Новітні платформні геоструктури України та динаміка їх розвитку

Н/д

21-21,5

В-21, л.

ПВ, Al

14

Тереблянська, 33x32

Н/д

16-16,5

В-26, од.л.

ПВ

15

Літинська ,67x63

++50А

31,5-33,5

0-4, 28, 46, л.

TR, Rm, Ni Cu, gr

16

Мурованська, 120x95

++100-150А

47,5-60

0-4, 21, 30, л+В-28, 49

TR, Zn, Pb, P, Fe

17

Немирівська, 58x54

-

27-29

В-30, 46, л.

TR, W, Ni

18

Городищенська, 51х46

+50Р

23-25,5

-

Rm, Ti, P

20

Балаклієвська, 45x42

-

21-22,5

0-35, 42+В-12, 35, 42

ВВ, Fe, Ti

21

Арбузинська, 126х92

+50-100А

46-63

0_6, 7, 21, 32, 33, 46,+В-7, л.

Ni, TR, Zn, W, Mo, Rm, Ag, Au

22

Громоклейська, 54x42

+50Р

21-27

0-7, 33, л.

Mo, Au, Ag

23

Петрівська, 64x60

+50А

30-32

В-8, 21, 33, 44

Fe, gp, Ni, S, Mo, W

24

Томаківська, 81x78

++50А

39-40,5

0-9, 22, 23+В-10, 35, 44

Mo, Cu, Ag, Fe, Mn

25

Приазовська, 190x140

+50-100А

70-95

0-36, 41, 42, 43+В_12, 13, 22, 23, 37

Rm, Al, TR, V, Mo, Cu, Au, Fe

26

Великоновоселівська, 50x45

+50А

22,5-25

0-36, 37, 42, 43+В-12, 22, 39

Rm

27

Березнеговатська, 52x48

-

24-26

В-8, 23

Mo, Cu, Al, Fe

28

Мелітопільська, 110x96

+25-100А

48-55

0-23, 24, 36, 37, 41+З-44, 38

Rm, Fe, Ni, Au, ВВ, ПВ, Mn

29

Суворівська, 57x51

++25Р

25,5-23,5

0-52, л.

ПВ

30

Очаківська, 80x74

++25Р

37-40

0-33, 46

Mo, Au, Ag

31

Скадовська, 80х64

-

32-40

В-8, 35

-

32

Північно-Кримська, 78x72

+0-10Р

36-39

В-10, 41

ВВ

33

Першотравнева, 36х35

+10-25А

17,5-18

0-41, л.

ВВ

34

Євпаторійська, 28x23

++25-100А

11,5-14

0- 46, л.

ПВ, ВВ

35

Нижньогірська, 56x46

+10Р

23-28

0-10,37, л+В-37

ПВ, ВВ

36

Західно-Керченська, 26x22

++50-100А

11-13

З-л.

ВВ, ПВ

37

Щьолкинська, 24x20

+50А

10-12

З-л.

ВВ

38

Гірсько-Кримська, 150х120

++25-700А

60-75

0-л.+В-10, 37, 46

ПВ

39

Судакська, 30x29

+25-400А

14,5-15

З-л.

ПВ

40

Алупкінська, 25x24

+25-600А

12-12,5

В-37, 46

ПВ

41

Ковельська, 36 x35

++25А

17,5-18

З-1

-

42

Луцька, 57x47

++25Р

23,5-28,5

В-2 ,18, л.

ВВ

43

Лугинська, 54x51

++25-75А

25,5-27

0-17, 18, 45

TR, Rm, Sn, W, Mo

44

Поліська, 22x21

+25А

10,5-11

В-17, 44

Ti, Sn, Rm, P, W, Cu, Ni

45

Баришевська, 48x45

+25А

22,5-24

0-30, 31, 43, 44+З-19

Cu, Ni

46

Бердичівська, 123x105

++25-50А

52,5-61,5

0-27, 30, 45, 46+В-19, 28

Mo, Сu, Ni, Au, Fe, gp

47

Городокська, 114x88

+100А

44-55

0-21, 26, 27, 50, л.+В-27, 49, л.

Cu,Ni,Au,P

48

Південно-Мукачівська, 21x20

Н/д

10-10,5

З-21

Al, Pb, Zn, ВВ

49

Південно-Тереблянська, 20x17

Н/д

8,5 -10

0-26, л+З-26

ПВ

50

Новосанжарська, 37x36

-

18-18,5

0-10, 33, 43

Ni, Cu, ВВ

51

Артемівська, 31x30

+100Р

15-15,5

0-13, 39, 42

Hg, ПВ

52

Лутугінська, 36х32

+100-150Р

16-18

0-15, 20, 40, 42

ВВ, ПВ

53

Шабська, 54x46

+50Р

23-27

В-33, 49

Mo, Cu, ПВ, ВВ

54

Маневичська, 25x24

-

12-12,5

0-2,46

Mo, W, Ni, Cu

55

Західно-Чернігівська, 51х45

++25А

22,5-25,5

З-28

Mo, TR, Rm, ПВ

56

Охтирська, 34х30

++50А

15-17

0-19, 32, 42+В-10, 19, 42

ВВ, Ti

57

Обухівська, 38x32

++50А

16-19

0-19, 30, 44+В-6, 19, 30

Fe

58

Чутівська, 39x36

+50Р

18-19,5

0-10, 33, 42

ВВ, Mo, Cu

59

Великобагачська, 27x26

+25Р

13-13,5

0-8, 9, 32, 43+В-32, 43

Mo, Ni, Cu, ВВ

1

2

3

4

5

7

60

Тетіївська, 3 5x33

++50А

16,5-17,5

0-30, 31, 45

Fe, Ni

61

Уманська, 42x 36

++100А

18-21

0-6, 21, 31

Fе, gр

62

Самарська, 36х35

+100А

17,5-18

0-12, 36, 42+В-12

Fe, Rm, Сu

63

Айдарська, 39 x36

+100А

18-19,5

0-14, 20, 37, 38, 42

Fe, ВВ

64

Березовківська, 51x45

+50Р

22,5-25,5

0-33, 46

Cu, Rm

65

Тарутінська, 42x39

+50Р

19,5-21

0-51, 52, л.+З-51

ВВ, ПВ

66

Тарханкутська, 27х18

++25-50А

9-13,5

В-41, 46

ВВ

67

Північно-Овручська, 20x18

-

9-10

-

Rm, Sn, W

68

Західно-Сумська, 31x30

++50А

15-15,5

0-31, 32, 42

Fe, gр

69

Східно-Золочевська, 22x21

++100А

10,5-11

В-19, 49

ПВ

70

Близнюківська, 30х29

-

14,5-15

0-20, 35, 42+З-20

ВВ

Умовні позначення до табл. 2: ++ - повне, + - фрагментарне (нечітке) відображення КС в проаналізованих показниках; - - КС не відображається у відповідних показниках; - збіг контуру КС з областю підвищених значень сумарних амплітуд новітніх вертикальних рухів, - теж щодо знижених; А - збіг КС з замкнутою аномалією сумарних амплітуд або зі згущенням ізобаз найбільш високих значень; Р - КС відбивається в малюнку розріджених ізобаз (як правило, одна ізолінія); цифри біля стрілок - значення ізобаз, у просторовому розміщенні яких відображається КС; 0 - КС оконтурена лінеаментами; В - КС розташована у вузлі перетинання лінеаментів; З - КС знаходиться в зоні безпосереднього впливу лінеамента; цифри біля літер - номери лінеаментних зон; СБП - склепіннєво-брилове підняття, СОТ - структура осередкового типу, ГМК - гранітомігматитовий (гранітогнейсовий) купол, ГМ - гранітоїдний масив, ПБ - відносно піднятий блок (підняття), ЗБ - відносно знижений блок (западина), СОЧ - структура осадового чохла; ВВ - вуглеводні; ПВ - підземні води тріщинного типу, л. - одиночний лінеамент.

Важливою характеристикою регіонів є загальна просторова картина розподілу сумарних амплітуд новітніх вертикальних рухів (в даному випадку пізньопліоцен-четвертинних), особливо в межах таких складно побудованих територій. Мінімальні сумарні амплітуди зафіксовані в зоні зчленування СЄП і Скифської плити: на косах північного узбережжя Азовського моря вони сягають -80 м, Равнинному Криму - +10 м, на інших ділянках не перевищують +25 м. Не на багато більші їх значення (до +25 м) на півночі Волино-Поділля і УЩ (до лінії Луцьк-Новоград-Волинський-Радомишль-Фастів) та північно-західній частині ДДЗ (до лінії Хорол-Пирятин-Ромни-Конотоп). Максимальні значення сумарних амплітуд встановлені у Гірському Криму, де на окремих невеликих ділянках вони сягають +700 м. В межах же платформ України максимальні значення ізобаз +200 м (Передкарпаття, передгірські райони Криму, Донбас). В цілому ж в окремих регіонах України сумарні амплітуди пізньопліоцен-четвертинних вертикальних рухів складають: Гірський Крим - +100-700 м, Передкарпаття - +100-200 м, Донбас - +50-150 м, Волино-Поділля - +25-150 м, ВКМ (в межах України) - +50-100 м, УЩ - +25-100 м, Східнокримська складчаста область - +10-100 м, ДДЗ - +25-50 м, Кримський сегмент Скифської плити - 0-50 м, зона зчленування СЄП та Скифської плити - від -80 до +10-25 м (див. рис. 2).

Мілкомасштабні дослідження деталізовано картуванням у масштабах 1:200 000-1:500 000 по окремим геологічним регіонам.

3. Результати середньо- і великомасштабних дослідно-методичних і прикладних досліджень в межах еталонних (деталізаційних) ділянок. Ці роботи є важливою складовою частиною регіональних досліджень. Основними вимогами до вибіру ділянки є: 1) ії представництво для даної території; 2) хороша вивченність традиційними геолого-геофизічними методами; 3) забезпеченність ТМ і АКМ; 4) наявність добре вивчених родовищ корисних копалин. В результаті виявлено особливості прояву дешифровочних ознак у різних умовах (що дозволило застосувати основану на збереженні типологічних властивостей ландшафтів екстраполяцію ознак); апробовано різні структурно-геоморфологічні і аерокосмічні методи досліджень і вироблено раціональний їх комплекс; розроблена технологічна схема складання неоструктурних карт на основі комплексного аналізу дистанційних і традиційних геолого-геофизічних матеріалів. Методичні аспекти робіт викладені нами раніш. Зараз основна увага буде приділена розгляду конкретних результатів прикладної спрямованності, оскільки проведення досліджень в межах еталонних ділянок приводить до суттєвого прирісту корисної структурно-геологічної інформації, тобто вони мають самостійне значення.

3.1. Локачинська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 13 лінеаментних зон утворюють дві домінуючі системи (090^о, 5^о, 8 зон і 45-50^о315-320^о, 3 зони) і два пригнічених діагональних напрямки (280-285^о і 330-335^о). Більшість їх відноситься до локальних, а частина (при зближеному розміщенні) - до регіональних. Передбачається, що зони системи 090^о, 5^о перетерпіли активізацію в пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, а системи 45-55^о315-325^о - у плейстоцені. Лінеаментна мережа володіє рядом специфічних рис: - аномальним є вже сам факт виділення тут тільки домінуючих систем лінеаментів і відсутність пригнічених і проміжних; - особливістю також є наявність пригнічених напрямків. Зони в морфологічному відношенні поділені на скиди (переважно субмеридіональні), підкиди (субширотні) і здвиги (переважно зони діагональних систем). - Виділено 23 КС. Майже усі вони (крім Турійської і Нововолинської) відносяться до локальних і за своїми латеральними розмірами попадають у групу мікроструктур - 17 (з них: підгрупа 10-15 км - 8, менш 10 км - 9), рідше мініструктур (чотири) і тільки дві - мезоструктур (у певній мірі умовно віднесені нами до регіональних). У цілому їхні розміри змінюються від 5,2х5 до 36,4х32,4 км. Відповідно розрахункова глибина закладення (проникнення) цих геоструктур коливається від 2,5 до 18,2 км. КС поділено на морфогрупи: успадковані (10 структур розміром від 9х6 до 36,4х32,4 км); неуспадковані (2, від 13х8,6 до 15х11 км); проміжні (7, від 6,4х6 до 16х8,6 км); структури “без коренів” (4, від 5,2х5 до 12х11 км). Для КС, як і для лінеаментних зон, характерний ряд специфічних рис: - відсутність КС похованого типу; - велика кількість структур успадкованого і проміжного типів; і навпаки, - відносно мало неуспадкованих КС, а також структур “без коренів”. - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів земної кори в пізньопліоцен-четвертинний час мають диференційований по площі характер прояву і помірну інтенсивність: значення ізобаз змінюються від +10 до +50 м. - Встановлено, що Локачинське газове родовище чітко виявляється за неоструктурними критеріями, та виділено перспективні ділянки на прилеглих територіях (головним чином, на південний захід та захід від відомих покладів).

3.2. Чорнобильська еталонна (деталізаційна) ділянка: Виявлені 23 лінеаментні зони утворюють дві домінуючі (090⁰, ±5⁰, 10 зон і 40-45⁰310-315⁰, 11) і одну пригнічену (30-35⁰300-305⁰, 2) системи. Передбачається, що зони ортогональної системи претерпіли активізацію в новітній час у ранньому пліоцені, а діагональних - у плейстоцені. Виділено 19 КС. 13 з них віднесено до локальних і тільки одна - Кливинська - до регіональних. За латеральними розмірами вони поділені на три групи: 1) мезоструктури (30-70 км у поперечнику, 1 структура), 2) мініструктури (20-30 км, 5) і 3) мікроструктури двох груп: 10-15 км - 3 і менш 10 км - 10 КС. Розміри КС коливаються від 4,5х4 до 37x35 км, а розрахункова глибина їхнього закладення (проникнення) - від 2 до 17,5 км, тобто вони є структурами докембрійського фундаменту. В межах ділянки виділено 6 успадкованих, 5 неуспадкованих, 6 проміжних і 2 структури "без коренів". До специфічних рис території, зв'язаних з даним параметром, можна віднести такі: відсутність КС похованого типу; велика кількість структур проміжного типу і, навпаки, мала кількість безкореневих структур. Зіставлення карти активних лінійних структур з картою кільцевих геоструктур показує, що КС обмежуються фрагментами розломних зон і в той же час розбиті останніми на блоки. З порівняння цих двох карт із картами сумарних амплітуд вертикальних рухів випливає важливий висновок про те, що найбільш активними є лінеаменти діагональних систем. Так, Прип'ятсько-Корогодська КС просторово успадковує область максимальних (+30-40 м) здіймань, що випробувала територія за четвертинний час. Цю КС обмежують зони діагонального орієнтування. Разом з тим територія сусідньої Кливинської КС розбита розломами ортогональної системи, а сумарні амплітуди тут +10 м. Для інших КС, у межах яких розломи обох систем грають приблизно однакову роль, значення сумарних амплітуд складають +10-20 м. КС відповідають блоки або групи блоків фундаменту. Вертикальні переміщення блоків фундаменту відбуваються по розломах, що їх облямовують, захоплюючи й осадовий чохол. Аналіз новітніх рухів проводився на підставі побудованих морфометричних карт 1) різниці між вершинною і базисною поверхнями 4-го порядку і 2) різниці між вершинною і базисною поверхнями 6-го порядку. Часовий інтервал цих рухів визначався, виходячи з відомостей про вік річкових долин і поверхонь вирівнювання, зв'язаних з морфометричними поверхнями 4-го і 6-го порядків. Карта різниці між вершинною і базисною поверхнями 6-го порядку приблизно охоплює весь четвертинний період, а така ж карта різниці між вершинною і базисною поверхнями 4-го порядку відповідає інтервалові від середньочетвертинного до сучасного. Загальна просторова картина розподілу сумарних амплітуд вертикальних рухів у четвертинному періоді характеризується поступовим підвищенням з північного сходу території на південний захід (від Прип'ятського прогину до УЩ) значень сумарних амплітуд від 0 до +30 м. Такий нормальний хід ізобаз порушується тільки в районі м. Прип'ять, де відзначаються максимальні їхні значення, що перевищують +40 м. Мінімальними амплітудами характеризується практично усе лівобережжя Прип'яті, де вони вкрай рідко перевищують +10 м. Долина самої ріки також випробувала незначні здіймання (до +10 м). Відповідна долині р. Прип'ять зона градієнта вертикальних рухів упевнено трасується в північно-західному напрямку. Найбільш диференційований розподіл рухів відзначено на правобережжі р. Прип'ять. Зазначене відбилося як у складності малюнка ізобаз, так і наявності замкнутих контурів підвищених значень (до +30-40 м). Детальніше зупинимося на відображенні локальної аномалії в районі м. Прип'ять, оскільки вона розташована в безпосередній близькості від ЧАЕС. Зовнішній контур її вимальовується по ізобазі +10 м, що охоплює весь вододільний простір між Прип'яттю і Вужем. Західне замикання аномалії підкреслене пережимом ізобази +10 м. Внутрі її є замкнута ізобаза +20 м і ряд невеликих по площі замкнутих контурів зі значеннями амплітуд +30 і +40 м. Така рисовка свідчить про диференційований прояв вертикальних рухів у межах зафіксованої аномалії, хоча відзначена диференційованість і не порушує її розвитку як єдиного цілого в простеженому часовому інтервалі. Для встановлення особливостей прояву вертикальних рухів за більш короткі проміжки часу була побудована карта сумарних амплітуд за середньочетвертинний-голоценовий час, аналіз якої показує, що як мінімум половина обсягу підняттів відбулася протягом цього часу. Характер розподілу на ній амплітуд диференційований і у відмінності від планомірного їхнього збільшення за четвертинний період в цілому з північного сходу на південний захід, хаотичний. Відзначається велика кількість замкнутих контурів зі значеннями +10-20 м. Однак площа контурів, що тяжіють до УЩ, значно більше. Максимальні значення ізобаз, як і раніше, присвячені до УЩ і локальної аномалії в районі м. Прип'ять. При цьому відбувається їхнє відносне вирівнювання. Локальна аномалія в районі м. Прип'ять на описуваній карті виглядає як серія зближених між собою замкнутих контурів зі значеннями +10, +20 м, сконцентрованих південніше населених пунктів Янів, Копачі, Лелев. Трагічні події останніх років (аварія на ЧАЕС, землетрус у Вірменії й ін.), диктують необхідність більш суворого підходу до сейсмічної стійкості великих промислових об'єктів - АЕС, хімвиробництв, аварії на які можуть привести до регіональних і субрегіональних катастроф. Практика проектування АЕС України, показує, що їхня сейсмічна стійкість розрахована на 6 балів по 12-ти бальній шкалі. При цьому не враховувалися ні тектонічні процеси, ні сейсмічні явища. Вибір площадок під будівництво АЕС і інших екологічно небезпечних інженерних споруд здійснювався без з'ясування ступеня порушення ділянки будівельного майданчика розривними деформаціями й інтенсивності сучасних переміщень по них блоків земної кори. З погляду новітніх процесів і сейсмічних явищ необґрунтованим є вибір площадки будівництва ЧАЕС. Розташована поблизу активних розломів, вона у великій мірі піддається впливові землетрусів силою до 7 балів, з підвищенням їх бальності на один бал у зв'язку з техногенним навантаженням інженерних споруд на фундамент і зв'язаних з цим змін у масиві порід, що підстилають. Проведені нами дослідження 30-ти км зони ЧАЕС дозволили зробити висновок про протікання тут активних новітніх процесів, ускладнених екстремальними сейсмічними явищами. Це висуває необхідність виконання комплексних НДР з переоцінки сейсмічної стійкості ЧАЕС, а також деяких підходів до ліквідації наслідків аварії і, зокрема, дезактиваційних робіт. Новітня активність 30-ти км зони спричиняє активізацію геологічних процесів, у тому числі гідрохімічних, присвячених, головним чином, до обрамлення Прип'ятсько-Корогодської КС як ділянкам найбільшої проникності. У цьому зв'язку проведення дезактиваційних робіт, розміщення пунктів локалізації радіоактивних відходів повинні враховувати процеси, що протікають в цій геоструктурі. Особливості розподілу сумарних амплітуд новітніх рухів у межах 30-ти км зони ЧАЕС, зокрема прояв їхніх максимумів у виявлених локальних структурах, наявність активних розломів, що трасуються з епіцентрів землетрусів (зона Вранча, Закарпатський прогин) і КС, в яку попадає площадка АЕС, у тому числі ставок-охолоджувач, укриття розвалу 4-го блоку, а також пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів можуть привести: а) до розгерметизації тіла південної дамби ставка-охолоджувача і залповому викидові високоактивних донних відкладів у р. Прип'ять; б) порушенню стійкості "укриття", його розтріскуванню і остаточному підсумку руйнуванню; в) інтенсифікації міграції радіонуклідів з "могильників” у ґрунтові води. При реалізації руйнівного землетрусу відзначені наслідки будуть збільшені. Сучасні рухи території розташування ЧАЕС характеризуються опусканнями зі швидкістю 2-3 мм/рік (дані ГУГК СРСР, 1983 рік). На картах вертикальних сучасних рухів, що складенi В.О. Матуковою (1963 р.) і В.О. Сидоровим (1971 р.), район попадає в поля здіймань зі швидкістю 0-2 мм/рік. Таким чином, останнім часом відбулася зміна знака вертикальних рухів, що свідчить про складний різноплановий розвиток подій та спричиняє необхідність створення на цій території геодинамічного полігону з попереднім проведенням детальних сейсмічних робіт. Доцільним, на наш погляд, було б також проведення спеціальних структурно-геоморфологічних і інших досліджень по поетапному вивченню сумарних амплітуд вертикальних рухів у четвертинному періоді для розбивки зафіксованих даних на складові і встановлення часу реалізації основного обсягу переміщень та постановка аерокосмічних спостережень за сучасними геологічними процесами. До сказаного додамо, що в межах району нами виявлені місця найбільш активної взаємодії підземних і поверхневих вод, якими в більшості випадків є діагональні зони й обрамлення КС, що випробували в четвертинному періоді максимальне здіймання. З цими місцями зв'язані ділянки літологічних заміщень і зміни потужностей одновікових осадових горизонтів, що приводить до порушення цілісності водотривких шарів і утворенню гідрогеологічних "вікон", що сприяють гідравлічному зв'язку водоносних горизонтів. Встановлено, що на цих ділянках забруднення радіонуклідами приблизно на порядок (!) вище, ніж на суміжних. топографічний платформний мінеральний концентація

3.3. Охтирська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виявлені 37 зон утворюють дві домінуючі (0^о90^о, 5^о; 13 зон; 35-45^о305-315^о, 9), дві пригнічені системи (55-60^о325-330^о, 3; 70-75^о340-345^о, 4) і один пригнічений напрямок (15-20^о), представлений всього однією зоною. Більшість їх відноситься до локальних, а в ряді випадків - при зближеному розташуванні субпаралельних зон - до трансрегіональних і регіональних. Зони, що входять в одну систему (ґрати), очевидь, одновікові і характеризуються спільним розвитком (парагенезисом). Самі ж системи мають як різний час закладення, так і незбіжні в часовому відношенні періоди активізацій (але час останньої з них укладається в неотектонічний етап). - Виділені 36 КС класифіковані як: успадковані - 12 структур, розміри від 7х5 до 53х31 км; неуспадковані - 5, від 13х9 до 29х14 км; поховані - 1, 44х43 км; проміжні - 14, від 6х4 км до 19х17 км; геоструктури “без коренів” - 4, від 8,5х6 до 12х11 км. Усі вони, за винятком трьох регіональних мезоструктур, є локальними. Розміри їх варіюють від 6х4 км до 53х31 км. а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 2 до 26,5 км. Великі КС, обумовлені структурно-речовинними неоднорідностями фундаменту (типу гранітогнейсових куполів і масивів), найбільш чітко виявляються в диференціації сумарних амплітуд пізньопліоцен-четвертинних рухів. Більш мілкі КС в основному відбивають горст-антиклінальні дислокації фундаменту і чохла. - Виявлені сумарні амплітуди пізньопліоцен-четвертинних рухів мають чітко виражену площадну диференційованність і досить значну інтенсивність (максимальні амплітуди перевищують +80 м, мінімальні - +40 м). - Лінеаментні зони домінуючих систем збігаються з генеральним простяганням здвигових зон (система 35-45^о340-345^о) і зі сполученою з ними системою скидів і підкидів (090^о). Лінеаменти з азимутами 55-60^о325-330^о і 70-75^о340-345^о співпадають з окремими здвигами і картуються як пригнічені системи. Для активних меридіональних і широтних лінеаментів характерна сувора витриманість простягання (відхилення не перевищують 1-3^о), як правило, різка перевага або ерозійних (для субдовготних), або вододільних (для субширотних) індикаторів, а також у більшості випадків невелика довжина елементарних лінеаментів (1,5-5 км), що складають зони. Діагональним же властиві невитриманість напрямку (часто взагалі виходять за азимутальні обмеження систем), значна довжина елементарних лінеаментів (більш 5 км), а також приблизно рівна кількість ерозійних і вододільних індикаторів (з деякою перевагою ерозійних). З урахуванням відзначеної типізації КС і лінеаментів вдається простежити не тільки просторовий зв'язок з ними мінеральних концентрацій, зокрема, родовищ ВВ, але і фіксувати характер їхніх взаємин (“прив'язка” родовищ до лінійних структур конкретних напрямків і вузлам їхніх перетинань, до центральних і периферійних частин КС), що є, як мінімум, додатковим важливим пошуковим критерієм. Це ж відноситься до буровугільних родовищ та розсипів титану і цирконію, які збігаються з контурами тих КС, у межах яких відзначаються максимальні значення пізньопліоцен-четвертинних рухів і відсутня внутрішня диференціація останніх.

3.4. Нікопольська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділено 30 лінеаментних зон, що утворюють дві домінуючі (0-5°90-95°, 11 зон; 45-55°315-325°, 9) і дві пригнічені системи (15-20⁰285-290°, 6; 65-70°335-340°, 2), а також два пригнічених напрямки (35-40° і 350-355°), кожен з яких представлений однією зоною. Частина цих зон збігається з відомими розломами (Чортомликським, Нововоронцовським, Нікопольським), однак у більшості випадків вони виявлені вперше. - Виявлені 42 КС розділені на 5 груп: 1) успадковані (8 структур, розміри від 6x6 до 12,5x9,5 км), 2) неуспадковані (2,9x6,5 і 6,5x3,5 км), 3) поховані (1,7x6,5 км), 4) проміжного типу (17, від 1,5x1,2 до 5,6x4,2 км), 5) ”без коренів" (14, від 1,3x1 до 4x3,3 км). Усі вони є локальними. Розміри їх змінюються від 1,3x1 до 12,5x9,5 км, розрахункова глибина проникнення (закладення) від - 0,5 до 6,25 км. Передбачається, що КС є: 1) блоками докембрійського фундаменту (ті з них, що оконтурені з усіх боків лінеаментними зонами, в більшості випадків - це успадковані, неуспадковані і поховані КС); 2) структурами осередкового типу (як правило це - купола, масиви, інтрузії, розташовані у вузлах перетинання декількох лінеаментів). - Встановлені сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають чітко виражену площадну диференційованість і значну інтенсивність (максимальні сумарні амплітуди перевищують +50 м, мінімальні - +10 м). - Виділено 10 перспективних на підземні води тріщинного типу ділянок (обводнених розломів). Усі вони рекомендовані для завірки. Ці ділянки виділялися там, де є сполучення таких параметрів: - наявність лінеаментних зон, як правило, локального рівню (віддавалася перевага тим з них, що мають багатокомпонентний внутрішній склад і виявлені за ерозійними індикаторами); - наявність локальних, як правило, позитивних КС (найбільш сприятливі структури успадкованого, неуспадкованого, похованого типів); - збіг з контуром КС локальних позитивних аномалій і підвищених значень сумарних амплітуд новітніх рухів, що сприяють їх гідрогеологічному розкриттю. Дотепер дві ділянки підтверджені. Інші поки не перевірялися.

3.5 Південно-Українська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виявлені 36 зон утворюють дві домінуючі (85-95⁰355-5⁰, 15 зон і 45-55⁰315-325⁰, 12) і дві пригнічені системи (30-35⁰300-305⁰, 5 і 60-65⁰330-335⁰, 4). Зони системи 85-95⁰355-5⁰ претерпіли активізації в пізньокімерийський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, систем 30-35⁰300-305⁰ і 45-55⁰315-325⁰ - у плейстоцені, системи 60-65⁰330-335⁰ - на рубежі пліоцен-плейстоцен. - Виділено 78 КС різних морфотипів. Успадковані КС представлені 19-ма формами розміром від 22х16,5 до 2,1х1,7 км, неуспадковані - 6-ма, від 2,9x2,1 до 13x11 км, поховані - 5-ма, від 3,5x2,8 до 17,4x15 км. Виділено також 36 КС проміжного типу і 12 - "без коренів". За своїми розмірами усі КС є локальними. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) діаметрами до 10 км (мікроструктури) - більшість КС (71 з 78) і 2) 10-20 км (7 структур) - вони також відносяться до мікроструктур, але більш близькі до мініструктур (20-30 км), і займають проміжне положення між цими двома групами. По місцю закладення (глибині проникнення) усі відносяться до корових структур і є утвореннями докембрійського фундаменту. - Сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають диференційований характер прояву і досить значну інтенсивність (максимальні значення ізобаз перевищують +95 м). Мінімальні сумарні амплітуди (від +10 до +30 м) відмічаються на півночі території, де вони утворюють ряд просторово роз'єднаних ділянок: 1) на правобережжі р. Південний Буг між населеними пунктами Счастливка, Південноукраїнськ, Мигія (крім площ, що безпосередньо прилягають до р. Південний Буг), 2) на вододільному просторі між ріками Південний Буг і Корабельна (з тими ж винятками), 3) у районі б. Ташлик і верхньої течії р. Арбузинка, а також 4) між р. Арбузинка і верхів'ями б. Солоної в межах трикутника, утвореного населеними пунктами Арбузинка, Миколаївка і Сергіївка. Максимальні значення (від +50 до +95 м) концентруються в південній половині району, а також у виді вузьких смуг, що прилягають до долин р. Південний Буг (до +70 м) і р. Корабельна (+50, +60 м) у північній її частині. Загальна просторова картина характеризується підвищенням значень сумарних амплітуд з півночі на південь, а в межах північної половини - у напрямку до долин рік Південний Буг і Корабельна з незначними по площі аномаліями на інших ділянках (південніше с. Арбузинка, північніше с. Сергіївка). З погляду досліджених критеріїв місце розміщення ПУАЕС є більш сприятливим, ніж ЧАЕС. Воно характеризується такими особливостями: 1) лінеаменти: поряд з площадкою проходять одна субмеридіональна (№4), дві субширотні (№10 і 11), одна північно-східна (№21) і одна північно-західна (№31) зони. Відстань від них до ПУАЕС 1-4,5 км. Однак, у той же час дві зони - субмеридіональна №5 і північно-східна №20 проходять безпосередньо через площадку, що, природно, може становити певну небезпеку для стійкості споруд станції, впливаючи на інтенсивність геологічних (насамперед, сейсмічних) процесів. Особливу увагу необхідно приділити вузлу перетинання зон №5 і №20, що охоплює значну частину території об'єкта; 2) кільцеві геоструктури: площадка розташована усередині КС проміжного типу (№ 47), що не може не викликати певної стурбованості. У той же час як позитивний момент можна розглядати те, що вона знаходиться в центрі, а не на периферії КС; 3) сумарні амплітуди четвертинних рухів: - площадка станції характеризується в цілому спокійним полем зі значеннями ізобаз +30 м з локальним їх зниженням до +10 м у північному напрямку. На 2,5-3 км на захід від станції відзначається підвищення сумарних амплітуд до +60-70 м, що також вимагає до себе підвищеної уваги. Таким чином, ступінь безпеки ПУАЕС у цілому можна визнати задовільною, однак наведені дані усе ж таки вимагають проведення додаткових досліджень (геодинамічних, сейсмічних, структурно-геоморфологічних), у першу чергу, по детальному вивченню зазначених зон, вузла їхнього перетинання і КС, що “накриває” станцію.

3.6 Приазовська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 14 зон утворюють дві домінуючі системи (090^о, 5^о, 8 зон і 45-55^о315-325^о, 6). Передбачається, що зони системи 090^о, 5^о зазнали активізації в пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, а системи 45-55^о315-325^о - у плейстоцені. Лінеаментна мережа володіє кількома специфічними рисами: - аномальним є вже сам факт виділення тут тільки домінуючих систем лінеаментних зон і відсутність пригнічених і проміжних; - особливістю також є різка перевага зон 1-го порядку. Виділені зони є скидами (переважно субмеридіальні зони), підкидами (субширотні) і здвигами (зони діагональних систем). - Виявлені 41 КС розділені на 4 морфогрупи: успадковані (12 структур, розміри від 4х3,2 до 32х24 км); неуспадковані (4, від 4,2х3,4 до 6,4х3,2 км); проміжні (21, від 1,2х1 до 6,2х5,1 км); безкореневі (4, від 1,2х1,1 до 3,6х2,5 км). Вони є локальними і за своїми розмірами попадають у групу мікроструктур (40 штук), тільки одна віднесена до мініструктур. У цілому ж їхні розміри змінюються від 1,2х1 до 32х24 км, а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,5 до 16 км. Для КС, як і для лінеаментних зон, характерний ряд специфічних рис: відсутність КС похованого типу; велика кількість структур успадкованого і проміжного типів; і навпаки, відносно мала - неуспадкованих КС, а також структур “без коренів”. - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів за четвертинний час мають диференційований по площі характер прояву і порівняно невелику інтенсивність - значення сумарних амплітуд коливаються від +2,5 до +25 м. - У зв'язку з виявленням в останні роки родовищ вуглеводнів (ВВ) в інтенсивно роздроблених породах кристалічного фундаменту зроблена спроба виявлення зон таких порід у межах ділянки. Виділено 17 передбачуваних зон аномально високої порушеності, які на підставі головним чином непрямих ознак розділені за механізмом прикладення тектонічних сил: 5 зон з переважним проявом розтягання, 4 - стиску і 8 - сковзання (здвигу, зрізу, сколювання). Природно, що найбільш порушеними є ділянки накладення цих зон одна на одну. Тектонічні фактори не дають підстав для прогнозування в межах південного схилу УЩ значних покладів ВВ в осадовому чохлі. В той же час відкриття Приазовського та інших родовищ доводить наявність неантиклінальних пасток в чохлі і нетрадиційних у фундаменті. Встановлені зони розущільнень у багатьох нафтогазоносних областях на великих глибинах від поверхні фундаменту свідчать про самостійність нового поверху, який розташований нижче поверхні фундаменту. В цьому регіоні, де є широкий фронт пошуків покладів ВВ в осадовій товщі крейди-неогену, подібні поверхи докрейдового фундаменту також можуть бути пошуковим об'єктом. Необхідне виконання пошукових робіт, обстеження зон розломів, особливо субширотного орієнтування, вузлів їх перетину з розривами інших напрямків, насамперед, субмеридіальних. Розкриття і вивчення докрейдового фундаменту повинно здійснюватися в комплексі з вирішенням основного завдання ГРР на нафту і газ - пошуків родовищ в осадовому чохлі. Перспективними є такі напрямки досліджень по фундаменту: 1 - пошуки нафти і газу у верхній частині фундаменту на площах з виявленими покладами ВВ у осадовому чохлі; 2 - пошуки в товщі порід фундаменту; 3 - пошуки ВВ на трасах регіональних розломів і їх перетинах в породах осадового чохла і фундаменту. Отриманий матеріал дозволив конкретизувати раніш зроблені рекомендації і визначити ділянки, перспективні для проведення подальших пошуків з пропозиціями місць розташування свердловин (їх проектна глибина від 1000 до 3000 м, з них не менш 500 м по породах фундаменту, це дозволить вивчити можливу нафтогазоносність неогену (сармату), палеогену (майкопу), нижньої крейди і тріщинуватих порід фундаменту з корою вивітрювання), що ми вважаємо одним з основних результатів виконаного дослідження.

3.7 Центрально-Донбаська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Виділені 34 зони утворюють дві домінуючі (0-590-95⁰, 9 зон; 25-35^о295-305⁰, 10) і дві пригнічені системи (45-55^о315-325^о, 6 і 75-80^о345-350^о, 3), один пригнічений напрямок (60-65^о, 2). - Виявлені 37 КС поділені на 5 груп: успадковані (3 структури розміром від 4,5х4,5 до 5,5х5 км); неуспадковані (6, від 3,5х2,5 до 8х7 км); поховані (1, 11х9 км); проміжні (18, від 1,2х1 до 8х6,8 км); безкореневі (9, від 1,3х1,2 до 3х2,7 км). Усі вони є локальними. Розміри варіюють від 1,2х1 до 11х9 км, розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,5 до 5,5 км. Передбачається, що КС є блоками палеозойського фундаменту (ті з них, що оконтурені з усіх боків лінеаментними зонами, в більшості випадків - це успадковані, неуспадковані і поховані КС), не виключено, що вони зв'язані і з більш глибоко залягаючими структурами; структури осередкового типу; дрібні складки верхніх горизонтів палеозойського структурного поверху (як правило, це КС, розташовані у вузлах перетинання декількох зон). - Виявлені сумарні амплітуди вертикальних рухів в четвертинному періоді мають чітко виражену площадну диференційованість і значну інтенсивність (максимальні сумарні амплітуди +90 м, мінімальні +30 м). - Виділено 29 ділянок передбачуваного найбільш активного поглинання забруднених вод. Усі вони рекомендовані для завірки (16 з них вже підтверджено). Виходячи з досвіду практичної роботи і загальнотеоретичних передумов ці ділянки виділялися в місцях, де відзначалося сполучення таких параметрів: наявність лінеаментних зон, як правило, локального рівня (віддавалася перевага тим з них, що мають багатокомпонентний внутрішній склад і більшу кількість ерозійних індикаторів); наявність локальних, в більшості випадків позитивних КС (найбільш сприятливі геоструктури успадкованих, неуспадкованих, похованого типів); збіг з контуром КС локальних позитивних аномалій і підвищених значень сумарних амплітуд вертикальних рухів земної кори в четвертинному періоді, що сприяють їхньому гідрогеологічному розкриттю.

3.8. Керчинська еталонна (деталізаційна) ділянка: - Лінеаменти утворюють дві домінуючі (ортогональна 0⁰90⁰, 5⁰, 8 структур і діагональна 20-30⁰290-300⁰, теж 8) та одну діагональну проміжну системи (50-60⁰320-330⁰, 5), один пригнічений напрямок (345⁰, 1). Передбачається, що лінеаменти системи 0⁰90⁰ претерпіли активізацію у пізньокімерійський час і на рубежі пліоцен-плейстоцен, системи 20-30⁰290-300⁰ - у плейстоцені, системи 50-60⁰320-330⁰ та напрямку 345⁰ - на рубежі пліоцен-плейстоцен. - Встановлені 16 КС поділено на 4 групи: 1) успадковані (4 КС, розміри від 0,28х0,24 до 1х0,9 км), 2) неуспадковані (2, 0,22х0,14 і 0,88х0,4 км), 3) проміжні (8, від 0,13х0,12 до 0,5х0,4 км) і 4) КС "без коренів" (2, 0,11х0,1 і 0,24х0,22 км). За розмірами вони є локальними та відносяться до мікроструктур (діаметром до 10 км). Розміри КС змінюються від 0,1х0,11 до 1х0,9 км, а розрахункова глибина проникнення (закладення) - від 0,05 до 0,5 км. Для КС характерні такі специфічні риси: відсутність КС похованого типу; велика кількість проміжних; відносно мала - неуспадкованих КС, а також структур “без коренів”. - Сумарні амплітуди четвертинних вертикальних рухів мають диференційований по площі характер прояву та помірну інтенсивність (від +1 до +30 м). Мінімальні сумарні амплітуди (+1-3 м) відмічаються в північно-східній прибрежній частині, а також витягнуті у субширотному напрямку у вигляді смуги в центрі (приурочена до р. Джарджава). Наступні за величиною значення ізобаз (+6-7 м) сконцентрировано у південно-західному куті. Сумарні амплітуди більшої частини району перевищують +5 м (ізобазой +5 м обмежені: південно-західний кут, широтна смуга у центрі і не менш 2/3 південної частини території). Максимальні амплітуди розташовані у межах цього контура у вигляді 4-х аномалій: в північно-західному куті - + 7-11 м, у центрі - +5-9 м, південно-західному куті - 6-11 м, досягаючи максимуму на південному сході у вигляді відносно великої за площею аномалії (+10-30 м). - На основі аналізу власних середньо- (1:200 000) та великомасштабних (1:5 000) досліджень, відомих літературних і фондових джерел та матеріалів інженерно-геологічних, гідрогеологічних, геодезичних, бурових робіт (“Укргазпроект”, УНГІ) зроблено гірничо-геологічне обгрунтування території в районі м. Керч, де планується будівництво терміналу по перевалці зріджених ВВ, газопроводів до причалів, іншої інфраструктури.

4. Динамічні (тектонофізичні) аспекти вивчення активних на новітньому етапі платформних геоструктур України. У розділі розглянуті результати тектонофізичної інтерпретації даних про геоструктури України, проведеної з метою виявлення закономірностей системної організації розломів і КС. Основна увага приділена вивченню активних розломів як лінійно витягнутих двомірних тіл (ліній на картах) і їхніх структурно-контролюючих проявів. Отримані результати дозволили по-новому оцінити значення багатьох відомих фактів, що стосуються морфології, структурній позиції й історії розвитку, як розломних зон, так і складаючих їх розломів. Основні висновки по даному типу геоструктур зводяться до наступного: 1. Головні особливості будови території України визначають розломи двох основних азимутальних систем - діагональної й ортогональної, тісно зв'язані з ранньодокембрійською структурою фундаменту. 2. На новітньому етапі ці розломи розвивалися спряжено, утворюючи єдину динамічну систему супідрядно зв'язаних і стійко поєднаних порушень діагонального й ортогонального орієнтувань. Деякі з них (Ратнівсько-Тернянський, Чорнобильсько-Маріупольський, Старосамбірсько-Змеїний, Лоєвсько-Ровеньківський, Сивашсько-Каркинітський) є фрагментами трансрегіональних розломів, формування яких зв'язано з об'ємними, ротаційно обумовленими деформаціями Землі. У процесі еволюції вони виступали в якості активного регіонального структуроформуючого фактора. 3. З діагональними розломами (переважно здвигами) парагенетично зв'язані високоамплітудні скиди і підкиди, що представляють собою тріщини відриву, згруповані, як правило, в ортогональну азимутальну систему. Структурно-динамічний зв'язок ортогональних розломів з діагональною сіткою здвигів виявляється в кулісному їхньому розташуванні. У місцях зчленування зі здвигами вони нерідко перериваються або групуються в дугоподібні пучки. 4. В еволюції регіону структурна роль і масштаби прояву ортогональних розломів знаходилися в прямої залежності від геодинамічних обстановок. В епохи переваги умов регіонального розтягання, синхронні з початковими етапами розвитку геосинклінального обрамлення і формуванням зон периплатформних опускань, активізувалися меридіональні скиди, в епохи стиску (орогенні етапи) - широтні підкиди. Періодичність активізації розломів меридіонального і широтного плану дає підставу для висновку про періодичну зміну знака здвигових напруг у зв'язку зі зміною геодинамічної обстановки в регіоні. З виникаючими при цьому обертальними зусиллями, очевидно, зв'язане формування своєрідного різновиду динамометаморфогенних КС, виражених у сучасному рельєфі.

Підсумовуючи усе викладене в роботі про КС України, можна констатувати таке щодо динамічного аспекту їх вивчення: теоретичним стрижнем дослідження КС є принцип геолого-геоморфологічної комформності - геоморфологічна поверхня конформна організуючому її однорідному й однопорядковому геопросторові; кільцеві аномалії в більшості випадків фіксують виходи на поверхню Землі кільцевих геоструктур, утворених, головним чином, діапіризмом і маючих форму переверненого східчастого конуса; ініціюючі осередки КС локалізуються поблизу геолого-геофізичних розділів або на них самих, що підтверджується тотожністю дискретних числових рядів, що відображають глибини залягання границь розділів, з одного боку, середні радіуси груп розмірностей КС, з іншого; по глибині (місцю) закладення КС підрозділені на: 1) корові (радіуси і, відповідно, глибини закладення до 25-30 км); 2) літосферні (30-40 км); 3) астеносферні (95-250 км); можливе і більш дрібне розчленовування структурних форм з урахуванням їх зв'язку з проміжними розділами усередині відзначених шарів. Зокрема, у межах платформ України встановлені різнорідні геолого-геофізичні розділи на наступних глибинах: 5, 7-8, 11-12, 20-25, 35-40, 50, 60, 95-100 км; - КС формуються переважно під впливом вертикальних рухів, але відомі і КС, зв'язані з горизонтальними (ротаційні й ін.); за генезисом КС розділені на: 1) магматогенні (вулканічні або вулкано-плутонічні, серед останніх розрізняють ендо- і екзоплутонічні); 2) метаморфогенні (гнейсові складчасті овали, гранітогнейсові і мігматитові куполи); 3) тектоногенні (за способом прояву рухів розділяються на плікативні, диз'юнктивні і ін'єктивні, по морфології - на позитивні і негативні); а за особливостями розвитку на новітньому етапі, що знайшли відображення в морфометрії, на такі типи: успадковані; неуспадковані; поховані; проміжні; безкореневі; упевнено фіксується наявність закономірностей у площадному розподілі КС України і їхнього взаємозв'язку з лінійними структурами і сумарними амплітудами вертикальних новітніх рухів земної кори. Простежуються такі види просторового розміщення КС: груповий; лінійний; одиночний.

5. Прикладні (пошукові, інженерно-геологічні і екологічні) аспекти вивчення активних на новітньому етапі розвитку платформних геоструктур України. Перспективність застосування структурно-геморфологічних і аерокосмічних методів у пошукових цілях випливає з відомого зв'язку корисних копалин з районами аномально високої (рідко - відносно зниженої) роздробленості земної кори, що упевнено дешифрируються по ТМ і АКМ. На підставі спільного аналізу результатів досліджень по виявленню активних на новітньому етапі геоструктур і даних про корисні копалини України нами виділені такі типи рудоконтролюючих структур: 1) склепіннєво-брилові підняття підкорового закладення (регіональні КС - макроструктури, іноді мезоструктури), що контролюють розміщення генералізованих структурно-металогенічних районів; 2) осередкові структури внутрікорового закладення (головним чином, локальні КС - мезо-, міні- і мікроструктури) - локальні склепіння, гранітогнейсові куполи, малі інтрузії, а також ізометричні блоки, що контролюють різнопорядкові металогенічні одиниці (у залежності від своїх розмірів) - від структурно-металогенічних і металогенічних районів до рудних і рудоносних полів; 3) трансрегіональні і регіональні лінеаментні зони, у тому числі так званого наскрізного типу, що контролюють розміщення структурно-металогенічних і металогенічних зон; 4) вузли перетинання трансрегіональних і регіональних зон (як правило, не менш трьох), що мають значну сферу впливу (до перших сотень км²) і контролюють розміщення рудних і рудоносних полів і металогенічних районів.

На основі комплексного аналізу отриманих при вивченні новітніх геоструктур даних і відомих геолого-геофізичних матеріалів з урахуванням виявлених позицій відомих родовищ корисних копалин виділено перспективні у пошуковому відношенні прогнозні площі (головним чином, у межах деталізаційних ділянок). Більшість із них визначено на основі одних і тих критеріїв (ознак). У цих місцях відзначається сполучення таких основних параметрів (на картуванні і виявленні особливостей взаємин яких власне і базувалися пошуки): - наявність лінеаментних зон від регіонального до локального рівня й одиночних лінеаментів, а також вузлів їхніх перетинань; - наявність локальних (в більшості випадків позитивних) КС. При цьому найбільш сприятливі КС успадкованого, неуспадкованого і проміжного типів (розміщені по мірі зменшення їхньої ролі при вирішенні пошукових задач); - збіг з КС локальних аномалій підвищених (рідко знижених) значень сумарних амплітуд вертикальних новітніх рухів. Однак при цьому для окремих видів корисних копалин відзначаються досить істотні відмінності характеру їхніх взаємин. Так, скупчення металів у корінному заліганні прогнозуються, головним чином, у центральних частинах КС, де фіксуються вузли перетинання лінеаментів (як правило, північно-західних і субширотних). Розсипи металів найчастіше сконцентровані в периферійних частинах цих структур. Як правило, там, де перетинаються лінеаменти і кільцеве обрамлення. В більшості випадків відомі родовища нафти і газу розміщені у вузлах перетинання зон, насамперед північно-східного і субширотного напрямків, що «накриваються» чи тяжіють до КС і збігаються з аномальними значеннями сумарних амплітуд новітніх рухів. При цьому чітко розрізняються між собою ділянки, перспективні на виявлення нафти і газу: якщо перші розташовані, головним чином, у центральних частинах інтенсивно роздроблених і активно підіймаючихся КС, то другі - по периферії більш «спокійних» ділянок (характеризуються відносно зниженими (але все-таки позитивними) значеннями сумарних амплітуд, що, як правило, оконтурені аномаліями порівняно великої інтенсивності). Підземні води тріщинного типу прогнозуються в близьких до «нафтових» структурних умовах, але, як правило, тяжіють до периферій КС. Навпаки, близькі до “газових” критерії лежать в основі виділення площ, перспективних на виявлення бурого вугілля. Специфічними умовами характеризуються місця, де виділені площі, що перспективні на розсипи алмазів: вони розміщені в межах співпадаючих з лінеаментними зонами відрізків річкових долин, що зв'язані з дуже рідким малюнком планового розміщення сумарних амплітуд вертикальних новітніх рухів - «відрив» локальних аномалій щодо знижених значень ізобаз (+ 20 - 40 м) від загального поля. Важливо, що відзначені закономірності зберігаються при проведенні досліджень як на регіональному, так і локальному рівнях. Таким чином, не підлягає сумніву той факт (який можна вважати основним висновком з даного розділу), що найбільш перспективні в пошуковому відношенні площі розташовані в межах ділянок, що відповідають зазначеним вимогам.

Крім пошукових, виконані дослідження з інших прикладних питань. Зокрема, це: 1) оцінка безпеки ЧАЕС і ПУАЕС; 2) пошук зон інтенсивного взаємозв'язку поверхневих і підземних вод як можливих шляхів міграції радіонуклідів і інших забруднювачів; 3) використання отриманих даних при прогнозуванні землетрусів. Результати досліджень такі: 1. Зроблено висновок, що ЧАЕС розміщена в несприятливих умовах, оскільки тут: 1) проходять активні зони різних напрямків, що утворюють вузли перетинань; 2) виділена Прип'ятсько-Корогодська КС, з якою збігаються 3) максимальні для 30-км зони значення (+40 м) сумарних амплітуд четвертинних рухів. У значно кращих умовах знаходиться ПУАЕС, однак і тут певну стурбованість викликають наявність трьох зон і КС проміжного типу, що вимагають додаткового вивчення. 2. В межах 30-км зони ЧАЕС місцями найбільш активної взаємодії підземних і поверхневих вод є діагональні зони і території виділених КС, які перенесли у четвертинному періоді максимальне підняття. З цими місцями зв'язані ділянки літологічних заміщень і змін потужностей у рамках одновікових осадових горизонтів, що приводить до порушення цілісності водотривких шарів і утворенню гідрогеологічних «вікон», які сприяють гідравлічному зв'язку водоносних горизонтів. На цих ділянках забруднення радіонуклідами приблизно на порядок вище, ніж на суміжних. Ще 29 прогнозних площ інтенсивного взаємозв'язку поверхневих і підземних вод виявлено в межах Центрального району Донбасу. 16 з них підтверджено. Завірка інших не проводилася. 3. Прояви сейсмічності в Криму варто очікувати, насамперед, у межах найбільш активних у четвертинний час лінеаментних зон (субширотних і північно-східних). Сейсмонебезпечні також вузли перетинання лінеаментів, що розмежовують ділянки з істотно різними значеннями сумарних амплітуд вертикальних новітніх рухів.

ВИСНОВКИ

- Застосований комплекс методів, разроблена методика комплексного дешифрування ТМ и АКМ и неоструктурно-геологичної інтерпретації отриманих даних обеспечують достовірне та економічно високоефективне мілко-, середньо- і великомасштабне картування новітніх платформних геоструктур України - лінеаментів і КС та сумарних амплітуд новітніх вертикальних рухів земної кори.

- Активні розломи відображаються в орогідрографії двома основними спосібами. З одного боку, - це аномальні концентрації зпрямлених ділянок елементів ерозійної сітки (“ерозійні” індикатори), з іншого - анологічні концентрації вододілів і уступів в рельєфі (“вододільні” індикатори). Активні розломи (лінеаменти), що виділені за аномальними згущеннями ерозійних елементів пов'язані з зонами відносного розтягання. Навпаки, розломи, що відображені в особливостях будови і розміщення вододілів і градієнтних уступів, формувались в умовах відносного стиснення. В випадку ж приблизно рівної кількості індикаторів вказаних двох основних груп лінеаменти утворювались при перевазі сковзання (здвигу, зрізу або сколювання). Природно, ця ознака є побічною і дозволяє розділити виявлені активні розломи за механізмом утворення і способом прикладання тектонічних сил (навантаження) тільки в першому наближенні.

- Головні особливості будови платформ України визначають розломи двох основних азимутальних систем - діагональної (переважно здвиги) й ортогональної (скиди і підкиди), тісно зв'язані з ранньодокембрійською структурою фундаменту. На новітньому етапі лінеаменти також розвивалися спряжено, утворюючи єдину динамічну систему супідрядно пов'язаних і стійко поєднаних порушень. У процесі еволюції вони є активним регіональним структуроформуючим фактором. Лінеаментний план має консервативний малюнок, перехресну ("ґратчасту") матрицю: лінеаменти поєднуються в спряжені і взаємно перпендикулярні регматичні динамопари (0°90°, 10-20°280-290°, 20-30°290-300°, 30-35°300-305°, 40-45°310-325°, 60-65°330-335°, 70-75°340-345°). Вони створюють прямолінійні домінуючі (0°90°, 40-45°310-325°), проміжні (10-20°280-290°, 70-75°340-345°) і пригнічені (30-35°300-305°, 60-65°330-335°, 20-30°290-300°) напрямки і системи, головні розходження яких полягають у кількості і ролі в будові .

...