Еволюційно-формаційна модель розвитку волинського мегаблоку в докембрії

На рубежі десь у 1750 млн. років в межах Коростенського тектонічного блоку проявилась нова хвиля інтрузивного магматизму, що й обумовило утворення гранітів формації рапаківі. Вважається що характеристичною ознакою, завдяки якій ті чи інші утворення можна віднести до складу рапаківігранітної формації виступає присутність своєрідних утворень - овоїдів. Разом з тим відомо велика кількість випадків появи овоїдів в мікрогнейсах, клесовітах, основних породах і, нарешті, мігматитах які формують екзоконтактні частини метасоматичних тіл різного віку та генезису, що вказує на глобальний характер розвитку маргінаційних структур. Виходячи з речового складу ядра, все розмаїття овоїдів може бути зведено до чотирьох типів: 1) овоїди з “породним” ядром; 2) овоїди з калішпатовим ядром; 3) овоїди з плагіоклазовим ядром; 4) овоїди з кварцевим ядром. Серед них, за складом оболонок і з урахуванням їх кількості, виділяється п'ятнадцять відмін згрупованих в табл. 3. Цілком слушно виникає запитання, а який же механізм утворення овоїдів? Зародження овоїдів розпочинається з появи “інтерстиційних” зерняток-новоутворень калішпату, які, розростаючись, поступово охоплюють все нові й нові ділянки породи, набуваючи заокругленої форми монокристального овоїду, або, значно рідше, обрису складного овоїда з “породним” ядром і калішпатовою оболонкою. Заміщення калішпатом кальційвміщуючих мінералів переводить у розчин кальцій, котрий на слідуючій стадії утворення маргінаційної структури формує зовнішню олігоклазову оболонку на овоїдах та мегакристали-новоутворення олігоклазу. Після витрачення кальцію на побудову олігоклазової оболонки, в розчинах знову зростає активність калію. Це приводить до наростання зовнішньої калішпатової оболонки на овоїдах та кристалізації більш пізньої генерації порфіробласт калішпату. По завершенні кристалізації польових шпатів, розчини, що фільтруються крізь породу, набувають кислого характеру, що обумовлює інтенсивну кристалізацію порфіробласт кварцю і формування на них мікропегматитової оболонки. Отже системне вивчення овоїдів з різних за віком та генезисом порід, розглядання чисельних відмін цих своєрідних утворень не як ізольовані одне від одного явища показує, що формування овоїдів це складний стадійний процес. З іншого боку, знахідки складних овоїдів з “породним” ядром однозначно вказує на те, що виникнення маргінаційної структури відбувається вже в закристалізованій породі, тобто метасоматичним шляхом. Спираючись на макро- та мікроскопічні ознаки, та з урахуванням особливостей хімічного складу серед гранітів коростенського комплексу слід розрізняти дві групи порід. До першої групи відносяться чітко порфіровидні граніти з пойкіло-пегматитовою та мікрографічною структурами, до другої - граніти, дещо більш основні за складом, з гіпідіоморфною структурою. Граніти першої групи, як правило, утворюють облямівки навколо масивів габро-лабрадоритів, або тяжіють до контакту з породами рами, а граніти другої групи складають, переважно, центральні частини плутону.

Таблиця 3

Класифікація овоїдів з порід Коростенського плутону

На завершальній стадії розвитку території в докембрії відбулося закладання Сушано-Пержанської та Горинської тектонічних зон. Метасоматичні розчини, що циркулювали в межах цих зон обумовили формування порід формації калій-натрових метасоматитів.

Історія розвитку Волинського мегаблоку в неопротерозої вивчалася на прикладі Вільчанської западини. Гризлярським розломом структура поділяється на дві частини: південну. яка має в плані лінійно витягнуту форму північно-східного простягання, виповнену переважно кварцевими порфірами, і північну, у формі трапеції, складену як ефузивами - кварцевими порфірами, андезитовими порфіритами і базальтами, так і теригенними утвореннями - пісковиками грубозернистими і поліміктовими. Кварцеві порфіри залягають в основі розрізу вулканогенно-осадочної товщі і віднесені до збранківської світи, її нижньої підсвіти. До складу верхньої підсвіти введені пісковики грубозернисті та поліміктові, а також базальти та андезитові порфірити. Характер контакту пісковиків і основних ефузивів свідчить про те, що останні виливалися вже на розмиту і частково дезинтегровану поверхню уламкових порід.

До складу толкачівської світи введені кварцитовидні овручські пісковики.

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ УТВОРЕНЬ ВОЛИНСЬКОГО МЕГАБЛОКУ В ДОКЕМБРІЇ

У згоді з відпрацьованою схемою палеотектонічного розвитку північно-західної частини Українського щита, в її межах проявились чотири мегаетапа становлення земної кори континентального типу: протогеосинклінальний, головний геосинклінальний, орогенний та платформений.

Архейський протогеосинклінальний мегаетап охоплює найбільш ранній, початковий період розвитку континентальної кори в межах Волинського мегаблоку. На початковій стадії формування протогеосинклінального трогу, швидкість занурення території досить велика і не могла бути скомпенсована швидкістю накопичення осадочних відкладів. З часом занурення території дещо уповільнилося і в прогинах розпочалося накопичення глибоководних осадків хімогенного походження (мул, кремнисті стяжіння, мергелисті та карбонатні осадки). Згодом фаза занурення змінилася фазою підняття. Внаслідок цього в складі хімогенних відкладів почала зростати частка теригенного матеріалу. Процеси осадконакопичення відбувалися на тлі коливальних рухів спочатку великої амплітуди, яка у міру накопичення осадків поступово зменшувалася. Це обумовило появу в середній, переважно, карбонатній частині розрізу спочатку поодиноких значної потужності прошарків мергелистих та карбонатно-глинистих осадків, кількість яких збільшувалася у верхній його частині з одночасним зменшенням потужності прошарків.

Наприкінці протогеосинклінального мегаетапу проявилась потужня завершальна фаза складчатості, яка супроводжувалася регіональним ізохімічним метаморфізмом осадків в умовах високої амфіболітової та гранулітової фацій. Це й обумовило утворення своєрідного кристалічного комплексу протогеосинклінальної “основи”. Разюча схожість мінерального і хімічного складу мармурів, кальцифірів та параамфіболітів протогеосинклінальної “основи” Волинського мегаблоку з аналогічними утвореннями дністровсько-бузької серії Подільського мегаблоку дозволяє паралелизувати карбонатні породи, що складають Курчицьку та Гутянську структури, з архейськими породами цієї серії.

На початку палеопротерозою на архейській протогеосинклінальній “основі” в межах північно-західної частини Українського щита відбулося закладання геосинклінального трогу з чіткою зональною будовою. В південній його частині існував евгеосинклінальний режим, де процеси осадконакопичення супроводжувалися інтенсивним основним вулканізмом, в той час як в його північній частині процеси седимантагенезу протікали в міогеосинклінальному режимі.

Упродовж майже усього ранньоафебійського етапу головного геосинклінального мегаетапу практично на всій території Волинського мегаблоку переважали процеси занурення, динаміка яких зафіксована формуванням осадків новоград-волинської товщі. Накопичення переважно пісчано-глинистих відкладів відбувалося у водному середовищі і супроводжувалося активною вулканічною діяльністю. Ефузивно-осадочна товща проривалась невеликими за розмірами штокоподібними, або жильної форми інтрузіями основних та ультраосновних порід.

Наприкінці ранньоафебійського етапу, на протязі власне геосинклінальної стадії розвитку протерозойської геосинкліналі, ефузивно-осадочні утворення та інтрудуючі їх ультраосновні та основні породи зазнали інтенсивного ізохімічного метаморфізму в умовах епідот-амфіболітової фації. Внаслідок цього теригенні відклади були перетворені в гранат-біотитові, мусковіт-біотитові та біотитові мікрогенйси масивної текстури, а ефузивні породи - в ортоамфіболіти. Інтрузивні ж породи зазнали інтенсивної амфіболізації та біотитизації.

Орієнтовно десь на межі 2100 млн. років розпочалася ранньоорогенна стадія (пізньоафебійський етап), яка завершила головний геосинклінальний мегаетап розвитку території. В цей час проявились, щонайменше, дві фази складчатості: головна та пізня. Головна фаза складчатості в межах досліджуваної території реалізувалась на ранньому пізньоафебійському під-етапі. Активні горотворчі процеси обумовили виникнення розломів як вертикального, так і тангенційного напрямків і супроводжувалися процесами алохімічного регіонального метаморфізму. Мігруючі упродовж ослаблених зон суттєво натрові гранітизуючі розчини обумовили повторну загальну перекристалізацію метаморфітів новоград-волинської товщі, з утворенням єдиного в генетичному відношенні ряду порід: гнейс - ін'єкційний гнейс - плагіомігматит - плагіограніт. Процеси метаморфічної диференціації, що проявились при алохімічному метаморфізмі, зумовили утворення чіткої метаморфічної зональності. У зовнішній, найбільш низькотемпературній області проявлення алохімічного метаморфізму по дрібнозернистому мікрогнейсовому субстрату формувались середньозернисті, чітко сланцюваті новоутворення - гнейси. Поява в останніх, спочатку поодиноких суттєво кварцевих, а вже потім кварц-польовошпатових прожилків обумовила їх поступовий перехід до ін'єкційних гнейсів, і далі до плагіомігматитів. Плагіограніти, своїм виникненням зобов'язані, мабуть, формуванню в мігматитовій товщі зон інтенсивної тріщинуватості. Локальне зняття тиску в межах таких зон рівноцінно підвищенню температури, а це в свою чергу могло зумовити появу осередків плагіогранітної магми, кристалізація якої й привела до утворення невеликих за розмірами, безкореневих тіл плагіогранітів.

Отже, на кінець раннього пізньоафебійського підетапу, в межах північно-західної частини Українського щита, сформувалася гірська система, яка, згодом була розбита на окремі блоки зонами розломів перважно захід-північно-західного напрямку. Найбільшою з них була Сарнинсько-Варварівська тектонічна зона. Циркулюючі в її межах збагачені кальцієм та магнієм високотемпературні метасоматичні розчини зумовили утворення серед метаморфітів аспидної формації та гнейсо-мігматитової товщі чисельних субпаралельно розташованих жилоподібних тіл діопсид-плагіо-клазових метасоматитів.

Пізня фаза складчатості розпочалася вже на пізньому пізньоафебійському підетапі. Горотворчі процеси супроводжувалися житомирським гранітним магматизмом з натрій-калієвою спеціалізацією. У цей час на глибині в декілька кілометрів формувалися просторово відокремлені один від одного осередки магмоутворення. Гранітна житомирська магма піднімалась у більш високі горизонти і розтікалася по системі розломів тангенційного напрямку, формуючи у такий спосіб системи субпаралельно розташованих субгоризонтальних тіл. Становленням гранітів житомирського типу фактично завершився головний геосинклінальний мегаетап розвитку північно-західної частини Українського щита.

Власне орогенний мегаетап розпочався проявленням глибової (германотипної) тектоніки. Германотипні тектонічні рухи, переважно північно-західного та північно-східного напрямків, обумовили розчленування складчатої області на окремі тектонічні блоки другого та третього порядків, формуючи у такий спосіб мозаїчно-блокову будову Волинського мегаблоку. Одні блоки занурювалися на глибину інші, навпаки, піднімались і лише на двох ділянках спостерігалась стійка тенденція до занурення, що й обумовило формування Осницької та Кишинської міжгірських западин. Переважна більшість розломів проникала на значні глибини, досягаючи області формування осередків основної магми, і відігравала роль каналів по яким базальтова магма піднімалася у більш високі горизонти і закристалізовувалася там у вигляді дайок діабазів та діабазових порфіритів (перший дайковий комплекс), цементуючи окремі тектонічні блоки. У межах більш жорстких і стабільних структур типу серединних масивів (східна частина Новоград-Волинського блоку) з достатньо потужньою гранітною корою, розломи, у більшості випадків, досягали лише областей формування андезитової магми. В межах таких територій формувалися дайки діоритових порфіритів. В міжгірських же западинах магма виливалася на дену поверхню, формуючи потужню ефузивну товщу клесівської серії.

На межі 2020 млн. років (абсолютний вік лептитів) вулканіти клесівської серії зазнали інтенсивного перетворення (гранітизації) під впливом гранітизуючих розчинів з натрій-калієвою спеціалізацією. Внаслідок цього виникла широка гама порід, від діоритів до гранітів ультраметаморфічного генезису (формація гранітоїдів строкатого складу). Становлення власне інтрузивних порід осницького комплексу відбувалося вже наприкінці орогенного мегаетапу і реалізувалася у дві фази. У першу фазу укорінювались невеликі за розмірами штокоподібні інтрузії гранодіоритів. Середньо- до грубозернистих осницькі інтрузивні граніти утворились у другу фазу. Найпоширенішою формою їх тіл є жильна, значно рідше зустрічаються штокоподібні інтрузії гранітів. Характерною рисою магматитів осницького комплексу, яка дозволяє досить упевнено відрізняти їх від гранітоїдів ультраметаморфічного генезису того ж комплексу, є зелене забарвлення біотиту та високий вміст акцесорного магнетиту та сфену. Це вказує на кристалізацію інтрузивних порід комплексу в умовах високої активності кисню.

Майже одночасно з магматитами осницького комплексу, відбувалося укорінення сублужних гранітоїдів кишинського комплексу. Становлення останніх в межах більш жорсткої (кратонізованої) структури, якою на той час був Новоград-Волинський тектонічний блок, обумовило специфічність їх хімічного та мінерального складу. Гранітоїди комплексу більш лужні, вміщують високозалізисті темнокольорові мінерали і збагачені на акцесорний флюорит.

По завершенні становлення інтрузивних порід кишинського та осницького комплексів, зводове підняття, що формувалося на протязі усього орогенного мегаетапу, досягло своєї найвищої точки і під дією сил розтягування почало розколюватися і розпадатись на окремі горсти та грабени. З моменту осідання зводового підняття власне й розпочався платформений мегаетап розвитку території північно-західної частини Українського щита. В цей час остаточно визначилися контури Волинського мегаблоку. Система субширотних тектонічних розломів (Прип'ятський прогин) визначила північну границю Українського щита, а система розломів субмеридіонального напрямку від щита відокремила Волино-Подільську плиту. Субширотні та субмеридіональні розломи сягали значних глибин і слугували шляхами підняття толеїтової магми у верхні горизонти. Її розкристалізація обумовила формування роїв дайок габродолеритів другого дайкового комплексу.

Десь на межі 1800 млн. років (абсолютний вік сірих лабрадоритів), центр тектонічної активності змістився у східному напрямку. У цей час в межах Коростенського тектонічного блоку закладався Пугачівський палеопрогин, який виповнювався алювіально-делювіальними відкладами пугачівської товщі. Процеси осадконакопичення, інколи, супроводжувалися виливанням на денну поверхню сублужних ефузивів основного складу (трахібазальтова формація). Залишки ж трахібазальтової лави, розкристалізовуючись в тектонічних тріщинах, формували дайки ільменитвміщуючих габро-долеритів третього дайкового комплексу.

Початок коростенського тектоно-магматичного циклу позначився укоріненням інтрузій основних порід. Становлення їх відбувалося у дві фази. У першу фазу утворились інтрузії сірих, збагачених магнієм та бором лабрадоритів, габро-лабрадоритів та трахітоїдного габро, у другу - залізистих, низькоборових темного кольору ультрабазитів та базитів.

По завершенні основного магматизму, але перед укоріненням гранітів формації рапаківі існував невеликий проміжок часу в межах якого відбулося закладання Красногірсько-Житомирської тектонічної зони і кристалізація в її межах середньотемпературних метасоматичних порід - альбітитів.

Становлення гранітоїдів формації рапаківі реалізувалося у два етапа. На першому, відносно спокійному у тектонічному відношенні, етапі кристалізувались граніти припокрівлевих фацій з чіткою пойкіло-пегматитовою структурою. Поновлення тектонічної активності обумовило розламування вже твердої, або майже твердої оболонки інтрузії і підняття по тріщинам що утворилися більш глибинних порцій гранітної магми, формуючи у такий спосіб тіла гранітів центральних фацій. В постмагматичну стадію коростенські граніти, на протязі досить великого відрізку часу, піддавались впливу флюїдів, що й обумовило вирівнювання хімічного складу темноколірних мінералів в продуктах обох фаз укорінення, та формування в них типової маргінаційної структури.

Наприкінці мезопротерозою поновились тектонічні рухи у межах Сущано-Пержанської тектонічної зони. Циркулюючі по підновленим тектонічним тріщинам метасоматичні розчини, еволюціонуючи в часі від лужних до кислих, обумовили кристалізацію широкої гами метасоматичних порід.

В рифеї на мезопротерозойській основі відбулося закладання Віленської западини і формування в її межах потужньої товщі ефузивів кислого складу. Дещо пізніше, на розмитій поверхні ефузивної товщі розпочалося накопичення уламкового матеріалу. Процеси седиментагенезу, час від часу, переривались виливанням ефузивів основного та середнього складу

На завершення слід зауважити, що кожній із зазначених стадій розвитку земної кори континентального типу в межах досліджуваного регіону притаманна певна металогенічна спеціалізація. Так, утворення аспидної формації, в першу чергу графітові гнейси, є перспективними на пошуки родовищ графіту та поліметалів. Породи формацій плагіомігматит-плагіогранітної, габро-гранодіорит-гранітної і, особливо формації гранітів рапаківі та метасоматичних утворень Сущано-Пержанської тектоно-метасоматичної зони мають рідкіснометальну спеціалізацію. Перспективними на берилієву мінералізацію є породи формації двослюдяних гранітів, і в першу чергу їх пегматити, метасоматитів Сущано-Пержанської зони; на молібден - габро-гранодіорит-гранітної формації; на тантал-ніобій - метасоматити (квальміти) с. Карпилівки. Основні породи габро-лабрадоритової формації спеціалізовані на апатит-ільменитову мінералізацію. Враховання викладеного вище дозволяє проводити цілеспрямовані пошуково-оціночні роботи в межах регіону.

ВИСНОВКИ

За результатами формаційних досліджень зроблені теоретичні узагальнення і запропонована еволюційно-формаційна модель розвитку Волинського мегаблоку в докембрії. З іншого боку, на основі отриманих теоретичних узагальнень зроблено уточнення положення окремих стратиграфічних підрозділів та здійснено в польових умовах цілеспрямований пошук ланок відсутніх на цей час у загальному ланцюжку геолого-тектонічної історії розвитку північно-західної частини Українського щита.

Згідно з запропонованою моделю, в межах Волинського мегаблоку виділяється чотири мегаетапи розвитку кори континентального типу: прото-геосинклінальний, головний геосинклінальний, орогенний та платформений. Утворення архейської протогеосинклінальної “основи” збереглися лише у вигляді фрагментів серед протерозойських кристалічних порід. З урахуванням особливостей тектонічного режиму в об'ємі головного геосинклінального мегаетапу виділяється два самостійних етапа: ранньоафебійський, який включає ранню геосинклінальну та власне геосинклінальну стадії розвитку протерозойської геосинкліналі і завершився проявленням ізохімічного регіонального метаморфізму, та пізньоафебійський, що існував на протязі ранньооргеної стадії. За часом проявлення фаз складчатості, пізньоафебійський етап поділяється на два підетапи: ранній, на протязі якого проявились головна фаза складчатості та супроводжуючі її процеси алохімічного регіонального метаморфізму, та пізній, коли проявилась пізня фаза складчатості. Орогенний мегаетап розпочався інтенсивною германотипною (глибовою) тектонікою, що й обумовило мозаїчно-блокову будову регіону. По розломам північно-західного та північно-східного напрямків відбувалося підняття магми і виливання її в межах міжгірських западин на денну поверхню. Дещо пізніше ефузивні породи були піддані гранітизації, що привело до формування гранітоїдів строкатого складу . Наприкінці орогенного мегаетапу проявився інтенсивний інтрузивний гранітний магматизм. Платформений мегаетап розпочався руйнацією зводового підняття та укоріненням толеїтових гіпабісальних інтрузій. Дещо пізніше відбувалося становлення інтрузій габро-лабрадоритів та гранітів рапаківі.

Проведеними дослідженнями також встановлено, що леткі компоненти, проникаючі у вміщуючі кристалічні породи, зумовлювали пристосування хімічного складу вже закристалізованого біотиту і інших темноколірних мінералів до нових фізико-хімічних умов, Це дозволяє використовувати еволюцію типоморфних ознак мінералів для з'ясування послідовності проявлення більш пізніх накладених процесів. У такий спосіб в об'ємі житомирського комплексу вдалося виділити дві різні за віком і генезисом формації; плагіомігматит-плагіогранітну та двослюдяних гранітів. Переконливо доведено, що в складі осницького комплексу слід розрізняти дві групи порід До першої віднесені гранітоїди ультраметаморфічного генезису - продукти гранітизації ефузивів клесівської серії, до другої - власне інтрузивні формування комплексу. Доведена метасоматична природа овоїдальності в породах різного генезису та віку.

ОСНОВНІ РОБОТИ АВТОРА ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

а) Монографії

1. Еволюція типоморфних ознак мінералів в умовах метаморфізму та метасоматозу. - Київ: Віпол, 1996 - 28 с.

2. Стратиграфо-формаційна модель розвитку Волинського мегаблоку в докембрії. - Київ: Видав. центр “Київський університет”, 1998 - 124 с.

б) Статті:

3. О связи составов биотит-порода (на примере гранитов северо-западной части Украинского щита).//Минерал. сб. Львов. ун-та, 1977, т. 31, вып. 6, с.34-36 (Співавтор Т.М. Агафонова).

4. Срастрание биотита с альбитом в граните Коростенского плутона (Украинский щит).//Конституция и свойства минералов, 1977, № 11, с.99-103. (Співавтор Т.М. Агафонова).

5. Овоиды полевых шпатов в породах-северо-западной части Украинского щита.// Минерал. сб. Львов. ун-та, 1979, т.33, вып. 1, с.91-94. (співавтор Т.М. Агафонова).

6. Опыт использования петрографических и структурных характеристик гранитов формации рапакиви для их возрастного расчленения (на примере Коростенского плутона).// Весн. Киев. ун-та. Вопросы прикладной гео-химии и петрофизики, 1981, с.43-52. (Співавтори Т.М. Агафонова, О.В. Зінченко, Г.Т. Продайвода).

7. Поведение биотита в обстановке гранитизации горных пород северо-западной части Украинского щита.// Минерал. сб. Львов. ун-та, 1982, т.36, вып. 1, с.96-98. (Співавтор Т.М. Агафонова).

8. Превращение биотита и кордиерита в бердичевском граните (Украинский щит).// Минерал. сб. Львов. ун-та, 1982, т. 36, вып. 3, с.38-40. (Cпівавтор Т.М. Агафонова).

9. Значение типоморфных особенностей породообразующих минералов для петрогенетических исследований плутонических образований.// Весн. Киев. ун-та, Прикладная геохимия и петрофизика, 1983, вып. 10, с.34-40 (Cпівавтори Т.М. Агафонова, Г.Ф. Виноградов, Ю.Л. Гасанов).

10. Поширення бору в породах анортозит-гранітної формації Українського щита.// Вісн. Київ. ун-ту. Геологія, 1983, т. 45, № 2, с.35-41. (Співавтори О.В. Зінченко, Г.Г. Павлов, Л.Я. Табачний).

11. Бор как возможный индикатор становления габбро-лабрадоритовых массивов Коростенского плутона (Украинский щит).// Весн. Киев. ун-та. 1984, т. 46, № 3, с.25-34 (Співавтори О.В. Зінченко, Г.Г. Павлов, Л.Я. Табачний).

12. Геохимические типы даек северо-западной части Украинского щита и некоторые вопросы их стратиграфического положения.// Геол. журн., 1986, т. 46, № 7, с. 68-77.(Співавтори О.В. Зінченко, Ю.Є. Добрянський, В.Ф. Лабузний).

13. О составе и обьеме осницкого комплекса (Украинский щит).// Весн. Киев. ун-та. Геология, 1986, т. 46, № 5, с.11-16. (Співавтори О.В. Зінченко, Р.М. Щербина, А.П. Андрєєв).

14. Опыт использования типоморфных особенностей породообразующих минералов при геологическом картировании./ Минералогическая кристалография и ее применение в практике геолого-сьемочных работ - Киев: Наук. думка, 1986, 95-101. (Співавтор О.В. Зінченко).

15. Эволюция морфологии акцессорного циркона в докембрийских породах северо-западной части Украинского щита.// Весн. Киев. ун-та. Геология. 1987, вып. 6, с.35-40. (Співавтор О.В. Зінченко).

16. Природа и типоморфное значение окраски биотита гранитоидных комплексов (на примере северо-западной части Украинского щита). Мине-рал. журн. 1988, т. 10, № 4, с.23-30. (Співавтори В.М. Хоменко, О.В. Зінченко, О.М. Платонов).

17. Природа забарвлення біотиту в гранітоїдах північного заходу Українського щита.// Доп. АН УРСР, 1988, сер. Б, № 1, с.45-48. (Співавтори В.М. Хоменко, О.М. Платонов).

18. Эволюция хромофорных центров и окраски биотита как индикатор процессов метаморфизма и метасоматоза.// Геол. журн., 1988, т. 48, № 4, с.48-56. (Співавтори В.М. Хоменко, О.В. Зінченко, О.М. Платонов).

19. О двух концепциях эволюции морфологии акцессорного циркона./ Типоморфизм, синтез и использование циркона - Киев: Наук. думка, 1989, с.20-24. (Співавтор О.В. Зінченко).

20. Закономерности изменения систем оптически активних центров биотита в сериях гнейс-мигматит-гранит западной части Украинского щита.//Минерал. сб. Львов. ун-та, 1990, т. 44, вып. 3, с.38-45. (Співавтори В.М. Індутний, В.М. Хоменко, О.В. Зінченко).

21. Кристаллохимические особенности биотита северо-западной части Украинского щита по данным ИК-спектроскопии.// Минерал. журн., 1990, т. 12, № 6, с.8-18. (Співавтори К.М. Ільченко, В.М. Хоменко, О.В. Зінченко).

22. Новий тип поліметалічного зруденіння в карбонатних породах докембрію Волинського мегаблоку.//Доп. АН УРСР, сер. Б, 1990, № 11, с.7-9. (Співавтори Я.О. Галій, О.В. Зінченко, О.П. Глухов).

23. Генетические аспекты оптической спектроскопии породообразующих темноцветных минералов мафит-ультрамафитовых комплексов северо-запада Украинского щита.// Минерал. журн. 1991, т. 13, № 5, с.22-30, (Співавтори В.М. Хоменко, Я.О. Галій, К.В. Когут).

24. Зміна оптико- та ІЧ-спектроскопічних параметрів біотиту при лужному метасоматозі.// Доп. АН України, 1991, сер. Б, № 6, с.35-39. (Співавтори К.М. Ільченко, В.М. Хоменко).

в) Тези доповідей:

25. Морфологические ряды циркона и их эволюция в известково-щелочных породах докембрия северо-западной части Украинского щита./Акцессорные минералы горных пород - М.: Наука, 1985, с.6-7.

26. О временном диапазоне формирования габбро-анартозитовых массивов северо-западной части Украинского щита./ Магматизм, метамор-физм и геохронология докембрия Восточно-Европейской платформы в связи с крупномасштабным картированием - Петрозаводск: Наука, 1987, с.35-37. (Співавтори О.В. Зінченко, Г.Г. Павлов).

27. Эволюция системы оптических центров биотита как показатель постмагматических преобразований гранитоидов./Оценка перспектив рудоносности геологических формаций при крупномасштабном геологическом картировании и поисках минерало-геохимическими методами. - Л.: Наука, 1988, с.52-53. (Співавтор В.М. Хоменко)

28. Возраст полиметаллического оруденения северо-западной части Украинского щита./ Изотопное датирование эндогенных формаций - Киев: 1990, с.49-51 (Співавтори В.М. Верхогляд, В.М. Скобєлєв, О.В. Зінченко, О.П. Глухов).

29. Петромагнітна еволюція Майського золоторудного прояву (Український щит)./ Актуальні проблеми екогеології України. - Київ: 1997, с.41-42. (Співавтори О.М. Івахненко, А.В. Сухорада).

г) Авторське свідоцтво:

30. Способ определения относительного возраста контактирующих биотит-амфиболсодержащих магматических пород.//Автор. св-во 1571529, 1988, 4с. (Співавтори В.М. Хоменко, О.В. Зінченко, О.М. Платонов).

д) Навчальні посібники:

31. Кристалогенезис солей. - Київ: ГП ППО “Укрвузполіграф”, 1988, 22 с.

32. Кристалографія. Київ: Редакційно-видавничий центр “Київський університет”, 1997, 105с.

АНОТАЦІЯ

ГРІНЧЕНКО В.Ф. Еволюційно-формаційна модель розвитку Волинського мегаблоку в докембрії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора геологічних наук по спеціальності 04.00.01 - загальна та регіональна геологія. - Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999.

На великому фактичному матеріалі доведено, що типоморфні властивості породоутворюючих та акцесорних мінералів еволюціонують під впливом більш пізніх накладених процесів. Це дозволяє намітити послідовність проявлення минулих геологічних подій, що досить важливо при відтворенні історії геологічного розвитку великих регіонів.

Спираючись на результати формаційних досліджень, зроблені теоретичні узагальнення і розроблена еволюційно-формаційна модель геологічного розвитку Волинського мегаблоку в докембрії. Згідно запропонованої моделі в межах північно-західної частини Українського щита проявились чотири мегаетапа розвитку земної кори континентального типу: архейський прогеосинклінальний, протерозойський головний геосинклінальний, орогенний, платформений.

ГРИНЧЕНКО В.Ф. Эволюционно-формационная модель развития Волынского мегаблока в докембрии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора геологических наук по специальности 04.00.01 - общая и региональная геология - Киевский университет имени Тараса Шевченка, 1999.

Анализ многочисленных публикаций, посвященных изучению геологии Волынского мегаблока, показывает, что практически по каждому объекту, относительно его геологического строения, существует две и более, часто взаимоисключающих друг друга, точек зрения. Существующие противоречия и разночтения во многом обусловлены тем. что в эмпирико-теоретическом цикле познания природы отмечается целенаправленное смещение акцентов как раз на развитие эмпирических исследований и недооценка теоретических. Вместе с тем задачей теоретического знания является разработка концептуального подхода к изучению объекта, а эмпирического - установление связи концептуального аппарата с реальностью. Отсюда и выплывает важность теоретической составляющей современной геологической науки.

В становлении и развитии теоретических знаний важную роль играет создание принципиальной теоретической модели геологического строения региона. Неоценимую помощь при ее создании оказывает проведение формационных исследований. Однако, в регионах, в строении которых преобладают кристаллические образования, воссоздание последовательности событий с помощью биостратиграфических, геолого-структурных и геохимических методов часто не дает ожидаемых результатов. Требуется разработка новых нетрадиционных приемов, способов или методов определения последовательности проявления геологических событий. Неоценимую помощь здесь может оказать изучение типоморфизма минералов из контактирующих друг с другом объектов. Минерал, после своей кристаллизации, остается настолько чувствительным к последующим малейшим изменениям физико-химических условий, что типоморфные особенности его могут использоваться как “руководящие” при выяснении какой из геологических объектов (процессов) более молодой (древний). Если же геологические объекты пространственно разобщены, то при выяснении их возрастных взаимоотношений, в качестве возрастных реперов, можно использовать рои даек основного состава и системы тел метасоматитов тектоно-метасоматических зон большой протяженности.

Все это, в сочетании с данными формационных исследований, позволило предложить эволюционно-формационную модель развития Волынского мегаблока в докембрии. Согласно этой модели, в развитии земной коры континентального типа в регионе выделяется четыре мегаэтапа: протогео-синклинальный, главный геосинклинальный, в объеме которого выделяются раннеафебийский и позднеафебийский этапы, орогенный и платформенный. Протогеосинклинальный историко-тектонический мегаэтап отражает начальные стадии развития земной коры континентального типа в пределах северо-западной части Украинского щита, зафиксированные образованием толщи карбонатных, кремнисто-карбонатных и мергелистых осадков метаморфизованных в условиях высокой амфиболитовой и гранулитовой фаций.

Вначале палеопротерозоя реализовалось заложение на протогеосинклинальной “основе” геосинклинального трога, в пределах которого формировалась мощная эфузивно-осадочная толща (тетеревская серия). Процессы седиментагенеза сопровождались внедрением небольших интрузий основного и ультраосновного состава. В конце собственно геосинклинальной стадии развития геосинклинали эфузивно-осадочная толща и прорывающие ее интрузии претерпели изохимический метаморфизм в условиях эпидот-амфиболитовой фации. С учетом времени проявления фаз складчатости позднеафебийский этап делится на два подэтапа, ранний и поздний. На раннем подэтапе проявилась главная фаза складчатости сопровождавшаяся интенсивным аллохимическим метаморфизмом, что привело к повторному преобразованию продуктов изохимического метаморфизма (плагиомигматит-плагиогранитная формация); на позднем подэтапе - позняя фаза складчатости сопровождавшаяся внедрением гранитов житомирского комплекса.

Орогенный мегаэтап развития Волынского мегаблока начался интенсивной глыбовой тектоникой, что привело к формированию мозаично-блокового его строения. В пределах межгорных впадин происходило излияние эфузивов андезитовой формации. С конечной стадией формирования сводового поднятия связано внедрение гранитоидов осницкого комплекса.

Платформенный мегаэтап начался разрушением краевых частей сводового поднятия и внедрением даек габбро-долеритов второго дайкового комплекса. Несколько позже происходит заложение Пугачевского палеопрогиба, в пределах которого накапливались делювиально-алювиальные отложения. Осадочная толща прорывалась интрузиями габбро-лабрадоритов, а затем гранитов рапакиви. Завершилось развитие региона в докембрии формированием образований овручской серии.

GRINCHENRO V.F. Evolutionary-formational paattern of Volynsk mega-block in Precambrian. - Manuscript.

Dissertation for a doctor's dedree of science in geology on the speciality 04.00.01 - general and regional geology. Kiev Taras Schevchenko University. A lot of data available prove the idea that main typomorphic features of rocr-forming as well as accessory minerals show evolutionally altered caused by the subseguent episodes in geological history of the region. This fact makes it possible to make any reconstractions in evolutional history of large region of Ukrainian shield. Based on the formational analisys, evolutionary pattern of Volynsk mega-block in Precambrian have been proposed. According to the pattern, four stages of continental crust evolution should be distingushed in North-Eastern region of Ukrainian Shield: Archean protogeosinclinal, Proterozoic geosinclinal (main), orogenic and platform.

Ключові слова: теоретична модель, формації, типоморфізм, докембрій, кореляція, стратиграфія, Український щит.

Здобувач В.Ф. Грінченко

Размещено на Allbest.ru