Фіксизм і мобілізм

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Геологічний факультет

Самостійна робота

Фіксизм і мобілізм

Виконала: студентка 1 курсу магістратури

Групи геологія

Мартинчук Іванна

Перевірив: професор Шевчук В.В.

Київ - 2013

Фіксизм - науковий напрямок в геології, згідно з яким континенти є фіксованими і стоять на одному місці з часу їх утворення в давнині; головною причиною тектонічних деформацій вважаються вертикальні переміщення. Протиставляється мобілізму. [1]

Фіксизм прийшов на зміну гіпотезі контракції, заснованої на положенні про перевагу в розвитку земної кори горизонтально спрямованих сил. Він базується на уявленнях про первинність вертикальних коливальних рухів і вторинності горизонтальних.

Великий внесок у розвиток фіксизму внесли вітчизняні геологи й тектоністи: О.П. Карпінський, О.П. Павлов, А.Д. Архангельський, М.М. Тетяєв й інші. Очевидно, першою, найбільш представницькою гіпотезою фіксизму можна вважати хвильову гіпотезу гравітаційної диференціації глибинної речовини Землі, що відбуває в процесі його геохімічної еволюції. Автор гіпотези - голландський геолог Р.В. Беммелен включив у поле дії фіксизму всю планету, починаючи з розвитку геосинкліналей і кінчаючи формуванням материків й океанів. Послідовним представником цього напрямку у вітчизняній геології був В.В. Білоусов, що розвивав концепцію ендогенних режимів, засновану на нерозривному зв'язку процесів, що відбуваються в літосфері, із глибинними процесами; уявлення про те, що прояв конкретних ендогенних режимів визначаються взаємовідношенням астеносфери й літосфери й приводить до утворення великих тектонічних структур. [3]

Фіксизм був одним з провідних напрямків у геології аж до середини 60 -х рр. 20 в., коли отримали розвиток положення мобілізма. В основі лежить положення про успадкований розвитку плит, платформ, антіклінорієв та ін. джерел знесення теригенного матеріалу, про вельми тривалому існуванні глибинних розломів, при тривалому прояві однотипного магматизма в одних і тих же районах. [1]

Складова частина концепції фіксизму - уявлення про формування океанічних западин внаслідок опускання земної кори без значного розтягування, з перетворенням материкової кори в тоншу, а не внаслідок розсування континентів, як стверджують мобілісти. [3]

Мобілізм (від лат. Mobilis - рухомий) - гіпотеза, що припускає великі (до декількох тис. км) горизонтальні переміщення материкових брил земної кори (літосфери) відносно один одного і по відношенню до полюсів протягом геологічного часу. Мобілізм протиставляється фіксизму. Припущення про рухливості материків почали висловлюватися ще в 19 ст., Але науково розроблена гіпотеза була сформульована вперше в 1912 німецьким геофізиком А. Вегенером (теорія дрейфу материків). Сучасний варіант мобілізма - «нова глобальна тектоніка» (або тектоніка плит) значною мірою заснована на результатах вивчення рельєфу дна і магнітних полів океанів, а також на даних палеомагнетизму. Згідно з цими уявленнями, відбувається повільне (в середньому 1-5 см на рік) переміщення монолітних плит, що включають не тільки материкові брили, але і примикають до них великі області океанічної кори разом із самою верхньою частиною мантії. Плити розходяться в обидві сторони від океанічних хребтів до молодих складчастих поясів (Анди, Гімалаї) і острівним дугам. Тут відбувається занурення переднього краю однієї з двох зустрічаються плит на значну глибину (до 700 км) уздовж похилих розломів, які характеризуються високою сейсмічністю; в материковій корі другий плити під впливом стиснення утворюються складки. На тильній стороні переміщаються брил, тобто у осі серединних океанічних хребтів, виникають структури розтягування - рифти. Підйом речовини з верхньої мантії в «щілину», розкривається при розходженні плит, і подальше вилив базальтових лав формують в рифтових зонах новостворений шар кори і відбувається розширення площі океанічного дна.

На підставі схожості геологічної будови роз'єднаних частин палеозойських материків - Гондвани (що охоплювала Південну Америку, Африку, Індостан, Австралію і Антарктиду) і Лавразії (Північна Америка, Європа, північна половина Азії) і збіги контурів їх материкового схилу запропоновані палеотектонічні реконструкції. Ці побудови підтверджуються палеокліматичними і палеомагнітними даними, які показують, що різні частини Гондвани знаходилися в кінці палеозойської ери набагато ближче до південного полюса, ніж зараз, а Північна Америка розташовувалася поряд з Європою. Переміщення, що відбувалися протягом мезозою і кайнозою, привели до майже повного зникнення геосинклінального океану Тетіс і до утворення нових океанів - Індійського і Атлантичного. В якості основної причини мобільності материків звичайно вказуються конвенційні течії речовини мантії.

У науці про Землю прихильники теорії тектоніки материкових плит (мобілізма) вже давно здобули переконливу перемогу над прихильниками теорії фіксизму. Зараз навіть школярі знають, що 150 мільйонів років тому відбувся розпад праматерика Гондвана на Африку, Південну Америку, Антарктиду, Австралію та Індію. Їх рух зі швидкістю 3-5 см на рік і триває по теперішній час, породжуючи землетрусу і виверження вулканів. Проте теорія мобілізма не пояснює першопричини виникнення дрейфу континентів. [2]

Системний аналіз геофізичних процесів, що відбувалися протягом тривалого часу, дозволяє висунути оригінальну версію причин дрейфу материків.

Справедливо може послідкувати питання: який зв'язок між Гавайськими островами і Гондваною, яка перебувала з протилежного боку земної кулі? Суть гіпотези, що висувається саме в тому й полягає, що, на думку автора, при зіткненні досить великого астероїда з Землею, частина енергії вибуху виділяється в точці зіткнення, а інша і досить значна частина у вигляді сейсмічних коливань проходить крізь Земна куля і виділяється в області земної кори і мантії, розташованої з діаметрально протилежного боку від точки падіння астероїда. Таким чином, після падіння астероїда в Тихому океані, в районі розташування теперішніх Гавайських островів, стався катастрофічний вибух, в результаті якого в атмосферу піднялася величезна кількість водяної пари і пилу, що послужило причиною настання явища, званого зараз ядерною зимою, після якої відбулося заледеніння значної частини Гондвани і вимирання багатьох видів тварин (амоніти і белемніти). Водночас потужна ударна хвиля забирає частину енергії в земні глибини.

Явним аналогом Гавайської вулканічної аномалії є острів Ісландія, розташований у північній частині Атлантичного океану. Під цим великим островом мабуть знаходиться такий же резервуар гарячої магми, як і під Гавайськими островами.

Однак істотною відмінністю їх є те, що острів Ісландія знаходиться якраз на серединно-океанічному хребті і тому земна кора під ним не така рухлива, як під Гаваями. Тому після падіння астероїда в цьому місці, яке сталося 35 млн. років тому, виникли вулкани за цей час побудували острів площею 103 тис. км. висотою в середньому 500-700 м над рівнем моря. Гавайські ж вулкани будують острова 150 млн. років, але через їх дрейфу і руйнування мають площу всього 16,7 тис. км. Проекція через центр Землі острова Ісландія показує вектор впливу сейсмічного гідродинамічного удару впав астероїда в напрямку серединно-океанічного хребта, розташованого між Австралією і Антарктидою. Саме в цьому місці 35 млн. років тому Австралія відокремилася від Антарктиди. На підставі відкритих закономірностей можна припустити наявність у східній Антарктиді великих запасів алмазів і золота.

фіксизм мобілізм тектоніка геологічний

Література

1. Основи региональной геологии СССР - В.М.Караулов, М:Недра,1984.

2. Новая глобальная тектоника. М.: Мир, 1974.

3. Хаин В.Е. Основные проблемы современной геологии (Геология на пороге ХХI века). М.: Наука, 1994

Размещено на Allbest.ru