Новітні платформні геоструктури України та динаміка їх розвитку

П

+

Fe, Au, ПВ

50

Чортківсько-Новолуцька, II

336-338

120х1/6-10

З

+

ПВ

51

Тарутинсько-Вилковська, II

333-337

135х1/6-9

З

-

Fe, ВВ, ПВ

Умовні позначення: ранг лінеаментних зон: Т - трансрегіональна, I - регіональна 1-го порядку, II - регіональна 2-го порядку; С - скид; П - підкид; З - здвиг; Р - розсув; Н - надвиг; ++ - лінеаментна зона повністю співпадає з відомим розломом; + - теж, але частково (фрагментарно); - - лінеаментна зона не відображається у показниках, що аналізуються; ВВ - вуглеводні; ПВ - підземні води тріщинного типу; *1 - лінеаментна зона виходить за межі району в одному напрямку; *2 - теж, але в обох напрямках.

аерокосмогеологічний картування платформний промисловий

Таблиця 2. Основні відомості про активні на новітньому етапі розвитку КС України

Умовні позначення до табл. 2: ++ - повне, + - фрагментарне (нечітке) відображення КС в проаналізованих показниках; - - КС не відображається у відповідних показниках; - збіг контуру КС з областю підвищених значень сумарних амплітуд новітніх вертикальних рухів, - теж щодо знижених; А - збіг КС з замкнутою аномалією сумарних амплітуд або зі згущенням ізобаз найбільш високих значень; Р - КС відбивається в малюнку розріджених ізобаз (як правило, одна ізолінія); цифри біля стрілок - значення ізобаз, у просторовому розміщенні яких відображається КС; 0 - КС оконтурена лінеаментами; В - КС розташована у вузлі перетинання лінеаментів; З - КС знаходиться в зоні безпосереднього впливу лінеамента; цифри біля літер - номери лінеаментних зон; СБП - склепіннєво-брилове підняття, СОТ - структура осередкового типу, ГМК - гранітомігматитовий (гранітогнейсовий) купол, ГМ - гранітоїдний масив, ПБ - відносно піднятий блок (підняття), ЗБ - відносно знижений блок (западина), СОЧ - структура осадового чохла; ВВ - вуглеводні; ПВ - підземні води тріщинного типу, л. - одиночний лінеамент.

Мілкомасштабні дослідження деталізовано картуванням у масштабах 1:200 000-1:500 000 по окремим геологічним регіонам.

3. Результати середньо- і великомасштабних дослідно-методичних і прикладних досліджень в межах еталонних (деталізаційних) ділянок. Ці роботи є важливою складовою частиною регіональних досліджень. Основними вимогами до вибіру ділянки є: 1) ії представництво для даної території; 2) хороша вивченність традиційними геолого-геофизічними методами; 3) забезпеченність ТМ і АКМ; 4) наявність добре вивчених родовищ корисних копалин. В результаті виявлено особливості прояву дешифровочних ознак у різних умовах (що дозволило застосувати основану на збереженні типологічних властивостей ландшафтів екстраполяцію ознак); апробовано різні структурно-геоморфологічні і аерокосмічні методи досліджень і вироблено раціональний їх комплекс; розроблена технологічна схема складання неоструктурних карт на основі комплексного аналізу дистанційних і традиційних геолого-геофизічних матеріалів. Методичні аспекти робіт викладені нами раніш. Зараз основна увага буде приділена розгляду конкретних результатів прикладної спрямованності, оскільки проведення досліджень в межах еталонних ділянок приводить до суттєвого прирісту корисної структурно-геологічної інформації, тобто вони мають самостійне значення.

3.1. Локачинська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 13 лінеаментних зон утворюють дві домінуючі системи (090^о, 5^о, 8 зон і 45-50^о315-320^о, 3 зони) і два пригнічених діагональних напрямки (280-285о і 330-335^о). Більшість їх відноситься до локальних, а частина (при зближеному розміщенні) - до регіональних. Передбачається, що зони системи 090^о, 5^о перетерпіли активізацію в пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, а системи 45-55^о315-325^о - у плейстоцені. Лінеаментна мережа володіє рядом специфічних рис: - аномальним є вже сам факт виділення тут тільки домінуючих систем лінеаментів і відсутність пригнічених і проміжних; - особливістю також є наявність пригнічених напрямків. Зони в морфологічному відношенні поділені на скиди (переважно субмеридіональні), підкиди (субширотні) і здвиги (переважно зони діагональних систем). - Виділено 23 КС. Майже усі вони (крім Турійської і Нововолинської) відносяться до локальних і за своїми латеральними розмірами попадають у групу мікроструктур - 17 (з них: підгрупа 10-15 км - 8, менш 10 км - 9), рідше мініструктур (чотири) і тільки дві - мезоструктур (у певній мірі умовно віднесені нами до регіональних). У цілому їхні розміри змінюються від 5,2х5 до 36,4х32,4 км. Відповідно розрахункова глибина закладення (проникнення) цих геоструктур коливається від 2,5 до 18,2 км. КС поділено на морфогрупи: успадковані (10 структур розміром від 9х6 до 36,4х32,4 км); неуспадковані (2, від 13х8,6 до 15х11 км); проміжні (7, від 6,4х6 до 16х8,6 км); структури "без коренів" (4, від 5,2х5 до 12х11 км). Для КС, як і для лінеаментних зон, характерний ряд специфічних рис: - відсутність КС похованого типу; - велика кількість структур успадкованого і проміжного типів; і навпаки, - відносно мало неуспадкованих КС, а також структур "без коренів". - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів земної кори в пізньопліоцен-четвертинний час мають диференційований по площі характер прояву і помірну інтенсивність: значення ізобаз змінюються від +10 до +50 м. - Встановлено, що Локачинське газове родовище чітко виявляється за неоструктурними критеріями, та виділено перспективні ділянки на прилеглих територіях (головним чином, на південний захід та захід від відомих покладів).

3.2. Чорнобильська еталонна (деталізаційна) ділянка: Виявлені 23 лінеаментні зони утворюють дві домінуючі (0900, ±50, 10 зон і 40-450310-3150, 11) і одну пригнічену (30-350300-3050, 2) системи. Передбачається, що зони ортогональної системи претерпіли активізацію в новітній час у ранньому пліоцені, а діагональних - у плейстоцені. Виділено 19 КС. 13 з них віднесено до локальних і тільки одна - Кливинська - до регіональних. За латеральними розмірами вони поділені на три групи: 1) мезоструктури (30-70 км у поперечнику, 1 структура), 2) мініструктури (20-30 км, 5) і 3) мікроструктури двох груп: 10-15 км - 3 і менш 10 км - 10 КС. Розміри КС коливаються від 4,5х4 до 37x35 км, а розрахункова глибина їхнього закладення (проникнення) - від 2 до 17,5 км, тобто вони є структурами докембрійського фундаменту. В межах ділянки виділено 6 успадкованих, 5 неуспадкованих, 6 проміжних і 2 структури "без коренів". До специфічних рис території, зв'язаних з даним параметром, можна віднести такі: відсутність КС похованого типу; велика кількість структур проміжного типу і, навпаки, мала кількість безкореневих структур. Зіставлення карти активних лінійних структур з картою кільцевих геоструктур показує, що КС обмежуються фрагментами розломних зон і в той же час розбиті останніми на блоки. З порівняння цих двох карт із картами сумарних амплітуд вертикальних рухів випливає важливий висновок про те, що найбільш активними є лінеаменти діагональних систем. Так, Прип'ятсько-Корогодська КС просторово успадковує область максимальних (+30-40 м) здіймань, що випробувала територія за четвертинний час. Цю КС обмежують зони діагонального орієнтування. Разом з тим територія сусідньої Кливинської КС розбита розломами ортогональної системи, а сумарні амплітуди тут +10 м. Для інших КС, у межах яких розломи обох систем грають приблизно однакову роль, значення сумарних амплітуд складають +10-20 м. КС відповідають блоки або групи блоків фундаменту. Вертикальні переміщення блоків фундаменту відбуваються по розломах, що їх облямовують, захоплюючи й осадовий чохол. Аналіз новітніх рухів проводився на підставі побудованих морфометричних карт 1) різниці між вершинною і базисною поверхнями 4-го порядку і 2) різниці між вершинною і базисною поверхнями 6-го порядку. Часовий інтервал цих рухів визначався, виходячи з відомостей про вік річкових долин і поверхонь вирівнювання, зв'язаних з морфометричними поверхнями 4-го і 6-го порядків. Карта різниці між вершинною і базисною поверхнями 6-го порядку приблизно охоплює весь четвертинний період, а така ж карта різниці між вершинною і базисною поверхнями 4-го порядку відповідає інтервалові від середньочетвертинного до сучасного. Загальна просторова картина розподілу сумарних амплітуд вертикальних рухів у четвертинному періоді характеризується поступовим підвищенням з північного сходу території на південний захід (від Прип'ятського прогину до УЩ) значень сумарних амплітуд від 0 до +30 м. Такий нормальний хід ізобаз порушується тільки в районі м. Прип'ять, де відзначаються максимальні їхні значення, що перевищують +40 м. Мінімальними амплітудами характеризується практично усе лівобережжя Прип'яті, де вони вкрай рідко перевищують +10 м. Долина самої ріки також випробувала незначні здіймання (до +10 м). Відповідна долині р. Прип'ять зона градієнта вертикальних рухів упевнено трасується в північно-західному напрямку. Найбільш диференційований розподіл рухів відзначено на правобережжі р. Прип'ять. Зазначене відбилося як у складності малюнка ізобаз, так і наявності замкнутих контурів підвищених значень (до +30-40 м). Детальніше зупинимося на відображенні локальної аномалії в районі м. Прип'ять, оскільки вона розташована в безпосередній близькості від ЧАЕС. Зовнішній контур її вимальовується по ізобазі +10 м, що охоплює весь вододільний простір між Прип'яттю і Вужем. Західне замикання аномалії підкреслене пережимом ізобази +10 м. Внутрі її є замкнута ізобаза +20 м і ряд невеликих по площі замкнутих контурів зі значеннями амплітуд +30 і +40 м. Така рисовка свідчить про диференційований прояв вертикальних рухів у межах зафіксованої аномалії, хоча відзначена диференційованість і не порушує її розвитку як єдиного цілого в простеженому часовому інтервалі. Для встановлення особливостей прояву вертикальних рухів за більш короткі проміжки часу була побудована карта сумарних амплітуд за середньочетвертинний-голоценовий час, аналіз якої показує, що як мінімум половина обсягу підняттів відбулася протягом цього часу. Характер розподілу на ній амплітуд диференційований і у відмінності від планомірного їхнього збільшення за четвертинний період в цілому з північного сходу на південний захід, хаотичний. Відзначається велика кількість замкнутих контурів зі значеннями +10-20 м. Однак площа контурів, що тяжіють до УЩ, значно більше. Максимальні значення ізобаз, як і раніше, присвячені до УЩ і локальної аномалії в районі м. Прип'ять. При цьому відбувається їхнє відносне вирівнювання. Локальна аномалія в районі м. Прип'ять на описуваній карті виглядає як серія зближених між собою замкнутих контурів зі значеннями +10, +20 м, сконцентрованих південніше населених пунктів Янів, Копачі, Лелев. Трагічні події останніх років (аварія на ЧАЕС, землетрус у Вірменії й ін.), диктують необхідність більш суворого підходу до сейсмічної стійкості великих промислових об'єктів - АЕС, хімвиробництв, аварії на які можуть привести до регіональних і субрегіональних катастроф. Практика проектування АЕС України, показує, що їхня сейсмічна стійкість розрахована на 6 балів по 12-ти бальній шкалі. При цьому не враховувалися ні тектонічні процеси, ні сейсмічні явища. Вибір площадок під будівництво АЕС і інших екологічно небезпечних інженерних споруд здійснювався без з'ясування ступеня порушення ділянки будівельного майданчика розривними деформаціями й інтенсивності сучасних переміщень по них блоків земної кори. З погляду новітніх процесів і сейсмічних явищ необґрунтованим є вибір площадки будівництва ЧАЕС. Розташована поблизу активних розломів, вона у великій мірі піддається впливові землетрусів силою до 7 балів, з підвищенням їх бальності на один бал у зв'язку з техногенним навантаженням інженерних споруд на фундамент і зв'язаних з цим змін у масиві порід, що підстилають. Проведені нами дослідження 30-ти км зони ЧАЕС дозволили зробити висновок про протікання тут активних новітніх процесів, ускладнених екстремальними сейсмічними явищами. Це висуває необхідність виконання комплексних НДР з переоцінки сейсмічної стійкості ЧАЕС, а також деяких підходів до ліквідації наслідків аварії і, зокрема, дезактиваційних робіт. Новітня активність 30-ти км зони спричиняє активізацію геологічних процесів, у тому числі гідрохімічних, присвячених, головним чином, до обрамлення Прип'ятсько-Корогодської КС як ділянкам найбільшої проникності. У цьому зв'язку проведення дезактиваційних робіт, розміщення пунктів локалізації радіоактивних відходів повинні враховувати процеси, що протікають в цій геоструктурі. Особливості розподілу сумарних амплітуд новітніх рухів у межах 30-ти км зони ЧАЕС, зокрема прояв їхніх максимумів у виявлених локальних структурах, наявність активних розломів, що трасуються з епіцентрів землетрусів (зона Вранча, Закарпатський прогин) і КС, в яку попадає площадка АЕС, у тому числі ставок-охолоджувач, укриття розвалу 4-го блоку, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів можуть привести: а) до розгерметизації тіла південної дамби ставка-охолоджувача і залповому викидові високоактивних донних відкладів у р. Прип'ять; б) порушенню стійкості "укриття", його розтріскуванню і остаточному підсумку руйнуванню; в) інтенсифікації міграції радіонуклідів з "могильників" у ґрунтові води. При реалізації руйнівного землетрусу відзначені наслідки будуть збільшені. Сучасні рухи території розташування ЧАЕС характеризуються опусканнями зі швидкістю 2-3 мм/рік (дані ГУГК СРСР, 1983 рік). На картах вертикальних сучасних рухів, що складенi В.О. Матуковою (1963 р.) і В.О. Сидоровим (1971 р.), район попадає в поля здіймань зі швидкістю 0-2 мм/рік. Таким чином, останнім часом відбулася зміна знака вертикальних рухів, що свідчить про складний різноплановий розвиток подій та спричиняє необхідність створення на цій території геодинамічного полігону з попереднім проведенням детальних сейсмічних робіт. Доцільним, на наш погляд, було б також проведення спеціальних структурно-геоморфологічних і інших досліджень по поетапному вивченню сумарних амплітуд вертикальних рухів у четвертинному періоді для розбивки зафіксованих даних на складові і встановлення часу реалізації основного обсягу переміщень та постановка аерокосмічних спостережень за сучасними геологічними процесами. До сказаного додамо, що в межах району нами виявлені місця найбільш активної взаємодії підземних і поверхневих вод, якими в більшості випадків є діагональні зони й обрамлення КС, що випробували в четвертинному періоді максимальне здіймання. З цими місцями зв'язані ділянки літологічних заміщень і зміни потужностей одновікових осадових горизонтів, що приводить до порушення цілісності водотривких шарів і утворенню гідрогеологічних "вікон", що сприяють гідравлічному зв'язку водоносних горизонтів. Встановлено, що на цих ділянках забруднення радіонуклідами приблизно на порядок (!) вище, ніж на суміжних.

3.3. Охтирська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виявлені 37 зон утворюють дві домінуючі (0о90^о, 5^о; 13 зон; 35-45^о305-315^о, 9), дві пригнічені системи (55-60^о325-330^о, 3; 70-75^о340-345^о, 4) і один пригнічений напрямок (15-20^о), представлений всього однією зоною. Більшість їх відноситься до локальних, а в ряді випадків - при зближеному розташуванні субпаралельних зон - до трансрегіональних і регіональних. Зони, що входять в одну систему (ґрати), очевидь, одновікові і характеризуються спільним розвитком (парагенезисом). Самі ж системи мають як різний час закладення, так і незбіжні в часовому відношенні періоди активізацій (але час останньої з них укладається в неотектонічний етап). - Виділені 36 КС класифіковані як: успадковані - 12 структур, розміри від 7х5 до 53х31 км; неуспадковані - 5, від 13х9 до 29х14 км; поховані - 1, 44х43 км; проміжні - 14, від 6х4 км до 19х17 км; геоструктури "без коренів" - 4, від 8,5х6 до 12х11 км. Усі вони, за винятком трьох регіональних мезоструктур, є локальними. Розміри їх варіюють від 6х4 км до 53х31 км. а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 2 до 26,5 км. Великі КС, обумовлені структурно-речовинними неоднорідностями фундаменту (типу гранітогнейсових куполів і масивів), найбільш чітко виявляються в диференціації сумарних амплітуд пізньопліоцен-четвертинних рухів. Більш мілкі КС в основному відбивають горст-антиклінальні дислокації фундаменту і чохла. - Виявлені сумарні амплітуди пізньопліоцен-четвертинних рухів мають чітко виражену площадну диференційованність і досить значну інтенсивність (максимальні амплітуди перевищують +80 м, мінімальні - +40 м). - Лінеаментні зони домінуючих систем збігаються з генеральним простяганням здвигових зон (система 35-45^о340-345^о) і зі сполученою з ними системою скидів і підкидів (090о). Лінеаменти з азимутами 55-60^о325-330^о і 70-75^о340-345^о співпадають з окремими здвигами і картуються як пригнічені системи. Для активних меридіональних і широтних лінеаментів характерна сувора витриманість простягання (відхилення не перевищують 1-3^о), як правило, різка перевага або ерозійних (для субдовготних), або вододільних (для субширотних) індикаторів, а також у більшості випадків невелика довжина елементарних лінеаментів (1,5-5 км), що складають зони. Діагональним же властиві невитриманість напрямку (часто взагалі виходять за азимутальні обмеження систем), значна довжина елементарних лінеаментів (більш 5 км), а також приблизно рівна кількість ерозійних і вододільних індикаторів (з деякою перевагою ерозійних). З урахуванням відзначеної типізації КС і лінеаментів вдається простежити не тільки просторовий зв'язок з ними мінеральних концентрацій, зокрема, родовищ ВВ, але і фіксувати характер їхніх взаємин ("прив'язка" родовищ до лінійних структур конкретних напрямків і вузлам їхніх перетинань, до центральних і периферійних частин КС), що є, як мінімум, додатковим важливим пошуковим критерієм. Це ж відноситься до буровугільних родовищ та розсипів титану і цирконію, які збігаються з контурами тих КС, у межах яких відзначаються максимальні значення пізньопліоцен-четвертинних рухів і відсутня внутрішня диференціація останніх.

3.4. Нікопольська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділено 30 лінеаментних зон, що утворюють дві домінуючі (0-5°90-95°, 11 зон; 45-55°315-325°, 9) і дві пригнічені системи (15-200285-290°, 6; 65-70°335-340°, 2), а також два пригнічених напрямки (35-40° і 350-355°), кожен з яких представлений однією зоною. Частина цих зон збігається з відомими розломами (Чортомликським, Нововоронцовським, Нікопольським), однак у більшості випадків вони виявлені вперше. - Виявлені 42 КС розділені на 5 груп: 1) успадковані (8 структур, розміри від 6x6 до 12,5x9,5 км), 2) неуспадковані (2,9x6,5 і 6,5x3,5 км), 3) поховані (1,7x6,5 км), 4) проміжного типу (17, від 1,5x1,2 до 5,6x4,2 км), 5) "без коренів" (14, від 1,3x1 до 4x3,3 км). Усі вони є локальними. Розміри їх змінюються від 1,3x1 до 12,5x9,5 км, розрахункова глибина проникнення (закладення) від - 0,5 до 6,25 км. Передбачається, що КС є: 1) блоками докембрійського фундаменту (ті з них, що оконтурені з усіх боків лінеаментними зонами, в більшості випадків - це успадковані, неуспадковані і поховані КС); 2) структурами осередкового типу (як правило це - купола, масиви, інтрузії, розташовані у вузлах перетинання декількох лінеаментів). - Встановлені сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають чітко виражену площадну диференційованість і значну інтенсивність (максимальні сумарні амплітуди перевищують +50 м, мінімальні - +10 м). - Виділено 10 перспективних на підземні води тріщинного типу ділянок (обводнених розломів). Усі вони рекомендовані для завірки. Ці ділянки виділялися там, де є сполучення таких параметрів: - наявність лінеаментних зон, як правило, локального рівню (віддавалася перевага тим з них, що мають багатокомпонентний внутрішній склад і виявлені за ерозійними індикаторами); - наявність локальних, як правило, позитивних КС (найбільш сприятливі структури успадкованого, неуспадкованого, похованого типів); - збіг з контуром КС локальних позитивних аномалій і підвищених значень сумарних амплітуд новітніх рухів, що сприяють їх гідрогеологічному розкриттю. Дотепер дві ділянки підтверджені. Інші поки не перевірялися.

3.5 Південно-Українська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виявлені 36 зон утворюють дві домінуючі (85-950355-50, 15 зон і 45-550315-3250, 12) і дві пригнічені системи (30-350300-3050, 5 і 60-650330-3350, 4). Зони системи 85-950355-50 претерпіли активізації в пізньокімерийський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, систем 30-350300-3050 і 45-550315-3250 - у плейстоцені, системи 60-650330-3350 - на рубежі пліоцен-плейстоцен. - Виділено 78 КС різних морфотипів. Успадковані КС представлені 19-ма формами розміром від 22х16,5 до 2,1х1,7 км, неуспадковані - 6-ма, від 2,9x2,1 до 13x11 км, поховані - 5-ма, від 3,5x2,8 до 17,4x15 км. Виділено також 36 КС проміжного типу і 12 - "без коренів". За своїми розмірами усі КС є локальними. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) діаметрами до 10 км (мікроструктури) - більшість КС (71 з 78) і 2) 10-20 км (7 структур) - вони також відносяться до мікроструктур, але більш близькі до мініструктур (20-30 км), і займають проміжне положення між цими двома групами. По місцю закладення (глибині проникнення) усі відносяться до корових структур і є утвореннями докембрійського фундаменту. - Сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають диференційований характер прояву і досить значну інтенсивність (максимальні значення ізобаз перевищують +95 м). Мінімальні сумарні амплітуди (від +10 до +30 м) відмічаються на півночі території, де вони утворюють ряд просторово роз'єднаних ділянок: 1) на правобережжі р. Південний Буг між населеними пунктами Счастливка, Південноукраїнськ, Мигія (крім площ, що безпосередньо прилягають до р. Південний Буг), 2) на вододільному просторі між ріками Південний Буг і Корабельна (з тими ж винятками), 3) у районі б. Ташлик і верхньої течії р. Арбузинка, а також 4) між р. Арбузинка і верхів'ями б. Солоної в межах трикутника, утвореного населеними пунктами Арбузинка, Миколаївка і Сергіївка. Максимальні значення (від +50 до +95 м) концентруються в південній половині району, а також у виді вузьких смуг, що прилягають до долин р. Південний Буг (до +70 м) і р. Корабельна (+50, +60 м) у північній її частині. Загальна просторова картина характеризується підвищенням значень сумарних амплітуд з півночі на південь, а в межах північної половини - у напрямку до долин рік Південний Буг і Корабельна з незначними по площі аномаліями на інших ділянках (південніше с. Арбузинка, північніше с. Сергіївка). З погляду досліджених критеріїв місце розміщення ПУАЕС є більш сприятливим, ніж ЧАЕС. Воно характеризується такими особливостями: 1) лінеаменти: поряд з площадкою проходять одна субмеридіональна (№4), дві субширотні (№10 і 11), одна північно-східна (№21) і одна північно-західна (№31) зони. Відстань від них до ПУАЕС 1-4,5 км. Однак, у той же час дві зони - субмеридіональна №5 і північно-східна №20 проходять безпосередньо через площадку, що, природно, може становити певну небезпеку для стійкості споруд станції, впливаючи на інтенсивність геологічних (насамперед, сейсмічних) процесів. Особливу увагу необхідно приділити вузлу перетинання зон №5 і №20, що охоплює значну частину території об'єкта; 2) кільцеві геоструктури: площадка розташована усередині КС проміжного типу (№47), що не може не викликати певної стурбованості. У той же час як позитивний момент можна розглядати те, що вона знаходиться в центрі, а не на периферії КС; 3) сумарні амплітуди четвертинних рухів: - площадка станції характеризується в цілому спокійним полем зі значеннями ізобаз +30 м з локальним їх зниженням до +10 м у північному напрямку. На 2,5-3 км на захід від станції відзначається підвищення сумарних амплітуд до +60-70 м, що також вимагає до себе підвищеної уваги. Таким чином, ступінь безпеки ПУАЕС у цілому можна визнати задовільною, однак наведені дані усе ж таки вимагають проведення додаткових досліджень (геодинамічних, сейсмічних, структурно-геоморфологічних), у першу чергу, по детальному вивченню зазначених зон, вузла їхнього перетинання і КС, що "накриває" станцію.

3.6 Приазовська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 14 зон утворюють дві домінуючі системи (090^о, 5^о, 8 зон і 45-55^о315-325^о, 6). Передбачається, що зони системи 090^о, 5^о зазнали активізації в пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, а системи 45-55^о315-325^о - у плейстоцені. Лінеаментна мережа володіє кількома специфічними рисами: - аномальним є вже сам факт виділення тут тільки домінуючих систем лінеаментних зон і відсутність пригнічених і проміжних; - особливістю також є різка перевага зон 1-го порядку. Виділені зони є скидами (переважно субмеридіальні зони), підкидами (субширотні) і здвигами (зони діагональних систем). - Виявлені 41 КС розділені на 4 морфогрупи: успадковані (12 структур, розміри від 4х3,2 до 32х24 км); неуспадковані (4, від 4,2х3,4 до 6,4х3,2 км); проміжні (21, від 1,2х1 до 6,2х5,1 км); безкореневі (4, від 1,2х1,1 до 3,6х2,5 км). Вони є локальними і за своїми розмірами попадають у групу мікроструктур (40 штук), тільки одна віднесена до мініструктур. У цілому ж їхні розміри змінюються від 1,2х1 до 32х24 км, а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,5 до 16 км. Для КС, як і для лінеаментних зон, характерний ряд специфічних рис: відсутність КС похованого типу; велика кількість структур успадкованого і проміжного типів; і навпаки, відносно мала - неуспадкованих КС, а також структур "без коренів". - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів за четвертинний час мають диференційований по площі характер прояву і порівняно невелику інтенсивність - значення сумарних амплітуд коливаються від +2,5 до +25 м. - У зв'язку з виявленням в останні роки родовищ вуглеводнів (ВВ) в інтенсивно роздроблених породах кристалічного фундаменту зроблена спроба виявлення зон таких порід у межах ділянки. Виділено 17 передбачуваних зон аномально високої порушеності, які на підставі головним чином непрямих ознак розділені за механізмом прикладення тектонічних сил: 5 зон з переважним проявом розтягання, 4 - стиску і 8 - сковзання (здвигу, зрізу, сколювання). Природно, що найбільш порушеними є ділянки накладення цих зон одна на одну. Тектонічні фактори не дають підстав для прогнозування в межах південного схилу УЩ значних покладів ВВ в осадовому чохлі. В той же час відкриття Приазовського та інших родовищ доводить наявність неантиклінальних пасток в чохлі і нетрадиційних у фундаменті. Встановлені зони розущільнень у багатьох нафтогазоносних областях на великих глибинах від поверхні фундаменту свідчать про самостійність нового поверху, який розташований нижче поверхні фундаменту. В цьому регіоні, де є широкий фронт пошуків покладів ВВ в осадовій товщі крейди-неогену, подібні поверхи докрейдового фундаменту також можуть бути пошуковим об'єктом. Необхідне виконання пошукових робіт, обстеження зон розломів, особливо субширотного орієнтування, вузлів їх перетину з розривами інших напрямків, насамперед, субмеридіальних. Розкриття і вивчення докрейдового фундаменту повинно здійснюватися в комплексі з вирішенням основного завдання ГРР на нафту і газ - пошуків родовищ в осадовому чохлі. Перспективними є такі напрямки досліджень по фундаменту: 1 - пошуки нафти і газу у верхній частині фундаменту на площах з виявленими покладами ВВ у осадовому чохлі; 2 - пошуки в товщі порід фундаменту; 3 - пошуки ВВ на трасах регіональних розломів і їх перетинах в породах осадового чохла і фундаменту. Отриманий матеріал дозволив конкретизувати раніш зроблені рекомендації і визначити ділянки, перспективні для проведення подальших пошуків з пропозиціями місць розташування свердловин (їх проектна глибина від 1000 до 3000 м, з них не менш 500 м по породах фундаменту, це дозволить вивчити можливу нафтогазоносність неогену (сармату), палеогену (майкопу), нижньої крейди і тріщинуватих порід фундаменту з корою вивітрювання), що ми вважаємо одним з основних результатів виконаного дослідження.

3.7 Центрально-Донбаська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 34 зони утворюють дві домінуючі (0-590-950, 9 зон; 25-35о295-3050, 10) і дві пригнічені системи (45-55о315-325^о, 6 і 75-80^о345-350^о, 3), один пригнічений напрямок (60-65о, 2). - Виявлені 37 КС поділені на 5 груп: успадковані (3 структури розміром від 4,5х4,5 до 5,5х5 км); неуспадковані (6, від 3,5х2,5 до 8х7 км); поховані (1, 11х9 км); проміжні (18, від 1,2х1 до 8х6,8 км); безкореневі (9, від 1,3х1,2 до 3х2,7 км). Усі вони є локальними. Розміри варіюють від 1,2х1 до 11х9 км, розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,5 до 5,5 км. Передбачається, що КС є блоками палеозойського фундаменту (ті з них, що оконтурені з усіх боків лінеаментними зонами, в більшості випадків - це успадковані, неуспадковані і поховані КС), не виключено, що вони зв'язані і з більш глибоко залягаючими структурами; структури осередкового типу; дрібні складки верхніх горизонтів палеозойського структурного поверху (як правило, це КС, розташовані у вузлах перетинання декількох зон). - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають чітко виражену площадну диференційованість і значну інтенсивність (максимальні сумарні амплітуди +90 м, мінімальні +30 м). - Виділено 29 ділянок передбачуваного найбільш активного поглинання забруднених вод. Усі вони рекомендовані для завірки (16 з них вже підтверджено). Виходячи з досвіду практичної роботи і загальнотеоретичних передумов ці ділянки виділялися в місцях, де відзначалося сполучення таких параметрів: наявність лінеаментних зон, як правило, локального рівня (віддавалася перевага тим з них, що мають багатокомпонентний внутрішній склад і більшу кількість ерозійних індикаторів); наявність локальних, в більшості випадків позитивних КС (найбільш сприятливі геоструктури успадкованих, неуспадкованих, похованого типів); збіг з контуром КС локальних позитивних аномалій і підвищених значень сумарних амплітуд вертикальних рухів земної кори в четвертинному періоді, що сприяють їхньому гідрогеологічному розкриттю.

3.8. Керчинська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Лінеаменти утворюють дві домінуючі (ортогональна 00900, 50, 8 структур і діагональна 20-300290-3000, теж 8) та одну діагональну проміжну системи (50-600320-3300, 5), один пригнічений напрямок (3450, 1). Передбачається, що лінеаменти системи 00900 претерпіли активізацію у пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, системи 20-300290-3000 - у плейстоцені, системи 50-600320-3300 та напрямку 3450 - на рубежі пліоцен-плейстоцен. - Встановлені 16 КС поділено на 4 групи: 1) успадковані (4 КС, розміри від 0,28х0,24 до 1х0,9 км), 2) неуспадковані (2, 0,22х0,14 і 0,88х0,4 км), 3) проміжні (8, від 0,13х0,12 до 0,5х0,4 км) і 4) КС "без коренів" (2, 0,11х0,1 і 0,24х0,22 км). За розмірами вони є локальними та відносяться до мікроструктур (діаметром до 10 км). Розміри КС змінюються від 0,1х0,11 до 1х0,9 км, а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,05 до 0,5 км. Для КС характерні такі специфічні риси: відсутність КС похованого типу; велика кількість проміжних; відносно мала - неуспадкованих КС, а також структур "без коренів". - Сумарні амплітуди четвертинних вертикальних рухів мають диференційований по площі характер прояву та помірну інтенсивність (від +1 до +30 м). Мінімальні сумарні амплітуди (+1-3 м) відмічаються в північно-східній прибрежній частині, а також витягнуті у субширотному напрямку у вигляді смуги в центрі (приурочена до р. Джарджава). Наступні за величиною значення ізобаз (+6-7 м) сконцентрировано у південно-західному куті. Сумарні амплітуди більшої частини району перевищують +5 м (ізобазой +5 м обмежені: південно-західний кут, широтна смуга у центрі і не менш 2/3 південної частини території). Максимальні амплітуди розташовані у межах цього контура у вигляді 4-х аномалій: в північно-західному куті - + 7-11 м, у центрі - +5-9 м, південно-західному куті - 6-11 м, досягаючи максимуму на південному сході у вигляді відносно великої за площею аномалії (+10-30 м). - На основі аналізу власних середньо- (1:200 000) та великомасштабних (1:5 000) досліджень, відомих літературних і фондових джерел та матеріалів інженерно-геологічних, гідрогеологічних, геодезичних, бурових робіт ("Укргазпроект", УНГІ) зроблено гірничо-геологічне обґрунтування території в районі м. Керч, де планується будівництво терміналу по перевалці зріджених ВВ, газопроводів до причалів, іншої інфраструктури.

4. Динамічні (тектонофізичні) аспекти вивчення активних на новітньому етапі платформних геоструктур України. У розділі розглянуті результати тектонофізичної інтерпретації даних про геоструктури України, проведеної з метою виявлення закономірностей системної організації розломів і КС. Основна увага приділена вивченню активних розломів як лінійно витягнутих двомірних тіл (ліній на картах) і їхніх структурно-контролюючих проявів. Отримані результати дозволили по-новому оцінити значення багатьох відомих фактів, що стосуються морфології, структурній позиції й історії розвитку, як розломних зон, так і складаючих їх розломів. Основні висновки по даному типу геоструктур зводяться до наступного: 1. Головні особливості будови території України визначають розломи двох основних азимутальних систем - діагональної й ортогональної, тісно зв'язані з ранньодокембрійською структурою фундаменту. 2. На новітньому етапі ці розломи розвивалися спряжено, утворюючи єдину динамічну систему супідрядно зв'язаних і стійко поєднаних порушень діагонального й ортогонального орієнтувань. Деякі з них (Ратнівсько-Тернянський, Чорнобильсько-Маріупольський, Старосамбірсько-Змеїний, Лоєвсько-Ровеньківський, Сивашсько-Каркинітський) є фрагментами трансрегіональних розломів, формування яких зв'язано з об'ємними, ротаційно обумовленими деформаціями Землі. У процесі еволюції вони виступали в якості активного регіонального структуроформуючого фактора. 3. З діагональними розломами (переважно здвигами) парагенетично зв'язані високоамплітудні скиди і підкиди, що представляють собою тріщини відриву, згруповані, як правило, в ортогональну азимутальну систему. Структурно-динамічний зв'язок ортогональних розломів з діагональною сіткою здвигів виявляється в кулісному їхньому розташуванні. У місцях зчленування зі здвигами вони нерідко перериваються або групуються в дугоподібні пучки. 4. В еволюції регіону структурна роль і масштаби прояву ортогональних розломів знаходилися в прямої залежності від геодинамічних обстановок. В епохи переваги умов регіонального розтягання, синхронні з початковими етапами розвитку геосинклінального обрамлення і формуванням зон периплатформних опускань, активізувалися меридіональні скиди, в епохи стиску (орогенні етапи) - широтні підкиди. Періодичність активізації розломів меридіонального і широтного плану дає підставу для висновку про періодичну зміну знака здвигових напруг у зв'язку зі зміною геодинамічної обстановки в регіоні. З виникаючими при цьому обертальними зусиллями, очевидно, зв'язане формування своєрідного різновиду динамометаморфогенних КС, виражених у сучасному рельєфі.

Підсумовуючи усе викладене в роботі про КС України, можна констатувати таке щодо динамічного аспекту їх вивчення: теоретичним стрижнем дослідження КС є принцип геолого-геоморфологічної комформності - геоморфологічна поверхня конформна організуючому її однорідному й однопорядковому геопросторові; кільцеві аномалії в більшості випадків фіксують виходи на поверхню Землі кільцевих геоструктур, утворених, головним чином, діапіризмом і маючих форму переверненого східчастого конуса; ініціюючі осередки КС локалізуються поблизу геолого-геофізичних розділів або на них самих, що підтверджується тотожністю дискретних числових рядів, що відображають глибини залягання границь розділів, з одного боку, середні радіуси груп розмірностей КС, з іншого; по глибині (місцю) закладення КС підрозділені на: 1) корові (радіуси і, відповідно, глибини закладення до 25-30 км); 2) літосферні (30-40 км); 3) астеносферні (95-250 км); можливе і більш дрібне розчленовування структурних форм з урахуванням їх зв'язку з проміжними розділами усередині відзначених шарів. Зокрема, у межах платформ України встановлені різнорідні геолого-геофізичні розділи на наступних глибинах: 5, 7-8, 11-12, 20-25, 35-40, 50, 60, 95-100 км; - КС формуються переважно під впливом вертикальних рухів, але відомі і КС, зв'язані з горизонтальними (ротаційні й ін.); за генезисом КС розділені на: 1) магматогенні (вулканічні або вулкано-плутонічні, серед останніх розрізняють ендо- і екзоплутонічні); 2) метаморфогенні (гнейсові складчасті овали, гранітогнейсові і мігматитові куполи); 3) тектоногенні (за способом прояву рухів розділяються на плікативні, диз'юнктивні і ін'єктивні, по морфології - на позитивні і негативні); а за особливостями розвитку на новітньому етапі, що знайшли відображення в морфометрії, на такі типи: успадковані; неуспадковані; поховані; проміжні; безкореневі; упевнено фіксується наявність закономірностей у площадному розподілі КС України і їхнього взаємозв'язку з лінійними структурами і сумарними амплітудами вертикальних новітніх рухів земної кори. Простежуються такі види просторового розміщення КС: груповий; лінійний; одиночний.

5. Прикладні (пошукові, інженерно-геологічні і екологічні) аспекти вивчення активних на новітньому етапі розвитку платформних геоструктур України. Перспективність застосування структурно-геморфологічних і аерокосмічних методів у пошукових цілях випливає з відомого зв'язку корисних копалин з районами аномально високої (рідко - відносно зниженої) роздробленості земної кори, що упевнено дешифрируються по ТМ і АКМ. На підставі спільного аналізу результатів досліджень по виявленню активних на новітньому етапі геоструктур і даних про корисні копалини України нами виділені такі типи рудоконтролюючих структур: 1) склепіннєво-брилові підняття підкорового закладення (регіональні КС - макроструктури, іноді мезоструктури), що контролюють розміщення генералізованих структурно-металогенічних районів; 2) осередкові структури внутрікорового закладення (головним чином, локальні КС - мезо-, міні- і мікроструктури) - локальні склепіння, гранітогнейсові куполи, малі інтрузії, а також ізометричні блоки, що контролюють різнопорядкові металогенічні одиниці (у залежності від своїх розмірів) - від структурно-металогенічних і металогенічних районів до рудних і рудоносних полів; 3) трансрегіональні і регіональні лінеаментні зони, у тому числі так званого наскрізного типу, що контролюють розміщення структурно-металогенічних і металогенічних зон; 4) вузли перетинання трансрегіональних і регіональних зон (як правило, не менш трьох), що мають значну сферу впливу (до перших сотень км²) і контролюють розміщення рудних і рудоносних полів і металогенічних районів.

На основі комплексного аналізу отриманих при вивченні новітніх геоструктур даних і відомих геолого-геофізичних матеріалів з урахуванням виявлених позицій відомих родовищ корисних копалин виділено перспективні у пошуковому відношенні прогнозні площі (головним чином, у межах деталізаційних ділянок). Більшість із них визначено на основі одних і тих критеріїв (ознак). У цих місцях відзначається сполучення таких основних параметрів (на картуванні і виявленні особливостей взаємин яких власне і базувалися пошуки): - наявність лінеаментних зон від регіонального до локального рівня й одиночних лінеаментів, а також вузлів їхніх перетинань; - наявність локальних (в більшості випадків позитивних) КС. При цьому найбільш сприятливі КС успадкованого, неуспадкованого і проміжного типів (розміщені по мірі зменшення їхньої ролі при вирішенні пошукових задач); - збіг з КС локальних аномалій підвищених (рідко знижених) значень сумарних амплітуд вертикальних новітніх рухів. Однак при цьому для окремих видів корисних копалин відзначаються досить істотні відмінності характеру їхніх взаємин. Так, скупчення металів у корінному заліганні прогнозуються, головним чином, у центральних частинах КС, де фіксуються вузли перетинання лінеаментів (як правило, північно-західних і субширотних). Розсипи металів найчастіше сконцентровані в периферійних частинах цих структур. Як правило, там, де перетинаються лінеаменти і кільцеве обрамлення. В більшості випадків відомі родовища нафти і газу розміщені у вузлах перетинання зон, насамперед північно-східного і субширотного напрямків, що "накриваються" чи тяжіють до КС і збігаються з аномальними значеннями сумарних амплітуд новітніх рухів. При цьому чітко розрізняються між собою ділянки, перспективні на виявлення нафти і газу: якщо перші розташовані, головним чином, у центральних частинах інтенсивно роздроблених і активно підіймаючихся КС, то другі - по периферії більш "спокійних" ділянок (характеризуються відносно зниженими (але все-таки позитивними) значеннями сумарних амплітуд, що, як правило, оконтурені аномаліями порівняно великої інтенсивності). Підземні води тріщинного типу прогнозуються в близьких до "нафтових" структурних умовах, але, як правило, тяжіють до периферій КС. Навпаки, близькі до "газових" критерії лежать в основі виділення площ, перспективних на виявлення бурого вугілля. Специфічними умовами характеризуються місця, де виділені площі, що перспективні на розсипи алмазів: вони розміщені в межах співпадаючих з лінеаментними зонами відрізків річкових долин, що зв'язані з дуже рідким малюнком планового розміщення сумарних амплітуд вертикальних новітніх рухів - "відрив" локальних аномалій щодо знижених значень ізобаз (+ 20-40 м) від загального поля. Важливо, що відзначені закономірності зберігаються при проведенні досліджень як на регіональному, так і локальному рівнях. Таким чином, не підлягає сумніву той факт (який можна вважати основним висновком з даного розділу), що найбільш перспективні в пошуковому відношенні площі розташовані в межах ділянок, що відповідають зазначеним вимогам.

Крім пошукових, виконані дослідження з інших прикладних питань. Зокрема...