Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика водосховищ. Водосховища і їх відмінності від інших типів водойм

2. Загальна характеристика водосховищ Дніпра

2.1 Дніпро і його водосховища

2.2 Дніпро (до зарегулювання його стоку)

2.3 Гідрологічний режим водосховищ

2.4 Загальна гідрохімічна характеристика водосховищ

3. Загальна характеристика Київського водосховища

3.1 Флора та фауна Київського водосховища

3.2 Екологічний стан Київського водосховища

3.3 Київська ГЕС

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

Водні об'єкти суші створюють унікальні за своєю красою і цілющими властивостями природні ландшафти і в той же час є багатою коморою продуктів харчування, джерелом отримання електроенергії, прісної води як найважливішого природного ресурсу. Таке багатопрофільне призначення водоймищ суші обумовлює постійну дію на них господарської діяльності людини. Прогресуючий розвиток промисловості і сільського господарства, що супроводжується зростанням водоспоживання у всіх галузях народного господарства, неминуче приводить до вичерпання ресурсів прісних вод. Особливо гостро стоїть ця проблема в місцях з невисоким природним водозабезпеченням.

Вода - найважливіший елемент усього живого, незамінний у технологічних процесах компонент практично для всіх галузей народного господарства, продукт, що не має ціни за його важливістю і значущістю в біосфері і житті суспільства. Можна пригадати відомі слова Антуана де Сент-Екзюпері: "Вода! У тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе не опишеш, тобою насолоджуєшся, не розуміючи, що ти таке. Ти не просто необхідна для життя, ти і є життя... Ти - найбільше в світі багатство...".

У зв'язку зі зростаючими потребами у воді всіх галузей народного господарства і нерівномірним розподілом на території України джерел отримання прісних вод здійснюється великомасштабне гідротехнічне будівництво. Так, у результаті зарегулювання стоку Дніпра побудований каскад водосховищ, створені водосховища і на інших річках країни. У південних регіонах споруджений ряд магістральних і розподільних каналів. У перспективі можливе створення систем територіального перекидання частини стоку інших річок, опріснення солоних лиманів і створення на їх основі прісноводих водосховищ.

Все це висуває як одне з найважливіших завдань здійснення ефективних природо- і водозахисних заходів па всієї території України.

Проте з кожним роком це робити все більш складно, оскільки потреба у воді зростає, а антропогенне навантаження на водоймища збільшується. Рішення проблеми водозабезпечення повинне розв'язуватися, в першу чергу, за рахунок переведення багатьох виробництв на досконаліші і менш водоємні технології. Режим економії води в промисловості, сільському і комунальному господарстві, перегляд норм її витрачання в іригаційних системах, ширше впровадження оборотних і замкнутих систем водопостачання - ось ті резерви прісних вод, використання яких може зменшити напруження водного балансу і поліпшити екологічну ситуацію у внутрішніх водоймищах.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є природа України.

Предметом дослідження курсової роботи є Київське водосховище.

Метою курсової роботи є дослідження Київського водосховища.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

охарактеризувати особливості таких типів водоймищ як водосховища;

навести загальну характеристику водосховищ Дніпра;

дослідити конкретно Київське водосховище.



1. Загальна характеристика водосховищ. Водосховища і їх відмінності від інших типів водойм

Зі всього різноманіття перетворюючої діяльності людини як за своїми масштабами, так і за значенням у глобальних екологічних системах планети особливо виділяються два процеси: освоєння нових територій для сільськогосподарського виробництва, промислового і громадського будівництва й перетворення річкової ланки гідросфери на величезних просторах суші шляхом гідротехнічного будівництва.

Гідротехнічне будівництво здійснюється на всіх континентах планети. Найбільш важливе значення мають різного роду меліорації (осушення і зрошування) і створення нових водних об'єктів - водосховищ і каналів. Водосховища - ключові, базові елементи гідротехнічних і водогосподарських систем будь-якого рангу, оскільки саме вони дозволяють здійснити регулювання водних ресурсів, перетворення гідросфери в бажаному для суспільства напрямку.

До внутрішніх водоймищ відносять озера, лимани, водосховища, ставки. Водосховища і ставки - дуже схожі об'єкти. Різниця між ними в розмірах, але мають значення і менш очевидні ознаки.

У різних країнах прийняті різні кількісні критерії, що відрізняють водосховища від ставків. У США водосховищем називається водоймище, корисна (регульована) місткість якого перевищує 5 тис. акрофутів, тобто 6,17 млн. куб. м. Водоймища, що мають менший корисний об'єм, називаються ставками. В Україні і більшості країн Західної Європи до водосховищ відносять водоймища місткістю більше 1 млн. куб. м.

Водосховищами, таким чином, слід вважати штучно створені долинні, улоговинні і природні озерні водоймища зі сповільненим водообміном, повним об'ємом більше 1 млн. куб. м, рівневий режим яких постійно регулюється (контролюється) гідротехнічними спорудами в цілях накопичення і подальшого використання запасів вод для задоволення господарських і соціальних потреб. Відзначимо, що використання водосховищ пов'язане не тільки з безповоротним вилученням води. Для рибного господарства, рекреації, охолоджування агрегатів електростанцій, підтримки гарантованих судноплавних глибин у межах водосховища і т.п. потрібні акваторія і водна маса в цілому, а не тільки корисний об'єм, тобто запас води, що щорічно витрачається.

У водосховищ немає природних аналогів. Лише за формою чаші з ними схожі завальнозапрудні озера. Відзначимо найбільш важливі особливості водосховищ.

1. Водосховища - антропогенні, керовані людиною об'єкти, але вони відчувають також і сильну дію природних (перш за все гідрометеорологічних) чинників, тому як об'єкти вивчення, використання і управління займають проміжне положення між "чисто природними" і "чисто технічними" утвореннями. Це дає право іменувати їх природно-технічними системами.

2. Водосховища помітно, а нерідко і значно впливають на навколишнє середовище, викликаючи зміни природних і господарських умов на прилеглих територіях. Природно, що разом з наперед запланованими сприятливими наслідками виникають також і наслідки негативного, несприятливого характеру.

3. Водосховищам властива особлива система так званих внутрішньо-водоймових процесів - гідрологічних, гідрофізико-хімічних і гідробіологічних.

4. Водосховища - водоймища, найбільш інтенсивно використовувані різними галузями господарства. На кожному значному водосховищі формується водогосподарський комплекс (ВГК). Серед компонентів ВГК, тобто всіх галузей господарства, що використовують водосховище і річку в нижньому б'єфі, виділяють учасників ВГК - галузі, що зацікавлені в створенні водосховища і фінансують його. Решта галузей використовує водосховище, оскільки воно існує. Учасники ВГК пред'являють різні, а часом і суперечливі вимоги до режиму використання водосховищ.

5. Для водосховищ як природно-господарських об'єктів характерна надзвичайно висока динамічність розвитку (еволюції) [1].

Розглянемо стисло ці принципові особливості.

Водосховища - керовані об'єкти. Це означає, що основні параметри водосховища (об'єм, площа, місце розташування і режим регулювання), а разом з ними і багато інших характеристик визначаються людиною на стадії проекту; у складі гідровузлів є спеціальні технічні системи, споруди і пристрої (гідротурбіни, водоскидні отвори із затворами), що дозволяють змінювати об'єм і рівень води у водосховищі. Головна особливість рішень, пов'язаних з експлуатацією водосховищ, - деяка невизначеність, що зумовлюється стохастичним (імовірнісним) характером спрямованості й інтенсивності гідрометеорологічних процесів у водозбірному басейні.

Водосховища слід розглядати як природно-технічні системи, комплекси, які складаються з природної і технічної підсистем, що діалектично взаємодіють між собою. Урахування цієї взаємодії може суттєво збільшити можливості раціонального і комплексного використання водосховищ, а ігнорування - привести до значних втрат. Управляючи технічною підсистемою водосховищ, людина може викликати розвиток таких процесів, явищ і ефектів в природній підсистемі, які вона поки не в змозі запобігти або їх подолання вимагає значних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Тому керованими об'єктами водосховища можна вважати лише частково. Безпосередньо і повністю людина управляє тільки запасами води, а екосистемою і геосистемою водосховища - частково і побічно.

При створенні водосховищ відбуваються різноманітні зміни природних і господарських умов на територіях, як безпосередньо прилеглих до нового водоймища, так і на віддалених від нього вниз за течією річки. Масштаби, глибина і спрямованість цих змін визначаються розмірами нового водоймища (площа, об'єм водної маси, довжина, ширина) і своєрідністю природних умов району, які можуть послаблювати або, навпаки, посилювати вплив водосховища.

Коли говорять, що водосховищам властива особлива система внутрішньо-водоймових процесів, мають на увазі, що властиві їм гідрологічні, гідрофізико-хімічні і гідробіологічні процеси не ідентичні тим, які спостерігаються в інших водних об'єктах - озерах, річках і каналах. Провідними чинниками, що визначають специфіку взаємозв'язаних і взаємообумовлених внутрішньо-водоймових процесів у водосховищах, служать водообмін і рівневий режим водоймища. Один із показників водообміну - період, протягом якого відбувається повна зміна водної маси: для водосховищ різного типу він може складати від декількох діб до декількох років [1].

Амплітуда коливань рівня води в різних водосховищах змінюється також в широких межах - від декількох десятків сантиметрів для рівнинних водосховищ до багатьох десятків і навіть більше 100 м для гірських водосховищ.

Саме ці чинники і відрізняють умови розвитку внутрішньо-водоймових процесів у водосховищах від тих, які характерні для озер і річок. Виявляється це в тому, що у водосховищах створюються активні гідродинамічні зони транзитного стоку, тобто направленого руху води до дамби, і утворюються зони коловоротних циркуляцій, коли частинки води переміщаються по дуже складних замкнутих траєкторіях. Наявність такої складної гідродинамічної структури визначає багато важливих для водоймищ особливостей: формування і рух водних мас; термічний, газовий і біогенний режими; переміщення і осадження мінеральних і органічних суспензій; процеси самоочищення води і, нарешті, життєво важливі умови існування бактерій, організмів, що живуть в товщі води (планктон), донних організмів (бентос), водної рослинності, риб.

Процеси трансформації речовини і енергії у водосховищах мають інші, ніж в озерах і річках, масштаби, спрямованість, інтенсивність і тривалість. Це виражається в показниках якості води, в структурі і продуктивності водних екосистем. В цілому водосховища можна розглядати як своєрідні величезні перетворювачі і акумулятори речовини і енергії, але тільки не автономні, як, наприклад, озера. Річкам же на відміну від водоймищ зі сповільненим водообміном, навпаки, властивий потоковий механізм перетворення речовини і енергії.

Цей накопичувальний ефект водосховищ має як позитивне (освітлення води, зниження її кольоровості, зменшення вмісту шкідливих бактерій), так і негативне значення (зменшення самоочисної здатності води, утворення застійних зон, більше, ніж у річках, прогрівання води, особливо на мілководдях, і як наслідок - євтрофування нових водоймищ). Характерні приклади євтрофування водосховищ: надмірний розвиток синьо-зелених водоростей (цвітіння води), надмірне продукування біомаси водної рослинності (заболочування акваторії). Інакше кажучи, для багатьох гідробіонтів у водосховищах створюються не найкращі умови; вони до того ж посилюються недостатньо сприятливим рівневим режимом. Це в результаті суттєво відображається на кількості і якості з господарської точки зору найбільш цінної для людини рибної продукції [1].

Зростаюче економічне значення водосховищ, особливо великих, виражається у формуванні водогосподарських комплексів. Водосховища виявляються залученими в систему зв'язків і відносин не тільки власне водогосподарських, але й соціально-економічних. Навіть коли водосховище створюється на користь тільки однієї галузі, з часом і інші галузі господарства виявляються зацікавленими в його використанні.

Водосховища за допомогою гідравлічних і водогосподарських зв'язків неминуче виявляються також включеними в складну розгалужену систему природно-господарських відносин спочатку в межах ділянки річки, потім в межах річкового басейну; надалі з розвитком міжбасейнових перекидань поверхневого стоку ключова роль водосховищ поширюється на ще більші регіони.

Вплив сучасних водогосподарських суперсистем і систем простежується в багатьох соціально-економічних сферах держави і тягнеться далеко за межі районів самих водосховищ як базових елементів цих систем.

Один з яскравих прикладів - водогосподарська суперсистема басейну Волги, що налічує 14 великих і сотні невеликих водосховищ, режим використання яких відчувається на всьому протязі великої російської річки. Великої також і тому, що на території волзького басейну проживає майже кожен четвертий житель Росії і виробляється чверть всієї промислової і сільськогосподарської продукції. Аналогічні водогосподарські суперсистеми на базі водосховищ сформувалися на Дніпрі, Ангарі, Колумбії, Теннессі, Парані і багатьох інших великих річок планети.

На сучасному етапі відбуваються помітні зміни структури водогосподарських комплексів. Вони виражаються в збільшенні числа компонентів і учасників ВГК, у формуванні водогосподарських систем з декількох ВГК, в зміні традиційних вимог галузей господарства до використання водосховищ.

І нарешті, декілька слів ще про одну принципову особливість водосховищ - високу їх динамічність як природно-господарських об'єктів. Ця динамічність обумовлена трьома чинниками:

1) мінливістю гідрометеорологічних процесів, що визначають гідрологічний режим водоймища;

2) стрімкою зміною дії господарства на природне середовище, у тому числі і на водоймища;

3) змінами з різних причин режиму експлуатації водосховищ [1].

Сукупна дія вказаних чинників призводить до того, що водосховища надто рідко можна вважати стаціонарними об'єктами, еволюцію яких легко і однозначно визначити на основі минулої передісторії. Тому якщо й мовиться про який-небудь рівноважний стан водосховищ, то завжди мається на увазі динамічна рівновага їх як природно-господарських об'єктів, яка може різко порушитися при зміні будь-якого з вказаних вище чинників. Динамічність водосховищ виявляється у всіх їх характеристиках, але, мабуть, найяскравіше - в процесах формування берегів, зміні якості води, структури і продуктивності водних і наземних (у береговій зоні) екосистем. У спеціальній літературі іноді навіть уживається термін "еволюція водосховищ", проте якщо еволюція озер продовжується протягом багатьох сотень і тисяч років, то у водосховищах істотні зміни основних процесів і явищ відбуваються принаймні на порядок швидше. Якщо в озерах зміни носять поступовий і направлений ("правильний") характер, то водосховища розвиваються циклічно і стрибкоподібно відповідно до співвідношення змін провідних чинників.

Головна мета створення водосховищ - регулювання стоку. Воно робиться в основному на користь енергетики, іригації, водного транспорту, водопостачання і в цілях боротьби з повенями.

Для цього у водосховищах акумулюється стік в одні періоди року і віддається накопичена вода в інші періоди.

Період акумуляції стоку називається наповненням водосховища, а процес віддачі накопиченої води - виробітком водосховища. Як наповнення водосховища, так і його виробіток проводяться завжди до більш-менш певних рівнів. Вищий проектний рівень водосховища (верхнього б'єфу дамби), який підпірні споруди можуть підтримувати в нормальних експлуатаційних умовах протягом тривалого часу, називається нормальним підпірним рівнем (НПР).

На нормальний підпірний рівень розраховуються як споруди інженерного захисту, так і всі промислові, транспортні, комунальні та інші споруди, розташовані на берегах водосховища. Мінімальний рівень водосховища, до якого можливе його виробіток в умовах нормальної експлуатації, називається рівнем мертвого об'єму (РМО). Об'єм води, що знаходиться між НПР і РМО, називається корисним, оскільки саме цим об'ємом води і можна розпоряджатися в різних господарських і інших цілях. Об'єм же води, що знаходиться нижче за РМО, називається мертвим, оскільки використання його в нормальних умовах експлуатації не передбачається. київське водосховище гідрологічний гідрохімічний

Пропускна спроможність гідровузла (його турбін, водозливних прольотів, донних отворів, шлюзів) з економічних і рідше технічних міркувань обмежена. Тому коли по водосховищу йде витрата дуже рідкісної повторюваності (раз у сто, тисячу, а то й десять тисяч років), гідровузол не в змозі пропустити всю масу води, що йде по річці. У цих випадках рівні води на всьому водосховищі і біля дамби підвищуються, збільшуючи його об'єм іноді на значну величину; одночасно збільшується пропускна спроможність гідровузла. Такий підйом рівня вище за НПР в період проходження високих повеней рідкісної повторюваності називається форсуванням рівня водосховища, а сам рівень - форсованим підпірним (ФПР). На водосховищах, використовуваних для водного транспорту або лісосплаву, виробіток рівня в період навігації обмежується рівнем, при якому річковий флот за станом глибин може продовжувати нормальну роботу. Цей рівень, що знаходиться між НПР і РМО, називається рівнем навігаційного виробітку (РНВ). Рівні води, особливо при НПР і ФПР, біля дамби, в середній і верхній зонах водосховища не однакові. Якщо біля дамби рівень відповідає відмітці НПР, то по мірі віддалення від неї він підвищується спочатку на сантиметри, а потім і на десятки сантиметрів, а в окремих випадках і на один-два метра. Це явище носить назву кривої підпору.



2. Загальна характеристика водосховищ Дніпра

2.1 Дніпро і його водосховища

Дніпро - найбільша річка України і третя за величиною (після Волги і Дунаю) річка Європи - забезпечує до 75 % (з урахуванням створених водосховищ) потреби держави в прісній воді.

Свій початок Дніпро бере у с. Кльовцево Смоленської області (Росія), на Валдайській височині, і впадає в північно-західну частину Чорного моря, утворюючи при цьому, спільно з П. Бугом обширний Дніпровсько-Бузький лиман. Довжина річки 2200 км (до спорудження водосховищ 2285 км), із них 485 км Дніпро тече по території Росії, 595 км - в Білорусії, 115 км є кордоном між Білорусією і Україною, і потім 1005 км - по території України. Площа водозбору річки 504000 км² (з них 286000 км² в Україні). Загальне падіння річки 220 м, середній ухил водної поверхні 0,10 ‰ [2].

Дніпро прийнято розділяти на три частини: верхнє Дніпро - від витоків до Києва, середнє Дніпро - від Києва до Запоріжжя і нижнє Дніпро - від Запоріжжя до гирла. В даний час Дніпро в межах України майже повністю зарегульоване греблями електростанцій і лише невелика його ділянка (завдовжки близько 100 км), що граничить з Білорусією, залишилася незарегульованою (рис. 1).

Середній багаторічний стік Дніпра складає 53 млрд. м ³. Формується стік в основному у верхній частині Дніпра (до Києва). Нижче Києва Дніпро має незначну приточність, що становить 19 % стоку всієї річки. Стік Дніпра відрізняється великою нерівномірністю як за роками (зміна об'єму річного стоку від 24 до 73 млрд. м³), так і протягом року.

Дніпро - рівнинна річка з сніговим живленням, з рясною весняною повінню, під час якої проходить 60-70, а в окремі роки до 80 % загального річного стоку річки. Витрати води річки в районі Києва коливаються від 200 до 25000 м³/с.

Від м. Лоєв до Київського водосховища Дніпро тече в дуже широкій долині зі схилами, що непомітно зливаються з прилеглою місцевістю. У північній частині Київського водосховища ширина долини досягає декількох десятків кілометрів, зливаючись з навколишніми болотами і долиною Прип'яті. Далі долина Дніпра звужується, проте схили неясно виражені. Біля с. Лютеж і нижче правий схил досягає висоти 30-50 м і долина річки значно звужується: у м. Вишгород і с. Межигір'я правий схил упритул підходить до водосховища. Нижче гирла Десни долина Дніпра дуже широка.

Між Кременчуком і Дніпропетровськом, де розташовано Дніпродзержинське водосховище, долина Дніпра місцями звужується до 2 км або розширюється до 13 км. Від Дніпропетровська до Запоріжжя долина річки вузька, з високими корінними берегами, зайнята штучно створеним озером (Запорізьке водосховище). Нижче Запоріжжя долина річки знову розширюється, досягаючи 10 км в пригирловій частині.

На незарегульованих ділянках Дніпра є заплава змінної ширини. Нижче Нової Каховки ширина заплави до 4-6 км. Біля Херсона річка вступає в низьку піщану долину, на заплаві якої розташовуються Херсонські плавні шириною до 10 км.

На більшому своєму протязі русло Дніпра звивисте, його переважаюча ширина коливається від 200-300 м на півночі України до 500-600 м на півдні держави; переважаючі глибини від 4-5 до 4-7 м. Швидкість течії коливається від 0,3 до 1,2 м/с на ділянці до гирла Десни; переважаюча швидкість течії на розміщених нижче ділянках близько 0,6-0,7 м/с.

В межах України на Дніпрі створено шість великих водосховищ (табл. 1) із площами водної поверхні від 410 до 2250 км ².

До створення каскаду водосховищ рівневий режим Дніпра характеризувався яскраво вираженою високою весняною повінню, низьким стоянням рівня в літню і зимову межені і невисокими осінніми паводками. Річна амплітуда коливань рівня на середньому і нижньому Дніпрі досягала 6-10 м (у багатоводному 1931 р.).

Каскад водосховищ корінним чином змінив рівневий режим річки. Водосховища знижують пік весняної повені, а в решту частини року в нижніх б'єфах гребель середні рівні змінюються незначно. Велику частину року гідроелектростанції працюють на покриття піків навантаження енергосистеми, здійснюючи добове і тижневе регулювання стоку. Рівневий режим Дніпра придбав озерні риси.

Введення в лад Дніпрогесу поклало початок здійсненню системи комплексного використання водних ресурсів Дніпра: як джерело електроенергії для об'єднаної південної енергосистеми, створення глибоководного шляху від гирла Прип'яті до Чорного моря, інтенсивного розвитку зрошуваного землеробства, особливо на півдні України, водопостачання, розвитку рибного господарства і боротьби з повенями.

2.2 Дніпро (до зарегулювання його стоку)

В історичному аспекті формування гідрологічного, гідрохімічного і гідробіологічного режимів Дніпра умовно можна розділити на два періоди:

1) Дніпро до створення на ньому водосховищ;

2) будівництво каскаду водосховищ як специфічних водних об'єктів, що відрізняються по комплексу гідрологічних, гідрохімічних і гідробіологічних характеристик від річок, на базі яких вони виникають, і озер, до яких наближаються за сукупністю своїх особливостей [2].

Умовність цього поділу, в першу чергу, визначається тим, що водосховища на Дніпрі створювалися в період, що охоплює більше 40 років, починаючи з 1931 р. (спорудження греблі Дніпрогесу), і завершуючи 1976 р. (заповнення Канівського водосховища). Будівництво кожного з дніпровських водосховищ, що відносяться за прийнятою класифікацією М.А. Фортунатова до гігантських і надгігантських, робило суттєвий вплив на формування гідрологічного, гідрохімічного і гідробіологічного режимів не тільки на ділянці його створення, але й на функціонування розташованих нижче відрізків річки і створених раніше водосховищ.

Як видно з даних табл. 2, на всьому протязі річки вода Дніпра значно розрізнялася за граничними величинами хімічних інгредієнтів, що визначалося рядом чинників. Важливу роль грали відмінності складу вод основних джерел живлення річки - талих вод у період весняної повені, в меншій мірі літніх і осінніх дощів, ґрунтових вод. Не менше значення мала велика протяжність річки, що протікає по різних фізико-географічних зонах. Відмінності в складі вод на різних ділянках річки зумовлювалися також сезоном року, хімічним складом підстилаючих дно ґрунтів (по довжині річки підзолисті ґрунти змінялися чорноземами, а потім каштановими ґрунтами; зустрічаються солончаки, крейдяні утворення та ін.), різною якістю водних мас впадаючих приток, впливом території водозбору і розташованих на ній ландшафтів, міст і населених пунктів.

Хімічний склад води Дніпра формується в основному на верхній ділянці річки (до Києва) під впливом природних умов цього регіону і впадаючих тут приток, в основному Прип'яті й Десни, в меншій мірі річок Березина і Сож. Частка впливу кожної з приток значно коливається за роками і залежить від водності року.

Водні маси Прип'яті й Десни грали важливу роль у визначенні концентрації у воді Дніпра азоту, фосфору, заліза та інших елементів. Наприклад, стік розчиненого заліза річки на 1/3 формувався за рахунок вод Прип'яті, мінерального азоту - за рахунок верхньої ділянки Дніпра і Прип'яті. Значно менший вплив у зв'язку з невеликими об'ємами води робили на Дніпро інші його притоки, що впадають у річку в її середній і нижній течії [4]. В цілому надходження біогенних і органічних речовин з площі водозбору верхнього Дніпра, де формується 87 % всього водного стоку річки, характеризується [3] достатньо великими величинами, зокрема: 26-51 тис. т мінерального і 26-34 тис. т органічного азоту; 1,8-2,4 тис. т мінерального і 1,6-3,4 тис. т органічного фосфору; 16-20 тис. т заліза; 87-202 тис. т кремнію; 360-430 тис. т органічного вуглецю; 2-4 тис. т важких металів. Стік цих речовин з площі водозбору зростає в багатоводні і знижується в маловодні роки.

Величина мінералізації дніпровської води (табл. 2) коливалася в значних межах і залежала від ділянки річки, об'єму стоку, водності і сезону року. Мінімальними величинами мінералізації, жорсткості води і вмісту різних іонів характеризувалися води Дніпра в період весняної повені за рахунок розбавлення талими водами.

Домінуючими іонами сольового складу води Дніпра на всьому його протязі і у всі сезони року були гідрокарбонат НСО₃- (42-45 % екв.) і Са²⁺ (30-35 % екв.). За величиною мінералізації і іонним складом дніпровська вода, згідно класифікації поверхневих вод О.А. Альокіна, відноситься до гідрокарбонатного класу групи кальцію (гідрокарбонатно-кальцієва другого типу).

Вміст розчиненого кисню і ступінь насичення ним води в річці значно коливалися. Мінімальний вміст розчиненого кисню і високий зміст СО ₂ по всій течії річки, крім її нижньої ділянки, спостерігалися в зимовий період під льодом. Це пояснюється припиненням доступу атмосферного кисню і значним пониженням утворення його в процесі фотосинтезу, який взимку здійснюється тільки в поверхневому шарі на межі розділу лід/вода.

Крім того, в зимовий період у живленні річки значно збільшувалася відносна частка ґрунтових вод, як правило, збіднених киснем. Найбільш істотний дефіцит кисню у воді Дніпра спостерігався в суворі зими на верхніх ділянках річки за рахунок надходження вод Прип'яті і Десни, що стікає з поліських боліт, а також на середньому Дніпрі під впливом надходження знекиснених вод верхніх ділянок. Дефіцит кисню під льодом був основною причиною зимових заморів риби.

Оптимальними показниками газового режиму і відсутністю зимових заморів характеризувалися води нижнього Дніпра, що пояснюється наявністю великої кількості відлиги, що руйнує льодовий покрив.

У безльодовий період вміст кисню у воді Дніпра був достатньо високим. Падіння концентрації його спостерігалося лише нижче міст і населених пунктів у зв'язку зі скиданням стічних вод. Це зниження носило локальний характер і не робило суттєвого впливу на формування якості води в річці [2].

В цілому до зарегулювання стоку Дніпра і створення каскаду водосховищ, тобто до початку 60-х років, у зв'язку зі значно меншими масштабами водокористування і скидів, вода в річці характеризувалася високою якістю і використовувалася для всіх потреб водоспоживання і яких-небудь серйозних перешкод у господарському і рекреаційному використанні її ресурсів не виникало.

2.3 Гідрологічний режим водосховищ

Будівництво в басейні Дніпра каскаду водосховищ із загальною площею дзеркала 6974 км² (рис. 2, табл. 3) виявилось причиною значної зміни гідрологічного режиму річки.

У водосховищах різко знизилася швидкість течії води - від переважаючих у Дніпрі швидкостей течії 0,6-0,8 м/с до 0,3-0,02 м/с у водосховище, а також інтенсивність турбулентного перемішування води. Залежно від морфометрії і положення в каскаді водосховища, а також сезону року в 5-24 рази зменшилися водообмін і проточність, що зумовило створення застійних зон.

Не дивлячись на значне зростання глибин у водосховищах у порівнянні з річкою, в результаті відстоювання води посилилось осадження зважених частинок. Це поліпшило освітленість глибших шарів водної товщі, оптимізувало умови світлового режиму для розвитку фотосинтезуючих організмів і протікання фотохімічних процесів [5].

Уповільнення течії й утворення малопроточних ділянок сприяли також зміні температурного режиму водних мас за рахунок їх прогрівання в літній період на мілководих ділянках, що займають до 40 % площі водосховищ. Річний хід температури води у водосховищах відбиває зміни температури повітря, але відбувається плавніше. Звичайно в березні середньомісячна температура води у водосховищах складає 0,1-1,7 °С, у квітні 4,5-8,3 °С, в травні 13,5-16,5 °С, в червні 19,1-20,9 °С, в липні 20,3-23,3°С. Найбільших добових значень (26,2-31,8°С) температура води звичайно досягає в липні - першій половині серпня. Середні місячні її значення в серпні 19,3-23,1°, вересні - 14,9-19,8 °С, жовтні 7,4-14,8 °С, листопаді 2,5-9,2 °С і грудні 0,0-4,4 °С [5].

Меридіональне розташування водосховищ зумовило збільшення температури води від верхнього Київського водосховища до пригребельної частини нижнього Каховського. Це збільшення в різні місяці коливається від 0,2 до 7,4 °С. Умови турбулентного перемішування води сприяють вирівнюванню температури по довжині і ширині водоймища, особливо у верхніх ділянках водосховищ.

При швидкостях течії менше 0,3-0,2 м/с і хвилюванні до 2-3 балів, що типово для дніпровських водосховищ, спостерігається зміна температури води по глибині. Влітку в тиху сонячну погоду температура води на поверхні на 2-4 °С вище, ніж на дні, взимку - навпаки. Штормові збурення водних мас сприяють рівномірному розподілу температури по глибині водоймища.

2.4 Загальна гідрохімічна характеристика водосховищ

В результаті будівництва водосховищ змінився і хімічний склад води. Цьому разом зі зміною гідрологічних характеристик річки сприяли й інші чинники, зокрема затоплення великих територій ландшафту, зокрема ділянок, зайнятих раніше населеними пунктами, високопродуктивними чорноземами, заплавними сінокісними лугами, пасовищами, біогенні й органічні речовини яких інтенсивно поступали у воду. Так, при будівництві водосховищ на Дніпрі затоплено лугів близько 150 тис. га, пасовищ близько 76 тис. га. У зв'язку з цим у каскад дніпровських водосховищ в перші роки їх становлення, за даними А.І. Денисової, за рахунок розкладання рослинності, що потрапила в зону затоплення, і контакту з ґрунтом поступили 134 тис. т органічного вуглецю, 42 тис. т азоту, 2,0 тис. т фосфору, що по азоту і фосфору відповідає приблизно їх річному надходженню з водою Дніпра. Це так званий чинник затоплення, вплив якого найістотніше позначився на формуванні гідрохімічного режиму кожного з водосховищ в перші 5-7 років їх існування.

Важливу роль у формуванні сучасного гідрохімічного режиму водосховищ зіграла значна інтенсифікація використання їх водних і біологічних ресурсів у зв'язку з розвитком промисловості і сільського господарства країни, оскільки басейн Дніпра охоплює територію з населенням понад 50 млн. чоловік і з високою його щільністю, високорозвиненою багатогалузевою промисловістю, інтенсивним рівнем сільськогосподарського виробництва і урбанізації території.

Для ілюстрації впливу інтенсифікації господарської діяльності людини в басейні Дніпра на формування гідрохімічного складу його вод можна навести деякі цифри. Так, якщо в 1962 р. в каскад дніпровських водосховищ з водозбірної площі потрапило 21,7 тис. т азоту, то в 1972 р. ця цифра вже склала 201,8 тис. т [9] і має тенденцію до подальшого збільшення у зв'язку з хімізацією сільського господарства, зростанням зрошуваного землеробства (з 1 га зрошуваних земель щорічно виноситься до 1,5 кг азоту і до 0,5 кг фосфору) [2].

У формуванні гідрохімічного режиму водосховищ важливе значення мало руйнування природного біоконтуру заплави річки, що склався протягом багатовікового періоду її існування. Йдеться про прибережні чагарники деревно-чагарникової і трав'янистої лугової рослинності заплави, що грають роль біофільтра.

Певну роль у формуванні гідрохімічного режиму на перших етапах становлення водосховищ зіграло й переформовування берегової лінії в результаті обвалення берегів (абразія берегів). Так, на порівняно невеликому для каскаду Запорізькому водосховищі середній змив ґрунту в перші роки існування складав приблизно 200 м³ на 1 пог. м берега, а швидкість розмиву в середньому 7,5 м/рік.

Аналогічні явища мали місце й на інших водосховищах [6].

На формування хімічних показників води водосховищ значний вплив роблять і надходження у водоймище з еродованих земель: приблизно з 1 млн. га еродованих земель водозбірного басейну Кременчуцького водосховища залежно від водності року у водоймище виноситься від 55 до 100 тис. т ґрунтового дрібнозему, що містить значні об'єми азоту, фосфору, органічного вуглецю та інших речовин. Загальна величина змиву верхнього ґрунтового шару складає за весняний період в умовах Лісостепу до 10 т із 1 га. По мірі становлення режиму водосховищ істотну роль у формуванні хімічного складу води починають грати внутрішньо-водоймові процеси, пов'язані з гідродинамікою і турбулентною дифузією водних мас, стічними і вітровими переміщеннями води, із замулюванням дна і рухливістю донних відкладень, що акумулюють великі запаси біогенних і органічних сполук, з мілководістю водосховищ і коливаннями рівня води в них в результаті використання її запасів.

В цілому формування гідрохімічного режиму незарегульованих ділянок Дніпра і його водосховищ, що залишилися, як найважливішої передумови якості води й біопродуктивності, - процес складний, багатофакторний, залежний від комплексу природних, біологічних і антропогенних чинників. Проте основним моментом є та обставина, що у водосховищі, в порівнянні з річкою, змінений тип кругообігу речовин: у річці - транзитний стік, у водосховищі - майже замкнутий кругообіг.

Наслідком цих перебудов з'явилися суттєві зміни гідрологічних і хімічних показників водних мас, а також гідробіологічного режиму, глибокі порушення функціонування водних екосистем, які склалися в річці в ході еволюції біосфери екологічної рівноваги. Це, в свою чергу, стало причиною виникнення ряду негативних наслідків, що особливо загострилися у зв'язку з посиленням масштабів використання природних ресурсів і впливу антропогенного чинника на формування якості води і біологічної продуктивності водосховищ [3].

Основні інгредієнти хімічного складу і якості води окремих водосховищ. Формування хімічного складу природних вод і їх якості у водосховищах - процес складний, багатогранний, такий, що змінюється як у часі (в багаторічному і сезонному аспектах), так і в просторі, тобто по-різному в окремих водосховищах і на їх різних ділянках.

Це зумовлено географічним положенням водосховищ, їх віддаленістю один від одного, кліматичними особливостями місцевості, метеорологічними умовами року (водність, температура повітря і води, кількість опадів, сонячних днів і ін.), особливостями гідрологічного режиму (табл. 2), положенням водосховища в каскаді, його віком, типом навколишнього ландшафту, інтенсивністю і характером господарського використання водних і біологічних ресурсів водосховища, ступенем його забруднення і євтрофування. У зв'язку з цим кожне з дніпровських водосховищ відрізняється певною специфічністю гідрохімічного режиму, що значною мірою зумовлює його гідробіологічні характеристики і рибопродуктивність (табл. 4).



3. Загальна характеристика Київського водосховища

Водосховище виникло в 1965-1966 рр.. за греблею, що перегородила верхню ділянку Дніпра вище Києва в районі с. Вишгорода. Воно розташоване по Дніпру - від Вишгорода до с. Дніпрове, по Прип'яті - від гирла до м. Чорнобиля та по Тетереву - від гирла до с. Богдани. Площа водосховища перевищує 92 км², довжина - близько 110 км, найбільша ширина - 12 км, в деяких місцях - до 3 км. Найбільші глибини (до 15 м) знаходяться біля греблі, середня глибина (4,1 м) і мілководдя (до 2 м) займають майже половину всієї площі водосховища.

Територію Київського водосховища можна розділити на декілька ділянок, кожен з яких має специфічні риси. Так, дніпровський плесо, що знаходиться вздовж русла Дніпра вище злиття Дніпра та Прип'яті, дуже мілководне. Це ж властиво і прип'ятского плесу, що тягнеться вздовж русла Прип'яті вище її гирла. Верхні, або руслові, частини даних плес являють собою власне річки з дещо уповільненим перебігом і підвищеним рівнем води. За своїми особливостями вони мало відрізняються від ділянок Дніпра і Прип'яті, розташованих вище зони водосховища.

Нижні, розширені частини плес мають озерообразний характер. Їх мілководні ділянки (до 3 м) рясно заростають вищої рослинністю і водоростями. Води прип'ятського плеса відрізняються від вод дніпровського кольором у зв'язку з підвищеним вмістом гумінових речовин. Тетерівський плесо також мілководне. Але вплив вод Тетерева на водний режим, а також рослинний і тваринний світ водосховища менш відчутний, ніж Дніпра та Прип'яті. Це обумовлено різною водністю кожної з названих річок. З водами Тетерева в водосховище вноситься певна кількість речовин органічного походження з побутових і промислових стоків, що викликають "цвітіння" води.

Основний плесо водосховища, що знаходиться нижче місця злиття Дніпра з Прип'яттю, можна розділити на три частини. Нижньою межею верхньої частини основного плеса є с. Страхолісся. Тут мілководдя глибиною до 3 м займають майже 3 / 4 всієї площі. Вони рясно заростають вищої рослинністю і нитчастих водоростями. Ця частина основного плеса знаходиться під великим впливом вищерозміщених дніпровського і прип'ятського плес. Ось чому багато властивостей моди по лівій стороні схожі з властивостями дніпровських, до по правій - прип'ятських вод.

Нижньою межею середній частині основного плеса є Рудня-Толокунська. Ділянка глибоководний. Площі з глибинами до 3м становлять трохи більше 1/3 площі. Властивості води залежать від змішування вод верхньої частини основного і Тетерівського плес.

Нижня частина основного плеса, що тягнеться від с. Рудня-Толокунська до греблі, найбільш глибоководна. Мілководдя становлять незначну частину, тому рослинність розвивається слабо.

Протягом року рівень води водосховища змінюється. Він знижується з січня до середини березня, потім у результаті надходження паводкових вод підвищується до середини квітня, після чого знову падає протягом квітня - червня. Його підвищення спостерігається лише на початку зими, що обумовлено осінніми дощами, а потім рівень води знову знижується.

Залежно від режиму рівнів у водосховищі розрізняють осушуваних зону та зону постійного затоплення. У межах осушуваної зони виділяють дві підзони. Підзона тимчасового затоплення виражена тільки у верхній частині водосховища. Вона затоплюється з середини березня до кінця червня. На її території розвивається лугова рослинність. Сюди виходять для нересту риби, тут рясно розвиваються тваринні та рослинні організми, які після спаду води скочуються на водосховище, істотно впливаючи на життєдіяльність різних його організмів і якість води. Підзона тимчасового осушення розташована нижче попередньої. Ці території звільняються від води тільки на початку вересня у зв'язку з осіннім зниженням її рівня. Вони заростають переважно земноводною рослинністю.

Водообмін у водосховище здійснюється 9-12 разів на рік залежить від обсягу води, що надходить із Дніпра та Прип'яті, період паводку (квітень - травень) водосховище мало відрізняється від річки. Лише з встановленням літньої межені в Дніпрі кінець червня - липень) проточність водосховища знижується воно приймає озерообразний вигляд. Швидкість водообміну червні - липні впливає на розвиток "цвітіння" води: при гарній проточності в поєднанні з малою похибкою водної маси і з деякими іншими факторами "цвітіння" води розвивається в меншій мірі, ніж при слабкій проточності і хорошою прогреваемості водної маси. Характерною особливістю Київського водосховища, розташованого вище за всіх інших дніпровських водосховищ, є те, що навесні виникає велика різниця рівнів між нею частиною водосховища і його основним плесом, яка може досягати 1,5-2 м. Влітку вода прогрівається до 20-24 ° С. Крижаний покрив встановлюється в грудні - січні і тримається до середини або кінця березня.

Притоки:

Тетерів. Річка вливається в Київське водосховище з правого боку, нижче гирла Прип'яті. Довжина Тетерева - 385 км. Він бере початок поблизу о. Лисогірка Житомирської області, де є невеличкий струмок. У верхній течії річки дно і береги скелясті, в середньому і нижньому - піщані, у зв'язку з чим русло непостійне. Ширина його в верхів'ї становить 3-10 м, в середній і нижній течії - до 40-100 м, а в гирлі - до 200 м. У верхній течії переважають круті, високі береги, у нижній частині - низькі, затоплені. Майже до Радомишля протягом Тетерева швидке, в окремих місцях є перекати й навіть водоспади. Більш спокійний плин в нижній частині річки. Вище м. Житомира в неї впадають три притоки - Гнилоп'ять, Чуйка і Лісова Кам'янка. З них найбільш значна Гнилоп'ять (99 км), яка характеризується високою швидкістю течії. Більш спокійно тече ліва притока - річка Ірша (128 км), а також правий - Здвиж (145 км). В даний час їх русла в багатьох місцях перегороджені греблями, вище яких утворилися водосховища і ставки.

У Тетереві та його притоках мешкають щука, плотва, ялець, головень, язь, ян, червоноперка, жерех, вівсянка, лин, підуст, піскар, уклея, бистрянка, густера, лящ, гірчак, карась, голець, в'юн, щиповка, _ окунь, йорж, минь, бичок-пісочник і деякі інші риби. Найбільш численні плотва, ялець, верхівка, уклея, густера, піскар і окунь.

Ірпінь. Довжина річки - 162 км. Її початок знаходиться в Житомирській області. У верхній течії в руслі Ірпеня виявляються кристалічні породи, течія швидка. В середній і нижній течії він являє собою типову рівнинну поліську ріку з уповільненим спокійним плином. Ширина русла - 5-12 м.

Біля річки широка заплава, на якій розташовані озера і болота. Частина їх нині осушена, русло в багатьох мостах перетворено в канал. У зв'язку із значним підйомом рівня води в Київському водосховищі в гирлі Ірпеня насипана дамба, яка оберігає від затоплення заплаву річки. Води викачуються насосами в зону водосховища.

Притоками Ірпеня є Унава (87 км), Буча (36 км) та ін. У руслі Ірпеня зустрічаються плотва, головень, краснопірка, лящ, гірчак, верхівка, піскар, уклея, бистрянка, густера, бичок-пісочник. Найбільш поширені плотва, бистрянка та гірчак. У затоках виявлені щука, карась, короп, окунь [7]

3.1 Флора та фауна Київського водосховища

Бесхлорофільні мікроорганізми. Важливою ланкою водних екосистем Дніпра та його водосховищ є бесхлорофілльние мікроорганізми - бактерії, водні гриби, дріжджі, актиноміцети, лишайники. Багатий і різноманітний світ невидимих мешканців, але найбільш численні і функціонально активні бактерії і водні гриби. У воді Дніпра можна знайти майже всіх представників систематичних і фізіологічних груп бактерій, які зустрічаються в повітрі, ґрунті, на рослинах і тваринах. Однак ця надходить ззовні мікрофлора, що отримала назву аллохтонной, найменш специфічна і становить лише невелику частину загального числа власного, або автохтонного, микробиального населення водоймища.

Водні бактерії населяють всі основні екологічні ніші водоймища - водну товщу (бактеріопланктон), донні відкладення (бактеріобентос), занурені у воду предмети та рослини (бактеріофітон), поверхневу плівку на кордоні води і повітря (бактеріонейстон). Розміри більшості водних бактерій коливаються від 1 до 5 мкм. Форма їх різноманітна - коки, палички, спірили, вібріони та інші.

Мікро-і макроскопічні водорості. У Дніпрі і його водоймищах мешкають представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелених (В останні роки їх стали називати ціанобактеріями і відносити до фотосинтезуючим бактеріям), діатомові, зелені, дінофітових, евгленовие, желтозеление, золотисті, кріптофітовие. Особливо різноманітні за кількістю зазначених видів зелені водорості. З числа останніх інтенсивно розвиваються вольвоксовие, протококковие, улотріксовие, зігнемовие, десмідиєві водорості.

Фітопланктон. Найбільш численною і динамічною групою водоростей у Дніпрі та його водосховищах є фітопланктон, представлений мікроскопічними одноклітинними, ценобіальнимі, колоніальними і багатоклітинними організмами, вільно польоті, в водної товщі. Залежно від розмірів клітин організми фітопланктону підрозділяються на дрібні (діаметр клітин дорівнює або менше 15 мкм, об'єм близько 1000 мкм³) і великі (діаметр більше 15 мкм, об'єм понад 1000 мкм³).

Вертикальний і горизонтальний розподіл фітопланктону у водосховищах дуже нерівномірний і змінюється під впливом метеорологічних, гідродинамічних (вітрові та стічні переміщення води) і біологічних факторів, а також у результаті добових ритмів вертикального переміщення і виїданням водоростей. Як правило, особливо при сприятливих метеорологічних факторах, більш високі показники видового різноманіття, чисельності та біомаси водоростей характерні для поверхневого, добре освітлюється шару води, який отримав назву фотіческом. Товщина шару фотіческом в дніпровських водосховищах нестабільна і найчастіше коливається від 0,5 до 3,5 м, підвищуючись при збільшенні прозорості води.

Фитобентос. Фітобентос Дніпра та його водосховищ характеризується значною різноманітністю як за кількістю представляють його видів, так і за показниками їх кількісного розвитку. У складі водоростей, що розвиваються на межі розділу вода / донні відкладення, залежно від водосховища і сезону виявляється різна кількість їх видів та внутрішньовидових таксонів: у Київському - 181, в Кременчуцькому - 128, в Каховському - 88.

У складі фітобентосу найбільш різноманітно представлені мікроскопічні види діатомових, зелених і синьо-зелених водоростей. Показники чисельності і біомаси фітобентосу значно змінюються по роках в залежності від особливостей водосховищ та їх окремих ділянок, метеорологічних умов і сезону, характеру донних відкладень. Так, в Кременчуцькому водосховищі біомаса фітомікробентоса коливається в межах 0,096-4,2 г/м², складаючи в середньому 0,85 г/м². Вона може підвищуватися до 17,5 г/м², наприклад в перші роки затоплення водосховищ. По Київському водосховищу показники біомаси мікрофітобентоса складають 5,3-11,4 г/м².

У процесі фотосинтезу водорості фітомікробентоса виділяють на добу 0,4-0,6 г О₂/м². У водоймі цей кисень використовується для аерації придонних шарів води.

Не менш важливу функцію виконують у водоймах водорості-обрастателі (періфітоном). До періфітоном відносять специфічну угруповання організмів, що поселяються на вищих водних рослинах, підводних спорудах, каменях та інших поверхнях, що піднімаються над дном.

Водоростям періфітоном водосховищ зазвичай притаманне велике видове різноманіття: наприклад, у Київському водосховищі число їх видів та внутрішньовидових таксонів досягає 397, в Кременчуцькому - 467.

Переважають у складі періфітоном діатомові, зелені, рідше - Синезій-ление. Розподіл періфітоном в цілому по водоймі і окремим рослинам неоднорідне.

Середня біомаса водоростей періфітоном становить у спільнотах повітряно-водної рослинності 11-65 г/м 2, зануреної - 13-208, з плаваючими листками - близько 5 г/м 2. Разові запаси періфітоном вельми істотні. Наприклад, в Кременчуцькому водосховищі влітку вони досягають близько 5000 т в сухій речовині.

З водоростей - мешканців мілководних зон дніпровських водосховищ найбільш широко відомі макроскопічні форми зелених нитчастих водоростей (кладофора, едогониум, спірогіра тощо), в літній період утворюють прикріплені до субстрату або свободноплавающие "килими", дерновини і скупчення, де біомаса досягає до 1-5 кг/м². Розвиваючись в значній кількості і на великій площі водосховища (наприклад, у Київському - близько 5 тис. га, або 13 % площі мілководь), зелені нитчасті водорості, як і водорості інших екологічних груп, відіграють важливу роль у функціонуванні водних екосистем водойм.

Вищі водні рослини Дніпра та його водосховищ. Краса дніпровських пейзажів багато в чому визначається багатством обрамляють водосховища рослинних угруповань. На різних ділянках Дніпра до зарегулювання і в різні роки існування водоймищ виявляли 64 види вищих водних рослин - макрофітів. Будівництво водосховищ зробило істотний вплив на водну і прибережну рослинність Дніпра та його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, в результаті чого видовий склад і число видів рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінилися. В даний час у кожному з водосховищ виростає кілька десятків видів вищих водних рослин, але особливих відмінностей в кількості представлених видів не відзначено. Основними компонентами водних угруповань дніпровських водосховищ є приблизно 30 видів рослин.

Водна і прибережна рослинність розвивається на мілководних ділянках (з глибинами до 2 м), характерних для багатьох водосховищ рівнинних річок СРСР, у тому числі і для дніпровських, які заростають досить інтенсивно. Найбільш істотну роль у формуванні заростей вищих водних рослин відіграють: морфологія водосховища, характер берегів і їх переробка, режим заповнення та коливання рівнів води, хімічний склад води і донних відкладень.

...