Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 504.54:332.32

Інститут проблем природокористування та екології НАН

КРИТЕРІЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ЕКОТОПІВ ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ КРИВБАСУ

О.М. Сметана

Рекультивація земель - комплекс різноманітних робіт (інженерних, гірничотехнічних, сільськогосподарських, лісогосподарських та ін.), які виконуються за визначений проміжок часу і спрямовані на відновлення продуктивності територій порушених промисловістю, а також повернення їх у різні види використання, тобто у кінцевому підсумку - це оптимізація техногенних ландшафтів, поліпшення умов оточуючого середовища [1]. Аналізу успішності рекультивації присвячена значна кількість публікацій [2,6]

Необхідність виділення критеріїв склалась у зв'язку з помилками існуючої системи рекультивації, яка враховує уніфікований підхід до різних площ техногенних ландшафтів. Дуже часто проведена через 15-20 років після розкриття чи відсипки порід рекультивація призводить до знищення вже існуючого елементарного ґрунтово-рослинного покриву [3-5]. Дана проблема дуже серйозна та потребує розгляду спеціалістами у різних областях науки та техніки: екологами, гірниками, економістами, технологами, біологами і т.д. [7]. Дослідження які проводились у Криворізькому ботанічному саду НАН України протягом 20 років досягли свого апогею у співпраці з Інститутом проблем природокористування та екології НАН України. Саме використання комбінованого підходу до оцінки цілісних комплексів існування організмів - екотопів дозволив виділити найбільш важливі ключові чинники формування та відновлення екосистем.

Серед існуючих підходів до диференціації екотопів слід виділити відому геохімічна диференціація елементарних ландшафтів Перельмана [8], в якій він розділив ландшафти в залежності від режиму зволоження на: аквальний; транселювіальний; неоелювіальний; неоелювіальний-акумулятивний; транселювіальний-акумулятивний; транссупераквальний; трансаквальний. Однак при застосуванні до посттехногенних територій для об'єктивного відображення дійсності потребує певного вдосконалення. Так при плануванні рекультиваційних робіт схема Переламана утворюється досить громіздкою, тому для оцінки гігротопів техногенних територій у степу, з урахуванням фільраційної здатності порід, доцільним є використання відомих інтегральних формул розрахунку локальних коефіцієнтів зволоження, запропонованих Л.П. Травлєєвим [9], хоча і дана система потребує певних вдосконалень.

Відомі системи геоморфологічного, біологічного та ландшафтного зонування територій орієнтовані на використання у „природних”, непорушених місцевостях [10]. Нам вдалося розробити систему диференціації екотопів, яка базується на необхідності ефективного управління екосистемами пост техногенних територій. Таким чином, був створений комплекс важелів управління розвитком біогеоценозів.

Матеріал і методи досліджень

При проведенні робіт були застосовані класичні методи аналізу структури ландшафтних систем: геоморфологічна будова була визначена на підставі аналізу співвідношення форм елементів рельєфу та їх розмірів [11-15]. Літогеохімічна характеристика була встановлена на підставі визначення потужності та хімічного типу потоків та літохімічних закономірностей гіпергенезу гірських порід [8]. Аналіз просторового розподілу ландшафтних елементів був встановлений на матеріалах інструментальної (теодолітної) зйомки, побудови карт та визначення площ методом палетки [11-15]. Об'єктами досліджень були посттехногенні ландшафтні системи, що є наслідком відкритої розробки круто падаючих родовищ залізистих кварцитів. Предмет - критерії диференціації екотопів, що утворились в межах цих ландшафтів.

Результати та обговорення

Основою нашого підбору ключових факторів став закон мінімуму Лібіха - життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного організму чи екосистемі мінімуму; подальше їх зменшення призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми [16]. Тобто в „розбитих” гірничих ландшафтах існує комплекс визначальних, ключових факторів (не один), регулюючі які можна створювати екосистеми наближені до квазиклімаксового стану. Розглянемо основні фактори середовища, які трансформуються в результаті гірничо-видобувної діяльності людини.

Геоморфологічний (та геохімічний) чинник. На підставі аналізу геоморфологічної структури порушених земель та закономірностей ґрунтоутворення нами розроблена схема диференціації елементів ландшафту, яка враховує не тільки морфологічні ознаки, а й геохімічні риси та умови грунтоутворенння. За розмірністю одиниці відносяться переважно до мезоутворень.

За геоморфологічною будовою в межах регіону на макрорівні легко ідентифікуються: кар'єрно-відвальні ландшафтні комплекси, зсуви та зони зрушення, хвостосховища. Кожен з цих геоморфологічних компонентів має специфічну геоморфологічну будову, яка значною мірою визначає формування геохімічних потоків та аномалій не лише самих техногенних об'єктів, а й прилеглих до них територій.

Кар'єрно-відвальний ландшафтний комплекс.

В межах кар'єрів на рівні мезорельєфу чітко диференціюються наступні геоморфологічні складові елементи (рисунок 1).

1. Успадковані елювіальні автономні - плоскі ділянки, що не мають стоку і характеризуються вивітрюванням ґрунтотворних порід і гіпергенезом мінералів в автономних умовах. Продукти руйнування порід і мінералів лишаються у межах елементарних ґрунтових ареалів (ЕГА), де утворились. Найчастіше ці ділянки знаходяться на прикар'єрних територіях і формують так званий нульовий горизонт. Ґрунтовий покрив успадкованих елювіальних автономних елементів рельєфу є успадкованим від дотехногенного етапу ґрунтоутворення.

2. Елювіальні автономні - плоскі ділянки, що не мають стоку і характеризуються вивітрюванням розкривних порід і гіпергенезом мінералів в автономних умовах. Продукти руйнування порід і мінералів залишаються у межах ЕГА, де утворились. Характерні для великих безстічних площин уступів кар'єрів.

3. Елювіально-денудаційні автономно-транзитні (неоелювіальні за Перельманом) - ділянки верхніх частин некрутих (до 50) схилів. Характеризуються вивітрюванням розкривних порід і гіпергенезом мінералів в умовах слабковираженого транзиту речовини, який спричинює часткове винесення продуктів вивітрювання з ЕГА, де вони утворились.

4. Денудаційні транзитні - ділянки схилів з крутизною до 200. Характеризуються вираженим транзитом речовини. Ґрунтоутворення відбувається за дерновим типом з постійним оновленням ґрунтотворного процесу.

5. Денудаційні супертранзитні (транселювіальні) - ділянки крутих (більше 200) не терасованих макросхилів. Характеризується домінуванням транзиту речовини серед інших процесів. Ґрунтоутворення відбувається за дерновим типом з контрастно вираженим постійним оновленням ґрунтотворного процесу.

6. Акумулятивно-транзитні (неоелювіальні-акумулятивні) - ділянки улоговин стоку на поверхні площин уступів. Характеризуються транзитом і нагромадженням речовини, що спричинює утворення ґрунтів з поліциклічним типом профілю (слабко виражений алювіальний ґрунтотворний процес).

7. Делювіально-акумулятивні (транселювіально-акумулятивні та транссупераквальні) - ділянки, які займають нижню частину схилів і характеризуються делювіальним нагромадженням речовини, винесеної з денудаційних елементів.

8. Акумулятивні безстічні (аквальні та трансаквальні) - ділянки, які характеризуються нагромадженням речовини, винесеної транзитними потоками. Часто бувають суцільно обводнені. Ґрунти формуються у гідроморфних та навпівгідроморфних умовах. Дані геоморфологічні елементи характерні для нижньої частини кар'єрів та прилеглих до схилів уступів.

Примітка. 1) успадковані елювіальні автономні; 2) елювіальні автономні;

3) елювіально-денудаційні автономно-транзитні; 4) денудаційні транзитні;

5) денудаційні супертранзитні; 6) акумулятивно-транзитні;

7) делювіально-акумулятивні; 8) акумулятивні безстічні

Рисунок 1 - Геоморфологічна будова кар'єру «Візирка-північний»

Проте кар'єри - лише третина порушень ландшафту внаслідок відкритого видобутку корисних копалин. Поруч із кар'єрами розташовані відвали, складені розкривними породами, бідними рудами, сланцями, роговиками, амфіболітами, мігматитами. Висота їх коливається від 40 до 90 м, довжина - 1,0-2,5 км і навіть більше. Площа, яку займали відвали у 2001 році, складала понад 60 км2.

На схилах відвалів і бортах кар'єрів розвиваються ерозійні процеси. У відвалах, як і в засипаних кар'єрах гірські породи змішані; саме це, а також контакт з атмосферою промислового регіону, забрудненою полютантами, створює умови для розвитку особливих геохімічних процесів вилугування, окислення, утворення нових мінералів, які потребують детального вивчення.

Відомо, що у більшості випадків відвали розташовані поблизу кар'єру. Різниця висот „відвал-кар'єр” сягає 460-490 м, що спричиняє активний зсув бортів відвалів і кар'єрів, зрушення, обвали, провали, прискорену суфозію і впливає на розвиток суміжних сільськогосподарських угідь, житлових масивів тощо.

На нашу думку, геоморфологічна будова території, як детермінанта розподілу геохімічних потоків, набуває домінуючого значення для розвитку біогеоценозів посттехногенних ландшафтів - екосистем кар'єрно-відвальних ландшафтних комплексів.

В межах відвалів на рівні мезорельєфу (рисунок 2А) за типом енергетично-речовинних потоків виділені наступні геоморфолого-геохімічні складові (рисунок 2Б):

1. Елювіальні автономні - плоскі ділянки, що не мають стоку і характеризуються вивітрюванням розкривних порід і гіпергенезом мінералів в автономних умовах. Продукти руйнування порід і мінералів лишаються у межах ЕГА, де утворились.

2. Елювіально-денудаційні автономно-транзитні - ділянки верхніх частин невисоких пагорбів на поверхнях плато відвалів, які утворились при нерівномірній (автомобільним транспортом) відсипці розкривних порід. Характеризуються вивітрюванням розкривних порід і гіпергенезом мінералів в умовах слабко вираженого транзиту речовини, який спричинює часткове винесення продуктів вивітрювання з ЕГА, де вони утворились.

3. Денудаційні транзитні - ділянки схилів невисоких пагорбів на поверхні плато відвалу, які утворились при відсипці розкривних порід автотранспортом. Характеризується вираженим транзитом речовини. Ґрунтоутворення відбувається за дерновим типом з постійним поновленням даного ґрунтотворного процесу.



Рисунок 2 (А, Б) - Рельєф і розподіл елементів геоморфолого-геохімічної будови відвалу

Примітка. 1) елювіальні автономні; 2) елювіально-денудаційні автономно-транзитні;

3) денудаційні транзитні; 4) денудаційні супертранзитні; 5) акумулятивно-транзитні;

6) делювіально-акумулятивні; 7) акумулятивні безстічні

4. Денудаційні супертранзитні - ділянки крутих макросхилів відвалів. Характеризується домінуванням транзиту речовини над іншими процесами. Ґрунтоутворення відбувається за дерновим типом з контрастно вираженим постійним поновленням ґрунтотворного процесу.

5. Акумулятивно-транзитні - ділянки улоговин стоку на поверхні плато відвалу, які утворились за рахунок розподілу водних потоків на плато верхньої берми відвалу. Характеризуються транзитом і нагромадженням речовини, що спричинює утворення ґрунтів з поліциклічним типом профілю (слабковиражений алювіальний ґрунтотворний процес).

6. Делювіально-акумулятивні - ділянки, які займають нижню частину схилів і характеризуються делювіальним нагромадженням речовини, винесеної з денудаційних елементів через різку зміну швидкості транзитних потоків.

7. Акумулятивні безстічні - ділянки, які характеризуються нагромадженням речовини, винесеної транзитними потоками. Ґрунти формуються у гідроморфних та навпівгідроморфних умовах.

Розподіл площ з різним типом геохімічного обміну в межах поверхні вершини відвалу та поверхні відвалу в цілому свідчить про переважання денудації (61 % площі вершини та 75 % площі поверхні відвалу, в цілому, представлені денудаційними елементами) і сполученої з нею акумуляції (32 та 21% відповідно), а отже, детермінування розвитку біогеоценотичного покриву потоками перерозподілу речовини.

Відомо, що не лише кар'єри та відвали є чинником техноценогенезу в регіоні. Хвостосховища, як екологонебезпечні гідротехнічні споруди при проведенні комплексних досліджень також привертають увагу.

В межах хвостосховищ як геоморфологічних структур за типами потоків описано наступні компоненти (як приклад взято хвостосховище ВАТ „ІнГЗК”):

1. Гідрогенно-акумулятивний - чаша хвостосховища, де нагромаджуються тонкодисперсні складові хвостів. Найчастіше поверхня чаші обводнена, у прибійній смузі відбувається нагромадження водоростевої органіки. Ґрунтоутворення відбувається з утворенням ґрунтів з поліциклічним типом профілю.

2. Періодично гідрогенно-акумулятивні еолово-денудаційні - плеси хвостосховищ, характеризуються контрастною періодичною зміною режиму зволоження - від повністю обводненого стану під час скиду хвостової пульпи до випітного (солончакового) під час осушення карти плесу. В першому випадку відбувається надшвидке нагромадження речовини (до 0,5-0,7 м за рік), а в другому швидка дефляція - 0,1-0,2 м за рік. Ґрунтоутворення відбувається з утворенням ґрунтів з поліциклічним типом профілю.

3. Елювіально-денудаційні автономно-транзитні - ділянки верхніх частин некрутих (до 50) схилів дамб. Характеризуються вивітрюванням розкривних порід і гіпергенезом мінералів в умовах слабко вираженого транзиту речовини, що спричинює часткове винесення продуктів вивітрювання з ЕГА, де вони утворились.

4. Денудаційні транзитні - ділянки схилів дамб крутизною до 200. Характеризуються вираженим транзитом речовини. Розвиток ґрунтів відбувається за дерновим або підстилковим типами з постійним поновленням ґрунтотворного процесу.

5. Денудаційні супертранзитні - ділянки крутих (більше 200) не терасованих макросхилів. Характеризуються домінуванням транзиту речовини над іншими процесами. Ґрунтоутворення відбувається за підстилковим, рідше дерновим типами з контрастно вираженим постійним поновленням ґрунтотворного процесу.

6. Акумулятивно-транзитні - ділянки улоговин стоку на поверхні площин берм дамб хвостосховища. Характеризуються транзитом і нагромадженням речовини. Ґрунтоутворення відбувається з утворенням ґрунтів з поліциклічним типом профілю (слабовиражений алювіальний ґрунтотворний процес).

7. Делювіально-акумулятивні - ділянки, які займають нижню частину

схилів і характеризуються делювіальним нагромадженням речовини, винесеної з денудаційних елементів через різку зміну швидкості транзитних потоків.

8. Акумулятивні безстічні - ділянки, що характеризуються нагромадженням речовини винесеної транзитними потоками. Часто бувають суцільно обводнені. Ґрунти цих територій формуються у гідроморфних та навпівгідроморфних умовах. Дані геоморфологічні елементи характерні для нижньої частини хвостосховища та прилеглих до схилів западинних ділянок уступів.

Загалом на рівні мезоструктури виділяються гідрогенно-акумулятивні; періодично гідрогенно-акумулятивні еолово-денудаційні; елювіально-денудаційні автономно-транзитні; суміщені денудаційні транзитні з супертранзитними та делювіально-акумулятивні з акумулятивними безстічними елементами. Акумулятивно-транзитні складові виявлені лише на рівні мікроструктури.

За даними В.Л.Казакова та М.Г.Сметани [17,18], провальні явища стали останнім часом актуальними для Кривбасу. Розвиток цих процесів обумовлений неодноразовим осушенням й обводненням надр водночас із змінами гідродинамічного режиму водоносних горизонтів при проведенні гірничих робіт.

Сукупність зрушень поверхні, зсуви, провальні поля на певній ділянці гірничого відводу рудників запропоновано виділити в особливу геоморфологічну систему під назвою „провальна зона”, вкладаючи в цей термін геоморфологічний зміст. На сучасному етапі більше половини площ провальних зон і зон зрушення засипані, але ті, що збереглися, є чудовим об'єктом вивчення регіональної антропогенної геоморфології та антропогенного ландшафтознавства. М.Г. Сметаною [18] запропонована наступна класифікація діючих та „згасаючих” провалів: 1. Чаша, що має форму півкулі; 2. Чаша з центральним колодязем; 3. Напівчаша; 4. Колодязь; 5. Комбінована провальна чаша на місці старого провалу. Особливою формою провального рельєфу є провальний колодязь як результат обвалення на значну глибину - до 200-300 м. У провального колодязя дуже круті схили (60-90°).

Зустрічаються також провальні западини, до складу яких входять 2-3 провальні лійки. Вони мають замкнений контур. В їх межах лійки розділяються певним простором. Зазначені западини було запропоновано називати провальною котловиною. Довжина їх може бути 400-500 м. Глибокі провальні лійки-колодязі у випадку близького розташування можуть з'єднуватись і породжувати грандіозні провальні западини, що названі провальними каньйонами.

Подібні провальні каньйони збереглися в зоні обвалення шахти Гвардійської на півночі басейну. Для схилів каньйону також притаманні посттехногенні форми рельєфу. На земній поверхні провальні форми рельєфу утворюють закономірні поєднання. Територіальна сукупність провальних лійок, котловин і каньйонів названа провальним полем.

За даними В.Л Казакова [17] провальний тип рельєфу розвинутий довкола периферії провальних полів, і здебільшого характерний для північної частини Криворіжжя. У зоні зрушення гірські породи та земна поверхня опускаються повільно або блоками з утворенням тріщин. Так формуються найхарактерніші форми цієї зони - тріщини, відсідання та тераси відсідання (у сукупності дають схили відсідання), із характерною для терас будовою. Тераси утворюють зону протяжністю до 100-200 м на захід чи схід від провалля. За терасами йде зона з плавними рухами земної кори, де прямі зміщені природні поверхні чергуються з такими формами як техногенні вали, хвилясті поверхні, мікрозападини. Довжина зон зрушення сягає 2-2,5 км, ширина до 1,0 км, площа однієї зони може становити 1,0-1,5 км2. З подальшим заглибленням гірничо-видобувних робіт до зони зрушення, ймовірно, буде залучатись більше земної поверхні, хоча швидкість цих процесів при цьому буде знижатися. З екологічної точки зору провальні зони слід віднести до територій із сильним і високим рівнем техногенного навантаження. Тут формуються нові техногенні ландшафти зі специфічним набором геокомпоненту та геосистем (ландшафтних фацій, підурочищ і урочищ). Провальні зони є джерелом виникнення надзвичайних техногенних ситуацій (провалів, обвалів, осипань, зсувів) спричинений динамічними зрушенням земної кори.

Отже, геоморфологічна будова, яка зумовлює розподіл і інтенсивність гідрогенних та еолових геохімічних потоків є однією з детермінант диференціації екотопів біогеоценотичного покриву. В якості критеріїв диференціації геоморфологічної основи техногенних утворень доцільно застосовувати складність, форму, розміри елементів (форм), тип (денудаційний, транзитний або акумулятивний).

Вплив геологічного чинника виявляється, перш за все, в особливостях складу корінного субстрату, який значною мірою зумовлює основні риси геохімічної характеристики новоутворених ґрунтів. За рахунок їх екзогенного перетворення в певних умовах рельєфу формується більшість ґрунтотворних порід які успадковують склад материнських корінних порід і транспонують його в ґрунтовому покриві.

Запропоновано елементарною таксонометричною одиницею для оцінки літохімічного (геологічного) чинника вважати геолого-геохімічні комплекси (ГГК), - групу певних виділів єдиних або схожих за речовинним складом. Різноманіття гірських порід, що мають значне площадкове розповсюдження в межах дослідженої території, зведено до 11 основних ГГК, розділених на дві групи: гіпергенно-нестабільних та масивно кристалічних порід. Віднесення комплексу 1 - сукупності порід, складених переважно вторинними мінералами - продуктами гіпергенезу, до першої групи (гіпергенно-нестабільних порід та продуктів вивітрювання) є умовним, адже виділяти окрему групу для всього різноманіття рихлих та легковивітрюваних порід, у складі яких домінують дрібнодисперсними частки, є недоцільним: за ґрунтотворним потенціалом ці породи ближчі до групи гіпергенно-нестабільних порід, аніж до масивно-кристалічних. Виділення підкомплексів незасолених, засолених порід та мергелистих порід зумовлене полігенетичнстю, геохімічною характеристикою та специфікою реалізації ґрунтотворного потенціалу цих порід.

Гіпергенно-нестабільні породи та продукти вивітрювання.

Комплекс 1 (глинистий) включає все різноманіття алеврит-пелітових порід з суттєвою участю глинистих мінералів: глинисті, слюдяно-глинисті сланці, аргіліти, глинисті алевроліти в межах цього комплексу чітко виділяються підкомплекси.

А - незасолених порід, до яких відносяться лесовидні суглинки, леси, незасолені червоно-бурі суглинки і глини, каолінові породи, аргіліти, алевроліти та алевропеліти.

В - засолених порід сіро-зелені, червоно-бурі (гіпсовмісні) глини

С - мергелистих порід (перехідний до комплексу 2) включає карбонатні засолені алеврит-пелітові породи - мергеля та мергелисті глини

D - сланцево-глинистих порід до яких входять слюдяно-глинисті сланці

Комплекс 2 (карбонатний) об'єднує карбонатні породи: кальцитові та доломітові вапняки, мармури. В межах цього комплексу доцільне виділення _елено сланцев не за галохімічною ознакою, як для глинистих порід, а за швидкістю та геохімією вивітрювання, обумовленою щільністю породи та вмістом псамітового (кварцового) матеріалу. Отже варто диференціювати підкомплекси.

А - вапнякового рухляку (переважно понтичного генезису) та крейдових порід (останні в відвальних породах Кривбасу не відмічалась), які характеризуються швидким гіпергенезом з утворенням фітотоксичних ґрунтових розчинів з лужною реакцією.

В - валуново-плитчастих щільних вапняки зі значним вмістом псамітового (кварцового) матеріалу, які повільно вивітрюються і обумовлюють значну скелетність ґрунтотворного субстрату

С - мармури.

Комплекс 3 (переважно кварцовий) включає осадкові породи кварцового і субкварцового складу: кварцеві і аркозові пісковики. Всі породи комплексу при вивітрюванні обумовлюють утворення легких або скелетних ґрунтотворних субстратів з невираженим грунтово-поглинаючим комплексом.

Комплекс 4 (сланцевий) об'єднує слюдяно-кварцові, слюдисто-графит-кварцові, слюдисто-хлорит-кварцові сланці, які через полігенетичність та мови вивітрювання характеризуються різноспрямованим комплексним вивітрюванням, зокрема можливе виділення процесів обохрювання, каолінізації, окраскування та обілення (таблиця 1 ) продукти вивітрювання через неоднорідну щільність та хімічний склад вихідного матеріалу є різноякісними.

Комплекс 5 (середніх зеленосланцево-амфіболітових порід)включає ефузивні породи: амфіболіти хлорито-актинолітові сланці.

Комплекс 6 (осадковий псамітовий поліміктовий) об'єднує осадкові переважно ритмічні породи, поліміктові пісковики.

Масивно кристалічні породи.

Комплекс 7 (переважно кварцовий) включає матаморфогенні породи кварцового і субкварцового складу: кварцити, кварцові сланці, кварцові конгломерати.

Комплекс 8 (порід кислого складу) включає граніти, мігматити.

Комплекс 9 (основного складу) об'єднує всю різноманітність порід основного складу, зокрема, діабази.

Комплекс 10 (середнього складу) об'єднує породи середнього складу: андезити, діорити.

Комплекс 11 (ультраосновного складу) об'єднує породи ультраосновного складу: перидотити, олівініти, піроксеніти, серпентиніти, рогова обманка, біотит.

Найбільший вплив на стійкість силікатних мінералів і характер їх зміни роблять водневі іони, здатні заміщати катіони в їх кристалічних решітках [19]. Висока концентрація іона Н+ в природних водах впливає на розвиток гідролітичної дисоціації силікатів. Ці процеси інтенсивно протікають на стадіях мобілізації і перенесення речовини. Значна частина водневих іонів, що містяться в підземних водах, виникає при перетворенні органічної речовини. Вуглекислота, що утворюється при цьому, взаємодіє з водою по схемі:

.

Помітну роль в перетворенні водою речовини осадкових порід виконують також елементи, що входять в кристалічні решітки мінералів. Це перш за все катіони К+, Na+, Mg2+, Ca2+, Al3+, а також кремній і залізо. Залежно від їх концентрації в природних водах перетворення органо-мінерального комплексу може йти по різних схемах (таблиця 1). Висока концентрація катіонів перешкоджає дисоціації силікатів, перетворення яких в, подібних умовах обмежується проміжними стадіями. Найбільшою стійкістю в цьому випадку володіє мінерал, в кристалічні решітки якого входить катіон, що має найбільшу активність в даному гідрогеохімічному середовищі.

Для домінуючих розкривних та вмішуючих порід регіону характерні певні закономірності вивітрювання. Так, внаслідок перебігу процесів каолінізації гранітів, мігматитів, діабазів та амфіболіти в кислотних умовах відбувається винесення основ Na, K, Са, Mg та Fe внаслідок чого залишаються каолініт-кварцові утворення зі слабо кислою або нейтральною реакцією. Біогеохімічна характеристика процесів вивітрювання, яка надає підстави для встановлення основних геохімічних потоків наведена в таблиці 1. екотоп гірничий видобувний ландшафт

За кислотністю в процесах вивітрювання формуються кислотні; слабко кислотні; змінні умови; слабко лужні з перемінними умовами; слабо лужні, нейтральні; слабо лужні та лужні геохімічні потоки. За галохімічними характеристиками формуються контури з слабо кислими, нейтральними, лужними засоленими та незасоленими субстратами з розвиненим та несформованим поглинаючим комплексом. За аніонним складом виділяються карбонатно-гідрокарбонатні хлоридні та сульфатні контури, за катіонним складом солей відмічаються Na+, Ca++ та Mg++ контури.

До важливих характеристик субстрату, що успадковуються ґрунтом, відноситься його гранулометричний склад, який визначає фільтрування, а отже, трансформацію поверхневих потоків в підземні. За фільтраційною здатністю доцільно диференціювати швидкофільтуючі, повільнофільтруючі та водоупорні породи.

В залежності від швидкості гіпергенезу порід залежить і динаміка фільтраційних властивостей, що доцільно враховувати при відвалоутворенні.

Таблиця 1 - Біогеохімічна характеристика процесів вивітрювання

Гіпергенний процес	Породи	Геохімічні умови вивітрювання	Винесення елементів	Основні мінерали порід гіпергенезу	Геохімічна результуюча вивітрювання
Каолінізація	Граніти, мігматити	Кислотні	Na, K, Са, Mg та Fe	Каолініт, кварц	Нейтральні, слабокислі
	Діабаз	Кислотні	Na, Са, Mg	Гідрослюди, бейделіт	Нейтральні, слабокислі
	Амфіболіти	Кислотні	Na, K, Са	Гідрослюди, бейделіт	Нейтральні, слабо кислі, з вираженим поглинальним комплексом
	Сланці талькового горизонту	Лужні	Si, Al, CO32-, P2O5, SO42- K,	Гідрослюди, бейделіт	Лужні, засолені з вираженим поглинальним комплексом
	Сланці філітового горизонту	Слабо лужні, нейтральні	Na, K, Са	Каолініт, гідрослюди	Лужні, засолені зі слабковираженим поглинальним комплексом
Лімонітізація	Магнетит вмістні породи (в кислому середовищі)	Слабко кислотні		Лімоніт	Нейтральні
Мартитізація	Магнетит вмістні породи (в лужному середовищі)	Слаболужні	незначної кількості Р2O5 та SO42-	Мартит	Нейтральні
Обохрювання	Карбонатвмісні сланці (кварцово-карбонатно-серіцитові та кварцово-карбонатно-хлоритові)	Слаболужні	Са та Mg, незначне винесення Si	Вохристі оксиди заліза (переважно гідрогетіт), серицит, хлорит, бейделіт, монтморилоніт	Нейтральні, з розвиненим поглинальним комплексом
	Залізисті кварцити	Слабкокислі	Si, Al	Кварц	Нейтральні
Окраскування	Сланцеві породи	Слабколужні, з перемінними умовами	Са та Mg, незначне винесення Si	Каолініт, гідрослюди	Слабо кислі , з вираженим поглинальним комплексом
Обілення	Піритвмісні породи, кварцово-графітово-серицітові сланці	Змінні умови	SO42-		Кислі, засолені

За оцінкою протиерозійної стійкості ґрунтів цій характеристиці надається визначальне значення. Зокрема, схильність ґрунтів до ерозії розглядається як функція вмісту фракції фізичної глини, підвищення частки якої, сприяє посиленню протиерозійної стійкості субстрата. Проте, на думку Голеусова [20], не існує прямої залежності між розмірами частинок переважаючих фракцій гранулометричного складу і стійкістю субстратів до ерозії. Необхідно враховувати такі параметри ґрунтоутворюючих порід, як міцність зв'язку частинок, здатність до структуроутворення та фільтраційну здатність. Г.В. Бастраковим [21] запропонована методика визначення такого показника протиерозійної стійкості гірських порід, як опір розмиву (R). Ним запропонована наступна градація різних типів субстратів (за гранулометричною ознакою) у порядку убування значень R:

галька і щебінь > глини > гравій і дресва > суглинки важкі > суглинки середні > суглинки легкі > рихлі пилуваті і піщані відкладення.

Слід зазначити, що гранулометричний склад є досить загальною характеристикою материнської породи. Для формування гумусового горизонту найбільш важливі такі фізико-хімічні властивості субстратів, як щільність складення, питома поверхня, місткість поглинання, вміст карбонатів і полуторних оксидів, умови мінерального живлення рослин. При цьому оптимальність одних властивостей може частково або значно компенсувати несприятливість інших. Наприклад, легкий гранулометричний склад компенсується наявністю карбонатів і т.п.

Аналіз ґрунтотворної здатності материнських порід дозволяє скласти наступний ряд сприятливості материнських порід для формування гумусового горизонту ґрунтів (у порядку зниження):

суглинок середній > суглинок важкий > суглинок легкий > супісок > пісок > глина > щебінь.

Зіставлення рядів сприятливості субстратів з точок зору протиерозійної стійкості і ґрунтоутворення свідчить про взаємну компенсацію цих характеристик. Зокрема, високий грунтотворний потенціал, особливо в умовах хорошого задерніння земель, схилів, може компенсувати недостатній опір материнських порід розмиву. З урахуванням цього ряд сприятливості субстратів для стійкого відтворення ґрунтів в ерозійний небезпечних умовах можна представити таким чином (у порядку зниження):

суглинок важкий > суглинок середній > глина > суглинок легкий > щебінь > супісок > пісок.

При формуванні техногенних поверхонь значна частина їх потрапляє в ерозійний небезпечні умови (укоси відвалів). В проектах консервації порушених земель необхідно для якнайповнішої реалізації ґрунтотворного потенціалу техногенних субстратів диференціювати протиерозійні заходи залежно від податливості гірських порід розмиву на місцеположеннях, схилів. З іншого боку, проектування поверхонь, схилів відвалів, доцільно проводити з урахуванням протиерозійно-грунтотворних властивостей розкривних гірських порід. Для поліпшення субстратів, що сильно еродують, на схилах їх слід перекривати більш ерозійний стійкими гірськими породами з подальшим формуванням на таких двочленних субстратах трав'янистих і трав'янисто-чагарникових фітоценозів із закріпляючою та ґрунтотворною здатністю.

Зволоження. Розглядаючи особливості зволоження техногенних територій, можна чітко розподілити рельєфні форми за джерелами та особливостями зволоження (таблиця 2). При плануванні рекультиваційних робіт для оцінки гігротопів техногенних територій у степу доцільним є використання інтегральних формул розрахунку локальних коефіцієнтів зволоження, запропонованих (таблиця 3) Л.П. Травлєєвим [9], однак для потреб управління територіями необхідно враховувати фільраційну здатність порід,

Ґрунт та рослинність. Рослинному покриву техногенно-змінених біогеоценотичних комплексів притаманні такі риси: 1. Характер використання досліджуваних ділянок, їх розміщення в ландшафтах інтенсивність техногенного впливу зумовлюють відмінності в таксономічній структурі рослинних угруповань. 2. Для біоморфічної структури рослинних угруповань ділянок з жорсткими едафічними умовами характерна значна частка короткокореневищних та каудексових видів. 3. Еколого-ценотична структура техногенно-змінених біогеоценотичних комплексів досить спрощена, її основу складають рудеральні види. 4. Просторова структура рослинного покриву посттехногенних ландшафтів та ландшафтно-техногенних систем детермінована геохімічними потоками, пов'язаними з мікро та нанорельєфом, ґрунтовим покривом, зокрема - специфікою мінерального скелету ґрунтів.

В цілому, аналіз відтворення ґрунтів в різних субстратно-фітоценотичних умовах показує, що ефективність відтворення ґрунтів має широкий спектр мінливості, в першу чергу через відмінності інтенсивності речовинно-енергетичних потоків і особливості органо-мінеральних взаємодій в комбінаціях біолитологічних умов ґрунтоутворення, швидкість формування гумусового горизонту в середньому складає від 0,5 мм/рік (піонерні угруповання на вапняках) до 4,1 мм/рік (різнотравно-злакові асоціації на лесовидному суглинку).

Геохімічний тип материнської породи в перші десятиліття ґрунтоутворення сильніше визначає інтенсивність формування гумусового горизонту, ніж тип фітоценозу. Незалежно від материнської породи потенціал біолітокомбінацій зростає в залежності від кількості і біохімічного складу рослинних залишків, що поступають в ґрунт.

Відмінності у біоморфічному складі фітоценозів виявляються у функціональних властивостях та морфологічних ознаках ґрунтів.

Таблиця 2 - Відповідність рельєфних форм техногенних ландшафтів та джерел зволоження

Джерела зволоження елементарних ландшафтів	Рельєфні форми
Атмосферне	Берми, плоскі вершини
Ґрунтове	Гроти, печери, шахтні проходки
Атмосферно-ґрунтове	Підніжжя відвалів, місця з близьким заляганням фільтраційних вод
Транзитне зволоження	Транзитне атмосферно-ґрунтове	Притічне	Замкнені пониження з близьким заляганням фільтраційних і ґрунтових вод - кар'єри, провали
		Притічно-відтічне	Нагорні, обвідні канали, дренажі
		Відтічне	Місця виклинювання фільтраційних вод
	Атмосферно-транзитне	Притічне	Замкнені пониження
		Притічно-відтічне	Некруті схили
		Відтічне	Круті схили та лоби

Лісопридатність субстратів для листяних деревних культур має такий ряд (в порядку убування): суміш карбонатних суглинків та сланців >суміш карбонатних суглинків та кварцитів> подрібнені кварцити>елювій сланців>елювій псамітових вапняків>карбонатні суглинки> безкарбонатні суглинки>бура глина>сіро-зелена глина>червоно-бурий суглинок >червоно-бура глина>елювій рихлих вапняків> супісок>мергель>пісок.

Для хвойних деревних та чагарникових порід ряд набуває вигляду: пісок > супісок > суміш карбонатних суглинків та кварцитів > суміш карбонатних суглинків та сланців > подрібнені кварцити > елювій сланців > елювій псамітових вапняків > карбонатні суглинки > безкарбонатні суглинки. Малопридатними є глини; елювій рихлих вапняків та мергелі.

Для трав'янистої рослинності: суміш карбонатних суглинків та сланців > суміш карбонатних суглинків та кварцитів > карбонатні суглинки > безкарбонатні суглинки > бура глина > сіро-зелена глина > червоно-бурий суглинок > червоно-бура глина > елювій рихлих вапняків > подрібнені кварцити > елювій сланців > елювій псамітових вапняків > супісок > пісок > мергель.

При зіставленні рядів помітні відмінності між лісовою і трав'янистою рослинністю в особливостях взаємодії з ґрунтотворною породою. Ці відмінності обумовлені наступними причинами: а) лісова рослинність постачає опад переважно на поверхню ґрунту, а трав'яниста - безпосередньо у кореневмісну товщу субстрату; б)відмінності в біохімічному складі, pH продуктів гуміфікації і, як наслідок, відмінності в сукупності реакцій взаємодії цих речовин з мінеральною частиною субстрата.

Ґрунтотворна здатність того чи іншого типу фітоценозу в різних субстратних умовах різниться індивідуальністю, але можна виділити наступні ряди сприятливості материнських порід для формування ґрунтів (за ГГК, див. розділ “Розробка критеріїв літохімічної диференціації техногенних ландшафтів”): Гіпергенно-неста-більні породи: 1А>1С>1D>1В>2А>2В>2С>6 >3>5>4>масивно кристалічні породи.

Таким чином, при проведенні гірничо-технічного етапу рекультивації необхідно враховувати: 1. Градацію різних гранулометричних різновидів субстратів у порядку убування опору розмиву: галька і щебінь>глини>гравій і дресва>суглинки важкі>суглинки середні>суглинки легкі>рихлі пилуваті і піщані породи. 2. Ряд сприятливості материнських порід для формування гумусового горизонту ґрунтів (у порядку зниження): суглинок середній>суглинок важкий >суглинок легкий>супісок>пісок>глина>щебінь 3. Ряд стійкого відтворення ґрунтів в ерозійний небезпечних умовах (у порядку зниження): суглинок важкий>суглинок середній>глина> суглинок легкий>щебінь>супісок>пісок.

Таблиця 3 - Характеристика гігротопів посттехногенних ландшафтів степової зони України за локальними коефіцієнтами зволоження (модифікована схема Л.П. Травлєєва [9])

G	Гігротопи (ступінь зволоження)	Джерела зволоження елементарних ландшафтів
		Атмосферне	Ґрунтове	Атмосферно- ґрунтове	Транзитне зволоження
					Атмосферно-транзитне	Транзитне атмосферно-ґрунтове
					відтічне	притічно-відтічне	притічне	відтічне	притічно-відтічне	притічне
		Локальні коефіцієнти зволоження
Гщ Гд П	Сухі 0-1	. Р . Е0			.Р-n. Е0
СП	Сухуваті 1	. Р . Е0			. Р-n. Е0
СГ	Свіжу-ваті 1-2	. Р . Е0	.ДW. Е0			Р+n`-n`` Е0	.Р+n . Е0
Гщ Гд П СП СГ	Свіжі 2		. ДW . Е0	. P+ДW. Е0		Р+n`-n`` Е0	.Р+n . Е0
	Воло-гуваті 2-3		. ДW . Е0	. P+ ДW. Е0		Р+n`-n`` Е0	.Р+n . Е0		Р+ДW+n`-n`` Е0
	Вологі 3		. ДW . Е0	. P+ДW . Е0			.Р+n . Е0	P+ДW-n Е0	Р+ДW+n`-n`` Е0	P+ДW+n Е0
	Сирі 4		. ДW . Е0	.P+ДW. Е0				P+ДW-n Е0	Р+ДW+n`-n`` Е0	P+ДW+n Е0
	Мокрі 5		. ДW . Е0	. P+ДW . Е0				P+ДW-n Е0	Р+ДW+n`-n`` Е0	P+ДW+n Е0

Примітка: Р - опади; Е0 - випарованість;; ДW - поповнення ґрунтової вологи за рахунок ґрунтових вод; n - приток; n` - прибуткова величина стоку; n`` - розхідна величина стоку. G - гранулометричний склад порід: ГЩ - галька і щебінь; Гд - гравій і древа; П - пісок ; СП - супісок; СГ - суглинок, рихлі алевритові породи.

Узагальнений ряд сприятливості розкривних порід Кривбасу для формування ґрунтів (за ГГК) має такий вигляд: Глинисті незасолені породи (1А) > сланцево-глинисті породи (1D) >Глинисті засолені породи (1В) >мергелисті породи (1С)>вапняковий рухляк (2В)>валуново-плит-часті щільні вапняки (2А)>мармури (2С)> осадкові псамітові поліміктові породи (6)> переважно кварцові породи (3)>середні зеленосланцево-амфіболітові породи (5)>сланцеві породи (4).

Висновки

Для оптимального використання водного потенціалу новостворенного ландшафту рекомендовано скорочувати площу схилів південної експозиції або зменшувати кути схилів. Вельми важливим є збільшення частки продуктивних делювіальних елементів ландшафту.

Геоморфологічні умови є чинником подрібнення майбутнього біогеоценотичного покриву, а отже, і проектування екотопічно-детермінованого біорізноманіття. На перших етапах розвитку угруповань чітко виявляється детермінуючі впливи мікрорельєфу. Тому із врахуванням біологічної специфіки видів ценозоутворювачів для ініціальних етапів необхідно створювати мікрорельєфні ділянки з перепадом висот близько 1 м. Найдоцільнішим заходом для реалізації цього принципа є нарізка борозн поперек схилу з повторенням контурів об'єкту. Мезорельєфну детермінанту управління розвитком угрупованнями доцільно реалізувати під час створення геохімічних арен, які поєднують різнотипні потоки. Практично доцільне врахування гідрологічних умов під час проектування насаджень.

Площини доцільно розчленять виїмками та пагорбами, (що легко реалізується при автомобільній відсипці) або гребенями та улоговинами (що досяжне при конвеєрній відсипці), при цьому перепад висот повинен складати 1-3 метри в залежності від устаткування. Висадження деревних порід доцільно проводити в нижній третині схилу западини або улоговини, де формується оптимальний водний режим.

Доцільним є зменшення швидкості схилових водних потоків за через збільшення довжини водотоків та зменшення їх кута, що можна реалізувати при формуванні спіралевидних борозн від вершини відвалу до його підніжжя. Ці борозни дозволять більш рівномірно розподілити вологу опадів і збільшать частку продуктивних делювіальних елементів, сприятливих для деревно-чагарникової рослинності.

При створенні поверхні посттехногенного ландшафту необхідно враховувати градацію різних гранулометричних різновидів субстратів за опором розмиву: схили і круті схили доцільно відсипати галькою, щебнем, глинами, гравієм і дресвою. Суглинки, рихлі пилуваті і піщані породи доцільно складувати на безстічних площинах. З метою формування умов оптимального відтворення ґрунтів в ерозійний небезпечних умовах відсипані кам'янистими породами схили доцільно перекривати суглинками важкими, середніми або глинами.

Пріоритетними породами відтворення ґрунтів при створенні поверхневого шару серед розкривних порід Кривбасу є група 1А глинистих незасолених порід: лесів, лесовидних суглинків, незасолених глин. Менш сприятливими є сланцево-глинисті породи (1D) та глинисті засолені породи (1В). Сповільнене розсолення та гіпергенез властиві мергелистим породам (1С), вапняковому рухляку (2В) та валуново-плитчастим щільним вапнякам (2А), мармури (2С), осадкові псамітові поліміктові породи (6), переважно кварцові породи (3), середні зеленосланцево-амфіболітові породи (5) є нетоксичним малосприятливим для грунтоутворення субстратом, а сланцеві породи (4), як правило токсичні протягом часу активного гіпергенезу (динамічно-токсичні породи).

Доцільним є змішування сланцевих порід із розкривними породами групи 1А (в межах 20%), через те, що сланці під час вівітрювання виділяють значну кількість легкорозчинних солей, іони яких можуть бути нагромаджені у глинистих породах і слугуватимуть джерелом мінерального живлення рослин.

Принцип використання біологічної специфіки видів полягає формуванні контурів майбутніх ценозів на підставі прогнозу дії фітогенного поля едифікаторів та прогнозованого розповсюдження порослі, насіннєвого матеріалу тощо. На некрутих схилах з борознами доцільно створювати різнотравно-чагарникові угруповання, на крутих схилах з борознами доцільно чергувати деревні та чагарникові насадження. Окремо для водотоків та безстічних западин рекомендовано висаджувати очерет південний, рогіз, мати-й-мачуху, хамерій вузьколистий, солончакова айстра панонська, шведку сланку, солянку південну, вишню антипку, жостер. Для безстічних западин із засоленими субстратами рекомендовані шведка сланка, солянка південна, очерет південний, мати-й-мачуха.

Геоморфологічна будова, яка зумовлює розподіл і інтенсивність гідрогенних та еолових геохімічних потоків є однією з детермінант диференціації екотопів біогеоценотичного покриву. За типами потоків в межах кар'єрно-відвальних ландшафтних комплексів диференціюються наступні складові елементи: 1) успадковані елювіальні автономні; 2) елювіальні автономні; 3) елювіально-денудаційні автономно-транзитні; 4) денудаційні транзитні; 5) денудаційні супертранзитні; 6) акумулятивно-транзитні; 7) делювіально-акумулятив-ні; 8) акумулятивні безстічні.

В межах хвостосховищ описано наступні компоненти на рівні мезоструктури виділяються гідрогенно-акумулятивні; періодично гідрогенно-акумулятивні еолово-денудаційні; елювіально-денудаційні автономно-транзитні; суміщені денудаційні транзитні з супертранзитними та делювіально-акумулятивні з акумулятивними безстічними елементами. Акумулятивно-транзитні складові виявлені лише на рівні мікроструктури.

Cукупність зрушень поверхні, зсуви, провальні поля на певній ділянці гірничого відводу рудників запропоновано виділити в особливу геоморфологічну систему під назвою „провальна зона”, вкладаючи в цей термін геоморфологічний зміст [3, 4]. За М.Г. Сметаною [4] запропоновано виділяти такі типи провалів: чаша, що має форму півкулі; чаша з центральним колодязем; напівчаша; колодязь; комбінована провальна чаша на місці старого провалу; провальна котловина; провальні каньйони. За даними В.Л Казакова [3] формами провальної зони є тріщини, відсідання та тераси відсідання (у сукупності дають схили відсідання) які переходять в зону з плавними рухами земної кори, з такими формами як техногенні вали, хвилясті поверхні, мікрозападини.

В якості критеріїв диференціації геоморфологічної основи техногенних утворень доцільно застосовувати складність, форму, розміри елементів (форм), тип (денудаційний, транзитний або акумулятивний).

Запропоновано елементарною таксонометричною одиницею для оцінки літохімічного (геологічного) чинника вважати геолого-геохімічні комплекси (ГГК). Виділено 11 основних ГГК, розділених на дві групи: гіпергенно-нестабільних та масивно кристалічних порід. За кислотністю в процесах вивітрювання формуються кислотні, слабко кислотні, змінні умови, слабко лужні з перемінними умовами, слабо лужні, нейтральні, слабо лужні та лужні геохімічні потоки. За галохімічними характеристиками диференціюються контури з слабо кислими, нейтральними, лужними засоленими та незасоленими субстратами з розвиненим та несформованим поглинаючим комплексом. За аніонним складом виділяються карбонатно-гідрокарбонатні, хлоридні та сульфатні контури, за катіонним складом солей відмічаються Na+, Ca++ та Mg++ контури.

Літологічні особливості субстрату визначають не тільки властивості ґрунтів, що формуються на ньому, а й швидкість і спрямованість їх розвитку. Для встановлення геохімічної диференціації запропоновано структуру водозбору посттехногенних територій представляти у вигляді наступного ієрархічного ряду: 1. Фація - елементарний гидрогеохимічний ландшафт (геосистема); 2. Ландшафтно-геохімічна катена (за М.А. Глазовською [22]) - каскадна система, ланцюжок взаємозв'язаних фацій; 3. Арена - сукупність катен (мікро-, мезо- і макро- арени).

Перелік посилань

1. Моторина Л. В., Овчинников В. А. Промышленость и рекультивация земель. М.: Мысль, 1975. - 240 с.

2. Артюх В. М. Оптимізація техногенних ландшафтів залізорудних розробок Кривбасу. - Вінниця: Вінницький аграрний університет, 2001,- 188 с.

3. А.Е.Мазур, Н.Г.Сметана Структура и Рекультивация ландшафтов Криворожья // Экологические аспекты загрязнения окружающей среды Тезисы докладов международной научно-практической конференции, г. Киев - Киев: Знание,1996. - 241 с.

4. Сметана Н.Г., Красова О.А., Мазур А.Е. Синтасономия растительности железорудных отвалов Кривбасса // Биологическая рекультивация нарушенных земель Материалы международного совещания - Екатеринбург: Институт леса,1997. - С. 215-220.

5. Мазур А.Ю., Сметана М.Г. Формування рослинного покриву на схилах залізорудних кар'єрів Кривбасу // Проблеми екологічної безпеки та керованого контролю линамічних природно-техногенних систем (Науково-методичні основи, практика, досвід, екологічна освіта) Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Львів, Частина 2.-Київ, 1996 - С. 69-75.

6. Чайка В. Е., Михайлов А.М., Кондратюк Е.Н. Временные рекомендации по озеленению горнорудних отвалов Кривбасса. К. Р.- 1977. - 29 с.

7. Шапарь А.Г., Скрипник О.А., Романенко В.Н., Сметана С.Н., Шпирок Д.М., Палеха В.Н. Перспективы развития экологической сети техногенных территорий // Зб.наук.праць ІППЕ „Екологія та природокористування”. Випуск 9. Дніпропетровськ.- 2006. - С. 134-144.

8. Перельман А.И. Геохимия ландшафта. - М.: Высшая школа, 1975. - 341 с.

9. Травлеев Л. П. Гидрологические основы типологии искусственных лесов степной зоны А. Л. Бельгарда // Биогеоценологические исследования степных лесов, их охрана и рациональное использование. - Вып. 13. - Днепропетровск: ДГУ, 1982. - С. 36-65.

10. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. - Вінниця: Арбат, 1998. - 289 с.

11. Берлянт А.М. Введение в картографию. - М.: Изд-во Российского открытого университета, 1993. - 72 с.

12. Берлянт А.М. Картографический метод исследования. 2-е издание. - М.: МГУ, 1988. - 252 с.

13. Салищев К.А. Картоведение. 3-е изд. - М.: МГУ, 1990. - 400 с.

14. Беручашвили Н.Л. Четыре измерения ландшафта.- М.: Мысль, 1986.- 182 с.

15. Беручашвили Н.Л. Методика ландшафтно-геофизических исследований и картографирования состояний природно-территориальных комплексов. Материалы полевой школы-семинара по изучению состояний геосистем. - Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1983. - 199 с.

16. Одум Ю. Экология. - М. : Мир, 1986. - Т. 1. - 328 с.; Т. 2. - 376 с.

17. Казаков В.Л. Антропогенні ландшафти Кривбасу. // Проблеми ландшафтного різноманіття України. (Збірник наукових праць), Київ: 2000, - с. 108-112.

18. Сметана М.Г., Попов Г.М. Структура рослинних угруповань деяких типів провалів НК “Еколого-біол. дослідження на природ.та антропог -змінених територіях”, Кривий Ріг, 2002. С. 382-387.

19. Основы гидрогеологии. Геологическая деятельность и история воды в земных недрах / Пиннекер Е.В., Писарский Б.И., Шварцев С.Л. и др. - Новосибирск: Наука, 1982. - 238 с.

20. Голеусов П.В., Лисецкий Ф.Н. Воспроизводство почв в антропогенных ландшафтах лесостепи.- Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 2005. - 232с.

21. Бастраков Г.В. Эрозионная устойчивость рельефа и противоэрозионная защита земель. - Брянск, 1994. - 260 с.

22. Глазовская М.А. Геохимия природных и техногенных ландшафтов СССР: учебн. пособие для студ. геогр. спец. ВУЗов. - М.: Высшая школа, 1988. - 328 с.

Анотація

Розглянуті основні принципи диференціації екотопів земель порушених гірничо-видобувною діяльністю у Кривбасі. Встановлені визначальні чинники формування екосистем.

Рассмотрены основные принципы дифференциации экотопов земель нарушенных горнодобывающей деятельностью в Кривбассе. Установлены определяющие факторы формирования экосистем.

Main principles of mining distracted territories ecotopes differentiation within Kryvyi Rih Region were estimated. The key factors of ecosystem formation were estimated.

Размещено на Allbest.ru

...