Аеорофотозйомка

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Способи знімання ситуації та рельєфу

2. Дешифрування аерознімків

2.1 Трансформування аерофотознімків

2.2 Польове і камеральне дешифрування аерознімків

3. Складання фотопланів

Висновок

Список використаних джерел

топографічний знімання карта аерофотознімок

Вступ

Вимірювання на місцевості, в результаті якого дістають географічне зображення території, називають зніманням. Воно включає знімання ситуації (контурів і місцевих об'єктів) та рельєфу і проводиться разом чи окремо. Точку, з якої знімають, називають станцією. На місцевості вона позначається забитим у землю кілочком. Знімання ситуації - це знімання в горизонтальній площині, тобто знімання планове, контурне. В результаті знімання контурів ситуації дістають контурний план, тобто плоске зображення місцевості на аркуші паперу в заданому масштабі.

Знімання рельєфу - це знімання у вертикальній площині, тобто нівелювання. Під час знімання рельєфу виділяють характерні знімальні точки, які називаються пікетними. Їх вибирають на вершинах і підошвах горбів, на тальвегах лощин і ярів та на їх брівках, на сідловинах, на дні улоговин та на їх краях, на всіх перегинах схилів, на точках, які показують напрям схилів і напрям лощин та гребенів. В результаті нівелювання дістають профіль або план з горизонталями.

Для складання карт і планів земної поверхні спочатку розвивають державні планові та висотні мережі, потім їх згущують в необхідних місцях, а для виконання наземних знімань місцевості безпосередньо до початку робіт розвивають знімальні мережі в вигляді теодолітно-нівелірних ходів.

Це дає нам змогу розглянути питання про виконання топографічних знімань для складання карти та планів земної поверхні.

1. Способи знімання ситуації та рельєфу

Процес виконання геодезичних вимірів для складання карт і планів місцевості називається зніманням.

Якщо при зніманні визначають взаємне розміщення предметів та контурів місцевості, то його називають горизонтальним або контурним зніманням. Знімання ситуації та рельєфу місцевості називають топографічним.

Знімання виконують на основі створеної знімальної геодезичної основи. В залежності від застосування методів та приладів розрізняють такі види знімань:

Окомірне знімання. Є одним із найпростіших контурних знімань. Виконується як допоміжне при виконанні інструментального знімання, рекогносцировки місцевості, прив'язки положення геодезичних знаків до місцевих предметів і контурів, в військовій справі і т.д.

Бусольне знімання. Виконується за допомогою мірної стрічки або рулетки і бусолі. Можна отримати контурний план вищої точності ніж при окомірному зніманні.

Горизонтальне (теодолітне) знімання є однією з найбільш точних видів контурного знімання місцевості. Виконується за допомогою теодоліта, тахеометра, мірної стрічки, рулетки або оптичного віддалеміра.

Тахеометричне знімання є однією із видів топографічного знімання місцевості. Виконується для крупномасштабного знімання невеликих територій, вишукуванні інженерних споруд і т.і. Мензульне знімання. Є одним із графічних методів визначення положення предметів, контурів та характерних точок рельєфу.

Наземне фототеодолітне знімання (иконується фототеодолітом - це прилад, в якому поєднані теодоліт з фотокамерою.

Аерофотознімання З літальних апаратів за допомогою спеціальних аерофотокамер фотографують місцевість.

Космічне знімання Для складання карт та планів місцевості використовують космічні знімки поверхні землі, отримані з штучних супутників Землі.

Наземне знімання виконується від точок та ліній планово-висотної знімальної основи в залежності від умов місцевості, наявності приладів, розміщення характерних точок предметів, контурів та рельєфу місцевості наступними способами:

1. Спосіб прямокутних координат або перпендикулярів

Спосіб перпендикулярів застосовують при зйомці предметів та контурів місцевості, розміщених на невеликій відстані вздовж ліній планової знімальної основи. Положення точок визначається абсцисою х та ординатою у (рис. 9.1).

Рис. 9.1 Спосіб прямокутних координат (перпендикулярів)

Абсциси Хі та ординати Yi вимірюють рулеткою (мірною стрічкою) з точністю до 0,01 м до чітких контурів і до 0,1 м - до нечітких контурів (контур ліса, болота, берег річки і т.і.).

При великій довжині перпендикулярів застосовують екер (призмовий або дзеркальний) (рис. 9.3).

Рис. 9.3 Однопризмовий екер

Рис. 9.4 Побудова екером перпендикуляра

Результати вимірів заносять на складену схему (абрис).

Абрисом називають схематичне креслення знімальних робіт, складене в польових умовах від руки в довільному масштабі.

2. Полярний спосіб або спосіб полярних координат

Положення характерної точки ситуації та рельєфа визначається горизонтальним кутом АВ та відстані l від точки знімальної основи А до точки місцевості (рис. 9.5).

Рис. 9.5 Спосіб полярних координат

Спосіб кутових засічок. Використовується для зніманняи точок місцевості значно віддалених від ліній і точок знімальної основи і немає можливості виконати безпосереднє вимірювання віддалей.

Положення точки 1 визначають шляхом вимірювання горизонтальних кутів ₁ і ₂, що примикають до лінії АВ знімальної основи (рис. 9.6).

Кути вимірюють теодолітом з точністю до 1^о - 150^о.

Рис. 9.6 Спосіб кутової засічки

2. Спосіб лінійних засічок. Застосовують, коли умови дозволяють легко і швидко вимірювати відстані до характерних точок ситуації місцевості.

Рулеткою (мірною стрічкою) від точок створу а, b, c, d вимірюють відстані l₁, l₂,..., і т.д.

Способи лінійних засічок важливо, щоб довжини засічок l_і не перевищували довжини мірного приладу, а кути при точках зніманняи були в межах 30^о - 150^о. Лінії l вимірюються з точністю до 0,01 м.

Рис. 9.7 Спосіб лінійних засічок

3. Спосіб лінійних створних засічок. Застосовується при зніманні точок ситуації 1,2, які лежать на перетині лінії знімальної основи (рис. 9.8). Положення характерних точок 1,2 і т.д., які лежать на лінії знімальної основи АВ визначають візуванням зорової труби теодоліта. Відстані до точок вимірюють рулетками, стрічками, віддалемірами.

Рис. 9.8 Спосіб лінійної створної засічки

6. Спосіб обходу. Спосіб обходу застосовується при визначені недоступних об'єктів значних за розмірами територій: лісів, заборонених для відвідування місць, боліт, площ полів в землеустрої і т.і.

При зйомці площинних контурів прокладають замкнені теодолітні ходи або витягнуті розімкнені ходи при зйомці доріг, меж і т.д. (рис. 9.9).

Кути вимірюють теодолітом при крузі ліво (КЛ), а лінії мірною стрічкою або рулеткою і контролюють по нитковому віддалеміру.

Хід обходу з точками 1,2,3,4 прив'язують до лінії знімальної основи АВ (рис. 9.9).

Рис. 9.9 Спосіб обходу

Горизонтальне (теодолітне) знімання

Теодолітне знімання є методом отримання горизонтального контурного плану місцевості без рельєфу.

Геодезичною знімальною основою служать теодолітні ходи.

При виконанні теодолітного знімання використовують:

· приймачі супутникової навігації типу GPS;

· оптичні теодоліти типу Т5, Т30;

· електронні тахеометри типу Та5; Elta 50;

· світловіддалеміри типу “Блеск 2”, 2СМ-2, СМ-5 та світловіддалемірні насадки;

· мірні стрічки та рулетки довжиною 10, 20, 30 та 50 м;

· лазерні рулетки.

Рис. 9.10 Абрис теодолітного знімання

а - способи: перпендикулярів, кутових та лінійних засічок;

б - способи: перпендикулярів, полярних координат, створеної засічки; в - приклад комплексного використання усіх способів знімання.

Тахеометричне знімання

Тахеометричне знімання забезпечує створення топографічного плану з зображенням предметів, контурів та рельєфу місцевості.

При виконанні тахеометричного знімання використовують прилади:

· оптичні та електронні теодоліти;

· електронні тахеометри;

· нівелірні рейки;

· геодезичні віхи, телескопічні віхи з відбивачем для електронних тахеометрів;

· світловіддалеміри та світловіддалемірні насадки;

· лазерні рулетки; стальні та капронові рулетки; землемірні стрічки;

· приймачі супутникової навігації типу GPS.

Наземне тахеометричне знімання виконують з пунктів опорної геодезичної основи та точок теодолітних ходів.

Точка, з якої ведеться знімання, називають станцією. Перед початком вимірювальних робіт на кожній станції складаються кроки тахеометричного знімання. Кроки - це схематичне зображення ситуації і рельєфу місцевості в довільному масштабі на папері.

1. Встановлюють теодоліт або тахеометр над точкою знімальної основи і приводять його в робоче положення.

2. Нуль лімба горизонтального круга орієнтують (встановлюють) на початковий напрямок, тобто на іншу точку знімальної основи.

3. Вимірюють висоту приладу (і) і в журналі записують: номер точки стояння, номер точки початкового напряму, висоту приладу (і) і відлік по горизонтальному кругу на початковий напрямок 0^о. Визначають місце нуля вертикального круга (МО). На рейці позначають висоту прилада -00 і.

При зніманні дотримуються нормативів інструкції (табл. 9.1).

На кроках тахеометричного знімання намічають і нумерують характерні точки ситуації.

Таблиця 9.1

Нормативні вимоги тахеометричного знімання

Масштаб знімання	Висота перерізу рельєфу (м)	Максимальна відстань (м)
		між пікетами	до точок рельєфу	до контурних точок
1:500	0.5	15	100	60
	1.0	15	150	50
1:1000	0.5	20	150	80
	1.0	30	200	80
1:2000	0.5	40	200	100
	2.0	50	250	100

Знімання ведеться методом полярних координат з одночасним тригонометричним або геометричним (на рівній місцевості) нівелюванням характерних точок. Їх називають пікетами.

При зніманні рейка встановлюється на пікет, візирна вісь зорової труби наводиться на мітку висоти приладу на рейку, беруть відліки по горизонтальному і вертикальному кругам та відстань до пікету. Відліки записуються в журнал.

Електронне тахеометричне знімання

Тахеометричне знімання виконують електронними тахеометрами.

Електронні тахеометри дозволяють автоматизувати взяття відліків, обробку результатів вимірів і складання планів та цифрових моделей рельєфа. Основним способом є спосіб полярних координат з визначенням кута нахилу візирного променя та відстані до пікетів.

Технологія автоматизованої обробки інформації виконується в такому порядку:

· розрахунок і вирівнювання координат і висот точок знімальної основи;

· розрахунок координат і висот знімальних пікетів;

· підготовка цифрових моделей місцевості;

· складання топографічного плану на графопобудовувачі.

Електронний тахеометр Leica Smart Station (TPS i GPS) (рис.9.15) має приставку GPS. Це дозволяє практично відмовитись від створення знімальної основи та закріплення точок. Координати і висоти точок знімальної основи визначають безпосередньо на точці знімання приймачем GPS і виконують знімання місцевості.

Рис. 9.15 Електронний тахеометр TPS i GPS (Leica)

Найбільш сучасними високопродуктивними приладами є наземні лазерні сканери.

Лазерні сканери вимірюють координати Х, Y, H точок ділянки місцевості або споруди за допомогою імпульсного безвідбиткового віддалеміра, який по горизонталі і вертикалі сканує всю поверхню місцевості або інженерної споруди.

За результатами роботи лазерного сканера (рис.9.16) визначається множина просторових координат точок (пікселей). Їх число може сягати від сотень, тисяч до декількох мільйонів.

Застосування лазерних сканерів високоефективне не тільки при зніманнях місцевості, а і при зніманні складних інженерних об'єктів, автодоріг, залізниць, дорожніх розв'язок, при архітектурних обмірах будинків, виконавчих зніманнях при зведені споруд, розробці корисних копалин і т.д.

2. Дешифрування аерознімків

Дешифрування аерознімків це вивчення аерофотозображень з метою виявлення, розпізнавання і інтерпретації зображених на них об'єктів і місцевості шляхом визначення їх кількісних і якісних характеристик.

При дешифруванні використовують прямі і посередні демаскуючі ознаки. Прямими демаскуючими ознаками є такі, які безпосередньо вказують на характер об`єкту. До них відносять:

1) форма зображення - на знімку зберігаються характерні окреслення (річки, притоки, озера, будівлі і таке інше);

2) розміри зображення - маючи виміряну величину зображення предмета на аерознімку відомого масштабу, легко визначити розміри предмета на місцевості;

3) окреслення тіні - окреслення тіні дає можливість визначити форму предмету та його призначення;

4) тон зображення на аерознімку залежить від таких причин:

а) здатність поверхні відбивати від себе проміння світла;

б) характеру поверхні предмета - чим вона меншу має шаруватість тим світліша на аерознімку;

в) освітлення предмета - чим вона більша, тим світліше зображення на знімку;

г) світлочутливості фотографічної емульсії.

До посередніх демаскуючих ознак належать такі, які характеризують взаємне положення об`єктів.

1. Населені пункти відрізняються наявністю груп будинків зображених чотирикутниками. На житлових будинках видно димоходи у вигляді точки.

2. Дороги. Автодороги на знімку зображаються у вигляді білих смуг з темними лінями по краях (канави).

3. Водневі поверхні зображуються темним тоном, піщане мілководдя - білими плямами.

4. Грунтово-рослинний покрив. Рілля виділяється своїми прямими окресленнями. Тон зображення ріллі різний в залежності від висоти і характеру посіву.

5. Ліси і кущі окреслені темними фігурами. Листяні і соснові ліси розпізнаються за характером зображення крони дерев.

2.1 Польове і камеральне дешифрування аерознімків

Аналіз змін місцсцевості викокується шляхом стереоскопічно перегляду нових аерознімків i детального порівняння їx з картою по всій площі робіт. На відбитках карт відмічають зміни ситуації i рельефу. За цими даними складають проект камеральних робіт i редакційні вказівки щодо, виправлення карт. Аналіз якості оновлюваної карти виконується шляхом порівняння з пізнішими відомчими зйомками, нанесенням на карту геодезичних точок, отриманих після складання карти. Якість поновлення карти оцінюється також за результатами відповідності її сучасним вимогам до змісту, умовних знаків i вибраної системи координат. Робочий проект камеральних робіт складають на основі аналізу наявного картографічно матеріалу, характеру змін місцевості. При цьому виділяють ділянки, суттєвих змін не сталося, де необхідно висотне згущення та iн. В процесі розробки проекту робіт складаються редакційні вказівки щодо оновлення карти.

Дешифрування аерознімків при оновленні карт виконують, як правило, камерально з подальшим польовим обстеженням. При цьому виявляються зміни місцевості шляхом порівняння карти з новими аерознімками.

Результати дешифрування фіксують на аерознімках, або фотопланах. На восковці фіксують об'єкти, які не піддаються дешифруванню, об'єкти, для яких потрібні встановлення характеристик або назв. При дешифруванні використовують загальні методи i прийоми, керуються еталонами i зразками дешифрування. Якщо для оновлення карт виготовляють нові фотоплани, дешифрування виконують безпосередньо на фотоплані.

Суцільне польове дешифрування виконується на ділянках, де сталися великі зміни дрібних об'єктів, де є велика кількість підземних комунікацій, які відображаються на карті.

У процесі дешифрування повинні бути визначені або перенесені з матеріалів картографічного значення необхідні характеристики об'єктів, зібрані і встановлені географічні назви. Об'єкти, що не зобразилися на аерознімках через маленькі розміри або недостатній контраст із тілом, а також об'єкти, що з'явилися на місцевості після аерофотознімальних робіт, підлягають дозніманню в натурі.

Повнота і детальність дешифрування визначаються вимогами до складу топографічних карт, особливостями місцевості і масштабом створюваної карти.

Дешифрування при стереотопографічній зйомці виконують на фотопланах, фотосхемах або аерознімках. При цьому аерознімки і фотосхеми, на яких закріплюють результати дешифрування, повинні бути приблизно приведені до масштабу створюваної карти.

Якщо дешифрування виконується до виготовлення фотопланів, то аерознімки приводять до масштабу карти за значеннями висоти фотографування.

Дешифрування при стереотопографічній зйомці виконуються здебільшого шляхом з'єднання камерального і польового методів. Застосовується також суцільне камеральне і суцільне польове дешифрування.

У робочому проекті на виробництво дешифрування (наприклад, на фотосхемах) повинні бути зазначені ділянки, що підлягають суцільному камеральному і суцільному польовому дешифруванню, намічені для іншої території маршрути польового дешифрування, станції спостережень і площадки для створення еталонів дешифрування.

Суцільне камеральне дешифрування використовується, якщо в границях території робіт експедиції є недоступні і важкодоступні ділянки. Основою дешифрування в цьому випадку будуть географічні описи, карти суміжних масштабів, матеріали й еталони дешифрування, що раніш складалися на аналогічні типи місцевості в інших районах.

Суцільне польове дешифрування варто виконувати у великих населених пунктах і на ділянках, де зосереджено багато топографічних об'єктів, що не дешифруються камерально. Суцільне польове дешифрування, особливо на великих ділянках, доцільно виконувати на фотопланах.

При об'єднанні камерального і польового дешифрування послідовність робіт визначається вивченістю району зйомки, знайомств виконавців з характером ландшафту й забезпеченість матеріалами картографічного значення.

У вивчених районах польове дешифрування виконують після камерального; у порядку її доробки і контролю з одночасним установленням характеристик, що не можуть бути визначені по аерознімкам, і збором назв.

У районах, що недостатньо забезпечені матеріалами картографічного значення, спочатку проводять польове маршрутне дешифрування зі станціями спостереження і створенням еталонів дешифрування типових ландшафтів, а потім виконують камеральне дешифрування.

Дешифрування наземними маршрутами виконують з охопленням смуги шириною порядку 250 м у лісах і від 500 до 1000 м у відкритій місцевості. При цьому топографічні об'єкти, що зустрічаються по дорозі, розпізнають і фіксують спрощеними знаками або скороченими написами і визначають потрібні характеристики об'єктів. Встановлені на маршруті особливості місцевості повинні бути охарактеризовані у виді відповідних записів, замальовок і фотографій для того, щоб використовувати їх надалі при камеральному дешифруванні і стереорисовці рельєфу.

У районах, що важкодоступні, або з одноманітними ландшафтами польове наземне дешифрування виконується по окремим характерними для даної місцевості ділянкам, що з'єднуються сіткою дешифрованих маршрутів. На кожну таку ділянку складається еталон дешифрування у виді однієї або двох цілком віддешифрованих стереопар аерознімків з додатком описів контурів, як при дешифруванні по маршрутам і на станціях спостереження.

У результаті виконання робіт повинні бути задані:

- віддешифровані фотоплани;

- зведення встановлених назв;

- журнали маршрутного дешифрування з додатком наземних і бортових фотографій характерних об'єктів місцевості (з негативами).

2.2 Трансформування аерофотознімків

Фотоплан представляє собою зображення місцевості, отримане за трансформованими аерознімками. Якщо контактні знімки обрізати посередині перекриття, а потім прикласти обрізаними краями один до одного, то отримаємо фото схему. Фотосхема відрізняється від фотоплану тим, що перша має різні масштаби, а другий приведений до одного масштабу.

Трансформування аерофотознімків виконують за допомогою фототрансформаторів. У фототрансформатор вкладають аеронегатив, який освітлюється сильним джерелом світла і через об`єктив фототрансформатора проектують на екран. На екран трансформатора кладуть аркуш паперу з нанесеними координатами точок геодезичного обґрунтування. Змінюючи віддаль від об`єктиву до екрану і нахиляючи екран в ту, чи іншу сторону добиваються співпадання зображень точок геодезичного обґрунтування негатива з відповідними точками паперу (планшету). В цей момент отримане на екрані зображення відповідає горизонтальному положенню аерознімка і аерофотознімання в заданому масштабі. Закріплюють екран та кладуть на нього фотопапір і за відповідною технологією виготовляють аерознімок, який в результаті буде трансформованим. Планшет на якому змонтовані трансформовані знімки і проведені горизонталі та нанесена сітка прямокутних координат називається фотопланом або топографічним планом.

3. Складання фотопланів

Для отримання фотоплану трансформовані аерознімки накладають один на другий перекриваючими частинами, розрізають посередині перекриття і прикладають аерознімки обрізаними частинами один до одного.

При контурно-комбінованому аерофотозніманні виготовляють репродукцію з фотоплану і на ній виконують дешифрування ситуації і знімання рельєфу місцевості. Інколи дешифрування ситуації і знімання рельєфу виконують безпосередньо на контактних відбитках, а з них переносять необхідні дані на фотоплан. З цього фотоплану фотографічним шляхом виготовляють копію, на якій в туші викреслюють все те, що повинно бути зображено на карті даного масштабу. Після цього всі інші деталі фотозображення змивають особливим хімічним розчином і отримують звичайну топографічну карту.

При стереофотограмметричному зніманні зображення контурів і рельєфу зразу переносять з аерознімка на карту за допомогою спеціальних стереоскопічних приладів та отримують топографічну карту.

Висновок

Основними роботами під час знімань є лінійні, кутові та висотні вимірювання. Наземні знімання ділянок місцевості залежно від призначень, тобто від того, яку кінцеву продукцію треба отримати (план, топографічний план, профіль), поділяють на горизонтальні (планові), вертикальні (нівелювання) та висотно-планові (топографічні).

Знімальну основу можна будувати різними способами. Основним видом планово-знімальної основи під час теодолітного знімання є теодолітний хід. Теодолітним ходом називають побудований на місцевості зімкнутий або розімкнутий многокутник, в якому горизонтальні кути вимірюють теодолітом, а довжини сторін - землемірними стрічками та рулетками або оптичними віддалемірами, які забезпечують встановлену точність. Зімкнутий хід називають також полігоном. Для порівняно невеликих ділянок знімальна основа може бути у вигляді полігона або одного хода. Знімання ситуації місцевості полягає у визначенні положення характерних точок контурів і місцевих об'єктів відносно вершин і сторін робочої основи (знімальної мережі). Для одержання планового розміщення об'єктів застосовуютьтакі способи знімань: полярних координат, перпендикулярів,засічок, обходу, створів.

З появою аерофонтознімків з нанесеними горизонталями топографічні карти служать як доповнення до аерофотоматеріалів і використовуються для детального вивчення форм рельєфу, складання картограм крутизни схилів. Проте високоякісні аерофотознімки з нанесеними горизонталями не завжди є в розпорядженні ґрунтознавця, тому топографічні карти і зараз служать картографічною основою для ґрунтової зйомки. До аерофотоматеріалів, які використовують у ґрунтовій зйомці, відносять аеро- та космічні зйомки, фото схеми, фото плани. Аерофотознімки - це фотографічне зображення земної поверхні у центральній проекції.

Вони ще мають назву „контактні аерофотознімки”. Цінність їх полягає у великій об'єктивності зображення земної поверхні. Насиченість аерофотознімків об'єктами дуже велика, що дає змогу орієнтуватись на місцевості з великою точністю. Недоліками контактних аерофотознімків є їхня різномасштабність, яка зумовлена зміною висоти фотографування при зальотах. Найменші викривлення масштабу простежуються в центрі, тому при ґрунтовій зйомці треба використовувати центральну частину аерофотознімка. Фотоплан - фотографічне зображення місцевості в заданому масштабі, яке дістають у результаті трансформованих та редукованих аерофотознімків на геодезично підготовлену основу. Трансформування - перетворення планових аерофотознімків у строго горизонтальні, що веде до усунення спотворень. Редукування - зведення аерофотознімків до однакового масштабу. Особливу цінність для картографування ґрунтів мають фотоплани з нанесеними горизонталями. Крім того, фотоплани можуть бути дешифровані щодо ситуації та відображення ґрунтів. Дешифруванням аерофотознімків прийнято називати розпізнавання та визначення тих чи інших об'єктів за їхнім зображенням на знімках.

Список використаних джерел

1. Бруевич П.Н., Самошкин Е.М. Геодезия. М.: Недра, 1985. 343 с.

2. Земледух Р.М. Картографія з основами топографії. К.: Вища школа, 1993. 456 с.

3. Курс инженерной геодезии / Под ред. В.Е. Новака. М.: Недра, 1989. 429 с.

4. Єгоров О.І.., Іванова Л.І.. Основи фотограметрії. Навчальний посібник. К.: КНУБА,2002. 156 с.

5. Лобанов А.Н. Аэрофототопография. М.: Недра, 1971. 560 с.

6. Лобанов А.Н. Аналитическая фотограмметрия. М.: Недра, 1972. 224 с.

7. Лобанов А.Н., Журкин И.Г. Автоматизация фотограмметрических процессов. М.: Недра, 1980. 240 с.

8. Лобанов А.Н., Буров М.И., Краснопевцев Б.В. Фотограмметрия. М.: Недра, 1987. 309 с.

9. Могильний С.Г., Беликов И.Л. Фотограмметрия. Киев-Донецк: Вища школа, 1985. 278 с.

10. Попов А.А., Полетаев Ю.И. Аэрофотосьемочние работы. Справочник аэрофотосьемщика. М.: Транспорт, 1984. 200 с.

Размещено на Allbest.ru

...