Політична думка України 60-80-х років XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об'єднання, які (на їх думку) мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано у Москві в травні 1976 р. Незабаром з'явилися аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв'язки. У липні 1976 р. члени московської групи Олександр і Валентин Гінзбурги приїхали до Львова, щоб відвідати сім'ю українського політв'язня Івана Геля. Під час перебування в Західній Україні вони обговорювали з українськими дисидентами можливість створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В українських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов'язаний зі створенням у грудні 1971 р. громадського комітету захисту Ніни Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976 р. Микола Руденко, Олесь Бердник, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Ніна Строката-Караванська, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Олекса Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній генерал-майор Радянської армії, українець за походженням, Петро Григоренко. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного npec-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень на терені України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час існування Українська Гельсінська група нараховувала 37 чоловік. З 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п'яти подібних груп УГГ була найчисельнішою і найактивнішою. Вона діяла в рамках чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об'єднаннями в СРСР, ставлячи мету «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів.

УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНСЬКА СПІЛКА (УГС) - громадсько-політична і правозахисна організація. Її створення було проголошене 7.07.1988 на 50-тисячному мітинзі у Львові. Значення цієї події для наступного історичного процесу було епохальним. УГС постала як федеративне об'єднання самоврядних правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами. На відміну від Української Гельсінської групи , яка була колом готових до самопожертви правозахисників, УГС, що виникла на базі УГГ, стала першою в Радянській Україні масовою опозиційною організацією, яка слугувала громадянській активізації і мала свою політичну програму під назвою «Декларація принципів УГС».

Виникнення УГС було вмотивоване в Декларації відверто й переконливо: «Як показав досвід 66-річного перебування України у складі СРСР, ні уряд УРСР, який насправді ніколи не був суверенним урядом, а тільки виконавчим органом центральної влади, ні Комуністична партія України, що є всього лиш регіональним підрозділом КПРС, не могли і здебільшого не бажали захистити населення України від тотального голоду, від варварського нищення продуктивних сил та інтелектуального потенціалу нації, від денаціоналізації українців та неросійських меншостей, від штучної зміни етнічного складу населення України».

У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалося, що організація має за мету вирішення чотирьох головних завдань:

- сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією Прав Людини;

- виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню статей Прикінцевого Акта з питань безпеки і співпраці в Європі;

- домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод. Україна , як суверенна європейська держава і член ООН була представлена окремою делегацією;

- з метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.

У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету бачить в ознайомлені світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

Розглядаючи суспільно-політичну діяльність українських дисидентів варто зазначити, що вони заклали відмінний фундамент для подальшого визначення українців як самобутньої нації, та початку відродження національної культури. Наявність великої кількості представників дисидентського та правозахисного руху дозволила проводити їх ідеї у маси українського населення.

Діяльність Української Гельсінської групи засвідчила про перехід дисидентського руху в нову, зрілішу стадію - стадію, яка відзначалася сформованою організаційною структурою й окресленою політичною програмою. Основним моментом цієї програми був перехід українських дисидентів на самостійницькі позиції.

Однією із важливих особливостей українського дисидентського руху (у порівнянні, скажімо, з російським) є той факт, що значна кількість колишніх дисидентів стали активними учасниками політичного життя України кінця 80-х - 90-х років. Що стосується оцінки інтелектуально-культурного руху шістдесятників та дисидентського руху, то зважена оцінка очевидно має ґрунтуватися на диференційованому підході. Дисидентський рух містив далекосяжний проект утвердження цінності особистості та нації (в контексті поцінування культурної різноманітності світу і культурної самобутності будь-якої нації чи цивілізації). Але цей проект був закорінений в умонастрої просвітницького ідеалізму: переважала віра в те, що в умовах свободи люди дуже швидко зможуть розпізнати справжні цінності та їх речників, а, відповідно, становлення громадянської і національної свідомості відбудеться швидко. Тут маємо недооцінку сили інерції стереотипів та ідеології у масовій свідомості, сформованих імперською комуністичною ідеологією. Друга вада полягає у тому, що критика комуністичного режиму не була поєднана з розробкою конкретних політичних теорій і стратегій, розрахованих на перспективу - на «демонтаж» комуністичної імперії [12].

Отже, все це дає змогу стверджувати, що суспільно-політичні ідеї українських дисидентів заклали основу для майбутнього створення незалежної, соборної української держави, вони сприяли поширенню демократичних засад повсякденному житті. А діяльність Української Гельсінської спілки допомогла почати боротися простим українцям за їх права і свободи. Таким чином, УГС представляла собою правозахисний рух, що намагався досягти захисту від зловживань з боку влади, згідно з Конституцією та Загальною декларацією прав людини. Підставами для зародження Гельсінської спілки стало утиснення людей в їх правах.

український гельсінський спілка дисидент

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши наукову літературу з даної проблематики, я прийшов до таких висновків.

По-перше, політична думка України 60-80-х років XX ст. знайшла свій вияв у діяльності дисидентського руху та Української Гельсінської спілки. На їх діяльність вплинули антикомуністичні виступи у країнах так званого «соціалістичного табору», розпад світової колоніальної системи на рубежі 50-60-х pp., розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсюдженою в Україні «Загальною декларацією прав людини».

По-друге, суспільно-політичні погляди дисидентів стосувалися, перш за все, виходу України з СРСР, надання їй статусу незалежної, демократичної, соборної держави. Їх ідеї мали національно-демократичний характер, підкреслювалася необхідність національної самовизначеності українців. Також, вважливими є ідеї представленні УГС. В них відтворюється необхідність захищати права та свободи як людини, так і націй.

По-третє, всі ідеї, висунені як представниками усіх течій дисидентського руху, так і учасниками Української Гельсінської спілки, мали своє вирішальне значення для подальшого розвитку України. Їх ідеї не були чимось абсолютно новим, адже схожі погляди мали і представники націоналізму початку століття, вони лише підкреслювали той стан речей, який необхідно було змінити докорінно. Звичайно, можна вважати, що саме завдяки інакомислячим було розвалено СРСР, але все ж більшість дослідників наполягає на тому, що вони стали тією силою, яка підштовхнула систему, що вже і так розвалювалася на очах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Декларація Української Громадської групи сприяння виконання Гельсінських угод // Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9 т. Т. 8.:40-ві - 80-ті роки XX ст.: Дніпро, 2001.

2. Зайцев Ю. Дисиденти // Молодь України. - 1995. - січень-червень.

3. Зайцев Ю.Д. Дисиденти: опозиційний рух 60-ті - 80-ті рр.. // Сторінки історії України: XX ст: Посібник для вчителя / За ред.. С.В. Кульчицького; Упоряд: В.П. Шевчук, А.А. Чуб, Н.А. Дехтярьова. - К.: Освіта, 1992.

4. Лісовий В. Дисидентський рух [Електронний ресурс].

5. Українська гельсінська група: до 30-річчя створення. Історія. Документи / Упор. О. Зінкевич, В. Овсієнко. - К.: Смолоскип, 2006. - 128 с.

6. Центральний державний архів громадських об'єднань України (Далі - ЦДАГОУ). - Ф. 1. - Оп. 11. - Спр. 1766.

Размещено на Allbest.ru