Особливості розвитку геології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Геологія (гео - земля, логос - слово) являє собою комплекс наук про будову, склад, історії розвитку Землі і земної кори. Областю вивчення геології є майже все, що нас оточує: гори, моря, природні комплекси та корисні копалини, тектонічні зміни і навіть планети Сонячної системи.

Термін «геологія» був введений норвезьким ученим М.П. Ешольтом в 1657 році, а в самостійну галузь природознавства вона виділилася в кінці ХVIII століття. Рубіж ХІХ-ХХ століть ознаменувався якісним стрибком у розвитку геології - перетворення її в комплекс наук у зв'язку з введенням фізико-хімічних і математичних методів дослідження.

Геологію часто називають наукою «мертвої» природи, на відміну від біології. Звичайно, зміни, що відбуваються з кам'яною оболонкою Землі, не настільки явні і займають за часом століття і тисячоліття.
Саме геологія розповідає про те, як формувалася наша планета і які процеси відбувалися на ній протягом багатьох років її існування.

Практичне значення геології для людського суспільства важко переоцінити. Вона займається дослідженням земних надр, дозволяючи витягати з них корисні копалини, без яких існування людини було б неможливим. Людство пройшло величезний шлях еволюції - з «кам'яного» періоду в століття високих технологій. І кожен його крок супроводжувався новими відкриттями в області геології, приносили відчутну користь для розвитку суспільства.

Геологію також можна назвати історичною наукою, тому що з її допомогою можна простежити за змінами складу грунту, гірських порід, мінералів. Вивчаючи залишки живих істот, що населяли планету тисячі років тому, геологія дає відповіді на питання про те, коли ці види населяли Землю і чому вимерли. По складу скам'янілостей можна судити про послідовність подій, що відбувалися на планеті. Шлях розвитку органічного життя протягом мільйонів років відображений в шарах Землі, які вивчає наука геологія.

1. Предмет і значення геології

Геологія - це комплекс наук про будову й розвиток Землі. Втім, Землю як об'єкт вивчають астрономія, геодезія, географія, геофізика, геохімія. Астрономія вивчає Землю як космічне тіло, як планету Сонячної системи; геодезія - форму й розміри Землі; фізична географія - поверхню Землі, її природу; геофізика і геохімія досліджують фізичні властивості й хімічний склад Землі.

Особливість геології полягає в тому, що вона вивчає надра Землі.

Основне завдання геології - вивчання будови й складу та історії розвитку Землі, насамперед її верхньої оболонки - літосфери.

З накопиченням відомостей про Землю геологія поклала початок цілій низці споріднених наук: мінералогії, петрографії, динамічній геології, геотектоніці, палеонтології, історичній геології, геоморфології, геохімії, геофізиці тощо.

Геологія покликана формувати діалектико-матеріалістичний світогляд людини, бо вона пояснює утворення Землі, походження і розвиток життя на ній, рух і вічність матерії.

Вона також пояснює катастрофічні процеси, які відбуваються в надрах і на поверхні землі: діяльність вулканів, виникнення землетрусів, зсувів, тощо.

Геологічні науки висвітлюють певне коло питань, а саме: речовинний склад Землі (мінералогія, петрографія); будову Землі і процеси, які відбуваються в ній (геотектоніка, динамічна геологія, вулканологія, сейсмологія, геологія моря); історію Землі (палеонтологія, історична геологія, палеогеографія); дослідження прикладного характеру (вчення про корисні копалини, гідрогеологія, інженерна геологія тощо).

Зміст основних геологічних наук: мінералогія - фізичні властивості і хімічна природа мінералів, тобто природних хімічних сполук, ЯКІ містяться в земній корі; петрографія - склад, будова, походження й умови залягання гірських порід; геотектоніка - рухи й будова земної кори, форми залягання шарів гірських порід; динамічна геологія - процеси, які змінюють земну кору і вигляд Землі в цілому; палеонтологія - наука про давні викопні організми, їхню будову, розвиток, географічне поширення в різні періоди історії Землі; вона щільно пов'язана з зоологією і ботанікою, оскільки з її допомогою вивчають історію розвитку рослинного й тваринного світу; історична геологія - геологічна історія Землі від найдавніших часів до сучасної епохи, виявляє послідовність змін, які відбувалися протягом існування планети; палеогеографія - фізико-географічні умови, які існували на поверхні Землі в минулі геологічні епохи; геоморфологія - форми рельєфу земної поверхні, його виникнення і розвиток; вчення про корисні копалини - дослідження походження, закономірностей поширення та форм залягання корисних копалин;

гідрогеологія - умови залягання води в земній корі, її склад, походження і властивості; інженерна геологія - гірські породи земної кори, придатність їх для зведення різних споруд: будинків, мостів, прокладання каналів тощо; для цього вивчають міцність і стійкість порід до температурних змін, навантажень та можливості розвитку в них різноманітних шкідливих геологічних процесів (зсувів, суфозій, карсту, просадок тощо).

Вивчення речовинного складу земної кори і геологічних процесів, які в ній відбуваються, здійснюють за допомогою різних методів. Насамперед, це метод спостереження безпосереднє вивчення гірських порід у природних відслоненнях на берегах річок, озер, морів, у шахтах та інших гірничих виробках. Найбільш повні і всебічні спостереження дістають під час геологічного знімання, або геологічного картування, оскільки воно завжди або супроводжується складанням геологічної карти, або спирається на геологічну карту і додає до неї ті чи інші доповнення й уточнення. Відомості щодо глибоких горизонтів земної кори і верхньої мантії здобувають шляхом вивчення магми, що опинилась на поверхні. Крім прямих методів вивчення речовини земної кори, використовують оптичні та деякі інші фізичні й хімічні методи дослідження (рентгеносгруктурні, спектрографічні тощо) з широким застосуванням математичних методів для обробки даних. В останні десятиріччя в геології використовують експериментальні методи, які дають змогу моделювати геологічні процеси, отримувати в лабораторних умовах штучні мінерали, гірські породи тощо. Під час регіональних досліджень використовують дистанційні методи, коли спостереження здійснюють з вертольотів, літаків і космічних кораблів. Для вивчення глибинної будови земної кори і Землі в цілому також використовують опосередковані методи пізнання (зокрема, геофізичні методи, які базуються на вивченні фізичних властивостей гірських порід).

Геологія тісно пов'язана з географією, хімією, ботанікою, зоологією та іншими науками природничого циклу. Вона є підгрунтям спеціальних географічних дисциплін: фізичної географії, загального землезнавства, геоморфологи тощо. Геологія має велике значення у вивченні еволюції географічної оболонки. Дослідження родовищ різних видів корисних копалин є потрібним елементом для глибокого розуміння економічної географії.

Зв'язок геології і хімії полягає у вивченні хімічного складу земної кори, походження, властивостей, використання природних хімічних сполук - мінералів. Дослідження мінералів розкриває суть хімічних процесів, що відбуваються в природі і їх можна відтворити в лабораторних умовах. Крім того, надрові багатства є основним джерелом сировини для хімічної промисловості.

З біологією пов'язаний окремий розділ геології - палеонтологія, що вивчає історію виникнення й розвитку органічного світу за скам'янілими рештками. З іншого боку, дослідження умов життя сучасних рослинних і тваринних організмів допомагає геологам впевненіше відтворювати палеогеографічні умови минулих періодів історії Землі.

Отже, геологія, як писав російський академік В.О. 0 бручев, «вчить нас дивитися відкритими очима на довколишню природу і розуміти історію її розвитку», тобто дає наукове пояснення цілій низці природних процесів і явищ.

Геологія має тісний зв'язок з практичною діяльністю людини: виявленням родовищ різноманітних корисних копалин, що застосовують у промисловості, сільському господарстві. Тільки після інженерно-геологічного обгрунтування проектів розпочинають будівництво великих житлових будівель і промислових об'єктів, залізничних і шосейних шляхів сполучення, гідроелектростанцій, тунелів, каналів, нафто- й газопроводів тощо. Гірські породи і рельєф є важливими чинниками грунтоутворення, які треба завжди враховувати в сільськогосподарській діяльності.

2. Основні етапи розвитку науки

Накопичення відомостей про Землю і виникнення геології як науки зумовлене практичною діяльністю людини, пошуками корисних копалин. З археології відомо, що людина використовувала деякі види гірських порід для виготовлення знарядь праці ще десятки тисяч років тому, в епоху кам'яного віку. Такі знаряддя часто трапляються серед молодих відкладів на стоянках, їх можна побачити в багатьох краєзнавчих музеях України. Першими гірськими породами, що використовували наші далекі предки для своїх потреб, були кремінь, базальт, габро та інші тверді породи, пізніше - самородні метали й руди, пошуки яких були складнішими.

Зростання потреб у корисних копалинах змушувало людей вести їх пошуки. Так поступово люди набували досвіду, збагачувалися геологічними знаннями. Проте як самостійна наука геологія виникла порівняно недавно, близько 250 років тому.

В історії розвитку геології можна виділити кілька етапів. Перший з них поширюється на античний період (два-три тисячоліття до нашої ери), другий - на І-XIV ст, третій XV-XVII ст., четвертий - XVIII - першу половину XIX ст., п'ятий - від другої половини XIX ст. до наших днів.

Перші два етапи часто об'єднують в один - донауковий. Він характеризується поступовим нагромадженням спостережень і фактів, першими спробами їх аналізу та узагальнень.

Третій етап у розвитку геології починається в епоху Відродження і пов'язаний з іменами видатних учених цієї епохи Леонардо да Вінчі (1452-1529 рр.), Георго Агріколи (1494-1555 рр.). Перший, працюючи на будівництві іригаційних споруд в Італії, дійшов висновку, що ділянки суходолу, на яких ведеться будівництво, в минулому були морським дном, оскільки в гірських породах, з яких вони складені, є чимало решток морських організмів, - тобто на поверхні Землі відбуваються зміни. Агрікола працював у Чехії та Саксонії. Він склав перші посібники з мінералогії, гірничої справи та металургії. Велике значення для розвитку геології мали праці з астрономії М. Коперника (1473-1543 рр.). Він уперше довів геліоцентризм Сонячної системи (тобто, що планети, в тому числі й Земля, обертаються навколо Сонця).

У XVII ст. суттєвий внесок у розвиток геології зробив данський вчений Н. Стено (1638-1686 рр.). На його думку, всі осадові породи відкладалися горизонтальними верствами на широких просторах. Якщо тепер вони залягають похило, то це є наслідком пізніших змін, а також того, що всі висоти і навіть гори не є сталими. Отже, Н. Стено заклав підвалини стратиграфії (науки про нашарування гірських порід) і тектоніки. Услід за Н. Стено цінні узагальнення дав німецький математик, фізик, філософ Г.В. Лейбніц (1646-1716 рр.). Він першим висловив думку, що кристалічні (магматичні) гірські породи утворилися з розплавленої гарячої маси, з якої колись складалась Земля і яка потім застигла.

Закінчення XVII та початок XVIII ст. є часом швидкого розвитку капіталізму, значного зростання попиту на різні корисні копалини, а, відповідно, і розвитку гірничої справи, нагромадження нових наукових фактів про будову земної кори.

Четвертий етап визначається становленням геології як науки, він охоплює XVIII і першу половину XIX ст. Цей етап у розвитку геології пов'язаний з іменами М.В. Ломоносова (1711-1765 рр.), А. Вернера (1750-1817 рр.), Д. Геттона (1726-1797 рр.), В. Сміта (1769-1839 рр.), Ч. Лайєля (1797-1875 рр.) і ін. Російський природознавець М.В. Ломоносов правильно оцінив геологічні процеси, вказав на їхню тривалість, виділив значення взаємодії ендогенних і екзогенних процесів у розвитку земної кори. Велику роль відіграли його роботи з мінералогії та гірничої справи.

Професор Фрейберзької академії в Саксонії А. Вернер був одним з основоположників сучасної мінералогії. В галузі теоретичної геології він очолював так звану школу нептуністів і стверджував, що основним геологічним чинником у перетворенні Землі є вода; з вод океану, який колись вкривав Землю, послідовно відкладалися всі гірські породи, в тому числі і граніти, гнейси, кристалічні сланці, базальти тощо. Появу вулканів він пов'язував з підземними пожежами.

Шотландський вчений Д. Геттон (засновник школи плутоністів) вважав, шо провідна роль у геологічних процесах належить підземним силам (внутрішній теплоті Землі, вогню) і відкидав думку про осадове походження магматичних порід (гранітів, базальтів тощо). Боротьба нептуністів і плутоністів тривала декілька десятиріч і завершилася перемогою останніх.

Вирішальну роль у розвитку геології на цьому етапі відіграла розробка палеонтологічного методу визначення відносного віку гірських порід англійським вченим В. Смітом. Суть методу полягає в тому, що відносний вік гірських порід визначають за рештками відмерлих організмів, бо з кожним комплексом різних за віком осадових порід пов'язаний комплекс власних організмів У першій половині XIX ст. почалося систематичне вивчення решток вимерлих організмів з метою розчленування осадових товщ і вироблення єдиної для всіх країн геохронологічної шкали. До цього часу належить також зародження палеонтології та історичної геології як самостійних наук.

У 1830-1833 рр. вийшла в світ відома праця англійського вченого Ч. Лайєля «Основи геології», в якій науково обгрунтовано метод актуалізму. В основу методу покладено уявлення про те, що в минулому відбувалися такі самі геологічні процеси, як і нині, тобто, порівнюючи давні осадки з сучасними, можна визначити умови їх виникнення, відтворити давню історію Землі.

У 1838 р. швейцарський геолог А. Греслі (1814-1865 рр.) ввів поняття «фація» для визначення фізико-географічних умов, що зумовлюють ті або інші особливості порід.

У 1869 р. російський дослідник М.О. Головкінський встановив закономірності у розподілі фацій у просторі і часі та закон кореляції фацій, сформулював основні принципи осадкоутворення і показав залежність формування рельєфу й річкових терас від вертикальних рухів земної кори. З цих досліджень розпочався новий етап у розвитку історичної геології, її завданням стало не тільки вивчення геохронології і стратиграфії порід, а й реконструкція фізико-географічних умов.

Дальший розвиток палеогеографічних досліджень пов'язаний з іменем російського геолога й палеонтолога М. І. Андрусова (1861-1924 рр.), який застосував патеогеографічний аналіз і вивчення фацій для детальної розробки стратиграфії неогену півдня Росії та України. Ним розроблено стратиграфічну схему неогенових морських відкладів, яка не втратила свого значення і нині.

П'ятий етап розвитку геології ознаменувався виникненням і розвитком вчення про геосинкліналі і платформи, яке відіграло суттєву роль у подальшому розвитку геологічної науки. На підставі цього вчення та інших наукових досягнень геологія остаточно формується як наука. З геології виділяється низка самостійних наук: історична геологія, тектоніка, регіональна геологія тощо; вдосконалюються старі та виникають нові методи досліджень - геохімічні, геофізичні, дистанційні тощо. На цьому етапі великий внесок у розвиток геології зробили такі вчені: Дж. Холл (1811-1898 рр.), Д. Дена (1813-1895 рр.), О. ГІ. Карпінський (1847-1936 рр), О.П. Павлов (1854-1929 рр.), В.О. Обручев (1863-1956 рр.), В. 1. Вернадський (1863-1945 рр.), О. Є. Ферсман (1883-1945 рр.), С.С. Смирнов (1895-1947 рр.), М.С. Шатський (1895-1960 рр.) та ін.

3. Методологія та основні методи геології

Від зародження геологічної науки (з ІІ-ї половини XVIII ст.) до початку ХХ століття, основою методології (вченням про науковий метод пізнання чи сукупність методів, що застосовуються в науці) були емпіричні узагальнення і метод аналогій.

Вони давали уявлення про якісну характеристику геологічних об'єктів, процесів і явищ. Але для геології дуже важливе наслідувальності процесів і явищ. Тому історичності вона набула після встановлення двох наукових істин: а) процесів утворення осадочних порід і закону послідовності їх нашарування (Стенон, 1669), б) доказу можливості розчленування цих шарів за віком (Сміт, 1790) - тобто після того, як всі процеси в надрах і на поверхні Землі та шару порід можна було уявити не тільки у просторі, а й у відносному часі - які з них відбулись чи утворились раніше, а які пізніше.

Сучасна геологія має комплекс методів, які дозволяють геологічний час визначити і в абсолютному літочисленні: в мільярдах, мільйонах; сотнях, десятках, одиницях тисяч років. Крім часу, в методологію сучасної науки увійшли математичні розрахунки, експериментальне моделювання, картографування, геофізичні і геохімічні характеристики.

Іншою особливістю методології сучасної геології є систематизація і класифікація геологічних об'єктів, процесів і явищ: в геотектоніці, стратиграфії, мінералогії, геохімії, петрографії та в інших науках. Тільки після цього можна впевнено говорити про закономірності процесів і явищ та їх поширення.

Отже, кожна наука геологічного циклу охоплює цілий комплекс методів, які дають можливість відкривати наукові знання. Але вони мають різну ступінь досконалості, а тому і надійності.

Всі методи геології можна поділити на прямі і непрямі. До прямих методів відносяться ті, які дають можливість безпосередньо вивчати породи, корисні копалини, особливості їх залягання у відслоненнях і гірничих виробках (шурфах, кар'єрах, канавах, шахтах, свердловинах). Тут речовину надр Землі можна спостерігати безпосередньо і відбирати зразки для лабораторних досліджень хімічними, рентгено-структурними, спектральними, електронно-мікроскопічними, ізотопними, термічними, кристалооптичними та іншими методами. До прямих можна віднести також експериментальні методи, які зводяться до вирощування штучних мінералів, дослідження на моделях та інше.

До непрямих, а тому менш точних методів досліджень, належать геофізичні, аерогеологічні і космічні.

Геофізичні методи дозволяють вивчати фізичні властивості земної кори і Землі в цілому шляхом аналізу швидкості проходження сейсмічних хвиль через різні шари кори і геосфери (сейсмічні методи); магнітну властивість гірських порід (магнітні методи); силу тяжіння в різних місцях поверхні Землі (гравіметричні методи); електропровідність різних порід (електрометричні методи) та інші.

Аерогеологічні і космічні методи (їх ще називають дистанційними) дозволяють розпізнавати геологічні структури і простежувати геологічні процеси на поверхні Землі, а в багатьох випадках - навіть розшифровувати внутрішні процеси та їх наслідки. Це дає не тільки велику економію часу і коштів на польові дослідження, а й швидко картографувати результати спостережень.

Дослідження геології з літаків та космічних апаратів охоплює геологічне і геоморфологічне фото- і телевізійне знімання, а також обробку матеріалів інфрачервоних, мікрохвильових, радарних, радіотеплових, магнітометричних видів зйомки і зондування земної поверхні.

Інфрачервоні знімки реєструють випромінювання різних типів гірських порід і геологічних об'єктів в інфрачервоних ділянках спектру. За результатами знімків складаються карти термічної неоднорідності поверхні Землі та інтенсивності теплового потоку і його варіацій у часі. Особливо чітко цей метод фіксує зони сучасного вулканізму і залягання термальних підземних вод, температуру морських течій та інше.

Радіотеплове знімання фіксує випромінювання Землі. Його застосовують при вивченні льодових покривів, вологості гірських порід і грунтового покриву та геологічних процесів на поверхні, що пов'язані зі зміною вологи.

Радарні (радіолокаційні) знімки дозволяють зафіксувати великі розривні і складчасті порушення, тектонічні структури, геологічну будову областей вулканізму.

З космосу одержують також магнітометричну і гравітаційну інформацію, яка істотно доповнює уявлення про загальну будову магнітного та гравітаційного поля Землі.

Використання знімків Землі, Місяця та планет Сонячної системи з штучних супутників Землі і міжпланетних станцій та обробка одержаних матеріалів стали основою для виникнення нової галузі науки - космічної геології.

4. Геологічні дослідження в Україні

геологія земля наука

Професор Київського університету К.М. Феофілактов (1818-1901 рр.) здійснював геологічні дослідження переважно в межах Київської, Полтавської, Волинської, Подільської і Чернігівської губерній. Вивчав кристалічні породи України. Одним з перших у Росії здійснив інженерно-геологічні дослідження. Засновник Київської школи геологів.

Український вчений Ю. Медвецький (1845-1918 рр.) одним із перших розпочав вивчення геології Карпат, досліджував стратиграфію флішових відкладів. Велике значення мають його дослідження соляних родовищ Калуша, Бохні і Велічки (в Польщі). Він перший учений Галичини, який показав шляхи використання геології і технічної науки в промисловому розвитку краю; був фундатором геолого-мінералогічного музею Політехнічної школи у Львові - одного з найкращих в Європі за рівнем систематики та кількістю зразків.

П.А. Тутковський (1858-1930 рр.) - український геолог, палеонтолог, географ, академік АН УРСР, досліджував регіональну геологію України (особливо Полісся), був одним із засновників четвертинної геології в Україні: вперше в нашій країні розробив методику вивчення мікропалеонтологічних решток з кайнозойських відкладів.

Професор Л. І Лутугін (1864-1915 рр.) понад 20 років присвятив геологічним дослідженням в Донецькому кам'яновугільному басейні. Він вперше склав геологічний розріз вугільної товщі, визначивши не лише її загальну потужність, а й кількість вугільних верств і прошарків, розробив методику детального геологічного картування.

В.Д. Ласкарєв (1868-1954 рр.), професор Одеського університету, вивчав неогенові і четвертинні відклади пів - денно-західної зони України, а також геоморфологію, петрографію, тектоніку і корисні копалини цієї території.

Професор О.О. Борисяк (1872-1944 рр.) вивчав стратиграфію, палеогеографію і тектоніку Донбасу. Вперше описав ряд давніх викопних ссавців.

В.Г. Бондарчук (1905-1993 рр.), академік АН УРСР, професор Київського університету, працював у різних галузях геологічної науки (регіональної, загальної і четвертинної геології, тектоніки, геоморфології). Під його керівництвом вперше складено Палеогеографічний атлас УРСР (1960 р.).

В.С. Соболєз (1908-1982 рр.), академік АН СРСР, професор Львівського університету, досліджував магматичній метаморфічні породи докембрію України і Сибірської платформи. Передбачив можіивість алмазоносності Сибірської платформи.

Є. К. Лазаренко (1912-1979 рр.), академік АН УРСР, професор Львівського університету. Досліджував регіональну мінералогію України та питання загальної мінералогії (систематику і номенклатуру мінералів, теорію їхнього генезису).

М.П. Семененко (1905-1996 рр.), академік АН УРСР, професор Дніпропетровського, а пізніше Київського університетів, віце-президент АН УРСР (1950-1970 рр.). Його наукові дослідження присвячено переважно проблемам петрографії, геології рудних родовищ Байкало-Саянської дуги та Українського щита, різним проблемам докембрію. Створив єдину класифікацію метаморфічних гірських порід, вивчав питання геохронології в абсолютному літочисленні, запропонував стратиграфічне розчленування докембрію України.

Я.М. Бєлєвцев (1912-1993 рр.). академік АН УРСР, професор Київського університету, вивчав геологію і генезис рудних корисних копалин, переважно залізних руд Криворізького залізорудного басейну та загальну металогенію докембрію, розробив теорію рудоутворення. Під його керівництвом складено карти металоносності України.

О.С. Вялов (1904-1988 рр.), академік АН УРСР, професор Львівського університету, розробив тектонічну схему Карпат, схему стратиграфії Карпатського флішу та неогенових молас Передкарпатського й Закарпатського прогинів, склав карту прогнозів нафтоносності західних областей України.

Починаючи з 50-60-х р. XX от. геологія вступила в новий етап свого розвитку. Науково-технічний прогрес надав геології набагато більше можливостей для пізнання будови й розвитку земної кори. Особливо цінні дані було добуто під час вивчення ложа океанів, де виявлено нові, невідомі до цього тектонічні структури. Геофізики засвідчили існування у верхній мантії ослабленого шару - астеносфери, відкрили явище залишкової намагніченості гірських порід (палеомагнетизм). Ці й інші дані зумовили появу концепції нової глобальної тектоніки, або тектоніки плит, яка відкриває нову важливу сторінку в розвитку геологічної науки.

Висновки

В даній індивідуальній науково - дослідній роботі я розкрив об'єкт, предмет, завдання науки геології; зазначив основне коло питань, яке розглядає геологія; вказав основні геологічні науки. Описав основні етапи розвитку геології, яких в історії розвитку науки виділяють п'ять; вказала вчених, які займались дослідженням даної дисципліни; розкрила основні методи дослідження геології. А також зазначив про геологічні дослідження в Україні. В ході виконання роботи користувався науковою літературою та інтернет - ресурсами.

Отже, геологія - це комплекс наук про речовинний склад і будову земної кори, її рухи, історію розвитку, закономірності утворення і поширення корисних копалин. Геологія дала, незлічені матеріальні блага людству, невпізнанно змінила уявлення про Землю та її історію.

Головною метою геології можна вважати - пошуки, розвідка і добуток корисних копалин. На це переважно і направлені кінцеві результати польових і лабораторних досліджень спеціалістів усіх галузей геологічної науки.

Список використаних джерел

1. Бондарев В.П. Геология: курс лекцій, учебное пособие, М: Форум; ИНФРА - М, 2004.

2. Географічна енциклопедія України: том І / за ред. О.М. Маринич та ін., Київ: «Українська радянська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1989.

3. Геологія: курс лекцій [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://npu.edu.ua/! e-book/book/html/D/ipgoe_kfg_Geologiya/50.html.

4. Лапшин І.К. Геологія і ми, Київ, 2010.

5. Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія, Київ: Либідь, 2003.

Размещено на Allbest.ru