Біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів Південної України за остракодами

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

УДК 551.782.1(477.7+477.9)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів південної України за остракодами

04.00.09 - Палеонтологія і стратиграфія

Бондар Олеся Вікторівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті геології Дніпропетровського національного університету.

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук БАРГ Ігор Мусійович, Дніпропетровський національний університет, професор

Офіційні опоненти: доктор геологічних наук ДИКАНЬ Наталія Іванівна, Інститут геологічних наук, провідний науковий співробітник

кандидат геологічних наук ТРОФИМОВИЧ Наталія Анатоліївна, Львівське відділення УкрДГРІ, старший науковий співробітник

Провідна установа: Львівський національний університет ім. І.Франка геологічний факультет, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться ”24” квітня 2007 р.о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 162.01 при Інституті геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б

Автореферат розісланий “16” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.С.Рябоконь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Міоценові утворення у межах Південної України мають повсюдне поширення. Їх вивчення має не тільки науковий, але і практичний інтерес, тому що з ними пов'язаний цілий ряд корисних копалин: пальний газ, сіль, сірка, будівельні матеріали. Потреба у розширенні мінерально-сировинної бази держави обумовила необхідність проведення крупномасштабних картувальних робіт і складання більш детальної комплексно-обгрунтованої стратиграфічної схеми кайнозою, зокрема, міоцену південноукраїнського регіону.

Палеонтологічною основою розробки попередніх регіональних схем неогену в основному були молюски, пізніше - форамініфери. Але слід зазначити, що поруч з їх рештками у міоценових відкладах Північного Причорномор'я та Криму спостерігаються численні остракоди. У багатьох випадках вони залишаються єдиною групою організмів, що пригодні для датування вміщуючих утворень, особливо якщо досліджуються осадки крайових опріснених ділянок палеоморів або породи, сформовані у регресуючих басейнах. Здатність остракод швидко еволюціонувати та реагувати на екологічні зміни обумовили важливість даної групи мікрофауни для стратиграфічних побудов, здійснення міжрегіональної кореляції та палеобіономічних реконструкцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок досліджень, на яких базується дисертація, є у відповідності з тематикою, що розробляється відділом стратиграфії та палеогеографії НДІ геології Дніпропетровського національного університету на період з 2000 по 2006 р. р. (держбюджетні теми “Стратиграфія майкопських відкладів Південної України та їх вікові аналоги у Паратетисі” № держреєстрації 0100U005218, “Розробка схеми кореляції неогенових відкладів Південної України з Міжнародною стратиграфічною шкалою” № держреєстрації 0103U000567, “Викопні спільноти міоценових відкладів Південної України та їх стратиграфічне, палеоекологічне, палеогеографічне значення” № держреєстрації 0106U000805, а також пов'язаний з крупномасштабним картуванням території півдня України, що відбувається у теперішній час.

Мета та задачі досліджень. Об'єктом дослідження були викопні рештки остракод міоценових відкладів Південної України. Предметом - біостратиграфія середньо- та верхньоміоценових відкладів за остракодами. Метою дисертаційної роботи є стратиграфічне розчленування міоценових (починаючи з тарханських) відкладів Північного Причорномор'я та Криму за остракодами, виявлення етапності в розвитку остракодової фауни та реконструкція палеоекологічних умов басейнів седиментації.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні задачі:

1) вивчення систематичного складу остракодових асоціацій міоценових відкладів Південної України;

2) виділення характерних комплексів остракод для окремих стратиграфічних підрозділів міоцену Північного Причорномор'я та Криму;

3) детальне розчленування та створення біостратиграфічної схеми середньо- та верхньоміоценових відкладів Північного Причорномор'я, Рівнинного Криму та Керченського півострову за остракодами;

4) обґрунтування регіональної та міжрегіональної кореляції стратонів міоцену півдня України за остракодами;

5) вивчення етапності та шляхів історичного розвитку остракод міоцену Північного Причорномор'я та Криму;

6) палеоекологічні реконструкції умов міоценових басейнів седиментації в межах Південної України за остракодами;

7) монографічний опис важливих для стратиграфії міоценових утворень півдня України таксонів остракод.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі еволюційних змін остракодової фауни розроблена схема біостратиграфії міоценових відкладів Північного Причорномор'я, Рівнинного Криму та Керченського півострова за остракодами.

Вперше у відкладах чокрацького регіоярусу знайдено види Aurila convexa (Baird), Triebelina raripila (Mull.), які свідчать про зв'язок ранньобаденського та чокрацького морів.

Вперше у розрізі веселянських верств встановлено два рівні появи остракод, у тому числі спільних конксько-баденських форм.

Вперше для території Рівнинного Криму проведене детальне розчленування порід сарматського регіоярусу за остракодами з виділенням верств: кужорських та збручських у нижньому сарматі, новомосковських, василівських, дніпропетровських у середньому.

Вперше у багерівських утвореннях Криму установлено чергування у розрізі екологічно різних остракодових спільнот.

Проведені палеоекологічні реконструкції басейнів седиментації міоцену Південної України значно доповнили та уточнили знання про температуру та сольовий режим, палеоглибини, зв'язки басейнів з морями суміжних регіонів.

Вперше для півдня України складено атлас міоценових остракод, до якого увійшли характерні та стратиграфічно важливі форми (всього 42 таксони).

Вперше опис остракодової фауни здійснювався за сучасною схемою опису черепашки остракод з використанням української наукової термінології.

Практичне значення одержаних результатів полягає в уточненні обсягів підрозділів міоцену Північного Причорномор'я і Криму, їх зіставленні з аналогічними стратонами суміжних регіонів, що суттєво підвищує надійність схеми стратиграфії, яка пропонується.

Згідно з даною схемою проведено біостратиграфічне розчленування міоценових відкладів Північного Причорномор'я (Північного Присивашшя, південного схилу Українського щита, Переддобруджинського прогину) та Криму (Альмінської западині, Симферопольського підняття, Південного Присивашшя, Акманайського перешийку, Керченського півострова). Матеріали досліджень, які на протязі 2002-2006 р. р. передавались у підприємство КП “Південекогеоцентр”, безпосередньо використовувались під час проведення геологічних зйомок, побудови геологічних карт і розрізів, складанні звітної документації.

Особистий внесок здобувача. Результати й висновки дисертації, які знайшли відображення в публікаціях, отримані автором самостійно. Надруковані праці є результатом роботи автора, вони містять нові дані, що раніше були відсутні у вітчизняній та світовій літературі даного напрямку досліджень.

Матеріал та методи досліджень. Основою для досліджень міоценових відкладів став керновий матеріал 46 свердловин, пробурених у Північному Причорномор'ї, Рівнинному Криму та на Керченському півострові, а також зразки з 14 природних відслонень, розташованих на південному схилі Українського щита, у Південно-Західному Криму та Керченському півострові. З цих місцезнаходжень проведено детальний відбір зразків (всього - понад 950), їх дезінтеграція та відмивка згідно з відомими рекомендаціям (Практическое руководство …, 1989) з наступним відбором та переглядом мікрофауни під бінокуляром МБС-1. Монографічний опис остракод здійснено відповідно до класифікації, поданої у роботі (Практическое руководство …, 1989). Фотографування черепашок проведено за допомогою цифрової фотокамери Canon (Power Shot A-520).

Під час стратиграфічних побудов використані, головним чином, палеонтологічні методи досліджень. За допомогою виділених комплексів остракод було проведено біостратиграфічне розчленування розрізів та зіставлення одновікових відкладів. Подібні побудови здійснено на підставі схожості фаун та присутності керівних форм, а також з урахуванням палеогідрологічного методу (Жижченко, 1969). Більш надійній кореляції відкладів сприяв генетичний аналіз остракод, який дозволив встановити шляхи їх проникнення у міоценові моря даної території. Біономічні особливості палеобасейнів виявлені за допомогою екологічного аналізу мікрофауністичних асоціацій остракод. З метою порівняння автором переглянуто колекцію міоценової остракодової фауни Н.Г.Савенко, що зберігається в НДІ геології ДНУ.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідалися на щорічних сесіях Українського палеонтологічного товариства (м. Київ, 2003, 2004, 2005, 2006 р. р.), XLIX та LII сесіях Всеросійського палеонтологічного товариства (м. Москва, 2003 р., м. Санкт-Петербург, 2006 р.), міжнародних наукових геологічних симпозіумах аспірантів, молодих учених та студентів (м. Томськ, 2004, 2005 р. р.), міжнародній школі з морської геології (м. Москва, 2005 р.), ХІІІ Всеросійській мікропалеонтологічній Нараді (м. Москва, 2005 р.), І Міжнародній Нараді з неогену Центральної та Південно-Східної Європи (м. Новий Сад, 2005 р.), підсумкових щорічних конференціях Науково-дослідного інституту геології Дніпропетровського національного університету (м. Дніпропетровськ, 2003-2006 р. р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у семи статтях (особистих та у співавторстві), опублікованих у провідних виданнях України і Росії, та шести тезах доповідей на наукових конференціях, симпозіумах та нарадах.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається з вступу, шести розділів, висновків, списку літературних джерел. Загальний обсяг роботи 217 сторінок, з них 152 сторінки тексту. Робота ілюстрована 11 рисунками, 8 текстовими таблицями, а також 5 палеонтологічними таблицями з поясненнями до них, які займають 39 сторінок. Список використаних джерел становить 257 найменувань і займає 26 сторінок.

Дисертаційну роботу виконано у відділі стратиграфії та палеогеографії Науково-дослідного інституту геології Дніпропетровського національного університету під керівництвом доктора геолого-мінералогічних наук, професора І.М.Барга, якому автор висловлює глибоку вдячність за всебічну допомогу в процесі підготовки дисертації та наданий кам'яний матеріал, а також колективу відділу: доктору геолого-мінералогічних наук М.Ф.Носовському, кандидатам геолого-мінералогічних наук Т.А.Івановій, Є.М.Богданович, інженеру І категорії Н.В.Ковалюк за численні поради, моральну підтримку та допомогу в оформленні роботи. Автор глибоко вдячна кандидату геолого-мінералогічних наук І.А.Миколаєвій за надання фахової літератури. Автор щиро дякує за надані консультації, критичні зауваження колективу відділу стратиграфії та палеонтології кайнозойських відкладів ІГН НАНУ: докторам геолого-мінералогічних наук В.Ю.Зосимовичу, В.М.Семененку, Б.Ф.Зернецькому, кандидатам геолого-мінералогічних наук Ю.В.Вернигоровій, Т.С.Рябоконь, В.А.Коваленко, В.А.Присяжнюку, а також всім колегам, які допомагали вирішувати різні проблеми й питання, які виникали на певних етапах виконання роботи.

міоцен стратон палеоекологічний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

СТАН ВИВЧЕНОСТІ МІОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

Найбільш повна інформація по історії досліджень, стратиграфії, тектоніці, геології, палеонтології Північного Причорномор'я та Криму викладено у роботах Г.Х. Дікенштейна та ін. (1958), Г.І.Молявко (1960), М.В.Муратова (1960), С.О.Мороза та ін. (1995), І.М.Барга (1993), І.М.Барга та ін. (2003), В.М.Семененка (1987), колективних монографіях “Геология СССР. Крым” за редакцією О.В.Сидоренко (1969), “Стратиграфія УРСР. Неоген” за редакцією В.Г.Бондарчука (1975), О.В.Чекунова та ін. (1976), “Стратиграфия СССР. Неогеновая система” за редакцією Д.В.Налівкіна та Б.С.Соколова (1986), “Геология шельфа УССР. Стратиграфия (шельф и побережья Черного моря)” за редакцією Є.Ф.Шнюкова (1984).

Відомості щодо фауни остракод тарханських відкладів Рівнинного Криму наведено у роботах Т.І.Піщікової (1992), І.М.Барга та ін. (1992, 1993, 2003), О.П.Сибирякової (1998), Керченського півострова - у працях Г.Ф.Шнейдер (1949), І.О.Гончарової (1989). Остракоди томаківських верств південного схилу Українського щита вивчав Ю.Б.Люльєв (1966), списки комплексів наведено в роботах І.М.Барга (1968, 1993, 2005).

Остракодова фауна відкладів чокрацького, караганського та конкського регіоярусів у Північному Причорномор'ї досліджувалася Ю.Б.Люльєвим (1966, 1967, 1969; Куличенко и др., 1976) та в літературі (Ярцева, 1950; Барг, 1993) є окремі посилання на їх визначення, в Криму - Т.І.Піщіковою (1992), Г.Ф.Шнейдер (1949, 1959). Деякі дані по остракодам з конкських відкладів наведено в роботах І.М.Барга та ін. (1969, 1993, 1998).

Остракоди сармату вивчалися у Північному Причорномор'ї В.П.Головко (1956), Ю.Б.Люльєвим (1967, Дидковский и др., 1968), Н.М.Ільницькою (1960, 1962, 1964, 1965, 1968, 1969, 1975), В.А.Коваленко (Князькова та ін., 2005), в Криму - Г.Ф.Шнейдер (1949), Т.І.Піщіковою (1992). Ю.Б.Люльєв (Куличенко и др., 1976) розглядав фауну остракод сарматських відкладів північно-західного шельфу Чорного моря.

Остракоди меотичного регіоярусу Північного Причорномор'я вивчали В.П.Головко (1956), Н.М.Ільницька (1962, 1965, 1969, 1975), Ю.Б.Люльєв (1967, 1975), на Керченському півострові - Г.Ф.Шнейдер (1949), В.А.Коваленко (2001). Остракоди понтичних відкладів у Північному Причорномор'ї досліджували Н.М.Ільницька (1973, 1975), Ю.Б.Люльєв (1984-1986), В.А.Коваленко (2004), в Криму - Д.А.Агаларова (1967), Г.І.Кармішина (1975), Ю.Б.Люльєв (Семененко, Люльєва, 1978), Н.Н.Найдіна (Кожевников, Найдина, 1983), В.А.Коваленко (Певзнер и др., 2004).

СТРАТИГРАФІЯ МІОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПАЛЕОНТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗА ОСТРАКОДАМИ

В даній роботі проводилося дослідження остракодової фауни з відкладів нижнього (тархан), середнього (чокрак, караган, конка, сармат), верхнього (сармат, меотис, понт) міоцену на території Північного Причорномор'я, південного схилу Українського щита та Криму (Альмінський, Центральний, Північний, Індольський райони, Керченський півострів).

Нижній міоцен. Тарханський регіоярус приймається у обсязі камишлацьких, тарханських s. str та юраківських верств (Носовский и др., 1976). Тарханські відклади представлені алевритовими глинами, мергелями зеленувато-сірого забарвлення. Потужність - 26, 0 м. У найбільш повних розрізах тархану Південної України виділяються перший, другий та третій комплекси остракод, які характерні для камишлацьких, власне тарханських та юраківських верств відповідно (жирним курсивом виділено керівні види тарханського регіоярусу):

1. поодинокі екземпляри Cytheridea mulleri, Pseudobythocythere dromas;

2. Carinocythereis elegantissima, Cytheridea mulleri, Pseudobythocythere dromas, Leptocythere stabilis, Eucythere tamanica, Cytherideis brodiana, Bythocythere cristata, Loxoconcha carinata, L. carinata alata;

3. Carinocythereis elegantissima, Trachyleberis tschokrakensis, T. spinulosa, T. dentata, T. tamaniensis, Cytherura filicata, Paracytheridea reussi, Loxoconcha carinata, L. сarinata alata, L. variolata, L. ovata, Pontocypris vitrea, Cytherideis brodiana, Leptocythere stabilis, Callistocythere daedalea, Pseudobythocythere dromas, Bythocythere cristata, Eucythere tamanica, Xestoleberis lutrae, X. aff. tumida, Eocytheropteron inflatum, Cytherois kalizkii, Cytheridea mulleri, Aglajocypris tarchanensis, Pseudocytheridea zalanyi, P. tarchanensis, Pterigocythereis jonesi.

Томаківські верстви південного схилу Українського щита представлені пісками, піщано-галечними породами, глинами, вапняками з Cytheridea mulleri, Loxoconcha carinata, L. сarinata alata, Leptocythere ex gr. cellula, Callistocythere cf. canaliculata, Carinocythereis cf. elegantissima, Cytherura obscura, Bythocythere alveolata, Costa cf. edwardsii, Cytheretta edwardsi та ін.

Середній міоцен. Чокрацький регіоярус приймається без поділу на більш дрібні одиниці (Стратиграфия СССР, 1986). Породи регіоярусу складені вапняками та пісковиками потужністю від 3,0 до 6,0 м зі збідненою фауною остракод. Чокрацькі відклади встановлюються на підставі комплексу остракод з керівними чокрацькими формами Cytheretta aff. ornamentata, Trachyleberis miocenica, видами тархан-чокрацьких утворень Східного Паратетису Trachyleberis tschokrakensis, Eocytheropteron inflatum, Pseudobythocythere dromas, Pontocypris vitrea, а також типовими середньоміоценовими Aurila convexa, Loxoconcha aff. ornata, Xestoleberis elongata та ін.

Караганський регіоярус розглядається у обсязі верств зі Spaniodontella pulchella (Барг, 1993). Породи регіоярусу складені вапняками, пісковиками, глинами потужністю 5,0 - 20,0 м. Утворення караганського віку встановлюються на підставі знахідок характерних видів остракод Loxoconcha truncata, Leptocythere karaganica, а при відсутності остракодової фауни по молюсках Spaniodontella pulchella та положенні у розрізі.

Конкський регіоярус приймається в об'ємі картвельських (ервілієво-фоладових), сартаганських та веселянських верств (Барг, 1993). Породи представлені вапняками, пісковиками, глинами. Потужність 6,8 - 116,5 м. У конкських відкладах виділяються перший, другий та третій комплекси остракод, які характерні для картвельських, сартаганських та веселянських верств відповідно (жирним курсивом виділено керівні види конкського регіоярусу):

1. Mediocytherideis inflata, Cytherois gracilis, Loxoconcha complicata, L. devexa, L. spongiosa, Aurila mehesi, Leptocythere distenta, Xestoleberis aff. fuscomaculata, Loxoconcha ex gr. carinata;

2. Cytherois gracilis, Mediocytherideis inflata, Leptocythere parvula, L. distenta, L. mironovi, Loxoconcha taeniata, L. devexa, Clithrocytheridea gracilis, Aurila mehesi, A. buglovensis, A. notata, A. cicatricosa, Trachyleberis semiornata, T. golubijatnikovi, T. baturini, Cytherura complanata, Aglajocypris konkensis, Cytherideis negramiensis, Xestoleberis rostrata, Cytheridea mulleri, Xestoleberis aff. fuscomaculata, Cythereis konkensis;

3. Clithrocytheridea gracilis, Leptocythere distenta, Aurila buglovensis, A. mehesi, A. notata, A. laevis, Trachyleberis dogeli, Xestoleberis rostrata, Loxoconcha devexa, Neocyprideis (Miocyprideis) elongata, Leptocythere stabilis.

Середній-верхній міоцен. Положення межі середнього та верхнього міоцену на теперішній час не є вирішеним однозначно. В даній роботі воно визначається в середині середнього сармату, враховуючи результати досліджень за нанопланктоном (Минашвили, 1986; Marunteanu et al., 2000), астрономічні дані (Hilgen et al., 2000; Lirer et al., 2002), дані радіологічного датування (Невесская и др., 2003), а також дані В.А.Бергрена (1995).

Відклади сарматського регіоярусу представлені породами волинського (нижнього), бессарабського (середнього) та херсонського (верхнього) регіопід'ярусів, кожний з яких, крім верхнього, стратифікований згідно з В.Я.Дідковським (1964). У сарматських відкладах Рівнинного Криму виділяються шість комплексів остракод (жирним курсивом виділено керівні види сарматського регіоярусу):

1. кужорські верстви охарактеризовані Aurila bosporica, A. sarmatica, A. notata, Aurila laevis, Leptocythere mironovi, L. stabilis, L. aff. zeivensis, Loxoconcha subcrassula, L. impressa, Cytherois gracilis, Cyclocypris minimus, Cythereis philippi, Xestoleberis cf. elongata;

2. для збручських верств типовим є наявність слідуючого остракодового ценозу з Aurila sarmatica, A. notata, A. laevis, A. bosporica, A. crimica, Leptocythere mironovi, L. zeivensis, L. scabrida, L. stabilis, L. guttata, Loxoconcha ornata, L. subcrassula, L. alveolata, L. laevatula, L. aff. viridis, L. impressa, L. sp., Xestoleberis aff. pubera, Cyprideis torosa , C. heterostigma;

3. у відкладах новомосковських верств характерною є присутність Aurila kolesnikovi, Aurila sarmatica, Aurila chalilovi, A. laevis, A. hungarica, A. notata, Loxoconcha laevatula, L. ignorabilis, L. aff. alveolata, L. aff. viridis, L. impressa, L. insigna, L. ornatа, Leptocythere mironovi, L. scabrida, L. zeivensis, L. praebosqueti, Xestoleberis elongata, Xestoleberis pubera;

4. у василівських верствах зафіксовано присутність Aurila angularis, Aurila sarmatica, A. laevis, A. kolesnikovi, A. notata, A. mehesi, A. chalilovi, A. aff. lubrica, Leptocythere mironovi, L. zeivensis, L. guttata, L. multicristata, L. gerke, L. aff. comprima, L. scabrida, Loxoconcha ornata, L. subcrassula, L. alveolata, L. ignorabilis, L. laevatula, L. eichwaldi, L. aff. viridis, L. carinata, L. carinata alata, L. impressa, L. arguta, L. odessaensis, L. cumulata, Xestoleberis lunaris, X. aff. maeotica, X. expressa, X. lutrae, X. elongata, X. aff. tumida, Cyprideis punctillata, Cytherois ex gr. gracilis;

5. дніпропетровські верстви охарактеризовані Aurila sarmatica, A. angularis, Leptocythere mironovi, L. guttata, L. praebosqueti, Loxoconcha ornata, L. subcrassula, L. alveolata, Xestoleberis aff. maeotica, X. aff. tumida, Cyprideis torosa;

6. для осадків херсонського регіопід'ярусу типовою є або майже повна відсутність остракод або наявність у верхах розрізу Leptocythere crebra, L. mironovi, L. stabilis, L. maeotica, L. umbakensis, Xestoleberis maeotica, X. aff. alizadei, Loxoconcha maeotica, Cyprideis torosa, C. torosa littoralis.

Верхній міоцен. Меотичний регіоярус приймається у обсязі багерівського та акманайського регіопід'ярусів (Стратиграфия СССР, 1986). Породи представлені вапняками та піщано-глинистими осадками потужністю 2,0 - 48,0 м. Для нижнього меотису характерним є панування видів Cytherois (ex gr.) gracilis, Xestoleberis krishtofovitschi, X. maeotica, X. goretskii, X. liventali, X. aff. tumida, X. аff. lunaris, Leptocythere stabilis, L. maeotica, L. naviculata, L. naca, L. sulakensis, L. elongata, Loxoconcha aff. tamarinda, а для верхнього меотису - остракодової асоціації з Ilyocypris gibba, Cyprideis torosa, C. punctillata, Herpetocypris reptans, Candona abichi, Loxoconcha eichwaldi, L. aff. impressa, L. aff. alveolata, L. eichwaldi, Aurila hungarica.

Понтичний регіоярус розглядається у складі міоцену (Семененко, 1987). У Рівнинному Криму представлений нижнім, новоросійським регіопід'ярусом. Більш повний понтичний розріз за остракодами вивчено у Північному Причорномор'ї В.А.Коваленком (2004) та на Керченському півострові Ю.Б.Люльєвим (Семененко, Люльєва, 1978), де відклади понту стратифікуються на нижній - новоросійський та верхній - босфорський регіопід'яруси. Породи понтичного регіоярусу представлені вапняками, глинами, пісками, які вміщуюють комплекс остракод з Tyrrhenocythere pontica, Leptocythere propinqua, Loxoconcha diaffarovi kertshіnensis, L. petasus, Cyprinotus arma, Caspiolla acronasuta, Cypris diaffarovi, Pontoniella acuminata, Candona ex gr. gracilis, C. abichi, Mediocytherideis praeapatoica, Caspiocypris filona, Bacunella dorsoarcuata та ін.

Аналіз вивчених залишків цієї групи фауни у розрізі дав можливість виділити та охарактеризувати 17 комплексів остракод, характерних для певних стратонів міоцену, а саме: для тарханського (3 комплекси), чокрацького (1 комплекс), караганського (1 комплекс), конкського (3 комплекси), сарматського (6 комплексів), меотичного (2 комплекси), понтичного (1 комплекс) регіоярусів.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСТРАКОД МІОЦЕНУ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я ТА КРИМУ

У розвитку міоценових остракод Південної України намічаються три етапи: тархансько-караганський, конксько-сарматський, меотично-понтичний. Кожний етап починається появою видів-імігрантів, що відзначають з'єднання Евксіно-Каспію з суміжними повносолоними морями, та завершуються заміщенням алохтонної фауни ендемічною після порушення зв'язків означених басейнів. В генетичному плані міоценові остракоди Східного Паратетису поділяються на аборигенів, алохтонів та неоавтохтонів (А.К.Богданович, 1965, 1986).

Тархансько-караганський етап підрозділяється на три підетапи: тарханський, чокрацький та караганський.

Т а р х а н с ь к и й п і д е т а п відповідає появі у низах тархану остракод родів Cytheridea, Cytherideis, Loxoconcha, Xestoleberis, Cytheretta та ін., пов'язаних за своїм походженням з остракодами ранньоміоценових морів Західної Європи та Південної України. Для цього підетапу характерним було широке розселення по всьому басейну полігалінних родів Aglajocypris, Carinocythereis, Callistocythere, Trachyleberis, Loxoconcha, Cytheridea, Xestoleberis та ін., які складали алохтонну групу мікрофауни. В західних частинах тарханського моря алохтонних організмів існувало більше, ніж у східних, що свідчить про міграцію остракодової фауни з боку Західної Європи. Під кінець юраківського часу алохтонні елементи фауни майже зникли, їх місце зайняли ендемічні форми. Групу неоавтохтонів в тарханському басейні представляли види Loxoconcha carinata alata та Bythocythere cristata; мешкання останнього обмежилося тільки тарханським часом.

Ч о к р а ц ь к и й п і д е т а п характеризувався наявністю, в основному, представників реліктових форм тарханської фауни остракод родів Trachyleberis, Loxoconcha, Eocytheropteron, Cytheridea, Xestoleberis та ін. Серед видів-іммігрантів в комплексах присутні Triebelina raripila, Aurila convexa, що були типовими формами міоценових басейнів Західного Паратетису та Середземномор'я. Ці види були присутні тільки в південно-західній та центральній частинах чокрацького басейну досліджуваної території, східніше їх знахідки на сьогодення не відомі.

К а р а г а н с ь к и й п і д е т а п характеризувався різким збідненням складу не тільки остракодових асоціацій, але і комплексів інших груп фауни в межах всього Евксіно-Каспійського басейну. Караганські остракоди, можливо, були реліктами тархан-чокрацької мікрофауни. Це припущення підтверджується знахідками Pseudobythocythere ex gr. dromas у архашенських верствах Криму, який є нащадком Pseudobythocythere dromas.

Конксько-сарматський етап підрозділяється на два підетапи: конкський та сарматський.

К о н к с ь к и й п і д е т а п. Чергове оновлення мікрофауни відбулося в конкському віці. Картвельські асоціації остракод це тип спільнот з елементами успадкованої (реліктової) помірно-морської фауни - рід Loxoconcha та представниками фауни перших іммігрантів - роди Cytherois, Mediocytherideis, Aurila, які, можливо, проникли на цю територію з нормально-морською трансгресією з боку Західного Паратетису. Вперше з'явилися види Loxoconcha devexa, Leptocythere distenta, які пізніше сформували ядро характерної конкської фауни остракод, що підкреслює близькість картвельських та сартаганських спільнот мікрофауни. Особливість сартаганських комплексів - чисельність видів-іммігрантів, серед яких більше значення набувають представники полігалінної фауни остракод: Cytheridea, Loxoconcha, Aurila, Paracytheridea, Aglajocypris, Clithrocytheridea.

Поряд з ними масово розвивалась більшість мешканців картвельського моря родів Cytherois, Mediocytherideis, Leptocythere, Xestoleberis, Aurila та ін., а також представники родів ендемічної фауни: Trachyleberis, Xestoleberis, Cytherura. В веселянських комплексах поряд з типовими представниками сартаганських асоціацій Xestoleberis rostrata, Loxoconcha devexa, Trachyleberis cf. dogeli, Clithrocytheridea gracilis (група реліктової фауни) розселилась морська фауна сарматського вигляду: Aurila notata, A. laevis та ін. Кількість видів-прибульців (алохтонів) у пізньоконкський час різко знизилась.

С а р м а т с ь к и й п і д е т а п. Значну роль в формуванні ранньосарматської мікрофауни відігравали види-прибульці (алохтони) з морів Західного Паратетису: Aurila sarmatica, A. hungarica, Cytheridea hungarica, Leptocythere mironovi та види, що перейшли з конкського басейну. В середньосарматський час на досліджуваній території формувалась багата та різноманітна фауна остракод (42 види, 6 родів).

В кінці раннього і особливо з початком середнього сармату великої кількості досягли представники роду Aurila. До кінця середнього сармату остракодові спільноти сильно збіднилися (17 видів, 5 родів).

На межі бессарабського та херсонського часів різко знижується кількість морських видів остракод. В кінці херсонського часу відбулися значні зміни біономії басейну, що можна пояснити короткочасною трансгресією, яка відновила звязок херсонського моря з нормально морськими басейнами. Результатом стала поява остракод нетипового (меотичного) вигляду: Leptocythere maeotica, Xestoleberis maeotica та ін., які є алохтонною фауною.

Меотично-понтичний етап підрозділяється також на два підетапи: меотичний та понтичний.

М е о т и ч н и й п і д е т а п. Ранньомеотична фауна остракод за родовим складом залишилася близькою до сарматської. Через різкі зміни біономічних умов басейну типовим був нерівномірний розвиток відносно полігалінних остракод, через що формувалися різні екологічні асоціації. Така нерівномірність розподілу у ранньомеотичний час відмічається і для інших груп фауни (Ильина, 1980; Ольштынская, 1996; Иванова, 2003).

В асоціаціях багерівського моря можна виділити групу алохтонних остракод, (відносно стеногалінні види Cytherois gracilis, Xestoleberis aff. tumida, Leptocythere naca), поява яких на початку та в середині меотису стала свідоцтвом зв'язку меотичного моря з нормально-морськими басейнами Світового океану.

В пізньомеотичному морі остракодові спільноти кардинально змінили свій вигляд на родовому рівні. Через втрату Східним Паратетисом зв'язків з відкритими басейнами почалось поступове зниження солоності, внаслідок чого збіднився видовий склад остракод (11 видів, 7 родів). Мешканцями акманайського басейну стали солонуватоводні роди Candona, Herpetocypris та масовий еврігалінний рід Cyprideis.

П о н т и ч н и й п і д е т а п. Понтичні остракоди, що мешкали в умовах зниженої солоності, мали представницькій у кількісному та у видовому відношенні склад (близька 21 виду з 13 родів).

Домінували у комплексах роди Tyrrhenocythere, Caspiocypris, Pontoniella, Caspiolla, Bacunella. Генетична структура ценозів понту склалася з реліктових видів (Mediocytherideis praeapatoica, Loxoconcha ex gr. petasus, Pontoniella sp.), автохтонних організмів (Tyrrhenocythere pontica, Caspiolla acronasuta, Cypris diaffarovi, Cypria kerchenensis та ін.) та групи неоавтохтонів (Tyrrhenocythere pontica var. Agalarova, Loxoconcha diaffarovi kertshenensis).

Розглянуті етапи та підетапи в цілому відображають хід еволюції південноукраїнської частини Східного Паратетису, тому покладання їх в основу схеми стратиграфії міоценових відкладів обраного регіону є природним та доцільним.

ОБҐРУНТУВАННЯ СХЕМИ БІОСТРАТИГРАФІЇ МІОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ЗА ОСТРАКОДАМИ ТА ЇХ КОРЕЛЯЦІЯ З ОДНОВІКОВИМИ ВІДКЛАДАМИ СУМІЖНИХ РЕГІОНІВ

В даному розділі наводяться основні критерії розчленування та кореляції тархан-понтичних відкладів.

Найбільш давніми породами, що розглядаються, є відклади тарханського регіоярусу. Для камишлацьких верств (нижній тархан) характерним є або повна відсутність остракод (Гончарова, 1989) або наявність поодиноких екземплярів Pseudobythocythere dromas, Cytheridea mulleri.Власне тарханські верстви (середній тархан) при загальній бідності комплексів остракод, виділяються на основі присутності керівних форм тарханського регіоярусу: Eucythere tamanica, Carinocythereis elegantissima, Bythocythere cristata.

Юраківські верстви (верхній тархан) характеризуються численними остракодами, серед яких кількісну перевагу отримали тархан-чокрацькі та чокрацькі (згідно з Г.Ф.Шнейдер (1949, 1959)) види: Cytherura filicata, Paracytheridea reussi, Pontocypris vitrea, Trachyleberis spinulosa, T. tschokrakensis, Pontocypris suzini, Eocytheropteron inflatum та ін. Наявність в комплексах чокрацьких остракод (за Г.Ф.Шнейдер (1949, 1959)) не суперечить датуванню вміщуючих їх відкладів пізнім тарханом: вказаним автором до чокраку відносились і спіріалісові глини, які на сьогодення повністю включаються до складу тарханського регіоярусу (Носовский и др., 1976; Гончарова, 1989; Гончарова и др., 2001).

Наявність у комплексах томаківських верств керівних форм тарханського регіоярусу (з урахуванням даних Ю.Б.Люльєва (1966)) Carinocythereis elegantissima, Costa edwardsii, Cytheretta edwardsi, Aglajocypris tarchanensis, Bythocythere cristata, B. alveolata, Cytheretta alberti, Leptocythere distorta дозволяє вважати їх одновіковими саме тархану.

В Північному Причорномор'ї можливими аналогами томаківських верств є маячкінська світа, яку умовно, через майже повну відсутність фауни остракод, співставляємо з камишлацькими верствами.

Сумісне знаходження в юраківських верствах Альмінської западини виду Loxoconcha variolata, характерного для карпатського регіоярусу Західного Паратетису (Kheil, 1967), та Callistocythere daedalea, стратиграфічний діапазон якого карпатій-баденій, дає можливість співставити верхньотарханські утворення Криму з частиною карпатського регіоярусу Західної України та Європи. Присутні в ориктоценозах види Cytherideis cf. brodiana, Loxoconcha ovata та ін. підтверджують ранньоміоценовий вік тархану, що узгоджується з дослідженнями М.Ф.Носовського (2001).

Відклади чокрацького регіоярусу характеризуються збідненими комплексами остракод, які представлені формами, що характерні для тархан-чокрацьких відкладів Східного Паратетису. Свідоцтвом належності вміщуючих відкладів до чокрацького регіоярусу є наявність в ориктоценозах типових середньоміоценових видів остракод Aurila convexa, Loxoconcha aff. ornata, Xestoleberis elongata та ін. Основною відмінністю чокрацьких комплексів остракод є поєднання ендемічних чокрацьких форм (Cytheretta aff. ornamentata, Trachyleberis miocenica та ін.) (Шнейдер, 1949) та представників нормально-морських басейнів, таких як Triebelina raripila, характерного виду міоценових відкладів Західного Паратетису та Середземномор'я (Szczechura, 1998), Aurila convexa, відомого з баденію Західного Паратетису (Chronostratigraphie und..., 1978), а також Trachyleberis spinulosa, типового виду нижньої частини баденію (Jiricek, 1975; Chronostratigraphie und..., 1978). Останні два види дають змогу співставляти чокрацький регіоярус з частиною нижнього баденію.

Осадки караганського регіоярусу датуються за збідненими комплексами ендемічних остракод: Loxoconcha truncata, L. laevatula, Leptocythere karaganica, а при одиничності або відсутності мікрофауни - по молюсках (Spaniodontella pulchella) та положенні у розрізі. Співставлення караганського регіоярусу з осадками Західного Паратетису - середньою частиною баденію (велічкієм) (Cicha, Senes, 1975), тираською світою Передкарпаття, тереблянською світою Закарпаття, ратинськими гіпсо-ангидритовими відкладами Волино-Поділля (Стратиграфія УРСР, 1975) - здійснюється на основі деякої схожості екології відповідних басейнів та характеру осадконакопичення в них, а також на основі стратиграфічного положення.

Вертикальний розподіл остракод в конкських відкладах відображає три фази розвитку однойменного басейну: картвельську, сартаганську та веселянську.

Картвельські верстви охарактеризовані появою перших елементів остракодової фауни середземноморського вигляду: Aurila mehesi, Xestoleberis aff. fuscomaculata та керівних форм конкського регіоярусу Loxoconcha complicata, L. devexa, L. spongiosa, Leptocythere distenta.

В сартаганських верствах фіксується широкий розвиток остракод, що перейшли з картвельського басейну, та поява нових повносолоних видів: Trachyleberis semiornata, T. golubijatnikovi, Cytherura complanata, Aurilа cicatricosa, A. buglovensis, A. notata, A. declivis та ін.

Веселянським верствам притаманна багата в кількісному, але бідна у таксономічному відношенні фауна остракод, що є типовим для відкладів, які завершують цикл осадконакопичення.

Знаходження в конкських відкладах видів Aurilа mehesi, відомого з верхнього баденію (Paghida, 1960) Центрального Паратетису, Aurilа buglovensis, характерного для буглівських верств західних областей України (Атлас руководящих форм, 1949), Neocyprideis (Miocyprideis) elongata, типового для верхнього баденію Віденського басейну (Jiricek, 1975), дозволяє співставляти конкський регіоярус з верхнім баденієм.

Сарматський регіоярус стратифікується за остракодами на верстви: кужорські та збручські у нижньому сарматі, новомосковські, василівські та дніпропетровські у середньому.

Для кужорських верств характерним є комплекс остракод перехідного типу, в якому разом з видами, відомими з осадків конкського регіоярусу, такими як Cytherois gracilis, Aurila notata та ін., присутні типові сарматські елементи: Aurila sarmatica, A. bosporica, Loxoconcha subcrassula. В збручських верствах вперше з'являються види, розквіт яких приходиться на середній сармат: Loxoconcha ornata, L. alveolata, Leptocythere zeivensis, а також Aurila crimica, присутність якого притаманна верхній частині нижнього сармату (Пищикова, 1992).

Новомосковські верстви характеризуються наявністю типових середньосарматських форм: Aurila kolesnikovi, A. hungarica, A. сhalilovi, Loxoconcha ignorabilis, L. insigna, Xestoleberis elongata та більш широким розвитком видів, перша поява яких була відмічена в збручських верствах.

В василівських верствах фіксується розквіт специфічних середньосарматських остракод, зокрема Aurila angularis, A. kolesnikovi, A. chalilovi, A. aff. lubrica, Leptocythere zeivensis, L. guttata, L. multicristata, Loxoconcha ornata, L. ignorabilis, L. arguta, L. odessaensis, L. cumulata, Xestoleberis expressa та багатьох інших.

Для дніпропетровських верств типовим є збіднення остракодових ценозів та зникнення більшої частини середньосарматських елементів мікрофауни.

В утвореннях херсонського регіопід'ярусу остракоди практично відсутні, виключення складають глини Індольського прогину та глинисто-детритові породи, досліджені у відслоненні на березі Каховського водосховища, які містять нетиповий для верхнього сармату остракодовий комплекс: Xestoleberis maeotica, X. aff. alizadei, Leptocythere maeotica, Loxoconcha maeotica.

Наявність Aurila sarmatica, A. notata в утвореннях нижньоволинського регіопід'ярусу та доробратівської світи Закарпаття (Бурындина, 1974) дозволяє співставляти дані стратони. Для збручських верств типовою є присутність зонального виду луківської світи Aurila notata (Бурындина, 1974), що вказує на можливу одновіковість названих підрозділів. Середньосарматські асоціації корелюються з такими із алмашської світи Західної України (Венглинский, 1975), в яких зустрінута найбільша кількість загальних видів: Aurila hungarica, Leptocythere mironovi, L. plana, Loxoconcha ornata та ін. Співставлення верхньосарматських відкладів Північного Причорномор'я та Криму і суміжних територій за фауною остракод утруднено через малу кількість цієї мікрофауни і відсутність характерних видів; можливо, цим утворенням відповідає частина панону Західного Паратетису.

У меотичних утвореннях виділяються два комплекси остракод: близький до нормально-морського у нижньому меотисі з переважанням видів родів Leptocythere, Loxoconcha, Xestoleberis та солонуватоводний у верхньому, де панували види родів Cyprideis, Ilyocypris, Candona. Наявність у акманайських відкладах Індольського прогину виду Aurila hungarica, який характерний для панонських відкладів Західного Паратетису (Стратиграфия и корреляция сарматских и меотических..., 1986; Стратиграфия СССР, 1986), дозволяє співставляти меотис з частиною панону.

Для відкладів понтичного регіоярусу характерною є наявність комплексу остракод, в якому домінуюче положення зайняли роди Tyrrhenocythere, Caspiocypris, Pontoniella, Caspiolla, Bacunella. Важливе значення для кореляції має вид Pontoniella acuminata, відомий з панону Західного Паратетису (Шнейдер, 1973), а також з відкладів формації Шоумнікон (можливо верхній мессіній) острову Егіна (Греція) (Попов и др., 1998). Отже, понтичний регіоярус може бути співставлений за фауною остракод з частиною панону Західного Паратетису та частиною мессінію Середземномор'я.