriae oculus geographia - географія є оком історії» (див. Іл. 1), маючи на ува - зі, що мапа, тобто географія дає можливість історії стати візуаль - ною та ожити [5, 13].

Основна мета статті полягає у дослідженні античної спад - щини представленої у коментарі до мапи Понту Евксинського 1590 р. Абрагама Ортелія. Цієї мети можна досягнути, детально проаналізувавши сам латиномовний коментар, що дасть змогу:

1) встановити хронологічні рамки використаних голландським картографом джерел; 2) дослідити структуру коментаря та виявити, що було пріоритетним для автора при описі Понту; 3) показати зв'язок між текстом та мапою, проаналізувавши деякі написи на мапі; сама ж мапа Понту потребує окремого розгляду та де - тальної уваги, тому на разі це не є завданням автора статті.

Зміст коментаря до мапи. Впорядковуючи як «Театр», так і «Парергон» Ортелій часто пояснює читачеві свої кроки. Так, до першого видання 1570 р. він пише de tabularum auersa parte, що «оскільки читачеві чи глядачеві атласу було би неприємно бачити зворот мап пустим, ми вирішили написати короткий ко - ментар до того, про що говоримо на самих мапах, щоб не омину - ти жодного імені, що було використане нами при їх створенні». Однак проаналізувавши зміст лише одного коментаря та самої карти Понту, можемо вже говорити про певні розбіжності даних. Нижче подаємо зміст коментаря з латини українською (див. Іл.

2) , взявши за джерело видання Іоганна Врінтіуса 1603 р. [I], де «Парергон» розміщено після «Театру» Поданий аналіз тексту далі подається без нумерації рядків у коментарі..

Отже, свій текст до мапи Понту автор зазвичай починає з античних назв, тут це талассоніми, що можемо зустріти у греко - римських авторів не тільки античності, але й навіть пізнішого часу Їхній поділ зроблено автором статті.: Понт Евксинський, Аксинський (Пліній, Овідій та ін.), Пон- тійське (Ponticum mare) море (Страбон, Таціт, Плутарх, Птолемей та Йордан), море Понту (Лукрецій), за назвою етносів, що проживали довкола моря: Сарматське і Скіфське (Валерій Флакк, Овідій та Марціан), Амазонське (Клавдіан), Кіммерійське (Геродот та Орозій), Таврське (Фест Авієн); регіональні назви: Колхід- ське (Страбон), Кавказьке (від назв гір, Аполлоній), Фасійське (від р. Фасіс, Арістід), Танаїс (назване готами, як передає Про- копій) - картограф вважає цю назву помилковою. На мапі ж Ор - телій згадує ще один талассонім - Гілейське море, що зустрічаємо у Плінія Старшого (див. Іл. 3). Тут же по центру Ортелій називає море Pontus Euxinus, sed dictus ab antiquis Axenus ille fuit (див. Іл. 3). - Понт Евксинський, однак давніми був названий Аксинським, тобто Негостинним (цю традицію щодо переймену - вання моря переповідає Страбон: Strabo VII, 3, 6 - М. Т.).

Далі йде фізичний опис місцевості. Ортелій вказує на те, що «майже усі автори Див. Hecat. Fr.163, Strabo II, 5, 2, Pomp. Меіа ХІХ, 92, M. Manilius IV, 755. - М. Т. пишуть про схожість форми Понту зі скіф - ським луком, коли він зігнутий, так що його тятивою є південна частина моря, від Константинополя аж у бік Сходу до ріки Фа- сіс, окрім мису Карамбіс, а решта цього берега має невеликі га - вані і заливи, які не творять прямої лінії. Інша частина по лівий бік до північної частини нагадує ріг з двома кривими кінцями: верхній є більш округлий, а нижній - пряміший, особливості якого дуже чітко вказані на нашій мапі. Це море має також два ми - си: один - на півдні, Карамбіс, інший - на півночі, Arietis frons (укр. мис Бараняче чоло)». Посилаючись на істориків Амміана та Евстатія, Ортелій пише, що ці два миси віддалені один від одного на бл. 2 500 стадіїв Грецький стадій дорівнював 178 метрам у Полібія, рим. миля - 1478,7 м.. «Тим не менше, - продовжує картограф, - тим, хто пливе зі Сходу на Захід чи із Заходу на Схід, вони здаються настільки близькими один до одного, що можна подумати ніби вони є кінцем моря, і що Понт Евксинський був двома морями. Але коли ви досягнете середини між цими двома мисами, то інша частина виглядає так, наче це вже інше море». Фламандець подає також свідчення давніх про окружність моря: за Страбоном - 25 тис. стадіїв, за Полібієм - 22 тис Сучасна берегова лінія моря становить в окружності 4090 км.. «Цю цифру зменшує на 2 тис. Амміан (Amm. XXII, 8,10), посилаючись на авторитет Ератосфена, Гекатея та Птолемея. Геродот, який на власні очі бачив море, пише, що він виміряв його довжину, і во - на складає 11 100 стадіїв, а ширина - 3 200». Також Ортелій, цитуючи Геродота, передає його враження від моря, яке той називає - «надзвичайним, найдивовижнішим», а та - кож гідним того, аби його побачити. Однак цифрам Геродота не варто вірити, адже вже у пізніших географів маємо інші дані. Навіть сам картограф сумнівається у цьому, пишучи, що «ці ви - міри більш точно зафіксовані Страбоном та Плінієм у 12 розділі його 4 книги, частково на основі його власних спостережень, а частково згідно думок інших людей».

«Давнина стверджує, що це море, серед усіх наших морів, було найбільшим, і що воно було кінцем світу, як з ін. боку Га - дес, за стовпами Геракла (див. Strabo 1, 2, 9 - М. Т.). Також що воно було зовсім несудноплавним як через його величезні розмі - ри, так і через варварські племена, які щоденно тривожили його береги і здійснювали різноманітні жорстокості по відношенню до прибулих чужинців» (Strabo VII, 3, 6 - М. Т.).

Цікавим є підбір епітетів античних авторів до місцевостей у кожному коментарі Ортелія. Так, Понт очима давніх можна уявити як: vastum et trux - безмежне і люте море (Verg. et Catull.), immensum et minax - величезне і грізне (Ovid.), vorax et dubium - всепоглинаюче і небезпечне (Lucanus), rabidum - бурне (Silius), vagum - непостійне, ventosum - вітряне (Statius), arduum - склад- не/високе (Val. Flacc.), horrendum, infestum, vesanum - страхітливе, неприязне, неприборкуване (Manilius), insanum et asperum - скажене і неприступне (Seneca), raucisonum - хрипле (Fest. Avien.).

Ортелій високо цінує описи про розташування та природу моря, що зустрічаються у Геродота, Помпонія, Страбона, Плінія, Овідія та Макробія, однак найбільш точно і старанно зробив це, на його думку, Амміан у 22 книзі, 8, 10 (тут міститься опис Тра - кії та довколишніх народів - М. Т.), а також Арріан в «Периплі Понту», схолії до якого авторства І.В. Стукія 1577 р. картограф вважає amplissima - «найзначнішими чи найповнішими».

Далі автор подає найцікавіші, як на нього, спостереження про море, які він прочитав у різних авторів: «Вода у нього со - лодка, чи принаймні, солодша, ніж у інших морів. Окрім того, його води легші за води ін. морів і ніколи не розливаються (по - казують відливи та приливи), але воно завжди зберігає ту особ - ливість води, що вона тече в один бік, як свідчать Лукрецій, Мак- робій, Пліній та Овідій. З цієї причини, я думаю, море іноді пов - ністю замерзає. Бо, пригадую, про це прочитав в Овідія, Марце - лліна Комміта та інших (Ovid. Tristia III, 10; Herod. IV. 28 - М. Т.). Аристотель згадує, що воно біліше за інші моря (Arist. Problemata).

Про фауну моря: «Еліан у своїх “Строкатих оповіданнях” (Varia historia) пише, що море не породжує ніжних і витончених молюсків, тільки вкрай рідко, а тих, що виявлено, є дуже мало. Тут не водяться кити, лише дрібні тюлені і маленькі дельфіни, як передає Плутарх у «Мораліях» (Plut., Moralia, V, 32 - М. Т.). Не запливає сюди жодне дике створіння, яке живиться рибою, окрім тюленів та дрібних дельфінів, пише Пліній» (Plin. IX, 15, 20 - М. Т.).

Про ріки Понту: «Страбон згадує, що 40 рік впадає до моря (Strabo VII, 3, 6-7 - М. Т.). Однак наша мапа показує набагато більше». Справді, підрахувавши, налічуємо бл. 90 рік на карті Ортелія (див. Іл. 3).

З найголовніших міст довкола Понту автор згадує в комен - тарі Візантій, Томи (славне через екзил поета Овідія), Борисфен, що називається Ольвією чи Мілетополем, про яке багат о читаємо у Діона Хризостома у 16 промові, Діоскурія, що є Севасто - полем, якщо вірити у поет. міфи, його заснув. візничі Кастор і Полідевк. Це місто було колись настільки відоме, як розповідає Пліній на основі Тімосфена, що зазвичай до нього прибувало 300 різних народів, які розмовляли різними мовами; і потім римляни для ведення перемовин тримали там 130 перекладачів» (Plin. VI, 5, 17 - М. Т.).

Менш відомими, пише Ортелій, є Трапезунт, Керасос, Фар - накія, Амісос, Сінопа, Гераклея і навпроти Константинополя є вільне місто Халкідон. «На західному узбережжі проживають тракійці, на півдні - азійці, такі як: віфінці, галати та каппадо- кійці. Колхідяни займають східне узбережжя. Майже вздовж усього пн. узбережжя як Європи, так і Азії живуть сармати та скіфи, розмежовані різними племенами, серед них є тавроскіфи, і їхній Херсонес, що називається Таврійським і Скіфським (на мапі - Taurica, quae et Scythica Chersonesus). Аппіан називає цей самий Понт Херсонесом, який, як пише Пліній, колись був оточений мо - рем (Plin. IV, 85 - М. Т.). За формою та величиною він часто порівнюється та вважається дуже схожим на Пелопоннес. Страбон залишив свідчення з традиції ін. авторів, що колись він був з'єднаний з материком за допомогою перешийка 360 стадіями - (185 м, див. Strabo VII, 4, 1 - М. Т.)». Зауважмо, що у коментарі автор перелічує далеко не всі етноніми, які позначено на мапі (див. Іл.

3) . Їхнє прочитання та коментування потребує окремої уваги.

Про флору Херсонесу: «Країна в напрямку Метопону або Баранячого Чола, Frons Arietis, є неприступна, гірська та сприят - лива для аквілонів Аквілон - давньоримська назва північно-східного вітру, іноді північного.. Навколо Феодосії (місто, чия гавань може прийняти 100 кораблів), є дуже родючі землі. Атеней пише, що цибулі тут так солодкі і смачні, що їх можна їсти сирими (див. Athen. II, 67, Plin. XIX, 32 - М. Т.). Є на цьому Херсонесі Берозь- кий пагорб (на мапі - Berosus mons - М. Т.), де є три джерела. Якщо хтось вип'є з них воду, одразу помре без болю чи ліків (Plin. II, 103 - М. Т.). Плутарх у творі «Танаїс або про річки» зга - дує олію, зроблену на цій горі, яку люди витискають з певної рослини галінда. Цією олією вони мажуться, а потім, коли зігрі - ваються, не відчувають холоду, хоча вона може бути також гір - кою. Той же автор (тобто Пліній) розповідає, що є трава фрікса неподалік печери Борея, яку, якщо мають пасинки, нічого ли - хого можуть зазнати від мачух. Ця трава холодніша за сніг: а коли ж мачухами здійснюється підступ, вона спалахує полум'ям [...].». Тут Ортелій переповідає вустами давніх авторів локальні, мабуть, скіфські міфи про дивовижні зілля Херсонесу.

Що ж до міфів Понту, то фламандець їх, на перший пог - ляд, відділяє від історичних свідчень, відсилаючи свого читача, якому вони до вподоби, до «Медеї» Сенеки та «Іфігенії» Еврипі - да, а також до історії про аргонавтів і золоте руно. Однак на са - мій мапі Ортелій на великому картуші під назвою Pontus Euxinus уточнює, що саме його морську гладь вперше своїм веслом по - тривожив Ясон, вплітаючи тим самим в основу історичної мапи версію про міфологічного першопрохідця (див. Іл. 3).

Фламандець згадує у коментарі до мапи Понту не менш чудернацьку історію на релігійну тематику, яку переповідає Йо - сиф Флавій в «Іудейських старожитностях» (IX.10.2) про проро - ка Іону: як його з'їв та проковтнув кит біля Іссікської затоки Затока Іскендерун, Вірменська або Александреттська затока - затока Левантійського моря або північно-східного краю Середземного моря, що омиває береги південної Туреччини, суч. провінції Хатай., а згодом після трьох днів та трьох ночей він виплюнув пророка живим та здоровим біля берегів Понту. Ортелій консультувався тут з греко-латинським лексиконом Роберта Константина 1562 р., який подає, що цією рибою була ламія За недоступності даного лексикону, неможливо на разі перевірити цю інформацію..

Картограф завершує свій коментар вкрай короткими відо - мостями про Меотиду, посилаючись на IV книгу Полібія «Загаль - ної історії» та «Метеорологію» Аристотеля I--II кн.; пише також, що довгота моря складає 6 тис. стадіїв за Темістієм Евфрадом (ритор з Колхіди IV ст. н. е. - М. Т.) і що на цьому морі не так багато островів, та й ті не всі заселені. Їхні мешканці солять велику рибу, а потім розбивають її на порошок (тобто муку - М. Т.) та споживають замість хліба, як засвідчує Помпоній, через брак продовольства (див. Pomp. Mela II, 97 - М. Т.). На самій мапі є великий напис, що окреслює Меотиду як Maeotis palus: Quam Scythiae gentes circundant undique ripis, Et matrem Ponti perhibent Maeotidis undam. - «Меотійське болото: довкола якого на усіх берегах проживають скіфські племена, і стверджують, що Мео - тійська вода є матір'ю Понту». Тут Ортелій подає версію про старше походження Меотиди за Геродотом (Herod. IV. 86).

Часові рамки історико-географічних свідчень

Проаналізувавши імена грецьких та римських авторів в коментарі та на мапі, можна говорити про такі хронологічні рамки використаних античних і візантійських джерел: 1) у коментарі вони є значно ширшими - починаючи від логографа Гекатея Мілетського (VI ст. до н. е.) до історика та публіциста Евстатія Солунського (ХІІ ст. н. е.); на мапі біля конкретних топонімів згадуються історики від Геродота до Павла Диякона (VIII ст. н. е.). При створенні карти найбільший вплив на Ортелія мав Арріан (6 разів згадується на мапі), Птолемей (тричі), Геродот (двічі), Пліній Старший (двічі), по одному разу фігурують Лікофрон, Діодор Сицилійський, Ові- дій, Помпоній Мела, Діон Хризостом, Аполлоній Родоський, Страбон, Амміан Марцеллін, Павло Диякон та Стефан Візантій - ський (див. Іл. 3). Загалом на мапі та коментарі фламандець ви - користав дані близько 50 авторів. Як згадувалось вище, Ортелій цитує сучасні йому видання Стукія до «Периплу» Арріана, а також греко-латинський лексикон Р. Константина.

Висновки

Розглянутий вище коментар до мапи Понту Евк- синського є своєрідним калейдоскопом давніх свідчень про цю місцевість. Незважаючи на те, що на сьогодні антична спадщина про фізичну географію та хорографію Чорного моря є дуже доб - ре вивченою [1; 2], зібраний Абрагамом Ортелієм матеріал роз - ширює наші знання стосовно різних назв Понту, його епітетів, що зустрічаємо у греко-римських поетів, місцевих легенд та «ці- кавинок», а також дає нам уявлення про рівень та ерудицію нау - ковця в епоху пізнього Ренесансу тощо. Важливо також не забу - вати, що на кінець XVI ст., людина, яка не мала університетської освіти, зуміла відкрити Європі історичну географію, реанімувавши ім'я Птолемея, започаткувавши створення давніх мап та за - стосувавши науковий підхід до їх вивчення. Читати і досліджу - вати коментар фламандського картографа не завжди зручно, ад - же автор не часто дає чіткі посилання на цитоване джерело, зга - дуючи іноді лише імена авторів, та сам не всюди пояснює вибір того чи іншого фрагменту про досліджувану місцевість. Най - більше краєзнавчої інформації картограф подає тут по північно - му Причорномор'ю, а виклад про місто Візантій маємо вже у ін - шому коментарі до наступної мапи, присвяченої Тракії та відповідно західному узбережжю моря. Слід відзначити, що його ко - ментар має певну структуру та логіку викладу; також треба па - м'ятати, що Ортелій був змушений лише на одному листі позаду мапи розмістити свій текст до неї, тож цим пояснюється певна лаконічність і вибірковість його викладу.

Перспективу дослідження вбачаємо у детальному аналізі самої мапи Понту Евксинського та її топонімної сітки. Цікавим моментом далі буде встановлення картографічного джерела для даної карти, адже, як було згадано вище, у своєму переліку дав - ніх упорядників історичних мап Ортелій не подає жодної пози - ції, пов'язаної з Понтом. Ну і останнім важливим порівнянням мав би бути беззаперечний вплив на голландського картографа Клавдія Птолемея, номенклатура якого було розміщена в кінці альбому.

Джерела та література

І. Ortelius A. Theatrum Orbis Terrarum, tabulis aliquot novis vitaque auctoris illustratum / A. Ortelius ; edit. ultima Joan. Bat. Vrintius. - Antver- pia, 1603. - 118 p.

1. Агбунов В. Античная лоция Черного моря / В. Агбунов. - М. : Наука, 1987. - 156 с.

2. Зубарев В. Историческая география Северного Причерномо - рья по данным античной письменной традиции / В. Зубарев. М. : Языки славянской культуры, 2005. - 504 с.

3. Яцунский В.К. Историческая география: история ее возникновения и развития в XIV - XVIII вв. / В. Яцунский. - М., 1995. - 336 с.

4. Broecke van den M. The Significance of Language: The Texts on the Verso of the Maps in Ortelius, Theatrum orbis terrarium / Marcel van den Broecke // Imago Mundi. - 2008. - Nr. 60 (2). - P. 202-210.

5. Goffart W. Historical Atlases: The First Three Hundred Years, 1570-1870 / W. Goffart. - University of Chicago Press, 2003. - 603 p.

6. Karrow Jr. Robert W. Mapmakers of the sixteenth century and their maps : bio-bibliographies of the cartographers of Abraham Ortelius, 1570 : based on Leo Bagrow's A. Ortelii Catalogus cartographorum / Robert W. Karrow Jr. - Chicago, 1993. - 846 p.

7. Koeman C. The History of Abraham Ortelius and his Theatrum orbis terrarium / C. Koeman. - Lausanne, 1994. - 64 p.

8. Melion Walter S. Ad ductum itineris et dispositionem mansionum ostendendam: Meditation, Vocation, and Sacred History in Abraham Ortelius's Parergon / S. Walter Melion // The Journal of the Walters Art Gallery. - 1997. - Nr. 57. - P. 49-70.

9. Meurer Peter H. Fontes Cartographici Orteliani: Das «Theatrum Orbis Terrarum» von Abraham Ortelius und seine Kartenquellen / Peter H. Meurer. - Weinheim : Acta Humaniora, 1991 - 360 p.

References

І. Ortelius, A. (1603). Theatrum Orbis Terrarum, tabulis aliquot no- vis vitaque auctoris illustratum. Joan. Bat. Vrintius (Ed.). Antverpia.

1. Agbunov, V. (1987). Antichnaia lotciia Chernogo moria [Ancient Lions of the Black Sea]. Moskva: Nauka [in Russian].

2. Zubarev, V. (2005). Istoricheskaia geografiia Severnogo Pricher- nomoria po dannym antichnoi pismennoi traditcii [Historical geography of the Northern Black Sea region according to the ancient written tradition]. Moskva: Iazyki slavianskoi kultury [in Russian].

3. Iatcunskii, V.K. (1995). Istoricheskaia geografiia: istoriia ee voz- niknoveniia i razvitiia v XIV - XVIII vv. [Historical geography: The history of its origin and development in the XIV-XVIII centuries]. Moskva [in Russian].

4. Broecke, van den M. (2008). The Significance of Language: The Texts on the Verso of the Maps in Ortelius, Theatrum orbis terrarium. Imago Mundi, 60 (2), 202-210.

5. Goffart, W. (2003). Historical Atlases: The First Three Hundred Years, 1570 - 1870. University of Chicago Press.

6. Karrow Jr., R.W. (1993). Mapmakers of the sixteenth century and their maps: bio-bibliographies of the cartographers of Abraham Ortelius, 1570: based on Leo Bagrow's A. Ortelii Catalogus cartographorum. Chicago.

7. Koeman, C. (1994). The History of Abraham Ortelius and his Theatrum orbis terrarum. Lausanne.

8. Melion, W.S. (1997). Ad ductum itineris et dispositionem mansio- num ostendendam: Meditation, Vocation, and Sacred History in Abraham Ortelius's Parergon. The Journal of the Walters Art Gallery, 57, 49-70.

9. Meurer, P.H. (1991). Fontes Cartographici Orteliani: Das «Theatrum Orbis Terrarum» von Abraham Ortelius und seine Kartenquellen . Weinheim: Acta Humaniora.

Размещено на Allbest.ru