Розвиток і розміщення вугільної промисловості України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Вугільна промисловість України є однією зі складових її енергетичної безпеки, має глибокі традиції і розвинуту інфраструктуру вуглевидобутку та вуглепереробки. Значні запаси сировини забезпечують тривалу перспективу її роботи. Водночас, протягом останніх трьох десятиліть у галузі виникли та наростали кризові тенденції, які особливо поглибилися в умовах економічної трансформації країни, що зумовило необхідність структурної галузевої реформи.

Актуальність даної теми полягає в тому, що в останні роки значно підвищилась увага до розвитку вугільної промисловості, однією з причин є суттєве зростанням цін на природний газ у світі.

Метою написання курсової роботи є дослідження розвитку і розміщення вугільної промисловості України.

Об'єктом дослідження є вивчення особливостей вугільної промисловості, визначення проблем та перспектив її розвитку, формування висновків та пропозицій щодо розвитку потенціалу даної галузі України.

Основним завданням курсової роботи є:

- дослідити значення вугільної промисловості у господарському комплексі України, її структуру;

- розкрити соціально-економічні і природні передумови, що сприяють розвитку вугільної промисловості України;

- описати розміщення вугільної промисловості України;

- проаналізувати торгівлю продукцією галузі;

- висвітлити перспективи розвитку і розміщення вугільної промисловості в умовах ринкової економіки.

Курсова робота складається зі вступу, п'ятьох розділів,висновків,списку використаної літератури.

1. Значення вугільної промисловості у господарському комплексі України, її структура

Майбутнє України великою мірою залежить від ефективної економіки. Вугільна промисловість складає її основу, є одним з наріжних каменів економічної безпеки країни. Донбас як один з найважливіших промислових регіонів України, що відігравав особливу роль в економічному житті країни, завжди привертав пильну увагу дослідників. Сьогодні суттєво змінюється і розширюється потенціал промислового комплексу країни, що зумовлює тенденцію до вивчення цієї сфери не одним поколінням істориків.

Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам'яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Вугільна промисловість - важлива ланка паливно-енергетичного комплексу. Три чверті вугілля використовується в промисловості, на теплових електростанціях як паливо. Вугілля є одним із основних власних первинних енергоресурсів України. Останнім часом виробничі потужності використовуються лише на 79%.

В Україні вугілля найбільше використовується на теплових електростанціях - 46% і в коксохімічній промисловості - 28,5%, в комунальному господарстві - 4%, власні потреби шахт - 3%, для інших потреб - 18,5%

На сьогодні вугілля видобувається на старих шахтах, в складних гірничо-геологічних умовах. Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції, понад 50% машин і устаткування для видобутку вугілля повністю зношені. Висока собівартість вітчизняного вугілля зумовлює потребу в дотуванні галузі з держбюджету. Зважаючи на високу вартість імпортних енергоносіїв, ефективне використання власної сировинної бази і вугільної, призвело до питання про повторний перегляд списку, в якому шахти було поділено залежно від перспективності видобутку на кілька категорій рентабельності.

Значення вугілля як одного з основних типів енергоносіїв на рубежі третього тисячоріччя обумовлюється дією наступних ведучих ринкових факторів:

Енергетика залишається самою пріоритетною галуззю економіки. Споживачі зацікавлені в безумовному збереженні стабільності енергетичної бази і розмаїтості альтернативних джерел енергетичної сировини.

Стабільна і велика ресурсна база. Показник забезпеченості поточного рівня споживання готовими до експлуатації запасами по вугілля - один з найбільш високих серед усіх корисних копалин.

Низька в порівнянні з іншими енергоносіями ступінь монополізації пропозиції. Ступінь координації дій на ринку в основних експортерів вугілля значно нижча, ніж у великих постачальників інших енергоносіїв, нафтових і газових корпорацій. Споживачі зацікавлені в збереженні дієздатної альтернативи газу і нафти в енергетиці.

Можливість для експортерів вугілля працювати на різних ринках збуту. Тому у випадку проблем зі збутом продукції на одному з ринків експортери завжди можуть переключити відвантаження на другий споживаючий ринок чи у національне споживання (обмеживши в енергобалансі частку звичайно імпортованих мазуту чи нафти).

Зручність і простота збереження великих запасів, що демпфірують, у постачальників і споживачів. Простота технологічних схем перевалки вугілля. Досягнутий високий прогрес у технології й екології використання вугілля. Завдяки впровадженню в енергетику досягнень науково-технічного прогресу, вугілля в даний час з погляду екології і технології практично рівноцінна мазуту.

Зроблені у 70-80 роки прориви в області морського транспортування вугілля дозволяє забезпечувати далекі морські перевезення цієї сировини з низькими транспортними витратами.

Говорячи про значення вугільної промисловості для України, не можна залишати поза увагою її соціальну вагомість. Сьогодні доля понад 1 мільйона українців напряму залежить від успішності функціонування галузі, оскільки більш, ніж 250 тисяч наших співвітчизників є працівниками на різних вуглевидобувних підприємствах країни. І з огляду на це, скорочення виробництва автоматично означало б масштабну втрату робочих місць, а відповідно, мільйон родин у державі були б позбавлені джерела прибутку.

Крім того, актуалізувала необхідність вугільної промисловості і проблема збереження енергетичної безпеки України. Адже, за даними експертів, переведення українських ТЕЦ із закордонного блакитного палива на вітчизняну вугільну сировину дозволяє заощадити чималі кількості споживання газу.

Отже, вугільна промисловість становить вагоме значення в економіці України, оскільки її обсяг видобутку і споживання формує великий споживчий потенціал, а тому доходи до бюджету, забезпечує потреби населення, та є вагомою складовою управління економікою.

Потенціал вугільної промисловості в Україні займає вагому частку у складі усього наявного потенціалу України, дана галузь є перспективною у розвитку.

2. Соціально-економічні і природні передумови, що сприяють розвитку вугільної промисловості України

Україна належить до числа держав, що мають не лише крупні запаси вугілля, але й потужні традиції його видобутку та переробки - історія вугільної промисловості на українській території налічує понад 200 років. Відповідно, в країні була створена потужна інфраструктура видобутку та переробки вугілля, що досягла піку розвитку на початку 1970-х років. Проте, вже з кінця цього ж десятиліття в українській енергетиці (в межах СРСР) виникають і поглиблюються кризові тенденції, які в кінцевому підсумку призводять до системної кризи галузі, що триває і понині.

Вугільна промисловість України розвивається на базі значних запасів енергетичного і коксівного вугілля. Основними споживачами енергетичного вугілля виступають теплові електростанції, коксівного - металургійні підприємства. На вугільному ринку України представлене як вітчизняне, так і імпортоване вугілля.

Важливою передумовою розвитку вугільної промисловості в Україні є державне фінансування вугільної промисловості, яке здійснюється в таких напрямках:

1) державна підтримка:

- дотації на покриття витрат по собівартості,

- дотації на капітальне будівництво (на конкурсній основі).

2) на реструктуризацію галузі (проведення робіт по закриттю шахт).

3) інші види (гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах, часткове покриття витрат на виплату заборгованості шахтарям з регресивних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, науково-дослідні та проектні роботи тощо).

Ринок збуту вугільної продукції (насамперед коксівного вугілля), і ринок постачання обладнання та матеріалів фактично монополізовані крупними посередницькими структурами - за безпосередньої участі органів державної виконавчої влади. Ці структури, закуповуючи продукцію за демпінговими цінами, продавали шахтам обладнання за завищеними цінами. І хоча вони й здійснювали обмежене інвестування у видобуток вугілля на окремих шахтах (насамперед, тих, що добувають коксівне вугілля), але саме вони, фактично, поступово проводили значну кількість вугледобувних підприємств до банкрутства. Все це спричинило: підвищення собівартості видобутку вугілля, невиплати зарплати шахтарям і збільшення обсягів державної підтримки на покриття збитків вугледобувних підприємств.

Практично всі стратегічні рішення, які приймаються державними органами управління, є незапрограмованими, тому точно розрахувати ефективність їх упровадження за відомими методами неможливо, хоча у деяких випадках робляться спроби. Обґрунтування таких рішень можливе лише з урахуванням законів природознавства та логіки.

Протягом останніх 15 років засобами масової інформації у суспільстві формується думка про необхідність закриття шахт, діяльність яких є збитковою і потребує значних обсягів дотацій із боку держави. За роки незалежності згідно з розробленими програмами в Україні під час реструктуризації вугільної галузі було закрито більше 100 збиткових і нерентабельних шахт. Із тих 138 вугледобувних підприємств, що залишилися на даний час діючими у галузі і підпорядкованими Міністерства вугільної промисловості України, тільки 15 (11%) вважаються фінансово збалансованими, а інші - знову віднесено до тих, що потребують дотацій і не мають можливості функціонувати самостійно [18].

Приймаючи рішення щодо закриття неперспективних вугледобувних підприємств, слід відзначити, що всі підприємства національної економіки незалежно від форм власності, маючи юридичну незалежність, пов'язані системними економічними відносинами з іншими підприємствами національної економіки. Так, наприклад, вугледобувні підприємства пов'язані з постачальниками матеріалів, які споживаються у процесі видобутку вугілля.

Крім того, можна відзначити системні зв'язки з підприємствами, які виробляють гірничу техніку, здійснюють підготовку нових горизонтів, забезпечують підготовку кадрів тощо.

Усі підприємства, які функціонують у національній економіці, сплачують податки до державного і місцевого бюджетів, здійснюють платежі до цільових фондів. І якщо в цій системі зупинити роботу якогось конкретного вугледобувного підприємства, то виникне зниження обсягів виробництва на багатьох підприємствах національної економіки, а отже, і зменшення всіх видів платежів до бюджетів та цільові фонди. Тому найчастіше при закритті вугледобувного підприємства з метою зниження державних дотацій національна економіка зазнає набагато більших втрат, які не враховуються існуючими методами аналізу й оцінки. Проведеними дослідженнями було доведено, що закриття багатьох збиткових шахт призводить до більших втрат в економіці, ніж сумарні дотації держави на підтримку їх діяльності.

Вугільна промисловість України є хронічно збитковою і відноситься до галузей, які одержують від держави постійну фінансову підтримку. Визнання вугілля вітчизняним стратегічним енергетичним ресурсом породжує ризик спроб перекласти проблеми розвитку галузі на плечі всього суспільства. В зв'язку з цим необхідно перебороти стереотип стосовно виключної ролі системи державної підтримки вугільної галузі. Досі вугільна промисловість майже не використовує урівноваження цін та зростання продуктивності праці, які є наслідком ринкових перетворень і зменшують потребу в субсидіях.

Необхідно перебудувати самі принципи системи надання державної допомоги на капітальні вкладення, тому сьогодні передумовами розвитку вугільної галузі в Україні взагалі є:

- впровадження жорсткого державного нагляду за виконанням програми розвитку галузі;

- врегулювання законодавчої бази стосовно негативних явищ діяльності регіонів у діяльності вугільної промисловості;

- забезпечення тісного зв'язку з органами місцевої влади в районах розташування вугільних родовищ та його переробки;

- перехід від тотального розподілу інвестицій до принципу фінансування цільових державних інвестиційних програм в галузі;

- максимально скоротити безоплатне надання державних коштів на капітальні вкладення в підприємства вугільної промисловості;

- приватизація на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

- приватизація малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

У випадку, якщо ключовим суб'єктом господарювання вугільної галузі стане держава, відкриються такі перспективи:

1) відновиться практика державного замовлення на видобуток і постачання вугільної продукції та обладнання для видобувних підприємств;

2) ліквідуються посередники і створені ними цінові диспропорції;

3) поліпшиться ситуація у боротьбі з тіньовими відносинами у вугільній галузі.

Капітальні вкладення на нове будівництво мають надаватися вугільним компаніям тільки на поворотній основі. Нове будівництво в основному має здійснюватися за недержавні кошти; інвестиції треба надавати виключно в порядку конкурсу інвестиційних проектів. Основними одержувачами державної допомоги мають стати шахти, які функціонують в задовільних економічних умовах (економічно успішні або близькі до цього) і здатні впроваджувати технічні інвестиції, необхідні для підтримки їх конкурентоспроможності.

Одержувачем допомоги може стати підприємство, яке є конкурентоспроможним щодо цін на вугілля аналогічної якості третіх країн; допомогу на інвестиційну підтримку слід використовувати строго на визначені цілі, а не, наприклад, на погашення заборгованостей перед бюджетом і позабюджетними фондами. Реформування самої системи державної підтримки також дасть змогу знизити дотації. Державну підтримку потрібно надавати протягом певного періоду часу та встановити граничні обсяги фінансування.

Отже, вугільна промисловість є однією з базових галузей народного господарства, тому від її ефективної діяльності залежить значний обсяг роботи паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, підприємств комунального господарства та ін. Але, існує достатня кількість факторів, які негативно впливають на стан вугільної промисловості протягом тривалого часу, тому необхідно працювати над умовами, які сприятимуть розвитку вугільної галузі України, впроваджувати нові програми, дотримуватися жорсткого їх виконання.

3. Розміщення вугільної промисловості України

Це найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в Донбасі видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам'яного вугілля добувається більше, ніж бурого.

Роль того чи іншого вугільного басейну в територіальному поділі праці залежить від кількості та якості ресурсів, ступеня їх підготовленості для промислової експлуатації, розмірів видобутку, особливостей транспортно-географічного положення.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0%, Львівсько-Волинському та Дніпровському відповідно 2,0% та 3,5%. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна - становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. вугільний промисловість розміщення торгівля

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля - від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика - максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах - 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України) [6, 36].

Табл. 1.2. Загальна характеристика вугільних басейнів України

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років.

Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт стали різко зменшуватися. За останні 15-20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні - одна, в Дніпровському басейні - один розріз.

Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х - на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні [1, 164].

Найбільше зниження обсягів видобутку відбулося у Дніпровському буровугільному басейні - на 84,8%, тоді як у Донецькому - на 51,1%, а Львівсько-Волинському - на 65,7%.

Станом на 2011 рік сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд. т і перспективні 18,3 млрд. т.

Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років.

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки. [17].

Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.

Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби.

Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, головним чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя.

Імпорт вугілля в Україну здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної промисловості) та Польщі.

Отже, на сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

Размещено на Allbest.ru