Методика складання і використання великомасштабних ґрунтових карт господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Факультету агрохімії та ґрунтознавства

Курсова робота

Методика складання і використання великомасштабних ґрунтових карт господарства "Чугуївськa" Чугуївського району Харківської області

Виконала:

Калініченко Тетяна Сергіївна

Харків

2015



Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика природних умов і географічного розташування території господарства

2. Методика проведення ґрунтової зйомки

2.1 Підготовчий період

2.2 Польовий період

2.3 Камеральний період

3. Сучасні методи дослідження ґрунтів і картографування ґрунтового покриву

4. Характеристика матеріалів великомасштабного обстеження ґрунтів

4.1 План ґрунтів і номенклатурний список ґрунтів території господарства

4.2 Агровиробниче групування та характеристика картограми агровиробничого групування ґрунтів

4.3 Характеристика картограми охорони земель від ерозії і рекомендації щодо запобігання ерозійним процесам

4.4 Рекомендації по раціональному використанню ґрунтів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Головною метою картографування є дослідження просторової організації ґрунтового покриву, основи агровиробничої оцінки ґрунтів, розроблення відповідних заходів по підвищенню родючості, охороні від ерозійних процесів та найбільш раціонального використанню ґрунтів. Грунтова картография - один із розділів генетичного ґрунтознавства , який вивчає методи польової діагностики грунтів та складання на основі грунтових карт , планів , супутніх матеріалів. Все це визначає та обумовлює велике значення картографування ґрунтів , особливо крупномасштабного: використання земельних ділянок з різними ґрунтами, а також застосування прийомів підвищення продуктивності землі не можуть бути постійними, вони повинні базуватися на раціональному підході та екології довкілля. У зв'язку з цим слід провести детальний облік територіально розповсюджених різноякісних ґрунтів . При цьому важливо встановити не тільки особливості розповсюдження ґрунтів на тій чи дати території, але і провести облік напрямку грунтотворення, оцінку якості ґрун-ту, звідки випливає цілеспрямованість впливу на процеси формування ґрунтів, можливості раціонального використання земель.



1. Загальна характеристика природних умов і географічного розташування території господарства

Загальна характеристика території. Територія розташована в південно-східній частині Харківської області, та в північно-східній частині Чугуївського району. Загальна територія господарства займає 4652 га площі. Вона розбита на такі частини: рілля-2293 га ; сіножаття-195 га ; пасовища-849 га ; ліси-321 га ; чагарники-298 га ; болота-331 га ; інші землі які не придатні до сільськогосподарського користування-362 га.

Рослинний та тваринний світ. Територія господарства майже вся вкрита лісами та чагарниками переважно хвойно-широколистяними. Наприклад: липа , дуб , клен , горіх.

Залісненість західної території досягає 15%. На крайньому заході та на обмежених площах переважає сосна, граб, дуб, поширені полезахисні лісові смуги. У трав'янистому покриві , біля заплави річки поширена лучна рослинність, переважно злаки: тонконіг , костриця , мітлиця , пирій , а також бобові та різнотрав'я. Ліси збереглися лише в основному на несільськогосподарських територіях. Рослинний світ має велике значення для формування грунтового покриву. Ліси захищають грунт від водної та вітрової ерозій. На території господарства мешкають такі види тварин як жаби , гадюки , ящирки , кроти , білки , зайці , ховрахи у полях , черепахи , качки. . Основна частина зайнята сільськогосподарськими угіддями, насамперед орними землями з дуже високою природною родючістю ґрунтів. Тваринний світ лісостепової зони має перехідний мішаний характер, оскільки в ній трапляються представники лісів, степів і водно-болотного середовища. З-поміж земноводних і плазунів водяться: ропуха, деревна жаба, болотна черепаха, вуж, гадюка звичайна, ящірки. Серед лісових птахів -- дятли, голуби, зозуля, сови, шуліки чорний і рудий, великий горобійник, синиці, зяблик . З ссавців поширені: дика свиня, борсук, кажани, ховрахи, їжак, миші і полівки, заєць, козуля, лисиця.

Отже, цей фактор дуже впливає на процес грунтотворення. Рослини мають властивість змінювати мікрокліматичні умови, впливають на режим грунтів. Вони після відмирання поглинаються мікроорганізмами, після яких у грунті утворюється гумус і мінеральні речовини

Геологічна будова та грунтотворні породи. Переважна частина територій розташована на Дніпровсько-Донецькій западині, інша частина заходить на межі Донецького кряжу. Відроги Середньоруської височини пов'язані з Дніпровсько-Донецькою западиною і з Воронезьким кристалічним масивом, південно-західне заглиблення якого є нижніми північно-східними схилами Дніпровсько-Донецької западини.

Будова Дніпровсько-Донецької западини

Материнські породи (ґрунтоутворююча порода)-верхній шар гірської породи, на якому під дією хімічних і біологічних процесів та діяльності людини виникає ґрунт.

Класичними для зони лісостепу є такі породи, як : лесові породи , червоно-бурі глини , делювій. Лесові породи - це породи , які мають палеве або бурувато-палеве забарвлення, піщані , пористі , карбонатні, інколи підстилаються глинами. За хімічними властивостями сприятливі для розвитку рослин. Карбонати прявляються у вигляді псевдо -міцелію та прожилок. На таких породах можуть утворюватись чорноземи , сіроземи , сірі лісові грунти. Мають піщаний , важко- і легкосуглинковий гранулометричний склад. Інколи лесові породи з глибини 1,5-2,0 м. підстилаються пісками.

На схилах балок ґрунтотворними породами є глини. Глини мають червоно-буре забарвлення, щільні , структура призматично-стовпчаста , грансклад легко-глинистий ,не карбонатні. Вони мають гірші фізичні і фізико-хімічні властивості ніж лесові породи. На таких грунтах вирощують плодові дерева , на них розміщенні пасовища і сіножаття.

По днищу і на схилах материнською породою представлений делювій. Це продукт вивітрювання перенесений зі схилів у низини. Делювій буває : схиловий та яружний. Характерні ознаки делювію : нечітка шаруватість , добре виражена окатаність , неоднорідний за гранскладом , грунти на ньому добре гумусовані.

Отже, роль ґрунтотворних порід визначається в тому , що вони впливають на властивості та склад грунтів. [ 1 ]

Клімат. Територія господарства і його землекористування розташовані у центральному середньо зволоженому районі. На таких територіях достатньо тепла і вологи , щоб можна було виділити території під сільськогосподарське виробництво і вирощування культурних рослин.

Температура в різні пори року досить різноманітна. В зимовий період температура знижується до мах. -35 С , також відбуваються зміни в температурах з низьких до нуля. У весняний та літній періоди температура повітря підвищується до мах. +30. У роки з відносно більшою кількістю випадіння опадів вона може різко знижуватись.

На території господарства на вирівняних ділянках порив вітру швидкий, ніж у пониженнях ярів та балок. Клімат між відкритими місцями і територіями зайнятими лісами дещо відрізняється. В лісах кількість вологи що потрапила в грунт досить мала, ніж на відкритих територіях господарства. На відкритих вирівняних ділянках кількість вологи швидко випаровується, тому у роки з достатньою кількістю вологи збільшується якість та кількість врожаїв.

У межах Лісостепу простежуються деякі кліматичні відмінності з північного заходу на схід і південний схід. Так, пересічна річна температура повітря +6,7°С. Вегетаційний період триває 200-210 днів.

Із заходу на схід зменшується густота річкової сітки. Пересічний багаторічний річковий стік у межах лісостепової зони скорочується як у південному, так і в східному напрямах.

У більш зволожених західній і центральній частинах поширені опідзолені (часто оглеєні) ґрунти, опідзолені та рег-радовані чорноземи, у східних районах -- чорноземи типові на лесових породах. Опідзолені ґрунти трапляються на невеликих площах. Загалом рівень родючості ґрунтів найвищий у середній і східній частинах території.

На кліматичні особливості провінції істотно впливає її географічне положення в східній частині країни. Тут, порівняно з Дністровсько-Дніпровською провінцією, основні кліматичні показники дещо змінюються в бік контине-нтальності.

Видовженість провінції з півночі на південь створює певні територіальні відмінності клімату: на півночі він суворіший, близький до клімату прикордонних територій зони мішаних лісів, на півдні -- до клімату степової зони. Кількість опадів менша на півдні і сході терирорії. Насправді за рік випадає опадів на 33 мм більше. Це пояснюється виникненням так званого бар'єрного ефекту, коли більш вологі повітряні маси, що надходять із заходу, підіймаються по південно-західних відрогах Середньоруської височини, де, охолоджуючись, дають додаткову кількість опадів.

Отже, на території господарства в цілому клімат дуже сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур, але це залежить і від кількості вологи у грунті і від зберігання територій господарями господарства. Безпосередній вплив клімату на процес формування високо родючих грунтів полягає в забезпеченні грунту енергією( теплом) і вологою. [5]

Рельєф. Різноманітні рельєф цієї зони і процеси, що його формують. Великими орографічними одиницями є на заході східна і південно-східна частина Подільської височини. Придніпровська височина, а на сході -- відроги Середньоруської височини. На лівобережжі великий простір займають Придніпровська низовина з широкими терасами Дніпра. Височини приурочені до позитивних, низини -- до від'ємних тектонічних структур. Так Придніпровська височина приурочена до Українського щита. Придніпровська низовина знаходиться в межах Дніпровсько-Донецької тектонічної западини. Знижені західні відроги Середньоруської височини приурочені до схилу Воронезького масиву. З приуроченістю орографічних одиниць до певних тектонічних структур пов'язані різноманітність корінної основи лісостепових ландшафтів, значні коливання гіпсометричних рівнів, що зумовлює властиву європейському лісостепу вертикальну диференціацію ландшафтів.

Територія господарства знаходиться на південнио-східних схилах Середньо-Руської височини , на правому корінному березі річки Сіверський Донець. Більша частина територій-це вирівняні ділянки,на яких грунтові води розташовані глибоко, але є пониження де відбувається частіше болотний процес. На більш крутих схилах, де сонце освітлює грунт краще відбувається змив грунтів, такі ділянки використовуються під ліси та пасовища. На вирівняних вододілах плато і їх слабо змитих схилів знаходяться чорноземи типові глибокі. Територія господарства має балки. По днищу балок утворюються чорноземи намиті, які дуже родючі на гумус , та поживні речовини. Серед низовинних територій є лише велика Придніпровська низовина, яка займає більшу частину території. Вона характеризується рівнинним, слабо-похиленим у бік Дніпра, рельєфом.

Отже, як фактор грунтотворення рельєф території господарства дуже впливає на утворення грунтів в яких можна вирощувати сільськогосподарські культури. [ 1 ]

Час грунтотворення. Грунти території господарства утворлися приблизно 10-12 тисяч років тому.

Виробнича діяльність людини. Основними причинами зменшення площі продуктивних земель ерозія, вторинне засолення зрошуваних земель, затоплення і підтоплення навколо штучних водосховищ, знищення рослинності і ґрунтів при добуванні корисних копалин, відведення земель під будівництво різноманітних об'єктів, забруднення ґрунтів шкідливими речовинами, виснаження на гумусні речовини, надмірне ущільнення ґрунтів важкими машинами та ін. Вони свідчать про те, що існуючі тепер типи землекористування завдають значної шкоди ґрунтовому покриву і природі в цілому.

Прояву водної ерозії сприяють великі розміри полів, введення чистих парів, використання потужної сільськогосподарської техніки щоб зменшити прояв цього слід використовувати одне з головних місць у зменшенні водної і вітрової ерозії ґрунтів займають ґрунтозахисні прийоми обробітку ґрунту, які умовно поділяють на дві групи: загальні й спеціальні. До загальних належать оранка впоперек схилу,плоскорізний обробіток, чизелювання та інші, до спеціальних -- лункування,переривчасте борознування, утворення мікролиманів, обвалування, щілювання, кротування, грунтопоглиблення, глибоке смугове розміщення та ін. До доступних протиерозійних заходів належать оранка і сівба впоперек схилу. За зведеними даними, оранка впоперек схилу зменшувала стік талих вод усередньому на 8,5 мм. При сівбі впоперек схилу змив під культурами гоpoxy іпшениці зменшувався приблизно у 2 рази, під кукурудзою -- від 174 до 47 т/га.

У зв'язку з широким розвитком зрошування земель, все більшого значення набуває іригаційна ерозія ґрунтів. Причинами розвитку цього виду ерозії є недоліки проектування і експлуатації зрошувальних систем: відсутність зональних рекомендацій по запобіганню іригаційної ерозії, невиконання протиерозійних заходів, невідповідність рекомендованих режимів зрошення існуючим меліоративним умовам, невиконання планувальних робіт, введення земель без проектних обґрунтувань, порушення режимів зрошення і технології проведення поливів, відсутність необхідних гідротехнічних споруд на зрошувальній і скидній мережах. Важливим протиерозійним заходом при поливах дощуванням є застосування ерозійнобезпечних елементів техніки поливу. Так, зменшенню стокусприяє полив з перемінною інтенсивністю дощу: перші проходи агрегату виконують на найменшій робочій швидкості, при включеному ходозмішувачів наступні -- на збільшеній.

Отже, людина втрачає продуктивні землі в результаті нераціонального їх використання. [ 1 ]



2. Методика проведення ґрунтової зйомки

2.1 Підготовчий період

Головне завдання картографії полягає в тому щоб правильно використовувати земельні та грунтові ресурси,створення карт грунтів з максимальним відображенням всіх грунтів певної території . Основні цілі у проведені великомасштабного дослідження:

1) кореляцію між локальними факторами грунтоутворення і генетичними властивостями грунтів ;

2)вибирати оптимальні варіанти розташування в просторі" Точок випробування ";

3) описувати генетичні горизонти за морфологічними ознаками і визначати класифікаційну приналежність грунтів;

4) дотримуватися стандартні вимоги при відборі ґрунтових зразків

5) визначати назву грунтоутворювальної породи;

6) знаходити просторові межі грунтових різновидів івідображати їх на топографічній основі;

7) описувати природні фактори ґрунтоутворення;

8) мати уявлення про структуру грунтового покриву територіїкартографування;

9) проводити камеральну обробку польових матеріалів , вносити

необхідні корективи на підставі аналітичних даних;

10)складати рекомендації щодо раціонального використання та підвищення родючості ґрунтів.

Картографічний матеріал, який необхідний при картографуванні:

- геологічна карта України та пояснювальна записка до неї, а також зведені роботи по географічним районам України або інших держав.

- світовий, та інші агрокліматичні довідники (району).

- карти рослинності України.

- грунтову карту України.[ 2 ]

2.2 Польовий період

Насамперед необхідно провести рекогносцировку грунтів. Завданням рекогносцировки є складання загального уявлення про землекористування господарства. З'ясувати особливості сільськогосподарського використання земель. При цьому слід ознайомитися з елементами внутрішньої ситуації - розподілом угідь, їх межами та межами земель господарства і його частин. При рекогносцировці проводиться дослідження грунтів поширених на різних елементах рельєфу, визначаються ґрунтотворні породи , з'ясовується гідрологія території її ділянки , які піддані водній ерозії чи дефляції, а також ділянки,де пригнічується розвиток рослин. При рекогносцировці вивчаються основні форми рельєфу, будова яружно-балкової системи, наявність гідрографічної сітки, визачається рівень грунтових вод. Після вивчення картографічної основи і встановлення головних закономірностей розташування ґрунтів по елементах рельєфу необхідно скласти план робо-чих маршрутів для ґрунтового знімання. Робочі маршрути планують на наступні 1 - 2 дні ґрунтового знімання, вибираючи такий напрямок руху, при якому з мінімальними затратами часу вдається вивчити і закартографувати ґрунтовий покрив на якомога більшій території. Для цього можна користуватись декількома методами .

1. Метод паралельних маршрутів - дуже часто використовується початкуючими ґрунтознавцями. Уся територія розбивається повздовжніми й поперечними лініями на квадрати, прямокутники, причому кожний квадрат приблизно повинен мати площу, яку описує один розріз. Лінії маршрутів практично йдуть паралельно дорогам, просікам і т.п. При цьому ґрунтову зйомку звичайно починають з найбільш високих вододілів, щоб визначити головні ґрунти даної території.

2. У розкид - зазвичай панує в середовищі ґрунтознавців. При цьому ґрунтові розрізи закладаються не шляхом паралельних лінії, а в типових місцях. Різновидами цього методу є:

а) метод закладання ґрунтових профілів, дуже ефективний при розчленованих формах рельєфу (ІІ-ІІІ категорії місцевості). Ґрунтовий профіль закладається через усі найбільш типові елементи рельєфу даної території. Місця закладання розрізів треба повністю узгоджувати з рельєфом і рослинністю, кожен їх новий елемент описується якимось розкриттям;

б) метод "петель" використовується при III-IV категоріях, частому, густому й глибоко врізаному розчленуванні території, досвідченими ґрунтознавцями. Територію розчленовують на окремі ділянки - сектори (наприклад, ділянки між ярами) і кожну з них досліджують за окремим маршрутом у вигляді петлі;

в) метод "ключів" - використовується дуже обмежено, коли потрібна загальна характеристика ґрунтового покриву, яку можна дати за аналогією. Ґрунтова зйомка виконується на ключових ділянках і за характеристикою цієї ділянки дається аналогічна характеристика подібних територій.)

Рекогносцировка проводиться в присутності агронома господарства і її тривалість залежить від площі території, складності місцевості та ґрунтового покриву. Кваліфікаційне проведення рекогносцировки займає 20% часу, відведеного на картографування всієї території.

Розрізи закладають за певними правилами. Розміщувати розріз необхідно так, щоб його передня стінка до кінця опису була максимально освітлена. Вибираючи площі для закладання розрізу, слід враховувати перш за все рельєф, стан рослинного покриву, його ботанічні особливості. При проведенні ґрунтового обстеження розрізи закладають на ділянках, найбільш типових для даної місцевості, з урахуванням масштабу знімання. Не можна закладати розрізи біля самої межі площі, яка відрізняється особливостями рослинного покриву, поверхні ґрунту, його забарвлення. Ґрунтові розрізи не можна розміщувати близько біля доріг ( ближче 10м від ґрунтової дороги і 50м від шосе ), на узбіччі каналів, на ділянках де відбувається будівельні роботи .Глибина розрізів залежить від глибини ґрунту та мети його дослідження. Крім глибоких розрізів, копають і так звані прикопки глибиною до 70 см, щоб полегшити встановлення меж ареалів ґрунтів, особливо у випадку поступової зміни форм рельєфу, яка в значній мірі обумовлює процеси ґрунтотворення. В залежності від глибини ґрунтові розрізи поділяють на повні, контрольні та прикопки. Повні розрізи закладаються при рекогносцировці місцевості, а також при картографуванні на площах, призначених для зрошення, осушення, садіння. Крім того , глибокі розрізи закладаються при картографуванні площ, складених пісками.

Розміри ґрунтових розрізів залежать від їх глибини: чим глибше розріз, тим довшим він повинен бути. При цьому розріз ніколи не може бути меншим за довжину ручки лопати.

Кожний розріз слід якомога точніше позначити на плановій основі, тобто прив'язати його. Для прив'язки точки знаходження розрізу застосовується азимут відносно лінійних рубіжних орієнтирів. Коли місцевість заважає прив'язці розрізів звичайними методами, то може бути використаний менш точний метод зворотних засічок. Для прив'язки таким методом необхідно , щоб на плановому матеріалі та в натурі 2-3 орієнтири. План орієнтують за компасом , а потім кладуть лінійку на орієнтир на плані і переміщують біля орієнтиру так , щоб лінія візування пройшла через орієнтири на плані та на місцевості. Місце перетину ліній на плані означатиме точку знаходження розрізу.

Відбір зразків. Після опису розрізу й діагностики ґрунту відбирають зразки. На стінці відмічають глибини, із яких вони будуть відбиратись і записують їх у журнал. Відбирають зразки з середини генетичного горизонту, знизу вверх. Якщо потужність горизонту менша 10 см, то зразки ґрунту відбираються майже на всю його товщу. При великій потужності горизонту (більше 50 см) рекомендують узяти з нього декілька зразків. Інколи, для спеціальних досліджень, практикується пошаровий відбір, через кожні 10 см. Краще зразки відбирати саперною лопаткою або широким кухонним ножем. За вагою зразки відбираються від 0,5 кг у породі до 1 кг в гумусовому горизонті. Для дослідження структурно-агрегатного складу маса зразка має біти не менше 2 кг. Відбирають зразки в мішечки, одну етикетку поміщають у мішечок, іншу - прив'язують ззовні. Упаковані зразки вкладають у ящики для транспортування. Кількість зразків приблизно можна визначити за такою схемою: вони відбираються з усіх розрізів і 1/10 частини напіврозрізів. При першій же можливості зразки повинні бути просушені.[ 2 ]

2.3 Камеральний період

Для уточнення класифікаційних найменувань грунтів, їх агровиробничої характеристики і оцінки аналізують грунтові зразки, взяті по генетичним горизонтам . На основі аналізів , які визначаються цілями і завданнями грунтових досліджень та приналежністю досліджуваної території до грунтових зон і провінцій, коригують польові грунтові матеріали - робочі польові карти з нанесеною сіткою розрізів усіх категорій і польових щоденників та складають оригінал остаточної грунтової карти та ряд агрономічних картограм.

У підготовчий період складається попередній номенклатурний (систематичний) список ґрунтів. Це перелік усіх типів, підтипів, родів і видів ґрунтів, які можуть зустрітись на досліджуваній території. Список складається на основі вивчення літератури про ґрунтовий покрив за таким принципом: спочатку - автоморфні ґрунти, потім - гідроморфні. Автоморфні розміщуються за географічним принципом - північні, а потім південні ґрунти, наприклад світло-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі лісові, чорноземи опідзолені, чорноземи вилугувані, чорноземи типові.

Стосовно до конкретної топографічної основи цей список уточнюється з урахуванням впливу рельєфу, гідрографічної мережі, заболоченості. Наприклад, при розчленованому рельєфі в список треба внести слабо-, середньо-, сильнозмиті ґрунти; при наявності рік - алювіальні, лугові; боліт - болотні тощо.

Для практичного використання доцільніше складати робочий список з діагностичними ознаками, у якому для ґрунтів дані точні класифікаційні параметри. У списку подається повна назва ґрунтів: тип, підтип, рід, вид, а різновид і розряд визначаються в полі.

Остаточна ґрунтова карта повинна містити ситуацію картографічної основи, ґрунтові контури зі значками і індексами всередині них, що відображають різноманітність ґрунтового покриву, механічний склад ґрунтів, ґрунтотворні породи, комплекси та інше, а також позарамкове оформлення.

Позарамкове оформлення прийнято виконувати за наступними правилами:

- найменування карти, господарства, району, області пишуть, як правило, у верху листа по центру або з лівого сторони;

- чисельний масштаб карти (і масштаб ґрунтової зйомки) підписують внизу по середині аркуша;

- легенду ґрунтової карти (всі умовні позначення) бажано розташовувати в одному з нижніх кутів листа ґрунтової карти.

Вимоги до ґрунтового плану:

-ґрунтовий план повинен бути наочним;

-повинен легко читатися та сприйматися користувачем;

-легенда повинна включати індексування ґрунтів, їх колір, гранулометричний склад, ґрунтотворні породи, площу ґрунтових ареалівкожен ареал має колір відповідно до шкали у легенді, де ґрунти розташовані в послідовності як вони змінюють один одного з півночі на південь. [ 2 ]



3. Сучасні методи дослідження ґрунтів і картографування ґрунтового покриву

Серед сучасних методів дослідження ґрунтів одним з передових є космічне картографування. Особливо широке застосування космічні знімки знайшли вкартографії. Це пояснюється тим, що космічний фотознімок точно і досить детально відображає поверхню Землі, що полегшує роботу картографів, тепер вони можуть легко перенести зображення зі знімка на картографічну основу.

Дешифрування космічних знімків, так само, як і аерофотознімків, засноване на пізнавальних (дешифрованих) ознаках. Основними є форма об'єктів, їх розміри і тон. Річки, озера та інші водойми зображуються на знімках темними тонами з чітким виділенням берегових ліній. Для лісової рослинності характерні менш темні тони. Детальність гірського рельєфу добре виділяється різноконтрастними тонами, які відображаються на знімку як результаті різної освітленості протилежних схилів. Населені пункти і дороги також можна виділити по своїх дешифрованим ознакам, але тільки під великим збільшенням. На друкарських відтисках цього зробити не можна.

Використання космічних знімків в картографічних цілях починають з визначення їх масштабу і прив'язки до відповідної карти. Цю роботу зазвичай виконують з картою дрібнішого масштабу, ніж масштаб знімка, оскільки на неї доводиться наносити межі не одного, а ряду знімків.

Звіряючи знімок з картою, є можливість дізнатися, що і як зображено на знімку, як це показано на карті і які додаткові відомості про місцевість дає фотозображення земної поверхні з космосу. В тому випадку, якщо карта того ж масштабу, що і фотознімок, все одно по знімку можна отримати обширнішу і головне - оновлену інформацію про місцевість в порівнянні з картою.

Складання карт за допомогою космічних знімків виконують так само як і за допомогою аерофотознімків. Залежно від точності і призначення карт застосовують різні методи їх складання з використанням відповідних фотограмметричних приладів. Найлегше виготовити карту в масштабі, що співпадає з масштабом знімку. Саме такі карти і поміщають зазвичай поряд із знімками в альбомах і книгах. Для їх складання досить скопіювати на кальку із знімка зображення місцевих предметів, а потім з кальки перенести їх на папір. географічний картографування агровиробничий номенклатурний

Такі картографічні креслення називають картосхемами. Вони відображають тільки контури місцевості (без рельєфу), мають довільний масштаб і не прив'язані до картографічної сітки.

У картографії космічні знімки використовують перш за все для створення дрібномасштабних карт. Переваги космічного фотографування в цих цілях полягає втому, що масштаб знімків схожі з масштабом створюваних карт і це виключає ряд досить трудомістких процесів складання. Крім того, космічні знімки повинні пройти первинну генералізацію. Це проводиться через те, що фотографування виконується в дрібному масштабі.

В даний час по космічних знімках створені різноманітні тематичні карти. У ряді випадків характеристики деяких явищ можна визначити тільки по космічних знімках, а отримати їх іншими методами неможливо. За результатами космічного фотографування оновлено і деталізовано багато тематичних карт, створені нові типи геологічних ландшафтних і інших карт. При складанні тематичних карт особливо корисними є знімки, отримані в різних зонах спектру, оскільки вони містять повну, різносторонню інформацію.

Космічні знімки знайшли широке застосування при виготовленні проміжних картографічних документів - фотокарт. Їх складають так само, як і фотоплани, шляхом мозаїчного склеювання окремих знімків на загальній основі. Фотокарти можуть бути двох видів: на одних показано тільки фотографічне зображення, а інші доповнені окремими елементами звичайних карт. Фотокарти, як і окремі знімки, служать цінними джерелами вивчення земної поверхні. Разом з тим вони є додатковим матеріалом до звичайної карти і повною мірою замінити її не можуть.

Необхідною умовою для початку проведення робіт з коригування ґрунтово-картографічних матеріалів є наявність якісних космічних знімків, як мінімум в трьох діапазонах сканування: зеленому (0,50-0,59 мкм), червоному (0,61-0,68 мкм) і ближньому інфрачервоному (0,79-0,89 мкм).

Рекомендаціями передбачено використання зображень, які отримано при багатоспектральному скануванні земної поверхні, що забезпечує вірне розпізнавання складу і контурів структур ґрунтового покриву.

У зв'язку з тим, що в ході коригування передбачено застосування геоінформаційних систем (ГІС), пріоритет треба віддавати використанню космічних знімків високої роздільної здатності, які отримано з космічних апаратів (КА) детального спостереження, наприклад SРОТ, Landsat., ТЕRRA, Ресурс. Сканери цих космічних апаратів проводять зйомку в оптичному діапазоні, реалізуючи принцип щілинної зйомки, і забезпечують одержання зображень з високими вимірювальними й зображувальними властивостями, а середній рівень детальності отриманих зображень складає 10-30 м, при цьому смуга захоплення становить 70-183 км. Крім того, орбіта цих космічних апаратів обрана таким чином, щоб забезпечувати можливість повторних спостережень ділянок земної поверхні при аналогічних умовах освітленості, що дозволяє одержувати дублюючу геовідеоінформацію для підвищення якості і точності процедури коригування та всебічного вивчення ґрунтового покриву в динаміці.

Оптимальний сезон зйомки ґрунтової поверхні обмежується розвитком рослинності, інтегроване зображення якої ускладнює пряму дистанційну індикацію оптичних властивостей ґрунту. Тому терміни весняної зйомки залежать від регіональних особливостей прояву наступних природних процесів: сніготанення і весняного просихання ґрунту, масової вегетації рослинності. Для України, що характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння, процес масової вегетації рослинності пов'язаний, насамперед, з розвитком посівів сільськогосподарських культур. Так, для лісостепової зони території України цей період триває з другої декади квітня по другу декаду травня. Восени умови для дистанційної індикації оптичних властивостей ґрунту є оптимальними.[ 3 ]



4. Характеристика матеріалів великомасштабного обстеження ґрунтів

4.1 План ґрунтів і номенклатурний список ґрунтів території господарства

Для складання ґрунтового плану використовують план в середині господарського землекористування з топоосновою, аерофотопланн, космічні зйомки . Розроблені ґрунтові плани з різним ступенем детальності відображають характер ґрунтового покриву. Первинною номенклатурною одиницею списку є грунтовий вид.

В основу визначення поняття виду покладено генетично-виробничі показники, тобто види грунту виділяються насамперед за їх походженням (при цьому враховуються також ті зміни, яких грунт зазнав уже в ході господарського його використовування),а також за "допоміжними" ознаками, які певною мірою позначаються на продуктивності грунтів.

Особливу увагу приділено грунтам, що потребують захисту

від можливих несприятливих впливів: від руйнування через ерозію.

Номенклатурний список грунтів :

1) Темно-сірий опідзолений.1-L

2) Чорнозем опідзолений. 2-L

3) Чорнозем слабореградований. 6-L

4) Чорнозем типовий. 8-L

5) Чорнозем глибоко-слабосолонцюватий. 18-q

6) Лучно-болотний глибоко-слабосолонцюватий. 30-d

7) Лучно-болотний поверхнево солонцюватий. 32-d

8) Болотний глибоко-солонцюватий солончаковий. 37-d

9) Чорнозем глибокозакипаючий. 9-L

10) Чорнозем глибокозакипаючийслабозмитий. 11-L

11) Чорнозем слабореградований слабозмитий.7-L

12) Чорнозем типовий слабозмитий. 10-L

13) Чорнозем опідзолений середньозмитий. 3-L

14) Чорнозем опідзолений середньозмитий слабореградований. 4-L

15) Чорнозем середньозмитий. 14-L

16) Чорнозем опідзолений сильнозмитий. 5-L

17) Чорнозем сильнозмитий. 15-L

18) Делювій слабогумусований. 40-d

19) Виходи лесових порід.41-L

Умовні позначення : 41 - шифр грунтових відділів ; - важкі суглинки;

L - леси ; d - делювій; q - глина ; ? - повно профільний розріз ; - напівями;

Д - прикопка ; 1 ? LІ_А - картограма еродованих і дефльованих земель ;

1 ? LІ - картограма рекомендацій по раціональному використанню земель.

Ілюмінування зон прийнято виконувати такими кольорами:

· 0-1 - світло-жовтим;

· 1-2 - жовтим;

· 2-3 - жовтогарячим;

· 3-5- помаранчевим;

· 5-7- світло-коричневим;

· 7-10- коричневим;

· 10-13- темно-коричневим.

Ілюмінування грунтів :

1) Опідзолені та оглеєні грунти - рожевим, 40.

2) Чорноземи типові на лесах і лесовидних породах - темно-сірим, 43.

3) Дернові і лучні глибоко_солонцюваті , солончакові , солончакуваті - зе-леним, 95.

4) Чорноземи змиті на лесовидних породах - світло_сірим, 49.

5) Лучні глибоко-солонцюваті засолені хлоридо-сульфатами - світло-зеленим, 100 .

6) Болотні - блакитним, 103.

7) Болотносолонцюваті солончакові - сіро-зеленим, 113.

8) Чорноземи змиті на лесовидних породах - коричневим, 53.

9) Опідзолені грунти на нелесовихпородах - помаранчево-рожевим, 19.

4.2 Агровиробниче групування та характеристика картограми агровиробничого групування ґрунтів

I Слабоопідзолені суглинкові грунти на лесових породах.

1) Темно-сірий опідзолений.1-L.Загальний вміст гумусу у He-55,60%;Hl-56,40%; I-55,30%; Pi-56,40%; Pk-57,80%.Вміст азоту у He-0,14%;Hl-0,14%; I-0,06%;Pi-0,05%;Pk-0,03%. Має чітко виявлений диференційований

профіль підзолистого типу,але, як і в сірого грунту, без елювіального

безгумусного горизонту (Е)і з виразними реліктовими ознаками

попередньої чорноземної фази його творення, що проявляється у досить

добрій гумусованості (вміст гумусу до 3--5°/о) з глибоким гумусовим забарвленням(до 50--60 см) і наявністю степових реліктів -- "кротовин". Відзначається більшою насиченістю увібраним кальцієм і незначною

кислотністю. Горизонти: Н е-- гумусовий, але виразно елювійований, безкарбонатний, рихлий, слабоструктурний (грубогрудкуватий, брилуватий в орному шарі, і порушено-зернистий -- у підорному), слабопластинчастий,

збагачений на борошнисту крем'янку. НІ--гумусована верхня половина

або верхні дві третини ілювіального горизонту -- щільна, червонувато-

бура, різко горіхувата за структурою. І--безгумусна нижня половина

(або нижня третина) ілювіального горизонту: щільна, червонобура,

з натіками R₂ О₃, призматичної структури Р і--некарбонатна материнська

порода з натіками колоїдних К₂ O₃; різкою рисою виділяєть ся від материнської породи; Рк --звичайний карбонатний суглинковий лес. Темно - сірі опідзолені ґрунти характеризуються поганими фізичними і агрономічними властивостями. Вони дуже щільні, погано повітре - і водопроникні, запливають, утворюють щільну кірку, дуже слабо гумусовані і низько забезпечені рухомими формами поживних речовин.

2) Чорнозем опідзолений. 2-L.Загальний вміст гумусу у He₀-5,19% ;

He-3,33%;Hpi-1.67% ;Phl-0,96% ;P(h)i-0,93% ;Pk-0,90% .Має стільки обмінного калію у He₀-16,4%;He-16,9%;Hpi-20,2%;Phl-22,1%;P(h)i-17,8%;Pk-не визначений. Для цього грунту характерна наявність

численних ознак чорноземної фази грунтотворення при наявності

ряду ознак опідзоленості: а) грунт добре гумусний і до того

ж на велику глибину: гумусове забарвлення поширюється не тільки на

весь верхній, власне гумусовий горизонт Не, але й майже на

весь перехідний гумусований та ілювіальний горизонти (Нрі);

б) грунт досить добре насичений кальцієм і тому має слабокислу реакцію

грунтового розчину і добру зернисту структуру;

в) опідзоленість профілю виявляється у його безкарбонатності аж до

материнської породи, а також у явній, але не інтенсивній ілювійова-

ності перехідного горизонту. Горизонти: Не -- гумусовий, добре

гумусований, слабоелювійований, не карбонатний, в орному шарі слабо-

структурний (грубогрудкуватий), у підорному -- неміцнозернистий, наявна

слаба борошниста крем'янкова присипка. Нрі -- верхня, досить добре гуму-

сована, слабо ілювійована частина перехідного горизонту, дещо плитчаста,

грубозерниста, горіхоподібна, безкарбонатна;

НРІ (або ікр) --нижня (меншої грубини) частина горизонту, дуже

слабогумусована, але виразно ілювійована, щільна, призматичної структури; різкою лінією відділяється від горизонту Рк\ . Рк -- материнська порода -- звичайно карбонатний суглинковий лес.

3) Чорнозем слабореградований. 6-L.Загальний вміст гумусу уHe₀-3,53% ; He-2,86% ; Phl/k-2,02% ; Phik-1,47%; P(hi)k-0,95% ; Pk-0,69%. Вміст азоту у He₀-0,21%; He-0,21%; Phl/k-0,12%; Phik-0,12%; P(hi)k-0,11%; Pk-0,10%. Відрізняється від опідзоленого чорнозему карбонатністю перехідного

-- ілювіального горизонту. Профіль резчленований на такі горизонти:

Не (гумусовий елювіальний), Нрі чи навіть Нрік -- у сильно ре-

градованого (ілювіальний слабо гумусований, карбонати у вигляді плісняви)

і Рк -- материнська порода, звичайно карбонатний.

4) Чорнозем слабореградований слабозмитий.7-L.Загальний вміст гумусу у He₀-3,53% ; He-2,86% ; Phl/k-2,02% ; Phik-1,47%; P(hi)k-0,95% ; Pk-0,69%. Вміст азоту у He₀-0,21%; He-0,21%; Phl/k-0,12%; Phik-0,12%; P(hi)k-0,11%; Pk-0,10%. Змито не більше верхньої половини гумусового елювіального горизонту(Не); на поверхню виходить нижня частина горизонту Не.

II Середньозмиті опідзолені грунти на лесових породах.

1) Чорнозем опідзолений середньозмитий. 3-L.Загальний вміст гумусу у He₀-5,19% ;He-3,33%;Hpi-1.67% ;Phl-0,96% ;P(h)i-0,93% ;Pk-0,90% . Має стільки обмінного калію у He₀-16,4%; He-16,9%; Hpi-20,2%; Phl-22,1%; P(h)i-17,8%; Pk- не визначений. Змитий увесь, або майже увесь гумусовий

елювіальний горизонт (Не); на поверхню виходить верхня частина

гумусованого перехідного (ілювіального) горизонту (Нрі).

III Чорнозем опідзолений середньозмитий слабореградований. 4-L.

1) Чорноземи опідзолені середньо - і особливо сильнозмиті малородючі. Вони слабогумусовані, низько забезпечені поживними речовинами.

IV Сильнозмиті опідзолені грунти на лесових породах.

1) Чорнозем опідзолений сильнозмитий. 5-L.Загальний вміст гумусу у He₀-5,19% ;He-3,33%;Hpi-1.67% ;Phl-0,96% ;P(h)i-0,93% ;Pk-0,90% . Має стільки обмінного калію у He₀-16,4%; He-16,9%; Hpi-20,2%; Phl-22,1%; P(h)i-17,8%; Pk-не визначений. Змиті: гумусовий елювіальний (Не), верхня половина перехідного гумусованого ілювійованого горизонту (Нрі); на поверхню виходить нижня (слабо гумусована) половина перехідного ілювіального горизонту (ІрК). Чорноземи опідзолені середньо - і особливо сильнозмиті малородючі. Вони слабогумусовані, низько забезпечені поживними речовинами. На ділянках, де сильнозмиті опідзолені чорноземи знаходяться в поєднанні з виходами порід, необхідно провести додаткові лісомеліоративні та гідротехнічні заходи.

I. Чорноземи типові глибокозакипаючі на лесових породах:

1) Чорнозем типовий. 8-L.Грунт має профіль глибиною до

80 см (звичайно 50--70 см)-, він мало гумусний (гумусу 2,5--3,5%),

насичений кальцієм, ознак порушеності колоїдної частини та її переміщення

немає. Немає й агрономічно цінної зернистої структури, грунт

слабоструктурний внаслідок дуже пилуватого механічного складу (кількість

крупнопилуватих часток більше 50%). Профіль розчленований на такі

горизонти: Нк -- гумусний порохувато-грудкуватий, у нижній частині

карбонатний; Нрк -- перехідний, менш гумусований (кількість гумусу

донизу поступово зменшується), неясногрудкуватий, плямистий, дуже

переритий кротовинами, карбонатний;Рк -- материнська порода --

легкосуглинкуватий пилуватий лес.

2) Чорнозем глибокозакипаючий. 9-L.Грунт має профіль глибиною до

80 см (звичайно 50--70 см)-, він мало гумусний (гумусу 2,5--3,5%),

насичений кальцієм, ознак порушеності колоїдної частини та її переміщення

немає. Немає й агрономічно цінної зернистої структури, грунт

слабоструктурний внаслідок дуже пилуватого механічного складу (кількість

крупнопилуватих часток більше 50%) .Профіль розчленований на такі

горизонти: Нк -- гумусний порохувато-грудкуватий, у нижній частині

карбонатний; Нрк -- перехідний, менш гумусований (кількість гумусу

донизу поступово зменшується), неясногрудкуватий, плямистий, дуже

переритий кротовинами, карбонатний;Рк -- материнська порода --

легкосуглинкуватий пилуватий лес. Глибоке заляганням карбонатів кальцію,

які з'являються у нижній частині перехідного горизонту, або ж у

верхній частині материнської породи. Руйнування й перерозподілу колоїдів

по профілю не спостерігається.

3)Чорнозем типовий слабозмитий. 10-L.Загальний вміст гумусу у

4) Чорнозем глибокозакипаючий слабозмитий. 11-L.Змита лише верхня половина гумусового горизонту (Нк); на поверхню виходить нижня половина цього горизонту.

II. Чорноземи на щилинних глинах:

1) Чорнозем глибоко-слабосолонцюватий. 18-q. Профіль явно, але слабо розчленований за солонцевим типом. Добре виявлені ознаки сольової і колоїдної елювійованості (руйнування і вилуження): 1) розчинні солі (сульфати, хлориди, а також і карбонати кальцію) вилуговані поза межі власне грунтового профілю до материнської породи, звичайно карбонатної і засоленої, 2) зруйновані і частково винесені з верхнього горизонту (Не) колоїди, що зовні позначається в явній порушеності структури (порушено-зерниста), в горизонтальній подільності, слабій брилуватості і в наявності борошнистої крем'янки. Виразніше виявлена все ж ілювійованість, що позначається у явній ущільненості, підвищеній зв'язності та горіхувато-призмовидній структурі нижньої частини перехідного горизонту (НРі) ; у верхній частині Нр(і) ці ознаки виявлені слабо. Таким чином, профіль має таку будову: Не -- гумусовий елювійований горизонт; Нр(і) -- верхня, слабо ілювійована частина перехідного горизонту; НРі -- нижня, явно ілювійована частина цього горизонту і P(gl )кs -- материнська засолена, карбонатна, іноді слабо оглеєна порода, звичайно лесовидний суглинок. Залягає переважно на високих рівнях лесових надзаплавинних терас, значно рідше на вододілах (причина його утворення тут -- засоленість материнської породи, рідше мінералізовані підгрунтові води).

III. Середньо- та сильнозмитігрунти на лесових породах:

1) Чорнозем середньозмитий. 14-L. Середньозмиті різновидності даного ґрунту мають низький вміст гумусу, низьку забезпеченість поживними речовинами, слабкою структурністю верхніх горизонтів,можуть запливати і утворювати кірку, несприятливим водними режимом. Несприятливий водний режим пояснюється розміщенням даних ґрунтів на вологих ложбинистих і покатих схилах і значною втратою опадів у вигляді дощу на поверхневий стік.

2) Чорнозем сильнозмитий. 15-L. Середньо - і сильнозмиті ґрунти слід відвести в ґрунтозахисну сівозміну, а дрібні роз'єднані ділянки - під багаторічні трави без виводу їх із складу орних земель. Для отримання високих врожаїв необхідно внесення гною і мінеральних добрив, на схилових ділянках застосовують протиерозійну техніку. На нерозораних ділянках зайнятих малопродуктивними природними угіддями необхідно провести заходи по покращенні травостою.

IV. Заболочені і болотні слабо- і поверхнево солонцюваті на делювіальних відкладах:

1) Лучно-болотний глибоко-слабосолонцюватий. 30-d.Загальний вміст гумусу у Hiks/gl-7,70% HPiglks-1,34 %;PGlks-1,07 %.

2) Лучно-болотний поверхнево солонцюватий. 32-d.Загальний вміст гумусу у Hiks/gl-7,70% HPiglks-1,34 %;PGlks-1,07 %. Неглибоке (0,4 - 0.7 м) залягання мінералізованих ґрунтових вод зумовлено солонцюватістю, засолення описуваних ґрунтів і їх оглеєння з 35 - 40 см.

3) Болотний глибоко-солонцюватий солончаковий. 37-d.Загальний вміст гумусу у немає. Поряд із звичайними ознаками болотного грунту, цьому грунтові властиві явно, хоч і слабо виражені ознаки солонцюватості і содова солончаковість. Солонцюватість, у зв'язку з постійним майже підпором глибоко залягаючими підгрунтовими водами, звичайно глибока, тобто максимально осолонцьований (пептизований) нижній горизонт, донизу солонцюватість посилюється. Крім того, грунт аж до поверхні засолений содою. У солонцюватого виду явно солонцюватий лише нижній горизонт, що має всі властивості "з ілювійованої" грунтової маси: він злитий, безструктурний, в'язкий і пластичний у вологому стані, твердий і брилуватий у сухому. Горизонти: Нlglkcs, Hpglкcs , PglK.CS.

V. Грунтотворні породи:

Делювій слабогумусований. 40-d.Загальний вміст гумусу у

Виходи лесових порід. 41-L.До цієї групи належать відслонені ерозією, не зачеплені або слабо зачеплені грунтотворенням виходи рихлих грунтотвірних

порід, більш чи менш свіжі наноси, виходи щільних скельних порід і рихлі продукти їх звітрювання. [ 5 ]

4.3 Характеристика картограми охорони земель від ерозії і рекомендації щодо запобігання ерозійним процесам

Ця картограма містить рекомендації щодо правильного використання ґрунтів земельних угідь.

А. Землі, що інтенсивно використовуються в землеробстві і знаходяться в сівозмінах на розораних масивах.

II. Неередовані автоморфні ґрунти, які не піддаються ерозії, але можуть дефлюватися.

1?L. Темно-сірий опідзолений.

2?L. Чорнозем опідзолений.

6?L. Чорнозем слабореградований.

8?L. Чорнозем типовий.

9?L. Чорнозем глибокозакипаючий.

18=q. Чорнозем глибоко-слабосолонцюватий.

Ці ґрунти розміщені на широких вододілах, плато і стародавніх терас, а також слабо пологих схилах вододілів (крутизною до 1^о). На даних територіях запроваджують зернопросапні сівозміни з максимальним насиченням просапних культур. У таких умовах рельєфу і використання поверхневий стік не руйнує ґрунтовий покрив, тому може проходити дефляція, тому необхідно передбачити заходи для її зниження.

У боротьбі з дефляцією ефективні агротехнічні заходи, які спрямовані на збільшення і збереження вологи в ґрунті і забезпечення захисту ґрунтового покриву рослинами від його здування. Ефективним способом який дозволяє залишити стерню на поверхні поля є плоскорізна оранка. Вона дозволяє збільшити запаси вологи у грунті. Також ефективним являється мінімалізація обробітку ґрунту, та її проведення в той період коли ґрунт набув фізичної стиглості.

Спеціальним прийомом в боротьбі з дією вітру є смугове землеробство, яке базується на розміщенні посівів смугами. Важливе значення мають стислі строки посіву, сходів та швидкості розвитку культури, що забезпечує захист ґрунтів від дефляції. На вигонах і пасовищах необхідно регулювати випас худоби, щоб не допустити руйнування ґрунту.

ІІІ.Слабозмиті ґрунти, які залягають на односкатних схилах простої форми, а також на похилих прибалкових схилах крутизною 1 - 3.

7?L. Чорнозем слабореградований слабозмитий.

10?L. Чорнозем типовий слабозмитий.

11?L. Чорнозем глибокозакипаючий слабозмитий.

На цих територіях впроваджують зернопросапні сівозміни з обмеженням просапних культур. Ґрунти потребують застосування простих агротехнічних протиерозійних заходів з урахуванням контурно - меліоративної організації території. В її основі лежить правильна організація території з системою сівозмін, які в конкретних умовах забезпечують найбільш раціональне використання ґрунтів. Важливим в боротьбі з ерозією є правильний обробіток ґрунту від якого залежить і врожай. На схилових землях необхідно проводити мінімальний обробіток ґрунту, зменшуючи кількість проходу агрегатів і глибину його розпушення. Такий обробіток зменшує змивання і збільшує кількість вологи в ґрунті.

Щоб запобігти водній ерозії на розорюваних ділянках, застосовують смугове освоєння. У перший рік розорані смуги чергують з нерозораними, які освоюють через 1- 2 роки після освоєння розораних смуг. Снігозатримання є одним з основних заходів загальної системи вирощування культур на слабозмитих ґрунтах. Воно не тільки забезпечує додаткове нагромадження вологи, а й зменшує промерзання ґрунту, що збільшує його водопроникність.

ІV. Середньозмиті ґрунти на односкатних схилах крутизною 3-5, де подекуди є лощини та промоїни.

3?L. Чорнозем опідзолений середньозмитий слабореградований.

4?L. Чорнозем опідзолений середньозмитий.

14?L. Чорнозем середньозмитий.

Ґрунти характеризуються значним зниженням родючості внаслідок зменшення глибини профілю, а також вмісту гумусу, елементів живлення та погіршення структури ґрунту і водно-повітряного режиму ґрунту. На цих ґрунтах розміщюють ґрунтозахисні сівозміни з виключенням просапних культур. Ґрунти потребують запровадження агротехнічних засобів боротьби з ерозією ґрунтів. Для підвищення родючості середньозмитих ґрунтів необхідно боротися з подальшим змивом. З цією метою оранку, сівбу і останній обробіток треба проводити в поперек схилу. Ефективними заходами є кліткування і щілювання, раціональна організація земельної території, застосування плоскорізного обробітку ґрунту, створення штучного нанорельєфу у вигляді валків борозен, лунок. Всі ці заходи слід поєднувати з внесенням азотних добрив.

Б. Землі , обмежено придатні до обробітку

V. Грунти , які не піддаються водній ерозії та дефляції, але потребують осушення.

30=d. Лучно-болотний глибоко-слабосолонцюватий.

32=d. Лучно-болотний поверхнево солонцюватий.

37=d. Болотний глибоко-солонцюватий солончаковий.

Для гідроморфних ґрунтів головним є їх осушення - пониження рівня ґрунтових вод. На таких ґрунтах застосовують поетапну систему меліорації. На першому етапі необхідно дослідити ефективність агромеліорації, яка направлена на регулювання водно-повітряного режиму ґрунту. На наступному етапі названі заходи необхідно сполучати з хімічними і структурними меліораціями, а також застосування органічних добрив. Якщо дані заходи не дають значного результату, то доцільно застосувати систематичний матеріальний дренаж.

В. Землі, непридатні для обробітку

VII. Сильнозмиті ґрунти та виходи порід, які залягають на схилах складної форми більше 12° з великою кількістю промоїн.

5?L. Чорнозем опідзолений сильнозмитий.

15?L. Чорнозем сильнозмитий.

40d. Делювій слабогумусований.

41L .Виходи лесових порід.

Ці землі залягають у межах яружно - балкової системи. Ґрунти доцільно залужити багаторічними травами з внесенням добрив і використовувати як сіножаті, або пасовища з випасом худоби, а сильно розчленовані території ярами та промоїнами підлягають висадку лісу. [ 6 ]

4.4 Рекомендації по раціональному використанню ґрунтів

Виділення груп сприяє найбільш продуктивному використанню земель, і забезпечує обґрунтування правильного розміщення угідь, у чому допомагає картограма рекомендацій для раціонального використання земель. При складанні такої картограми ураховується зміст інших картограм.

...