Топографія з основами картографії

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Луцький державний технічний університет

Методичні вказівки до проведення навчально-польової практики

для студентів спеціальності 6.070800 “Екологія та охорона навколишнього середовища”

Топографія з основами картографії

Топографія з основами картографії. Методичні вказівки до проведення навчально-польової практики для студентів спеціальності 6.070800 “Екологія та охорона навколишнього середовища” денної форми навчання / Ковальчук В.В.- Луцьк: ЛДТУ, 2005 - 80 с.

Методичні вказівки містять матеріали для виконання практичних робіт з дисципліни „Топографія з основами картографії” під час проходження ними навчально-польової топографічної практики, що проводиться для студентам денної форми навчання. Згідно з робочою програмою даної дисципліни передбачено виконання вимірювальних практичних робіт, які охоплюють вивчення систем топографо-геодезичних знімань на місцевості та виконання основних видів таких знімань. Наводяться також контрольні запитання по даній дисципліні, перелік бібліографічних джерел, що рекомендовані до вивчення курсу „Топографія з основами картографії”.

Укладач: к. г. н., доц. кафедри екології Ковальчук В.В.

Рецензенти: к. г. н., доц. кафедри екології Фесюк В.О.

Відповідальний за випуск: зав. кафедри екології, к. г. н.,

доц. Картава О.Ф..

Затверджено науково-методичною радою ЛДТУ, протокол № 9 від 26.05. 2005 р.

Затверджено до друку науково-методичною комісією технологічного факультету ЛДТУ, протокол № 9 від 12 травня 2005 р.

Затверджено на засіданні кафедри екології ЛДТУ, протокол № 9 від

22 квітня 2005 р.

1. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО МЕТОДИЧНИХ ВКАЗІВОК

1.1 Структура, мета, завдання курсу

Дисципліна “Топографія з основами картографії” є складовою частиною нормативно-методичного забезпечення навчального процесу за напрямком 0708 “Екологія” і передбачена для підготовки бакалаврів за спеціальністю 6.070800 “Екологія та охорона навколишнього середовища”. Зміст програми передбачає лекції, практичні заняття, самостійну роботу. За навчальним матеріалом передбачається залік як форма підсумкового семестрового контролю.

Мета опанування курсу “Топографія з основами картографії” полягає в оволодінні студентами усією сукупністю знань і практичних умінь та навичок стосовно методів і засобів картографічного зображення природних і антропогенних об'єктів, способів складання сучасних карт і побудови топографічної основи. У системі підготовки спеціалістів-екологів суттєве значення надається умінню читати карти при аналізі природних екологічних умов території, наносити екологічну інформацію на картографічну основу і плани, використовувати карти при проведенні екологічної експертизи, паспортизації підприємств. Все це відображено у програмі даного курсу, розробленій спеціально для підготовки майбутніх фахівців у галузі екології та охорони довкілля. топографія картографічний екологічний місцевість

Завдання вивчення дисципліни полягають у формуванні в майбутніх фахівців практичних вмінь роботи з картографічним матеріалом, розробки й оформлення елементів картографічного зображення, виконання основних видів топографо-геодезичних зйомок, їх принципів і етапів.

У наш час топографія з основами картографії - це спеціалізована наука, що сформувалася на перехресті географії й інженерної геодезії і є глибоко математизованою галуззю знань, що охоплює усю сукупність інформації про способи картографічного зображення природних та антропогенних об'єктів. Як одна з наук, що оформилася у системі загальної географії, картографічна наука вивчає способи найбільш достовірного відображення реально існуючих географічних об'єктів за допомогою системи проекцій на горизонтальну площину та умовних позначень. З іншого боку, як галузь технічна, інженерно-прикладна, картографія базується на сучасному етапі на глибоких математичних розробках, комп'ютерних методах побудови зображень, кібернетичних теоріях відображення образів об'єктів машинними методами. При всій складності математико-геодезичного підгрунтя вивчення основ топографії та картографії є необхідною ланкою в системі підготовки спеціалістів в галузі природничих наук, у тому числі і спеціалістів-екологів. Без уміння вірно і швидко читати карту, вільно орієнтуватися у системі умовних знаків і зображень, грамотно наносити нову інформацію і дані на топографічну основу неможливою є діяльність в галузі дослідження та охорони довкілля. Тому в межах вивчення даної дисципліни студентами-екологами основний акцент робиться саме на вмінні прикладного використання картографічного матеріалу для розв'язання завдань екологічного моніторингу, експертизи об'єктів, оцінки стану територій і акваторій. Особлива увага надається складанню і використанню найновіших екологічних карт і карт моніторингу довкілля.

Теоретичним і практичним фундаментом даної дисципліни є курси, які вивчались впродовж 1-2 семестрів, а саме: хімія, фізика, вища математика, філософія, інженерна графіка, біологія, загальне землезнавство. Курс тематично пов'язаний з такими дисциплінами: геологія з основами геоморфології, геохімія, біогеохімія, загальна гідрологія, метеорологія і кліматологія, урбоекологія, моделювання та прогнозування стану навколишнього середовища.

1.2 Вимоги до знань і умінь студентів

У процесі вивчення дисципліни “Топографія з основами картографії” студенти повинні оволодіти основами знань про:

методи визначення фігури і розмірів Землі, форм і розмірів елементів рельєфу поверхні;

методи зображення земної поверхні на планах і картах;

точні виміри на місцевості у зв'язку з різними видами будівництва, виконання наукових досліджень та спостережень за розвитком природних і антропогенних процесів;

основи нівелювання, мензульної, теодолітної зйомки;

будову геодезичних приладів та методів роботи з ними;

основи складання, відтворення та використання географічних, геологічних, екологічних і інших карт та планів різного масштабу, в тому числі - побудови карт за даними ЕОМ;

типів карт і систем умовних позначень на них.

На завершення оволодіння даною дисципліною студенти другого

курсу повинні також вміти:

читати карти при аналізі природно-екологічних умов території;

наносити екологічну інформацію на карти і плани при проведенні екологічної експертизи і паспортизації об'єктів;

виконувати геодезичний контроль за змінами форм рельєфу та іншими змінами стану природних об'єктів під впливом антропогенних факторів.

виконувати основні види завдань, що розв'язуються за допомогою топографічної карти,

користуватися основними геодезичними приладами, оволодіти навиками топографо-геодезичних зйомок місцевості.

ТОПОГРАФІЯ З ОСНОВАМИ КАРТОГРАФІЇ читається для студентів ЛДТУ (спеціальність 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища» ) на другому курсі у 4 семестрі (денна форма навчання та заочна форма навчання). Курс входить до циклу нормативних професійно орієнтованих дисциплін.

Обсяг даної дисципліни складає:

1. Денна форма навчання: лекції - 34 год, практичні заняття - 34 год, самостійна робота студентів - 40 год.

2. Заочна форма навчання: лекцій - 10 год, практичні заняття - 6 год, самостійна робота студентів - 92 год.

У МЕТОДИЧНИХ ВКАЗІВКАХ даються деякі узагальнені положення щодо проведення навчально-польової топографічної практики, запитання та завдання, рекомендації щодо оформлення звіту.

2. МЕТА І ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПОЛЬОВОЇ ПРАКТИКИ

Навчально-польова практика з дисципліни «Топографія з основами картографії» є складовою частиною нормативно-методичного забезпечення навчального процесу за напрямком 0708 “Екологія” і передбачена для підготовки бакалаврів за спеціальністю 6.070801 “Екологія та охорона навколишнього середовища”. Зміст програми передбачає опрацювання теоретичного матеріалу, практичні заняття та виконання ряду топографічних знімань на місцевості.

2.1 Розподіл робочого часу

На проходження навчально-польової практики з «Топографії з основами картографії” згідно з навчальним планом виділяється 30 годин. Практика проходить упродовж 5 днів по 6 годин (щоденно):

1 день: підготовчий етап - формування бригад, визначення мети і постановка завдань практики, ознайомлення студентів із правилами техніки безпеки при проходженні практики; вивчення будови, принципу дії та правил роботи з навчальним обладнанням - компасом (туристичним), бусоллю, рулеткою, крокоміром, нівеліром та теодолітом та передпольовий етап (ознайомлення з районом наступних польових досліджень, опрацювання літературних джерел, карт атласу, ознайомлення з методикою планово-висотних знімань ділянки місцевості методом полігонів);

2-3 день: польовий етап ( планово-висотне знімання ділянки місцевості в околицях м.Луцька та складання плану-карти полігону зйоомки);

4 день: камеральний етап (проведення картографічних, картометричних, графічних досліджень території; камеральна обробка та оформлення картографічних матеріалів результатів досліджень, оформлення звіту по практиці).

5 день: проведення звіту по навчально-польовій практиці (зарахування звіту по практиці здійснюється шляхом перевірки поданих картографічних матеріалів та відповідей студентів на контрольні запитання, викладених в п. 4 даної робочої програми).

3. ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ ПРО ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ

3.1 Зміст звіту про проходження комплексної навчально-польової практики з «Топографії з основами картографії”

Вступ (мета, завдання, об'єкт і предмет практики, методи картографічних та топографічних досліджень місцевості, структура та методи проведення практики, склад підгрупи та обов'язки кожного з учасників практики).

Фізико-географічні умови району дослідження:

а) фізико-географічне положення (місто Луцьк: в якій природній зоні розташована дана територія, її географічні координати, картографічна схема району дослідження);

б) геологічна будова та рельєф району проходження практики;

в) внутрішні води території;

г) загальна характеристика клімату;

д) рослинний та ґрунтовий покрив району проходження практики;

е) господарське освоєння території.

План-карта планово-висотного знімання досліджуваної ділянки (полігону), виконана у вибраному масштабі, з обов'язковим нанесенням прокладеного теодолітного (нівелірного) ходу, основних та допоміжних точок зйомки, елементів та характерних об'єктів рельєфу, гідрографії, рослинного покриву, господарських об'єктів, забудови тощо. План-карта виконується і оформляється згідно з існуючими вимогами та стандартами на аркуші формату А-3. Додатково розробляється система умовних знаків (легенда) на аркуші Ф А-4.

Загальний опис характерних особливостей території, що відноситься до полігону знімання.

4. Висновки (найхарактерніші риси району проведення практики; зв'язок між антропогенною діяльністю і сучасним станом досліджуваних природно-територіальних комплексів; характеристика топографо-картографічних методів і прийомів, з якими ознайомилися студенти в процесі проходження практики, що Ви для себе отримали особисто в процесі проходження практики, Ваші побажання та пропозиції).

3.2 Контрольні залікові запитання

Мета, завдання, об'єкт і предмет практики.

Види топографічних зйомок.

Теодоліт, його будова.

Нівелір, його будова.

Правила користування нівелірною рейкою.

Бусоль, сфера застосування і будова.

Методи планових зйомок місцевості.

Методи висотних зйомок місцевості.

Метод геометричного нівелювання.

Прийоми прокладання теодолітного ходу.

Метод полігонів, його основні принципи.

Розбивка прямих кутів на місцевості. Екери.

Прямий і зворотній теодолітний хід.

Методи визначення прямих і зворотніх азимутів.

Методи виміру горизонтальних кутів.

Методи виміру вертикальних кутів.

Лінійні вимірювання на місцевості.

Сфера застосування топографічних зйомок.

Поняття про масштаб, види масштабів.

Системи умовних знаків, що застосовуються на картах.

Позамасштабні умовні знаки.

Лінійні умовні знаки.

Площинні умовні знаки.

Прийоми читання планів і топографічних карт.

25.Основні шляхи та рекомендації для вирішення еколого-географічних проблем району дослідження.

4. ТОПОГРАФО-ГЕОДЕЗИЧНІ ЗНІМАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

4.1 Вимірювання довжини ліній на місцевості

4.1.1 Метрологічні основи геодезичних вимірювань

Геодезичні вимірювання -- це процес знаходження виконавцем або реєструючим обладнанням значення фізичної величини об'єкта за допомогою технічних засобів з урахуванням впливу навколишнього середовища.

При вирішенні топографо-геодезичних задач, що пов'язані із знаходженням розмірів деяких об'єктів (елементів) і визначенням їх положення в просторі, використовують переважно дві фізичні величини: довжину й кут.

Залежно від вимірюваної фізичної величини розрізняють види топографо-геодезичних вимірювань: лінійні, кутові й висотні.

Довжина -- властивість відрізка прямої, ламаної або кривої лінії. При цьому за довжину ламаної приймають суму довжин відрізків окремих її ланок, а за довжину кривої -- межу, до якої наближається вписана в цю криву ламана лінія при необмеженому збільшенні числа її ланок, коли довжина найбільшої ланки наближається до нуля. Під довжиною при топографо-геодезичних вимірюваннях розуміють горизонтальну або похилу довжину прямої, а також висоту або перевищення однієї точки над іншою.

Кут -- це властивість, що характеризує поворот від початкового до кінцевого положення рухомого променя, який виходить з точки, що зветься вершиною.

Розміром фізичної величини називають кількісний вміст в даному об'єкті властивості, що відповідає поняттю фізичної величини.

Засобом для отримання кількісного вмісту властивості в даній фізичній величині є фізична величина того ж виду, в якій кількісний вміст властивості прийнято за одиницю. Одиниця вимірювання -- фізична величина, розміру якої присвоєне числове значення, що рівне одиниці.

За основну одиницю довжини прийнято метр (м). З кінця 18 сторіччя за метр було прийнято відстань, що дорівнювала одній деся-тимільйонній чверті Паризького меридіана. З цією метою було виготовлено еталонний метр, що був міжнародним прототипом метра, який представляв платинову лінійку, довжина якої була один метр. В 1960 році було прийнято, що метр рівний 1650763,73 довжині хвилі випромінювання атомами криптона-86 в вакуумі. Довжину лінії на місцевості виміряють в метрах (м) й кілометрах (км), а на кресленнях -- в сантиметрах (см) й міліметрах (мм).

За основну одиницю плоского кута прийнято радіан -- кут між двома радіусами кола, що опирається на дугу, довжина якої рівна радіусу. В градусній кутовій мірі за один радіус прийнято 1/360 довжини кола, тобто 1/90 прямого кута. Один градус ділиться на 60 мінут, а одна мінута - на 60 секунд.

Вимірювання виконують при наявності відповідних умов: об'єкта вимірювань -- фізичної величини, значення якої визначають; суб'єкта вимірювань -- спостерігача, тобто особи, що виконує вимірювання; технічних засобів, якими виконують вимірювання; методів вимірювання -- сукупності правил і прийомів використання засобів вимірювань для отримання значення фізичної величини, що вимірюється; зовнішнього середовища -- середовища, в якому виконують вимірювання.

Таблиця 1.1 Метрологічні характеристики та призначення приладів для вимірювання довжини ліній

Тип приладів	Точність вимірювань	Призначення
Механічні:
Жезли	1:1000000	Компарування мірних приладів
шварні дроти	1:1000000-1:500000	Високоточне перенесення на натуру проектних ліній, компарування мірних приладів, вимірювання базисів у триангуляції і полігонометрії
Мірні стрічки, рулетки, троси	1:700-1:5000	Знімання, розвідувальні роботи і розмічання
Фізико-оптичні:
Оптичні віддалеміри	1:300-1:5000	Знімання і розвідувальні роботи
Радіолі-зичні віддалеміри	1:10000-1:1000000	Побудова знімальних геодезичних мереж у триангуляції і полігонометрії

Рулетки роблять із сталевої штаби шириною 10-12 і товщиною 0,15-0,3 мм. На рулетці нанесено міліметрові поділки по всій довжині або тільки на першому дециметрові. Сантиметрові поділки наносяться по всій довжині. Сталеву штабу намотують на кільце, що утримується хрестовиною або вилкою. До комплекту рулетки та стрічки можуть входити динамометри, які забезпечують її натягання з силою 98,07 Н.

Для вимірювання відстаней непрямим способом використовують віддалеміри, які дозволяють швидко одержувати результати вимірювань з підвищеною точністю і без попередньої підготовки лінії на місцевості. Але віддалеміри не пристосовані для відкладання проектної відстані.

В основі принципу вимірювання відстаней за допомогою оптичних віддалемірів лежить залежність між сторонами паралактичного трикутника, в якому відомі базис та паралактичний кут.

Залежно від елемента паралактичного трикутника, що вимірюється, оптичні віддалеміри бувають з постійним кутом і змінним базисом, з постійним базисом і змінним кутом, із змінними кутом і базисом.

Найпоширеніший нитковий віддалемір з постійним паралактичним кутом і змінним базисом, який дозволяє вимірювати відстані непрямим способом. Цей прилад, розміщений в зоровій трубі теодоліта або нівеліра, виконано у вигляді двох рівновіддалених від центра горизонтальних рисок сітки ниток, що утворюють паралактичний кут променями візування, що проходять через ці риски. Як базис використовують дерев'яні рейки з сантиметровими поділками, які встановлюють у вертикальне положення на місцевості. Точність вимірювання відстаней нитковим віддалеміром у сприятливих умовах 1 : 300. Відстань, яку вимірюють нитковим віддалеміром, м,

В = Кп + с,

де К = 100 -- коефіцієнт ниткового віддалеміра;

п -- різниця відліків на рейці між крайніми штрихами

сітки зорової труби;

с -- стала віддалеміра (в сучасних приладах с = 0.). Принцип вимірювання довжини ліній радіофізичними віддалемірами заснований на визначенні часу, за який електромагнітні хвилі проходять вимірюваний відрізок в прямому та зворотному напрямах. Комплект віддалеміра включає приймально-передавальний пристрій, встановлений в одній із кінцевих точок, і відбивач хвиль, розміщений на другій кінцевій точці.

Залежно від методу визначення часу, за який хвилі проходять відстань передавач-відбивач-приймач, віддалеміри ділять на фазові та імпульсні. Фазовий світловіддалемір 2СМ-2 з фіксованими частотами модуляції призначений для вимірювання відстані до 2000 м з середньою квадратичною похибкою 1 : 100 000. Світловіддалемір СМ-5 дозволяє вимірювати відстані до 500 м з середньою квадратичною похибкою

1 : 25 000. Світловіддалеміром МСД-ІМ вимірюють відстані до 500 м з середньою квадратичною похибкою 1 : 10 000.

Світловіддалемір С-1М, що виробляється на Україні ЦКБ «Арсенал», призначений для вимірювання відстаней в гірничих виробках та польових умовах. Принцип його дії ґрунтується на вимірюванні фази сигналу світла, що відбивається в місці, яке контролюється. Обладнаний лімбами для вимірювання кутів з невисокою точністю: горизонтальних 10 мінут й вертикальних один градус. Діапазон вимірювання відстаней: при одному відбивачеві -- 5--5000 м, а при декількох відбивачах -- 5-5000 м з точністю ±(5 + 5 * 10-6) мм.

Світловіддалемір Блеск -- 2 (2СТ-10), що виробляється Уральським заводом (Росія), призначений для вимірювання довжин ліній до 10 км. Управління процесом вимірювання забезпечує вмонтована мікро-ЕОМ. Результати вимірювань, з урахуванням поправок на атмосферний тиск й температуру, видаються на табло та можуть бути введені в накопичувач. Відбивач є однопризмовий або шестипризмовий. Діапазон вимірювання відстаней 2-Ю - 10 000 м з похибкою ±(5 + 3 * 10) мм.

Швидко й точно без сторонньої допомоги дозволяють вимірювати відстані ручні без відбивачів лазерні віддалеміри. Для автоматичного вимірювання відстані вони використовують лазерний промінь, що відбивається від поверхні й повертається назад до приладу. Прилад випромінює сигнал в червоному спектрі видимого діапазону, що дозволяє бачити точку, до якої вимірюється відстань. Круглий рівень дозволяє контролювати горизонтальне положення приладу.

4.1.2 Випробування приладів для вимірювання довжини ліній

Перед початком і в період польових робіт усі прилади для вимірювання довжини ліній обов'язково повинні проходити метрологічні випробування. Зміст та порядок виконання випробувальних робіт для сталевих стрічок і рулеток такий. Перевірку зовнішнього вигляду і технічного стану виконують способом візуального огляду та випробування. Візуальним оглядом установлюють наявність дефектів, які погіршують зовнішній вигляд і утруднюють користування пристроями для відліку, якість нанесення рисок і підписів, прямолінійність. При проведенні випробування перевіряють якість збирання і взаємодії окремих частин. Мірні прилади періодично компарують, тобто звіряють з наперед відомою мірою-еталоном і визначають їх дійсну довжину. Якщо прилад для безпосереднього вимірювання відстаней має однакову мінімальну довжину з еталоном, то порівняння виконують на рівному майданчику.

. Послідовність компарування при зніманні на ділянці з сухим і міцним грунтом способом безпосереднього вимірювання різниці їх ладів для безпосереднього вимірювання довжини ліній така. Стрічку-еталон розмотують, вирівнюють і злегка натягують. Біля кінців стрічки забивають кілки так, щоб на них проектувалися кінцеві штрихи стрічки. Один кінець стрічки закріплюють, а за другий чіпляють динамометр і натягують її з силою 98,07 Н (10 кг*с). На кілках олівцем помічають положення штрихів, що означають початок та кінець стрічки. Контрольну стрічку забирають. На її місце укладають робочу стрічку, яку натягують з силою 98,07 Н. Штрих початку стрічки суміщають з штрихом на задньому кілку, а на передньому кілку відмічають положення кінця стрічки. Якщо відстань між штрихами не перевищує 2 мм, то робоча стрічка буде правильною. Якщо ж ця відстань більша, то обчислюють поправку на компарування, м.

Компарування стрічок і рулеток в польових умовах виконують на базисах довжиною приблизно 120 м, які дають значення Ок у 3-5 разів точніше, ніж прилад, що перевіряється.

За умов місцевості, де відстані, що вимірюються, коротші за довжину мірного приладу, визначають поправки для кожної метрової поділки за допомогою контрольної лінійки з ціною поділки 0,2 мм. Зміст і порядок виконання перевірних робіт для оптичних віддалемірів такий. Спочатку здійснюють зовнішній огляд і перевірку працездатності рухомих частин. При зовнішньому огляді виявляють механічні пошкодження, дефекти зображення шкал і наявність побічних зображень. Перевірка рухомих частин виконується випробуванням. Всі рухомі частини повинні зрушуватися плавно, без помітних стрибків. Перевіряють діапазон роботи установочних і відлікових пристроїв, надійність закріплення насадок на зорову трубу, комплектність приладів тощо. Способом багаторазових вимірювань інтервалів еталонного базису різної довжини визначають коефіцієнт віддалеміра і сталу.

Перевірку світло- і радіовіддалемірів починають з візуального огляду. При візуальному огляді встановлюють комплектність і наявність механічних пошкоджень корпуса передавача, антени, відбивача, кабелів і блока живлення. Перевіряють маркування і якість антикорозійного покриття. Функціонування приладу і його вузлів перевіряють випробуванням, в результаті якого встановлюють працездатність усіх основних вузлів. При випробуванні перевіряють придатність для роботи джерела живлення, плавність руху рухомих деталей, надійність обертання прийомо-передавача навколо вертикальної осі і нахилу у вертикальній площині. Визначають якість роботи затискних пристроїв, відповідність роботи паспортним умовам. Вимірюють вихідну напругу, оцінюють наявність сигналу вздовж лінії, що вимірюється, та працездатність індикаторів. Контролюють масштабну частоту, визначають похибки фазового циклу і постійні поправки приладу, а також перевіряють середню квадратичну похибку вимірювань.

4.1.3 Вимірювання довжини ліній стрічками і рулетками

Лінії на місцевості в крайніх точках залежно від строку їх збереження закріплюють кілками, стовпами, обрізками арматури і труб. На початку і в кінці лінії кілки забивають врівень з поверхнею землі. Щоб швидше знайти точку, біля основного кілка забивають сторожок, тобто кілок, що піднімається над поверхнею землі на 15-20 см. На сторожку пишуть номер точки. Навколо кілочків роблять канавку завглибшки 8-10 см у формі круга діаметром 50-60 см або трикутника з сторонами 50-60 см.

Перед безпосереднім вимірюванням лінії довжиною більше 500 м її провішують через кожні 100 м, інакше замість прямої буде ламана лінія, яка має більшу довжину, ніж пряма. Провішують лінію способом «на себе». Кожну лінію вимірюють двічі, в прямому і зворотному напрямах.

Перед початком вимірювань стрічку або рулетку розмотують і натягують у напрямі вимірюваної лінії. Стрічку потрібно старанно укладати по створу лінії і не допускати провисання, перекручення і вигинів. Передній вимірювальник бере в одну руку стрічку, а в другу 5 (10) шпильок. Задній вимірювальник суміщає нульовий штрих стрічки з початком вимірюваної лінії, вставляє в проріз свою єдину шпильку і втикає її по можливості глибше в землю. Потім рукою показує передньому вимірювальнику, як покласти стрічку, щоб вона була в створі поставлених віх. Передній вимірювальник струшує стрічку і натягує її на себе з силою, яка приблизно дорівнює силі натягування стрічки при компаруванні. Натягуючи стрічку, треба стежити за тим, щоб не змістити і не похилити задню шпильку. Через проріз в кінці стрічки проти 20-го штриха втикають в землю першу шпильку. Так довжину стрічки відкладають на лінії перший раз. Витягнувши передню шпильку і звільнивши передній кінець стрічки, вимірювальники йдуть вперед вздовж провішеної лінії. Коли задній вимірювальник підходить до шпильки, поставленої переднім вімірювальником, довжину стрічки відкладають другий раз і т. д.

Якщо довжина лінії більше 100 (200) м, то після того, як передній вимірювальник поставив останню п'яту (десяту) шпильку, задній передає йому п'ять (десять) шпильок і відмічає цю передачу в журналі. Щоб своєчасно виявити можливу грубу похибку у вимірюванні лінії через втрату шпильок, при передачі їх слід обов'язково лічити. Після переліку шпильок передній вимірювальник протягує стрічку вперед. Задній вимірювальник надіває кінець стрічки на залишену в землі шпильку і вимірювання продовжуються в попередньому порядку.

При вимірюванні остачі, яка менша довжини стрічки, передній вимірювальник протягує стрічку так, щоб її кінець збігся з кінцевою точкою лінії. Потім він повертається до цієї точки і робить відлік по стрічці. Відлічуючи остачу, стрічку укладають так, щоб підписи метрів на ній, розміщені зверху, зростали від заднього кінця до переднього. Остачу вимірюваної лінії записують в журнал.

Кут нахилу лінії вимірюють за допомогою екліметра. Якщо лінія по всій довжині має один похил, то порядок вимірювання кута нахилу такий. На одному кінці лінії стають з екліметром, а на другому ставлять віху з позначкою на висоті ока спостерігача. Екліметр підносять до ока і беруть відлік з точністю до 0,5°. Для перевірки екліметра вимірюють зворотний кут нахилу однієї з ліній, помінявши місцями віху і екліметр. Якщо лінія складається з відрізків з різними уклонами, то вимірюють кут нахилу кожного відрізка. За результатами вимірювань обчислюють довжину лінії.

Таблиця 1.2 Відомість обчислення довжини лінії

Виміряний і обчислений параметр	Результат обчислення
Температура компарування	+ 17°
Температура вимірювання	+ 23°
Кут нахилу лінії	+ 6,5°
Число передач шпильок	2
Кількість шпильок (зад.)	4 шт.
Остача в прямому напряму	19,74 м
Остача у зворотному напряму	19,83 м
Середнє значення остачі	19,78 м
Виміряна довжина лінії	299,78 м
Поправка на компарування	+ 0,11 м
Поправка на нахил лінії	-1,88 м
Поправка на температуру	+ 0,02 м
Остаточна довжина лінії	298,03 м

4.2 Кутові вимірювання

4.2.1 Принцип вимірювання кутів

При топографо-геодезичних роботах вимірюють не кути між напрямками на місцевості, а їх ортогональні проекції в горизонтальній і вертикальній площинах.

Рис. 4.1 Схема вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів

Нехай маємо точки А, В та С, одна з яких (В) є вершиною горизонтального кута АВС, сторони АВ й ВС якого не лежать в одній площині. Попередньо проектують сторони кута АВ й ВС на горизонтальну площину М так, щоб вершина кута В належала цій площині. На сторонах кута АВ й ВС будують дві вертикальні площини N й Р. В результаті на горизонтальній площині М виникають лінії перетину ВА' й ВС, що утворюють горизонтальну проекцію кута місцевості АВС. Для визначення планового положення точок А, В й С вимірюють горизонтальний кут А'ВС, мірою якого є двогранний кут між площинами N й Р. Цьому куту рівний будь-який кут, вершина якого розміщена на прямовисному ребрі ВВ' двогранного кута А'В'С, а сторони його лежать у площині, що паралельна площині М. Горизонтальні кути мають значення від 0° до 360°.

Для визначення величини кута, наприклад в градусній мірі, в будь-якій точці на ребрі ВВ' двогранного кута А'В'С, розміщують горизонтальний круг з поділками, що називається лімбом, так, щоб його центр О був на прямовисній лінії ОВ. В результаті перетину площини лімба площинами N й Р утворюється певний кут.

Правило обчислення горизонтального кута на місцевості можна сформулювати так: щоб одержати значення горизонтального кута, необхідно від відліку на правий напрям (за ходом годинникової стрілки) відняти відлік на лівий напрям. Якщо відлік на правий напрям менший за значенням від лівого відліку, то до нього додають 360° і знову віднімають лівий відлік.

Для визначення перевищення між точками вимірюють вертикальні кути, тобто кути нахилу. Під вертикальним кутом розуміють кут між стороною та її проекцією на горизонтальну площину. Відповідно до геометричної принципової схеми (рис. 4.1) вертикальним кутом сторони ВА буде кут А'ВА = +ую а сторони ВС буде кут С'ВС = - ус. Якщо сторона вище проекції, то кут вважають позитивним, якщо нижче -- від'ємним. Вертикальні кути приймають значення в межах від -90° до +90°.

Для вимірювання вертикальних кутів уа й ус лімб розміщують прямовисно відповідно в площинах N й Р. За результатами відліків по вертикальному лімбу обчислюють значення вертикальних кутів.

Описаний принцип вимірювання кутів на місцевості реалізується у кутомірному приладі, що називається теодолітом.

4.2.2 Типи теодолітів і їх особливості

Вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів при топографо-геодезичних роботах виконують геодезичним приладом -- теодолітом. Теодоліти класифікують за точністю, призначенням, конструктивними особливостями й мірою автоматизації окремих операцій.

За точністю теодоліти бувають високоточні (середня квадратична похибка вимірювання кутів те = 0,5-1,0"), точні (тр - 2-5") й технічні (пір = 15-30"); за конструктивними особливостями -- прості, повторювальні, з компенсатором біля вертикального круга й автоколімаційні; за призначенням -- спеціальні, кодові, маркшейдерські й технічні.

Серійно випускаються такі типи теодолітів: Т05, ТІ, Т2, ТІ5 і ТЗО. Цифра означає середню квадратичну похибку вимірювання кута за один прийом (у секундах). Якщо зорова труба теодоліта має пряме зображення, до його позначення додають літеру П (ТЗОП). При наявності компенсатора біля вертикального круга додають літеру К (2Т15К). Якщо на основі єдиної базової моделі розроблена нова модифікація, спереду додається цифра 2, а на маркшейдерське виконання вказує літера М (2Т30М).

Основні метрологічні характеристики теодолітів наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Основні параметри теодолітів

Основні параметри	Тип теодоліта
	ТІ	Т2	Т5	Т15	ТЗО
Середня квадратична похибка вимірювання кута за один прийом, с	1	2	3	15	ЗО
Збільшення зорової труби, разів	30;40	25	25	25	18
Мінімальна відстань візування, м	5	2	2	1,5	1,2
Ціна поділки лімба, мінути	10	20	60	60	10
Коефіцієнт ниткового віддалеміра	-	100	100	100	100
Маса теодоліта, кг	11	5	4,5	3,5	2,5

У теодолітах Т05, ТІ, Т2 відліки роблять за двостороннім мікрометром. В теодолітах Т5, ТІ5 система відліків одностороння за шкаловими мікроскопами. У теодоліті ТЗО використовується мікроскоп з індексом.

Високоточні теодоліти Т05 і ТІ використовують для вимірювання кутів у планових державних геодезичних мережах 1-го й 2-го класів, а також як контрольно-вимірювальне обладнання для різних дослідницьких і високоточних вимірювань, у будівництві й експлуатації особливо відповідальних споруд. Найменша поділка круга лімба 10', ціна поділки відлікової системи 1".

Точний теодоліт Т2 призначений для вимірювання кутів у тріангуляції 3-го й 4-го класів, у геодезичних роботах з розмітки споруд в будівництві. Круги лімбів теодоліта розділені на 20', оцифровка градусна. У відліковій системі приладу використано оптичний клиновий мікрометр із шкалою, ціна поділки якого 1". Відлікова система передбачає цифрову індексацію десятків мінут у додатковому віконці діафрагми поля зору мікроскопа.

Точний теодоліт Т5 та його модифікації 2Т5 і 2Т5К призначені для вимірювання горизонтальних і вертикальних кутів у тріангуляції і полігонометрії 1-го й 2-го розрядів, вимірювання відстаней за допомогою ниткового віддалеміра, а також для виконання розпланувальних робіт. У відліковій системі використано шкаловий мікроскоп з ціною поділки 1". Система відліків одностороння двоканальна з кольоровим фоном відображення вертикального й горизонтального кругів. Теодоліт 2Т5К відрізняється від теодоліта 2Т5 тим, що він має самовстановлювальний оптичний компенсатор, який замінює рівень біля алідади вертикального круга й дозволяє використовувати прилад як нівелір з горизонтальним променем візування.

Теодоліт Т15 призначений для вимірювання кутів у теодолітних і тахеометричних ходах, знімальних геодезичних мережах, при перенесенні у натуру споруд і інженерно-технічних вишукуваннях трас. Теодоліт має оптичний центрир, розміщений у середині алідадної частини приладу. Кутомірні круги теодоліта розділені через 1 °, кожний штрих яких оцифрований. Відлікова система -- це шкаловий мікроскоп з ціною поділки 1'. Частини поділок відлічують на око з точністю 0,1'. У полі зору шкалового мікроскопа одночасно видно відображення штрихів горизонтального й вертикального кругів. Теодоліт 2Т15КП відрізняється від базової моделі наявністю компенсатора й тим, що труба має пряме відображення.

У топографо-геодезичних вимірюваннях використовують вдосконалені оптичні теодоліти серії ЗТ, а саме теодоліти ЗТ2КП(2"), ЗТ2КА(2") й ЗТ5К(5") та серії 4Т -- 4Т30П(30").

За рубежем виготовляють астрономо-геодезичний теодоліт-універсал ТН Е0 002, секундний теодоліт ТН Е0 010А, теодоліт-тахеометр ТНЕ0 020А і малий теодоліт ТНЕ0 080А. Теодоліт ТНЕ0 020А призначений для вимірювання кутів у тріангуляції і полігонометрії середньої точності, розбивних робіт у будівництві, топографічних знімань і спостережень за деформаціями споруд. Зорова труба дає збільшення зображення у 25 разів, середня похибка вимірювання 3", самовстановлювальшій індекс вертикального круга з похибкою встановлення 1", маса 4,2 кг.

Широко використовують для вимірювання й побудови горизонтальних та вертикальних кутів теодоліти фірми Торсоп.

4.2.3 Геометрична схема й основні частини теодоліта

Кожний тип теодоліта має свої конструктивні особливості. Однак, належачи до одного типу приладів для вимірювання кутів, усі вони мають загальні основні частини (рис. 4.2): зорова труба 1, рівні, робочі міри, горизонтальний (з лімбом 3 і алідадою 4), і вертикальний 5 круги, відлікові системи і встановлювальні пристрої, підставки 2 і піднімальні гвинти 7.

Обов'язковим є однакове взаємне розміщення таких осей теодоліта: візирна вісь труби ZZ, вісь рівня на алідаді горизонтального круга, горизонтальна вісь обертання труби НН, і вісь обертання приладу (основна).

Принципова схема теодоліта забезпечує виконання основних геометричних умов: вісь обертання приладу мусить бути вертикальною; площина лімба -- горизонтальною; площа візування -- вертикальною. Це зумовлено їхньою значною мінливістю у процесі роботи й транспортування.

Зорова труба дозволяє при виконанні вимірювальних робіт точно візувати на значно віддалені від приладу предмети. До її складу (рис. 4.3) входять об'єктив 1, лінза 2, кремальєра 3, сітка ниток 4 й окуляр 5. Сітка ниток призначена для точного й одноманітного наведення на ціль візування.

Зорова труба має оптичну, геометричну осі й вісь візування. Оптична вісь -- це пряма, яка з'єднує центри об'єктива й окуляра зорової труби.

Рис. 4.2 Геометрична схема й основні частини теодоліта

Геометрична вісь -- це пряма, що проходить через центри поперечних перерізів об'єктивної й окулярної частин труби. Вісь візування -- пряма, яка проходить через оптичний центр об'єктива й центр сітки ниток.

Поле зору, тобто простір, який видно в трубу при її нерухомому стані, обчислюють залежно від збільшення V:

а=38,2°/К.

Циліндричні рівні призначені для приведення вертикальної осі теодоліта у прямовисне положення (рис). Конструктивно

Рис. 4.4 Будова зорової труби теодоліта

рівень виготовлений з циліндричної трубки, внутрішня поверхня якої відшліфована по радіусу в кілька метрів (3-200 м). Скляна трубка 1 розміщена у металевій оправі 2 з виправним гвинтом 5. У середині трубки 1 безповітряний простір утворює бульбашку рівня 3, а на її зовнішній поверхні зроблено поділки 4 через 2 мм. Найвищу точку трубки (точку 0) називають нуль-пунктом. Відносно цієї точки бульбашка рівня розміщується симетрично, якщо вісь рівня, тобто дотична до внутрішньої поверхні трубки в нуль-пункті, набирає горизонтального положення.



Рис. 4.5 Будова циліндричного рівня

Робочі міри у теодолітах представлені лімбами горизонтального й вертикального кругів, на яких зроблено поділки з високою точністю.

У сучасних оптичних теодолітах для відлічування поділок лімба використовують штрихові (рис. 4.6,а) або шкалові (рис. 4.6,6) мікроскопи. Ціна поділки лімба штрихового мікроскопа 10 (рис. 4.6,а). Відлік по штриховому мікроскопу беруть на око. Ціна поділки лімба шкалового мікроскопа 1°.

Рис. 4.6 Шкали штрихових або шкалових мікроскопів теодоліта

У сучасних оптичних теодолітах для відлічування поділок лімба використовують штрихові (рис. 4.6,а) або шкалові (рис. 4.6,б) мікроскопи. Ціна поділки лімба штрихового мікроскопа 10 (рис. 4.6,а). Відлік по штриховому мікроскопу беруть на око з точністю. Ціна поділки лімба шкалового мікроскопа 1°. Відлік по шкалі беруть на око з точністю 0, 1'. В оптичних теодолітах із штриховими й шкаловими мікроскопами в полі зору одночасно видно зображення вертикального й горизонтального круга.

4.2.4 Будова теодоліта ТЗО

Теодоліт ТЗО призначений для вимірювання горизонтальних \:. вертикальних кутів у теодолітних і тахеометричних ходах, а також; для виконання топографо-геодезичних робіт на місцевості.

Особливості теодоліта ТЗО такі: система вертикальної осі повторювальна; відліки по кругах виконують за індексом на око з точністю до 0,1' поділки; можливе центрування теодоліта над точкою за допомогою зорової труби.

Теодоліі ТЗО (рис. 4.7) складається з вертикального н горизонтального кругів із скляними лімбами, зорової труби І, відлікового мікроскопа 2, ручки фокусування 5, дзеркала для підсвічування З, затискних 4 н навідних мікрометричних 6 гвинтів труби 1, підставки 7, затискних і навідних гвинтів лімба 8 і алідади 9.

Теодоліт ТЗО має оптичну систему, яка дає змогу виконувати водночас відліки по горизонтальному й вертикальному кругах за допомогою мікроскопа. Схема оптики відлікової системи теодоліта ТЗО наведена на рис. 4.8. Мікроскоп розміщений біля окуляра зорової труби. Поле зору теодолітів ТЗО і 2Т30П показано на рис. 4.9 та 4.10.

До комплекту теодоліта ТЗО входять також штатив, орієнтир-бусоль, висок, футляр з чохлом та запасні інструменти й приладдя.

4.2.5 Підготовка теодоліта до роботи

Підготовка теодоліта до роботи включає аналіз і оцінку зовнішнього стану й комплектності, оцінку дієздатності рухомих частин і режимів окремих функціональних елементів, приведення їх у дієздатний стан, перевірку і юстирування. Теодоліти мають відповідати необхідним оптико-механічним і геометричним умовам. Теодоліти як геодезичні прилади для вимірювання кутів характеризуються комплексом метрологічних характеристик і тому мають регулярно піддаватися перевірці й метрологічній атестації. Зміст перевірних робіт для теодолітів при метрологічному контролі наведено у табл. 2.2.

Зовнішній вигляд теодоліта перевіряють візуально. При цьому виявляють пошкодження оптичних і механічних частин теодоліта. Перевіряють установку рівнів і виправних пристроїв, чіткість зображення й рівномірність освітлення відлікової системи. Труба й оптичні пристрої мають давати чіткі, не викривлені й не забарвлені зображення. Бульбашки рівнів при обертанні піднімального гвинта мають плавно пересуватися в трубці. Особливу увагу звертають на виконання таких умов:



Рис. 4.7 Будова теодоліта

а) нерухомий індекс відлікового мікроскопа при встановленні на його шкалі нуля має збігатися із зміщеним відображенням діаметрально протилежних штрихів лімба;

б) освітлення поля зору труби має бути рівномірним, таким, що не допускає викривлення зображення;



Рис. 4.8 Схема оптики відпікової системи теодоліта ТЗО:1 -- дзеркало; 2 -- ілюмінатор; З -- вертикальний круг;4, 8, 10, 12 -- призми; 5, 6 -- лінзи об'єктива; 7 -- горизонтальний круг;9 -- об'єктив горизонтального круга; 11 -- конденсатор;13 -- об'єктив мікроскопа; 14 -- окуляр мікроскопа

в) зображення штрихів лімба мають бути видні спостерігачеві без перефокусування окуляра мікроскопа.



Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 4.9 Поле зору теодоліта ТЗО Відліки: по горизонтальному кругу 70°04'; по вертикальному 358°4б'

Рис. 4.10 Поле зору теодоліта 2Т30П Відліки: по горизонтальному кругу 125°06'; по вертикальному 0°27'

Перевіряють правильність і можливість вигідного вкладання теодоліта до футляру, замки й пристрої для перенесення. Комплектність теодоліта контролюють відповідно до комплекту, який вказаний у паспорті теодоліта

Дієздатність рухомих частин перевіряють випробуванням. При цьому виявляють і усувають у рухомих частинах лімба неплавність переміщення й помітні деформації. Перевіряють дієздатність мікрометрів зорової труби й відлікової системи, придатність пристрою для фокусування. Встановлюють наявність обмежувальних і стопорних пристроїв, де це необхідно. Перевіряють розбіжність окуляра й пристроїв регулювання.

Особливу увагу звертають на:

а) піднімальні й навідні гвинти повинні мати плавний хід, без стрибків, зривів і заїдань. Для перевірки роботи гвинтів зорову трубу візують на віддалену точку. Обертають піднімальний і навідний гвин- ти й спостерігають за плавністю переміщення зображення точки від- носно ниток сітки. При необхідності хід піднімальних гвинтів регу- люють їхніми гвинтами, а навідних -- їхніми пружинами й гайками;

б) навідні пристрої лімба, механізму оптичного мікрометра му- сять працювати плавно і стало;

в) обертання теодоліта навколо вертикальної осі й обертання зорової труби мають бути легкими і плавними;

г) положення теодоліта на штативі має бути тривким.

При огляді штатива звертають увагу на кріплення його частин. Ніжки штатива мусять порівняно туго обертатися в шарнірному з'єднанні з головною частиною.

Остаточний висновок про придатність теодоліта до виконання, робіт з належною точністю роблять після виконання перевірок і відповідного їм регулювання.

Приведення теодоліта у робочий стан включає центрування, нівелювання приладу й фокусування зорової труби.

Центрування -- встановлення центра лімба або осі алідади на одній прямовисній лінії з вершиною кута.

Для центрування теодоліт пересувають разом з штативом над точкою доти, поки висок не розміститься над нею. При наявності центрира у його полі зору має бути видна точка. Потім послаблюють становий гвинт і пересувають теодоліт по горизонтальній головці штатива доти, поки висок або хрестик сітки ниток центрира не суміститься з точкою. Після закінчення операції закручують становий гвинт.

Нівелювання теодоліта -- приведення площини лімба в горизонтальне положення або осі алідади в прямовисне положення трьома піднімальними гвинтами.

Для нівелювання теодоліта розміщують рівень, обертаючи алідаду при відкрученому затискному гвинті, паралельно двом піднімальним гвинтам. Обертаючи ці гвинти в різні боки, виводять бульбашку рівня на середину. Потім повертають алідаду разом з рівнем у напрямі третього гвинта, тобто на кут, близький до 90°. Обертаючи тільки третій піднімальний гвинт, знову приводять бульбашку рівня на середину алідади. Дії повторюють доти, поки бульбашка рівня не залишатиметься на середині при будь-якому положенні алідади на лімбі.

Фокусування зорової труби -- отримання в полі зору труби чіткого зображення сітки ниток і предмета, який спостерігають.

Чітке зображення предмета отримують обертанням кільця кре-мальєри. Для отримання чіткого зображення сітки ниток наводять трубу на освітлений предмет. Обертаючи окуляр, домагаються чіткого зображення сітки ниток.

4.2.6 Перевірка і юстирування теодолітів

Перевірку і юстирування теодолітів виконують при температурі (+20- +5°С). При проведенні перевірки виконують операції і використовують засоби перевірки згідно з табл. 2.2. Для контролю дотримання основних геометричних умов, які обумовлюють принципову схему теодоліта, виконують такі основні дії.

1. Перевірка і юстирування рівня біля алідади горизонтального круга. Вісь циліндричного рівня, поміщеного на алідаді, має бути паралельною площині лімба або перпендикулярною до вертикальної (основної) осі ІІ1 теодоліта (рис. 4.11).

Для перевірки цієї умови необхідно алідаду повернути так (рис. 4.11), щоб вісь рівня розмістилась паралельно лінії, що з'єднує піднімальні гвинти. Обертаючи ці гвинти в протилежних напрямах, бульбашку рівня переміщують на середину. Потім алідаду повертають на 90° і третім піднімальним гвинтом бульбашку рівня виводять на середину. Після чого алідаду повертають на 180° і оцінюють зміщення бульбашки від середини.

Рис. 4.11 Перевірка рівня біля алідади горизонтального круга: 1 -- піднімальні гвинти; 2 -- алідада; 3 -- циліндричний рівень

Якщо бульбашка рівня змістилася від середини більше ніж на одну поділку через нерівність підставок рівня, то при повороті лімба або алідади вісь приладу II, і площина лімба збережуть своє похиле положення. Щоб виправити помилку виправними гвинтами рівня, виводять бульбашку на половину відхилення від середини. Вісь рівня, розміститься паралельно площині лімба (рис. 4.11). Проте лімб не буде в горизонтальному положенні. На другу половину відхилення бульбашку встановлюють двома піднімальними гвинтами, обертаючи їх у різні сторони. Лімб при цьому набуде горизонтального положення.

Для контролю перевірку повторюють доти, поки бульбашка рівня, повернутого на 180°, не сходитиме з середини більше як на одну поділку. Результати перевірки рівня біля алідади горизонтального круга наведені в



Рис. 4.12 Результати перевірки рівня біля алідади

Визначення колімаційної похибки. Візирна вісь труби ZZ має бути перпендикулярною до горизонтальної осі обертання труби НН, (рис. 4.12), тобто колімаційна похибка мусить дорівнювати нулю або не перевищувати подвійну точність приладу

Рис. 4.13 Розміщення осей візування

Неперпендикулярність візирної осі зорової труби до горизонтальної осі обертання визначають у такій послідовності: теодоліт приводять у робоче положення, закріплюють алідаду, вибирають віддалену й добре видиму точку М, що розташована на рівні осі обертання (рис. 4.12). Візують на неї трубу при крузі «праворуч». Закріпивши затискні гвинти й орудуючи навідними гвинтами алідади й труби, суміщають центр сітки з точкою, яку спостерігають. Беруть відлік по горизонтальному кругу. Відкріпивши алідаду і перевівши трубу через зеніт, візують на ту саму точку М при крузі «ліворуч». Знову роблять відлік по лімбу горизонтального круга.

Обчислюють колімаційну похибку. Якщо вона не перевищує подвійну точність теодоліта -- умову виконано. У протилежному випадку виконують юстирування. Щоб позбутися похибки, з обох відліків обчислюють середнє значення показника.

Навідними гвинтами алідади встановлюють на лімбі відлік N. Центр сітки ниток зорової труби зійде зі спостережуваної точки М. Послабивши виправні гвинти сітки ниток, переміщують її до суміщення з зображенням точки М. Після цього сітку ниток закріплюють.

Для контролю перевірку повторюють доти, поки колімаційна похибка не перевищуватиме подвійну точність теодоліта. Результати визначення колімаційної похибки наведено

Таблиця 2.2 Результати визначення колімаційної похибки

Номер прийому	Точка візування	Відлік по горизонтальном кругу	Колімаційна похибка С	Примітка
		"праворуч"	"ліворуч"
1	4	13°2Г	193°48'	13'	Умову не виконано Установити на горизонтальному крузі відлік 13°35'
2	4	13°35'	193°36'	ЗО"	Умову виконано

Визначення нахилу горизонтальної осі обертання зорової труби. Горизонтальна вісь обертання зорової труби НН, має бути перпендикулярною до вертикальної осі обертання теодоліта II,



Рис. 4.14 Визначення нахилу горизонтальної осі обертання зорової труби

Теодоліт встановлюють за 20-30 м від стіни високої будівлі й приводять його у робочий стан. Вибирають і відмічають на стіні точку А

Кут нахилу на точку А не повинен перевищувати 25-35°. Зорову трубу візують на точку А й закріплюють алідаду. Опускають трубу до горизонтального положення, і проектують на стіну центр сітки ниток. Позначають на стіні точку А1.. Переводять трубу через зеніт, і при іншому положенні вертикального круга знову візують трубу на точку А1. Закріпивши алідаду, опускають трубу до горизонтального положення і позначають на стіні точку А2. Якщо точки А1 і А2 не сумістяться -- умову не виконано. Відстань між а1 і а2 для технічних теодолітів не повинна перевищувати 1:5000 висоти точки А над горизонтом приладу (відрізок а1А). Результати визначення нахилу горизонтальної осі обертання зорової труби наведені у табл.

Таблиця 2.3 Результати визначення нахилу горизонтальної осі обертання зорової труби

Висота	Відстань між точками а1 і а2, мм	Відношення відстані до висоти	Примітка
22,8	4,5	1:5066	Умову виконано

Неперпендикулярність візирної осі зорової труби до горизонтальної осі обертання визначають у такій послідовності: теодоліт приводять у робоче положення, закріплюють алідаду, вибирають віддалену й добре видиму точку М, що знаходиться на рівні осі обертання (рис. 4.12). Візують на неї трубу при крузі «праворуч». Закріпивши затискні гвинти й орудуючи навідними гвинтами алідади й труби, суміщають центр сітки з точкою, яку спостерігають. Беруть відлік по горизонтальному кругу. Відкріпивши алідаду і перевівши трубу через зеніт, візують на ту саму точку М при крузі «ліворуч». Знову роблять відлік по лімбу горизонтального круга.

Обчислюють колімаційну похибку. Якщо вона не перевищує подвійну точність теодоліта -- умову виконано. В протилежному випадку виконують юстирування. Щоб позбутися похибки, з обох відліків обчислюють середнє значення.

Навідними гвинтами алідади встановлюють на лімбі відлік N. Центр сітки ниток зорової труби зійде зі спостережуваної точки М. Послабивши виправні гвинти сітки ниток, переміщують її до суміщення з зображенням точки М. Після цього сітку ниток закріплюють.

...