Геологічна будова і корисні копалини України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ УКРАЇНИ

Особливості геологічної будови території України, зокрема розташування в її межах таких різнорідних структур як древня платформа, епіпалеозойські плити та молоді альпійські утворення, складених породами магматичного, метаморфічного та осадового походження, визначили дуже велику різноманітність приурочених до цих структур корисних копалин. За величиною запасів та якістю багатьох видів мінеральної сировини Україна посідає провідне місце не тільки серед країн Європи, але й світу. Надра України багаті на: металічні корисні копалини (руди заліза, марганцю, титану, нікелю, ртуті, алюмінію); неметалічні - сировину для чорної металургії (вогнетривкі глини, вапняки, доломіти), сировину для хімічної промисловості (сірка, полімінеральні солі, барит, апатит, фосфорит, солі йоду і брому, мінеральні фарби), будівельні матеріали; паливно-енергетичні (кам'яне вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф).

Нижче подаємо коротку характеристику найважливіших корисних копалин республіки.

Металічні корисні копалини.

Залізо. Промислові поклади заліза в Україні сформувалися на протязі декількох металогенічних епох - в докембрії та кайнозої.

Докембрійська залізорудна провінція в Україні охоплює Криворізький залізорудний басейн, Кременчуцький, Білозерський залізорудні райони та Приазовську залізорудну область. Провінція приурочена до метаморфічних утворень Українського щита і формувалася в археї та ранньому протерозої. Залізні руди представлені тут в основному двома генетичними групами: метаморфічною і гіпергенною (поверхневою). До першої групи відносяться залізисті кварцити (тонке перешарування кварциту з гематитом чи магнетитом), магнетитові руди, до другої - залізні руди мартитового та гематитового складу, утворені переважно в глибинних зонах окислення, чи, частково, в процесі формування кори вивітрювання.

Криворізький залізорудний басейн розташований у Дніпропетровській області, на правобережжі Дніпра і займає площу біля 300 км². Залізорудні формації пов'язані із так званою криворізькою серією нижнього протерозою. В басейні відомо біля 300 рудних покладів, при цьому не менше 90% запасів багатих залізних руд розвинуті на Саксаганському (Головному) рудному полі. Розвідано цілий ряд родовищ (Інгулецьке, Скелеватсько-Магнетитове, Валявкинське, Новокриворізьке, Аннівське, Первомайське і ін.). Розвідані запаси басейну - близько 18 млрд. тонн.

Кременчуцький залізорудний район знаходиться у Полтавській області на лівобережжі Дніпра і займає площу 150 км 52. Продуктивною, як і в Кривбасі, є криворізька серія нижнього протерозою. Відомі великі родовища залізистих кварцитів та багатих залізних руд - Горішньоплавненське, Лавриковське, Мануйлівське, Броварківське, Галещинське і ін. Розвідані запаси оцінюються у 4,5 млрд. тонн.

Білозерський залізорудний район розміщений у Запорізькій області, на південному схилі Українського щита і займає площу 1300 км². Залізні руди пов'язані із породами білозерської серії верхнього архею. В районі відомі три родовища багатих залізних руд: Північно-Білозерське, Південно-Білозерське і Переверзівське, з яких розробляється лише друге. Загальні запаси до глибини 1500 м складають 1,4-1,5 млрд. тонн, в тім числі промислові - близько 0,7 млрд. тонн.

В Приазовській металогенічній області, розташованій в межах Запорізької і Донецької областей, виділені три залізорудні райони (Гуляйпільський, Західно- і Східно-Приазовський), в яких розвинуті промислові родовища залізних руд. Поклади заліза приурочені до архей-нижньопротерозойських метаморфічних утворень Приазовського тектонічного блоку. На даний час не експлуатуються. Найбільш перспективними є Гуляйпільське, Куксунгурське та Маріупольське родовища, загальні прогнозні запаси на яких оцінюються більше як у 7 млрд. тонн. корисний копалина мінеральній залізо

Кайнозойська Азовсько-Чорноморська залізорудна провінція сформувалася у неогені і охоплює рудоносні площі Керченського півострова, Присивашшя, Херсонської області, Приазов'я, а також, можливо, рудні поклади в Азовському і Чорному морях. Основні запаси залізних руд концентруються в Керченському басейні і приурочені до великих брахісинклінальних складок (мульд) Керченського півострова. Промислові запаси залізних руд концентруються у таких родовищах як Яниш-Такильське, Катерлезьке, Комиш-Бурунське, Ельтиген-Ортельське, Чегене-Салинське, Чегерчинське і ін. Руди представлені в основному бурими залізняками (оолітовими) осадового походження. Запаси їх у перерахованих родовищах складають біля 18 млрд. тонн. Перспективи приросту запасів залізних руд на Керченському півострові пов'язують із подальшим вивченням так званих вдавлених синкліналей, яких відомо біля 40. Розвідані в них запаси оцінюють у 200 млн. тонн (родовища Новоселівське, Узунларське, Реп'євське і ін.). Перспективним у плані рудоносності вважається також Азовське море, яке є географічним центром Азовсько-Чорноморської залізорудної провінції.

Марганець. Процеси концентрації марганцю в окремих районах України відбувались на протязі майже всієї геологічної історії, однак промислові запаси відомі лише у Нікопольському марганцево-рудному басейні. Басейн розміщений на території Дніпропетровської і Запорізької областей і займає площу понад 5 тис. км². Рудна площа поділяється на окремі поклади, об'єднані у родовища: Зеленодольське, Орджонікідзевське, Марганецьке і Великотокмацьке. Формування родовищ відбувалось у палеогені в умовах морського мілководдя (шельф). Руди представлені великою різноманітністю мінеральних видів: піролюзит, манганіт, псиломелан, манганокальцит тощо. Генетичний тип марганцеворудних покладів - осадово-діагенетичний. Сумарні запаси обчислюються у 2,2 млрд.тонн.

Серед інших осадово-діагенетичних родовищ марганцю можна відмітити Бурштинське родовище неогенового віку, розташоване у Івано-Франківській області. Руди представлені тут монганокальцитом, родохрозитом, вернадитом. Родовище потребує подальших досліджень.

В Азовсько-Чорноморській залізорудній провінції, яку часто називають також марганцево-залізорудною провінцією відбувалось спільне нагромадження заліза, марганцю і інших хімічних елементів (миш'яку, фосфору, ванадію, нікелю, кобальту тощо). В Керченській групі родовищ середні кларки концентрації марганцю складають 20-30, а в окремих рудах - 60-70.

Осадово-метаморфізоване Чивчинське родовище палеозойського віку розташоване у верхів'ях рік Білий і Чорний Черемош (Карпати). Руди представлені в основному родонітом та родохрозитом.

Промислове значення родовища - невстановлене.

Хощеватське родовище розташоване на лівому березі р. Південний Буг у Вінницькій області і приурочене до кори вивітрювання архейських порід. За деякими оцінками запаси його можуть складати біля 3 млн. тонн. Родовище потребує детального вивчення.

З корою вивітрювання архейських кристалічних порід пов'язані також численні рудопрояви марганцю у Побужжі, Приазов'ї, Середньому Придніпров'ї.

Титан. Титанові руди в Україні мають значне поширення на Українському щиті і його схилах. Відомі магматичні, залишкові і розсипні родовища та рудопрояви титану. Магматичні родовища титанових руд сформувалися у протерозої. Розташовані у Житомирській області (Стремигородське, Торчинське і ін.). Руди комплексні - апатит - ільменітові. Залишкові родовища титану знаходяться на Волині та в Приазов'ї і пов'язані з корою вивітрювання основних та ультраосновних порід щита. Розсипні родовища (іршанське) також відомі у Житомирській області і сформувалися за рахунок розмиву магматичних порід Коростенського плутону. Рудоносний титано-цирконієвий район відомий у Дніпропетровській області (Середньопридніпровське родовище).

Нікель. Рудні концентрації нікелю в Україні генетично пов'язані із магматичними, гідротермальними та гіпергенними процесами. Нікелева мінералізація розвинута в ультраосновних породах Українського щита, а також в аналогічних породах Лужансько-Тереблянського рудного району Закарпаття. Десять відносно невеликих за запасами родовищ зосереджені на Середньому Побужжі та Середньому Придніпров'ї. із шести побузьких родовищ, більшість яких розташовані у Кіровоградській області, розробляється лише єдине Деренюське родовище. Родовища Середнього Придніпров'я (Дніпропетровська область) знаходяться у стані вивчення. Найбільші з них - Девладівське, Терновське, виявлені також Ново- і Південно-Нікопольське, Сухохутірське родовища. Попередні дослідження вказують на можливість їх промислового освоєння.

Ртуть і сурма. Ці метали утворюють, як правило, парагенетичні асоціації, формуючи спільні родовища. В Україні найбільшим є сурм'яно-ртутне Микитівське родовище, яке разом із іншими дрібнішими покладами складає Микитівське рудне поле, розміщене в межах Головної антикліналі Донбасу. Ртутні зруднення відомі і в інших районах Донецького басейну - вони разом із Микитівським рудним полем утворюють Донецьку ртутно-рудну провінцію. Походження ртутних і сурм'яних руд гідротермальне. Представлені вони такими мінералами, як кіновар, антимоніт, арсенопірит. Формування їх відбувалось у герцинську епоху рудоутворення.

Певні рудопрояви ртуті відомі у межах Вишківського рудного поля, яке входить у Закарпатську металогенічну провінцію. Тут промислове значення має родовище Боркут. У північно-західній частині Закарпаття відомі Перегинський і Свалявський, а в центральній - Углянський рудні райони. Рудопрояви і родовища ртуті у Закарпатті генетично пов'язані із молодим кайнозойським вулканізмом.

Алюміній. Поклади бокситів, зв'язаних із корою вивітрювання метаморфізованих вулканічних порід, виявлені в інгулецько-Дніпровському бокситоносному районі. Промислові запаси тут встановлено у Високопільському родовищі Дніпропетровської області.

Перспективними для майбутньої експлуатації можна розглядати запаси алунітів в Беганьському та Берегівському родовищах Закарпаття, а також нефелінові сієніти Приазов'я, які, як і алуніти, вважаються високоякісною сировиною для виробництва алюмінію.

Слід сказати, що Беганьське та Берегівське родовища, окрім алунітів, містять такі компоненти як руди свинцю, міді, а також барит, каолін, тобто експлуатація їх може бути комплексною.

Золоторудна мінералізація в Україні формувалася у різний час - від архею до кайнозою (неогену).

Особливо перспективним на золото є Український щит де золотоносними є зелено-кам'яні структури архейського віку у Середньому Придніпров'ї (Дніпропетровська, Кіровоградська області) та в Приазов'ї. Рудопрояви золота виявлено на деяких залізорудних родовищах (Північно-Білозерське та Переверзівське). Значне за запасами Савранське родовище відкрите на північному сході Одеської області. Родовище приурочене до південно-західної околиці Українського щита і синхронне за часом формування із Завалівським родовищем графіту, розташованим неподалік. Перспективи Савранського родовища оцінюють дуже високо.

Друга головна золотоносна провінція (герцинська) приурочена до Нагольного кряжу Донецького басейну. Золото тут асоціює із поліметалами і перспективи його промислового освоєння поки що не з'ясовані.

До Закарпатської металогенічної провінції неогену належить розвідане нещодавно Мужієвське родовище золота. Запаси його складають десятки тонн і затверджені Державним комітетом по запасах.

Родовище повністю підготовлене до експлуатації.

Рудопрояви золота відомі також у Чивчинських горах (на пограниччі із Румунією) та в межах Рахівського масиву. Останні потребують подальшого вивчення.

Неметалічні корисні копалини.

Сірка.

Всесвітньовідомим є Передкарпатський сірконосний басейн неогенового віку, який входить у Середземноморську провінцію. Тут виявлено понад 20 родовищ самородної сірки. Пов'язані вони із зоною зчленування Східно-Європейської платформи та Передкарпатського крайового прогину. Родовища з балансовими запасами сірки розміщені в основному у Львівській області (Роздольське, Немирівське, Язівське, Любеньське, Сорокське, Гуменецьке, Ждачівське, Подорожненське), в івано-Франківській області розташоване Тлумацьке родовище. Сірконосна смуга простягається вздовж Карпат у напрямку північний захід-південний схід і виходить у межі Польщі та Румунії. Видобуток сірки проводиться як кар'єрним способом, так і методом підземної виплавки.

Прояви самородної сірки відомі у Криму, де вони пов'язані із неогеновими карбонатно-гіпсоносними породами Керченського півострова та у Дніпровсько-Донецькій западині, де приурочені до солянокупольних структур.

Мінеральні солі. За умовами та часом утворення всі родовища мінеральних солей розділяють на: 1)викопні осадові; 2)сучасні соляні; 3) соляні джерела і розсоли; 4) морські і океанічні осадки.

Викопні осадові родовища представлені тілами пластовими, лінзоподібними, куполоподібними. Пластові поклади солей поширюються на десятки і сотні квадратних кілометрів і мають велике промислове значення. Соляні куполи утворюються при повільному і поступовому підйомі соляних мас із соляних пластів в області зниженого тиску, ближче до поверхні. Соляні джерела і розсоли утворюються при вилуговуванні підземними водами покладів солей на глибинах. Сучасні соляні родовища - це відклади сучасних солеродних басейнів - лагун, озер тощо.

В Україні соленосні формації приурочені до структур Дніпровсько-Донецької западини, Передкарпатського та Закарпатського прогинів. Відомо 18 родовищ кам'яної солі.

В Дніпровсько-Донецькій западині встановлено дві соленосні формації: верхньодевонську і нижньопермську. Кам'яна сіль знаходиться у солянокупольних структурах. Відомі родовища: Роменське (Сумська обл.), Єфремівське (Харківська обл.), Каплинцівське (Чернігівська обл.), Луговиківське і Солоницьке (Полтавська обл.). У соленосних формаціях Дніпровсько-Донецької западини виявлено також прояви калійних солей.

З потужною нижньопермською соленосною формацією північно-західного Донбасу пов'язані промислові поклади пластових кам'яних солей Артемівського, Слов'янського та Новокарфагенського родовищ (Донецька та Луганська області), які інтенсивно експлуатуються. існують сприятливі передумови для подальшого приросту запасів солей в описуваному регіоні.

До неогенових відкладів Передкарпатського крайового прогину приурочені родовища калійних солей Передкарпатського соленосного басейну у Львівській та івано-Франківській областях. Численні пластові поклади калійних та кам'яної солей формувалися у лагунних умовах. Експлуатуються найбільші Калусько-Голинське та Стебницьке родовища. Відомі також Доброгостівське, Бориславське, Нинівське, Уличнянське родовища у Львівській та Тростянецьке, Туро-Велицьке і інші у Івано-Франківській області. Дрогобицьке, Долинське і Болехівське родовища є природними розсолами кам'яної солі, які також експлуатуються.

У Закарпатському внутрішньому прогині міоценова соленосна формація зв'язана із піщано-глинистими моласовими відкладами так званої тереблянської світи. Розробляється єдине Солотвинське родовище кам'яної солі, яке представляє собою штокоподібний поклад солі значної потужності. Розвідане також Тереблянське (Олександрівське) родовище з великими запасами.

Значні ресурси кам'яних солей містяться в соляних водоймах Азовсько-Чорноморського узбережжя і Криму. із родовищ ропи можна назвати такі як Генічеське, Сасик-Сиваш, Сиваші Східні і інші.

Графіт. З докембрійськими осадово-метаморфічними комплексами Українського щита пов'язані родовища графіту, яких разом із рудопроявами в Україні нараховується декілька сотень. Концентруються вони у 4 районах: Прибузькому, Криворізькому, Приазовському і Волинському. Експлуатується унікальне за якістю і запасами графіту Завалівське родовище Прибузького району (Кіровоградська область).

Фосфатна сировина. Ресурси фосфатної сировини в Україні представлені фосфоритом і апатитом.

Велике поширення мають фосфорити платформеного типу у відкладах верхньої крейди і палеогену, так звані платформені глауконіто-фосфоритові субформації. Всього в Україні відомо біля 20 родовищ фосфоритів, однак вміст Р₂О₅ у них порівняно низький. Промислові запаси має досить велике Незвиське родовище в Івано-Франківській області, сеноманського віку. Цілий ряд родовищ івано-Франківської та Чернівецької областей (Нижнівське, Ломачинсько-Ожевське і ін.) на даний час вивчені недостатньо. Ряд родовищ сеноманського віку із балансовими запасами встановлені у Харківській області (Малокомишуватське, Синичено-Яремівське, ізюмське), на Донбасі (Слов'яно-Бахмутське, Нижньо-Біленське), у Вінницькій області (Жванське). Кролевецьке родовище палеогенового віку відоме на Чернігівщині.

Апатит генетично пов'язаний із основними і ультраосновними магматичними і метаморфічними породами Українського щита. У Коростенському плутоні (Житомирська область) скупчення апатиту і ільменіту перебувають у парагенетичному зв'язку. В комплексному Стремигородському родовищі зосереджена більшість із розвіданих в Україні запасів апатиту. Перспективними вважаються також такі комплексні родовища як Словечанське, Паромівське, Рижанівське, Торчинське і ін., які на даний час розвідані попередньо.

Каолін. За генезисом розрізняють первинні і вторинні каоліни. Первинні каоліни утворюються при вивітрюванні чи гідротермальному перетворенні гранітів і залягають у верхній зоні кори вивітрювання. Вторинні - виникають при руйнуванні і перевідкладенні первинних каолінів. В Україні каоліни виявлені на значних площах Українського щита. Відомо більше 1000 родовищ та проявів каолінів. Основний видобуток зосереджено на Глуховецькому (Вінницька область) та Просянському (Дніпропетровська область) родовищах. Значними за запасами є Велико-Гадоминецьке (Вінницька область), Біляєвське (Запорізька область), Богородицьке (Донецька область) родовища первинних каолінів та Мурзинське (Черкаська область), Володимирське (Донецька область), Кіровоградське (Кіровоградська область), Полозьке (Запорізька область) родовища вторинних каолінів та багато інших. Запаси каолінів в Україні практично необмежені.

Будівельні матеріали. Сировиною для виробництва зв'язувальних матеріалів (цемент, алебастр, вапно) служать такі породи як вапняки, мергелі, крейда, гіпс, ангідрит, досить широко розповсюджені на території України.

Вапняки, мергелі, що можуть використовуватись для виробництва різних видів цементу, а також вапна, залягають переважно серед порід крейдової, палеогенової та неогенової систем в межах Львівської, Тернопільської, Хмельницької, івано-Франківської, Рівненської, Харківської, Донецької областей.

Окрему групу складають пиляльні вапняки, які добре розпилюються на окремі блоки і використовуються як стіновий матеріал. Для таких потреб придатні черепашкові вапняки неогенової системи, поширені на Волино-Поділлі, в Причорномор'ї.

Флюсові вапняки можуть використовуватися як сировина для чорної металургії. Найбільші родовища таких вапняків розробляються на півдні Донецької області (Каракубське, Оленівське і ін.), а також в Криму (Керченський півострів та біля м.Севастополя).

В Україні нараховують 61 родовище крейди із балансовими запасами понад 450 млн.т. Крейда застосовується в цементній, хімічній, скляній, гумовій промисловості, сільському господарстві. Найбільші поклади її зосереджені у східних областях України, в околицях міст Слов'янськ, ізюм, Лисичанськ, Глухів, Новгород-Сіверський і ін. Відомі також родовища у Тернопільській, Волинській, Рівненській областях.

Гіпс та ангідрит використовуються як будівельні матеріали (штукатурні розчини, гіпсоблоки і ін.), а також у керамічній, фарфоро-фаянсовій, хімічній промисловості, медицині. Основні родовища знаходяться на Донбасі, відомі також на Поділлі.

Бетонні піски, що використовуються як запонювач бетону, пов'язані із сучасними і давніми алювіальними та прибережно-морськими відкладами і мають досить широке розповсюдження в Україні (Харківська, Донецька, Херсонська, Дніпропетровська області).

Скляні піски, які ідуть на виготовлення скла, повинні мати максимальний вміст кремнезему, рівномірну зернистість. Родовищ таких пісків відомо більше 100. Основні запаси пов'язані із олігоценовими морськими відкладами у Донецькій (Авдіївське, Новомихайлівське), Харківській (Новоселівське), Чернігівській (Глібівське) областях, та з породами міоцену (Великоглібовицьке родовище у Львівській області).

У скляній, керамічній промисловості використовуються також польові шпати. Основним джерелом польових шпатів є пегматити, які добуваються на Українському щиті (Єлісеївське родовище у Запорізькій області і ін.), а також лужні каоліни і граніти.

Для виробництва цегли, керамічних блоків, черепиці служать переважно глини, суглинки, леси, лесовидні суглинки, аргіліти, глинисті сланці. Найбільш поширеними породами в Україні серед названих є леси та лесовидні суглинки. Це континентальні антропогенові відклади, розповсюджені по всій території республіки, за винятком гірських районів Карпат і Криму. Запаси їх практично необмежені. Для будівельних потреб використовуються також алювіальні і алювіально-озерні глини Закарпаття та моренні суглинки у північних областях України.

Широке застосування у будівництві знаходять декоративно-облицювальні матеріали, до яких відносять породи різного генезису - магматичні, метаморфічні, осадові: граніти, гранодіорити, лабрадорити, габро, базальти, мармури, пісковики, вапняки, туфи тощо. В Україні відомо декілька сотень з різною детальністю вивчених родовищ облицювального каменю, загальні запаси становлять більше 280 млн. м³. Магматичні та метаморфічні породи приурочені до місць неглибокого залягання чи виходу на поверхню Українського щита. Так дуже значні за запасами поклади світло-сірих, сірих та червоних гранітів відомі у Житомирській (Омельянівське, Коростишівське, Корниське, Лозовиківське і ін. родовища), Черкаській (Старобабанське), Запорізькій (Кам'яне), Рівненській (Вирівське), Київській (Богуславське) областях.

Лабродорити зосереджені в основному у двох районах щита - численні родовища відомі на Житомирщині та у Черкаській і Кіровоградській областях (відповідно масиви Городищенський та Новомиргородський). Поклади базальтів відомі у Рівненській (івано-Долинське, Берестовецьке), Дніпропетровській (Криворізьке) і інших областях. Мармури та мармуровидні вапняки розробляють у Закарпатті (Діловецьке, Довгорунь і ін.), відомі вони також у Рахівському масиві, в Гірському Криму, на Донбасі, Житомирщині. Як облицювальний матеріал можуть також використовуватись туфи (Закарпаття), травертини (вапнисті туфи) південних районів Тернопільської і Хмельницької областей, гіпси та ангідрити Придністров'я, Овруцькі кварцитовидні пісковики Житомирщини, червоні девонські пісковики Тернопільщини та ряд інших порід.

Ювелірне та декоративне каміння. Кількість розвіданих та розроблюваних родовищ кольорового каміння в Україні порівняно невелика. Майже всі вони пов'язані із кристалічними породами Українського щита, рідше відомі в Карпатах, Криму, на Донбасі. Зустрічаються в Україні димчастий кварц, берил, топаз, аквамарин, бурштин, родоніт, агат, онікс, яшма, пірофіліт, алмаз і ін.

На Волині відоме Володар-Волинське родовище, в якому добуваються берили і топази. Волинські топази прозорі, світло-сірі, винно-жовті, блакитні, сині.

У Рівненській області виявлено Клесівське родовище бурштину, прояви його відомі також у Яворівському районі Львівщини та в інших місцях північних областей України. Приурочені вони до піщано-глинистих порід олігоцену і за якістю, хімічним складом, віком відповідають покладам бурштину у Прибалтиці. Виділяються також площі перспективні для виявлення нових промислових покладів.

У Рахівському масиві та в Чивчинських горах (Закарпатська і Чернівецька області) відомі прояви оригінального декоративного каменю - родоніту, з малиновим, рожевим, коричнувато-червоним забарвленням.

На Овруцькому кряжі Житомирщини розташовані родовища пірофіліту - мінералу блідо-рожевого, кремового чи коричневого кольору, який може використовуватись як декоративний матеріал (виготовлення барельєфів, рельєфних панно, ваз, посуду тощо), а також у кераміці, гончарстві і ін.

У Придністров'ї відомі поклади мармурового оніксу - високо декоративного каменю світло-сірого, кремового, жовтого, рожевого, коричневого кольору.

Перспективними на виявлення промислової алмазоносності є деякі райони Приазов'я та Рівненщини.

Численні непромислові прояви кольорового каміння відомі у Криму (агати, сердолік, яшма), на Донбасі (аметист), у Карпатах (гірський кришталь, гранат-альмандин), у Вінницькій, Житомирській областях (опал) та в інших місцях республіки.

Мінеральні води. На території України виділяють такі провінції мінеральних вод: 1) вуглекислі води області молодої вулканічної діяльності Карпат; 2) азотні, азотно-метанові і метанові води артезіанських басейнів, крайових прогинів та складчастих областей, а також сірководневі води західної окраїни Східно-Європейської платформи; 3) радонові киснево-азотні води кристалічних порід Українського щита (Ю.С.Бут, 1986).

За лікувальними властивостями мінеральні води України поділяють на: 1) води без специфічних компонентів та властивостей, лікувальні властивості яких визначаються їх іонним складом та загальною мінералізацією та 2) води, лікувальні властивості яких зумовлені підвищеною кількістю в них різних біологічно активних компонентів, наприклад, органічної речовини, йоду, брому, радону і ін.

Вуглекислі води, широко вживані у лікувальній практиці, поширені переважно у Закарпатті, на території внутрішніх Карпат і Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта. Так, води типу "Нарзан" відомі в околицях Ужгорода, поблизу населених пунктів Ужок, Голятин, Келечин, Верховина, Кобилецька Поляна і ін. За складом вони гідрокарбонатно-кальцієві, із вмістом СО₂ - 0,8-2.9 г/л. Води типу "Боржомі" поширені головним чином у Мукачівському і Свалявському районах Закарпатської області (відомі джерела "Поляна Квасова", "Лужанська", "Свалява"). За складом води гідрокарбонатно-натрієві із підвищенним вмістом таких активних іонів, як бор і фтор, загальна мінералізація - 4,3-11 г/л. Води типу "Єсентуки" (район сіл Грабове, Сойми, Верховина Бистра) мають гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвий склад і мінералізацію 6-10 г/л. Вуглекислі води типу "Арзні" хлоридно-натрієві з мінералізацією 4,6-14,4 г/л відомі в долині р. Уж та її приток.

Миш'яковисті вуглекислі води відкриті біля с.Кваси Рахівського району (вода "Квасівська"); вміст миш'яку у воді 5-10 мг/л, вуглекислого газу 1,5 г/л, мінералізація - 1,3 г/л.

Вздовж зони зчленування Східно-Європейської платформи та Передкарпатського прогину поширені сульфідні води з підвищенним вмістом сірководню (0,01-0,06 г/л). Найбільші родовища таких вод відомі у Немирові, Шклі, Великому Любіні Львівської області, у Черче івано-Франківської області, де на їх базі функціонують курорти.

У цьому ж районі поширені азотні сульфатно-хлоридні води, приурочені до пісковиків міоцену. Джерела цього типу відомі у Трускавці та Моршині. У Трускавці відомі також води типу "Нафтуся", слабомінералізовані (загальна мінералізація 0,6-0,8 г/л) з високим вмістом бітумів органічного походження (до 25 мг/л). Води відзначаються високими лікувальними властивостями. Подібні води виявлені також поблизу смт. Східниці (Львівська обл.) та Сатанова (Хмельницька область) у долині р. Збруч. Сумарні запаси вод типу "Нафтуся" складають 0,37 тис.м³ /добу.

Підвищений вміст гумінових речовин, бітумів, фенолів відмічається і у водах курорту Березівські Мінеральні Води (Харківська область). Води відносяться до кременистих - вміст кремнекислоти сягає 30 мг/л, подібні до вод відомого курорту Желєзноводськ. Запаси їх складають 1 тис.м³ /добу.

Азотні хлоридні і гідрокарбонатно-хлоридні натрієві води з мінералізацією 2-15 г/л поширені у межах Дніпровсько-Донецької западини та у Причорномор'ї, в Криму. Це лікувальні води без специфічних компонентів. На їх базі працюють курорти у Миргороді, Нових Санжарах (Полтавська область), а також у Саках, Євпаторії (Крим). Води подібні до знаменитих мінеральних вод курортів Баден-Баден та Ахен.

Метанові та азотно-метанові води зустрічаються у Причорноморському артезіанському басейні, в зовнішній зоні Карпат, в Передкарпатському прогині, в степовому Криму. деякі джерела використовуються у лікуванні (джерело з району Куяльницького лиману).

Радіоактивні радонові води поширені на Українському щиті і відомі в районах населених пунктів Бердичів, Житомир, Біла Церква, Миронівка, Умань, Звенигородка, Новоукраїнка, Тальне і в інших місцях. Загальна мінералізація вод від 0,5 до 3 г/л. Багато джерел використовується для лікувальних потреб, на їх базі діють курортно-оздоровчі центри (Хмельник у Вінницькій області, Миронівка, Біла Церква у Київській, Полонне - у Хмельницькій областях).

У лікувальній практиці використовуються також торфові лікувальні грязі із середньою мінералізацією грязевого розчину 2-3 г/м, поклади яких є у північних та центральних областях України і використовуються на курортах Моршин, Шкло, Миргород.

Мулові лікувальні грязі можуть добуватися із лиманів та солоних озер, які є у Дніпропетровській (озеро Солоний Лиман), Запорізькій (лимани Молочний, Утлюцький), Херсонській (озера Генічеське, Салькове), Миколаївській (лимани Бузький, Тилігульський, Березанський), Одеській (лимани Алібей, Хаджибейський, Куяльницький) областях та у Криму (озера Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Сасик).

Вугілля.

В Україні відомі два великі кам'яновугільні басейни (Донецький і Львівсько-Волинський) і Дніпровський буровугільний басейн.

Донецький басейн належить до типу геосинклінальних. Вугільні пласти виявлені у відкладах середнього і верхнього карбону. Загальна потужність кам'яновугільних відкладів в центральній частині басейну досягає 18000 м. У вугленосній товщі нараховується до 300 пластів вугілля, з них біля 164 пластів з робочою потужністю (> 0,45 м). З вугільними пластами чергуються типово морські осадки - вапняки, аргіліти, алевроліти, що свідчить про паралічний тип вугленагромадження. Майже виключно гумусове вугілля представлене цілою гамою різновидностей за ступенем вуглефікації: від бурого до антрацитів. Запаси до глибини 1800м складають 109 млрд. тонн.

Другий за величиною кам'яновугільний басейн України - Львівсько-Волинський - є лише крайньою південно-західною частиною великого Львівсько-Люблінського басейну, більша частина якого розміщена на території Польщі. Басейн відноситься до перехідного типу, формувався у паралічних умовах. Вугленосна товща нижньо-середньо-кам'яновугільного віку досягає потужності 1000-1250 м. Вугільні пласти нечисленні (декілька десятків), робочої потужності досягають найчастіше 2-3 пласти. Відомі як гумусові так і сапропелеві різновидності. За ступенем вуглефікації вугілля довгополуменеве, газове, жирне і коксове. В басейні виділяють Волинське, Забузьке, Сокальське, Бубнівське, Межиріченське, Тяглівське і Карівське родовища. Перспективи приросту запасів у басейні пов'язують із розвідкою глибоких горизонтів на двох останніх родовищах. Загальні запаси оцінюють в 1 млрд. тонн.

У Дніпровському буровугільному басейні промислова вугленосність приурочена до бучацької світи палеогенової системи. Басейн займає величезну територію (біля 100 тис. км 52), проте основні запаси концентруються переважно у Кіровоградській (48%) і Дніпропетровській (43%) областях. Відомо більше 90 родовищ і понад 200 вуглепроявів. Продуктивна товща має потужність 15-25 м, вона вміщує 1-4 пласти вугілля середньої потужності 3-6м, при максимальній 10-12м. За якістю вугілля басейну м'яке, буре, гумітове. Балансові запаси басейну перевищують 2 млрд.тонн. Перспективи розширення пов'язуються з південно-західною його частиною (Дніпропетровська область).

Буровугільні родовища промислового типу відомі також у Дніпровсько-Донецькій западині - Новодмитріївське у Харківській та Сула-Удайське у Полтавській областях, у Передкарпатті (Коломийське родовище), Закарпатті (ільницьке родовище).

Нафта і газ.

В Україні відомі три великі нафтогазоносні провінції. Карпатська, Дніпровсько-Донецька і Кримсько-Причорноморська.

Карпатська провінція охоплює Закарпаття, Карпати і Передкарпаття з частиною Волино-Поділля, що до нього прилягає. Переважна більшість нафтових і газових родовищ розміщена в межах Передкарпатського крайового прогину, розділеного Стебницьким насувом на дві зони - Зовнішню і Внутрішню. При цьому у Зовнішній зоні, яка прилягає до Східно-Європейської платформи, концентрується основна маса газових родовищ (Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське, Залужанське і ін.), яких виявлено біля 30. Глибина залягання газоносних горизонтів до 3700м, вік - переважно неогеновий, рідше крейдовий, юрський. Багато родовищ уже в значній мірі вичерпали свої запаси.

У Внутрішній зоні прогину переважають нафтові родовища (Битківсько-Бабченківське, Бориславське, Долинське, Орівсько-Уличнянське, Північно-Долинське і ін.). Глибина залягання промислових покладів - до 5400м, вік - неогеновий, палеогеновий, крейдовий.

Невеликі за запасами родовища нафти і газу виявлені у складчастій зоні Карпат у Закарпатському прогині, на території Волино-Подільської плити. На плиті відомі два родовища: Куликівське газове (напівпромислове) девонського віку та Локачинське нафтогазове промислове силурійсько-девонського віку.

Дніпровсько-Донецька провінція розміщена на лівобережній Україні і охоплює Полтавську, Сумську, Харківську, Чернігівську, частково Дніпропетровську області. Приурочена вона до Дніпровсько-Донецької западини, яка складена потужною товщею осадових утворень. Близько 95% запасів газу і 70% нафти пов'язані з відкладами пізньокам'яновугільного та ранньопермського віку. Відомо близько 50 родовищ нафти і понад 90 родовищ газу; глибини залягання нафтогазоносних горизонтів коливаються у дуже широких межах - від декількох сотень до 5800м. Найбільшими газовими родовищами були Шебелинське, Західно-Хрестищенське і Єфремівське (Харківська область), сумарні запаси яких складали понад 970 млрд.м³. Серед нафтових родовищ за величиною нафтовидобутку виділялись Леляківське, Гнідинцівське (Чернігівська область) і Глинсько-Розбишівське (Полтавська область) родовища, які дали понад 70% всієї нафти, видобутої у Дніпровсько-Донецькій западині. На більшості нафтових родовищ поряд з нафтою добувають попутний газ і конденсат. Спостерігається певна закономірність у географічному розміщенні нафтових родовищ. Значна кількість їх з великим вмістом газу розміщена у північній частині провінції, в південному напрямку вони змінюються газовими. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна провінція посідає провідне місце в Україні серед нафтогазоносних територій, однак запаси її (особливо нафти) обмежені.

Кримсько-Причорноморська нафтогазоносна провінція розміщена на території Запорізької, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей, а також у межах Автономної Республіки Крим та в акваторіях Чорного і Азовського морів, що прилягають. Відомо близько 60 переважно невеликих нафтових і газових родовищ структурно приурочених до глибокої депресії субширотного простягання в межах Причорноморської групи прогинів. Поклади вуглеводнів на більшості родовищ пов'язані із вапняками нижнього і середнього палеогену на глибинах 600-1200 м, з піщано-глинистими осадками майкопської серії олігоцену (200-750 м) та пісковиками нижньої крейди (4400-4470 м). В Причорномор'ї газоносні також неогенові породи. Більшість родовищ виявлено в надрах Тарханкутського та Керчинського півостровів. Серед найбільших родовищ: Джанкойське, Глібівське, Західно-Октябрьське, Стрілківське газові, Голищинське газоконденсатне в акваторії. На перспективних площах провінції ведуться інтенсивні пошукові роботи. Зокрема перспективними вважаються палеозойські та мезокайнозойські осадові відклади на глибинах більше 4500м, а також породи кристалічного фундаменту.

Горючі сланці.

На північному схилі Українського щита, в депресії, заповненій відкладами кайнозою, знаходиться Бовтинське родовище горючих сапропелітових сланців (Кіровоградська і Черкаська області). Сланці утворилися в озерних умовах, за якісними показниками близькі до естонських і можуть використовуватись як у енергетиці, так і для технологічної переробки (смоли, рідке паливо, мастила, пластмаси тощо). Запаси становлять більше 3,5 млрд. т.

В Карпатах з відкладами менілітової серії олігоцену пов'язані дуже значні поклади горючих менілітових сланців. Сумарна потужність серії досягає 1500 м. За якісними показниками, умовами залягання та запасами виділяють такі родовища, як Верхнє Синєвидне, Борислав, Східниця, Струтень Верхній, Пнів-Пасічна і ін. Загальні прогнозні запаси менілітових сланців перевищують 500 млрд.т. Сланці можуть використовуватись у майбутньому як низькокалорійне паливо, а також для напівкоксування (смола, горючий газ), для виробництва деяких марок цементу, цегли, рубероїду, заповнювача для бетону (карпазит), кам'яного литва, як стимулятор росту сільськогосподарських культур тощо.

Поклади торфу приурочені в основному до північних, північно-західних областей України, де нараховують понад 2500 переважно невеликих родовищ. Торфовища низинного типу, антропогенового віку. основна частина видобутку торфу йде на потреби сільського господарства і лише незначна частка використовується як паливо. Загальні запаси торфу оцінюють у 2,2 млрд. т.

Озокерит.

Родовища озокериту відомі у Прикарпатті на території Львівської та івано-Франківської областей. Експлуатуються ще з ХІХ століття. Промислові поклади зосереджені у Бориславському, Трускавецькому, Дзвіняцькому, Старунському, Паляницькому родовищах і приурочені до глинисто-піщаних відкладів міоценового віку. Озокерит представляє собою природну суміш вищих метанових вуглеводнів (парафіни і церезини) з рідкими нафтовими вуглеводнями (масла) і смолами. Використовується для виробництва лаків, у парфумерії, в медицині.

В цілому можна говорити про добру забезпеченість України мінерально-сировинними ресурсами, в першу чергу такими як залізні та марганцеві руди, руди ртуті, титану; неметалами: графітом, каоліном, сіркою, кухонною та калійною солями, скляною сировиною, гіпсом, будівельним та облицювальним камінням, мінеральними водами. В той же час спостерігається відчутний дефіцит нафти, горючого газу, руд кольорових металів і ін., що вимагає розширення пошуково-розвідувальних робіт на перспективних та малодосліджених площах, таких як глибокі горизонти Українського щита, Дніпровсько-Донецької западини, шельфові зони Чорного та Азовського морів та інші.

Контрольні запитання і завдання.

1. Знайдіть на Тектонічній карті України описані басейни, провінції та родовища корисних копалин.

2. Поясніть приуроченість окремих груп родовищ (металічних, неметалічних, паливно-енергетичних) до певних структурних елементів території республіки.

3. Які території України є перспективними на пошуки родовищ корисних копалин (і яких)

Література

1. Белевцев Я.Н., Епатко Ю.М., Веригин М.И. и др. Железорудные месторождения докембрия Украины и их прогнозная оценка. - К., Наукова думка, 1981.

2. Бондарчук В.Г. Геологія родовищ корисних копалин України. - К., Наукова думка, 1966.

3. Геология и полезные ископаемые Украинских Карпат. (Под ред. Кульчицкого Я.О., Матковского О.И.), - Львов, Вища школа, 1977.

4. Лазаренко Є.К., Коваленко Д.Н. Агрономічні руди України, Львів, вид-во Льв.ун-ту, 1966.

5. Металлогения Украины и Молдавии. (Отв.ред. Белевцев Я.Н.). - К., Наукова думка, 1974.

6. Паламарчук М.М., Горленко О., Яснюк Т.Є. Географія мінеральних ресурсів Української РСР. - К., Радянська школа, 1985.

7. Перспективы развития минерально-сырьевой базы промышленности строительных материалов УССР. - К., Наукова думка, 1976.

8. Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. - К., Наукова думка, 1986.

9. Семенченко Ю.В., Агафонова Т.Н., Солонинко И.С. и др. Цветные камни Украины. - К., Будівельник, 1974.

Размещено на Allbest.ru