Характеристика морфогенетичних особливостей і агрономічного потенціалу дерново-підзолистого ґрунту

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Курсовий проект

з навчальної дисципліни

“Ґрунтознавство з основами геології”

на тему:

Характеристика морфогенетичних особливостей

і агрономічного потенціалу дерново-підзолистого ґрунту

Зміст

Вступ

1.Природні умови господарства або грунтово-кліматичної зони

1.1 Клімат

1.2 Рельєф

1.3 Рослинність

1.4 Материнські породи

2. Процес ґрунтоутворення

2.1 Генетико-морфологічна будова

2.2 Гранулометричний склад ґрунту

2.3 Фізико-хімічні властивості

2.4 Гумусовий стан ґрунту

2.4.1 Розрахунок балансу гумусу у ланці сівозміни

2.5 Заходи, спрямовані на підвищення родючості ґрунту

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Ґрунтознавство -це наука про ґрунти, їх утворення, склад, властивості, закономірності поширення, формування та розвиток головної властивості - родючості, про найраціональніше використання ґрунту. Воно вивчає ґрунт як природне тіло, як засіб виробництва, предмет людської праці та її продукт.

Як основний засіб виробництва в сільському господарстві ґрунт має такі важливі особливості: незамінність, обмеженість, не переміщення у просторі та родючість.

З появою ґрунтознавства виникла необхідність наукового визначення його предмета - ґрунту. Існуючі до даного часу визначення були непридатні, бо не характеризували специфіку ґрунту як самостійного тіла природи, або не відображали в повній мірі його найбільш важливі властивості.

Перше наукове визначення ґрунту дав В.В.Докучаєв. Відкинувши речовинну основу ґрунту він підкреслює його функціональні зв'язки: «Ґрунти - це вічно змінювані функції від: клімату (вода, температура, кисень повітря та ін.); материнських гірських порід; рослинних і тваринних організмів - особливо нижчих; рельєфу і висоти місцевості і нарешті; ґрунтового, частково і геологічного, віку країни» (1899).

Ідеї В.В.Докучаєва знайшли подальший розвиток в уявленнях В. І. Вернадського про ґрунт як біомінеральну («біокосну») динамічну систему, яка перебуває в постійній матеріальній та енергетичній взаємодії із зовнішнім середовищем, системі, яка частково замкнена біологічним кругообігом речовин.

Основна властивість ґрунту, що відрізняє його від мертвої геологічної породи - родючість. Ґрунт - це частина біосфери, тієї оболонки Землі, яка насичена живими організмами, які використовують енергію сонячного проміння і створюють органічні сполуки із вуглекислоти, повітря, води і поживних речовин ґрунту.

Родючість - це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати їх кореневі системи достатньою кількістю повітря, тепла для нормальної життєдіяльності і створення врожаю.

1.Природні умови господарства або грунтово-кліматичної зони

1.1 Клімат

Клімат - помірно континентальний з теплим вологим літом і м'якою зимою. Західна частина Полісся знаходиться під впливом вологого атлантичного повітря, східна - під впливом більш континентального арктичного. Континентальність клімату збільшується в напрямку із заходу на схід.

Сумарна річна радіація становить 380-420 кДж/см. Величина радіаційного балансу за рік коливається в межах 167-176 кДж/см. Середньорічна температура 5-7 С° (знижується з заходу на схід), кількість днів з температурою понад 10°С 140-160. без морозний період триває 170-175 днів. Тривалість снігового періоду до 120 днів.

Зволоження надмірне. Річна кількість опадів становить 560-550 мм, більшість яких (400-450 мм ) випадає в теплий період року з квітня по жовтень. Для зони характерне високий рівень підгрунтових вод.

Характерною особливістю кліматичних умов Полісся є суми опадів за рік над випарованістю вологи, що зумовлює промивний тип водного режиму, а на понижених ділянках - заболочування, особливо на заході Полісся.

Таблиця 1.- Кліматичні показники

Середня температура повітря, °С	Середня кількість опадів, мм	Сума активних температур (вище 10 °С)	Гідротермічний коефіцієнт (ГТК)
річна	січня	липня	річна	за період з температурою вище 10 °С
6-7° С	-6,2°С	+18°С	550-560 мм	390-400 мм	2400-2600°С	1,1 - 1,5

1.2 Рельєф місцевості

Територія Українського Полісся - слабодренована рівнина з дуже розвиненим мезорельєфом у вигляді моренних горбів, гряд, піщаних дюн і валів. У західній частині сучасний рельєф характеризується нерівністю поверхні крейдяних відкладів, які утворюють великі горби. В пониженнях між ними рельєф мандрований, слабохвилястий.

В межах Українського кристалічного розвинутий типовий моренно-зандровий ландшафт. Підвищені території, що вкриті супіщаними флювіогляціальними відкладами, являють собою одноманітні рівнини з окремими моренними горбами, камами й озами.

Знижені зандрові рівнини мають слабохвилястий, пологий грядово-дюнний рельєф у вигляді піщаних дюн, гряд, холмів і увалів. Такі форми рельєфу розвинуті також на надзаплавних терасах рік і в міжріччях. Характерною рисою низинних ділянок є наявність западин них форм рельєфу різних розмірів і глибини.

Будова поверхні денудаційних територій визначається складом порід. Поряд з рівними ділянками зустрічаються хвилясті, горбисті, грядові місцевості. На карбонатних породах розвинуті карстові утворення у вигляді воронок, провалів та інших форм.

Пасма і височини добре виділяються за рельєфом. На вододілах панує моренно-зандровий горбистий, місцями слабохвилястий рельєф. Льодовикові води залишили багато прохідних або мертвих долин, вкритих флювіогляціальними відкладами. Найбільш знижені їх частини зайняті великими торфовищами.

На терасах переважає зандровий, слабохвилястий рельєф. Великі підвищені острови лесу подекуди дуже еродовані і мають глибоко розчленований яружний рельєф. В інших терасових місцях - монотонні рівнини з чисельними мікро западинами.

1.3 Рослинність

В зоні Полісся поширені три типи природної рослинності: ліси, болота і луки. Лісова рослинність значною мірою знищена. Більшою мірою зберігся трав'яний покрив, хоча й він дуже змінений.

Серед лісової рослинності 57% припадає на соснові ліси, 21% - дубові, 10% - березові, 6% - вільхові. За геоморфологічною приуроченістю, трофністю, вологістю та рослинністю серед борів виділяють: сосняки лишайником, зеленомошні, довгомошні, сфагнові; а за вологістю - сухі, свіжі, вогкі, сирі й заболочені.

По окраїнах боліт при затопленні з поверхні трапляються заболочені типи лісу. Тут суцільний сфагновий покрив помітно пригнічує розвиток деревостану.

Під шпильковими лісами трав'яна рослинність розвинута слабо. Вони часто поширені на піщаних грунтотворниих породах східної частини Полісся.

Більшу частину зони вкривають, мішані шпильково-дубові ліси (субори). У підліску є крушина, бруслина. Травостій представлений: брусницею, буквицею, чебрецем, орляком, медункою.

Діброви мало поширені. У підліску зустрічається крушина, ліщина, брусниці, а в травостані - конвалія, підлісник, ряст, медунка, перестріч.

Березових та вільхових лісів мало.

Лучна рослинність представлена суходільними, низинними і заплавними луками.

На Поліссі зосереджено 50% заболочених земель України, а ліси займають лише 29% території. Верхові болота займають 5% площі зони.

Рослинний покрив низинних боліт різноманітний. За високого рівня підгрунтових вод формуються осокові, осоково-мохові, очеретові та рогозові болота. Рослинність представлена переважно мохами, душицею, осоками, росянками, богульник, журавлина та ін.

На Поліссі поширені дюнні піщані горби, вкриті псамофітною рослинністю, яка представлена різнотравними і злаковими ценозами.

1.4 Материнські породи

Ґрунтотворними породами на Поліссі найчастіше є льодовикові (моренні), нодольодовикові та давно льодовикові відклади, рідше зустрічаються леси, озерні та інші відклади. Як правило, морена залягає на підвищених елементах рельєфу окремими островами або на схилах. Морена Українського Полісся являє собою невідсортовану породу супіщаного та легкосуглинкового гранулометричного складу, містить вкраплення дрібних валунів, твердих кристалічних порід. Це найбагатша за хімічним складом ґрунтотворна порода, на якій формуються найродючіші з групи дерново-підзолистих ґрунтів. У місцях близького залягання крейдяних відкладів утворюється місцева карбонатна морена з уламків вапняків і крейдяних мергелів. Завдяки високому вмісту CaCO, підзолистий процес на цих породах гальмується. За забарвленням морени бувають, як правило, червоно-бурими або жовто-бурими.

У деяких місцях морени мають важкий гранулометричний склад, що спричиняє низьку водопроникність, зв'язність і, в кінцевому результаті перезволоження і оглеєння верхньої частини ґрунтового профілю. Діяльність льодовику призвела до формування таких форм рельєфу, як кучеряві скелі, баранячі лоби, троги. Під дією льодовиків утворилися також, акумулятивні та морені рівнини або ж пасма кінцевих морен у вигляді крутих підвищень великої протяжності. Льодовикового походження є також крутосхилові пасма та друмліни.

Флювіогляційні відклади вкривають численні простори моренно-зандрових рівнин Полісся. За гранулометричним складом вони піщані, супіщані, рідше піщано-суглинкові.

За механічним складом серед дерново-підзолистих ґрунтів переважають супіщані різновиди - 48,2%, піщані та глинисто-піщані складають 37,5%, легкосуглинкові - 11,7%.

Мінеральна частина дерново-підзолистих ґрунтів складає понад 96% їх маси. Вона складена переважно з силікатів, алюмо-, феросилікатів, оксидів, солей і огрганомінеральних сполук. Основними компонентами мінеральної частини ґрунту є силікати, алюмо- і феросилікати .

В складі оксидів мінеральної частини ґрунту звертає на себе увагу розподіл у ґрунтовому профілі оксидів кремнезему, алюмінію та заліза.

Майже всі ґрунтотворні породи Полісся є легкими за гранулометричним складом і переважно не містять карбонатів.

2. Процес грунтотворення

Підзолистий процес відбувається під наметом лісової рослинності за наявності промивного режиму (КЗ > 1), як правило на без карбонатних ґрунтотворних породах і пов'язаний з утворенням (внаслідок переважно грибного розкладу лісової підстилки) органічних кислот, агресивних до мінеральної частини ґрунту. При підзолистому процесі у верхній частині профіля відбувається руйнування ґрунтових мінералів і переміщення продуктів розкладу в нижню частину профілю ґрунту та підгрунтові води. Крім того, відбувається процес лесиважу - дисергації і переміщення з низхідними токами води глинистих часток.

Грубий лісовий опад, захищений від прямих сонячних променів, знаходячись в умовах стійкого зволоження, сприяє розвитку грибної мікрофлори. Тому лісова підстилка розкладається переважно грибами, актиноміцетами і в меншій мірі бактеріями. Гриби виділяють в оточуюче середовище специфічні ферменти, які розкладають лісову підстилку з утворенням СО, НО, амонійних та фосфорнокислих солей, а також специфічних органічних сполук високої дисперсності - типу фульвокислот.

Ґрунтовий розчин, збагачуючись органічними і частково мінеральними кислотами, гідролізує і розчиняє мінерали ґрунту. Алюмосилікати руйнуються переважно живими організмами. Вивільнений кремнезем випадає в осад у формі халцедону і кварцу чи переходить у ґрунтовий розчин. В ґрунті утворюються вторинні глинисті мінерали, кремнекислота, оксиди алюмінію, заліза і частково марганцю.

За умов промивного водного режиму продукти гідролізу та розкладу мікроорганізмів переносяться у нижні генетичні горизонти: гумусо-елювіальний, елювіальний (горизонт виносу), ілювіальний (акумулятивний), далі може бути перехідний до породи горизонт і, як правило, без карбонатна материнська порода.

2.1 Генетико-морфологічна будова ґрунтів

Дерново-підзолистий ґрунт

НЕ	Гумусово-елювіальний горизонт у цілинних ґрунтах має глибину 18-20 см, а в освоєних під ріллю - співпадає з глибиною оранки (20-25 см). сірий, грудкувато-пилуватий, майже безструктурний з характерною здатністю ділитися на плитки. Відмиті від гумусових та глинистих речовин зерна кварцового піску надають горизонту білуватого відтінку; зустрічаються «звуглені» вкраплення, перехід різкий.
Е	Елювіальний горизонт суцільний і глибокий, а на орних землях - вкорочений, за рахунок приорювання його верхньої частини. У верхній частині він брудно-пальовий, дуже слабко гумусований, нижче - білуватий з добре відмитими зернами кварцу, пластинчастий, перехід ясний.
І	Ілювіальний горизонт у верхній частині має клини та гнізда відмитого від залізистих та глинистих плівок піску, глибше - щільний, темно-буро-червоний, грудкувато- чи горіхувато-призматичний.
Ір	Ілювіаційна порода менш щільна, з лінзами та прошарками озалізненого піску жовтого кольору.
Р	Підстиляюча поверхня (моренні суглинки, каоліни, рідше - крейдяні моргелі та кристалічні породи)

2.2 Гранулометричний склад ґрунту

Гранулометричний склад дерново-підзолистих ґрунтів дуже різноманітний у зв'язку з різноманіттям материнських порід, на яких вони утворюються. Але підзолоутворюючий процес викликає значну зміну механічного складу кожної материнської породи в ґрунтових горизонтах. Найбільш тонка мулова фракція зруйнована і продукти розкладання винесені з верхніх горизонтів і накопились в більш глибоких горизонтах. Зміст фракцій фізичної глини також зменшився на верхніх горизонтах і збільшилось в глибоких. Зміст фракцій більш 0,01 мм, навпаки, в верхніх горизонтах більше ніж в більш глибоких горизонтах і особливо збільшується порівняно з материнською породою.

Таким чином, розвиток подзолоутворюючого процесу на суглинистих і глинистих породах призводить до збіднення їх більш тонкими фракціями механічного складу до колоїдної фракції, і до відповідного збагаченню їх більш крупними фракціями. На піщаних породах , навпаки, максимальний зміст тонкої фракції спостерігається в верхніх горизонтах, із глибиною їх кількість зменшується, що пов'язане з накопиченням тонких частинок в процесі ґрунтоутворення.

За механічним складом ґрунти поділяються на такі: піщані, глинисто-піщані, супіщані, легко-, середньо-, важко суглинкові.

Серед дерново-підзолистих ґрунтів переважають супіщані різновиди - 48,2%, піщані та глинисто-піщані складають 37,5%, легкосуглинкові - 11,7%.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються не високою ємністю вбирання, низькою насиченістю обмінними Са і Mg, кислою реакцією і малою буферністю. Найменша величина ємності вбирання спостерігається в елювіальному найбільш вилугуваному горизонті. В ілювіальному горизонті ємність вбирання збільшується бо цей горизонт збагачений на муліколоїди.

Таблиця 2 - Гранулометричний склад ґрунту

Генетичний горизонт	Глибина/ потужність, см	Фракції, %	Фізична глина, %
		1-0,25 мм	0,25-0,05 мм	0,05-0,001 мм	0,01-0,005 мм	0,005-0,001 мм	менше 0,001 мм
Не	10-18	21,26	20,34	24,95	13,89	0,63	2,81	17,33
Е	30-38	3,62	22,48	52,64	17,26	2,80	1,20	21,26
І	86-94	18,46	37,20	13,23	14,39	5,79	9,13	29,31
Ір	146-154	17,42	40,78	18,27	8,79	10,74	4,00	23,53

2.3 Фізико-хімічні властивості ґрунту

Фізичні та водно-фізичні властивості дерново-підзолистих ґрунтів свідчать, що щільність твердої фази переважно залежить від мінералогічного складу і у профілі змінюється несуттєво. Щільність гумусово-елювіального горизонту вища за оптимальну (1,34-1,48), проте менша ніж у нижче лежачих елювіальному і особливо ілювіальному горизонтах, де вона становить - 1,61-1,67 у неоглеєному та 1,42-1,50 г/см3 в оглеєному ґрунті. Аналогічно змінюються величини максимальної гігроскопічності та вологості в'янення.

Результатом такої диференціації є зміни водних властивостей. Так, водопроникність ілювіального горизонту різко знижується порівняно з гумусово-елювіальним. Диференціація водопроникності нерідко призводить до перезволоження НЕ горизонту, а іноді і до його оглеєння. Проте за рахунок нижчих показників вологості в'янення і вищих показників найменшої вологоємкості оглеєні ґрунти краще забезпечені вологою. Отже, водно-повітряний режим дерново-підзолистих ґрунтів нестійкий. Ріст і розвиток рослин на таких ґрунтах значною мірою залежить від частоти дощів і кількості опадів.

Для дерново-підзолистих ґрунтів характерна низька ємність катіонного обміну. Вони бідні на кальцій, магній та поживні речовини. Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки - 4.2 - 5,6.

Дерново-підзолисті ґрунти мають низьку вологоємність, підвищену водопроникність і дуже низьку гігроскопічність.

Таблиця 3 - Водно-фізичні властивості ґрунту

Глибина, см	Щільність г/см3	Загальна пористість %	Максимальна гігроскопічність, %	Найменша вологоємність, %	Вологість в'янення, %
0-15	1,48	43,8	1,50	14,3	2,25
23-33	1,61	39,0	1,50	12,5	2,10
130-140	1,67	37,6	1,80	9,70	2,70

Таблиця 4 - Фізико-хімічні властивості ґрунту

Генетичний горизонт	Глибина/ потужність, см	Гумус,%	Гідролітична кислотність	Сума увібраних основ	Вміст рухомих форм, мг/кг ґрунту
			мекв/100г	N	Р2О5	К2О
Не	0-15	0,87	2,70	6,34	0,14	69,5	77,7
Е	23-33	0,10	1,10	3,85	0,19	Не визн.	Не визн.
І	130-140	0,01	0,98	9,83	0,37	Не визн.	Не визн.

2.4 Гумусовий стан ґрунту

Мінеральна частина дерново-підзолистих ґрунтів складає понад 96% їх маси. Вона складена переважно з силікатів, алюмо-, феросилікатів, оксидів, солей і огрганомінеральних сполук. Основними компонентами мінеральної частини ґрунту є силікати, алюмо- і феросилікати .

В складі оксидів мінеральної частини ґрунту звертає на себе увагу розподіл у ґрунтовому профілі оксидів кремнезему, алюмінію та заліза.

Найбільший вміст кремнезему Si02 спостерігається у поверхневих горизонтах гумусово-елювіальному і елювіальному. В ілювіальному горизонті кількість кремнезему знижується. Накопичення Si02 в горизонтах і відбувається за рахунок виносу з верхніх горизонтів півтора-оксидів алюмінію та заліза.

Максимальний вміст оксиду заліза в неоглеєному (1,69%) і оглеєному (1,55%) дерново-підзолистих ґрунтах спостерігається в ілювіальних горизонтах, що свідчить про накопичення їх в нижній частині профілю. Аналогічно відбувається перерозподіл півтораоксидів алюмінію, вміст яких в ілювіальних горизонтах становить - 5,46 і 8,44% проти 3,25 - 3,66 і 5,80 - 5,83% в елювійованих вище розташованих горизонтах.

Для оксидів кальцію і магнію характерно накопичення в гумусово-елювіальних та ілювіальних горизонтах. Елювіальні горизонти збіднені на ці елементи. Вказана закономірність підтверджує біогенну акумуляцію оксидів СаО і MgO.

Про кількісну сторону підзолистого процесу можна судити за співвідношенням Si02 : R903 в профілі ґрунту. Воно помітно змінюється з глибиною.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються дуже низьким вмістом гумусу (< 2%), який в основному міститься в гумусово-елювіальному горизонті. В елювіальному та ілювіальному горизонтах його кількість різко падає(0,30-0,77%). Під лісом гумус дерново-підзолистих ґрунтів грубий з великою кількістю напіврозкладених і обвуглених речовин. В складі гумусу фульвокислоти переважають над гуміновими кислотами. Співвідношення вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислот, коливається в межах 0,39-0,79. Тому маємо фульватний, або гуматно-фульватний тип гумусу. Такий склад гумусу обумовлює його різко виражений кислий характер, легку розчинність і значну рухомість. Крім того фульвокислоти володіють високою дисперсністю тому не закріплюються в ґрунті і легко вимиваються. Тому води в річках Полісся навесні мають буре забарвлення.

Бідність гумусом обумовлює низький вміст валових і рухомих форм азоту та фосфору. Більша частина азоту міститься в органічній речовині і стає доступним для рослин лише після їх мінералізації.

Валовий вміст калію вищий і коливається в гумусово-елювіальному горизонті в межах 1,11-1,35%. Вміст рухомого обмінного калію знаходиться на рівні 77-140 мг К205 на 100 г ґрунту.

Таблиця 5 - Запаси гумусу у ґрунті

Генетичний горизонт	Глибина/ потужність, см	Гумус, %	Об'ємна маса, г/см3
НЕ	0-20	0,85	1,38
Е	20-40	0,12	1,58
І	40-60	0,09	1,61
Ір	60-80	0,05	1,64
Р	80-100	0,01	1,59
Всього	0-100	1,12	7,80

Дерново-підзолисті ґрунти мають низьку природну родючість. Найменш родючі - це дерново-прихованопідзолисті ґрунти - бал бонітету 11. Глинисто-піщані і піщані мають 17-22 бали .

Дерново-середньопідзолисті супіщані і суглинкові ґрунти мають найвищу родючість. В них порівняно більша ємність вбирання, проте вища і гідролітична кислотність, відповідно 2,1-2,5 і 2,5-4,0 мг-екв на 100 г ґрунту. Ступінь насиченості основами коливається від 60-65% у супіщаних різновидностях до 65-75 у суглинкових. Тому кислотність їх висока (рН сол. 4,5-5,5). яка сильно гальмує розвиток біологічних процесів, особливо нітрифікацію, і негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур.

Забезпеченість елементами живлення у них вища ніж у піщаних різновидностях. Кількість рухомих фосфатів становить 4,0-5,4, а обмінного калію -4,3-5,3 мг на 100 г ґрунту. Бонітет їх становить 29-30 балів.

2.4.1 Розрахунок балансу гумусу у ланці сівозміни

Таблиця 6 - Баланс гумусу у ґрунті ланки сівозміни

Культура	Площа, га	Гумус %	Мінералізація	Нагромадження гумусу
			т/га
Озимі зернові	?	0,85	0,70	0,4
Зернобобові	?	0,85	1,30	0,50
Картопля	?	0,85	1,40	0,26
Ярі зернові	?	0,85	0,60	0,44
Середнє	?	0,85	1,00	0,4

Баланс гумусу - дефіцитний, витрати гумусу перевищують йог новоутворення.

Дефіцит гумусу становить 0,6 (1-0,4) т/га. Для забезпечення бездефіцитного балансу необхідно щорічно вносити органічні добрива.

Для покриття дефіциту у 0,6 т/га, або 600 кг/га необхідно 11-12 т/га гною.

2.5 Заходи, спрямовані на підвищення родючості ґрунту

На дерново-підзолистих ґрунтах вирощують такі сільськогосподарські культури - озиму пшеницю, льон, кукурудзу, кормові буряки, конюшину та ін. Супіщані ґрунти можуть бути використані під сади. Вони є добрими під черешню. Дерново-підзолисті легкосуглинкові ґрунти є цілком задовільні під плодові насадження. ґрунт гранулометричний родючість

На дерново-підзолистих ґрунтах також застосовують систему різноглибинного обробітку. На ґрунтах з достатнім гумусово-елювіальним горизонтом орють під просапні на 28-25 см, під інші культури сівозміни - на 18-20 см. На поверхнево-оглеєних відмінах застосовують ґрунтопоглиблення до 28-30 см. Оранка, як і на піщаних ґрунтах, поєднується з мілким і поверхневим обробітком дисковими боронами і плоско різними знаряддями в залежності від вирощуваних культур, ступеня забур'яненості поля і погодних умов.

З добрив на цих ґрунтах перевага надається підстилковому гною і торфокомпостам. Для приготування компостів використовують безпідстилковий гній, гноївку і сечу тварин, пташиний послід та ін. Гній та компости застосовують в нормах від 20 до 40 т/га і більше переважно під просапні культури та озиму пшеницю.

В господарствах, де мало гною, чи на віддалених полях слід залишати солому з компенсацією азотної недостачі, використовувати посіви люпину та інших сидератів на зелене добриво.

В польових сівозмінах на дерново-підзолистих ґрунтах обов'язковим є посів багаторічних трав. Вони сприяють нагромадженню в ґрунті органічних речовин, рухомих сполук азоту, фосфору, калію, кальцію, магнію та ін. Покращуються водно-фізичні і фізико-хімічні властивості, посилюються мікробіологічні і біологічні процеси, що позитивно відбивається на врожайності вирощуваних культур.

Одним із обов'язковим агрозаходів для дерново-підзолистих супіщаних та легкосуглинкових ґрунтів є вапнування. На таких ґрунтах норми вапна дещо вищі ніж на піщаних і глинисто-піщаних різновидах. Вони відповідають 0,75 норми вапна за гідролітичною кислотністю. їх застосовують раз у 8-10 років у сівозмінах з люпином, льоном і картоплею безпосередньо під передпосівну культивацію зябу під ці культури. Вапно можна вносити під оранку зябу під попередники або перед попередники, кормових коренеплодів, конюшини чи кукурудзи. Для вапнування застосовують доломітове борошно, лучний мерген, м'яку крейду, вапнякові туфи та ін.

Гній у тому ж полі, що й вапно, можна вносити, коли рНКCL ґрунту нижче 5: коли цей показник вище 5, краще давати їх у різних полях сівозміни.

З мінеральних добрив найбільшу потребу сільськогосподарські культури відчувають в азотних і калійних, в меншій мірі у фосфорних. На фоні гною і вапнування співвідношення NPK в сівозміні слід підтримувати відповідно 1,0:0,8:0,9, проте для окремих культур співвідношення може бути іншим. Так, для озимої пшениці найкраще співвідношення NPK буде 1,4:0,7:1,0, а для картоплі 0,5:0,2:1,0.

Важливими агротехнічними заходами є поглиблення орного шару та його окультурення. При поглибленні орного шару слід враховувати біологічні особливості культур. Добре реагують на поглиблення орного шару люцерна синя, конюшина червона, кормові боби, середня реакція на глибокий обробіток у кукурудзи, картоплі, тимофіївки.

В добре окультуреному орному шарі збільшується вміст гумусу, елементів живлення, зберігається волога опадів, набувають більш інтенсивного розвитку біологічні процеси, зменшується кислотність. В результаті суттєво зростає ефективність всіх агротехнічних заходів і створюються умови для отримання високих і стійких врожаїв.

Висновки

Дерново-підзолисті ґрунти Полісся мають переважно легкий гранулометричний склад: це піщані, глинисто-піщані та супіщані ґрунти. Від гранулометричного складу ґрунтів залежить їх фізичні властивості.

Щільність складення орного шару дерново-підзолистих ґрунтів вища за оптимальну і становить від 1,40 г/см до 1,55 г/см. Дерново-підзолисті ґрунти мають низьку вологоємкість, підвищену водопроникність і дуже низьку гігроскопічність.

Для дерново-підзолистих ґрунтів характерна низька ємність катіонного обміну. Вони бідні на кальцій, магній та поживні речовини. Реакція ґрунтового розчину кисла.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, який знаходиться переважно в гумусо-елювіальному горизонті. В елювіальному горизонті його кількість різко зменшується. У складі гумусу вміст фульвокислот переважає над вмістом гумінових кислот.

Істотним недоліком є кисла реакція ґрунтового розчину і недостатній вміст поживних речовин. Також дуже низьким є вміст рухомих сполук фосфору.

Внаслідок вапнування цих ґрунтів частково нейтралізується кислотність ґрунту. Ще одним заходом підвищення родючості є періодичне поглиблення орного шару. При цьому вносять органічні добрива або приорюють сидеральні культури.

У сівозмінах органічні добрива вносять через кожні 3-4 роки.

Перелік посилань

Почвоведение / И.С. Кауричев, Н.П. Панов, Н.Н. Розов и др.- М. Агропромиздат,1989.- 719с.

2 ГолубевИ.Ф. Почвоведение с основами геоботаники.- М.: Колос, 1982, 360 с.

3 Атлас почв Украинской ССР/Под ред. Н.К. Крупского и Н.И. Полупана. - К.: Урожай. - 1979. - 159 с.

Губарев В.К. География Украини : Справочник школьника и студента. - Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2005. - 480 с.

Ковалева В.О. Ґрунти Запорізької області. - Дніпропетровськ: Промінь. - 1969. - 60 с.

Клімат України/ за ред. В.М. Ліпинського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. - К.: Видавництво Раєвського. - 2003. - 343 с.

Ґрунтознавство з основами геології . Підручник.. /І.І. Назаренко,

С.М. Польчина, Ю.М. Дмитрук та ін.- Чернівці : Книги ХХІ, 2006.- 504с.

Ґрунтознавство з основами геології. Навчальний посібник /О.Ф. Ігнатенко, М.В. Капштик, Л.Р. Петренко та ін. - К.: Оранта, 2005.- 648с.

Полупан М.І., Соловей В.Б., Кисіль В.І., Величко В.А. Визначення еколого-генетичного статусу та родючості грунтів України : Навчальний посібник. - К. : Колобіг, 2005.- 304с.

Практикум по почвоведению. /Под.ред. проф. И.С. Кауричева.- М.: Агропромиздат, 1986. - 180с.

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії. /За ред.. В. П.ю Гудзя. -К. : Центр учбової літератури,2007.- 336с.

Полупан М.І , Соловей В.Б., Величко В.А. Класифікація грунтівУкраїни. - К. :Аграрна наука,2005.- 300с.

Почвоведение. Учеб. для ун-тов.В 2 ч. /Под. ред. В.А. Ковды, Б.Г. Розанова. -М. :Высш. Шк.. ,1988. - 400с.

Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1. Экология, режимы и процессы, классификация и генетико-производственные аспекты. / Под ред. Н. И. Полупана. К. Урожай,1988. -

Размещено на Allbest.ru

...