Еволюція наукової думки про картографування ґрунтів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВОЇ ДУМКИ ПРО КАРТОГРАФУВАННЯ ҐРУНТІВ УКРАЇНИ

07.00.07 - історія науки і техніки

КОВТУН ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

Переяслав-Хмельницький - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному вищому навчальному закладі «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АПН України Коцур Віктор Петрович, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» МОН України, ректор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кучер Володимир Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії

кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Мудрук Олексій Северіанович, Державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН, провідний науковий співробітник сектору наукової бібліографії та біографістики

Захист відбудеться « 19 » грудня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал засідань імені В.О. Сухомлинського.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30.

Автореферат розісланий « 18 » листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ф. Глоба

АНОТАЦІЇ

Ковтун О.В. Еволюція наукової думки про картографування ґрунтів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. - Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Міністерства освіти і науки України. - Переяслав-Хмельницький, 2008.

Дисертація присвячена проблемі виявлення основних закономірностей і тенденцій формування наукової думки про картографування ґрунтів. Сформульовано принципи розвитку цього напряму науки. Розроблена періодизація еволюції наукової думки про картографування ґрунту, що включає накопичувальний період - період накопичення знань про ґрунти, їх використання, властивості і географічні межі;період науково-природничих підходів у картографуванні ґрунтів з використанням географо-генетичного, порівняльно-географічного, геоморфологічного, агрохімічного методів; сучасний період картографування ґрунтів з використанням аерофотознімання, сучасної космічної навігаційної техніки, останніх досягнень фізики, хімії, електроніки, природничих та інших наук.

Ключові слова: картографування ґрунтів, ґрунтова карта, властивості ґрунтів, географія ґрунтів, грунтово-картографічні роботи.

Ковтун А.В. Эволюция научной мысли в картографировании почв. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - история науки и техники. - Государственное высшее учебное заведение «Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды» Министерства образования и науки Украины. - Переяслав-Хмельницкий, 2008.

Комплексный анализ состояния и степени исследования проблемы позволил обнаружить основные закономерности и тенденции формирования научных идей в картографировании почв. Основными теоретическими принципами истории развития научной мысли о картографировании почв можно считать следующие: принцип исторической неравномерности. Научные взгляды на процессы, которые сопровождают картографирование почв, во времени развиваются неравномерно. Это развитие определяется не только логикой движения научных идей, но, прежде всего, самой жизнью, её требованиями и условиями. Принцип взаимосвязи в исторической цепи научных идей о картографировании почв предполагает использование каждым следующим звеном достижений предыдущего и обогащается новыми идеями под влиянием научной мысли конкретного историко-научного периода. Принцип исторической необходимости появления одаренной личности в области почвоведения вообще и картографирования почв в частности обусловлен всплеском научной мысли, подготовленной ходом исторического и социально-экономического развития, потребностями общества и условиями творческой деятельности конкретной личности. Исторический принцип картографического соответствия обеспечивает соответствие карт почв требованиям зафиксированного уровня науки в конкретный период картографирования. Исторический принцип динамичности развития почвенных карт способствует определению их измененй в зависимости от наших представлений о почве, уровне исследований и уровне техники, которая используется при этом, изменений в самой почве и зависит от нужд общества. Исторический принцип корреляции научной мысли способствует корелляции научной мысли в картографии почв с мировой научной мыслью и другими областями науки. Разработанные принципы могут составить ядро будущей научной теории, которая даст возможность раскрыть пути ее дальнейшего развития.

Разработана периодизация эволюции научных идей о картографировании почв: накопительный период - период накопления знаний о почвах, их использовании, свойствах (охватывает продолжительный промежуток времени - от эпохи конца неолита и до конца ХVІІІ ст.). В этот период вопросы о картографии почв и почвоведении не возникали, люди использовали дары природы в виде разных плодородных почв. Период создания первых почвенных карт - период картографирования почв по статистическим данным землепользователей, землевладельцев, путешественников, географов, используя метод опроса и визуальной оценки почв, охватывает промежуток времени с начала ХІХ к 80-м годам ХІХ в. Период научно-естественных подходов в картографировании почв с использованием географо-генетического, сравнительно-географического, геоморфологического, агрохимического методов и полевого опыта определён в промежуток времени с 80-х годов ХІХ в. по 30-е годы ХХ в. Современный период картографирования почв с использованием аэрофотосъемки, современной космической навигационной техники, последних достижений физики, химии, электроники и других наук охватывает промежуток времени с 30-х годов ХХ в. до настоящего времени. Периодизация эволюции научных идей о почвообразовании способствует систематизации процесса развития научной мысли в картографировании почв.

Установлено, что картографирование почв Украины в историческом аспекте тесно связано с составлением первых карт почв Европейской России Веселовского, Рупрехта, Заславского, Докучаева, а позднее карт России, Советского Союза и Мира, где в разных масштабах представлены почвы Украины.

Определены значение и возможности широкого и планомерного использования космической навигационной системы в картографии почв. Основные преимущества использования всесторонней информации для составления почвенных карт состоят в объективной типизации почвенного покрова на основе использования современной техники и технологий; в высокой точности установления границ почвенных контуров; в возможности использования разновременной и многозональной информации, которая повышает надежность количественного и качественного выявления почв и способствует процессу их картографирования; в автоматизированном составлении почвенных карт на основе использования ЭВМ и современной оптико-электронной аппаратуры, космического сканера и фотоинформации о почвенном покрове.

Использование ЭВМ с их способностью к накоплению большого объема разнообразной информации, быстрому выявлению зависимостей и взаимосвязей между различными компонентами ландшафта, созданию комплексной информации об объекте, составлению новых карт, визуализации этих карт или их фрагментов в разных масштабах свидетельствует о использовании новых технологий картографирования. Компьютерное картографирование почв интегрирует традиционный опыт, поднимая его на высший технологический уровень.

Ключевые слова: картографирование почв, карта почв, особенности почв, география почв, почвенно-картографические работы.

Kovtun O.V. Evolution of Scientific Ideas about Mapping Soils. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate Degree in History. Specialty 07.00.07 - History of Sciences and Technics. - State Higher Educational Institution “Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University.” Ministry of Education and Science of Ukraine. - Pereyaslav-Khmelnytsky, 2008.

The dissertation deals with the problem of showing up main rules and tendencies in forming scientific conception about mapping soils.

The theoretical principles of this science history are outlined in the paper. The author has worked out the periodization of scientific conception of mapping soils evolution, which includes the period of accumulation knowledge about soils, their using, properties, and geographical boundaries; the period of the first soil maps making - mapping soils according to land users', landowners', travelers', geographers' statistic data by means of polls and soils visual evaluation; the period of scientific-naturalistic approach in mapping soils using geographic-genetic, comparative-geographic, geomorphologic, agrichemical methods; modern period of mapping soils using aerial mapping, modern space navigation technology, latest achievements of physics, chemistry, electronics, and other naturalistic sciences.

Key words: mapping soils, soil map, soil properties, soil geography, soil-cartographic works.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Картографія ґрунтів, як і все наукове ґрунтознавство, розвивалася в нашій країні винятково під упливом запитів сільського господарства, виробничих й економічних потреб суспільства.

Картографія ґрунтів розробляється на стику ґрунтознавства, економічної географії й загальної картографії. По змісту вона належить до генетичного ґрунтознавства, відображаючи просторове розміщення класифікаційних груп ґрунтів і ґрунтово-географічних одиниць; використовує порівняльно-географічний метод дослідження, заснований на ландшафтно-індикаційних зв'язках, і запозичує в загальної картографії методи генералізації й способи зображення.

Важлива наукова проблема картографії ґрунтів полягає в створенні системи різномасштабних ґрунтових карт, що відображають за допомогою генералізації ієрархічних рівнів ґрунтово-географічні одиниці структури ґрунтового покриву і його зонально-провінційну будову, що включає види ґрунтів відповідних класифікаційних рівнів. Розв'язання проблем картографування ґрунтів залежить від стану розробки питань змісту, застосованої методики, критеріїв оцінки інформативності й точності ґрунтових карт, способів їх оформлення.

Актуальність теми визначається тим, що дослідження еволюції наукових ідей про картографування ґрунтів формує й доповнює загальну національну історію науки і техніки України взагалі та аграрної зокрема й сприяє процесу духовного відродження її народу; досвід минулого сприяє критичному усвідомленню сучасного стану та прогнозуванню майбутнього науки про картографію ґрунтів - невід'ємної частини ґрунтознавства; звернення до високих прикладів служінню справі науки кращих її представників є зразком у вихованні нинішнього й майбутніх поколінь вітчизняних науковців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, що стали основою дисертаційної роботи, виконувалися в Державному вищому навчальному закладі «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Міністерства освіти і науки України в межах науково-дослідних робіт кафедри історії та культури України: "Соціально-політичні процеси в Україні ХІХ-ХХ ст." та "Історія природознавства Київщини: біографії і події. ХVІІІ - ХХ ст." (державний реєстраційний номер 0107U002971).

Виклад матеріалу дисертації підпорядковано провідній ідеї дослідження - визначення ролі й місця вітчизняних учених та їхніх здобутків в історії становлення та розвитку наукових і прикладних основ картографування ґрунтів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення основних етапів розвитку картографування, дослідження його концептуальних засад на основі використання виявлених закономірностей і тенденцій еволюції наукової думки для подальшого розвитку галузі ґрунтознавства.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

- проаналізувати стан наукової розробки проблеми та обґрунтувати напрями дослідження;

- розробити періодизацію еволюції наукової думки про картографування ґрунтів;

- сформулювати основні принципи розвитку наукової думки про картографування ґрунтів;

- узагальнити досягнення наукової думки про історію картографування ґрунтів у світовому контексті;

- розкрити сучасний підхід до формування концепції і методики картографування ґрунтів.

Об'єкт дослідження - процес формування і розвитку наукової думки про картографування ґрунтів.

Предмет дослідження - особливості картографування на різних етапах розвитку галузі знань; діяльність наукових установ, учених - ґрунтознавців у розгортанні роботи з картографування ґрунтів; форми удосконалення технологій картографування засобом супутникової оптико-електронної апаратури, ЕОМ та аерофотозйомок і використання зарубіжного досвіду в удосконаленні процесу картографування ґрунтів на сучасному етапі.

Методи дослідження. Загальнонаукові методи (аналітико-синтетичний, логічний, структурно-функціональний) посприяли виокремленню основних проблем і напрямів науки про картографування ґрунтів, уточненню логічної послідовності та визначенню закономірностей їх розвитку на основі окремих історичних фактів. Спеціально-історичні методи (предметно-хронологічний, порівняльно-історичний) дали змогу дослідити і проаналізувати процеси еволюції наукової думки про ґрунтове картографування в динаміці, посприяли виявленню якісних змін на різних етапах його розвитку.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 80-ті роки ХІХ - ХХ ст. - період піднесення наукової думки в галузі картографування ґрунтів і сучасний період теоретичних узагальнень і еволюції наукових ідей.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в наступному:

- уперше сформульовано наукові передумови дослідження еволюції наукової думки про картографування ґрунтів на основі вчення про ноосферу, законів термодинаміки; сформульовано основні наукові принципи, розроблено періодизацію еволюції наукових ідей і розкрито основні закономірності і тенденції еволюції наукової думки про картографування ґрунтів;

- удосконалено методологічний підхід до періодизації еволюції наукової думки про картографування ґрунтів;

- у процесі проведення історико-наукового аналізу дістали подальшого розвитку сучасні погляди й уявлення про картографування ґрунтів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні знань про еволюцію наукової думки про картографування ґрунтів, які можуть бути використані при відтворенні цілісної картини історії картографування ґрунтів, виявленні концептуальних засад його розвитку, при підготовці наукових праць, навчальних посібників, спецкурсів із історії науки і техніки для студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, у процесі науково-дослідної роботи магістрантів й аспірантів, у процесі підвищення кваліфікації фахівців у системі післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації результати дослідження та висновки одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації оприлюднені: на Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Україна наукова» (20-22 грудня 2007 р.); Четвертій конференції молодих учених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (Київ, 29 січня 2008 р.); Третій Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Українська наука в мережі Інтернет», (26-28 лютого 2008 р.); четвертій міжнародній науково-практичній конференції «Науковий простір. Європа - 2008» (Софія, 15-30 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Технічний музей: історія, досвід, перспективи» (Київ, 15-17 травня 2008р.).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення в 13 наукових публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях, 3 статті в комп'ютерній мережі Інтернет і 5 статей у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації відображають логіку наукового дослідження, що підпорядковане провідній ідеї, меті та завданням. Загальний обсяг дисертації - 194 сторінки. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 463 найменувань на 42 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок комп'ютерного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження з обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, представлено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми й вибір напрямів дослідження» проведено аналіз та подано характеристику джерельної бази, на якій побудована дисертаційна робота, визначено напрями й розроблено програму дослідження, проаналізовано основні тенденції в історіографії досліджуваної проблематики.

У процесі дослідження історіографії проблеми картографування ґрунтів проаналізовано роботи дослідників стосовно стану вивчення проблеми розвитку картографування ґрунтів. Серед них опубліковані й рукописні фахові матеріали, які умовно можна класифікувати на 4 групи: монографії, публікації в періодичних виданнях, публікації іноземних авторів, архівні матеріали. Проведений історіографічний аналіз дозволив зробити висновок про те, що дослідження науковців не повною мірою розкривають еволюцію наукової думки, специфіку формування й розвитку наукових ідей щодо картографування ґрунтів.

У монографіях фахівців із історії картографування ґрунтів (В.Л. Андронікова, В.І. Вернадського, Д.Г. Віленського, Ф.Я. Гаврилюка, В.В. Докучаєва, Т.І. Жупанського, І.А. Крупенікова, О.Г. Набоких, С.С. Неуструєва, Б.Б. Полинова, Л.И. Прасолова, М.М. Сибірцева та ін.), публікаціях методичного характеру (В.Л. Андронікова, І.П. Герасимова, І.Т. Десенвенсанова, Л.Е. Долгової, І. Й. Канівця, А. П. Мершина, Г. Ф. Нефедова, М.С. Симакової, В.М., Фрідланда, Н.П. Сорокіної., Г.А. Шершукової та ін.) знайшли відображення питання еволюції картографування, що дало можливість прослідкувати за розвитком наукової думки в межах досліджуваної проблеми.

Важливу інформацію для розкриття теми дисертації знайдено в публікаціях Р.В. Арнольда, Дж. Бернала, У.Дж. Гласхауера, С.Ф. Марбута, Г. Ієнні та ін., які аналізують в історичному ракурсі і сприяють порівнянню наукових ідей, наукової думки вітчизняних та іноземних авторів про картографування ґрунтів.

Для вивчення історичного аспекту стану формування наукової думки про картографування нами використані Архівні матеріали з фондів Державного архіву м. Києва (фонд Ф. 18), Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (фонди Ф. 27, Ф. 1050, Ф. 1055, Ф. 4759), Центрального державного історичного архіву України (фонди Ф. 2090, Ф. 2019).

У результаті вивчення рівня наукової розробки окресленої проблеми обґрунтовано напрями історико-наукового дослідження, викладено його методологію, концептуальні положення щодо вивчення історії формування наукових підходів до проблеми картографування ґрунтів у світовому досвіді, проаналізовано ефективність методичних підходів у контексті розвитку наукової думки з досліджуваної проблеми. Запропоновано програму науково-дослідної роботи.

Другий розділ «Теоретичні передумови і методологія картографування ґрунтів» присвячено аналізу концептуальних засад та теоретичних положень проблеми розвитку наукової думки про картографування ґрунтів, науковим узагальненням історичних досліджень.

Систему розвитку поглядів на розуміння явищ і процесів, що супроводжують створення карт ґрунтів, ми звели до наступних положень.

1. Необхідність картографування ґрунтів виникла з економічних і виробничих потреб суспільства.

2. Історію картографування ґрунтів умовно можна зобразити ланками нерозривного ланцюга методичних підходів до створення карт ґрунтів, які розвивалися й уточнювалися паралельно зі змінами суспільних явищ у країні і світі з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

3. Еволюція наукової думки про складання карт ґрунтів тісно пов'язана зі зміною уявлень про ґрунти та іншим розумінням процесів, що відбуваються з часом у ґрунті під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

4. Протягом різних історичних періодів розвитку технологій картографування ґрунтів використовувалися: анкетні статистичні дані про ґрунти, матеріали опитувань населення, результати польових досліджень, теоретичні напрацювання про ґрунти, що постійно змінюються і вдосконалюються, досягнення суміжних галузей науки і техніки, можливості аеро- і космічної фотозйомки, сучасної комп'ютерної техніки.

Багато вчених підкреслювали роль історико-наукових досліджень в історії людської культури. Видатний англійський історик природознавства В. Уевелл писав, що з часу свого створення людина постійно прагне до відшукання істини, і тепер, коли ми досягли високого пануючого положення, де оточує нас яскраве денне світло, нам буде приємно озирнутися на пройдений нами шлях, на зроблені успіхи. Дослідження напрямів, що посприяли нашим предкам отримати наше розумове надбання, може показати нам і те, чим ми володіємо, і чого ми можемо очікувати, - може не тільки привести нам на пам'ять той запас, що ми маємо, але й навчити нас, як його збільшити й поліпшити».

На думку А.П. Модестова, ніщо не допомагає так у засвоєнні наукових істин, як знайомство з їхнім історичним розвитком.

Ще більш виразно висловлювався відомий ґрунтознавець-мікробіолог В.Л. Омелянський, який зазначав, що без знайомства з тими керівними ідеями, через які пройшла наукова думка, багато які із сучасних даних можуть залишитися неясними й не будуть належним чином зрозумілі й оцінені. Закон безперервного розвитку, якому підпорядкована природа, ще більшою мірою прикладемо й до розвитку кожної науки, де наступність ідей відіграє переважну роль. Отже, в історії науки все змінюється, але ніщо не гине.

Методологія досліджень еволюції наукової думки про картографування ґрунтів формувалася упродовж тривалого історичного періоду. Особливо уплинули на цей процес досягнення, коли класичними надбаннями стали генетико-еволюційна ідея В.В. Докучаєва, учення В.І. Вернадського про біосферу та біогеохімічні закони її функціонування й ноосферного майбуття.

Пізнання історії розвитку наукової думки про картографування ґрунтів - динамічний процес, що відкриває нові факти й висвітлює сучасні погляди на проблему. Ідея дослідження еволюції наукової думки про картографування ґрунтів, як результат вічної їхньої змінюваності в часі, поділялася всіма видатними представниками ґрунтознавства, починаючи з Докучаєва, який і поклав її в основу цієї науки в якості одного з найважливіших положень.

Із точки зору методології вивчення еволюції наукових ідей про картографування ґрунтів належить до типу досліджень, у яких ставиться завдання з'ясувати «закони розвитку думки людства», розкрити шляхи й закономірності наукового пізнання, його еволюцію, зрозуміти зв'язок між різними явищами, фактами, подіями, описуваними в історії науки. При цьому враховується, що закони розвитку думки людства можуть бути зрозумілі тільки тоді, коли ми візьмемо до уваги не один головний пануючий струмінь думки даного періоду, яка часто розвивалась помилковим шляхом, - але лише тоді, коли ми охопимо нашим дослідженням усі бічні течії, деякі з яких ішли далеко попереду й вели людську думку по вірному шляху до наміченої мети [за В.І. Вернадським].

Теза В.І. Вернадського про те, що «вибух» наукової думки в XX столітті, підготовлений усім минулим біосфери й має найглибше коріння до її будови, не може зупинитися й піти назад, він може тільки вповільнюватися у своєму темпі, повною мірю стосується вчення про картографування ґрунтів.

Найбільш важливим елементом наукової теорії є принцип, який органічно об'єднує інші її елементи в єдине ціле, у струнку систему. Принцип, як ядро теорії, дає можливість досліднику розкрити шляхи її подальшого розвитку. Але при теоретичному дослідженні ми, насамперед, синтезували історичні й логічні сторони розвитку картографування ґрунтів. Фактологічна, систематизаторська робота дослідника в галузі історії науки і техніки нерозривно пов'язана з осмисленням і реконструкцією логіки й закономірностей розвитку самої науки, її внутрішньої «лінії», «осі» розвитку.

Сформульовано основні теоретичні принципи історії розвитку наукової думки про картографування ґрунтів, зокрема принцип історичної нерівномірності. Наукові погляди на процеси, що супроводжують картографування ґрунтів, у часі розвиваються нерівномірно. Їх розвиток визначається не тільки логікою руху наукових ідей, але, насамперед, самим життям, його вимогами й умовами. Принцип взаємозв'язку в історичному ланцюзі наукових ідей про картографування ґрунтів дозволяє кожній наступній ланці ланцюга використовувати досягнення попередньої і збагачується новими ідеями під впливом наукової думки конкретного історико-наукового періоду. Принцип історичної необхідності появи обдарованої особистості в царині ґрунтознавства взагалі й картографування ґрунтів зокрема, зумовлений сплеском наукової думки, підготовленої ходом історичного і соціально-економічного розвитку, потребами суспільства та умовами творчої діяльності конкретної особистості. Історичний принцип картографічної відповідності забезпечує ідентичність карти ґрунтів їх реальному стану і зафіксованому рівню науки в конкретний період картографування. Історичний принцип динамічності розвитку ґрунтових карт регулює їх зміни в залежності від наших уявлень про ґрунти, рівня досліджень і рівня техніки, яка використовується при цьому, змін в самому ґрунті, потреб суспільства. Історичний принцип кореляції наукової думки забезпечує кореляцію наукової думки у картографії ґрунтів із світовою науковою думкою в інших галузях науки. Розроблені принципи можуть скласти ядро майбутньої наукової теорії, що дасть можливість розкрити шляхи її подальшого розвитку.

Розроблено періодизацію еволюції наукових ідей про картографування ґрунтів. Визначено накопичувальний період (охоплює тривалий проміжок часу - від епохи кінця неоліту і до кінця ХVІІІ ст.) - період накопичення знань про ґрунти, можливості їх використання, властивості й географічні межі. У цей період питання про картографію ґрунтів і ґрунтознавство взагалі не виступали предметом наукових досліджень. Люди одержували дари природи за рахунок використання різних родючих ґрунтів. Період створення перших ґрунтових карт - період картографування ґрунтів (охоплює проміжок часу з початку ХІХ і по 80-і роки ХІХ ст.). Його визначено на основі аналізу статистичних даних діяльності землекористувачів, землевласників, мандрівників, географів. У цей період домінував метод опитування та візуальної оцінки ґрунтів. Період науково-природничих підходів до картографування ґрунтів із використанням географо-генетичного, порівняльно-географічного, геоморфологічного, агрохімічного методів та польового досліду, окреслений проміжком часу з 80-х років ХІХ ст. по 30-і роки ХХ ст. Сучасний період картографування ґрунтів із використанням аерофотознімання, сучасної космічної навігаційної техніки, останніх досягнень фізики, хімії, електроніки, природничих та інших наук охоплює проміжок часу з 30-х років ХХ ст. до сьогодення. Періодизація еволюції наукових ідей про ґрунтоутворення сприяє розумінню перебігу подій в розвитку наукової думки про картографування ґрунтів.

У третьому розділі «Розвиток наукової думки про картографування ґрунтів у світовому контексті» наведено результати аналізу і синтезу поглядів науковців на перші дослідження ґрунтів і започаткування картографії ґрунтів, історію розвитку карт ґрунтів світу, наукові ідеї в картографуванні ґрунтів України, становлення та розвиток зарубіжного картографування ґрунтів.

Проведені дослідження дають можливість стверджувати, що головні риси докучаєвського ґрунтово-картографічного методу можуть бути коротко виражені наступними положеннями: типологічне дослідження і визначення ґрунтів; складання легенди до карт на основі генетичної класифікації ґрунтів; виробнича оцінка ґрунтів на основі природно-історичних і економічних показників.

Установлено, що ще в 1889 р. було прийнято зображувати ґрунти на картах фарбами (а не штрихуванням) близькими до природних кольорів земель; при малому масштабі підґрунтя зображувати на розрізах, при великому - на самій карті; при малому масштабі рельєф наносити стрілками, які показують напрямок і кут падіння схилу, при великому, особливо в картах окремих маєтків, - ізогіпсовими лініями (горизонталями). Оцінку змісту і способу складання світових ґрунтових карт можна провести по кількості одиниць легенди карти ОЛ. Так факторна поясна (карта Докучаєва) має 8 світових одиниць легенди карти, зонально-факторна (карта Глінки) - 18 ОЛ, генетико-факторна (карта Прасолова) - 30 ОЛ, факторно-генетична (карти серії 1956-1964 рр.) - 56-93 ОЛ, геохімічна + еволюційна + зонально-фаціальна (карта 1975 р.) - 293 ОЛ, генетико-факторно-режимна (карта Глазовської - Фрідланда) - 105 ОЛ, субстантивна (карта ФАО) - 120 одиниць легенди карти.

Розвиток факторно-генетичної методології картографування свідчить, що останнім часом виникли «ножиці» між наявним об'ємом інформації про ґрунти і можливістю її повноцінного показу на карті. Пошук виходу з цієї ситуації ведеться в декількох напрямах: створення матричних легенд, що дозволяють без додаткового навантаження на ґрунтові контури увести в них важливу інформацію шляхом розміщення одиниць легенди в певну "клітку" матриці; показ на картах складу, будови чи структур ґрунтового покриву, а не тільки індивідуальних ґрунтів. Такий методологічний підхід було реалізовано в Ґрунтовій карті Росії масштабу 1: 2.5 млн. під науковим керівництвом В.М. Фрідланда, - одній із найбільш інформативних і прогресивних карт нашого часу. Створення тематичних спеціальних карт на основі базової карти ґрунтового покриву необмежене і залежить від запитів науки і практики. Їх складання значно спрощується завдяки активному використанню комп'ютерних технологій. ГІС-технології служать незамінним інструментом при складанні ґрунтових карт, при сполученні їх із просторовим розміщенням чинників середовища, накладанні різних карт, вилученні з карти окремих властивостей ґрунтів і створення на цій основі спеціалізованих карт. Проте дуже складні за змістом, насичені інформацією базові ґрунтові карти є більш досконалими при ручному їх виконанні..

Важливою подією у світовій і вітчизняній ґрунтовій картографії стала Ґрунтова карта Світу М.А.Глазовської і В.М. Фрідланда масштабу 1:15 млн., опублікована в 1982 р. у серії карт для Вищої школи. Особливості цієї карти, у порівнянні з розглянутими раніше, наступні: уперше легенду ґрунтової карти подано у формі матриці, що представляє концепцію карти; матриця утворює поле гідротермічних умов: водного режиму ґрунтів і термічного режиму макроклімату; індивідуальні ґрунти матриці об'єднані в 25 генетичних груп по спільності провідних процесів, а тому - і властивостей. Пріоритет якостей і процесів, що враховувався при розподілі ґрунтів, є співзвучним із картами ФГАС, де висвітлений не тільки склад ґрунтового покриву, але й основні форми його будови і структури; визначені особливості ґрунтового покриву у відповідності з литолого-геоморфологічними умовами: 6 градацій гранулометричного складу, 3 типи макрорельєфу, 3 варіанти будови ґрунтового покриву в горах (висотна, експозиційна і литогенна диференціація). Подібне картографічне опрацювання ґрунтового покриву гірських територій було здійснене вперше. Новостворена карта-врізка структур ґрунтового покриву масштабу 1: 60 млн. демонструє різноманітність генетико-геометричних форм мезоструктур ґрунтового покриву Світу і їх внутрішнє наповнення різними групами комплексів і дрібноконтурних поєднань.Концепцією цієї карти є зв'язок ґрунтоутворюючих процесів, властивостей ґрунтів і форм ґрунтового покриву з гідротермічними умовами і литолого-геоморфологічними чинниками. Карта несе цінну інформацію про специфічну природу ґрунтових одиниць.

Картографування ґрунтів України в історичному аспекті тісно пов'язано зі складанням перших ґрунтових карт Європейської Росії Веселовського, Рупрехта, Заславського, Докучаєва, а пізніше карт Росії, Радянського Союзу і Світу, де в різних масштабах систематизовано ґрунти України.

В експедиції В. В. Докучаєва по дослідженню ґрунтів Полтавської губернії брали участь талановиті науковці, чиї імена часто зустрічаються в літературі про ґрунти, а деякі з них стали відомими своїми працями далеко за межами нашої країни (академіки В. Вернадський К. Глінка, Ф. Левінсон-Лессинг та ін.). До звіту експедиції була складена ґрунтова карта в масштабі 10 верст в англійському дюймі, а в звіт поміщена ґрунтова карта 25-верстового масштабу.

Розвиток ґрунтознавства в Україні пов'язаний із ім'ям професора Г.Г. Махова, який продовжив докучаєвську традицію польового обстеження ґрунтів, підготував на матеріалах експедицій В.В. Докучаєва, М.О. Дімо, М.К. Клепініна, В.В. Курилова, О.Г. Набоких, Ф.І. Левченка та своїх власних карту ґрунтів України (масштаб 1:1 050 000), видану в 1926 р.

Значний внесок у картографування ґрунтів України зробили: К.Г. Білоусов, К.С. Божко, Д.К. Біленко, Н.А. Белова, В.І. Вернадський, Н.Б. Вернандер, П.А. Власюк, В. Васько, М.Ф. Веклич, К.Д. Глінка, Г.С. Гринь, О.М. Гринченко, А.І. Гнатовська, В.П. Гусєв, А.І. Гуменюк, В.В. Докучаєв, М.О. Дімо, П.К. Заморій, І.Й. Канівець, М.К. Клепінін, В.В. Курилов, В.В. Курилов, М.Ф. Колоколов, О.К. Коптаренко, М.К. Крупський, В.І. Канівець, М.К. Крупський, В.Д. Кисіль, В.Г. Колісниченко, П.О. Костюченко, Е.Н. Красуха, В.М. Корсунов, М.Г. Кіт, Ф.Ю. Левінсон-Лессінг, А.Л. Лефранов, Л.А. Лепікаш, Ж.М. Матвіїшина, В.В. Медведєв, Е.С. Мигунов, С.М. Муравлянський, П.В. Отоцький, Б.Б. Полинов, М.І. Полупан, С.П. Позняк, Е.Н. Притулько, А.С. Радченко, В.І. Самбуров, Г.М. Самбур, М.Ф. Севастьянов, С.О. Скорина, С.С. Соболєв, О.Н.Соколовський, Д.Г. Тихоненко, А.П. Травлеєв, П.Д. Чаус, С. Федоровський, Н.І. Флоров, С.П. Ярков, А.Ф. Яровенко, та інші.

У процесі аналізу літературних джерел установлено, що в результаті роботи конгресів, які познайомили світову науку з досягненнями вітчизняних учених, ідеї і методи докучаєвського ґрунтознавства стали швидко розповсюджуватися по всій земній кулі. У всіх країнах світу з'явилась велика кількість ґрунтових досліджень, проведених не тільки за методами докучаєвського ґрунтознавства, але й таких, що прийняли і засвоїли російську номенклатуру ґрунтів. Такі назви ґрунтів, як чорнозем, підзол, солонець, стали міжнародними й увійшли до всіх мов. Під упливом ідей докучаєвського ґрунтознавства К.Ф. Марбут зробив спробу за типологією перебудувати підхід до досліджень ґрунтів США, що мали вже тривалий досвід і традиції. Ця перебудова була, в основному, завершена його наступником - Ч.Е. Келлогом.

У більшості країн Західної Європи спочатку за основу було прийнято принципи і методи ґрунтово-картографічних робіт німецької аерогеологічної школи. Але після того, коли ґрунтознавці Західної Європи ознайомилися з принципами і методами докучаєвського ґрунтознавства, у Німеччині, поряд із іншими країнами, почалася перебудова у дослідженні і проведенні ґрунтово-картографічних робіт.

У четвертому розділі «Еволюція наукових методів картографування ґрунтів» досліджено формування підходів до різномасштабного картографування ґрунтів, виявлено історичні витоки використання дистанційних методів у картографуванні ґрунтів, визначено сучасні досягнення в методах картографування ґрунтів.

Установлено, що ґрунтова картографія являє собою великий розділ ґрунтознавства, зміст якого підпорядкований розв'язанню важливих завдань за допомогою карт різного призначення й різних масштабів. Вони сприяють формуванню загального уявлення про ґрунтові ресурси великих територій (материків, держав і великих природних регіонів), дають детальні оглядові карти масштабу 1:2 500 000 та ін., дозволяють оцінити й охарактеризувати ґрунтові ресурси окремих регіонів і зробити вибір перспективних напрямів розвитку господарства. Цей процес супроводжується використанням дрібномасштабних карт (масштаби від 1 : 500 000 до 1:2000000, переважно 1:1 млн.), розв'язком питань планування господарських заходів у рамках адміністративно-господарських одиниць (районів, областей, автономних республік) за допомогою карт середнього масштабу (1:50000-1:300000). Для внутрішньої організації території господарств складаються карти великого масштабу (1: 10000 - 1:25 000). Детальні карти складаються для проектування інтенсивного використання ґрунтів, для поглибленого дослідження ролі ґрунту у формуванні врожаю сільськогосподарських культур, для проведення стаціонарних, ключових географічних і генетичних ґрунтових досліджень.

Проведений аналіз розвитку наукової думки з досліджуваної проблеми засвідчив, що єдине теоретичне обґрунтування ґрунтової картографії виникло в результаті створення розгорнутої класифікації й діагностики ґрунтів завдяки успіхам у вивченні географічних меж, ґрунтів, що виробило систему ґрунтово-географічних одиниць. Цьому процесу посприяло введення поняття елементарного ґрунтового ареалу - вихідної, найбільш простої одиниці географії ґрунтів, формування уявлень про рівні організації ґрунтового покриву, а також широкомасштабне ґрунтово-картографічне дослідження великих територій. Ці досягнення дозволили більш точно визначити зміст ґрунтових карт, класифікувати їх у групи за різними масштабами.

Початковий етап розвитку дистанційних методів дослідження ґрунтів пов'язаний із застосуванням аерозйомки. Аерофотознімання в ґрунтознавстві,що зародилося в 20-і роки ХХ століття, за порівняно короткий історичний термін зробило прогресивне просування.

У ґрунтовій картографії настав новий період, пов'язаний, із одного боку, з можливістю широкого і планомірного використання космічної навігаційної системи і, з іншого, з виявленням і показом на ґрунтових картах структури ґрунтового покриву. Основні переваги використання космічної інформації для складання ґрунтових карт полягають у об'єктивній типізації ґрунтового покриву на основі використання сучасної техніки і технологій, для реального віддзеркалення на знімках і картах ґрунтів, що існують у природі. Завдяки цій технології досягається точність в установленні меж ґрунтових контурів, забезпечується можливість використовувати різночасну і багатозональну інформацію, що підвищує точність визначення кількісного і якісного рівня ґрунтів і забезпечується якість їх картографування. Ефективність сучасної технології відтворюється в автоматизованому складанні ґрунтових карт на основі використання ЕОМ і їх аналізу на основі спостережень за допомогою сучасної оптико-електронної апаратури, космічного сканера і фотоінформації про ґрунтовий покрив.

Найбільш важливими особливостями процесу дешифрування ґрунтів є те, що ґрунт, як цілісний природний об'єкт, безпосередньо на аерофотознімках не зображається, так само як і будова генетичного профілю, фізичні й хімічні властивості різних ґрунтових горизонтів, їх потужність та інші характеристики. Тільки розорані поля, не покриті культурною рослинністю, дають на аерофотознімках безпосереднє зображення поверхні ґрунту. Проте обмежитися обстеженням поверхні ґрунту недостатньо навіть при проведенні наземних досліджень для визначення їх видів і різновидів.

Дешифрування ґрунтів по аерофотознімках проводиться шляхом аналізу (дешифрування) форм рельєфу, мікрорельєфу, рослинності, геологічної будови місцевості й результатів господарської діяльності людини. Установлені всім науковим досвідом і практично перевірені взаємозв'язки між указаними чинниками ґрунтоутворення дозволяють визначити (дешифрувати) і типи самого ґрунту.

На аерофотознімках, завдяки зміні тону й малюнка зображення, відображаються різні властивості ґрунтів (засолення, солонцюватість, зволоження, еродованість та ін.)

При дешифруванні й визначенні як окремих властивостей ґрунтів, так і компонентів ландшафту використовують прямі ознаки дешифрування: розміри й форму об'єкта, його колір або тон, на чорно-білих аерофотознімках - тінь (власна або падаюча), малюнок зображеної поверхні.

Компоненти ландшафту ^:(рельєф, рослинність, геологічна будова місцевості, результати господарської діяльності людини й ін.), тобто видимі на аерофотознімках чинники ґрунтоутворення, у свою чергу, є непрямими ознаками дешифрування ґрунтів.

Використання ЕОМ із їх здатністю накопичувати великий обсяг різноманітної інформації, швидким виявленням залежностей і взаємозв'язків між різними компонентами ландшафту, створення комплексної інформації про об'єкт, складання нових карт, візуалізація цих карт або їх фрагментів у різних масштабах та ін. свідчить про істотно новий рівень картографування. Комп'ютерне картографування ґрунтів інтегрує накопичений традиційний досвід, піднімаючи його на вищий технологічний рівень.

Проаналізовано ефективність комп'ютерної картографії, яка є складовою частиною геоінформаційної технології. Геоінформаційна система (ГІС) являє собою комп'ютерну базу просторово-координованих даних, в основі якої лежить спеціальне програмне забезпечення і необхідні засоби, що забезпечують певні технічні можливості, сприяють проведенню аналізу й збереженню необхідної інформації.

ВИСНОВКИ

1. Комплексний аналіз стану й ступеня дослідження проблеми дозволив виявити основні закономірності й тенденції формування наукової думки про картографування ґрунтів. Це дало можливість обґрунтувати напрями дослідження, серед яких розробка методологічних і теоретичних питань вивчення розвитку наукової думки про картографування ґрунтів у вітчизняних і зарубіжних наукових розробках, аналіз еволюції наукової думки в контексті удосконалення технологій картографування.

2. Основними принципами історії розвитку наукової думки про картографування ґрунтів можна вважати наступні: принцип історичної нерівномірності (наукові погляди на процеси, що супроводжують картографування ґрунтів у часі розвиваються нерівномірно - її розвиток визначається не тільки логікою руху наукових ідей, але, насамперед, самим життям, його вимогами й умовами); принцип взаємозв'язку в історичному ланцюзі наукових ідей про картографування ґрунтів (кожна наступна ланка ланцюга використовує досягнення попередньої і збагачується новими ідеями під впливом наукової думки конкретного історико-наукового періоду); принцип історичної необхідності появи обдарованої особистості в царині ґрунтознавства взагалі й картографування ґрунтів зокрема (зумовлений сплеском наукової думки, підготовленої ходом історичного і соціально-економічного розвитку, потребами суспільства та умовами творчої діяльності конкретної особистості); історичний принцип картографічної відповідності (карта ґрунтів повинна відповідати їх реальному стану і зафіксованому рівню науки в конкретний період картографування); історичний принцип динамічності розвитку ґрунтових карт (карти змінюються в залежності від наших уявлень про ґрунти, рівня досліджень і рівня техніки, яка використовується при цьому, а також унаслідок змін в самому ґрунті, через потреби суспільства); історичний принцип кореляції наукової думки (наукова думка у картографії ґрунтів корелює зі світовою науковою думкою в інших галузях науки). Розроблені принципи можуть скласти ядро майбутньої наукової теорії, що дасть можливість розкрити шляхи її подальшого розвитку.

3. Розроблено періодизацію еволюції наукових ідей про картографування ґрунтів: накопичувальний період - період накопичення знань про ґрунти, способи його використання, властивості і географічні межі (охоплює тривалий проміжок часу - від епохи кінця неоліту і до кінця ХVІІІ ст.). Період створення перших ґрунтових карт - період картографування ґрунтів за статистичними даними землекористувачів, землевласників, мандрівників, географів методом опитування та візуальної оцінки ґрунтів охоплює проміжок часу з початку ХІХ і до 80-х років ХІХ ст. Період науково-природничих підходів у картографуванні ґрунтів із використанням географо-генетичного, порівняльно-географічного, геоморфологічного, агрохімічного методів та польового досліду охоплює проміжок часу з 80-х років ХІХ ст. по 30-і роки ХХ ст. Сучасний період картографування ґрунтів із використанням аерофотознімання, сучасної космічної навігаційної техніки, останніх досягнень фізики, хімії, електроніки, природничих та інших наук (визначений як проміжок часу з 30-х років ХХ ст. до сьогодення.). Періодизація еволюції наукових ідей про ґрунтоутворення сприяє розумінню перебігу подій в процесі розвитку наукової думки про картографування ґрунтів.

4. Установлено, що картографування ґрунтів України в історичному аспекті тісно пов'язано зі складанням перших ґрунтових карт Європейської Росії Веселовського, Рупрехта, Заславського, Докучаєва, а пізніше карт Росії, Радянського Союзу і Світу, де в більшому чи меншому масштабі виокремлені ґрунти України. Досліджено, що в експедиції В. В. Докучаєва по вивченню ґрунтів Полтавської губернії брали участь талановиті науковці, окремі з яких стали відомими за рахунок своїх праць далеко за межами нашої країни (академіки В. Вернадський, К. Глінка, Ф. Левінсон-Лессинг та ін.). Розвиток ґрунтознавства в Україні тісно пов'язаний з ім'ям професора Г.Г. Махова, який продовжив докучаєвську традицію польового обстеження ґрунтів, підготував на матеріалах експедицій В.В. Докучаєва, М.О. Дімо, М.К. Клепініна, В.В. Курилова, О.Г. Набоких, Ф.І. Левченка та результатах своїх власних досліджень карту ґрунтів України (масштаб 1:1 050 000), видрукувану в 1926 р.

5. Виявлено, що найбільш значним досягненням українських вчених-грунтознавців стало великомасштабне ґрунтове картографування території країни. У цьому велика заслуга М.К. Крупського, О.М. Гринченка, Г.С. Гриня, В.Д. Кисіля, Н.Б. Вернандер, Г.М. Самбура, М.А. Кочкіна, А.Ф. Яровенка, Г.А. Андрущенка, учених, які увійшли в історію як засновники сучасного етапу розвитку українського ґрунтознавства, і чиї праці сприяють розв'язанню теоретичних і практичних проблем при складанні карт ґрунтів.

6. У процесі аналізу різних літературних джерел установлено, що в результаті роботи конгресів, які ознайомили світову науку з досягненнями вітчизняних учених, ідеї і методи докучаєвського ґрунтознавства стали швидко розповсюджуватися, і в результаті чого в усіх країнах світу з'явилася велика кількість досліджень із ґрунтознавства. Номенклатура ґрунтів (назви ґрунтів чорнозем, підзол, солонець) стала міжнародною й увійшла до всіх мов. К.Ф. Марбут зробив спробу перебудувати ґрунтові дослідження США, що, в основному, завершив його наступник - Ч.Е. Келлог. У більшості країн Західної Європи спочатку були прийняті принципи і методи ґрунтово-картографічних робіт німецької аерогеологічної школи, але після ознайомлення ґрунтознавців Західної Європи з принципами і методами докучаєвського ґрунтознавства у ряді країн, у тому числі й у самій Німеччині, розпочалася перебудова в методиці проведення ґрунтово-картографічних робіт.

7. Висвітлено, значення і технічні можливості широкого і планомірного використання космічної навігаційної системи в ґрунтовій картографії. Визначено основні переваги використання космічної інформації для складання ґрунтових карт, якісні характеристики яких полягають у наступному: в об'єктивній типізації ґрунтового покриву на основі використання сучасної техніки і новітніх технологій; у високому рівні точності встановлення меж ґрунтових контурів; у можливості використання широкої та всебічної інформації, що підвищує рівень кількісного і якісного аналізу ґрунтів і забезпечення якості їх картографування; в автоматизованому складанні ґрунтових карт на основі використання ЕОМ і сучасної оптико-електронної апаратури, космічного сканера і фотоінформації про ґрунтовий покрив, що забезпечує економічну доцільність, гарантуючи точність і якість інформації.

8. Використання ЕОМ із їх здатністю накопичувати великий обсяг різноманітної інформації, швидко виявляти залежності й взаємозв'язки між різними компонентами ландшафту, створювати комплексну інформацію про об'єкт, складати нові карти, візуалізувати їх у різних масштабах свідчить про якісно новий рівень картографування. Комп'ютерне картографування ґрунтів інтегрує накопичений традиційний досвід, і, забезпечуючи його новою інформацією, підносить на вищий технологічний рівень.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У розвитку сучасних концепцій картографування ґрунтів варто використовувати основні наукові напрацювання й ідеї носіїв наукової думки, кращих представників науки минулого й сучасності.

2. Результати дослідження доцільно використовувати при відтворенні цілісної системи картографування ґрунтів, у процесі обґрунтування напрямів розвитку науки про картографування, при підготовці наукових праць, навчальних посібників, спецкурсів із історії науки і техніки для студентів історичного, педагогічного, географічного, аграрного напрямів підготовки вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, у процесі організації науково-дослідної роботи магістрантів й аспірантів, у процесі підвищення кваліфікації фахівців у системі післядипломної освіти.