Запорізька Січ

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Звідки з'явились козаки - запорожці

Скрутно велося українському народові під пануванням чужих володарів, бо скрізь на Україні заведено панщину. Селяни працювали на панській землі, бо всю землю отримали у власність великі пани - вельможі. Селянин (якого прозвано з московська «холопом») зовсім не мав свободи. Пан міг його продати або й убити, і годі було з паном судитися, бо і суддями стали ті самі вельможі.

Деякі волелюбні люди по селах, здебільшого на Великій Україні, не могли стерпіти такої неволі. Вони кидали все й утікали в степи за Дніпрові пороги. Там не було ані сіл, ані міст, не було жодної влади. Тож ті люди гуртувалися по сто і по тисячу, здобували собі зброю, полювали на дикого звіра і так жили. Іноді, як збиралося тих свобідних людей кілька тисяч, то вони й самі нападали на татар або на турків аж за Чорним морем і верталися в степи з багатою здобиччю.

Ці люди називалися «козаки», - може, від татарського слова «кайзак», що значить «вільний чоловік», «безстрашний вояк». А що козаки жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.

Запорожці називали себе ще «січовиками». Слово це походить від дієслова «сікти» і має той самий корінь зі словом «засіка». Козацька столиця - Січ - для захисту обставлялася вирубаними (висіченими) деревами.

Спершу жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадьки в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпра. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш і до нього не було приступу. В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і турків під проводом свого керівника, що його називали батьком, отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги постали вже в XV віці.

Перші звістки про козаків записані в хроніках і літописах уже в 1492 році. Тодішній кримський хан нарікає. «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року знов турецький султан жаліється Польщі, що козаки під проводом князя Богдана Глинського, старости черкаського, зруйнували турецьку фортецю Очаків. Тут називає султан цих людей виразно «козаками». Від того часу вже безперестанку повторюються напади козаків на татар і турків. Часом водять їх прикордонні старости та намісники та знов-таки свої власні отамани, вибрані самими козаками. З тих старост, які певний час очолювали козацькі походи, найбільше відомий Остап Дашкевич, староста канівський і черкаський. Він, хоч і був державним урядником, ставав на чолі козацьких сил і водив їх на турків і татар. Заслугою Дашкевича є те, що він перший почав організовувати козаків на військовий лад. Він також дораджував тодішньому польсько-литовському урядові (бо тоді Україна належала ще до Литви, але литовський князь був і королем польським), щоб за Дніпровими порогами побудувати замки й розташувати там козацькі залоги для оборони прикордонних земель від ворогів. Таким козацьким організатором був також староста з Хмельника на Поділлі Предслав Лянцкоронський. Вони обидва виступали майже одночасно в 1510-1535 рр. Дуже скупі історичні відомості маємо про перших справжніх козацьких отаманів, що водили козаків, поки ще не було Січі. Історія записала кілька імен таких отаманів. Які вийшли не з панів, а з бідних утікачів, які вславилися відвагою і за те їх вибрано.

Початки козаччини тепер датуються 1490 роком. Величаве святкування 500-літнього ювілею нашого козацтва відбулося на початку серпня 1990 року.

Та певніші й докладніші історичні дати про козаків починаються щойно близько 1550 року, коли козаки осіли першим Кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Козацька сила зростала з року на рік і ставала грізною не тільки для татар і турків, що сусідували на півдні з Україною, але й для всіх інших суміжних держав.

Першим кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Байда (1555-1564).

Він походив з роду давніх українських князів з міста Вишнівця. на Волині. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки, і він десь близько 1550 року прибув до козаків, а вони й вибрали його своїм отаманом. Під його проводом збудували собі запорожці першу таку укріплену Січ на острові Хортиці, серед Дніпра. Той острівець оточили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Ця Січ не подобалася татарам, бо вони знали, що через тих козаків не зможуть нападати на Україну. Тому вже в 1557 році прийшов татарський хан з великим військом і обліг Січ довкола. Та простояв там 24 дні і не міг Січі здобути, бо козаки боронилися завзято. Хан завернув назад на Крим. Але наступного літа прийшов ще з більшим військом. Козаки боронилися довго, та нарешті побачили, що не зможуть встояти, бо їх удесятеро менше, як татар. Під проводом Байди-Вишневецького вийшли з Січі, продерлися відважно крізь татарські ряди і сховалися в неозорих степах.

Через кілька літ пішов Байда з козаками на Молдавію, в ті землі, де нині Буковина й Румунія. Молдавію заселяли здебільшого українці, і поки краєм управляли молдавські воєводи, то українцям було там добре, бо ті воєводи, або «господарі» прийняли були українську мову, віру і звичаї. Але в 1514 році завоювали Молдавію турки й почали знущатися над усім хрещеним народом. І тому козаки пішли з Байдою визволяти сусідню Молдавію з турецької займанщини.

Та цей похід скінчився для кошового Байди нещасливо. Турки підкупили кількох молдаван і вони зрадою та підступом зловили Байду, закували в кайдани та повезли в Царгород, до турецького султана Селіма II. Султан казав Байду вбити за те, що він з запорожцями напав на його Молдавію. То було в 1563 році.

Про Байду-Вишневецького співає наш народ й нині дуже гарну пісню, де говориться, як умер цей хоробрий козацький отаман. Султан обіцяв Байді, що подарує йому життя і ще й свою дочку дасть йому за жінку, коли Байда прийме турецьку віру і буде туркам служити. Але Байда не згодився на зраду свого народу й віри християнської та відповів:

В тебе віра проклятая, В тебе дочка поганая!

Тоді султан казав зачепити Байду за одно ребро на залізний гак на високій скелі над морем. Турки стріляли в Байду з луків, але Байда не зрадив своєї віри і свого народу і вмер лицарською мученицькою смертю.

2. Джерела формування козацтва

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря була спустошена татарами, за що її називали «Диким полем». Це була окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і Брацлавський. Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів, більшість населення зосереджувалася в «острогах» при замках і поблизу замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством, бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й торгівлею. У містах жили також урядовці та служилі люди - старости (намісники) й підстарости, бояри і земяни, які відбували військову службу. ФеоДали (князі, бояри, земяни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і воєвод, або захоплювали пустощі. Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності, що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне, пушкарівщина, стації) та на користь власника землі - держави чи приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому, готове будь-якої години відбити ворожий напад. Саме територія південних українських земель - Подніпров'я і Побужжя - стала місцем, де виникло козацтво, яке посіло важливе місце в історії українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало «вільний воїн», «вільна людина». В розумінні - «вільна людина, незалежна від феодала й уряду» - слово козак і закріпилося на Україні. Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри. Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в населенні місця, вони розпадалися.

січ козак вишневецький кошовий

3. Перші згадки про українських козаків

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці в 1240 році. У 14 ст. цей термін вміщено в словник половецької мови та в додаток грецького збірника житій святих. На землях сучасної України згадки відносяться до XIV століття, коли більшість українських земель юридично належала до складу Речі Посполитої. Козаки того часу - люди Великого Степу, Дикого Поля, тобто степів, розташованих на землях сучасної України, Росії, Казахстану та деяких інших країн Азії.

Ці люди вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби для існування за допомогою війни і підсобних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема Речі Посполитої, в деяких випадках вели спосіб життя грабіжників і вбивць - нападали на панські маєтки, купецькі каравани.

Джерела свідчать, що в умовах розпаду Золотої Орди, підсилення Кримської і Ногайської Орд, які складалися переважно з мусульман і не враховували інтереси християнських воїнів монгольського війська, останні невеликими загонами уходили зі служби, подалі від великих міст, в українські і волжські степи. Серед них було чимало нащадків воїнів дружин тих південно-руських і половецьких князівських родів (напр. вищезгадані бродники і берладники), які приєдналися до військ Степової Імперії у XIII-XIV ст. Зокрема нащадком відомого половецького роду Кият був темник Мамай, який воював з Дмитром Донським і був у конфлікті з кримськими ханами і нащадки якого стали першими козацькими отаманами, старостами черкаськими.

Перші письмові згадки про козаків, що з'явилися на порогах Дніпра, припадають на кінець 15 ст. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі. Так - 1 серпня 1492 року відбувся похід запорізьких козаків в Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського, Чингізіда і нащадка Мамая.

Достеменно відомо, найперші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. За свідченням тогочасних літописців перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска всього козацтва знаходиться на території сучасної Київської, Черкаської та Вінницької областей України.

Список літератури

1. Крип`якевич І.Я. Історія запорозьких козаків. - У 3-х Т. - К., 1992.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії. - К., 1996

3. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. - К., 1967.

Размещено на Allbest.ru