Регулювання агропромислового розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регулювання агропромислового розвитку України

Савченко В.Ф. Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

Маклюк О.В. Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом»,

Кулик О.С. Національний університет «Чернігівська політехніка»)

Вступ

агропромисловий комплекс техногенний тиск

Останніми роками агропромисловий комплекс України значно покращив свої валові та експортні показники, є одним із спрямувань, що в цьому розумінні не зовсім піддається псевдореформаторським зусиллям владних верхівок. Це викликає певні позитивні емоції та наміри продовжувати рухатись у зазначених напрямках ( ті ж підгалузі і культури, агрохолдинги як форма господарювання тощо).

Проте одночасно зростає техногенний тиск на природу, погіршується стан довкілля, виснажуються сировинні та енергетичні ресурси, знижується ефективність використання орних земель, з'являються нові особливо небезпечні захворювання (як, наприклад, короновірус COVID19), активізуються раніше фактично подолані хвороби, такі, як туберкульоз, особливо у сільських поселеннях.

Тому особливо гостро постає проблема узгодженості гармонійного розвитку суспільства і природного різноманіття, при якій сторони не наносять шкоди одна одній. Яскравий приклад у цьому - діяльність у сферах сільськогосподарського виробництва і промислової переробки на кінцеву продукцію [1].

Теоретичні і практичні засади сталого екологобезпечного розвитку агропромислового комплексу в умовах нестабільної трансформаційної економіки розроблені у працях М.Білопольського, П.Гайдуцького, В.Гейця, М.Гладія, Б. Данилишина, Л.Дейнеко, М.Корецького, О.Крисального, М.Маліка, В. Месель-Веселяка, О. Осауленка, П. Саблука, М.Хвесика, В. Юрчишина та інших. Водночас значна кількість проблем , які постають в агропромисловому комплексі і у рівні життя та екологічній безпеці жителів сільської місцевості, спонукають до подальших досліджень і практичної реалізації їх результатів.

Виклад основного матеріалу

Україною задекларовано шлях до сталого розвитку, ще у 1992 році підписано «Декларацію з навколишнього середовища і розвитку та порядок денний на ХХІ століття», згідно з якими показники відповідності агропромислового комплексу концепції сталого розвитку поділяються на 3 групи:

1. Екологічний стан: розораність земель, врожайність та вміст гумусу, внесення органічних та мінеральних добрив, ерозованість, лісистість.

2. Економічна ситуація: обсяги виробництва в натуральному та вартісному виразі; основні фонди; енергетичні потужності; продуктивність праці;

рентабельність виробництва; продукція на 100 га угідь; урожайність сільськогосподарських культур; продукція на душу населення.

3. Соціальні показники: тривалість життя; народжуваність; природній приріст населення; споживання продуктів харчування; житловий фонд та ін.[2].

Сюди входить і блок «Практичне застосування природних ресурсів», до якого включені приватні і колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування. Їх співпраця мусить дозволити управляти аграрною сферою країни згідно Концепції сталого розвитку [3, с.86-89].

Розглянемо структур продукції сільського господарства за її видами та у динаміці за останні 5 років (табл.1)

Таблиця 1Структура продукції сільського господарства за її видами (відсотків до загального обсягу)

Види	Роки
	2015	2016	2017	2018	2019
Продукція рослинництва	75,9	77,9	77,4	78,9	79,1
Культури зернові та зернобобові	32,4	33,4	32,0	33,6	35,2
Культури технічні	25,0	27,1	26,9	28,4	28,6
Картопля, культури овочеві та баштанні продовольчі	13,0	12,6	12,9	12,1	11,4
Культури плодові та ягідні, виноград	1,4	1,2	1,3	1,4	2,1
Культури кормові	3,0	2,8	2,7	2,6	1,3
Інша продукція та зміна обсягів незавершеного виробництва	1,1	0,8	1,6	0,8	0,5
Продукція тваринництва	24,1	22,1	22,6	21,1	20,9
Вирощування сільськогосподарських тварин	11,8	11,1	11,2	10,8	10,9
Молоко	7,9	7,3	7,4	6,7	6,3
Яйця	3,3	2,8	2,9	2,8	2,8
Інша продукція	1,1	0,9	1,1	0,8	0,9

Джерело: [33,с.281; 4, с.296,327 ]

З наведених цифр постає така ситуація:

- Абсолютно домінує, і ця перевага нарощується з кожним роком, підгалузь рослинництва;

- Підгалузь тваринництва все більше занепадає;

- Серед культивованих видів рослин перевага надається зерновим та технічним, а конкретніше кукурудзі, соняшнику, рапсу, в певній мірі озимій пшениці;

- Кормові культури як база для розвитку тваринництва майже відсутні;

- Незавершене будівництво наближається до нульової позначки, що є не стільки фактором швидкої реалізації проектів, скільки їх відсутності у натуральному та фінансовому вираженні.

При цьому треба враховувати, що обсяги валової сільськогосподарської продукції, виробленої в 2014 р.,

також не досягали цього показника в 1990 р. - відповідно 199,2 млрд. грн і 139,1 млрд. грн.

Згадаємо про базу аграрного виробництва - якість землі. Україна володіє 27% світових запасів чорнозему. Це ґрунти з найвищою біопродуктивністю, тому можна стверджувати, що вона має перетворитись в передовий конкурентоспроможний сільськогосподарський комплекс [5; 6]. «Питання гарантування продовольчої безпеки взагалі не повинно стояти на порядку денному... Україна володіє беззаперечними конкурентними перегвагами. в сільському господарстві» [7,с.4].

Переваги практично не реалізуються. Особливо це стосується продукції тваринництва, де ми спостерігаємо загрозливий стан продовольчої безпеки (табл.2) [8, с.48].

Таблиця 2Кількість сільськогосподарських тварин у 1990-2019 р.р. (на , кінець року, тис. голів)

Роки	Велика рогата худоба	Свині	Вівці та кози	Коні	Птиця, млн.голів
	усього	У т.ч. корови		усього	у тому числі вівці
1990	24623	8378	19427	8419	7896	738	246,1
1995	17557	7531	13144	4099	3209	756	149,8
2000	9424	4958	7652	1875	963	701	123,7
2005	6514	3635	7053	1630	872	555	162,0
2010	4494	2631	7960	1732	1101	414	203,8
2015	3750	2167	7079	1325	744	306	204,0
2016	3682	2109	6669	1315	719	292	201,7
2017	3531	2018	6110	1309	727	265	204,8
2018	3333	1919	6025	1269	699	244	211,7
2019	3092	1789	5727	1205	659	224	220,5

Джерело: [33,c.308], доопрацьовано авторами

Так, за 29 років недолугих змін поголів'я великої рогатої худоби зменшилось більш, ніж у 8 разів, в т.ч. корів -у 5 разів, свиней - у 3 рази тощо. Погіршення маємо по всіх без виключення напрямках.

Великі підприємства, в тому числі, агрохолдинги, фактично не займаються тваринництвом. Це ж відноситься і до фермерів. За 19 останніх років поголів'я великої рогатої

худоби в них упало майже в 5 разів. Дещо кращі справи із свинарством та птахівництвом.

Сподівання на господарства населення в певній мірі виправдалися, але тут теж суттєві проблеми: старіння жителів села, відсутність механізації робіт, не проведення сертифікації продукції та виробництв та ін. [33, с.309].

Розбалансованість рослинництва і тваринництва призвела до негативних наслідків для економіки і країни в цілому: проблеми з продовольством, нарощування імпортної складової, погіршення родючості ґрунтів через зменшення кількості органічних добрив та площ багаторічних трав, падіння рівня зайнятості населення, зменшення перспектив вироблення органічної продукції.

Напрямки державного регулювання, спрямованого на розвиток тваринництва: матеріально -технічне забезпечення, доступність до державних низькопроцентних кредитів, ефективна цінова політика [9, с.78-82].

Значення інвестицій у агропромислове виробництво не тільки у можливості зростання його ефективності, а і в прискореному розвитку суміжних сфер господарського комплексу.

В передових країнах діяльність аграрних виробників заохочується значними капіталовкладеннями. Так, бюджет Спільної сільськогосподарської політики Європейського Союзу на 2014-2020 р.р. передбачає виплати обсягом 308,7 млрд. євро, тобто 280 євро/га за рік. Додатково на розвиток сільської місцевості спрямовано 96,6 млрд. євро. Подібної підтримки в Україні поки що не існує.

Для повноцінного та рівноправного входження в глобальні економічні і соціальні мережі слід формувати відповідні міжнародним правилам умови розвитку агропромислового комплексу в частині: здійснення фінансових та організаційних заходів щодо розвитку системи заготівлі та збуту продукції, насамперед молока, м'яса та яєць із домогосподарств; інвестиційного забезпечення фермерських і селянських домогосподарств; формування нормативної бази щодо проведення фінансових операцій через Аграрний банк; кредитної підтримки малих та середніх агровиробників; усунення регіональних диспропорцій у інвестуванні; подолання тіньових процесів у сільському господарстві [10, с. 78-81].

Окремо постає питання іноземного інвестування агропромислових виробників. Маючи сприятливі умови для вирощування культур у рослинництві та ефективного тваринництва, досить кваліфіковані кадри, давні традиції населення, Україна поки що не дуже приваблює інвесторів [11].

Разом з тим іноземне інвестування в нашій державі має ряд переваг: ми є найбільшою інвестиційною зоною в Європі; вітчизняний внутрішній ринок досить потужний; ніша для капіталовкладень охоплює багато спрямувань; персонал добре навчений і готовий працювати за помірну заробітну плату; природні ресурси сприяють землеробству і тваринництву; географічно Україна знаходиться на перетині чотирьох міжнародних транспортних коридорів.

Разом з тим існують труднощі в отриманні кредитів, особливо довгострокових інвестиційних: високі відсотки за користування, що обмежує здатність суб'єктів господарювання закупити сільськогосподарські машини, споруджувати складські приміщення з їх допомогою; нестабільність самої банківської системи в нашій державі; навіть при прийнятті відповідного закону і використанні землі як заставного майна необхідно отримати дозвіл акціонерів, а це дуже ускладнює процедуру.

Позитивним для іноземних інвесторів є те, що згідно з вітчизняним законодавством, вони захищені і прирівнюються з українськими вкладниками капіталу, а їх інвестиції не підлягають націоналізації [12; 13, с. 53-55].

Відсутність довгострокової аграрної політики, часта зміна організацій керівних галузевих органів та законодавчо регулятивних норм мали наслідком асиметричність розвитку сільських територій.

Світовий досвід, в тому числі, напрацювання європейських країн, досліджується і використовується вкрай вибірково. Особливої уваги заслуговують їх зусилля щодо розвитку сімейного фермерства. В Європейському Союзі зареєстровано біля 27 млн. аграріїв, 97 % з них - сімейні господарства. Провідна роль тут в певній мірі належить постсоціалістичним країнам у яких ще з тих часів збереглись традиції індивідуального господарювання: Польща - 2,6 млн, Угорщина - 5,76 тис. Проте і традиційно «ринкові» країни використовують такі самі організації виробництва в повній мірі: Італія - 1,6 млн., Іспанія - 989 тис, Греція - 723 тис. суб'єктів господарювання. В цілому частка працюючих у аграрій сфері в сімейних господарствах ЄС налічує 76%. Вони спрямовують свої зусилля в основному на виробництво капіталоємної продукції, використовуючи кошти державної підтримки.

Повернемося до нагальних іноземних напрацювань . Експортуючи в основному продукцію тваринництва, овочівництва і садівництва, також вироби з них, там отримують більше прибутку, ніж наша держава за сировину. Об'єми аграрного виробництва зростають на 20% за рік, досягнуто рентабельності в 40-5-%, чистий прибуток з 1 га - більш 1000 євро. При цьому дрібні сімейні господарства взагалі звільнені від податку на прибуток.

В Німеччині на сімейних фермах вирощується 200 млн. свиней і понад 4 млн. корів. Маючи втричі менше зелені в обробітку, ніж в Україні, Німеччина посідає перше місце в ЄС по виробництву молока (20% загальних обсягів), отримуючи його в 5 разів більше, ніж у нашій державі. Приклади можна продовжувати.

В цілому автори за раціональне співвідношення чисельності та обсягів виробництва малих, середніх і великих господарств. Проте в теперішніх умовах найбільш ефективно спрацьовують дрібнотоварні структури , яким потрібно ефективна допомога держави. Особливо це стосується «зеленого» аграрного виробництва щодо отримання органічної продукції.

До того ж у світі поселився попит на унікальні продукти, який в силу гнучкості і пристосованості до ринкових вимог здатні задовольняти тільки дрібнотоварні виробники, об'єднанні в кооперативи [14, с. 21-25].

Що стосується сільськогосподарських підприємств різного типу, то їх прибутковість, разом з обсягами виробництва, в основному залежить від рентабельності, як невелика (згадаємо попередній матеріал щодо Польщі) і значно коливається в розрізі років та видів продукції. (табл.3).

Таблиця 3. Рівень рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства у підприємствах.

Роки Види	2015	2016	2017	2018	2019
Культурі зернові та зернобобові	42,6	37,8	25,0	24,7	11,8
Буряк цукровий фабричний	27,7	24,6	12,4	-11,4	-15,4
Соняшник	78,4	61,9	41,3	32,5	23,5
Картопля	24,6	0,6	10,0	6,8	15,4
Культури овочеві	32,0	15,3	9,9	13,3	2,8
Культури плодові та ягідні	58,3	25,0	35,4	6,4	6,2
Виноград	92,9	71,4	51,6	22,6	-7,2
Велика рогата худоба на м'ясо	16,9	23,2	3,4	17,7	27,1
Свині на м'ясо	12,6	-4,1	3,5	6,9	4,7
Вівці та кози на м'ясо	26,6	31,5	39,6	16,6	39,7
Птиця на м'ясо	-5,4	3,4	7,0	5,7	-3,7
Молоко	12,7	18,6	26,9	16,1	20,6
Яйця	60,9	0,5	-9,0	5,4	23,5
Вовна	61,9	31,8	69,8	69,5	71,1

Джерело: [33, с. 285].

За останні п'ять років рентабельність по основних видах продукції:

- практично скрізь впала від 30 % по зернових культурах до 100% по винограду:

- із 14 видів продукції 5 років назад збитковими були 4, в тому числі жодної рослинницької, а у 2019 році - 7, з них 2 рослинницькі;

- особливо дивує падіння на 55.1% рентабельності соняшнику, причому ситуація погіршується з року в рік. Думаємо, що тут, як у зернових культурах, «спрацьовують» його поширення на придатні для цього ґрунти і кліматичні умови, а також повторюваність з року в рік, навіть на одних і тих же площах.

- Продукція тваринництва вся збиткова крім молока і свиней на м'ясо ( в останньому випадку прибутковість чисто символічна)

- Дивує падіння рентабельності по яйцях на 84,4%, також величезна збитковість малозбереженої галузі - вівчарство.

Звичайно, деякі цифри можна пояснити тільки «хитрою» статистикою, приховуванням доходів тощо. Разом з тим тенденція до падіння рентабельності явно проглядається. Зростання окупності є наслідком вагомих факторів, включаючи інтенсивність виробництва, тобто збільшення обґрунтованих витрат на 1 га культур та одиницю тварини. Проте особливо вовна залежить від закупівельних цін.

Забезпечити оптимальні ціни реально шляхом зростання купівельної спроможності населення, встановлення взаємовигідних відносин між аграрними виробниками та підприємствами харчової промисловості через цінову політику, прийнятну для обох сторін [15, с. 21-29].

Для проведення зваженої цінової політики необхідна державна підтримка, спрямована на: підвищення конкурентоспроможності продукції; забезпечення фінансової стійкості; модернізацію сільського господарства; прискорений розвиток пріоритетних галузей; сталий розвиток сільських поселень; забезпечення зайнятості; підвищення рівня життя населення; раціональне використання земель сільськогосподарського призначення виробниками всіх організаційних форм.

В Україні розроблені спеціальні закони даного спрямування: «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарські кооперативи», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про особливості приватизації майна державних сільськогосподарських підприємств» [16], що визначають правовий статус та регулювання діяльності аграрних виробників. На черзі розробка інших законодавчих документів, а особливо, на думку авторів, їх неухильне виконання.

Регулюючі дії також здійснюються через розробку загальнодержавних програм економічного, екологічного та соціального розвитку. Найбільш всеохоплюючим таким документом є Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2025 року.

Основні спрямування вдосконалення державного регулювання діяльності аграрних виробників: сприяння розвитку всіх форм власності; приведення документів законодавчо-нормативного характеру у відповідність до вимог нормативів ЄС; відпрацювання механізмів пільгового кредитування, субсидій та правових преференцій.

В сучасних умовах світової фінансової нестабільності, різко посиленої пандемією коронавірусу, тільки держава може забезпечити раціональне використання земель, рівність всіх форм власності, розвиток конкуренції [17, с. 82-85].

Раціональне використання земельного фонду є однією з найбільш актуальних проблем землеробства, зростання площ технічних культур і кукурудзи має наслідком порушення сівозмін, а в результаті зниження плодючості ґрунтів.

Якщо взяти показники 2013 року, то за 23 роки площа кормових культур скоротилося у 5,7 рази. З 1193 господарств із загальною повною площею 2001 - 3000 га, кормові культури сіяли тільки 16 господарств [18]. Структури площею посівів, що до 3 тис. га, в тому числі агрохолдинги, майже не тримали великої худоби, а значить, і не вносили органічних добрив, обсяги яких різко скоротилися (табл.4).

Таблиця 4.Внесення добрив сільськогосподарськими підприємствами на 1 га посівної площі.

Роки Показники'''^	199 0	200 0	200 5	201 0	201 2	201 3	20 14
Мінеральних добрив, поживної речовини, кг
Внесено під всі посіви, у тому числі:	141	13	32	58	72	79	82
азотних	59	0	22	43	50	55	57
калійних	39	1	4	8	10	13	13
фосфорних	43	2	6	7	12	11	12
внесено під посіви культур: зернових і зернобобових	132	15	35	63	79	87	93
технічних	260	18	39	57	66	70	70
кормових	109	6	10	21	29	33	34
Органічних добрив, m
Внесено під всі посіви	8,6	1,3	0,8	0,5	0,5	0,5	0,5
у тому числі під посіви культур: зернових і зернобобових	6,5	0,8	0,5	0,4	0,5	0,5	0,5
технічних	17, 5	3,1	1,2	0,4	0,4	0,4	0,4
кормових	5,7	1,1	1,2	1,9	1,6	2,0	2,8

Джерело: [19, с. 74], допрацьовано авторами.

До речі, мінеральних добрив вноситься теж значно менше [19, с. 69-75].

Розглянемо ситуацію з розмірами землі сільськогосподарських виробників. До впровадження реформи майже всі землі були у розпорядженні підприємств з площами угідь 3,0 - 3,5 тис. га на одне господарство. Потім формувалися структури які за розмірами на даний час наведено у таблиці 5.

Таблиця 5.Розподіл підприємств, які здійснювали сільськогосподарську діяльність, за розміром сільськогосподарських угідь у 2019 році.

\ Показ \ ники Поряд \ ковий \ номер \	Кількість підприємств	Площа сільськогосподарських угідь
	од.	відсотків до загальної кількості	тис. га	відсотків до загальної площі сільськогосподарських угідь
1.	28542	100	20113,6	100,0
2.	2457	8,8	7,9	0,0
3.	2200	7,7	17,2	0,1
4.	3518	12,2	54,5	0,3
5.	10440	340	393,6	2,0
6.	4778	17,2	345,4	1,7
11.	7717	27,0	1890,2	9,4
12.	2672	9,4	1918,6	9,5
14.	2410	8,9	3451,9	17,2
13.	1056	3,5	2566,9	12,8
10.	472	1,1	1626,6	8,1
8.	243	0,8	1077,5	5,4
9.	256	0,8	1495,6	7,4
7.	125	0,4	1048,5	5,2
15.	179	0,5	4219,2	20,9

Джерело: [33, с. 204],допрацьовано авторами.

Узагальнюючи, були створені три моделі формувань:

1. Американська - розміри господарств від 1 тис. га і більше, що дає можливість використання сучасних технологій.

2. Європейська - фермери з площею однією землі до 150 га.

3. Японська і китайська - селянин обробляє до 2 га угідь. Подібні у нас дрібно-товарні господарства населення.

В Україні основними виробниками сільськогосподарської продукції на експорт є агрохолдинги, а внутрішній ринок задовольняється через діяльність особистих та фермерських господарств. Мусимо констатувати, що останніми роками відбувається гноблення частки агрохолдингів у структурі АПК, наслідком чого в значній мірі є забруднення довкілля, зменшення зайнятості сільського населення та послаблення соціальної сфери сільських населень, оскільки ними ігнорується все, що не дає негайного прибутку, навіть на шкоду ефективності майбутньої діяльності. Тому ми вважаємо, що необхідно законодавче врегулювання всіх сторін їх функціонування [20, с. 63-65].

Наразі в Україні розораність земель значно більша, ніж у середньому в провідних країнах світу - 78,2%сільськогосподарських угідь. Наприклад, у ФРН ця цифра складає 32%, США - 20%, Великобританії - 18,5 % [21].

Щоб уникнути незбалансованості земельного фонду, необхідно проводити агротехнічні та організаційні заходи, що забезпечать оптимальними сівозмінами відновлення родючості землі, усунуть такі негативні фактори як посушливість, ерозія, перезволоженість тощо [22, с. 83].

Потрібно на державному рівні обмежити подальшу необгрунтовану інтенсифікацію сільського господарства, тож воно і є звичним джерелом надходження коштів у бюджет, оскільки поряд з цим використовують грунти, підривається база для водних ресурсів, порушується екологічний баланс угідь. Основні напрямки підвищення ефективності використання земельних ресурсів: реалізація потенціалу землі при одночасному забезпеченні розширеного відтворення природної родючості; стимулювання екологічного землекористування; посилення відповідальності за недотримання вимог землеробства; зменшення розорюваності угідь; залучення систем біологічного захисту рослин; використання добрив, альтернативних мінеральним; розробка та реалізація програм державного, регіонального, місцевого характеру щодо охорони та покращення земельних ресурсів [23, с. 67-73].

Розвиток інноваційного підприємництва, як основної складової конкурентоспроможного ведення сільськогосподарських робіт, обов'язково має враховувати егоцентричні риси аграрного виробництва: пристосованість до кліматичних умов; здатність передбачити синтизацію; вміння інвестувати інновації навіть в умовах невизначеності.

Функції інноваційного підприємництва наведено на рисунку 1.

Рис. 1. функції інноваційного підприємництва в сільському господарстві.

Джерело: [24, с. 42].

Державна політика в цьому питанні має забезпечити функціонування механізмів, що стимулює товаровиробників впроваджувати інновації в таких спрямуваннях: продуктивні нововведення; поліпшення якості виробів; оновлення асортименту; використання біологічних домішок.

Стратегія інноваційного розвитку та механізм її реалізації є головними чинниками, які забезпечують конкурентоспроможність суб'єктів господарювання в складних умовах сьогодення [24, с. 43-45].

Вирішенням існуючих проблем сільського господарства є ресурсозберігаючі виробництва, зокрема технології Mini-TiH, No-TiH, Strit-TiH, які дозволяють зменшити кількість операцій технологічного процесу, що обумовлює звуження технічного устаткування, а значить і зниження земельної вартості механізованого комплексу та витрат на паливо-мастильні матеріали [26, с. 133; 25, с. 8].

До групи інноваційних чинників відносяться організаційні, техніко-технологічні та соціально-економічні (табл. 6)

Таблиця 6.Використання сучасних технологій у сільському господарстві.

Рослинництво	Тваринництво
Селекція сільськогосподарських культур	Прогресивні системи годівлі
Генна інженерія та генетично модифіковані організми	Біотехнології
Органічне землеробство	Сучасне техніко- технологічне забезпечення галузі
Краплинне зрошення	Селекційно-племінна робота
Космічні технології

Нанотехнології

Енерго- та ресурсозберігаючі технології Автоматизація технологічних процесів

Виробництво альтернативних видів палива

Джерело: [26, с. 132], допрацьовано авторами.

Підсумовуючи, вирішення проблем виробництва можливо двома шляхами:

1. Інтенсивний - нарощення технологій.

2. Інноваційний - нововведення, яких не існувало до цього часу.

Не перетині найбільш реальне поєднання зазначених методів з превалюванням інноваційних підходів у найближчій перспективі [27, с. 144; 28, с. 64-65].

Матеріально-технічне забезпечення є однією з найбільш критичних сфер діяльності вітчизняного АПК. Технічні потреби підприємств у машинах, обладнанні та устаткуванні не задовольняються. У свій час прийняті закони [29; 30] не спрацювали.

Вартість основних засобів у структурі комітету сільськогосподарських підприємств зва останні роки зменшилася на 20%. Причини незадовільного стану: недостатні обсяги державної підтримки малих і середніх форм господарювання; не проведення індексації балансової вартості основних засобів підприємств; податкова платоспроможність виробників.

Переоцінка основних засобів необхідна з метою: визначення інвестиційної привабливості; отримання інформації щодо реальної вартості майна; забезпечення амортизаційних відрахувань; ведення реальної цінової політики що гарантує прийнятній рівень прибутковості; інформованість щодо рівня капіталізації; ведення активної кредитної політики. [31, с. 73-79].

Біологічне різноманіття - фундамент всього сектору екосистемних послуг, що визначають складові добробуту суспільства. Займаючи 6% площі Європи, Україна володіє 35% її біорізноманіття. Зберегти його і розвивати, використовуючи наукові та практичні напрацювання - завдання нинішнього і прийдешніх поколінь. Проте при цьому не можна забувати і про вирішення реальних продовольчих та екологічних завдань агропромислового комплексу [32, с. 29].

Висновки

1. Рівень розвитку агропромислового комплексу, його здатність забезпечувати потреби населення, діяльність суміжних галузей, конкурентоспроможність на зовнішніх ринках дуже важливі для екологічної безпеки держави.

2. ВПК України останніми роками значно покращив свої показники. Проте зростає дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва, техногенний тиск на природу , погіршується ефективність використання одних земель в експорті переважає сировина з низькою доданою вартістю.

3. В сучасних умовах світової фінансової нестабільності поглиненої пандемією коронавірусу, тільки держава може забезпечити раціональне використання земель, рівність всіх форм власності, розвиток конкуренції, паритет між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію.

4. Основні спрямування вдосконалення державного регулювання діяльності аграрних виробників: сприяння розвитку всіх форм власності; відпрацювання механізмів цільового кредитування субсидій та податкових преференцій; приведене законодавство у відповідність до вимог нормативів і правил ЄС.

5. Стратегія інноваційного розвитку та механізм її реалізації є головними чинниками, які забезпечують конкурентоспроможність суб'єктів господарювання в період невизначеності і стагнації.

Список використаних джерел

1. Голубець М.А Розвиток «сталий» чи «збалансований»./ М.А. Голубець // Український географічний журнал. - 2006. - № 2. - с. 66-69.

2. Тихонов А.Г. Наукові засади сталого розвитку землекористування: принципи, індикація, показники/ Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., Тихоненко О.В., Феденко В.П.// Землевпорядкування. - 2002. - №2. - с. 13-21

3. Біленко В.О. Аналіз та прогнозування галузі сільського господарства України з урахуванням концепції сталого розвитку / В.О, Біленко, А.Ю. Губа//Економіка та держава. - 2017. - №10. - с. 86-89.

4. Статистичний щорічник України за 2017 рік. Державна служба статистики Украхїни, 2018, Вернар І.Є. (за редакцією) - 542 с.

5. Мазур Г.Ф. Удосконалення механізму державного регулювання та стимулювання розвитку агропромислового виробництва / Г.Ф. Мазур // Економіка АПК. - 2013. - № 2. - с.21-25.

6. Семенда О.В. Напрями підвищення родючості та охорони якості грунтів / О.В. Семенда // Агросвіт. - 2014. - № 6. - с. 58--62.

7. Саблук П.Т. Становлення аграрної політики в Україні / П.Т. Саблук // Економіка АПК. - 2006. - № 1. - с. 3 - 7.

8. Сіренко Н.М. Органічні продукти харчування у забезпеченні продовольчої безпеки України / Н.М. Сіренко // Економіка АПК .- 2012. -- № 1. - с. 43 - 48.

9. Мельник Л.Л. Необхідність і потенціал розширеного відтворення виробництва в сільськогосподарських

підприємствах / Л.Л. Мельник // Інвестиції: практика та досвід. - 2016 - №8. - с. 23 - 27.

10. Кісіль М.Т. Інвестиційне забезпечення розвитку сільського господарства України в стратегічній перспективі / М. І. Кісіль // Вісник аграрної науки. - 2018. - № 1. - с. 78-82.

11. Проблема іноземного інвестування у сільське господарство України [Електронний ресурс] -Режим доступу до ресурсу: http://www.rusnauka.eom/2 ANR

2010/Есопоmics/4_56869.doc.htm.

12. Моніторинг аналізу розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів (тінізація, нелегальне вивезення продукції, спекуляція, монополізація) [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: httip://old.niss. gov.ua/MONITOR/ Augusu/l.htm.

13. Близнок А. О. Інвестиції в сільське господарство України/ А. О. Близнюк, О. М. Шершенюк // Економіка. Фінанси. Право. - 2017. - № 2. - с. 53-55.

14. Кириленко І.Г. Економічні аспекти трансформації сільськогосподарського виробництва в Україні / І. Г. Кириленко, В.Є. Івченко // Економіка АПК. - 2017. - № 3. -с. 21-28.

15. Месель-Веселяк В. Я. Ефективність господарювання новостворених сільськогосподарських підприємств ринкового спрямування в Україні / В. Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. - 2016. - № 12. - с. 21-33.

16. Законы Украины: информационно-правовой портал [Электронный ресурс] - Режим доступа: http//www.uazakon.com.

17. Притула Н. М. Державне регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств різних форм власності / Н. М. Притула // Держава та регіони. Серія Економіка та підприємництво -2016. - № 3. - с. 82-85.

18. Сільське господарство України. Статистичний збірник 2014 року. - К., 2015. - 380 с.

19. Новакоьсака І. О. Моніторинг сільськогосподарського землекористування / І. О. Новаковська // Вісник аграрної науки. -2016. - № 4. - с. 69-75.

20. Орел С. А. Стан та основні проблеми використання земель сільськогосподарського призначення в Україні/ С. А. Орел // Інвестиції: практика та досвід. - 2016. - № 9. - с.62-66.

21. Сайко В. Ф. Наукові підходи щодо раціонального землекористування в умовах здійснення аграрної реформи / В. Ф. Сайко // Вісник аграрної науки. - 2000. - № 5. - с. 5 - 10.

22. Шевченко О. В. Сучасний стан та тенденції використання земельних ресурсів у сільському господарстві / О. В. Шевченко // Землеустрій і кадастр. - 2013. - № 2.- с. 77-87.

23. Дугієнко Н. О. Еколого-економічні проблеми використання земель у сільському господарстві України / Н. О. Дугієнко, С. І. Дьякова // Держава та регіони. Серія Економіка та підприємництво - 2017. - № 2. - с. 67-74.

24. Вовк Л. В. Інноваційне підприємництво в сільському господарстві як організаційно-економічна система його стратегічного розвитку / Л.В. Вовк, С. О. Пузирьов // Інвестиції: практика та досвід - 2016. - № 20. - с. 43-46.

25. Амбросов В.Я. Ресурсозберігаючі технології - напрям

підвищення ефективності виробництва / В. Я. Амбросов // Вісник ХНТУСГ: Серія «Економічні науки». - 2010. -

Вип 105. - с. 3-12.

26. Гончаренко C.I. Інноваційні ресурсозберігаючі технології як фактор підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва / С.І. Гончаренко // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. - 2017. - Вип. 185. - с. 131-142.

27. Кузьменко О Б. Принципи ресурсоощадної діяльності аграрних підприємств / О.Б. Кузьменко // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Серія : Економіка. - 2012. - Т. 189, Вип. 177. - с. 142-145.

28. Захарченко О. В. Ресурсозберігаючі технології як чинник формування конкурентних переваг у сільськогосподарському виробництві / О. В. Захарченко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2017. - №6. - с. 61-66.

29. Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 07.02.2002 р. №3023 // Електроннийресурс:/zakon4. rada.gov.ualaws/show/3023 -14.

30. Закон України «Про систему інженерно -технічногозабезпечення агропромислового комплексу України» від 05.10.2001 р. № 2658 // Електронний

ресурс://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/229-16.

31. 3барська А. В. Матеріально-технічне забезпечення сільських домогосподарств / А. В. 3барська, Ю. Ю. Алексеева // Економіка АПК. - 2017. - № 12 - с. 52-57.

32. Хвесик М.А. Механізми збереження біорізноманіття // М.А. Хвесик, О.В. Сакаль // Економіка АПК:. - 2017. - №3. - с. 29-33.

33. Статистичний щорічник України 2013 / Державна служба статистики України. - за ред. І.Є. Вернера. К. 2020. - с. 464.

Размещено на Allbest.ru

...