Геологічна будова нафтового родовища Пнів та характеристика колекторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Геологічний факультет

Кафедра геології родовищ корисних копалин

Кваліфікаційна робота спеціаліста

На тему : "Геологічна будова нафтового родовища Пнів та характеристика колекторів"

Студентка: Крочак Марія

Науковий керівник: доцент В.В. Шунько

Київ

2014



Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про нафтове родовище Пнів

2. Геологічна будова нафтового родовища Пнів

2.1 Стратиграфія

2.2 Тектоніка

3. Характеристика колекторів нафтового родовища Пнів

3.1 Петрографічна характеристика колекторів та покришок

3.2 Петрофізичні властивості продуктивних горизонтів

3.3 Нафтогазогенераційний потенціал менілітових сланців

Висновки

Література

Додатки



Вступ

Дипломна робота виконувалася на кафедрі геології родовищ корисних копалин протягом 2013-2014 навчального року.

Мета роботи: Узагальнення даних про геологічну будову нафтового родовища Пнів та вивчення петрографічних та колекторських властивостей колекторів та покришок продуктивної товщі.

У завдання входило: зібрати літературні данні про геологічну будову Передкарпатського прогину, проаналізувати фондовий матеріал щодо геологічної будови родовища Пнів, ознайомитися з петрографічними та колекторськими особливостями продуктивної товщі, оцінити перспективи родовища на майбутнє.

За основу роботи були взяті дані зі звіту "Перерахунок запасів нафти Пнівського родовища" [13], автори Попович П.Н., Козий Н.Ф., Кириняченко В.И.. геологічний петрографічний колекторський покришка

Самостійним внеском стала побудова за описом стратиграфічної схеми родовища та петрографічне вивчення порід менілітової світи. На жаль, для роботи не вистачало наявності кернового матеріалу. Тому опрацьовувалися зразки порід з менілітової товщі, які були відібрані професором В.В.Огарем у Скибових Карпатах з природного відслонення р.Опір, та люб'язно надані мені для дослідження. Мною були підготовлені шліфи та зроблений петрографічний опис. Окрім того, для наочного сприйняття були графічно оброблені фондові табличні дані значень ємнісно-фільтраційних властивостей продуктивних горизонтів та проведений їх аналіз.

Структура роботи: робота складається з двох загальних глав, де розглядається стратиграфія та тектонічна будова родовища Пнів, та спеціальної глави, присвяченої питанням петрографії, колекторських властивостей продуктивної товщі та її нафтогенераційного потенціалу.

Робота ілюструється 12 рисунками і фотографіями, в тому числі власними мікроскопічними знімками шліфів досліджуваних порід, та графічним додатком с геологічною картою району та розрізом до неї.

Автор виражає подяку науковому керівнику доценту кафедри геології родовищ корисних копалин Шуньку Володимиру Всеволодовичу за цінні поради над роботою, а також професору кафедри геології нафти і газу Огару Віктору Володимировичу за наданий кам'яний та фондовий матеріал.



1. Загальні відомості про нафтове родовище Пнів

Пнівське родовище знаходиться в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, в трьох кілометра від міста Надвірна. В структурному відношенні, воно розташовано у Бориславсько-Покутській зоні (Рис.1.1). Знаходиться під фронтальною скибою Складчастих Карпат на глибинах від 1,2 км до 2,8 км. Структурними пастками для відкладів є підвернуті частини антиклінальних піднасувних складок. Вміщуючими колекторами здебільшого виступають менілітові відклади, в меншій мірі пісковики вигодської та стрийської світ верхньої крейди - еоцену.

Рис. 1.1. Оглядова карта нафтогазоносної території Українських Карпат [5] з доповненнями [12]

В місті Надвірна знаходяться нафто- і газопромислове управління УБР, нафтопереробний завод, що забезпечує повну переробку нафти з родовищ Надвірнянського нафтопромислового району.

Пнівське родовище межує з Битків-Бабченським та Гвіздецьким родовищами, запаси яких були утвердженні ГКЗ СРСР в 1980 р.(Pис.1.2).

Територія родовища Пнів розташована на північно-східному схилі Східних Карпат. Широка долина річки Бистриця Надвірнянська ділить її на дві частини: північно-західну та південно-східну.

Клімат району помірний з підвищеною вологістю. Середньорічна температура коливається від +5о до +7оС. Максимальна температура в літній період досягає +35о та -30оС в зимний. Середня температура липня складає +20о та -5оС в січні.

Рис.1.1. Оглядова карта родовища [1.2].

Вивчення Карпатської геологічної провінції почалося в 70-х роках XVIII століття, коли в Карпатах були знайдені нафта і гірський віск.

У радянський час активно вивчався район Карпат, були проведені геологічна розвідка, науково-дослідні роботи, гравіметрія, магнітометрія, електрометрія та сейсмічні дослідження. Особливо бурхливо це було після закінчення Великої Вітчизняної війни з 1945 р.

У 1948 р. була проведена геологічна зйомка в масштабі 1: 25 000, на основі якої була створена карта району і профільні розрізи. На картах було видно, що підняттю в Береговому покрові відповідає одна чи декілька антиклінальних структур глибинної зони, і таким чином було припущено про наявність Пнівської глибинної складки.

В результаті геофізичних робіт було виділено ряд тектонічних блоків з північного заходу на південний схід: Девинячський, Битківський, Надворнянський, Стримбівський та інші, у межах яких виділяється декілька антиклінальних ліній: Битківська Глибинна, Пнівська, Страрунська. Встановлено також, що блоки зміщені відносно один одного, яку вертикальному так і у горизонтальному напрямках.

У тектонічному відношенні Пнівське родовище приурочено до Пнівської глибинної складки Битківського здимання в межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину. Складка виділена сейсмічними дослідженнями 1958-1959 роках.

Перші відомості про видобуток нафти у Надворнянському нафтопромисловому районі відносяться до 60-х років дев'ятнадцятого сторіччя. В тої час з колодязів Берегівського насуву видобувалася нафта. Перша свердловина, яка дала промисловий приток нафти була пробурена у 1899 році. З того часу фактично почався розвиток Битківського нафтопромислу.

Нафтогазоносність тут відмічається у всьому комплексі відкладів від стрийської світи верхньої крейди до воротищінської світи міоцену включно. Але основним промисловим нафтогазоносним об'єктом є пісковикові горизонти у менілітових та еоценових відкладах глибинних складок (луск), що перекриті Береговим насувом.

Спочатку розроблялася луска "Стара копальня", на якій до 1918 року було пробурено 40 свердловин. З 1913 року розвідувальна та експлуатаційна робота була сконцентрована на ділянці "Діл". У 1921-1925 році біля 10 свердловин було пробурене на складці "Газова". У 1951 році на Битківському родовищі була відкрита складка "Глибинна", з менілітових відкладів якої був отриманий фонтан нафти з дебітом 25т на добу. Наступні роботи підтвердили високу перспективність менілітових відкладів даної складки.

У подальшому глибоке буріння проводилося на площах, сусідніх з Битківським родовищем, в результаті якого було відкрито нові родовища нафти Гвіздецьке та Пнівське. При наступній розвідці Пнівської глибинної складки був створений проект (автор Бевз Н.Н.), роботи були поширені у південно-східному напрямку. Вперше промисловий приток нафти з менілітових відкладів Пнівської глибинної складки був отриманий у 1963 році. За даними на 1994 рік розробка родовища ведеться 4 свердловинами з дебетами від 0,2 до 0,9 т нафти на добу[1,13]. Зараз родовище розробляється, входить до складу 8 нафтогазових родовищ Надворнянського району [12].



2. Геологічна будова нафтового родовища Пнів

Структури, що розвинуті на території Пнівського родовища пристоcовані до стрічки розвитку порід неогену, палеогену та верхньої крейди Скибової зони Карпат та Внутрішньої зони Передкарпатського прогину. Гірські породи, що складають ці зони, мають відносно одноманітний склад та представлені флішовими і моласовими утвореннями.

2.1 Стратиграфія

Опис стратиграфічного розрізу площі, що досліджувалася, приводиться відповідно з уніфікованою схемою північно-східного схилу Українських Карпат і Передкарпаття [11,12,13].

Комплекс відкладів, що беруть участь в будові розрізу, вивчений по керновому матеріалу, а також за виходами їх на денну поверхню [2,3].

Стратиграфічне розчленування розрізу наочно показано на зведеному стратиграфічному розрізі (Додаток).

1. Крейдова система К

У межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину флішові відклади верхньої крейди представлені стрийською світою.

У Пнівської глибинній складці стрийські відклади вскриті свердловиною 7. Тут вони представлені ритмічним чергуванням зеленувато-сірих пісковиків, алевролітів і темно-сірих, сіро-зелених, іноді чорних аргілітів з малопотужними прошарками мергелів, вапняків, гравелітів і конгломератів. Вскрита потужність стрийських відкладів на св.. 7 дорівнює 320м, а у Береговом насуві вона коливається від 500 м (Св.8) до 1000м (Св.14).

Літологічно відклади представлені ритмічним чергуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів; зустрічаються прошарки вапняків, мергелів і гравелітів. В покрівлі стрийської світи залягає під'ямненський строкатоколірний горизонт 30-м потужності, так звані "плитчасті шари", які складені строкатоколірними аргілітами і алевролітами.

Пісковики світло-сірі, дрібнозернисті, щільні, сильно вапняковисті, тріщинуваті, з прошарками кальциту.

Алевроліти блакитнувато-сірі, сірі, темно-сірі, щільні, піскуваті, вапняковисті з дзеркалами ковзання по нашаруванню з прожилками кальциту.

Аргіліти зелені, сірі, прошарками коричневі, строкатоколірні, щільні.

Вапняки попелясто-сірі з жовтуватим відтінком, щільні.

Мергелі темно-сірі, смугасті, щільні.

Гравеліти сірі, буровато-сірі, рівно зернисті, щільні.

Мінеральний склад важкої фракції: головна роль належить піриту, порід представлений, в основному, цирконом, гранатом, рутилом, турмаліном. Меншу частину складають хлорит, ставроліт, оксиди залізу. З рудних мінералів головну роль грає пірит, у менший кількості є магнетит і ільменіт.

У площинному поширені переважає циркон.

Фауна, що була зустрінута у стрийських відкладах приведена на зведеному геолог-геофізичному розрізі.

2. Палеогенова система Р.

Палеогенові відклади на Пнівському родовищі представлені усіма відділами - палеоценом, еоценом, олігоценом. Палеоценові відклади виділені в ямнінську світу, еоценові - у манявську, вигодсько-пасічнянську і бистрицьку; олігоцен представлений менілітовою - низами поляницької світи.

2.1. Ямнінська світа Р1jm.

Відклади ямнінської світи вивчені добре по виходам на денну поверхню в Орівській та Береговій скибах, де вони представлені світло-сірими та зеленувато-сірими пісковиками з рідкісними прошарками аргілітів і алевролітів.

У Пнівській складці пісковики відсутні, розріз складається з темно-сірих з зеленуватим відтінком, містами строкатоколірних аргілітів, щільних, слюдистих і темно-сірих, зеленувато-сірих слюдистих алевролітів. Товщина відкладів ямнінської світи коливається у межах 20-40м.

3. Еоцен Р2.

3.1. Манявська світа Р2 mn.

Відклади манявської світи вскриті багатьма свердловинами на території Пнівського родовища.

Характерною рисою для манявської світи є збільшена кількість кременистої речовини у цементі та загальній масі порід, що викликає їх підвищену твердість. Розріз світи представлений ритмічним чергування пісковиків, алевролітів і аргілітів з дрібними одиничними прошарками роговиків, вапняків, конгломератів і мергелів. У покрівлі та підошві світи відокремлюється строкатоколірний горизонт, який представлений зеленувато-сірими, буровато-коричневими аргілітами з тонкими прошарками алевролітів і пісковиків.

Пісковки світи світло-сірі, зеленувато-сірі, дрібнозернисті, щільні. Безвапняковисті.

Алевроліти темно-зелені, темно-коричневі, щільні зкременілі.

Аргіліти темно-зелені, буро-зелені, темно-зелені, слабко слюдисті. Вапняки світло-сірі,щільні.

Мергелі темно-сірі, блакитно вато-сірі, зеленувато-сірі, щільні.

Конгломерати складені галькою та уламками аргілітів, алевролітів, мергелів, пісковиками і кварцом. Цемент в породі кристалічний, кальцитовий, різнозернистий. Конгломерат представлений обкатаними зернами кварцу, уламками кварцитів і філітів. Окрім того, у цементі зустрінуті органічні рештки та округлі утворення глауконіту. Структура породи конгломератова, гальково-гравійна.

Роговики зеленкувато-сірі, дрібнозернисті, масивні.

Мінералогічний склад важкої фракції характеризується наявністю в породі циркону, граната, рутила, турмаліну, ставроліту, хлориту, дістену, глауконіту, піриту, ільменіту, оксидів залізу. Характерним для відкладів манявської світи є наявність незначної кількості хлориту, відсутність сидериту і біотиту.

Середня вапняковістить за площею складає 11%.

Корелятивні мінерали у відкладах манявської світи знаходяться у наступних співвідношеннях: циркон - 12%, рутил - 12%, турмалін - 11 %, гранат - 4%.

Вскрита товщина світи у межах Пнівського родовища складає біля 150м.

3.2. Вигодсько-пасічнянська світа Р2vg-ps.

Ця світа представлена двома фаціями - вигодською та пасічнянською. Вигодська фація складається з грубошаруватих пісковиків, гравелітів, дрібно галькових конгломератів. Пасічнянська фація представлена піскуватими вапняками і мергелями з рідкісними прошарками вапняковистих пісковиків та алевролітів. Одновіковість цих фацій підтверджена фауною крупних і дрібних форамініфер, тому ці відклади об'єднані в одну вигодсько-пасічнянську світу.

Пісковики світи зеленувато-сірі, дрібнозернисті, слабовапняковисті.

Алевроліти сірі, зеленувато-сірі, щільні слабовапняковисті.

Аргіліти темно-сірі, слюдисті, сланцюваті, вапняковисті. Вапняки зеленувато-сірі, дрібнокристалічні, піскуваті.

Конгломерати складені з уламків зеленувато-сірих аргілітів, алевролітів, пісковиків, світло-жовтого вапняку і кварцу.

Гравеліти складені гравійними уламками аргілітів, алевролітів, пісковиків і філітів.

Характерною особливістю для відкладів вигодсько-пасічнянської світи є різке зниження кількості граната, порівняно з вище залягаючи ми відкладами та відсутність біотиту.

Корелятивні мінерали знаходяться у наступних співвідношеннях: циркон - 64%, турмалін - 19 %, рутил - 11%, гранат - 6%.

Вскрита товщина в межах Пнівського родовища коливається від 42 до 97м.

3.3. Бистрицька світа Р2bs

Фаціальний розріз світи представлений попільськими і бистрицькими шарами. Відклади бистрицької світи складаються, в основному, з аргілітів, попільскі шари складені товщею аргілітів, пісковиків і алевролітів.

Бистрицькі шари представлені аргілітами і алевролітами з рідкісними прошарками пісковиків і мергелів. В покрівлі бистрицької світи розповсюджений шешорський горизонт, який складений пачкою пісковиків, що перешаровуються з аргілітами, мергелями.

Пісковики світи сірі, темно-сірі, дрібнозернисті, кварцові, щільні.

Алевроліти темно-сірі, зеленувато-сірі, щільні вапняковисті.

Аргіліти темно-сірі до чорного, сланцюваті, вапняковисті, щільні.

Мергелі сірі, зеленувато-сірі, щільні, тріщинуваті.

Мінералогічний склад важкої фракції характеризується наявністю в породі хлориту, циркону, гранату, рутилу, турмаліну, ставроліту, сидериту, глауконіту, біотиту.

З рудних мінералів присутні пірит, ільменіт, магнетит, окісні залізу.

Характерним для відкладів манявської світи є наявність незначної кількості хлорииту, відсутність сидериту і біотиту.

Корелятивні мінерали знаходяться у наступних співвідношеннях: циркон - 55%, гранат - 20%, турмалін - 13 %, рутил - 12%.

Вскрита товщина світи в межах Пнівського родовища коливається від 85 до 170м.

4. Олігоцен Р3

4.1. Менілітова світа Р3ml

Менілітові відклади вскриті усіма свердловинами Пнівського родовища. У Береговій скибі вони виходять на денну поверхню, де вони представлені трьома підсвітами: Нижньоменілітовою, середньоменілітовою і верхньоменілітовою. У Пнівськоій складці менілітова світа представлена двома підсвітами - нижньо- і середньоменілітовою.

Нижньоменілітова підсвіта Р3ml1. Відклади підсвіти представлені перешаруванням аргілітів, алевролітів і пісковиків. Розріз можна поділити на горизонти.

У ніжній частині підсвіти залягає горизонт роговиків, підошва якого складена пачкою масивного пісковику, з тонкими прошарками аргілітів. Пісковик є основним колектором нафти. Верхня частина роговикового горизонту складається з перешарування коричневих роговиків, темно-коричневих аргілітів та прошарків вапняків.

Вище роговикового горизонту виділяється аргілітів горизонт, якій складається з сіро-зелених, твердих, тонкошаруватих, безвапняковистих аргілітів з малопотужними прошарками пісковиків і алевролітів.

На аргілітовому горизонті залягає аналог горизонту кливських пісковиків, які представлені частим чергуванням смугастих темно-сірих і світло-сірих пісковиків, алевролітів і аргілітів. Характерною рисою тут є часте заміщення піскуватих рінозновидів глинистими.

Над горизонтами кливських пісковиків залягають сіро-зелені аргіліти, аналог других зеленувато-сірих аргілітів Долинського нафтопромислового району. Цей горизонт має аргілітовий склад товщі. Зустрічаються також тонкі прошарки (від 0.05-0,5м) пісковиків і алевролітів.

Вище залягає піщано-аргілітовий горизонт. Літологічно цей горизонт складений чергуванням пісковиків, аргілітів, іноді пісковики цього горизонту фаціально заміщуються аргілітами чи алевролітами, та розріз становиться глинистим. Загальна товщина нижньоменілітової світи коливається від 67 до 190м.

Средньоменілітова підсвіта Р3ml2. У підошві підсвіти залягає горизонт перших зеленувато-сірих аргілітів. Літологічно горизонт представлений, переважно, аргілітами сіро-зеленими, темно-сірими до чорних, щільних бітумінозних, які чергуються з тонкими прошарками зеленувато-сірих пісковиків і алевролітів.

Пісковики сірі, різнозернисті, кварцові.

Алевроліти темно-сірі до чорних, щільні плитчасті, безвапняковисті.

Аргіліти зеленувато-сірі, темно-сірі до чорних з коричневим відтінком, слюдисті, з відбитками решток риб.

Вище залягає пачка пісковиків з тонкими прошарками чорно-коричневих аргілітів, зустрічаються пісковики з битими мушлями. Вище піщанистої пачки залягає 8-10 м пачка темно-сірих, вапняковистих, тонкошаруватих аргілітів. Решта частина розрізу складена пісковиками, алевролітами і аргілітами, зустрічаються конгломерати.

Пісковики кварцові, іноді поліміктові сірі, темно-сірі, бурі до чорних, дрібнозернисті, середньозернисті, слюдисті, вапняковисті, щільні.

Алевроліти темно-сірі до темно-сірих, слабо слюдисті, вапняковисті.

Аргіліти темно-сірі до чорних, слабо слюдисті, вапняковисті.

Конгломерати сірі з блакитнуватим відтінком, вапняковисті і сильно вапняковисті. Уламкова частина складає 40%, представлені крупними, обкатаними зернами кварцу від 1 до 4 мм, уламками аргілітів і алевролітів зелених і сірих. Цемент в породі глинистий, зеленуватий, вапняковистий та безвапняковистий.

Товщина середньоменілітових відкладів у складці Пнів складає від 28 до 214м.

5. Неогенова система N

Неогенові відклади на території Пнівського родовища представлені поляницькою та воротищенською світами.

5.1. Поляницька світа (N1 - P3) pl.

Відклади поляницької світи вскриті свердловинами 8, 14, 15, 16, 51, 52,57. Літологічно відклади світи представлені аргілітами з прошарками алевролітів, пісковиків, алевролітів.

Пісковики сірі, темно-сірі, бурі до чорних, дрібнозернисті, середньозернисті, слюдисті, вапняковисті, іноді без вапнякові.

Алевроліти світло-сірі до темно-сірих, слабо вапняковисті, рідше безвапняковисті.

Аргіліти сірі, темно-сірі, сильно вапняковисті, менш щільні ніж аргіліти менілітової світи, сильно слюдисті.

Характерним для світи є відносно велика кількість відклади важкої фракції хлориту (4,7%) та біотиту (6,3 %), чого не спостерігається у нижче залягаючи світах.

Корелятивні мінерали знаходяться у наступних співвідношеннях: циркон, гранат, турмалін. Зустрінуті хлорит, сидерит, глауконіт. З рудних мінералів присутні: пірит, ільменіт та оксиди залізу. Головна роль належить піриту, кількість якого 58, 6 % є найбільша, порівняно з кількістю його в інших світах. Ільменіт та оксиди заліза знаходяться у мінімальних кількостях.

Середня вапняковістість відкладів поляницької світи складає 14 % та розповсюджується майже рівномірно як по площі, так й за розрізом.

Вскрита товщина поляницької світи у складці Пнів до 300м.

5.2. Воротищенська світа N1 vr.

Воротищенська світа поділяється на три підсвіти - нижню, середню та верхню. У межах площі, що мі розглядаємо, розповсюджена тільки нижньоворотищенська підсвіти.

Відклади підсвіти представлені глинами і аргілітами сірого і темно-сірого кольору, вапняковистими, які містять рідкісні малопотужні прошарки сірих пісковиків і алевролітів. Для глин, окрім солоності та гіпсоносності, характерно брекчеподібна будова.

Пісковики сірі, дрібнозернисті, слабко зцементовані, кварцові, пухкі.

Аргіліти і глини сірі, зеленувато- і блакитнувато-сірі, щільні, піскуваті, безвапняковисті.

Алевроліти темно-сірі, піскуваті, слюдисті, щільні, тріщинуваті, засолоні. Сіль кам'яна, іноді калійна.

У мінералогічному відношенні породи нижньоворотищенської підсвіти характеризуються тим же складом корелятивних мінералів,що й породи поляницької світи. Середнє процентне співвідношення основних стійких мінералів важкої фракції нижньоворотищенської підсвіти наступні: Корелятивні мінерали знаходяться у наступних співвідношеннях: гранат - 55,8%, циркон - 21,4%, турмалін - 11 %, рутил - 10,9%.

Вскрита товщина світи в межах Пнівського родовища коливається від 56 до 300 м.

.6. Четвертинні відклади Q.

Представлені глинами і суглинками сірими, в'язкими, з прошарками піску. Місцями це алювіальні і делювіальні відклади, що складаються з крупного щебеню. Потужність їх змінюється від 5 до 20 м. [13].

2.2 Тектоніка

Родовище Пнів розташовано у пограничній зоні на межі Передкарпатського прогину та Карпатської складчастої споруди.

Геологічна будова Передкарпатського прогину дуже складна. Не дивлячись на багаторічні дослідження цього регіону, а також проведення значних обсягів геологічних та геофізичних досліджень до сучасного часу, не має однієї думки про основні питання тектонічного і стратиграфічного характеру.

У тектонічному відношенні Передкарпатський прогин займає проміжне положення Руської платформи та Карпатською складчастою областю.

Комплекс відкладів Передкарпатського прогину виповнює найбільш прогнуту частину мезо-палеозойського фундаменту, що підстеляє Карпатську міогеосинкліналь. Передкарпатський прогин, як велика складчаста дислокація, за своїми розмірами та умовами утворення, відноситься до структур першого порядку, в складі якої чітко виділяються зовнішні та внутрішні зони, які різко відрізняються в геолого-структурному та фаціальному відношеннях. Остання зона на південному заході перекрита дислокованими відкладами Скибових Карпат.

Внутрішня зона (Бориславсько-Покутська зона) - крайова частина крейдово-ранньоміоценової Зовнішньокарпатської флішової міогеосинкліналі, втягнутої у прогинання на початку міоцену. Більш пізніми рухами ця зона трансформована у складну складчасто-покривну структуру із загальною вергентністю складок і покривів у бік платформи. Мінімальна амплітуда цього покриву перевищує 10км. До складу цієї зони приурочені родовища нафти. Тектонічна будова. Внутрішньої зони уявляє собою систему полого лежачих перекинутих складок, часто із зірваними північно-східними крилами, згрупованими у два-три яруси. Характерною особливістю зони є наявність декількох "поверхів складок", що вміщують поклади нафти і газу. Вони розділені поверхнями підпорядкованих покривів II порядку (лусок). Складки переважно антиклінальні, ізоклінальні, іноді перекинуті на північний схід, лежачі і розірвані порушеннями насувного типу, звичайно круті біля поверхні і виположені на глибину [13]. У результаті покривоутворення флішеві і перекриваючі їх моласові утворення І ярусу насунуті на аналогічні товщі II ярусу і.т.д. Соленосні товщі зцементовані сильніше флішових, аж до утворення діапірів. Поперечними розломами Бориславсько-Покутська зона розбита на систему, приблизно рівних за величиною, блоків, зміщених у горизонтальному і вертикальному напрямках не проникаючи у підстилаючий Самбірський покрив. Платформна основа під Бориславо-Покутською зоною знаходиться на глибині близько 10км (Шевченкове - 1 - 7520м ) [5].

Для Карпатської складчастої структури характерний складчасто-покривний стиль із загальною вергентністю складок і насувів у бік Передкарпатського прогину. Зони трансформовані у покриви. З північного сходу на південний захід виділяють: Скибовий покрив, Кросненську зону, Дуклянський та інші. Близько половини площі Флішових Карпат займає Скибовий покрив, що являє собою систему монокліналей з деякими елементами підвороту у своїй фронтальній частині і розвитком дрібних синклінальних складок перед фронтом наступної, більш внутрішньої скиби. У західному перетині їх виділяють: Берегова, Орівська, Сколівська, Парашка, Зелем'янка, Рожанка. Скиби насунуті одна на одну у північно-східному напрямку. В їх складі виділяють більш дрібні луски. На родовищі Пнів Скибові Карпати представлені двома скибами - Орівською та Береговою, які повністю перекривають відклади Внутрішньої зони (Рис.9.1, Додаток, розріз В1-В7).

Рис. 2.1. Геологічний розріз через Берегову скибу та внутрішню зону прогину [5]

Орівська скиба - це велика антиклінальна складка, яка зрізана вздовж вісі та насунута на Берегову скибу. Відклади Орівської скиби вскриті тільки у південно-східній частині родовища свердловиною 15-Пнів.

Лінія насуву Орівської скиби орієнтована на південний схід, а в районі селища Пасічне повертає на північно-східному напрямку, де перекриває значну частину Берегової скиби. Орівська скиба складена, в основному, відкладами верхньої крейди, які часто дислоковані у дрібну складчастість.

Берегова скиба - фронтальна в Скибовому покриві, ширина її досягає10-11 км. Берегова скиба протягується вузькою смугою вздовж північно-східного краю Скибових Карпат. Ця крупна структурна одиниця складається з ряду асиметричних та перекинутих на північний схід антиклінальних і відносно пологих синклінальних складок, у будові яких беруть участь крейдові та палеогенових відкладів. Скиба дуже полога. В фронтальній частині профіль підошви її "ложкоподібний" У тиловій зоні перед фронтом Орівської скиби потужність її складає 350-400м. При цьому у північній частині території сформоване тектонічне "напіввікно", в якому виходять на поверхню неогенові відклади Борислав-Покутської зони. В межах скиби виділяють пологи антикліналі (Битківська та Стримбинська) та синкліналі (Буківська). В ядерній частині антикліналей виходять породи стрийської або ямнінської світ, в синкліналях бистріцької та менілітової світ. Існує багато дрібних складок, часто крутих ізоклінальних, іноді закинутих на північний схід.

У вертикальному розрізі у межах родовища видно, як скиби по системі пологих насувів насунуті на утворення Внутрішньої зони прогину (Рис.2.2.).

Внутрішня зона прогину виповнена дислокованими відкладами верхньокрейдового, палеогенового та неогенового віку, а Зовнішня зона більш молодими відкладами міоцену, які залягають на розмитій поверхні порід мезозою південно-східного схилу Руської платформи.

Рис.2.2. Гелогічний розріз через родовище Пнів [ 1 ]

Характерною особливістю Внутрішньої зони є повсюдне диз'юнктивне порушення складчастих елементів. Найбільш широко розповсюджені два основних типа порушень:

А. Поперечні розломи скидового, і підкидно-зсувного характеру, які охоплюють майже усі складчасті елементи в хрест простягання порід.

В. Продольні розриви, підкидового та насувного характеру, які обумовили лускату структуру складчастості.

Система розривних порушено розбиває, таким чином, лінійні антикліналі на ряд самостійних блоків, які підняті та занурені відносно один одного.

Дуже важлива роль у будові Внутрішньої зони належить регіональним поперечним розломам з амплітудою вертикальних та горизонтальних переміщень понад 1 км.

Родовище Пнів знаходиться у межах Битківського горсту, яке обмежується Манявським розривним порушенням на північному заході та Страгорським на південному сході. У межах цього горсту виділяють чотири блока - Страгорський, Бабченський, Битківський та Пасічнянський, в межах яких прослідковується (з південного заходу на північний схід) наступні складки: Хрепілівська, Газова Бухтовіцька, Стара Копальня, Битківська глибинна, Пнівська глибинна, Старунська та Гвіздетська.

Безпосередньо на Пнівську глибинну складку насунута Битківська глибинна, яка уявляє собою лежачу антиклінальну складку, панічно-східне крило якої у процесі насування було підвернуто та знаходиться під південно-західним крилом та сводовій частині структури. Складка Глибинна має північно-західне простягання, яке в південно-західної частині переходить у меридіональне. В цей частині спостерігається значне розширення склепіння складки та виположування крил складки.

У будові Битківської глибинної складки беруть участь моласові відклади неогену та флішові відклади палеогену та верхньої крейди. У зв'язку з цим, моласові відклади сильно дислоковані та сильно змінюються за потужністю. У фаціальному відношенню в їх розрізі неможливо виділити маркуючи горизонти та уявити ясну картину глибинної тектоніки.

Пнівська глибинна складка, як видно зі структурної карти, являє собою перекинуту антиклінальну складку, розміром 15 х 3 км, з підвернутим та зрізаним північно-східним крилом. Складка має північно-західне простягання. Кути залягання порід у межах 35-40°. Глибина залягання продуктивних горизонтів у середньому складає 2600м. Складка розбита поперечними розривними порушеннями на ряд блоків: Старунський, Бабченський, Битківський, Пасічнянський (Рис.2.3.). Ці порушення є екрануючими. Таким чином кожний блок уявляє собою самостійну пастку.

Рис.2.3. Структурна карта Пнівської глибинної складки [ 1 ]

Свердловина 25-Старуня вскрила менілітові відклади Пнівської глибинної складки на глибині 1675м, а свердловина 10, що знаходиться за простяганням від першої на глибині 2707м взагалі не вскрила палеогенових відкладів. Це порушення фіксується й на Битківському родовищі.

Пнівська глибинна складка в даному блоці не вскрита глибокими свердловинами, а свердловина 10 опинилась за фронтом Пнівської складки.

Бабченський блок на південному сході відділяється від Битковського поперчним порушенням типу підкида-зсуву та проходить між свердловинами 5, 7-Пнів та свердловинами 6-Пнів.

Битківський блок піднятий порівняно з Бабченським та висунутий у північно-східному напрямку. Вертикальна амплітуда порушення складає біля 800м, горизонтальна біля 100м. Про наявність цього порушення свідчать дані буріння та пробна експлуатація св. 4-Пнів, яка пройшла через тектонічне порушення, та вскрила розріз середньоменілітових відкладів Битківського блоку та обводнену нижню частину середньоменілітових відкладів Бабченського блоку. У свердловинах 5-Пнів і 7-Пнів, які вскрили менілітові відклади нижче на 157 і 135 м розріз менілітових відкладів повністю обводнений. З іншого боку, у свердловині 2-Пнів, яка вскрила менілітові відклади на 215 м нижче, ніж у свердловині 4-Пнів. Розріз середньоменілітових відкладів нафтоносний.

У свою чергу Битківський блок ускладнений порушенням, про наявність якого говорять дані випробування свердловини 12-Пнів і 3-Пнів та дані буріння свердловини 52-Пнів. Так, свердловина 12-Пнів вскрила менілітові відклади на абсолютній відмітці 1748м, тобто на 64,6 м вище, ніж свердловина 3-Пнів (1812м). Не дивлячись на цей факт, при випробуванні вони виявилися обводнені.

Битківський блок відділяється від Пасічнянського порушенням типу підкид-зсув та проходить між свердловинами 16-Пнів і 8-Пнів. Вертикальна амплітуда порушення складає біля 100м. Це порушення фіксується за даними випробування свердловин 3,57-Пнів і 8-Пнів.

Так у свердловинах 8-Пнів нижньоменілітова підсвіта є продуктивною, приток нафти при їх випробуванні склав 15т за добу. Свердловина експлуатується з 1967 року, а у свердловині 57-Пнів ті ж самі відклади, які залягають гіпсометрично вище. Тут отриманий приток пластової води, як й у свердловині 3-Пнів. Порушення проведено посередині відстані між свердловинами 8 і 57-Пнів.

Південна границя Пасічнянського блоку проходить вздовж Страгорського регіонального розлому.

У свою чергу Пасічнянський блок ускладнений порушенням, вздовж якого нижня частина його занурена відносно північного блоку приблизно на 259-300м. Дане порушення відмічено по сейсмічним даним [13].



3. Характеристика колекторів нафтового родовища Пнів

3.1 Петрографічна характеристика колекторів та покришок

Нафтогазоносність на Пнівському родовищі пов'язана з утвореннями менілітової світи.

Природні розрізи менілітових відкладів дуже різні за складом і представлені перешаруванням сланців різної зольності з пісковиками, алевролітами, аргілітами без органічної речовини та іншими породами. Бітумінозні сланці приурочені в основному до нижньоменілітових і верхньоменілітових підсвіт. Окремі пачки їх зустрічаються і в середній (лоп'янецькій) підсвіті. Літологічні взаємопереходи менілітових порід дуже часті і складні, через що важко проводити їх кореляцію [6].

Менілітова серія, розчленовується в більшості місць за літологічними ознаками на три менілітові підсвіти: нижню, середню і верхню. Відклади верхньомінілітової підсвіти в стратиграфічному розрізі родовища відсутні.

Нижньоменілітова світа представлена в низах кременисто-мергельним, або так званим роговиковим горизонтом, чорними або шоколадними сланцюватими аргілітами з прошарками глауконітових пісковиків, іноді значної потужності (кливські пісковики досягають 100 м), значними пачками зеленувато-сірих аргілітів (в м. Долині пачка зеленувато-сірих аргілітів досягає 50 м) з малопотужними прошарками доломітів і доломітизованих вапняків, з тонкими прошарками алевролітів.

Середня менілітова, або лоп'янецька, світа має більш різко виявлений флішевий характер; вона утворена сірими і темно-сірими вапнистими аргілітами, що ритмічно чергуються з сірими вапнистими пісковиками і алевролітами з підпорядкованою кількістю доломітів і бентонітів.

Верхньоменілітова світа складається з чорних і коричневих аргілітів, перешарованих малопотужними пісковиками, алевролітами, мергелями, доломітами [7].

Для петрографічного вивчення були опрацьовані зразки порід з менілітової товщі, які були відібрані професором В.В.Огарем у Скибових Карпатах з природного відслоненні р.Опір та люб'язно надані для дослідження.

Основними колекторами є пісковики і алевроліти.

Пісковики в менілітовій серії відіграють значну роль у складі нижньої і середньої світ, де вони у вигляді малопотужних і рідше потужних (кливські пісковики) шарів ритмічно чергуються з аргілітами та іншими породами.

Для пісковиків менілітової серії характерна наявність чіткої нормальної, хвилястої, місцями чоткоподібної мікрошаруватості, ускладненої зім'яттями і опливинами та зміщеними прошарками. Шаруватість пісковиків зумовлена перемежовуванням їх з тонкими прошарками чорних аргілітів, скупчень слюди, вуглистого детриту, і скупченням орієнтованих уламкових зерен, лінз і смуг, збагачених тонкодисперсним опалом, кальцитом тощо. По текстурних ознаках серед пісковиків виділяються такі різновидності: 1) сірі і темно-сірі міцні, зливні з кременистим і кварцовим регенераційним цементом; 2) світло-сірі, цукровидні масивні, косошаруваті кварцові з глауконітом; 3) чорні крупнозернисті з уламками порід, однорідні і косошаруваті; 4) тонкозернисті мікрошаруваті, сірі і темно-сірі. Ці відміни пісковиків різною мірою карбонатні.

В ряді випадків буруваті і темнокоричневі пісковики сильно насичені нафтою. Вивчення нафтоносних пісковиків під мікроскопом показало, що нафтові бітуми заповнюють пори і обволікають уламки мінералів (Рис. 3.1, 3.2).

За даними гранулометричного аналізу, добре відсортовані пісковики в менілітовій серії зустрічаються рідко; частіше переважають пісковики з середньою відсортованістю. Різнозернисті пісковики також мають підпорядковане значення [7].

Мікроскопічне вивчення пісковиків показує, що вони складаються з уламкового матеріалу і цементу. В усіх пісковиках уламковий матеріал різко переважає над цементом, він представлений кварцом, глауконітом, польовими шпатами, мусковітом, уламками порід, зернами циркону, турмаліну та іншими

Рис.3.1. Пісковики з нафтовими бітумами, які заповнюють пори та обволікають зерна

Рис.3.2. Пісковики з нафтовими бітумами, які заповнюють пори та обволікають зерна

мінералами важкої фракції. В деяких відмінах пісковиків, крім мінеральних зерен, відмічаються численні карбонатні черепашки форамініфер, халцедонові спікули губок і округлі сфери радіолярій. Місцями в пісковиках зустрічаються уламки черепашок макрофауни і в такій кількості, що пісковик переходить

Серед пісковиків можна виділити кварцові, олігоміктові (кварцово-глауконітові і кварцово-слюдисті) і поліміктові відміни. Кварцові пісковики значно більш поширені в розрізі менілітової серії, ніж поліміктові.

За складом і характером цементу серед пісковиків можна виділити такі відміни: 1) пісковики з карбонатним (звичайно кальцитовим) цементом; 2) пісковики з карбонатно-глинистим цементом; 3) пісковики з кременистим і кварцовим цементом; 4) пісковики сильно бітумінозні, в яких цемент просякнутий темно-коричневою органічною речовиною (Рис. 3.3, 3.4).

Пісковики з карбонатним (кальцитовим) цементом зустрічаються по всій товщі менілітової серії. Дуже часто ці пісковики просякнуті темно-коричневою органічною речовиною і містять обвуглені рештки. Вміст розчинних в соляній кислоті карбонатів в них звичайно досить високий (від 5 до 40%), причому весь карбонат знаходиться в цементі. Серед пісковиків за вмістом розчинного в НС1 карбонату можна виділити вапнисті, вапняковисті пісковики і навіть породи, які містять понад 50% карбонатів. Уламковий матеріал у пісковиках з карбонатним цементом становить понад 90%. За складом уламкового матеріалу можна виділити чисто кварцові, кварцово-глауконітові, кварцово-слюдисті і поліміктові відміни.

Кварцові і кварцово-глауконітові пісковики характеризуються досить задовільною відсортованістю, і тому серед них не важко виділити середньо- і дрібнозернисті відміни, рідше -- алевритові і нерівномірнозернисті. Кластичний матеріал в цих пісковиках становить понад 80--90% і складається з кварцу (80--95%), глауконіту (до 20%), мусковіту (до 10%), польових шпатів, слюди, халцедону, карбонатів і мінералів важкої фракції.

Рис.3.3. Бітумінозні пісковики з нафтовими бітумами у цементі

Рис.3.4. Бітумінозні пісковики з нафтовими бітумами у цементі

У важкій фракції пісковиків майже завжди є пірит, гідроокисли заліза, ільменіт, лейкоксен та прозорі мінерали -- гранат, турмалін, біотит, хлорит, ставроліт, дистен, анатаз, брукіт, піроксен, рогова обманка та ін. [7].

Кварц становить головну масу уламкового матеріалу і міститься в ній у вигляді кутастих, кутасто-обкатаних, рідше обкатаних і ідіоморфних (короткопризматичних) зерен, часто зерна з'їдені з країв, тріщинуваті, іноді -- з оболонками розростання. Зустрічаються як чисті прозорі зерна, так і зерна, забруднені включеннями, а з поверхні -- бітумами і гідроокислами заліза. Згасання в зернах нормальне, хвилясте і мозаїчне. Розмір зерен досягає 0,5--0,8 мм, частіше -- від 0,1 до 0,2 мм. Місцями зерна кварцу розсічені чорними нитковидними утвореннями, що перетинаються зигзагоподібними мікропрожилками піриту, халцедону і кальциту. Глауконіту пісковики мають постійно від 0,5 до 10%. Зерна глауконіту звичайно кутасті, неправильної і округлої форми, іноді з крапчастими скупченнями піриту в центрі. В ряді випадків вони мають лапчасті і неправильні контури і виконують роль цементу. Найчастіше зерна глауконіту -- дрібноагрегатної будови, рідше -- пластинчасті, з одноразовим згасанням і просвітленням всього зерна. Колір глауконіту змінюється від жовтого до зеленого з середнім показником заломлення від 1,590 до 1,610. Розмір глауконітових зерен такий же, як і кварцу.

Польові шпати зустрічаються в кварцових пісковиках у змінній кількості, але завжди більше 1%. Вони утворюють зерна неправильної, таблитчастої і ізометричної форми, часто помітно вивітрілі і вкриті темно-сірими і бурими продуктами руйнування, розміром від 0,02 до 0,3 мм. Зерна плагіоклазів часто свіжі з вузькими полісинтетичними двійниками.

Слюди представлені в основному мусковітом і рідше -- біотитом. Мусковіт має видовжені лусочки з відношенням довжини до ширини 10:1; розмір лусочок 0,5 мм. Часто лусочки мусковіту зігнуті і ніби облямовують уламкові зерна. Деякі лусочки мусковіту мають слабо-буре і зеленувате забарвлення і ледве помітний плеохроїзм від зеленуватого до безколірного за біотитовою схемою.

Серед уламків органічних скелетів зустрічаються кальцитові черепашки форамініфер, халцедонові, опалові спікули губок і сфери радіолярій, порожнини яких і навіть скелети повністю або частково заміщені карбонатом (кальцитом і доломітом).

Цемент у кварцових і кварцово-глауконітових пісковиках знаходиться в змінних кількостях і звичайно представлений зернистим карбонатом, який іноді явно вторинний. На контакті між зернами в таких випадках часто видно релікти кременисто-глинистого цементу. Карбонат, відмічений в породах на контакті зерен, часто роз'їдає кварцові зерна. В деяких зразках пісковиків зустрічаються численні прожилки зернистого кальциту. Іноді можна спостерігати на фоні зернистого карбонату залишкові зірчасті зерна кременистого цементу. Кальцит в прожилках розсікає цемент і зерна, але місцями зустрічається у вигляді корочковидних утворень на площинах сковзання разом з баритом і піритом.

: Пісковики з зернистим карбонатним цементом характеризуються великою кількістю темно-коричневих органічних і залізо-гідроокисних речовин, які розташовуються у вигляді прямих і зігнутих смуг і утворюють нерідко в пісковиках смугасті текстури. В інших випадках бітуми розподіляються по всій породі у вигляді плям. В пісковиках зустрічаються видовжені червоно-бурі геліфіковані рослинні рештки і ромбоедри доломіту.

Поліміктові пісковики з карбонатним цементом, як правило, містять в помітній кількості темні барвники (бітуми, гідроокисли заліза і пірит). Поліміктові пісковики різнозернисті. Розмір уламків змінюється в широких межах -- від 0,02 до 2--3 мм. Переважають зерна розміром 0,5--0,6 мм.

Мінеральний склад Пісковиків такий (в %): кварцу -- 60-- 80; уламків порід -- 10--26; польових шпатів -- 3--5; глауконіту -- 2; біотиту до 1; мусковіту -- до 1. Важка фракція постійно має пірит, гідроокисли заліза, гранат, рутил, хлорит, дистен, ставроліт, барит, доломіт та ін.

Кварц зустрічається у вигляді кутастих, кутасто-округлих та ідіоморфних зерен, прозорих чистих і помутнілих численними крапчастими включеннями. Крапчасті включення розташовуються в зернах довільно: ланцюжками, рядами і хаотично. Згасання зерен нормальне, хвилясте і мозаїчне. Розмір зерен кварцу змінюється від 0,02 до 0,8 мм, а розмір короткостовпчастих кристалів кварцу сягає 0,3X0,26 мм. Кристали кварцу мають також хвилясте згасання.

Уламки порід постійно мають розмір більший, ніж зерна кварцу, і представлені головним чином хлоритовими, хлорито-кременистими, серицито-глинистими сланцями, кварцитом, пелітоморфним вапняком, кварцитовидними пісковиками і алевролітами, халцедонолітами і глинисто-кременистими та глинисто-карбонатними аргілітами чорного- і зеленого кольору. Уламки порід помітно обкатані і нерідко орієнтовані в породі паралельно загальній шаруватості порід, що зумовлює шарувату текстуру в пісковиках.

Слюди представлені видовженими лусочками біотиту з плеохроїзмом від темно-коричневого, майже чорного, до жовто-бурого кольору. Рідко трапляються лусочки мусковіту. Польові шпати зустрічаються у вигляді свіжих зерен калієвих польових шпатів і плагіоклазів. Цемент в поліміктових пісковиках представлений в основному мікрозернистим карбонатом, місцями просякнутим бурими гідратними сполуками заліза, бітумами і тонким пилом уламкових зерен. Тип цементації змішаний: контактний, поровий і базальний. Поліміктові пісковики мають сліди ущільнення, що видно з вдавленості зерен глауконіту в уламки порід, а також з наявності відкритих щілин у кварцових зернах.

Пісковики з карбонатно-глинистим цементом за складом уламкового матеріалу можна поділити на кварцові, часто з глауконітом (до 5%), і кварцові з уламками порід (до 5%).;

Уламковий матеріал займає 50--80% всієї породи і звичайно погано відсортований. Розмір уламків змінюється від 0,01до 1,0 мм. Крім кварцу, глауконіту та уламків порід зустрічаються польові шпати, слюди, халцедон у вигляді спікул губок і сфер радіолярій, поодинокі зерна фосфатного мінералу та обкатані зерна циркону і рутилу.

Кварц наявний у вигляді кутастих зерен розміром від 0,01 до 0,5 мм. Деякі його зерна мають хвилясте згасання. Більш грубі зерна кварцу добре обкатані. Глауконіт найчастіше відмічається в округлих і овальних зернах розміром 0,2--0,3 мм. Польові шпати представлені плагіоклазами і калієвими шпатами. Останні присутні в зернах з каймою, яка складається з продуктів їх руйнування -- серициту і каоліну.

Цемент в пісковиках займає від 20 до 50% породи і представлений глинистою масою безладно-лускатої структури, нерівномірно просякнутою тонкозернистим карбонатом. При великому збільшенні серед карбонатно-глинистої маси цементу помітні дрібні зерна уламкового кварцу і виділення халцедону у вигляді мікросферолітів. Зустрічаються також обривки карбонатної сітки з комірками, виповненими халцедоном. В цементі спостерігається багато карбонатних скелетів форамініфер, в порожнинах яких помітні халцедонові сфероліти. Халцедонові спікули губок і сфери радіолярій значною мірою карбонатизовані. З інших органічних утворень виявлені обривки рослин і спори, іноді значно піритизовані.

Кварцові пісковики з глинисто-карбонатним цементом в ряді випадків часто чергуються з кварцовими алевролітами з таким же за складом цементом. Деякі відміни пісковиків з карбонатно-глинистим цементом мають уламки порід (до 69%), лусочки риб (до 5%), фосфатні сполуки. Уламки порід (розміром до 3 мм) представлені кварцитом, кварцово-слюдистими сланцями, халцедонолітом. Уламки порід завжди обкатані. В поліміктових пісковиках зустрічаються досить крупні зерна глауконіту (до 0,5 мм). Цемент в цих пісковиках глинисто-карбонатний з ромбоедрами доломіту, крапчастими і мікроконкреційними утвореннями піриту і бітумів [7].

Алевроліти в менілітовій серії зустрічаються переважно разом з пісковиками і також бувають карбонатні і некарбонатні (за складом цементу) та кварцові, кварцові з слюдою і глауконітом (за складом уламків). Некарбонатні і карбонатні алевроліти чергуються і нерідко поступово переходять один в одний. За зовнішнім виглядом алевроліти, подібно до пісковиків, значно змінюються як за забарвленням (від сірих, блакитно-сірих до темно-сірих, шоколадних і чорних), так і за текстурними особливостями. В алевролітах дуже часто видно нормальну і косу шаруватість, зумовлену частим перешаровуванням чорних, темно-сірих мікрошарів і лінз, дрібною гофрировкою і зім'ятістю прошарків. В ряді випадків алевроліти спостерігаються у вигляді овальних конкреційних утворень, збагачених доломітом і сидеритом.

Алевроліти на відміну від пісковиків різною мірою збагачені пелітовим матеріалом і, як правило, мають багато цементу. За гранулометричним складом виділяють звичайні алевроліти, піскуваті і такі, що переходять у пісковики. Під мікроскопом алевроліти виявляють алевритову, алевропсамітову і алевропелітову структури і складаються з кластичного матеріалу і цементу.

Кластичний матеріал в шліфах представлений в основному кварцом з домішкою лусочок слюди, зерен глауконіту, польових шпатів, хлориду і поодиноких зерен мінералів важкої фракції -- циркону, рутилу, піроксену, гранату, апатиту, дистену, турмаліну і ангідриту. Дуже рідко відмічаються уламки порід. Деякі алевроліти мають уламки форамініфер, радіолярій, спікули губок і макрофауни, причому кількість спікул губок досягає 30%.

Найбільш поширені алевроліти кварцові і кварцові з глауконітом. Уламкові зерна в алевролітах звичайно необкатані, кутасті і рівномірно розподілені по всій породі. В деяких зразках спостерігається субпаралельне розташування мікропрошарків видовжених уламкових зерен. Паралельно загальній шаруватості порід розташовуються і лінзовидні виділення мікрозернистого карбонату, опалу і халцедону, темно-коричневої органічної речовини і піриту. Відмічаються також алевроліти з мікропрошарками, збагаченими піщаним матеріалом і повністю складеними піритом. Потужність піритових прошарків і лінз досягає 1--1,5 см.

Органічні рештки в алевролітах представлені кальцитовими скелетами форамініфер, рідше -- халцедоновими сферами радіолярій, спікулами губок, канали яких виповнені кальцитом або піритом. Халцедон в основному волокнистий, рідше мікрозернистий. В поперечних зрізах спікул видно сфероліти. Розмір спікул дуже непостійний. В поперечнику спікули досягають 0,04-- 0,14 мм, а по довжині -- 0,8--1,8 мм. Крім спікул, зустрічаються радіально-променисті сфери радіолярій і обривки сіточок моховаток. В деяких зразках алевролітів присутні уламки порід, представлені серицито-кварцовими сланцями і пелітоморфним вапняком.

Цементу в алевролітах звичайно дуже багато, хоч і менше, ніж уламків.

В алевролітах з карбонатним і карбонатно-глинистим цементом карбонат представлений мікрозернистим кальцитом, іноді з домішкою адсорбованих темно-коричневих органічних речовин, видовжених і зігнутих, та крапчастих і неправильної форми скупчень піриту. Дуже часто ці алевроліти мають численні паралельні і розгалужені кальцитові прожилки. В кальцитових прожилках і цементі часто спостерігаються правильні ромбоедри доломіту. За типом цементації можна розрізняти: цемент базальний, роз'їдання, поровий і контактний.

В алевролітах з кременисто-глинистим цементом частіше зустрічаються спікули губок, прожилки халцедону, іноді разом з кальцитом. Місцями в цих алевролітах глиниста субстанція добре розкристалізована і новоутворені лускаті мінерали групуються ділянками з одноразовим оптичним орієнтуванням. Крім глинистих мінералів, у складі цементу відмічаються мікровиділення опалу і халцедону, які нерідко виповнюють пустоти в цементі і порожнини черепашок. Алевроліти з кременистим цементом характеризуються чітко вираженою шаруватістю, зумовленою

...