Фiзико-хiмiчні умови і зональність розвитку молібден-вольфрамових та золоторудних формацій (за результатами термобарогеохімічних досліджень)

Примітно, що під час ТБГХ-вивчення й типізації Аu-родовищ України ефективним інструментом виявилося використання, разом із абсолютними величинами інтенсивних РТ-параметрів процесу, і деяких опосередкованих показників загальної стійкості теплового балансу та РТ-діапазонів функціонування рудогенерувальних систем. Зокрема, належної роздільної здатності в цьому контексті набув середній показник зміни РТ-режиму розвитку зруденіння в часі (ДТ/ДР) та просторі (ДТ/100 м) як пряма функція ступеня термостатування палеогідросистеми, а також величина флуктуаційних інверсій на тлі спрямовано-регресивного типу флюїдного режиму (ДТ/ДР) усього ходу дискретного рудного процесу як відображення конкретних геотектонічних (структурно-формаційних) умов, глибинності й, отже, відкристості-закритості систем.

Саме своєрідним характером і різними комбінаторними особливостями природного поєднання цих важливих параметричних показників визначалися закономірності еволюції рудогенерувальних і рудоконцентрувальних палеогідросистем Au-родовищ України, агрегатно-щільнісний стан та склад металоносних флюїдних фаз, їхні міграційні властивості, конфігурація, напруженість і тренди ТБГХ-зональності, інтенсивність і, отже, масштабність рудовідкладання загалом [35].

Ми виділили шість природно різних типів золотоконцентрувальних флюїдних систем [28, 29, 32], специфіка фізико-хімічних умов золотоконцентрації в яких пов'язана з мінералотворною діяльністю власне водних, вуглекислотно-водних і складних вуглекислотно-водно-сольових розчинів (рис. 3):

Вулканогенні (Т - 360-50С при ДТ/ДР - 8-12):

1. Слабкотермостатована (ДТ - 20-40С/100 м) низькобарна (до 7-8 МПа) - власне гідротермальна з інтенсивним кипінням суттєво дегазованих низькоконцентрованих розчинів (<1-4 мас. % NaCl.) Генотип - Мужієвське родовище (Закарпаття).

2. Слабкотермостатована (Т - 25С/100 м) помірнобарна (до 22 МПа) - власне гідротермальна з періодичним закипанням слабогазонасичених розчинів (<9-11 мас. % NaCl). Генотип - Берегівське родовище (Закарпаття).

Вірогідно плутоногенні (Т - 400-50С при ДТ/ДР - 2-9):

3. Помірнотермостатована (Т - 10-20С/100 м) середньобарна (до 100-150 МПа) - гідротермальна, з глибиною - пневматолітово-гідротермальна з обмеженим закипанням слабкоконцентрованих СО2-Н2О-розчинів (до 12-14 мас. % NaCl). Генотип - Бобриківське родовище (Нагольний кряж Донбасу), вірогідно - Східно-Юріївське (Кіровоградський геоблок УЩ).

Метаморфогенні (Т - 500-50С при ДТ/ДР - 3-10С):

4. Порівняно термостатована (ДТ - 8-10С/100 м) середньобарна (до 100-200 МПа) - пневматолітово-гідротермальна з інтенсивним кипінням густинного Н2О-СО2-NaCl-розчину, на початку процесу порівняно концентрованого (>25-30 мас. % NaCl). Генотип - Балка Широка, область розвантаження та генерації флюїдів просторово розірвані (Чортомлицька ЗС).

5. Порівняно термостатована (ДТ - 5-8С/100 м) високобарна (до 250-300 МПа) - з самого початку гетерогенно-гідротермальна за участю порівняно високогустинного Н2О-СО2-NaCl (35-50 мас. % NaCl) флюїду, пізніше - гомогенно-гідротермальна з обмеженим кипінням СО2-Н2О-розчину, просторово порівняно відірвана від джерел генерування флюїдів. Генотип - Балка Золота, Сергіївське (Сурська ЗС).

6. Порівняно термостатована (ДТ - 5-8С/100 м) гіпербарна (до 350 МПа) - гомогенно-гідротермальна за участю порівняно густинного флюїду Н2О-СО2-NaCl (з концентрацією NaCl до 47 %), опісля гетерогенна з доволі інтенсивною дегазацією СО2, наприкінці - суттєво водна, суміщена з джерелами генерування флюїдів. Генотип - Майське (Дністерсько-Бузький геоблок).

За речовинним складом (рис. 3-5), морфоструктурними типами і фізико-хімічними умовами локалізації виділені генотипні родовища добре зіставні з трьома різноглибинними формаціями за Н.В. Петровською та ін. (1973, 1976), однак у запропонованому варіанті їхня генетична позиція однозначніша, оскільки ґрунтується на інструментально-кількісній оцінці рівня баричності і величини термоградієнтності золотоконцентрувальних систем, а також їхнього складу і фазово-агрегатного стану, що дає змогу використовувати це і в прикладних аспектах.

Аналіз найголовніших особливостей процесів рудогенезу і вивчення типоморфізму флюїдних включень засвідчили, що під час руйнування металоносних комплексів і взаємодії розчинів з боковими породами родовищам Au-рудної формації великих глибин УЩ (де переважали пластичні деформації, а дегазація СО2 відбувалася порівняно спокійно й мала тривало-затяжний характер) притаманні процеси “всолювання” (накопичення солей), як це має місце на Mo-W-об'єктах [6], тоді як фракціонування СО2 на родовищах середньо- і, особливо, малоглибинних формацій пов'язане із зовнішніми (тектонічними) причинами - зі збільшенням об'єму системи і вибухоподібним кипінням гідротерм, коли процеси “всолювання” не могли реалізуватися (Ляхов, 1988).

Такі гідротермально-метаморфогенні Au-системи на відміну від магматогенно-гідротермальних еволюціонували в умовах порівняного дефіциту вільного простору, що зумовлювало для них у високо-гіпербарних умовах вкраплений і прожилково-вкраплений тип зруденіння, тоді як для помірнобарних - жильно-штокверковий. Особливо виразно ця кореляція простежується для Au-формацій України (див. рис. 3).

Магматогенно-гідротермальні процеси розвивалися у навхрестізохоричному режимі, що спонукало до реактивної зміни густини флюїдних фаз через різкий і радикальний спад Р при крихких деформаціях і утворенні вільного простору. Такий перебіг подій призводив до значних порушень рівноваги відповідних фізико-хімічних систем із синхронними процесами кипіння й дегазації СО2, зміни рН і Еh та руйнування металоносних комплексів із кристалізацією самородного Au в середньотемпературному діапазоні за схемою окисно-відновних реакцій, як це вмотивовано показав Ю.В. Ляхов (1985, 1988): Na[AuCl2] + CH4 Au + CO2 + NaCl, тобто 8Au+ + C4+ 8Au0 + C4+. Швидко й ефективно реакція може здійснюватися також і в разі переносу Au у вигляді хлорауратних комплексів, наприклад, КAuCl4 (Овчинников, 1990). Зважаючи на потенціалвизначальну роль сполук вуглецю і генерацію у вихідних гідротермах СО2 при окисненні СН4 (Банникова, Барсуков, 1985; Углерод..., 1975), що ми визначили і на родовищах Сх. Узбекистану [49], ця міграційно-кристалізаційна модель має загальне значення і є додатковим свідченням конвергентності фізико-хімічних умов розвитку Au-мінералізації.

З рис. 3 бачимо, що саме в діапазоні 300-200°С криві діаграми для помірно- і низькобарних родовищ мають найвиразніший перегин з величиною ДТ/ДР >5, тоді як для родовищ високобарних груп ця величина становить 2-3 чи майже не фіксується в гіпербарних умовах безумовного переважання пластичних, з фрагментами напівкрихких, деформацій (Майське родовище), що зумовлює геотектонічну й фізико-хімічну стійкість режиму. Суттєво незначні нерівноважні умови виявляються лише на локальних ділянках прояву зредукованих крихких деформацій, де, зважаючи на порівняно помітні флуктуації тиску, формуються окремі Au-стовпи з підвищеною (щодо загального помірно-убогого розподілу) концентрацією металу.

Отже, крихкі деформації - визначальний геолого-структурний чинник регуляції фізико-хімічного режиму, трансляції й розвантаження металоносних флюїдів на певних ділянках. Саме такими були геолого-структурні й фізико-хімічні умови формування жильно-штокверкових і прожилково-вкраплених зон родовищ Сергіївське і Балка Золота, проте особливо сприятливими вони стали для Балки Широкої з її протяжними кулісоподібними зонами інтенсивного катаклазу, сітчастої тріщинуватості і брекчіювання порід у вузлах зчленування з поперечними структурами. Чіткий літологічний контроль зруденіння залізистими кварцитами можна задовільно пояснити потенціал-визначальною (для гідротермальної системи) роллю магнетиту як “відновника” золота, що звільнялось при руйнуванні поширених у природі хлорауратних комплексів, зокрема за реакцією (Na,K)[AuCl2] + FeFe2O4 Au + Fe2O3 + (Na,K)Cl, тобто Au1++Fe2- Au0 + Fe3+. Самі ж висококомпонентні прошарки джеспілітів порівняно з іншими петротипами порід родовища були найсприятливішими для розвитку пластичних деформацій, через що стали і найпридатнішими ділянками крихкого розвантаження тектонічних напружень, бар'єрно-спонтанної кристалізації й осадження Аu (Бобров, Сіворонов, 2001; [35]).

Беручи до уваги описані механізми й форми міграції та кристалізації Аu, слід зважати на інші важливі механізми утворення його концентрацій, зокрема сепаратного осадження Аu на енергоактивних поверхнях більш ранніх сульфідних мінералів допродуктивних стадій. Як засвідчили дослідження Г. Джейна і Г. Банкрофта, вірогідність адсорбції і відновлення Au на поверхні сульфідів (здебільшого піриту, арсенопіриту, піротину) - чи не головний механізм концентрування Au, особливо у разі порівняно низьких концентрацій і температури. Спочатку Au адсорбується у вигляді хлориду чи гідроксиду. Опісля сульфід-напівпровідник під час перенесення електронів діє як відновник за реакцією:

8AuСl4- + 2S22- + 12H2O 8Au0 + 3SO42- + 24H+ + 32Cl-,

або 2AuCl4- + 3S- 2Au0 + 3S0 + 8Cl-.

Cьогодні для досліджених родовищ ми не можемо достеменно кількісно оцінити внесок процесів осадження Au на ранніх сульфідах і при його співкристалізації з сульфідами, бляклими рудами та іншими сульфосолями в продуктивні власне Au-стадії, однак численні аналогії дають підстави припускати, що провідна роль усе ж таки належить пізнім виділенням самороднометалевої фази Au у зв'язку з процесами масово-спонтанного руйнування золотоносних комплексів у діапазоні 280-200С. Такий міграційний і кристалізаційний геолого-геохімічний цикл для самородного Au доведений експериментально (Вилор, Сарапулова, 1970) і обґрунтований статистичним аналізом дуже представницької вибірки ТБГХ-даних (Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1988; [1]).

Розділ 3. Термобарогеохімічна зональність молібден-вольфрамових і золоторудних родовищ

Головні фізико-хімічні характеристики рудотворних розчинів закономірно змінюються в просторі, внаслідок чого виникає різна за будовою, напруженістю та напрямами трендів ТБГХ-зональність. Вона здебільшого відповідає мінералого-геохімічній, проте на відміну від останньої виявляється практично на кожному рудному об'єкті (Лазько, 1981). Зональність буває фаціальною (моноасцедентною, відкладання), пульсаційною (поліасцедентною, стадійною) чи комбінованою (Зональность..., 1974).

На загал чинники ТБГХ-зональності здебільшого зумовлені певним поєднанням геолого-структурних і літолого-фаціальних умов та особливостями РТ-режиму й динаміки спрямовано-регресивного розвитку гідротермальних процесів на різних глибинах (Ляхов, 1968, 1970, 1976, 1982; [3, 5, 27, 36]), а сама зміна неоднорідності теплових полів залежить також від характеру динаміки потоку й ентальпії флюїдів (Шарапов, 1971), ступеня нагрівання вмісних порід, їхньої проникності, теплоємності та деяких інших теплофізичних властивостей.

3.1 Термобарогеохімічна зональність розвитку родовищ молібден-вольфрамової формації. Як засвідчили дослідження, розподіл температури в багатьох обстежених рудовмісних структурах низки родовищ досить різноманітний пов'язано з різними геолого-структурними умовами рудолокалізації. Разом із тим їхні зміни в рудних полях підпорядковані спільній для різних морфоструктурних типів родовищ закономірності зростання температури з глибиною і в напрямі зчленування жильних морфоструктур (рис. 6).

Така закономірність виявляється в існуванні Т, який на різних родовищах коливається від 30 до 20 (Акчатау), 25-15 (Сх. Коунрад), 25-20С/100 м (жильна Караоба); для штокверків цей показник значно менший і зіставний з горизонтальним Т на жильних родовищах: 10-8С/100 м - Верхнє Кайракти, 12-10С/100 м - Коктенколь, що засвідчує значно меншу контрастність палеотемпературних полів у горизонтальній площині жильних рудних тіл і у вертикальному перерізі штокверків.

Аналіз палеотемпературних полів по поверхні рудних тіл ендоконтактових жильних родовищ свідчить, що збільшення Т, відповідне підвищення сольової концентрації розчинів і ступеня прояву мінералотворної ролі пневматолізу відбувається в напрямі від контактів масиву рудосполучених гранітів до його внутрішніх (центральних) частин. На деяких родовищах за загального доцентрового характеру підвищення температури мінералоутворення по простяганню рудних тіл виявляються окремі локальні температурні максимуми, які просторово й за часом прояву відповідають діяльності газових високотемпературних розчинів та розчинів критичної густини (див. рис. 6). Зазвичай вони збігаються з інтенсивно тріщинуватими ділянками рудовмісних структур, пов'язані з локальними гребенеподібними “рудогенерувальними” підняттями гранітів і, ймовірно, фіксують місця неодноразового інтенсивного підтоку рудотворних флюїдів під час привідкривання протяжних тріщинних зон у грейзенах [3].

Формування RC-мінералізації в умовах термобароградієнтних полів призвело до вертикальної зміни хімічного складу розчинів продуктивних стадій, яка підпорядкована чіткій гідрохімічній зональності (рис. 7): знизу вверх, у напрямі зниження температури і збільшення кислотності гідротерм фіксується така зміна гідрохімічних типів розчинів, %-екв.:

F-O,Lі+ 6-8 - підрудний пояс;

Li+2-8,F-14-16, К+(14-22)- головний рудний пояс;

F-O,Lі+1 - рудно-надрудна частина тіл.

Утворенню такої зональності також сприяли періодичні процеси кипіння гідротерм із супутньою дегазацією летких компонентів при перепадах тиску і розбавлення магматогенних розчинів інфільтраційними водами глибинної циркуляції (Борщевский и др., 1980; Боголепов, 2002; Матвеева, 1997; [3, 5]). Це створювало, разом з іншими геологічними і фізико-хімічними чинниками, передумови для існування своєрідної латеральної зони ТБГХ-бар'єра, яка гіпсометрично відповідала, очевидно, головному рудному поясові [5] і де зосереджені головні промислові запаси руд (Боголепов, 2002).

Надзвичайно цікавим теоретично і практично є узагальнення даних площинного топомінералогічного і ТБГХ-картування для рудного поля Акчатау як приклад синтезування “макросхеми” стадійної і фаціальної ТБГХ-зональності (рис. 8). Виявлений концентричний її характер (що свідчить про генетичний зв'язок зруденіння з гранітним масивом) ускладнений двома температурними максимумами (>440-390С) у районі Молібденової і Північно-Західної ділянок. Вони зумовлені ранньою молібденовою мінералізацією і дорудними польовошпат-кварцовими жилами, що є відображенням стадійної (пульсаційної) зональності. На інших ділянках родовища виявлені типові елементи фаціальної (відкладання) зональності, що добре узгоджується із зонально-концентричним мереживом поширення головних парагенетичних асоціацій, що складають рідкіснометалеві й вольфрамові з бісмутом руди [5].

У світлі уявлень Д.В. Рундквіста й І.А. Нєженського (1975) і наведених даних зональність руд родовища відображає зміну зруденіння від центральних, найеродованіших зон родовища до периферійних (від Мо через RC до W+Bi) та відповідає зміні мінералізації від нижніх горизонтів рудних тіл до верхніх. Спостережена зональність мінералізації спричинена градієнтними флуктуаціями тиску й температури - головних регуляторів утримання речовини в розчинах і стимуляторів її кристалізації - і на цьому підґрунті ми зачислили її до термобарогенного типу [5].

Такий постулат є принциповим для розуміння питання про форми міграції мінеральної речовини, оскільки РТ-градієнти суттєво впливали на просторово-часову диференціацію величини рН розчинів - від лужних у нижніх частинах жил до кислих у верхніх, що задовільно пояснює описану зональність мінералізації і підтверджено експериментально (Ганеев, Покалов, 1975).

Схема стадійно-фаціальної ТБГХ-зональності (див. рис. 8) як відображення просторово-часової еволюції головних фізико-хімічних параметрів рудно-магматичної системи у зв'язку із розвитком рудовмісних структур дає змогу визначати ерозійний зріз різних ділянок родовища і уточнювати вірогідні перспективи розвитку мінералізації по площі і з глибиною. Такі перспективи найвірогідніші за межами еродованої частини масиву гранітів, що логічно випливає з аналізу схеми зональності і має раціональний зміст у світлі теоретичних узагальнень (Покалов, 1972; Рундквист, Неженский, 1975). Реальною і прикметною ознакою високої достовірності зроблених прогнозних висновків є той факт, що на підставі зовсім інших теоретичних і методичних підходів саме за межами розкритої частини Акчатауського плутону нещодавно знайдено “сліпе” Мо-W родовище Ауліє-Шоко, а в межах гірничого відводу підраховані запаси металів за категорією С1, що дасть змогу продовжити роботу копальні ще на 10 років (Боголепов, 2002).

3.2 Термобарогеохімічна зональність розвитку золоторудних родовищ Східного Узбекистану. ТБГХ-зональність цих родовищ ілюструють такі приклади. У поздовжній вертикальній площині золотоносної зони № 3, яка добре розкрита на глибину і фланги штольневими горизонтами, фаціальна палеотемпературна і агрегатно-фазометрична (щільнісна) зональність концентрично-латеральна (рис. 9). Тут наявні два слабкоконцентричні температурні куполоподібні максимуми, що розділені полем порівняно виположених ізотерм. Кут їхнього схилення визначений просторовими варіаціями температури, через що наявна конфігурація і тренди ізотерм свідчать про певне переважання вертикального палеотемпературного градієнта над горизонтальним. Примітно, що до куполоподібних температурних максимумів тяжіють зони інтенсивної діяльності гетерогенних (киплячих) СО2-Н2О-розчинів: це своєрідні канали надходження рудоносних флюїдів у місця їхнього розвантаження - ділянки найінтенсивніше тріщинуватих порід, що просторово співпадають з рудними стовпами.

Аналіз конфігурації і напруженості палеотемпературного поля в різних лінійних тілах дав змогу з'ясувати величину вертикального Т, яка коливається від 15 до 20С. Це дозволило виявити порівняно високий ступінь термостатованості Au-палеогідросистеми Бельтау-Курамінського ВПП і опосередковано встановити відносну її закритість, а отже - достатньо велику глибинність функціонування [27]. Разом із тим палеотемпературні поля в трубоподібних тілах значно напруженіші, що позначається на величині показника вертикального Т, який помітно менший за такий у жильних тілах і лінійних прожилково-вкраплених зонах і становить у середньому 10-11С; горизонтального ДТ тут практично нема.

Найбільш теоретично цікавою і практично важливою є газометрична зональність цих інтенсивно сульфідизованих і золотоносно багатих тіл. Як з'ясовано (рис.10), коефіцієнти співвідношень СО2/СН4 суттєво відрізняються для різних гіпсометричних рівнів родовища Кочбулак. Близько-параболічну тенденцію зміни цих коефіцієнтів з 30-25 на верхніх горизонтах до 3-2 на нижніх порушують кілька екстремально високих вмістів СН4 на ділянках перетину ранніх виположених окварцьованих зон міжформаційних зривів трубоподібними тілами. Виявлено, що капсульований у включеннях вуглець досягає значень 13С 3-8 ‰, тоді як поза РЕС цей показник суттєво зростає.

Таке низьке значення 13С в РЕС є похідним ефекту змішування рудотворних розчинів при неодноразовому надходженні СН4 у рудопідвідні й рудолокалізаційні структури. У даному випадку вуглець метану в пологих міжформаційних структурах при відновленні сульфатної сірки частково окиснювався до СО2. Аномально ж високий вміст СН4 у флюїдних включеннях мінералів кварц-сульфідно-сульфосольних парагенезисів на перетині трубоподібних і пологих структур корелює з підвищеною концентрацією Н2S, який сповільнював окиснення СН4 під час їхнього утворення. Поведінка N2, вміст якого стійко збільшується з наближенням до поверхні рудних тіл, свідчить про учaсть у мінералоутворенні вадозних вод глибинної циркуляції [27]. Отже, загальний тренд розподілу СО2 і СН4 у поєднанні з даними ізотопії вуглецю є добрим підґрунтям для оцінювання золотоконцентрувальних структур типу рудно-експлозивних брекчій, які забезпечували неодноразове надходження вуглеводнів у ці структури і сприяли виникненню зон окисно-відновних бар'єрів. Це дає підстави прогнозувати нижню фізико-хімічну межу виклинювання зруденіння, яка, вірогідно, відповідатиме гіпсометричному рівню рудних тіл із співвідношенням у розчинах включень СО2 / СН4 ?1.

3.3 Термобарогеохімічна зональність золоторудних родовищ України. Аu-родовища і рудопрояви, особливо на УЩ, ще дуже слабо розкриті буровими і гірничими виробками, що суттєво ускладнює реконструкцію будови і визначення градієнтних трендів розвитку ТБГХ-зональності. Разом із тим у цьому напрямі досягнуті певні результати, які зводяться до такого.

Родовище Балка Широка представлене серією кулісоподібних крутоспадних непротяжних зон сітчасто-прожилкової мінералізації, які просторово тяжіють до регіональної диз'юнктивної структури Східно-Чортомлицького розлому. Вивчення разом із К.М. Поздєєвим просторових змін головних ТБГХ-параметрів дало змогу припустити вірогідну рудопідвідну роль цього розлому на підставі фрагментів лінійної фаціальної зональності із субпаралельною орієнтацією ізотерм і таким же розподілом інших параметрів уздовж зони розлому. Чітко простежується зменшення температури, густини СО2, сольової концентрації розчинів і тиску з переходом від глибоких до верхніх горизонтів у рудних тілах профілю “О” й у бік від розлому. У безпосередній близькості до розлому густина СО2 становить 0,866-0,809 г/см3, а концентрація NаСl - 42-40 %. З віддаленням від розлому ці параметри помітно зменшуються - до 0,688-0,653 г/см3 і 24-20 % відповідно. Отже, і баричний режим системи різниться: абсолютні значення тиску на глибоких горизонтах у профілі “О” і в безпосередній близькості до розлому становлять 144-123 МПа і знижуються до 93-79 МПа на верхніх горизонтах і з віддаленням від розлому. Виявлені тренди зміни цих важливих параметрів слід обов'язково враховувати при прогнозно-розшукових роботах у зоні Чортомлицької ЗС, тим більше, що Au-рудні тіла родовища “прив'язані“ до прирозломних полів розвитку порід ріодацит-плагіогранітної ВПА і виразно зв'язані з субширотними розломами, які є для значної частини вулканітів та їхніх інтрузивних комагматів магмопідвідними і, вірогідно, рудогенерувальними або ж спричинили ремобілізацію і перерозподіл Аu (наявного в залізистих кварцитах джеспіліт-толеїтової формації), його трансляцію флюїдними потоками і наступне перевідкладання в інших термодинамічних і геолого-структурних умовах (Бобров, Сіворонов, 2001).

Зовсім інша картина спостерігається для Аu-зруденіння формації біотит-кварц-олігоклазових метасоматитів Майського родовища, де виразно помітні риси його геоенергетичної залежності від палеотеплових полів палінгенних (анатектичних) гранітних масивів. Тут наявне зовсім недалеке переміщення флюїдних мас і через це вкрай низька просторова (особливо латеральна) диференціація рудогенних комплексів: переважає сульфідний метасоматоз і телескопування та відсутні ознаки зонального розташування мінеральних парагенезисів [29]. Водночас з глибиною досить добре реконструюються ознаки ТБГХ-зональності: в Аu-сульфідно-кварцових зонах південного та північного блоків зростають Т, D та Р. Градієнт зміни цих параметрів різний: у південному блоці Т становить 5,2, у північному - 2,2С/100 м, а найвищі Т (> 420C) та CNaCl (> 44,6 мас. % NaCl + KCl) флюїдів, високий ступінь їхньої гетерогенізації і дуже широкі варіації густини (від 0,910-0,804 до 0,717-0,176 г/см3) притаманні лише зонам південного блока, що тяжіють до гранітоїдного масиву, вірогідно, головної рудогенерувальної структури. Тому фіксуються різні тренди і градієнти зміни РТС-параметрів, які зумовили різний характер зруденіння: вірогідно порівняно стиснуте по вертикалі й багате бонанцеве в південному блоці та порівняно розтягнуте по вертикалі й бідніше - у північному.

Принципово протилежна закономірність простежується на родовищах південної частини Сурської ЗС (Балка Золота, Сергіївське). Тут полістадійний Au-сульфідно-карбонатно-кварцовий штокверк у міру віддалення від тіл кварцових порфірів ріодацит-плагіогранітної ВПА розчленовується на розбіжно-відцентровий зональний ряд розвитку мінералів рідкіснометалевого (Mo-Q), ранньо- та пізньосульфідного і карбонат-кварцового комплексів. У цьому ж напрямі змінюються високотемпературні (500-350С) і високобаричні (260-200 МПа) процеси трифазової гетерогенізації внутрішньої зони середньотемпературними (350-200С) процесами продуктивного етапу рудоутворення середньої зони і середньо-низькотемпературними умовами (200-100С) постпродуктивної стадії зовнішньо-периферійної зони. Для зонально спрямованих ТБГХ-процесів характерна висока густина (до 0,902 г/см3) та СNaCl (>35 мас. %) флюїдних фаз у безпосередній близькості до тіл кварцових порфірів і наявні різкі падіння тиску (до 75-40 МПа). Аналіз мінеральної й ТБГХ-зональності розкриває аномально термобароградієнтну природу таких гідротермально-метаморфогенних утворень, що спряжені з формуванням кислих магматитів ВПА, а рушійним чинником мобілізації метаморфогенних флюїдів був спрямовано-градієнтний спад тиску під час розрядки інтрузивних напружень і формування відцентрового тріщинного каркасу в екзоконтактових зонах кварцових порфірів, з якими пов'язані вибухоподібні процеси багатофазової гетерогенізації флюїдів [20].

Розділ 4. Прикладні аспекти термобарогеохімії молібден-вольфрамових і золоторудних формацій

Серед різних напрямів сучасної ТБГХ - теоретичного, аналітичного, генетичного і прикладного - саме прикладний найважливіший як з погляду реалізації різномасштабних прогнозно-металогенічних робіт, так і, особливо, при вирішенні геологічних завдань, що потребують розв'язання на різних етапах геологорозвідувального процесу [16]. Теоретичним підґрунтям ТБГХ-прогнозування, розшуків та оцінки зруденіння є, як ми переконалися раніше, стійкість режиму фізико-хімічних умов утворення продуктивних мінеральних парагенезисів. Вони формуються в доволі вузькому діапазоні зміни ТБГХ-параметрів специфічного за хімічним складом та агрегатно-щільнісним станом рудотворного середовища, що виявляється у фазовому типоморфізмі відповідних родин флюїдних включень, практично незалежно від геотектонічних умов і металогенічної спеціалізації рудних регіонів. Ця обставина засвідчує виразну конвергентність фізико-хімічних умов і ТБГХ-показників розвитку генетично-споріднених рудотворних процесів відповідно Мо-W і Аu-формацій. Не менш важливою передумовою реалізації проблем прикладної ТБГХ є можливість діагностики та просторової екстраполяції градієнтів і трендів цих параметрів (ТБГХ-зональність) з визначенням для різноглибинних формацій як просторового положення зон, що фізико-хімічно сприятливі для розвитку Мо-W, Аu чи іншого зруденіння, так і верхньо- і нижньорудних фізико-хімічних рівнів їхнього виклинювання з урахуванням структурно-фаціальних умов рудолокалізації (Лазько, Ляхов, 1972; Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1990; [1, 5, 7, 10, 16, 33, 34 та ін.]).

Водночас при оцінці вертикального розмаху сприятливої для рудоконцентрації фізико-хімічної зони на основі градієнтно-векторного аналізу ТБГХ-зональності слід брати до уваги різний ступінь термостатування різноглибинних систем і його обернено-функціональний зв'язок з величиною Т як показника інтенсивності зміни РТ-режиму: для вулканогенно-гідротермальних високофлуктуативних процесів з навхрестізохоричним трендом розвитку Т значно більший, аніж для низькофлуктуативних метаморфогенно-гідротермальних з близькоізохоричним трендом перебігу процесів. Саме цим, вірогідно, пояснюється стиснутий по вертикалі й порівняно концентрований (бонанцевий) тип розподілу зруденіння в першому випадку і розтягнутий по вертикалі за порівняно низьких вмістів металу, але дуже великими запасами - у другому (Ляхов, 1985; [15, 28, 35]). Особливе значення для прогнозного оцінювання зруденіння має закономірне зростання його вертикального розмаху від перших сотень до кількох тисяч метрів з переходом від слабко- до термостатованих систем рудоконцентрування: уже на ранніх етапах ТБГХ-досліджень перспективних площ за конкретними параметричними показниками впевнено дешифрується різноглибинно-формаційний тип зруденіння і відтак завчасно передбачається вірогідний вертикальний розмах, а наступну предметну кількісну оцінку еродованої і збереженої його частини, яка має принципове значення для вибору методики та напрямів розгортання розвідувальних робіт, отримуємо за відомими формульними обчисленнями (Ляхов, 1985, 1995; [28, 42]).

Для Мо-W-зруденіння найперспективнішими будуть ділянки, де поширені включення високотемпературних і щільних розчинів (400-300С) фторидно-хлоридно-калій-натрового складу і високої сольової концентрації з мінералами-“в'язнями” (65-26 мас. % NaCl), наявні суттєві флуктуації тиску (від 165 до 50 МПа) і поширені рідинно-газові та газово-рідинні вакуолі, що мають порівняно великі розміри, украй нерівномірний розподіл і різко гетерогенний стан. Для Аu-формацій типові включення СО2, що законсервовані при 290-180С в умовах інтенсивної гетерогенізації розчинів з різними співвідношеннями фаз, поширені включення дво- й однофазового СО2 з широкими варіаціями густини (для різноглибинних формацій від 1,02 до 0,4-0,1 г/см3) та гомогенізацією як у рідку, так і в газову фази.

Більше того, аналіз фактологічних даних про морфогенетичні типи і склад флюїдних включень Мо-W і Аu-родовищ і екстраполяція стану складних NaCl-H2O-CO2-систем (Такеноучи, Кеннеди, 1968; Малинин,1979) на природні процеси (Пізнюр, 1984; Ляхов, 1989; Попівняк, 2002; [30, 61]) засвідчив, що ранні постмагматичні CO2-H2O-NaCl-дистиляти перебувають у гомогенному стані нетривалий час, розділяючись шляхом гетерогенізації на фази CO2-H2O і H2O-NaCl. Перша менш щільна, рухоміша та стійкіша в порівняно низькотемпературній області, просторово і частково в часі випереджує другу, просувається далеко догори від флюїдогенерувального джерела і формує золоте зруденіння верхньої зони рудно-магматичної колони. Друга, щільніша і менш здатна до міграції H2O-NaCl-фаза, стійка при високих температурі й тиску, виявляє свою рудотворну роль на глибині. В цьому, зокрема, відображений тісний геолого-геохімічний зв'язок Mo- і Au-зруденіння, адже практично на усіх Аu-родовищах середньо- і великоглибинних формацій розвинуте раннє високотемпературне Mo-зруденіння, яке сформоване із H2O-NaCl концентрованих флюїдів і займає центральну, найеродованішу зону відцентрової мінералого-геохімічної зональності.

Звідси допустимим є твердження, що Аu-прояви, сформовані з флюїдів CO2-H2O-складу, з глибиною можуть бути змінені Mo-зруденінням, зобов'язаним своїм походженням діяльності H2O-NaCl-розчинів. Очевидно в даному контексті, що рівні розвитку складних включень NaCl-CO2-H2O-розчинів відповідатимуть кореневим частинам рудномагматичних систем. А оскільки еволюція флюїдів і спряжені процеси рудовідкладання відбуваються, здебільшого, в зонах рівнонапружених порід (Башкиров, 1970), що розташовані на певній віддалі від синрудної палеоповерхні залежно від формаційного типу родовищ, лише пострудні епігенетичні тектонічні рухи і денудаційні процеси руйнують її цілісність і надають їй клавішно-блокової будови. Звідси й тісне генетичне та просторове сусідство Mo- і Au-зруденіння в локальному (Сергіївське родовище) і регіональному (Au-Mo пояс Сх. Забайкалля - генетично споріднені формації, за P. Константиновим) планах.

Саме ця та деяка інша важлива інформація в сукупності з матеріалами ТБГХ площинного та стереокартування і аналізом градієнтів просторово-часових моделей рудогенезу слугує надійною основою для локального ТБГХ-прогнозування та оцінки зруденіння на різних етапах геологорозвідувальних і експлуатаційних робіт [30]. Нами неодноразово апробовані заявлені підходи щодо оцінки зруденіння на багатьох рудних полях Центр. Казахстану, Сх. Узбекистану та деяких родовищах України і отримані позитивні результати. Конкретні приклади реалізації оцінок наведені у додатках до дисертації, деякі - в попередніх розділах автореферату.

ВИСНОВКИ

1. Сукупність геолого-мінералогічних і ТБГХ-даних вивчення молібден-вольфрамових і золоторудних формацій розкриває дискретно-багатостадійну регресивно-інверсійну природу РТ-режиму формування пневматолітово-гідротермальних, гідротермальних і метаморфогенно-гідротермальних родовищ. Величина і динаміка міжстадійних РТ-змін і внутрішньостадійна флуктуативність цього режиму зменшувалися зі збільшенням глибини перебігу процесів (від >550-50°C і 350-20 МПа - на глибині понад 1,5 км і до 370-50°C та 20-1 МПа - до 1,5 км), а багатокомпонентність, сольова концентрація, загальна газонасиченість і густина флюїдних фаз - з наближенням до синрудної палеоповерхні і в напрямі їхнього завершення. Аналогічна закономірність простежується стосовно градієнтності трендів їхньої еволюції у просторі.

2. Зруденіння Mo-W формації незалежно від ендо- чи екзоконтактового морфотипу родовищ формувалося у високо-середньотемпературному діапазоні (> 440-300°С) при перепадах тиску від 165 до 45 МПа із суттєво лужно-галогенних (хлоридно-натрових і фторидно-хлоридно-калій-натрових) гетерогенних розчинів високої сольової концентрації (65-26 мас. % NaCl+KCl), що притаманно дорудним стадіям деяких метаморфогенно-гідротермальних родовищ золота зеленокам'яних поясів УЩ. Власне золоторудна мінералізація з незначними варіаціями для різноглибинних формацій розвивалася в середньотемпературних умовах (300-190°С) за вуглекислотно-водного компонентного складу флюїдів (хлоридно-гідрокарбонатні з Na+, Mg2+, Ca2+) з сумарною сольовою концентрацією до 10-14 мас. % NaCl, інтенсивного закипання і дегазації передовсім СО2, помітних змін рН і Еh режиму, що властиве пострудним стадіям формування сульфідно-поліметалевих, іноді з золотом, парагенезисів на родовищах Mo-W-формації. Ці закономірності формування продуктивної молібден-вольфрамової і золоторудної мінералізації разюче стійкі незалежно від геотектонічного розташування і металогенічної спеціалізації регіонів - йдеться про так звану конвергентність умов розвитку зруденіння як віддзеркалення специфічної геохімічної сутності багатокомпонентних фізико-хімічних систем, що функціонують у градієнтних термодинамічних і анізотропних геолого-структурних умовах (Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1985, 1988; [1, 5, 10, 21, 33, 36 та ін.]).

3. З наближенням процесів рудогенезу до синрудної палеоповерхні зменшується ступінь термостатування і загальна стійкість теплового балансу системи, функціональним відображенням чого є усереднені показники зміни РТ-режиму в часі (ДТ/ДР) та просторі (ДТ на 100 м), а також інверсійно-флуктуативні порушення режиму (ДТ і ДР) на загальному тлі розвитку рудного процесу. На підставі вивчення характеру поєднання цих показників, що визначали головні особливості фізико-хімічної еволюції рудогенерувальних палеосистем, агрегатно-щільнісний стан металоносних флюїдних фаз, масштаб і конфігурацію зональності та інтенсивність рудовідкладання, і інтегровано відображають ступінь термостатування, а, отже, і глибину функціонування палеогідросистеми, для докембрійських і фанерозойських структур земної кори України ми виділили шість найголовніших типів золотоконцентрувальних флюїдних систем.

4. На підставі порівняльного аналізу термобарогеохімічних параметричних показників флюїдного режиму формування герцинських золоторудних родовищ у крайовому ВПП Сх. Узбекистану з ТБГХ-параметрами режиму альпійських аналогів малоглибинної юної золото-срібної формації та золоторудної формації середніх глибин, з урахуванням величини термостатування гідросистеми і мінералого-геохімічних даних нами скореговано формаційну приналежність цих герцинських об'єктів, які зачислено до плутоногенно-вулканогенних утворень середньо-верхніх рівнів формації середніх глибин. Це принципово змінює усталені прогнозно-металогенічні підходи стосовно оцінки перспективності золотоносних площ регіону і глибоких горизонтів наявних там родовищ і радикально підвищує цю перспективність.

5. ТБГХ-зональність і тренди її розвитку для Mo-W- і Au-формацій здебільшого залежать від глибини і, отже, ступеня термостатування палеогідросистеми, мають переважно термобароградієнтну природу і за формою й напруженістю у більшості випадків визначаються геолого-структурними умовами рудолокалізації. Величина ДТ як відображення ступеня термостатування рудогенерувальних систем функціонально пов'язана з витриманістю зруденіння на глибину, яка зростає з переходом від слабко- до більш термостатованих систем з перших сотень до кількох тисяч метрів. Це дає змогу використовувати відповідну величину ДТ для оцінки вірогідного загального вертикального розмаху зруденіння різноглибинних формацій, рівня його денудації і глибини поширення збереженої частини в сучасному ерозійному зрізі. Виявлені закономірності просторово-часової еволюції флюїдного режиму палеогідросистем і конвергентність фізико-хімічних умов розвитку продуктивної мінералізації відповідних формацій з аналізом конфігурації і трендів термобароградієнтної ТБГХ-зональності становлять надійне теоретичне і фактологічне підґрунтя для здійснення різномасштабного прогнозування, розшуків та оцінки конкретного формаційного типу зруденіння з обов'язковим урахуванням особливостей геотектонічної позиції рудних полів та специфіки структурно-фаціальних умов рудолокалізації.

6. Вивіреним критерієм оцінки є визначення в процесі термобарогеохімічного площинного і стереокартування системи векторів зміни термодинамічних параметрів рудоутворювальних розчинів і концентрації в них солей (здебільшого хлоридів і фторидів Nа, К, Мg, Са) та газових компонентів (передовсім СО2, СН4 і гомологів, N2, О2), густини й фазово-агрегатного стану розчинів, насичених СО2, особливо для золоторудних формацій. Порівняна стійкість і незначна величина вертикального ДТ (10-20°/100 м) за умови формування продуктивного зруденіння у порівняно широкому діапазоні температур свідчить про помірне термостатування і передбачає значне поширення промислової мінералізації з глибиною. Для Mo-W-формацій найперспективнішими будуть ділянки родовищ, де поширені включення високотемпературних щільних розчинів (>400-300°С) фторидно-хлоридно-калій-натрового складу з мінералами-“в'язнями” (65-26 мас. % NаCl+КСl), наявні суттєві флуктуації тиску (165-45 МПа) і поширені рідинно-газові та газово-рідинні вакуолі, що мають порівняно великі розміри, вкрай нерівномірний розподіл і різко гетерогенний стан (особливо на штокверках). Для золоторудних формацій типові включення СО2, законсервовані при 290-180°С в умовах інтенсивної гетерогенізації флюїдів з різними співвідношеннями фаз вакуолей включень (Г-Рсо2-Рн2о; Рсо2-Г-Рн2о; Рсо2-Рн2о; Г-Рсо2; Рсо2-Г і Рсо2-Гсо2), поширені включення дво- й однофазового СО2 з широкими варіаціями густини (для різноглибиних формацій від 1,02 до 0,4-0,1 г/см3) та гомогенізацією як у рідку, так і в газову фази. Розроблені ТБГХ-критерії зруденіння Мо-W і Аu-формацій та методологія їхнього практичного застосування має загальне значення, у зв'язку з чим їх можна успішно використовувати і для оцінювання відповідних формацій у рудоносних геотектонічних структурах регіонів з різною історією геологічного розвитку.

7. Уся сукупність матеріалів ТБГХ-вивчення Мо-W і Аu-формацій, викладених у даній роботі, з урахуванням багатьох інших масштабних ТБГХ-досліджень (Лазько, Ляхов, 1972; Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1990; [1, 4-7, 27, 33, 34, 36 та ін.]), переконливо засвідчує, що ми впритул підходимо до розробки й реалізації наукової концепції нового напряму сучасного рудноформаційного та металогенічного аналізу - термобарогеохімічного моделювання, діагностики, обґрунтування та прогнозування рудних формацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

руда аналіз металогенічний

Монографія

Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Попивняк И.В. Термобарогеохимия золота. - Львов: Свит, 1995. - 280 с.

Статті у наукових фахових виданнях

Павлунь Н.Н. Кристаллогенетический ряд и некоторые типоморфные свойства пиритов месторождения Акчатау // Минерал. сб. - 1982. - № 36, вып. 1. - С. 31-36.

Павлунь Н.Н., Симкив Ж.А. Эволюция химизма минералообразующих растворов при формировании редкометальных руд месторождения Акчатау (Центральный Казахстан) // Зап. Всесоюз. минерал. об-ва. - 1982. - Ч. 111. - С. 67-74.

Дорошенко Ю.П., Павлунь Н.Н. О термобарогеохимических условиях формирования молибден-вольфрамовых месторождений Центрального Казахстана // Докл. АН СССР. - 1983. - Т. 273, № 4. - С. 969-972.

Павлунь Н.Н. Стадийность минерализации и палеотемпературная зональность месторождения Акчатау // Минерал. сб. - 1984. - № 38, вып. 1. - С. 31-40.

Павлунь Н.Н. Термобарогеохимические поисково-оценочные критерии молибден-вольфрамового грейзенового оруденения Центрального Казахстана // Минерал. сб. - 1984. - № 38, вып. 2. - С. 45-54.

Павлунь Н.Н. О термобарогеохимической зональности молибден-вольфрамового месторождения Акчатау в Центральном Казахстане // Докл. АН СССР. - 1984 - Т. 274, № 6. - С. 1450-1454.

Павлунь Н.Н., Костенко А.И., Костин В.А. О некоторых методических вопросах масс-спектрометрического химического анализа газовой фазы флюидных включений минералообразующих растворов в минералах // Минерал. сб. - 1986. - № 40, вып. 2. - С. 18-22.

Павлунь Н.Н., Костенко А.И., Костин В.А. О факторах, влияющих на результаты валового масс-спектрометрического анализа газовой фазы флюидных включений в минералах // Докл. АН СССР. - 1986. - Т. 289, № 5. - С. 1230-1234.

Павлунь Н.Н. О физико-химических условиях минералообразования на Верхнекайрактинском вольфрамит-шеелитовом штокверке Центрального Казахстана // Изв. ВУЗов. Геология и разведка. - 1986. - № 7. - С. 29-36.

Павлунь Н.Н. О связи эволюции морфологии кристаллов топаза с изменчивостью условий их кристаллизации (на примере Акчатаусского месторождения в Центральном Казахстане) // Минерал. сб. - 1987. - № 41, вып. 2. - С. 51-57.

Лазько Е.М., Ляхов Ю.В., Пизнюр А.В., Павлунь Н.Н. Рудноформационный аспект термобарогеохимических исследований // Формационный анализ и крупномасштабный прогноз рудных месторождений: Тр. ЦНИГРИ. - 1987. - Вып. 216. - С. 61-65.

Красильщикова О.А., Павлунь Н.Н., Крочук В.М., Таращан А.Н. О механизмах формирования цветовой и люминесцентной зональности флюорит-молибден-вольфрамового месторождения Акчатау // Зап. Всесоюз. минерал. об-ва. - 1988. - Ч. 117, вып. 2. - С. 163-174.

Дорошенко Ю.П., Павлунь Н.Н. Физико-химические рудоконтролирующие факторы и термобарогеохимические критерии молибден-вольфрамового оруденения грейзеновой формации Центрального Казахстана // Минералогия и геохимия вольфрамовых месторождений. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1991. - С. 155-163.

Лазько Є.М., Ляхов Ю.В., Павлунь М.М., Пізнюр А.В., Попівняк І.В. Принципи термобарогеохімічного прогнозування, пошуків та оцінки золоторудних родовищ на території України // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геол. - 1992. - Вип. 11. - С. 25-40.

Лазько Є.М., Ляхов Ю.В., Павлунь М.М., Пізнюр А.В., Попівняк І.В. Термобарогеохімія в прикладній геології (пошуки, розвідка та експлуатація родовищ) // Мінерал. зб. - 1992. - № 45, вип. 2. - С. 15-21.

Павлунь М.М., Поздєєв К.М., Костенко А.І., Лаврененко А.П., Лобков І.Г. Про хімічний склад газової фази флюїдних включень у мінералах продуктивних парагенезисів родовищ Садонського свинцево-цинкового поясу // Мінерал. зб. - 1992. - № 45, вип. 2. - С. 87-90.

Павлунь М.М., Крочук В.М. Про просторово-часові морфологічні еволюційні ряди кристалів флюориту з Акчатауського родовища // Мінерал. зб. - 1993. - № 46, вип. 1. - С. 73-77.

Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Попивняк И.В. Термобарогеохимические поисково-оценочные критерии эндогенного оруденения // Термобарогеохимия в науке и технике. - М.: Наука, 1993. - С. 53-59.

Ляхов Ю.В., Сіворонов А.О., Бобров О.Б., Павлунь М.М., Литвинович О.Р., Краснощок В.М. Флюїдний режим метаморфогенно-гідротермального зруденіння золота Сурської зеленокам'яної структури (Український щит) // Мінерал. зб. - 1994. - № 47, вип. 1. - С. 27-44.

Лазько Е.М., Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Попивняк И.В. Термобарогеохимические методы прогнозирования и поисков полезных ископаемых // Современные проблемы геологии, поисков и разведки месторождений полезных ископаемых. - М.: Наука, 1997. - С. 24-32.

Bobrov A.B., Sivoronov A.A., Malyuk B.I., Pavlun' M.M. Economic gold mineralization in the Ukrainian Shield // Newsletters of the ILGGM. - Southgempton, April 1998. - N 26. - Р. 61-64.

Stein H.J., Markey R.J., Sundblad K., Sivoronov A.A., Bobrov A.B., Malyuk B.I., Pavlun' M.M. Re-Os аges for molibdenites from the Maiske and Sergeevske gold deposits of Ukraine // Геофиз. журн. - 1998. - Т. 20, № 4. - С. 114-117.

Pavlun N.N., Piznyur A.V., Zinchuk N.N. Evolution of the endogenous ore-bearing fluids (according to minerals' inclusions) // SGA IAGOP. - London, 1999. - Р. 144-153.

Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Сиворонов А.А., Бобров А.Б., Поздеев К.М. Типы золотоконцентрирующих палеогидросистем Украины (по данным термобарогеохимии) // Синтез минералов и методы их исследования: Тр. ВНИИСИМС. - 2000. - Т. 16. - С. 381-386.

Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Попивняк И.В., Цихонь С.И. Комплексное термобарогеохимическое моделирование полей золотого оруденения в практике локального прогноза // Синтез минералов и методы их исследования: Тр. ВНИИСИМС. - 2000. - Т. 16. - С. 387-401.

Павлунь М. Теоретичне та практичне значення фазо- і газометричних моделей золоторудних родовищ (за флюїдними включеннями в мінералах) // Мінерал. зб. - 2000. - № 50, вип. 2. - С. 31-37.

Ляхов Ю., Павлунь М., Ціхонь С. Термостатованість палеогідросистем як основа генетичної типізації золоторудних родовищ України (за даними дослідження флюїдних включень) // Мінерал. зб. - 2000. - № 50, вип. 2. - С. 38-43.

Бобров О., Ляхов Ю., Павлунь М., Сіворонов А. Флюїдний режим процесів петро-рудогенезу та термобарогеохімічні критерії оцінки золотоносних зон Майського родовища (Савранське рудне поле, Побужжя) // Мінерал. зб. - 2001. - № 51, вип. 1. - С. 12-21.

Павлунь М.М. Геолого-економічні аспекти формування та функціонування мінерально-сировинної бази золота // Зб. наук. праць УкрДГРІ. - Київ, 2001. - С. 60-65.

Ляхов Ю., Павлунь М., Попівняк І., Ціхонь С. Кількісне термобарогеохімічне моделювання полів золотого зруденіння в практиці локального прогнозування // Мінерал. зб. - 2001. - № 51, вип. 1. - С. 22-34.

Бобров А.Б., Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Сиворонов А.А. Термобарогеохимическая модель рудно-петрогенетических процессов формирования Майского месторождения золота (Украинский щит) // Тр. Х междунар. конф. по термобарогеохимии. - Александров: ВНИИСИМС, 2001. - С. 248-261.

Павлунь М. Досвід крупномасштабного термобарогеохімічного прогнозування та оцінки грейзенового молібден-вольфрамового зруденіння герцинід Джунгаро-Балхашшя (Центральний Казахстан) // Мінерал. зб. - 2002. - № 51, вип.2. - C. 22-33.

Павлунь М.М. Фізико-хімічні умови формування молібден-вольфрамового штокверку Коктенколь в Центральному Казахстані // Зб. наук. праць УкрДГРІ. - К., 2002. - № 1-2. - С. 124-127.

Ляхов Ю., Павлунь М. Термобарогеохімічне обґрунтування рудно-формаційної приналежності ендогенних золоторудних родовищ України: теоретичні та методологічні аспекти // Мінерал. зб. - 2002. - № 52, вип. 1. - С. 68-73.

Павлунь М. Термобарогеохімічні аспекти геолого-генетичної і рудно-формаційної типізації золотого зруденіння Бельтау-Курамінського вулкано-плутонічного поясу у Східному Узбекистані // Мінерал. зб. - 2002. - № 52, вип. 2. - С. 78-86.

Bobrov O.B., Gursky D.S., Nechaev S.V., Sivoronov A.O., Yushin O.O., Pavlun M.M. Metallogeny of noble metals of the Ukrainian Shield // Мінерал. журн. - 2002. - Т. 24, № 2-3. - С. 37-44.

Волошин О.В., Єхіванов В.А., Литвинович О.Р., Павлунь М.М., Пахнющий Ю.О. Неруйнівний метод визначення фізичних параметрів мінералів при розробці критеріїв золотого зруденіння // Зб. наук. праць НАНУ. Сер. “Фізичні методи та засоби контролю середовищ, матеріалів та виробів”. - Львів, 2002. - Вип. 7. - С. 255-258.

Тези доповідей

Боголепов В.Г., Дорошенко Ю.П., Павлунь Н.Н., Пизнюр А.А. Два морфогенетических типа грейзенизации гранитов Центрального Казахстана // Метасоматизм и рудообразование: Тез докл. Всесоюз. совещ. - Л., 1982. - С. 54-57.

Павлунь Н.Н. Исследование физико-химической эволюции формирования рудно-магматической системы Акчатаусского вольфрамового месторождения в Центральном Казахстане // Термобарометрия и геохимия рудообразующих флюидов (по включениям в минералах): Тез. докл. VII Всесоюз. совещ. - Львов, 1985. - Ч. 2. - С. 36-38.

Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Костенко А.И. Новые данные о физико-химических условиях образования некоторых близповерхностных месторождений золота Узбекистана, Северо-Востока СССР и Курил // Термобарометрия и геохимия рудообразующих флюидов (по включениям в минералах): Тез. докл. VII Всесоюз. совещ. - Львов, 1985. - Ч. 2. - С. 54-55.

Павлунь Н.Н. Генетическая модель и термобарогеохимическая зональность молибден-вольфрамовых месторождений грейзеновой формации Центрального Казахстана // Генетические модели эндогенных рудных формаций: Тез. докл. ІІ Всесоюз. совещ. - Новосибирск, 1985. - Т. III. - С. 16-18.

Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Костенко А.И. Об условиях минералообразования на золоторудном месторождении в Восточном Узбекистане (по данным термобарогеохимии) // Генетические модели эндогенных рудных формаций: Тез. докл. ІІ Всесоюзн. совещ. - Новосибирск, 1985. - Т. 2. - С. 36-38.

Павлунь Н.Н. Об условиях кристаллизации и некоторых типоморфных свойствах флюорита из Акчатаусского месторождения в Центральном Казахстане // Теория и методология минералогии. - Сыктывкар, 1985. - Т. 2. - С. 58-59.

Лазько Е.М., Ляхов Ю.В., Павлунь Н.Н., Пизнюр А.В., Головченко Н.Г., Дорошенко Ю.П., Мязь Н.И. Рудноформационный аспект термобарогеохимических исследований // Формационный анализ как основа крупномасштабного прогноза и поисков месторождений цветных, редких и благородных металлов: Тез. докл. Всесоюз. совещ. - М.: ЦНИГРИ, 1986. - Т. 1. - С. 47-48.

Павлунь Н.Н. Исследование физико-химических условий образования на Коктенкольском вольфрам-молибденовом месторождении в Центральном Казахстане // Комплексное использование вольфрамовых месторождений в СССР. - Л., 1986. - Т. IV. - С. 26-28.

Павлунь Н.Н., Русских С.С., Лыков Л.И. Минералого-генетические особенности месторождения Верхнее Кайракты // Комплексное использование вольфрамовых месторождений в СССР. - Л., 1986. - Т. IV. - С. 42-43.

Павлунь Н.Н., Кривошлык И.Н., Литвинович А.Р. Некоторые специфические черты вещественного состава и генезиса трубок взрыва // Матер. V Среднеазиатского петрограф. совещ. - Душанбе, 1988. - С. 31-34.