Теодолітна зйомка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство аграрної політики України

Петрівський державний аграрний технікум

Спеціальність 5.08010102 «Землевпорядкування»

Теодолітна зйомка

Звіт про проходження навчальної практики

з дисципліни «Геодезія»

Виконала Бригада №

Устименко В.Ю.

Деніс Ю.

Чеботар Р.Г.

Любарець Р.

Перевірив викладач

Біляєва І.В.

Петрівка 2012 рік

ВСТУП

теодолітний зйомка площа координата

Теодолітна зйомка являється горизонтальною зйомкою в результаті якого отримуємо контурний план місцевості. Зйомка проводиться кутомірним приладом - теодолітом та стальною мірною стрічкою для лінійних вимірювань місцевості. При виконанні зйомки вимірюються горизонтальні кути та відстані. За результатами зйомки в камеральних умовах будується план загальної території із зображенням контурів та місцевих предметів.

Теодолітну зйомку рекомендовано застосовувати для складання планів, масштабів 1:2000, 1:1000, 1:500 забудованої території і будівельних майданчиків із слабо вираженим рельєфом.

Склад польових робіт при виконанні теодолітної зйомки такий:

Рекогносцирування земельної ділянки;

Згущення наявної або створення нової знімальної основи;

Зйомка ситуації;

Ведення польового журналу;

Складання абрису теодолітної зйомки.

1. ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ

Огляд місцевості. Рекогносцування земельної ділянки

Рекогносцировка - це огляд місцевості, під час якої встановлюють найбільш доцільне розміщення опорних точок ходів.

При виборі точок теодолітних ходів слід пам'ятати, що з однієї точки повинно бути видно суміжні точки зліва і справа; бажано, щоб не було перешкод для вимірювання стрічкою відстаней між точками теодолітних ходів.

Теодолітний полігон розбивають по межах ділянки, план якої необхідно скласти.

В місцях повороту межі закріплюють вершини (точки) полігону, користуючись правилом, щоб з кожної вершини була видимість на сусідні ліву і праву вершини і щоб довжина ліній була 200…250 м (максимум 400

м, мінімум 50 м).

Точки з теодолітних ходів закріплюють кілками довжиною 30 см, діаметром 3-4 см. Кілки виступають над поверхнею землі на 5 см, в торець забивають цвях, якщо відстані між вершинами невеликими.

Навколо кілка роблять канавку у вигляді кола або квадрата. Поруч забивають ще один кілок (сторожок), який виступає над землею на 10…15 см. На сторожку пишуть номер точки.

Інструктаж по техніці безпеки.

При проходженні інструктажу з техніки безпеки ми ознайомилися з інструкцією з техніки безпеки при виконанні учбової практики. Несчасним випадком називається пригода, пов'язана з виробництвом якої пішло порушення стану здоров'я студента і втрати працездатності тимчасової чи постійної. Під порушенням стану здоров'я працюючого розуміється порушення цілісності тканин або в правильному функціонуванні органів. Сюди відносяться поранення, порізи, уклони, переломи, вивихи, розтяження, опіки, задуха, струс мозку.

До загальних причин несчасних випадків відносяться:

а) неправильна організація роботи;

б) незнання умов дорученої роботи;

в) недисциплінованість студентів;

Загальними мірами боротьба з несчасними випадками являється:

а) чітка організація праці;

б) влаштування запобіжних засобів;

в) сувора дисципліна праці;

г) утримання інструментів та обладнання в порядку та ісправності;

д) повсякденне виконання студентами правил трудової дисципліни;

Будова теодоліта Т30 (2Т30П) . Його використання.

Теодолімт -- геодезичний прилад для вимірювання кутів (горизонтальних і вертикальних) на місцевості, відстаней та кутів орієнтування.

Теодоліти бувають різних конструкцій, але основні частини в усіх типах теододолітів їх призначення однакове.

Теодоліт 2Т30 являється технічним теодолітом, модифікація якого 2Т30П, 4Т30П. Його застосовують для вимірювання горизонтальних та вертикальних кутів в знімальних роботах теодолітних та тахеометричних ходах. Цим теодолітом можна вимірювати віддалі за допомогою ниткового віддалеміра, а також виконувати геометричне нівелювання за допомогою циліндрічного рівня з ціною поділки 20'' який встановлений на зоровій трубі. Зорова труба теодоліта має збільшення 20 - кратне та перевертається через зеніт обома кінцями. У полі зору мікроскопа літерою - В позначається відліки вертикального кругу, які знаходяться в межах 0 до 75 градусів, а буквою Г - горизонтальний круг в межах від 0 до 360 найменьшою поділкою мікрометра даного теодоліта є 5'.

Особливістю теодоліта 2Т30 є відсутність циліндричного рівня при вертикальному крузі. Його функціію виконує циліндричний рівень при алідаді горизонтального круга з ціною поділки 45'', який закріплений в нижній частині колонки паралельно площині вертикально круга. Зображення даного теодоліта є перевернутим.

Теодоліт має чотири основні геометричні вісі. Умови цих вісей слідуючі:

Основна вісь теодоліта повинна проходити через центр круга ділень лімба (ексцентритет алідади відсутні) ;

Вісь циліндричного рівня алідади горизонтального круга повинна бути перпендикулярною до основної осі теодоліта ;

Площина поділок горизонтального лімба повинна бути перпендикулярною до осі теодоліта;

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Візирна вісь повинна бути перпендикулярною до осі обернення зорової труби ;

Вісь обертання зорової труби повинна бути перпендикулярною основної осі теодоліта ;

Вертикальна нитка сітки ниток повинна знаходитись в колімаційній площині труби;

Будова мірної стрічки. Рейки

Для вимірювання ліній на місцевості використовують мірні стрічки, рулетки, далекоміри.

Штрихова геодезична стрічка має довжину 20 м на стрічці нанесено метрові поділки, які позначено бляшками, дециметрові поділки позначені отворами. За дожину стрічки, дециметрові поділки позначені отворами. За довжину стрічки приймають відстань між штрихами, нанесенеми на гачках біля кінців стрічки . (мал. 1).



Мал. 1. Мал. 2

До стрічки додається 6 або 11 шпильок. (мал. 2).

Металевими пластинками на стрічці позначено метрові поділки, наскрізними отворами - дециметровими. Рахунок метрів ведеться на одній стороні стрічки від одного її кінця, а на зворотній - від іншого. Довжиною стрічки вважається відстань між поперечними, які нанесено поруч з вирізами на кінцях стрічки. Для зручності транспортування стрічку змотують на залізне або пластмасове кільце.

Шкалову стрічку використовують для більш точних вимірювань, довжин ліній. Вона завдовжки 20 - 24 м, звширшки 6-10 мм і завдовжки 0,15 - 0,20 мм. На обох її кінцях в межах другого дециметра нанесені міліметрові шкали завдовжки 100мм кожна. У комплект такої стрічки входить додаткове обладнання - динамометр, ножиці, голки, термометри.

Для вимірювання коротккиих ліній застосовують сталеві або тасьмові рулетки завдовжки 5, 10, 20 і 50 м. Поділки на них нанесено на одній стороні стрічки через 1 см. Рулетки зручні в користуванні але мають ряд недоліків. Тасьмова рулетка витягується і часто рветься, сталева рулетка за роботи у вологих умовах швидко ржавіє та стираються позначки.

Рейки РН - та РН - 10 - це дерев'яні бруски шириною 10 см товщиною 2 см з наглухо закріпленими на кінцях металевими пластинками (п'ятами). На пофарбований білою фарбою рейки нанесено поділки у вигляді шашок чорного кольору на одній стороні, та червоною - на другій. Рахунок поділок ведуть від нижньої п'ятки. На чорній стороні з нею співпадає 0 (нуль), на червоній - відлік 4787 або 4687мм.

Довжина рейки РН-10 - рейки завдовжки 4000 мм виготовляють складними, а рейки типу РН-3 завдовжки 3000 мм можуть бути як складними, так і суцільними. Рейки РН - 0,5 і РН-3 мають збоку круглі рівні.

Мал. 1.4.1 Рейка РН-3

Випробування та повірки інструментів

Мірна стрічка перед вимірюванням ліній повинна бути перевірена. Встановлення фактичної довжини стрічки шляхом порівнювання її з контрольною стрічкою називаеться компаруванням.

Найпростіше компарування стрічки виконується так:

на рівній підлозі укладають поруч робочу і контрольну стрічки. Нульові штрихи суміщають і жорстко закріплюють цвяхами. Потім натягують інші кінці стрічок з однаковою силою, що дорівнює 10 кг. Металевою лінійкою з міліметровими поділками вимірюють відстань між нульовими штрихами кінців стрічок.

Довжина робочої стрічки не повинна відрізнятися від довжини контрольної більш як на +- 2 мм.

В протилежному у результатах вимірювань треба вводити поправки.

Поправка обчислюється за формулою:

де - довжина виміряної лінії. - різниця довжини стрічки.

Поправку віднімають від результату вимірювання, коли робоча стрічка коротша за контрольну і додають, коли вона довша.

Наприклад: робоча стрічка коротша за контрольну на = 5 мм, нею виміряна лінія, довжина якої м .

Поправка до довжини лінії за неточність стрічки:

Отже фактична довжина виміряної лінії дорівнює:

Повірка теодоліту 2Т30П

Умови перевірок та їх порядок	Результати перевірок	Порядок юстирування
Вісь ціліндрічного рівня алідади горизонтального круга повинна бути перпендикулярною до вертикальної осі теодоліта. Теодоліт встановлюють на штативі і закріплюють становим гвинтом. Рівень встановлюють паралельно одній грані підставки.		Це положення фіксуеться відліком по лімбу. Обертаючи два ближніх під'омних гвинта в різні сторони, виводять бульбашку рівня в нуль-пункт. Повертають алідаду на ( перевіряючи це положення по раніше зробленому відліку). Якщо бульбашка лишилась в нуль-пункті, то умову виконано. Якщо бульбашка зійшла з нуль-пункту, то необхідно виконати юстировку.

2. ПОЛЬОВІ РОБОТИ

2.1 Закріплення точок теодолітних ходів

Перед початком вимірювання довжини лінії чи горизонтального кута, необхідно кінцеві точки ліній на місцевості закріпити і позначити. Теодолітним ходом (рис. 8.14) називають систему закріплених у натурі точок, наприклад, 1, 4, 5, координати яких визначені з виміру кутів в і відстаней D. Теодолітний хід починають створювати з огляду місцевості - рекогносцировки, ціль якої - визначити найбільш сприятливі місця для закріплення вершин теодолітного ходу й створів для промірів кутів і ліній між ними. Як правило, теодолітні ходи прокладають між точками державної геодезичної мережі, наприклад, ІІ, ІІІ. Зв'язок теодолітних ходів з пунктами більше високого класу називають прив'язкою. Якщо теодолітні ходи не прив'язані до державних геодезичних мереж, 20% точок закріплюють залізобетонними знаками. Ці знаки, у свою чергу, прив'язують до предметів місцевості: замальовують глазомірно план і вимірюють відстані не менш чим до трьох постійних предметів місцевості - кутів капітальних будинків, колодязів, дерев. Для закріплення пунктів знімальних мереж на місцевості застосовуються центри тривалого збереження та центри тимчасові.

Застосовуються такі типи центрів тривалого збереження: бетонний паралелепіпед (рис.6.1), металева труба, штир, залізний костиль, які забетоновуються або вбиваються в тверде покриття (рис.6.2), пень із забитим цвяхом або штирем (рис.6.3)

Довжини сторін між точками теодолітних ходів коливаються в межах 20...350 м, а довжини ходів залежать від багатьох факторів. З них головні: масштаби топографічної зйомки й забудованість території, по якій прокладають хід. Наприклад, зменшення масштабу зйомки з 1:500 до 1:1000 дозволяє збільшити довжину ходу з 0,8 до 1,2 км.Якщо роблять зйомку в масштабі 1:2000, то на забудованій території довжина ходу допускається до 2км, а на незабудованої - до 3км.

2.2 Вимірювання горизонтальних кутів

При вимірюванні горизонтальних кутів застосовують способи кругових прийомів абоповторень. Теодоліт встановлюють у вершині кута і приводять його в робочийстановище. Напрямок сторін кута, якщо вимірювання виконуються на деннійповерхні, позначаються віхами. У підземних умовах боку позначають схилу або спеціальними сигналами. Установка теодоліта в робоче положення складається з двох операцій: центрування і горизонтування. Центрування полягає в розміщенні вертикальної осі теодоліта надвершиною кута (точкою) і здійснюється за допомогою рівня. Встановлюють над точкою так, щоб верхня площини головки штатива булла горизонтальна, вістря схилу проектувалося на точку.

Сучасні теодоліти оснащені оптичними центрурами, які полегшують центрування, особливо при сильному вітрі, та підвищують точність. Горізонтірованіе ж полягає у приведенні вертикальної осітеодоліта в прямовисне положення. Для цього встановлюють рівень при алідадегоризонтального кола у напрямку 2-х підйомних гвинтів і, обертаючи їхвиводять бульбашку рівня на середину; відкріпивши алідаду, встановлюють рівеньу напрямку 3-го гвинта і обертанням останнього знову виводять бульбашка насередину.

Спосіб прийомів. При нерухомому лімбі обертання алідади візують на задню точку А (див. рис. 1). Спочатку по оптичний візир зорову трубунаводять від руки, поки візіруемая мета не потрапить в поле зору. Потімз акріплюють гвинти алідади і зорової труби, і отфокусіровав трубу попредмету, виконують візування з навідними гвинтами і алідади і труби горизонтального кола. Потім беруть відлік a по горизонтальному колу і записують його в журнал вимірювань .

Відкріпивши алідаду, візують на передню точку С і беруть відлік b. Тоді значення правого на ходу кута (визначається як різниця відліків на задню і передню точку:

(кл = ab Всі ці дії становлять один напівприйом. Потім відкріплюють алідаду на 90о і повертають на ту ж саму точку.

2.3 Вимірювання відстаней між точками ходу

Перед вимірюванням лінії її слід підготовити, тобто провісити, вирвати високу траву.

На кінцях вимірюваних ліній встановлюють віхи. Довгі лінії для зручності і підвищення точності вимірювання позначають рядом віхи, встановлених у створі лінії через кожні 60…100 м.

Для вимірювання ліній стрічкою необхідно для робітника. Перед початком вимірювання задній робітник втикає шпильку в центр кілка у точці А (мал. 3.1) і чіпляє за неї гачок стрічки.

Мал. 3.1.

Передній робітник, натягнувши стрічку за ручку, укладає її за вказівкою заднього робітника у створі лінії АВ і втикає в землю першу шпильку через проріз гачка біля свого кінця стрічки.

Необхідно слідкувати, щоб біля заднього робітника був той кінець стрічки, на якому починається нумерація метрових поділок. Перед початком вимірювання у переднього робітника повинно бути 5 шпильок.

Після першого укладання стрічки робітники знімають стрічку із шпильок, задній робітник забирає свою шпильку, а передній лишає свою. Стрічку протягують вперед по лінії АВ. Підійшовши до залишеної в землі шпильки, задній робітник чіпляє за неї стрічку і спрямовує по створу переднього робітника.

Останній, струснувши стрічку, натягує її і втикає в землю другу шпильку. Далі вимірювання продовжується в такому самому порядку.

Коли передній робітник залишає в землі п'яту шпильку, в журналі відмічають передачу шпильок, що означає: виміряна відстань 100 м від точки А.

Потім задній робітник виймає свою шпильку, стрічку залишає на землі, іде до переднього робітника і передає йому 5 шпильок. Шоста шпилька лишається в землі і від неї продовжується вимірювання.

Довжина лінії визначається за формулою:



де, - кількість передач шпильок;

- кількість шпильок у заднього робітника після останньої передачі;

- довжина залишку, яку визначають відліком цілих метрів по стрічці,дециметрів по отворах , кількість сантиметрів оцінюють на око.

При вимірюванні ліній необхідно додержувати таких вимог:

при укладанні стрічки не допускати відхилення переднього кінця стрічки від створу більше як 6 см;

- шпильки ставити в землю вертикально;

натягувати стрічку силою близько 10 - 15 кг;

при вимірюванні залишку лінії стрічку укладають так, щоб позначення метрів зростало від заднього кінця стрічки до переднього;

при передачі шпильок передній робітник повинен стежити, щоб йому було передано 5 шпильок;

для контролю кожну лінію треба вимірювати два рази ( у прямому і зворотньому напрямах ).

2.4 Визначення недоступної відстані

Коли теодолітний ход перетинає болото, струмок, котлован, то виміряти відстань безпосередньо стрічкою неможливо. Ію відстань визначають непрямим шляхом.

Наприклад, необхідно визначити неприступну відстань (а) між точкам теодолітного ходу В і К (Мал. 8.1.).

Від точки розбивають два базиса ВС і ВА, вимірють їх довжини і , вимірюють кути Відстань а обчислюється за теоремою синусів.

Контроль обчислень

Розходження між а і а' допускається не більше як тобто

2.5 Визначення дирекційного кута початкової лінії

Для вимірювання дирекційних кутів бусоль встановлюють у початковій точці полігона і «на око» приводять її у горизонтальне положення. Після цього поворотом кришки бусольної коробки опускають аретир (важілець що притискає стрічку до скла) й алідадну лінійку наводять на віху, встановлену в наступній точці.

Визначення бусоллю кутів орієнтування:

а) - дирекційних кутів; б) - румбів;

Відлік проти північного кінця магнітної стрічки є дирекційним кутом лінії.

Для визначення величини румба рубічною бусоллю її встановлють на початку лінії, наприклад, у точці 2. Після цього алідадну лінійку (візирну вісь) , яка проходить через нульові поділки бусольного кінця, спрямовують поверненням всієї бусолі на точку 3. Відлік градусів беруть по будь - якому кінцю магнітної стрілки, а назву румба встановлюють по ближчому до предметного діоптра кінця стрілки (північному або південному) відносно нуль градусів бусолі, який спрямований на точку 3.

3.ТЕОДОЛІТНА ЗЙОМКА

Теодолітним зніманням називается сукупність польових вимірювань, які виконуються теодолітом та іншими інструментами для одержання контурного плану. Воно є основним видом горизонтального знімання, в результаті якого отримують планові положення точок. Його застосовують на рівнинній місцевості з метою складання і коригування планів землеустрою, фермерських господарств підприємств.

Прокладання теодолітних ходів

Для виконання роботи спочатку створюють опорну геодезичну мережу, а потім знімають подробиці місцевості. Знімальною геодезичної мережею, може слугувати сітка трикутників чи теодолітних ходів полігонів, які складають групу суміжних многокутників, або мережа геодезичних мереж, які повинні опиратись на геодезичні пункти з відомими координатами. Для порівняно невеликих ділянок, знімальна мережа може бути представлена одним полігоном або ходом.

Теодолітний ход може бути:

Розімкнутий - якщо його початок і кінець спираються на пункти геодезичного обґрунтування мал..а. у цьому ході кути В1 і В2 при початковій і кінцевих точках, що збігаються з точками опорної геодезичної мережі, називають прилеглими.

- Зімкнутий - зімкнутий многокутник, звичайно прив'заний до точок геодезичного обґрунтування. На малюнку прив зання, тобто передачі координат від опорної точки В1 і і лінію між точками В і 1.

Висячий - хід прилягає до геодезичного обґрунтування одним своїм кінцем, другий кінець залишається вільним.

3.2 З йомка подробиць місцевості

З йомка ситуації полягає у вимірюваннях, які визначають положення контурів і окремих предметів ситуації на плані. Визначення положення контурів може проводитися різними способами. Застосування того чи іншого способу залежить від конкретних умов місцевості.

Перпендикулярів;

Полярний;

Прямих кутових засічок;

Лінійних засічок;

Обходу;

Створів;

Полярний спосіб зйомки

Положення точки визначається кутом Вн. Вимірянним від сторони теодолітного ходу МН (яка приймається за полярну вісь ) і віддалю Ді, від точки теодолітного ходу, наприклад, над точкою Н і орієнтують лімб за напрямком на попередню (або наступну) точку ходу (точку М).

Орієнтувати лімб - це значить розмістити лімб теодоліта, встановленого над точкою Н, таким чином, щоб при візуванні на точку М відлік по лімбу дорівнював 0*00'.

Для орієнтування лімба за заданим напрямком відпускають закріпний гвинт алідади і повертають алідаду до тих пір, поки відлік по лімбу не буде близький до нуля. Закріплюють алідаду і встановлюють за допомогою навідного гвинта алідади, що дорівнює 0*00'.

Тоді відпустивши закріплений гвинт лімба, точне наведення на точку М здійснюють за допомогою навідного лімба.

При виконанні зйомки поворотом алідади наводять трубу послідовно на всі точки, що визначаються, роблячи кожний раз відліки по горизонтальному кругу теодоліта з точністю 1'. Ці дії виконують при одному положенні вертикального круга. Таким чином, відліки по лімбу при візуванні на кожну точку будуть горизонтальними кутами В1, відносно прийнятої сторони теодолітного ходу. Віддалі від точок можуть вимірюватися світловіддалеміром, рулеткою, нитковим або оптичним віддалеміром. опустимі значення віддалей при зйомці полярним способом в залежності від типів мірних приладів і масштабу зйомки.

При зйомці нечітких контурів віддалі, вказані можуть бути збільшені в 1,5 раза. Перевагою полярного способу є незалежне визначення місцезнаходження кожної контурної точки, завдяки чому не виникає нкопичування похибок вимірювання.

3.3 Ведення польового журналу

Так як польовий журнал, являється основим документом геодезичних вимірюваньсти то його слід вести чітко. Записи на листах та чорнетках з послідуючим пересуванням начисто не повинно бути, це рахують браком в работі. Якщо в журналі вимірюванть виявлено помилку або результати вимірів не вірні - даний прийом слід переробити, а невірно виконаний слід закреслити під лінійку по діагоналі хрестом і вказати причину перекреслення.

Обробка журналу польових вимірів починається з визначення середніх значень відліків по шкалі оптичного мікрометру.

Різниця відліків по шкалі оптичного мікрометра при двох суміщеннях зображень штрихів горизонтального кругу на напрямок, що вимірюється для теодоліту Т-2 не повинна перевищувати 4".

По середнім значенням відліків визначають подвоєну колімаційну похибку по формулі :

2с=а сер.(КЛ) - а сер.(КП).

По закінченю обробки журналу вимірювання горизонтальних напрямів із окремих прийомів не повинно перевищувати 8* для теодоліта Т-2.

При недотриманні перерахованих вище допусків відповідні прийоми, або всю программу переробляють керуючись такими правилами:

1. Повторні вимірювання виконують після закінчення спостережень основної програми;

2. Прийоми переробляють на тих установках які вказані в програмі спостережень;

3. Якщо значення горизонтальних напрямів, отримані із різних прийомів перевищують допустиме розходження, то переміряти прийоми слід із максимальними значеннями відхилень.

4. Прийом, в якому не дотримані внутрішні допуски ( не замикання горизонту, коливання 2с) не закінчується, а спостерігається заново зразу ж, на тій же установі.

4. КАМЕРАЛЬНІ РОБОТИ

Теодолітна зйомка складається з таких етапів:

1. Камеральна підготовка матеріалів;

2. Рекогносцировка місцевості і закріплення опорних точок;

3. Польові вимірювальні роботи;

4. Камеральна обробка матеріалів;

Камеральна підготовка.

В період камеральної підготовки виявляють плани, складені на цю місцевість за раніше виконаними зйомками; з наявних матеріалів відбирають плани і карти найбільшіх масштабів і зйомок останніх років. Якщо на місцевості, що її знімають є пункти державних геодезичних мереж то складають схему її розміщення, а з каталогів виписують координати.

На підібраних планах або топографічних картах складають проєкт організації польових робіт.

4.1 Ув'язка горизонтальних кутів замкнутого теоделітного ходу

З геометрії відомо, що теоретична сума кутів многокутника:

Де n - число кутів ходу. Проте практично вимірювання кутів теодолітом супроводиться ряд помилок, що теоретично призводить до деякого відхилення суми різних кутів ЕВр від теоретичної вимоги; це відхилення називають кутовою нев'язкою fB:

Ця нев'язка не повинна перевищувати граничну величину, яку визначають за формулою (для 1 хвилинного теодоліта):

Для 30" теодоліта:

Де n - число кутів ходу

Необхідно, щоб

У тому випадку, коли кутова нев'язка виявиться допустимою, тобтою меншою від граничної або рівної їй, її як поправку розподіляють на виміряні кути. Можна вважати, що всі кути вимірюють з однаковою точністю, тому кутову нев'язку треба поділити на число виміряних кутів і визначену поправку внести в кожний кут з оберненим знаком нев'язки.

Схема обчислення дирекційних кутів

При такому розподілі кожний виправлений кут матиме дробове значення хвилин, що може бути незручним при дальших обчисленнях. Звичайно кутову нев'язку розподіляють простіше: насамперед вводять поправку в кути з дробовими частинами хвилин так, щоб округлити їх до цілих хвилин. Решту нев'язки розподіляють по хвилині на кути, обмежені коротшими сторонами, бо з усіх перелічених вище помилок в цьому випадку особливо позначиться вплив неточного центрування інструмента або встановлення віхи над точкою наведення.

4.2 Ув'яза горизонтальних кутів розімкнутого теодолітного ходу

Теодолітний хід №АВСДК прив'язаний обома кінцями до сторін геодезичного обґрунтування МН і КЛ у точці Н і КЛ.

an - дирекційний кут початкової сторони МН і ak - кінцевої сторони КЛ відомі з попередніх робіт.

Теоретичну суму виміряних кутів теодолітного ходу визначають так: починаючи від дирекційного кута початкової сторони an, послідовно обчислюють за формулою дирекційні кути всіх сторін ходу і кут кінцевої .

Схема обчислення дирекцій них кутів у розімкнутому теодолітному ході

Теоретичну суму вимірюють за формулами:

Склавши ліві і праві частини рівностей, дістають:

звідки остаточно

Тобто теоретична сума виміряних правих кутів розімкнутого теодолітного ходу дорівнює різниці дирекційних кутів початкової і кінцевої твердих сторін плюс 180*, помножені на число виміряних кутів ходу.

Якщо в теодолітному ході виміряно ліві кути В', то дирекційні кути обчислюють за формулою:

А теоретична сума лівих кутів ходу буде:

Кутову нев'язку ходу обчислюють за формулою:

4.3 Обчислення дирекційних кутів та румбів сторін теодолітного ходу

Після ув'язки вимірних кутів починають обчислювати дирекційні кути сторін теоделітного ходу. В замкнутому теоделітному ході АВСДЕ праві кути ходу В1,В2.......В3 виправлено.

Якщо через кожну з вершин ходу АВСДЕ провести прямі, паралельні осьовому мерібіану, тоді д1,д2....будуть дирекційні кцти, які треба обчислити для розв'язання прямої задачі. Дирекційний кут однієї з сторін, наприклад АВ, має бути відомий. Якщо він дорівнює а1 то, продовживши пряму АВ матимемо далі, продовживши лінії ВС, СД та ін матимемо:

У загальному вигляді формулу для обчислення дирекційнихкутів сторін можна записати так:

Тобто, дирекційний кут лінії наступної дорівнює дирекційному куту даної лінії плюс 180* і мінус кут, вправо за ходом лежачих між цими лініями.

4.4 Обчислення та ув'язка приростів координат замкнутого теодолітного ходу

У замкнутому полігоні кінцева точка ходу збігається з початковою точкою, тому формули:

Отже, у замкнутому ході сума приростів координат по осі х і по осі у теоретично повинна дорівнювати нулю.

Виражають тільки теоретичну вимогу до суми приростів координат розімкнутого теодолітного і замкнутого ходу. Практично ж через неминучі похибки при вимірюванні, особливо ліній, праві частини цих формул дещо змінюються і дадуть не нулі, а нев'язки

4.5 Обчислення та ув'язка розімкнутого теодолітного ходу

У розімкнутому теодолітному ході точки А і В є точками мереж геодезичного обґрунтування: рідше державних геодезичних мереж, частіше - мереж місцевого значення і звичайно - мереж зйомочного обґрунтування.

4.6 Обчислення координат точок теодолітного ходу

Геометричний зміст нев'язки фх і фу можна простежити на розімкнутому ході, в якому суми обчислених практичних приростів координат не дорівнюють теоретичним, тобто є нев'язки фх і фу.

Нев'язка в приростах координат

Якщо за такими приростами від початкової точки А з координатами ха і уа послідовно обчислювати координати всіх інших точок, то для останньої точки В вийде друга пара координат, яка дещо відрізняється від відомої пари. Цим новим координатам відповідатиме, якась точка В'.

Різниця в координатах В і В' дасть нев'язку в приростах координат фх і фу.

Лінійну відстань фс між точками В і В' тобто величину, на яку кінцева точка ходу В' відійде від потрібного іїї положеня В, називають абсолютною нев'язкою в приростах координат. Її обчислюють як гіпотенузу трикутника за відомими катетами фх і фу:

Поділивши абсолютну нев'язку на довжину ходу, дістають відносну нев'язку ходу на довжину, дістають відносну нев'язку ходу, яка характеризує точність виконаної роботи.

Відносну нев'язку виражають простим дробом з одиницею в чисельнику. За сприятливих умов вимірювань відносна нев'язка не перевищує 1/3000, за середніх умов 1/2000 і за несприятливих умов 1/1000.

5. СКЛАДАННЯ І ОФОРМЛЕННЯ ПЛАНУ ТЕОДОЛІТНОЇ ЗЙОМКИ

Плани використовуються Замовником та Земвідділами як джерело довідкової інформації про існуючій стан використання земель, наявні особливості та обмеження у їх використанні, склад землеволодінь та землекористувань, їх просторову організацію та структуру земельного фонду, а також як картографічна та інформаційна основа ведення чергового кадастрового плану, присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, вдосконалення ведення кількісного та якісного обліку земель, державного земельного кадастру, вирішення інших завдань земельної реформи.

Для побудови плану за координатами, отриманими в результаті теодолітного знімання, спочатку на аркуші креслярського паперу розмічають сітку квадратів.Побудова координатної сітки - це дуже відповідальна справа, яка потребує великої уваги і акуратності. Від точності побудови координатної сітки залежить точність плану.

Сітка будується у вигляді системи квадратів зі сторонами 10 см. Загальні її розміри - 50 х 50 см.

Існує декілька способів побудови координатної сітки, однак найбільше

розповсюдження отримав спосіб побудови сітки за допомогою лінійки проф.

Ф.В. Дробишева. Ця лінійка являє собою своєрідний циркуль.

В тілі лінійки є шість вирізів - віконечок. Один з країв кожного

віконечка скошений. Скошений край першого вирізу зроблено по прямій, а

скошені краї інших вирізів - по дугах кіл, радіуси яких відповідно дорівнюють 10, 20, 30, 40, 50 та 70.711 см. Центром цих кіл є кінець

штриха на скошеному краю першого вирізу.

Проводять гостро заструганим твердим олівцем лінію, паралельну до

нижнього краю паперу, на відстані від нього 5-6 см. Це місце залишають

для виконання необхідних підписів. На проведену лінію накладають лінійку

так, щоб вона проглядалась через віконця. При цьому відрізок, який дорівнює 50 см, повинен розміщуватися симетрично відносно країв паперу.

Гострим олівцем по скошених краях віконечок проводять дуги, які

розділяють лінію на п'ять рівних частин по 10 см .

" Кладуть лінійку перпендикулярно до лінії АВ, сумістивши кінець

нульового штриха з точкою А. Олівцем проводять дуги по скошених краях

віконечок. Для побудови лівої верхньої вершини квадрата лінійку кладуть

по діагоналі. Сумістивши кінець нульового штриха з точкою В, засікають

дугоподібним кінцем лінійки дугу ВС. Аналогічно отримують і верхню праву

вершину квадрата . Для контролю побудови суміщають нульовий штрих з точкою С і дивляться, чи проходить дуга шостого віконця через точку D (допустиме розходження не повинно перевищувати 0.2 мм). Якщо проходить, то через усі скошені краї віконця проводять дуги. Наприкінці вздовж скошеного краю лінійки прокреслюють лінії координатної сітки

Правильність побудови перевіряється вимірюванням довжин діагоналей кожного квадрата за допомогою вимірювача і масштабної лінійки.

Відхилення не повинні перевищувати 0.2 мм.

Для накладки точок по координатах спочатку потрібно визначити квадрат, в якому повинна бути розташована дана точка. Наприклад, треба накласти точку II, координати якої дорівнюють: хн = 2764.95 м; уп

Дана точка розміститься (рис. 11.16) в квадраті зі сторонами:

- нижня хh=2 700 м;

- верхня хb=2 800 м;

- ліва ул = 300 м;

- права уп=8 300 м.

над абсцисою нижньої сторони вказаного квадрата хІІ-хн =64.95?65.0 м

При накладанні точки по координатах може бути використана лінійка з

міліметровими поділками замість поперечного масштабу.

Правильність напрямку нанесеної лінії у відповідності з її дирекцій-ним кутом перевіряють за допомогою транспортира.

Нанесення ситуації. Нанесення на план зйомочних точок проводиться за допомогою звичайного транспортира і масштабної лінійки.

При накладанні точок, знятих полярним способом цю трудомістку роботу можна прискорити за допомогою спеціального транспортира-тахеографа.

Тахеограф являє собою круговий транспортир з лінійкою з прозорого матеріалу (целулоїду або плексігласу), по колу якого нанесені

градусні поділки через 30', при цьому позначки поділок збільшуються проти годинникової стрілки. Вздовж лінійки нанесена міліметрова шкала з початковими поділками в центрі кола.

6. ВИЗНАЧЕННЯ ПЛОЩ

Визначення площ земельних ділянок є одним з найважливіших видів геодезичних робіт для цілей земельного кадастру.

Залежно від господарської значимості земельних ділянок, наявності планово-топографічного матеріалу, топографічних умов місцевості й необхідної точності застосовують різні способи визначення площ.

1. Аналітичний, коли площа обчислюється за результатами вимірів ліній на місцевості, за результатами вимірів ліній і кутів на місцевості або по їхніх функціях (координатам вершин фігур).

2. Графічний, коли площа обчислюється за результатами вимірів ліній або координат на плані (карті).

3. Механічний, коли площа визначається за планом за допомогою спеціальних приладів (планіметрів) або пристосувань (палеток). Іноді ці способи застосовують комбіновано, наприклад, частина лінійних величин для обчислення площі визначають за планом, а частину беруть із результатів вимірів на місцевості.

Площі можна також визначити на ЕОМ по цифровій моделі місцевості по спеціальній програмі.

При аналітичному способі визначення площ застосовуються формули геометрії, тригонометрії й аналітичній геометрії. При визначенні площ невеликих ділянок (для обліку площ, зайнятих будовами, садибами, площ

оранки, посіву) ділянки розбиваються на найпростіші геометричні фігури, переважно трикутники, прямокутники, рідше трапеції. У цьому випадку площі ділянок визначаються як суми площ окремих фігур, що обчислюють по лінійних елементах - висотам і підставам.

Размещено на Allbest.ru

...