Геолого-геоморфологічний аналіз національних природних парків північно-західної частини Українських Карпат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Геолого-геоморфологічний аналіз національних природних парків північно-західної частини Українських Карпат

Ярослав Кравчук

Віталій Брусак

Анотація

Проаналізовано геологічну будову і рельєф національних природних парків Ужанського, «Сколівські Бескиди» і «Бойківщина», розташованих у північно-західній частині Українських Карпат. Ужанський НИИ розташований у межах Полонинсько - Чорногірської та Вододільно-Верховинської геоморфологічних областей, НИИ «Сколівські Бескиди» - у Скибових Карпатах, а новостворений НІНІ «Бойківщина» - у межах Вододільно-Верховинських та Скибових Карпат.

Аналіз морфоструктури і морфоскульптури національних парків виконано з урахуванням поздовжнього (Пн-Зх-ПдСх) і поперечного поділів Українських Карпат. З поздовжнім поділом пов'язані морфоструктури вищих порядків - другий і третій, з поперечним - четвертий та п'ятий.

Під час аналізу морфоскульптури національних парків виокремлено типи, характерні для всіх регіонів Флішових Карпат. Усім гірським масивам і хребтам притаманна асиметрична будова - крутіші північно-східні схили та виположеніші південно-західні. Реліктова морфоскульптура представлена: 1) фрагментами різновікових денудаційних поверхонь - Бескидської, Підбескидської і прирічкової; 2) екстрагляціальними та формами рельєфу фірнових зледенінь; 3) ділянками давніх поздовжніх долин. Успадкована морфо - скульптура представлена річковими долинами з комплексом різновікових терас.

Для сучасних морфодинамічних процесів характерна висотна (ярусна) диференціація. У ярусах сильно розчленованого середньогірного та низькогірного рельєфу важливе місце в його моделюванні мають процеси площинного змиву, дефлюкційні, лінійного розмиву. З нижнім ярусом терасованих і нетерасованих днищ долин пов'язані процеси підмиву і розмиву та значне накопичення продуктів розмиву і селевих потоків. Серед гравітаційних процесів і блокових рухів найбільше зафіксовано стабілізованих і активних зсувів.

Ключові слова: національний природний парк; Українські Карпати; рельєф; морфо - структура; морфоскульптура.

Abstract

Geological-geomorphological analysis of national natural parks of the north-western part of the Ukrainian Carpathians

Yaroslav Kravchuk, Vitaliy Brusak

Ivan Franko National University of Lviv

In the stydy an analysis of the geological structure and relief of Uzhansky, «Skolivsky Beskydy», and «Boykivshchyna» national natural parks (NNP), located in the northwestern part of the Ukrainian Carpathians, is presented. Uzhansky NNP is located within the Polonynsko-Chornohirska and Vododilno-Verkhovyna geomorphological regions, «Skolivski Beskydy» NNP is situated in the Skibovy Carpathians, and the newly created «Boykivshchyna» NNP is located within the Vododilno-Verkhovyna and Skybovi Carpathians.

The analysis of the morphostructure and morphosculpture of national parks is carried out taking into account the longitudinal (N-W-S-E) and transverse divisions of the Ukrainian Carpathians. The longitudinal division is associated with higher morphostructures of higher orders - the second and third, with the transverse is associated with the fourth and fifth morphostructures.

In the analysis of morphosculpture of national parks, the types which are characteristic of the Carpathian Flysch belt are allocated. All mountain ranges and ridges are characterized by an asymmetrical structure - steep northeastern slopes and declivous southwestern slopes. The relic morphosculpture is represented by: 1) fragments of denudation surfaces of different ages such as Beskid, Pidbeskid, and riparian; 2) extra glacial and firn glaciations; 3) areas of ancient longitudinal valleys. Inherited morphosculpture is represented by river valleys with a complex of terraces of different ages.

Modern morphodynamic processes represent by height (tier) differentiation. In the tiers of strongly dissected mid-mountain and low-mountain relief, the processes of planar erosion, deflux, and linear erosion play an important role in the modeling of the relief. The lower tier of the terraced and non-terraced bottoms of the valleys are associated with the processes of leaching and erosion as well as a significant accumulation of erosion products and mudflows. Among gravitational processes and block motions, stabilized and active displacements are the most recorded.

Keywords: National natural park; Ukrainian Carpathians; relief; morphostructure; morphosculpture.

Основна частина

Вступ. На території Українських Карпат розташовано 14 природоохоронних установ загальнодержавного і міжнародного значення: 12 національних природних парків (НПП) - Карпатський, «Синевир», Вижницький, «Сколівські Бескиди», Ужанський, «Гуцульщина», Галицький, «Зачарований край», «Синьогора», Верховинський, Черемоський та «Бойківщина», а також Карпатський біосферний заповідник (БЗ) та природний заповідник (ПЗ) «Горґани» (рис. 1). На заповідних територіях провадять різнопрофільні дослідження їхньої природи, серед яких левова частка припадає на роботи біологічного характеру (флористичні, геоботанічні, лісівничі, фауністичні). Важливим підсумком вивчення заповідних територій є монографії, які дають вичерпну уяву про особливості їхньої природи та комплекс виконуваних ними функцій (природоохоронних, науково-дослідних, рекреаційних, еколого-освітніх тощо). Сьогодні маємо монографії, присвячені Карпатському БЗ (до 1992 р. - державному заповіднику) (1982, 1997), ПЗ «Горгани» (2006, 2007, 2011), Карпатському ННН (1993, 2009), Вижницькому ННН (2005), Ужанському НІНІ (2008), НІНІ «Гуцульщина» (2011, 2013), НІНІ «Сколівські Бекиди» (2004, 2006, 2020 та ін.) тощо.

Частина монографій має комплексний характер, однак більшість публікацій присвячено результатам досліджень біоти заповідних територій. Зокрема, фахівцями Інституту ботаніки НАН України спільно з працівниками заповідних установ опубліковано серію монографій, присвячених вивченню рослинного світу: «ННН «Сколівські Бескиди». Рослинний світ» (2004), «ПЗ «Горгани». Рослинний світ» (2006), «НІНІ «Гуцульщина». Рослинний світ» (2011) та ін. Зазначимо, що навіть у комплексних монографіях тільки у загальних рисах розглянуто питання геологічної будови і рельєфу, ґрунтового покриву, ландшафтної структури природно-заповідних територій.

Мета нашого дослідження - проаналізувати рельєф та геологічну будову національних парків, розташованих у північно-західній частині Українських Карпат, як вважливих компонентів природних комплексів, які поряд з біотою виступають об'єктами охорони природно-заповідних установ.

Огляд літературних і фондових джерел. Аналіз стану вивченості рельєфу і геологічної будови досліджуваних національних парків засвідчує про різний рівень вивченості літогенної основи ландшафтних комплексів заповідних об'єктів. У загальних рисах рельєф і геологічну будову Ужанського НИИ схарактеризовано у монографії «Ужанський національний природний парк. Иоліфункціо - нальне значення» (2008), у якій вміщено три картосхеми - геологічну (за Данишем, 1973), орографічну (за Брусаком, Кричевською, 2006), поширення ерозійних процесів на території УНИИ (укладену В. Брусаком та Д Кричевською з використанням матеріалів Р. Гнатюка, 1985), а загальний обсяг розділу «Геологічна та геоморфологічна будова» у монографії, включаючи зазначені картосхеми, складає тільки п'ять сторінок.

Суттєво доповнюють інформацію про рельєф і геологічну будову Ужанського НИИ статті Д Кричевської, В. Брусака, О. Шевчук та ін.: «Об'єкти неживої природи Ужанського національного парку» (2004), «Орографічні і гідрологічні особливості Ужанського національного парку» (2006), «Дослідження та перспективи екотуристичного використання печери «Княгиня» (Ужанський національний парк)» (2007). Зазначені праці є результатом комплексних детальних досліджень на території парку, проведених у процесі розроблення Ироекту організації території Ужанського НИИ, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об' єктів у 2003-2007 роках. Частково інформацію про рельєф і геологічну будову національного парку можна почерпнути із монографії Я.С. Кравчука (2008).

Упродовж 20-ти років діяльності національного парку «Сколівські Бекиди» видано: нарис «Об'єкти неживої природи», атлас «НИИ «Сколівські Бескиди». Рідкісні види рослин і тварин», фотоальбом «НИИ «Сколівські Бескиди», декілька буклетів та вісім монографій: «НИИ «Сколівські Бескиди». Рослинний світ», «Ліси НИИ «Сколівські Бескиди» (2006), «НИИ «Сколівські Бескиди». Тваринний світ», «НІ IIІ «Сколівські Бескиди». Нелісова рослинність» (2008), «НИИ «Ско - лівські Бескиди». Раритетний фітогенофонд», «НИИ «Сколівські Бескиди». Корисні рослини», «НИИ «Сколівські Бескиди». Ліки на городі» та «Національний природний парк «Сколівські Бескиди» (до 20-річчя створення)». Отже, левова частина публікацій присвячена результатам досліджень біоти, а рельєф і геологічну будову території НИИ схарактеризовано тільки у загальних рисах.

Зазначимо, що у низці праць достатньо детально схарактеризовано особливості будови скельних утворень на території національного парку (Геологические памятники Украины, 1987; Геологічні пам'ятки України, 2006; Зінько, 2007; Байрак, Гаврилів, 2011; Bayrak, 2019) та розглянуто можливості їхнього геоту - ристичного використання (Зінько, 2008; Шевчук, Іваник, 2013, 2014). Частково інформацію про рельєф і геологічну будову національного парку можна почерпнути із монографії Я.С. Кравчука (2005) та окремих регіональних праць (Кравчук, Іваник, 2004). Рельєф і геологічна будова парку також вивчалась під час комплексних досліджень його території у процесі розроблення Ироекту організації території НИИ «Сколівські Бескиди», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів на початку 2000-х років.

На даний час на території новоствореного НІШ «Бойківщина» спеціальних гео - лого-геоморфологічних, ландшафтних та ґрунтознавчих досліджень не проводилось. Частково інформацію про рельєф і геологічну будову національного парку можна почерпнути із монографій Я.С. Кравчука (2005) і Р.О. Сливки (2001) та окремих регіональних праць (Кравчук, Іваник, 2004).

Зауважимо, що в окремих працях оцінено стан охорони цінних геоморфологічних об'єктів Українських Карпат (Зінько та ін., 2004) та здійснено рекреаційну оцінку рельєфу гірської і передгірних частин регіону на рівні геоморфологічних областей і підобластей (Кравчук та ін., 2006). Ці праці дають загальну уяву про наявність цінних геоморфологічних пам'яток у межах досліджуваних національних парків, а також рекреаційний потенціал рельєфу парків.

У зв'язку з вище викладеним, у наш час видається актуальним детальне вивчення рельєфу і геологічної будови національних парків, розташованих у північно-західній частині Українських Карпат та передусім, створеного у 2019 році НИИ «Бойківщина». Наукове значення результатів даного дослідження полягає у поглибленні знань про рельєф і геологічну будову конкретних національних парків, які зможуть їх використовувати у власній практичній діяльності для проведення наукових досліджень за програмою «Літопису природи», а також у природоохоронній, природно-пізнавальній, рекреаційній та еколого-освітній сферах діяльності.

Методи дослідження. У процесі підготовки даної праці здійснено загальний геоморфологічний аналіз рельєфу досліджуваних національних парків. Результати дослідження базуються на аналізі польових обстежень Ужанського НІНІ та НИИ «Сколівські Бескиди», здобутих у процесі розроблення Проектів організації території парків; даних, які наведені у монографіях І. Д Гофштейна (1964, 1995), В.В. Даниша (1973), Г. І. Рудька, М.Б. Кошіля і М. Д Бондаренка (1997), Р.О. Сливки (2001), Г. І. Рудька і Я.С. Кравчука (2002), Я.С. Кравчука (2005, 2008), «Ужанський національний природний парк. Иоліфункціональне значення» (2008), «Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжних територій» (2015) й інших монографіях регіонального характеру; фондових матеріалів геологічних служб, зокрема, «Тектоника Украинских Карпат» (1986); реєстрів - довідників «Геологічні пам'ятки України» (1987, 2006) та низці вище згаданих праць, а також даних, отриманих під час консультацій з фахівцями природно - заповідних установ і наукових закладів м. Львова.

Виклад основного матеріалу. У північно-західній частині Українських Карпат розташовано три національні парки, які, разом з Надсянським регіональним ландшафтним парком (РЛИ), є найбільшими за площею заповідними установами природно-заповідного фонду (ИЗФ) регіону. Зазначені природоохоронні установи загальнодержавного і міжнародного значення, створені продовж 20-ти років, відрізняються: за розмірами, структурою території (одномасивні і кластерні); за співвідношенням земель, наданих паркам у постійне користування, і земель, що увійшли до складу НИИ без вилучення у користувачів; за підпорядкуванням та розташуванням у їхніх межах поселень (табл. 1). Ужанський НИИ розташований у межах Иолонинсько-Чорногірської та Вододільно-Верховинської геоморфологічних областей, НИИ «Сколівські Бескиди» - у Скибових Карпатах, а ново - створений НИИ «Бойківщина» - у межах Вододільно-Верховинських та Скибових Карпат (рис.).

національний парк природний геологічний

Місцеположення заповідників та національних природних парків на карті геоморфологічного районування Українських Карпат

Location of reserves and national nature parks on the map of geomorphological zoning of the Ukrainian Carpathians

Умовні позначення до рис. 1:

Природно-заповідні території: 1 - Природний заповідник «Горгани»; 2 - Карпатський біосферний заповідник (масиви: 2.1 - Чорногірський; 2.2 - Угольсько-Широколужан - ський; 2.3 - Хустський («Долина нарцисів»); 2.4 - Мармароський; 2.5 - Свидовецький; 2.6 - Кузій-Трибушанський; 2.7 - «Чорна гора»; 2.8 - «Юлівська гора»); 3 - Ужанський НПП, 4 - НПП «Бойківщина»; 5 - НІНІ «Сколівські Бескиди»; 6 - НШ1 «Зачарований край»; 7 - НПП «Синевир»; 8 - ННН «Синьогора»; 9 - Карпатський НІ ПІ; 10 - Верховинський НІШ; 11 - Черемоський ННН; 12 - Вижницький НІШ; 13 - НШ1 «Гуцульщина»; 14 - Галицький НІШ.

Геоморфологічне районування Українських Карпат (Рудько, Кравчук, 2002):

I. Область Передкарпатської передгірної височини: І.1 - Прибескидсько-Передкарпат - ська денудаційно-акумулятивна височина з льодовиковими і воднольодовиковими формами; І.2 - Пригоргансько-Передкарпатська денудаційно-акумулятивна височина, І.3 - Покутсько-Буковинсько-Передкарпатська пластово-денудаційно-акумулятивна височина.

II. Область складчасто-насувного низькогір'я та середньогір'я Скибових Карпат:

ІІ.1 - Бескидське скибово-моноклінальне низькогір'я; ІІ.2 - Ґорганське скибово-моноклі - нальне середньо- і низькогір'я; ІІ.3 - Покутсько-Буковинське скибово-антиклінальне низько- і середньогір'я.

III. Область структурно-денудаційного низько- і середньогір'я Вододільно-Верховинських Карпат: ІІІ.1 - Верховинське структурно-денудаційне низькогір'я; ІІІ.2 - Анти - клінально-брилове середньогір'я Привододільних Ґорган; ІІІ.3 - Ясиня-Ворохта-Путиль - ське ерозійне низькогір'я.

IV. Область брилового середньогір'я Полонинсько-Чорногірських Карпат: IV.1 - Бри - лове середньогір'я з залишками поверхні вирівнювання Полонинського хребта, IV.2 - Свидовецько-Чорногірське брилове середньогір'я з давньольодовиковими формами.

V. Область склепінно-брилового середньогір'я Мармароського кристалічного масиву.

VI. Область денудаційного низькогір'я Вулканічних Карпат. VI.1 - Вигорлат-Гутин - ське ерозійне низькогір'я; VI.2 - Верньотисенська улоговина з денудаційно-акумулятивним і структурно-ерозійним рельєфом.

VII. Область Закарпатської алювіальної рівнини з острівним вулканічним горбогір'ям.

Таблиця 1. Національні природні парки північно-західної частини Українських Карпат Natural nature parks of the north-western part of the Ukrainian Carpathians

Ужанський національний природний парк площею 39 159,3 га створено 27 вересня 1999 р. на базі РЛП «Стужиця» (2 542 га, 1995 р.). Парк увійшов до складу Міжнародного біосферного резервату «Східні Карпати» 1999 р., а з 2009 р. є членом федерації Європарк. Ужанський НИИ розташований у Велико - березнянському районі Закарпатської області та об'єднує у своїх межах таких 17 поселень: Ужок, Волосянка, Верховина-Бистра, Луг, Лубня, Ставне, Загорб, Стужиця, Жорнава, Кострина, Домашин, Сіль, Княгиня, Костринська Розтока, Вишка, Стричава і Забрідь. Унаслідок перепідпорядкування земель у межах території парку 2019 р. на 6 988 га розширено площу земель, наданих НИИ у постійне користування. Відповідно, зросла їхня частка (з 38% до 69%) у загальній структурі земель. Територія парку налічує одну велику ділянку, яка охоплює верхів'я басейну річки Уж, та невеличкий підковоподібний масив, відокремлений від основної території смугою завширшки 1,2-2 км. Між зазначеними ділянками розташовані села Гусний, Тихий і Сухий. Отже, можна вважати, що територія парку складається з одного масиву та створена за басейновим принципом.

Адміністрація парку знаходиться у смт Великий Березний (вул. Незалежності, 7). Функціональне зонування розроблене для території, що надана парку в постійне користування. Згідно з Ироектом організації території, заповідна зона займає 3 530,5 га (23,7% загальної площі парку), зона регульованої рекреації - 5 146,4 га (34,5%), зона стаціонарної рекреації - 89,1 га (0,6%), господарська зона - 6 138,6 га (41,2%). Територія, надана парку без вилучення в землекористувачів, тобто 24 254,7 га (62%), належить до господарської зони. Територію земель, перепідпорядкованих у межах парку 2019 року на функціональні зони не поділено.

Геологічна будова. Північно-західна частина парку приурочена до Дуклянсь - кого тектонічного покриву Флішових Карпат і зачислена до Стужицької під - зони. Головною особливістю підзони, що вирізняє її від сусідньої Лужицької зони, є дещо потужніший розвиток нижньої тонкоритмічної частини сенонського комплексу (яловичорська світа), яка має темніше зафарбування, порівняно з піщаним комплексом, розвинутим південно-східніше. Тут широко розвинуті дрібні луски, обмежені насувами і підкидами, які мають північно-західне - південно-східне простягання, часто обірвані поперечними скидо-здвигами. Відзначають наявність у цій підзоні складних лінійних складок і вузьких лусок крейдових і палеогенових флішових відкладів. Зрідка трапляються брахіантикліналі, не властиві карпатському стилю тектоніки (Круглов, 1986).

У будові складок і лусок беруть участь флішові відклади крейди і палеогену. Серед крейдових відкладів домінують відклади нижньо- і верхньоберезнянської світ. Нижньоберезнянська світа представлена тонкоритмічним темносірим флішем, верхньоберезнянська - товстошаруватими пісковиками з включеннями темносірого флішу. Серед палеоцен-еоценових відкладів трапляються масивні пісковики, груборитмічний сірий і строкатий піщано-глинистий фліш, зрідка - товстошаруваті масивні пісковики лютської світи. На правобережжі Ужа уздовж кордону зі Словаччиною трапляються чорні аргіліти і мергелі дусинської світи олігоцену (Даниш, 1973).

У південній частині парку є луска на межі з Чорноголовською підзоною Порку - лецького покриву, де на поверхні виступають нижньокрейдові відклади шипот-

ської світи в оточенні строкатих поркулецьких порід. Ця складка обрамлює Поркулецький покрив за межами парку у районі с. Чорноголова. Нижньо - крейдова товща має незвичне для Українських Карпат широтне простягання (Круглов, 1986).

Кросненська зона бере участь у будові північно-східної частини Ужанського НПП, повністю розміщеної у Бітлянській тектонічній підзоні. Остання належить до внутрішньої частини зони Кросно і простежується від кордону з Польщею до межиріччя Ріки і Тереблі. Максимальна ширина підзони в межах Закарпатської і Львівської областей сягає 22 км, поступово звужується на південний схід і виклинюється.

Територію зони Кросно, загалом або частково, виокремлювали різні дослідники під назвами «Центральної карпатської дипресії», «Центрального синклінорію», «Центральної синклінальної зони», «Центральних Карпат», «Сілезької зони». Щодо структурно прилеглих фаціальних одиниць - Скибової, Дуклянської і Чорно - гірської - вона має депресивний характер будови, що пов'язано з переважанням на її території олігоценових відкладів кросненської фації (Досин и др., 1986).

Серед відкладів олігоцену переважає дрібноритмічний піщано-глинистий фліш темносірого і чорного кольорів. Палеоцен часто представлений грубошаруватим піщаним флішем, масивними пісковиками з прошарками аргілітів. Піщано-глинистий фліш нижнього еоцену та товстошаруваті пісковики середнього еоцену перекриваються тонкоритмічним сірозеленим флішем верхнього еоцену.

На відміну від двох зовнішніх підзон (Турківської і Славсько-Верховинської), де олігоценові відклади чітко диференціюються на літологічні комплекси, Бітлянська підзона з домінуванням глинистих товщ не розчленовується за літологічними ознаками (Досин и др., 1986). Характерною особливістю підзони є широкий розвиток підводно-зсувних утворень - смуга олістолітів.

Проаналізував олістоліти цього регіону О.М. Гнилко (2016). Від верхів'їв Латориці і Стрию на північний захід автор виявив найбільші олістоліти і велику кількість дрібних.

Сейсмічна активність. Територія Ужанського НІНІ та сусідніх національних парків «Сколівські Бескиди» та «Бойківщина», як і всі Українські Карпати, перебуває у сейсмоактивній зоні. Основна сейсмоактивна зона пов'язана із Закарпатським глибинним розломом, отож тут періодично провадять високоточне нівелювання. З цією метою виокремили декілька полігонів, які перетинають кілька разів Закарпатський глибинний розлом. Повторні високоточні нівелювання виконував Львівський філіал Інституту геофізики НАН України (тепер Карпатське відділення Інституту геофізики ім. І. С. Субботіна НАНУ).

Отримані дані досліджень порівнюють з давнішими. З'ясовано, що в інтервалі 1882-1937 рр. гірська частина Карпат піднімалася на +2,2 мм/рік, а центральна частина Закарпатського прогину опускалася з швидкістю -1,5 мм/рік. Після періоду 1937-1972 рр. обидва ці блоки піднімалися з різною інтенсивністю. З цими часовими інтервалами співпадає сейсмічна активність. До 1937 р. землетруси фіксували частіше, а протягом 1937-1972 рр. сейсмічна активність різко знизилася (Сомов, Рахимова, 1983; Сучасна геодинаміка…, 2015), що засвідчує зв'язок сейсмічності з сучасними тектонічними рухами.

На карті сучасних вертикальних рухів земної кори (Сомов, Рахимова, 1983; Сучасна геодинаміка…, 2015) у межах Ужанського ННН на контакті Дуклянсь - кого покриву і зони Кросно зафіксовані підняття від +0,9-1,0 мм/рік у західній частині до +1,5 мм/рік у східній.

Рельєф. Відповідно до геоморфологічної регіоналізації Українських Карпат (Рудько, Кравчук, 2002; Палієнко та ін., 2007) Ужанський НИИ розташований у північно-західній частині двох геоморфологічних областей - Иолонинсько-Чор - ногірської і Вододільно-Верховинської, які є морфоструктурами другого порядку в межах Українських Карпат. Морфоструктурами третього порядку є Полонинський хребет і Свидовецько-Чорногірський масив. До морфоструктур четвертого порядку належать Полонина-Руна, Ужоцько-Волосянська верховина та Вододільно-Верховинський хребет (Сливка, 2001; Кравчук, 2008).

Морфоструктури. Під геоморфологічними структурами (морфоструктурами) розуміють комплекс форм рельєфу і геологічної структури, історично пов'язаних у єдине ціле спільністю умов розвитку. Свого часу Ю.А. Мещеряков (1965) зазначав, що морфоструктури мають певний об'єм і зображені на теренах у вигляді ділянок певної площі.

У північно-західній частині парку на правобережжі Ужа розміщена Стужице - Стинківська морфоструктура з максимальними абсолютними висотами 1 130,7 м (г. Черемха на вододілі) і 1 019 м (хребет Стинка (Стінка) на південному заході). Переважна площа цієї частини парку розміщена у Стужицькій підзоні Дуклянського покриву. У будові масиву переважають відклади верхньої крейди (нижньо - та верхньоберезнянська світи), які чергуються з еоценовим і олігоценовим флішем зони Кросно.

У північно-західній частині Стужице-Стинківської морфоструктури найбільшу площу займає басейн Стужиці-Угу, найбільшої притоки Ужа в його верхів'ях. Серед лівобережних приток найбільшими є Бистрий, Семенівський, Соколів, Гусарів, Солосвинський та ін., які беруть початок від Вододільного хребта. На правобережжі найдовший потік Тихий (розпочинається у Словаччині), а також Чорний потік і Папоротний, верхів'я яких розміщені на північних схилах хребта Стинка. Лівобережні притоки меридіонального і субмеридіонального напрямів розчленовують відроги Привододільного хребта та створили у верхів'ях крутосхилові, місцями ущелиноподібні долини.

Південніше хребта Стинка до долини Улічка на лівобережжі Ужа розміщена морфоструктура Панського лісу - Галані (Голані). Максимальні усереднені висоти 850-950 м. Найвищі вершини на хребті північно-західного - південно - східного простягання становлять 987,1 м і 857,6 м (г. Голаня), на кордоні із Словаччиною - 819,7 м (г. Припор) і г. Рожок (792,7 м). Морфоструктура сформувалась на складках Стужицької підзони Дуклянського покриву.

У межах Стужице-Стинківської морфоструктури виокремлено на правобережжі Ужа ще одну ділянку - Ужоцько-Волосянківську. Тут можна побачити один з найстаріших перевалів Українських Карпат - Ужоцький (852 м). Окрім верхів'я Ужа, ділянка сильно розчленована численними його притоками. Доволі розгалужену гідромережу мають басейни Бистрого і Лубні. Густота горизонтального розчленування перевищує 1,5-2,0 км/км².

Максимальні абсолютні висоти зосереджені на вододільному хребті Полонина Буківська (г. Кінчик Буківський, 1 250,2 м; г. Стинська, 1 212,0 м). На межиріччі Мошки - Бистрого і Лубні найвищі вершини г. Плиска (1 066,5 м), г. Вежа (878,2 м). На правобережжі Лубні абсолютні висоти сягають 996,6 м і 930,4 м (г. Бескидець). Відносні висоти на цій ділянці коливаються в межах 130-140 м, а в урочищах Плиска, Вежа, Бескидець перевищують 200-250 м.

На південно-східній частині Ужоцько-Волосянської морфоструктури розміщений масив Стіжок (993,4 м) - Яси (881,0 м), який прилягає на сході до Вододільно-Верховинського хребта, абсолютні висоти на якому перевищують тисячу метрів (г. Перейба, 1 018,1 м; г. Ближня, 1 040,2 м; г. Дрогобицький Камінь, 1 186,1 м; г. Старостина, 1 226,4 м). Верхів'ям Ужа, долиною Гусного, Тихого, Сухого та іншими гірський масив поділений на окремі пасма північно-західного

- південно-східного простягання, іноді близького до меридіонального. У доволі широких долинах потоків розкинулись населені пункти Гусний, Тихий, Сухий.

Дещо нелогічною є межа Ужанського НПП на межиріччі між правими притоками Лютої та верхів'ями Жденівки. Фахівцями Інституту екології Карпат НАНУ і Львівського національного університету імені Івана Франка запропоновано 2008 р. дещо змінити тут межу на користь парку, що зафіксовано у монографії «Ужанський національний природний парк: поліфункціональне значення» (2008) за редакцією С.М. Стойка.

У південно-західній частині парку часто трапляються локальні морфострук - тури. З межиріччям Ужа - Лютої пов'язані морфоструктури Явірника, Ліщинки і Красивої. Північно-східніше розташована морфоструктура Чертежа - Студниці

- Холопця. Для всіх цих масивів і хребтів характерна асиметрична будова - крутіші північно-східні схили (20-27°). Найяскравіша асиметрична будова у морфоструктури Чертежа - Студниці, північно-східні схили яких збігаються з насувом Дуклянського покриву на зону Кросно.

Західніше попереднього масиву можна простежити хребти з вершинами 875,7 м в урочищі Полянка, г. Жолоб, безіменна вершина 1 014,0 м та г. Холо - пець (967,0 м), якими проходить межа між південною частиною Ужоцько - Волосянського і Дібровсько-Чертежського масивів. Північна і південна межі проходять по широтних відрізках долин Ужа і Вишки. У центральній частині масиву розміщений хребет, який простягається між урочищами Діброва та Чертеж у північно-західному - південно-східному напрямі. У цьому напрямі зростають абсолютні висоти: 892,8 м, 920,6 м, 1 008,0 м, 1 033,2 м (г. Студниця). Північні схили масиву розчленовані численними, часто ущелиноподібними потоками, найбільше розгалужений басейн потоку Лисківець. Південні схили порізані короткими притоками Вишки і частково Лютої. У верхній частині потоків схили круті (17-18°) і дуже круті (18-25°). На території та околицях с. Вишка часто трапляються яри.

Південний - південно-західний масив Ужанського НПП розміщений на лівому березі Ужа, межа якого від с. Забродь виходить на вершину 813,6 м хребта Явірник (вершини 972,1 м; 1 017,1 м) і в північно-східному напрямі вододілом між верхів'ями Ужа, Вежі та Лютої проходить через вершини Ліщинка (794,2 м) і Красива (1 036,2 м) до вододілу між верхів'ями Вишки і правої притоки Лютої у с. Вишка. Південніше межа парку продовжується гребенем хребта Явірник, де Чорноголовська підзона Поркулецького покриву насунута на Стужицьку підзону Дуклянського покриву.

Морфоскульптура. Привершинні поверхні у межах Українських Карпат переважно розглядали як різновікові давні поверхні вирівнювання, або яруси. На території Ужанського НПП за існуючими класифікаціями вирізняють Бескид - ську, Підбескидську і Прирічкову поверхні:, які найбільше відповідають західній частині Українських Карпат. Польські дослідники Бескидську поверхню називають Srodgorska, Підбескидську - Podgorska. Бескидська денудаційна поверхня приурочена до абсолютних висот 900-1 000 м, відносних - 500-600 м. Підбес - кидська поверхня поширена на абсолютних висотах 600-800 м, відносних - 200250 м. Прирічкова поверхня (вперше виокремлена словацькими геоморфологами як прирічкові педименти або структурні тераси) спостерігається в долинах річок Уж, Стужицької - Угу, Лубні, Мошки - Бистрого, Гусного, Лютої.

Фрагменти Бескидської та Підбескидської денудаційних поверхонь найчастіше трапляються на Вододільно-Верховинському хребті на абсолютних висотах понад 900-1 000 м, на хребтах Стинка та Явірник.

Територією парку протікає найдовша притока Тиси в Українських Карпатах - Уж. Долина робить прямокутні повороти, змінюючи широтні напрями меридіональними. В обох випадках це давні перехоплення поздовжніх ділянок поперечними. Широтний напрям долини Ужа від верхів'їв до с. Жорнава перетинає смуги кросненських відкладів олігоцену і палеоцен-еоценового та верхньокрей - дового (нижньоберезнянська підсвіта) флішу в Полонинському хребті. На північній околиці с. Жорнава річка під прямим кутом повертає на південь-південний захід і через 8 км (с. Кострина) знову має широтний напрям. Ця частина долини (близько 6-7 км) майже збігається з лінією насуву монокліналі з піщано - глинистим еоценовим флішем на верхньокрейдовий (нижньоберезнянська підсвіта).

Північніше с. Забродь (від гирла Стричавки) до околиць м. Перечин долина р. Уж перетинає масив Полонини Рівної (довжина цього відрізка близько 45 км). У верхній частині долини Ужа (до околиць с. Забродь) фрагментами трапляються тільки низькі (0,5-1,0; 2-3; 4-6; 6-10 м) тераси. Між селами Кострино і Забродь простежено неширокі рівні на відносних висотах 180-220 м, які можна зачислити до долинних педиментів (Прирічкова поверхня).

Значну роль у формуванні сучасної морфоскульптури відіграють екзогенні рельєфоутворювальні процеси. До них належать: 1) ерозійно-акумулятивна діяльність річок; 2) площинний змив; 3) яркова ерозія; 4) дефлюкція; 5) обвально - осипні; 6) зсуви; 7) селеві. Цим процесам притаманні деякі загальні особливості і закономірності розвитку (Кравчук, 1982; Стадницький, Кравчук, Лящук и др., 1975; Цись, 1968): 1) усі сучасні геоморфологічні явища, які формують морфо - структуру, підпорядковані геолого-геоморфологічним і кліматичним закономірностям; 2) поміж геоморфологічними процесами є взаємозв'язок і взаємозумовленість («ланцюгова реакція»), отож під час їхнього вивчення необхідно враховувати увесь комплекс явищ, які діють у певних ландшафтних умовах; 3) явищам притаманна періодична активізація, пов'язана з гідрометеорологічними умовами, а також господарською діяльністю людини. У розподілі схилових процесів в Українських Карпатах загалом помічені також деякі морфометричні закономірності. Окрім висотної ярусності, глибини і густоти розчленування рельєфу, важливе значення має крутість схилів (Кравчук, 1982).

Сучасні морфодинамічні процеси відзначаються закономірністю - висотною (ярусною) диференціацією. У ярусах сильно розчленованого середньогірного (абсолютні висоти понад 1 000 м) та низькогірного (абсолютні висоти до 1 000 м) важливе місце в моделюванні рельєфу посідають процеси площинного змиву, дефлюкційні, лінійного розмиву.

Повільне переміщення перезволоженого ґрунту (дефлюкція) відбувається на схилах різної крутості - від спадистих (5-12°) до крутих (12-17°) і дуже крутих (17-25°) у разі в'язкопластичної консистенції ґрунту з розрідженим рослинним покривом, а також на сільськогосподарських угіддях.

Процеси дефлюкції і площинного змиву відбуваються майже на всіх схилах, у будові яких беруть участь відклади глинистого або глинисто-піщаного флішу. З нижнім ярусом терасованих і нетерасованих днищ долин пов'язана інтенсифікація процесів підмиву і розмиву та значне накопичення продуктів розмиву і селевих потоків.

Серед гравітаційних процесів і блокових рухів у межах парку найбільше зафіксовано стабілізованих і активних зсувів. Значні площі зсувних схилів зосереджені в Ужоцько-Волосянській ділянці парку. Активно на схилах розвиваються сучасні зсуви, зокрема, потужний зсув 1974 р. у с. Волосянка, який затримав залізничний рух на тривалий період (Скварчевская и др., 1977). На багатьох схилах часто трапляються давніші зсуви, які створили комплекси зсувних терас. Багаторічні стаціонарні спостереження за зсувами проводили в околицях с. Княгиня (Рудько та ін., 1997). Формуються зсуви у потужному чохлі пухких відкладів. Стабілізовані зсувні маси внаслідок техногенного впливу (прокладання дороги і підрізання схилу) переміщувалися в середньому зі швидкістю 5-10 см за місяць.

Значних руйнувань в Українських Карпатах загалом і на території парку завдають селі і селеві паводки. Термін «сель» або «сіль», запозичений з арабської мови, означає гірський потік, що дуже швидко рухається. На відміну від звичайного гірського потоку, під терміном «сель» розуміють короткочасний гірський потік з доволі високим вмістом (до 50-60% від загального об'єму) твердого матеріалу, який має високу руйнівну силу.

За складом селевої маси, відсотковим вмістом твердого матеріалу, структурою потоку і його транспортувальними можливостями розрізняють грязекам'яні, воднокам'яні, грязеві типи селевих потоків. Для Українських Карпат най - прийнятнішими є терміни «воднокам'яні селі» і «селеві паводки». Для водно - кам'яних турбулентних потоків характерний високий вміст наносів - до 30% від об'єму і більше, дрібнозему - близько 10%, ухил тальвегу - 0,10, об'ємна вага 1,5-2,5 г/см³. Типові воднокам'яні селі виникають зрідка - один раз в 25-50 років. Найчастіше трапляються селеві паводки, які також мають властивості турбулентного потоку і вміст твердого матеріалу до 10-20% за масою (Рудько, Кравчук, 2002).

За сукупністю різних чинників, а також характером місць зосередження селів Полонинсько-Чорногірські Карпати загалом та їхня ділянка у межах парку належать до найсприятливіших для селеформування регіонів Українських Карпат. Найактивніше селі формуються у смугах контакту геолого-геоморфологічних зон, зокрема, між Полонинсько-Чорногірськими (Внутрішній флішовий покрив) і Вододільно-Верховинськими (зона Кросно) Карпатами.

Національний природний парк «Сколівські Бескиди» площею 35 684 га створено 11 лютого 1999 р. на базі заказників «Сколівський», «Зелемінь» і «Майдан» та заповідних урочищ «Дубинське», «Сопіт», «Журавлине». Площа парку після винесення меж у натуру становить 35 261,2 га, з яких 24 369,2 га (69% території) передані парку в постійне користування. Парк має кластерну структуру, його утворюють відокремлені ділянки, розміщені у Сколівському, Дрогобицькому і Турківському районах.

Адміністрація парку розташована у м. Сколе (вул. Князя Святослава, 3). Функціональне зонування НІ 111: заповідна зона - 5 712,6 га (16,2%), зона регульованої рекреації - 8 597,8 га (24,4%), зона стаціонарної рекреації - 88,7 га (0,2%), господарська зона - 20 862,1 га (59,2%), у тому числі 10 892 га земель Сколівського військового лісгоспу, які зачислено до земель парку без їхнього вилучення у користувача.

Масиви національного парку охоплюють басейн Стрию та Опору. Два найбільші масиви і декілька дрібних розміщені на правобережжі Стрию в басейнах Рибника, Сопіта, Крушельниці, а також на лівобережжі Опору від околиць с. Тухлі до с. Святослав та від с. Демня до с. Дубина. На правобережжі Опору чотири масиви розміщені між північними околицями Тухлі і Сколе, а також поблизу с. Кам'янка. Північні масиви парку на лівобережжі Стрию простягаються на південний схід від поселень Східниця і Новий Кропивник до Урича і Ямельниці.

Геологічна будова. Уся територія парку розташована у Скибовій зоні Українських Карпат. У Скибовій зоні вирізняють такі скиби: Берегова, Орівська, Сколів - ська, Парашки, Зелем'янки та Рожанки. Скиби, дрібніші луски - це насувні структури, колишні перевернуті лінійні складки, насунені одна на одну і на Передкарпатський прогин. Складені крейдовим і палеогеновим флішем (Круглов, 1986). Відклади нижньої крейди зрідка трапляються у північному масиві НІ II І. Представлені чорними аргілітами, алевролітами і пісковиками спаської світи. Верхньокрейдові відклади представлені головнинською і стрийською світами, найбільше поширеними в Скибовій зоні. Головнинська світа трапляється спорадично і складена чергуванням вапняків, мергелів, аргілітів, алевролітів і пісковиків.

На території парку смуги стрийської світи мають ширину 1-4 км. Стрийська світа складена піщано-глинисто-мергельним флішем. На окремих ділянках серед груборитмічного глинисто-піщаного флішу трапляються прошарки масивних пісковиків, які нагадують ямненські. Найбільші площі ця світа займає у скибах Береговій, Орівській, Сколівській, Парашки і Зелем'янки.

Рельєф. Відокремлені ділянки ННН «Сколівські Бескиди» розташовані у межах Орівського, Парашківсько-Високо-Верхівського та Сукельського геоморфологічних підрайонів Скибових Карпат (Кравчук, 2005).

Морфоструктура. Низькогір'я Берегової скиби охоплює невеликі північні ділянки парку. На межиріччі Тисьмениці і Стрию розміщена локальна Мраж - нице-Стинавська морфоструктура. Її північно-східною межею є орографічний уступ до Передкарпаття; південно-західна межа проходить по верхній поздовжній долині Тисьмениці і по долині Стинавки. В її межах виокремлюють дві морфоструктури нижчого порядку - Мражницьку і Стинавську. Насув Орівської скиби на Берегову і Передкарпатський прогин сягає понад 10 км (Круглов, 1986).

Мражницька морфоструктура смугою завширшки 4-6 км простягається з північного заходу на південний схід. Максимальні абсолютні висоти в межах 700-800 м (вершини: Верх - 802,6 м; Вага - 778,4 м), відносні висоти в межах 150-200 м. Північно-східні схили сильно розчленовані верхів'ями численних приток Тисьменниці й Уличанки. Відносні перевищення над вирівняними поверхнями Передкарпаття сягають 120-140 м.

Стинавська морфоструктура вузькою смугою (2-4 км) простягається між долиною Стинавки і краєм Карпат, поступово звужується до долини Стрию. У цьому ж напрямі простежується спад абсолютних висот (г. Белеюв - 772,6 м; г. Замкно - 569,2 м; поблизу с. Нижня Стинава - 528,0 м). Північно-східні схили сильно розчленовані верхів'ями потоків Шипільського, Глиняного, Медвежого та ін., а південно-західні - лівими притоками Стинавки. У будові цієї морфо - структури домінують відклади менілітової світи - чорні й сірі аргіліти з прошарками пісковиків. Такий літологічний склад порід сприяв формуванню низькогірного рельєфу з м'якими обрисами схилів і вершин, густою гідро - мережею долин невеликих потоків і зворів.

Орівська морфоструктура сформувалась на однойменній скибі, яка простягається між кордонами з Польщею та Румунією. Гірські хребти приурочені до ядер антикліналей, де виокремлюють смуги відкладів стрийської і ямненської світ. У північних масивах парку ця морфоструктура займає незначну площу. Тут виокремлена локальна Східнице-Ямельницька морфоструктура, центральна частина якої приурочена до Орівського блокового підняття фундаменту.

Максимальна припіднятість припадає на хр. Цюховий (939,4 м), який займає центральну частину Східницької морфоструктури. У південно-східному напрямі абсолютні і відносні висоти поступово знижуються (вершини Турків - 846,2 м; Дів - 847,8 м; Повзоло - 819,2 м). У будові морфоструктури беруть участь переважно відклади стрийської (верхня крейда), а також менілітової і ямненської світ. Виходи ямненських пісковиків в околицях сіл Урич і Ямельниця утворюють оригінальні за формою скелі. З цією морфоструктурою пов'язані родовища нафти.

Південно-східніше потоку Ямельниця розміщена локальна Ямельницька морфоструктура, яка до долини Стрию поблизу сіл Верхнє і Нижнє Синьовидне обривається добре вираженим у рельєфі орографічним уступом заввишки 100150 м. З двома антиклінальними складками пов'язані два паралельні хребти. Один з них розпочинається в околицях с. Орів (Рівна гора, 765,9 м) і простягається вздовж долини Стинавки - Котарницькі гори, г. Соколовець (682,3 м), г. Голий Верх (591,0 м). Інший хребет від околиць с. Ямельниця простягається уздовж поздовжнього відрізка долини Стрию до с. Верхнє Синьовидне з вершинами 770,6 м, г. Чуприна (728,7 м), г. Під Балками (624,0 м). Територія сильно розчленована численними долинами потоків і зворів різного простягання (поперечні, поздовжні та ін.).

Сколівська морфоструктура відповідає однойменній Сколівській скибі, яка насунута на Орівську з амплітудою 8-10 км. Різниця абсолютних висот хребтів Сколівської та Орівської морфоструктур становить 70-90 м (Кравчук, Іваник, 2004). На межиріччях Стрию, Опору та Оряви простежується різке зниження морфоструктури. На значній відстані між селами Підгородці і Корчин з цією морфоструктурою пов'язана долина Стрию. На цьому ж межиріччі в басейнах приток Стрию та Опору розташовані найбільші масиви НІНІ «Сколівські Бескиди», у північно-східній частині якого значні площі охоплює Сколівська морфоструктура.

Межиріччя Бистриці Підбузької - Стрию займає локальна Кропивницька морфоструктура. В її будові провідну роль відіграють відклади нижньої крейди (спаська світа). У рельєфі вона зафіксована масивними кулісоподібними вершинами Кобила (813,2 м), Княжий Див (833,7 м), Мельнична (818,7 м), Вершище (879,9 м), Товста (823,5 м). Поперечний розлом поблизу с. Новий Кропивник ділить морфоструктуру на дві частини, які мають відмінності в геологічній будові та рельєфі.

На правому березі Стрию зі Сколівською скибою пов'язана Крушельницька морфоструктура, зафіксована вершинами Лишків (750,5 м), Кобила (806,4 м), Добжена (824,5 м). У долині Опору поблизу м. Сколе скиба значно розширена і на межиріччі Опору - Сукелю сягає ширини 8-9 км. На цьому межиріччі сформувалася Ключівська морфоструктура з найвищими вершинами г. Ключ (927,7 м) і г. Сукіль (906,0 м). Тут зафіксовані значні деформації, поперечні розломи. Долинами численних потоків морфоструктура розділена на окремі блоки - відроги головного хребта. У будові морфоструктури переважає палеогеновий фліш.

Поздовжній відрізок долини Стрию від Нового Кропивника до Крушельниці ускладнений поперечними розломами, різкими звуженнями і розширеннями головних структурних елементів, різноманітністю літологічного складу відкладів. Усе це позначилось на будові долини, зокрема, на утворенні великої кількості меандр.

Морфоструктура Парашки у вигляді кількох ланцюгів хребтів простежується вздовж усього Скибового покриву. З нею пов'язані максимальні абсолютні та відносні висоти Скибових Карпат. Завдяки цьому її можна назвати їхньою «орографічною віссю», подібно до того, як П. Цись (1968) вважав Полонисько - Чорногірські Карпати «орографічною віссю» всіх Українських Карпат. Це друга скиба після Орівської, яка простежується через усі Українські Карпати.

Сформувалася морфоструктура Парашки на однойменній скибі, ширина якої коливається переважно в межах 2-8 км. На північному заході в скибі виокремлюють дві луски (південна - Мальманстильська), від долини Рибника до басейну Бистриці-Надвірнянської - одну, а південно-східніше - знову дві. Максимальні висоти цієї морфоструктури у Бескидському блоці зосереджені на межиріччі Стрию - Опору і приурочені до Парашківського підняття. Добре виділяються два паралельні монолітні симетричні хребти: Парашки (вершини Кругла, Великий Верх, 1 177 м; Парашки, 1 268; Оброслий Верх, 1 177 м та ін.). До Мальманстильської антикліналі приурочений хребет з вершинами Мигова, Кривий Верх (1 072 м).

У будові хребтів домінують крейдові відклади стрийської світи, серед яких трапляються ділянки з відкладами головинської світи. У південно-східному напрямі від головного хребта відходять численні відроги з максимальними висотами 800-900 м, відокремлені один від одного долинами правих приток р. Стрий - Мала і Велика річка, Крушельниця, Сопіт, Рибник. Численні притоки цих річок сильно розчленовують ці відроги, їхні схили надзвичайно круті (до 25-30°).

На правому березі Опору у скибі Парашки сформувалась морфоструктура Зелемянки, приурочена до блокового поперечного Магурського підняття. У локальній морфоструктурі Зелем'янки панівне положення посідає монолітний хребет Зелем'янка (1 203,3 м) з г. Мутна (1 261,0 м). Доволі круті (25-30°) північно-східні схили хребта сильно розчленовані верхів'ями потоків Павлів, Чудилів, Кам'янка (праві притоки р. Опір). Меншої крутості південно-західні схили хребта розчленовані правими притоками Зелем'янки (потоки Озірний, Тимшарів та ін.).

Прямолінійність цих потоків на північно-східних і південно-західних схилах, глибокий вріз русел, доволі круті, місцями урвисті береги засвідчують їхню приуроченість до поперечних тектонічних порушень. Долини цих потоків відокремлюють численні відроги хребта Зелем'янка. Поздовжні відрізки глибоко врізаних долин правих приток Опору пов'язані, здебільшого, з вузькими смугами поширення відкладів менілітової світи.

Морфоструктура Зелем'янки сформувалася на однойменній скибі, що відрізняється розвитком верхньокрейдових відкладів у чоловій частині скиби і майже прямою лінією насуву (Круглов, 1986). Ширина морфоструктури - 3-4 км на північному заході і до 20 км при перетині долини Лімниці. На південний схід від долини Пруту скиба занурюється і її перекривають флішові відклади палеогену.

На межиріччі Стрию та Опору морфоструктура Зелем'янки представлена групою хребтів і окремих гірських масивів з яскраво вираженими вершинами. Серед них хребти Буківський (998,5 м) та Середній (вершини Виднога - 1 132,4 м, Перекоп - 1 212,9 м, Кремінка - 1 135,5 м). Продовженням цього хребта на правобережжі Опору є хребет з вершиною Кіндрат (1 155,9 м).

На межиріччі Стрию - Опору в межах НІНІ «Сколівські Бескиди» вирізняються три локальні морфоструктури, які отримали назви за назвами вершин і поділені долинами рік басейнів Рибника, Оряви, Опору. Межиріччя Стрию - Майдансь - кого Рибника займає морфоструктура Звибунки - Кічери, межиріччя Майдан - ського Рибника - Оряви - морфоструктура Перекопа, межиріччя Оряви - Опору - морфоструктура Кремінної. У будові морфоструктур беруть участь відклади стрийської світи (пригребеневі частини хребтів і вершин) і повний комплекс відкладів палеоцену та еоцену.

Морфоструктура Рожанки сформувалася на однойменній скибі протяжністю близько 100 км від кордону з Польщею до басейну Свічі. Скиба є вузькою монокліналлю, ширина якої не перевищує 3-4 км (Круглов, 1986). Північно - західна частина має блокову будову. Як і в усіх скибах, чолова частина складена верхньокрейдовими відкладами.

На межиріччі Стрию - Опору у морфоструктурі Рожанки простежуються два гірські ланцюги. Північно-східний має вершини Студена Гора (932 м), Ополонек (1 091,7), Росохачка (1 031,1), Мала Щебела (1 165,1), Стара Щебела (1 216,1), Кремінець (1 226,6), Кичера Кропивна (1 111,0), Обнова (1 068,0) та приурочений, власне, до скиби Рожанки. Південно-західний є продовженням Розлуцького хребта і зафіксований на межиріччі Стрию - Опору вершинами Звежинець (930,0 м), Мінчол Розлуцький (1 041,0), Мінчол (1 085,7) Тимковат-Ревун (1 073,3), Високий Верх (1 176,8), Менчил (1 126,0), Магура (1 121,0), Маківка (933,0). Цим хребтом проходить межа між Бескидами і Стрийсько-Сянською верховиною. Обидва гірські хребти з'єднані між собою численними відрогами, які утворилися внаслідок розчленування хребтів витоками Ясениці, Рибника, Бутивлі, Завадки та ін. Поперечними долинами межиріччя розділене на декілька морфоструктур. На межиріччі Стрию і верхів'їв Рибника це морфоструктура Росохачки - Мінчола Розлуцького, поміж верхів'ями Рибника і долиною Оряви - Щебели - Високого Верху, межиріччя Оряви - Головчанки - Опору - Обнови - Скубениці.