Водні ресурси як складова національної екологічної політики України: оцінка і стратегія розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Водні ресурси як складова національної екологічної політики України: оцінка і стратегія розвитку

Яцик А.В.

Наведена роль і значення водних ресурсів україни в збалансованому розвитку держави, складові підготовленого за участю автора документу «національна екологічна політика україни: оцінка і стратегія розвитку». приведений аналіз водокористування в країні, екологічний стан поверхневих і підземних вод. запропоновані конкретні заходи щодо виведення водних екосистем з кризового стану.

Role and values of water resources of Ukraine in balanced development the states making the author prepared at participation of the document « a national ecological politics of Ukraine: an estimation and strategy of development » is resulted. The analysis of water use in the country, an ecological condition of superficial and underground waters is resulted. Concrete actions on a conclusion of water eco-systems from a crisis condition are offered.

Інтеграція України до європейського співтовариства та до Світової Організації Торгівлі передбачає формування і реалізацію збалансованої політики переходу України до сталого розвитку.

Екологічні вимоги СОТ передбачають зменшення негативного екологічного впливу від господарської діяльності на навколишнє середовище і здоров'я людей - від видобування сировини до утилізації відходів, що є основою політики сталого розвитку.

Україна має узгодити свою національну стратегію розвитку з вимогами СОТ, ЄС і міжнародними зобов'язаннями зі сталого розвитку загалом, екологічними та водними.

Стратегічні загальнодержавні рішення мають бути реалізовані в національній стратегії сталого розвитку та національній екологічній та водній політиці.

З метою здійснення комплексної стратегічної оцінки національного екологічного потенціалу, вироблення ключових рекомендацій щодо його подальшого розвитку, сприянню зміцненню потенціалу суспільної свідомості, при Представництві Програми ООН в Україні в рамках проекту ПРООН/ГЕФ "Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні“ була створена Дорадча Рада з підготовки документу “Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку”.

Такий документ був підготовлений 14 червня 2007 року був презентований Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Глобальним Екологічним Фондом, Програмою Розвитку ООН послам зарубіжних держав, представникам Міністерств і відомств, широкій науковій і екологічній громадськості.

Документ охоплює наступні розділи:

§ комплексна стратегічна оцінка національного екологічного потенціалу;

§ гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу;

§ економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, узгодження і посилення ефективності;

§ національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення витрат і втрат;

§ інноваційний потенціал науки і освіти;

§ неурядові та громадські екологічні організації: посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток;

§ екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток;

§ міжнародна інтеграція України в галузі охорони довкілля.

В розділі Національний природоресурсний потенціал значний блок приділено водним ресурсам, їх збереженню, відтворенню, який підготовлений автором і приведений нижче.

Водні ресурси. Вода є обмеженим і надзвичайно цінним ресурсом, необхідним для підтримання життя на земній кулі, розвитку сільського господарства і промисловості.

Протягом другої половини минулого століття і початку нинішнього кількість невирішених проблем, пов'язаних з водними ресурсами, постійно зростає. Щороку збільшується споживання водних ресурсів, а погіршення їхньої якості істотно впливає на здоров'я людей.

Захист водних ресурсів є пріоритетним напрямком європейської екологічної політики. Однак впроваджені законодавчі документи впроваджуються неефективно. Про це свідчить стан водних ресурсів у країнах ЄС. Зважаючи на це, 23 жовтня 2000 р. на спільному засіданні Європейського Парламенту та Європейської Ради у Люксембурзі було ухвалено Рамкову Водну Директиву 2000/GO/ЄС. Дія цієї Директиви поширюється на країни Євросоюзу та країни - кандидати на вступ до ЄС. Метою Рамкової Водної Політики є захист та поліпшення стану водних ресурсів та сприяння сталому збалансованому використанню. Головним завданням Рамкова Водна Директива визначила досягнення до 2015 року „доброго екологічного стану” всіх без винятку водних ресурсів.

Наявні водні ресурси. Середні багаторічні водні ресурси України сягають 87,1 км³ (без стоку Дунаю по Килійському рукаву обсягом 123 км³/рік). Місцеві водні ресурси, тобто ті, що формуються у межах України, становлять 52,4 км³ у середній за водністю рік. У маловодні роки 75 і 95 %-ї забезпеченості (повторюваність в середньому один раз в 4 і 20 років) місцевий стік становить 41,4 і 29,7 км³/рік відповідно.

Розподіл водних ресурсів по території країни дуже нерівномірний - їх більше на півночі і менше на півдні країни, де зосереджені потужні водоспоживачі.

Україна має також ресурси підземних вод. Загальна кількість прогнозних експлуатаційних ресурсів підземних вод на території країни становить 57,2 млн.м³/добу, з яких затверджено 15,7 млн.м³/добу. Територіальний розподіл підземних вод нерівномірний.

У зв'язку з обмеженістю (за кількістю водних ресурсів, які припадають на одного жителя, Україна належить згідно з міжнародними стандартами до країн незабезпечених водними ресурсами) і нерівномірним розподілом водних ресурсів для забезпечення населення й галузей економіки водою широко застосовують регулювання річкового стоку. Водосховища і ставки сумарно містять близько 58 млрд.м³ води, що перевищує місцевий річний стік усіх річок країни. Регулювання стоку більшості річок досягло або навіть перевищило верхню обґрунтовану економічно й екологічно допустиму межу, що різко зменшило, а часто повністю зруйнувало їхню самоочисну спроможність. Кількість водосховищ (понад 1100) і ставків (близько 28 тисяч) зумовили підвищення рівня підземних вод на значних територіях і зміну їхнього режиму.

Водокористування. Використання водних ресурсів України є багатоплановим. Споживчі властивості водних ресурсів зумовлюють можливості комплексного і різнопланового використання їх багатьма галузями економіки. Основними напрямами водокористування в Україні є забезпечення водою населення, сільського господарства і промисловості. Структура водоспоживання в Україні (основні галузі економіки) наведена у таблиці 1, а основні показники водозабезпечення і водовідведення - в таблиці 2.

Аналіз даних про структуру водоспоживання і динаміку основних показників водозабезпечення та водовідведення, а також даних про динаміку якості води показав, що структура водокористування не відповідає особливостям формування і територіально-часового розподілу водних ресурсів країни й зумовлює створення катастрофічних ситуацій із водозабезпеченням населення та галузей економіки як за кількісними, так і за якісними показниками. Стан водокористування надзвичайно напружений і подальший його розвиток неможливий залучення „свіжих” ресурсів.

Таблиця 1

Структура водоспоживання в Україні, %

Таблиця 2

Динаміка основних показників водозабезпечення і водовідведення в Україні, млрд.м³

водний ресурс екологічний

Поверхневі води дуже забруднені. Головні забруднювачі - отрутохімікати, нафтопродукти, солі важких металів, феноли, біогенні речовини. Структура зв'язку джерел забруднення поверхневих вод з господарською діяльністю в останні 10-12 років має такий вигляд: 60-65 % - промисловість, 16-20 % - сільське господарство, 18-20 % - комунальне господарство, ~1 % - різні розсіяні джерела забруднення. Стійкому забрудненню поверхневих водних ресурсів сприяє низька лісистість, високий рівень розораності ландшафтних систем водозборів малих і великих річок. При середній розораності території України 70 % показники щодо водозборів окремих річок коливаються від 58 % до 78 %, а рівень їхньої сільськогосподарської освоєності сягає 72-84 % і більше.

Внаслідок чималої мінливості антропогенних чинників рівень забруднення поверхневих водних ресурсів варіює у значному діапазоні - від „мало забруднених” до „дуже забруднених” (тобто від ІІ до VI класів відповідно до чинної в Україні класифікації якості води). Розрахунки на базі критеріїв чинної класифікації свідчать, що 88 % досліджених річок (і їх басейнів) України мають екологічний стан від „поганого” до „катастрофічного”.

У структурі сучасного процесу забруднення підземних вод на території України виділяють два рівні:

§ майже суцільне забруднення ґрунтових вод (перший від денної поверхні водоносний горизонт) залишками мінеральних добрив, пестицидів, важких металів, нафтопродуктів тощо;

§ локальне забруднення перших напірних і глибших горизонтів зони активного водообміну внаслідок прискореної міграції забруднень під впливом експлуатації водозаборів, шахт тощо.

Кризовий стан водокористування, катастрофічний екологічний стан водних ресурсів посилюється наявністю в Україні надзвичайно висоководоємних виробництв, а також водоємних технологій, які потребують води в 2-6 разів більше, ніж технології розвинених країн Європи і Америки.

Отже, до рівня екологічної катастрофи України призвело багато чинників, основними з яких є:

§ висока ресурсо- і енергоємність старих технологій;

§ високий рівень концентрації промислових об'єктів;

§ відсутність чи недостатня потужність очисних споруд;

§ недосконалість технологій очищення і погана експлуатація наявних очисних споруд;

§ надзвичайно висока розораність і сільськогосподарська освоєнність території країни;

§ низька лісистість території;

§ перевищення верхньої екологічної межі зарегулювання річкового стоку;

§ низький (часто антиекологічний) рівень техніки і технологій, які використовуються під час обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції;

§ недодержання науково обґрунтованих систем землеробства;

§ зневажання природоохоронними, меліоративними, протиерозійними, середовищеформуючими правилами і способами;

§ відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та водоохоронних (і взагалі природоохоронних) систем;

§ недостатність екологічних знань і низька екологічна освіченість населення країни.

§ радіаційне забруднення навколишнього природного середовища внаслідок Чорнобильської катастрофи і пов'язаних з атомною енергетикою виробництв (видобуток уранової руди, її збагачення, відходи збагачення тощо).

Рекомендації.

1. Зміни екологічного стану переважної більшості річок та їхніх басейнів під впливом антропогенного навантаження призвели до деградації природних водних екосистем (і не лише водних, але й екосистем на водозборах) й утворення нових природно-господарських „екосистем”, значно простіших і тому нестійких. У зв'язку з цим оздоровлення річок України неможливе без поліпшення екологічного стану їхніх басейнів, усієї території країни.

2. Заходи щодо поліпшення екологічного стану водних об'єктів, як і інших компонентів природного середовища, необхідно виконувати за басейновим принципом на державному, регіональному, обласному чи районному рівні залежно від розміру водного об'єкта (річки, озера).

3. Раціональне природокористування передбачає охорону і відновлення природних ресурсів, а це неможливо без конкретних екологічних вимог до співвідношень між природно незміненою та природно техногенною.

Необхідні такі організаційно-правові заходи:

§ прискорити формування сучасної системи правового і юридичного забезпечення водоохоронної діяльності;

§ удосконалити системи економічного, адміністративного та технічного регулювання водопостачання;

§ ввести таке платне водокористування, за якого порушення його правил було б економічно невигідним;

§ продовжити роботу та вдосконалення методів контролю й оцінки стану водних об'єктів та антропогенного навантаження;

§ якнайшвидше визначити заповідні території, а також ввести в практику сільського і лісового господарства формування на кожному полі, ділянці лісу чи річки „островів безпеки”, де категорично заборонялись полювання, вилов риби, збирання трав і будь-яку господарську діяльність;

§ інтенсифікувати дослідні роботи з винайдення нових способів очищення промислових і господарсько-побутових стічних вод, з розроблення технологій збору окремих забруднювальних речовин та їхньої утилізації; впровадження результатів цих робіт.

4. Для виведення лише водного господарства України з кризового стану на загальнодержавному рівні необхідно:

§ розробити концепцію раціонального використання, охорони, відтворення водних ресурсів і розвитку водного господарства на період до 2015 р. (чи 2020 р.) із визначенням пріоритетних напрямів і першочергових кроків вирішення проблем;

§ зорієнтувати стратегію подальшого економічного розвитку країни на екологічно обґрунтовані способи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, впроваджувати та неухильно дотримуватись науково обґрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, та їхнім використанням для потреб галузей економіки країни;

§ переглянути чинну нормативну і нормативно-правову базу для забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів з урахуванням Конституції України та інших її Законів;

§ здійснити паспортизацію усіх підприємств країни і на цій основі ухвалити рішення про подальше їхнє функціонування, перепрофілювання, закриття чи придбання зарубіжних екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій;

§ проаналізувати результати паспортизації підприємств, орієнтуючись на кращі світові досягнення і з обов'язковим визначенням витрат природних ресурсів на одиницю продукції (кількість вихідної сировини, води, енергії на одиницю готової продукції), а також екологічності виготовлення і споживання продукції;

§ виконати водогосподарсько-екологічне районування території України і на його базі визначити черговість інвестицій та поліпшення тих чи інших показників використання водних ресурсів (чинників їх забруднення, об'ємів забору та скиду, використання земельних ресурсів) за рахунок цих інвестицій;

§ розробити та впровадити програму питного водопостачання в Україні з поступовим переведенням його на підземні води;

§ запровадити контроль використання води за прямим призначенням (питну воду - для пиття; технічну - для технічних потреб);

§ спорудити системи централізованого водопостачання на селі з тим, щоб до 2015 р. забезпечити якісною водою всі сільські населені пункти;

§ побудувати каналізаційні мережі та очисні споруди у селах водночас із системами централізованого водопостачання;

§ з метою зменшення водоспоживання і забруднення річок і озер впровадити еколого-економічні методи управління водним господарством;

§ залучити до управління водним господарством і вироблення водоохоронних (природоохоронних) заходів місцеві громади (сіл, міст, районів, областей) з обговореннями проектів та участю представників громад у роботі басейнових рад;

§ розробити екологічні нормативи водоспоживання і водокористування стосовно природних зон країни.

Размещено на Allbest.ru