Райхскомісаріат "Україна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

22 червня 1941 р. о 4-й год. ранку Німеччина разом із союзниками напала на СРСР. Згідно з військовою доктриною, СРСР готувався воювати на чужій території, тому більше половини радянських запасів -- зброї, боєприпасів, обмундирування, техніки, пального -- було складовано поблизу кордону. У результаті за перший тиждень війни ЗО % всіх запасів боєприпасів, 5,4 млн. із 7,6 млн. гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів, 50% усіх запасів пального і продфуражу було або знищено, або захоплено противником. За перші 3 тижні війни Червона армія втратила 850 тис. осіб, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. До кінця 1941 р. ворог окупував майже всю Україну. Слабко підготовлена та погано озброєна Червона армія не витримувала натиску німецького війська. А у липні 1942 р. вся українська територія була остаточно окупована.

З перших же днів окупації німці по відношенню до населення України використовували систему геноциду, відверто прагнучи значно скоротити чисельність жителів цієї країни. Негайному розстрілу на місці підлягали військові комісари, працівники партійних органів, комуністи та євреї. Жахливою була доля мільйонів військовополонених, які були поміщені в табори просто неба, без всякої допомоги і коштів для існування. Значна їх частина померла від голоду і хвороб. Тільки з початку 1942 р. радянських військовополонених почали використовувати на примусових роботах у Німеччині та інших, окупованих німцями, європейських країнах. Незабаром голод прийшов і до українських міст, і багато їхніх жителів були вимушені шукати прожиток у сільській місцевості. Так за роки окупації Київ втратив до 60 % свого населення, а в Харкові взагалі залишилося близько 20 % жителів.

Особливим переслідуванням піддалося єврейське населення України, чисельність якого до війни складала 2,5 млн. чоловік. У перші ж дні війни тільки у Львові було розстріляно 7 тис. євреїв. По всій країні були створені десятки гетто і концтаборів, куди зігнали практично все єврейське населення України. Відома трагедія Бабиного Яру в Києві, де було розстріляно більше 33 тис. євреїв. Всього в Україні нацисти знищили близько 850 тис. осіб єврейської національності.

Радянська УРСР була розчленована окупантами на декілька частин. Львівська, Тернопільська, Станіславська і Дрогобицька області на правах окремого дистрикту (округу) під загальною назвою "Галичина", увійшли до складу Генерал-губернаторства з центром у Кракові. Одеська, Чернівецька, Ізмаїл, а також частково Вінницька і Миколаївська області склали губернаторство "Трансністрія" і були передані під управління Румунії. Чернігівська, Харківська, Сумська області та Донбас, що розташовувалися у прифронтовій смузі, знаходилися в підпорядкуванні німецького військового командування. Решта всіх українських земель була об'єднана в рейхскомісаріаті "Україна" із столицею в Рівному.

Райхскомісаріат «Україна» був одним з 5 рейхскомісаріатів, що мали бути створені на європейській частині території CРСР за планом Альфреда Розенберга, якому 20 квітня Адольф Гітлер доручив підготувати план політичної перебудови CРСР після його окупації німецькими військами. Рейхкомісаріат «Україна» мав становити незалежний від Росії край з українським (бодай тимчасовим) урядом, але з забезпеченням німецького контролю у політичній, військовій та економічній сферах.

17 липня 1941р. Гітлер призначив Розенберга міністром окупованих територій Східної Європи, однак не вважав за відповідне створити український уряд. Райхскомісаріат Україна було проголошено 1вересня 1941 р. Він охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні німецьких військ 2 вересня 1942 р. було приєднано решту Полтавщини й Запорізької області. Рейхкомісаром призначено гауляйтера і оберпрезидента Еріха Коха, якого самі німці називали «другим Сталіном». Його резиденція знаходилася в м. Рівному.

Рейхкомісаріат охоплював основну частину українських земель і складався з шести генеральних округів:

-- Волинь (центр - м. Луцьк). До нього входили Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська області, а також південні райони Брестської і Пінської областей;

— Житомир (центр - м. Житомир). Включав Житомирську область. Північні райони Вінницької з м. Вінницею та південні райони Поліської області Білорусії з Мозирем;

— Київ (центр - м. Київ). До нього ввійшли Київська (в тодішніх кордонах) і Полтавська;

— Миколаїв (центр - м. Миколаїв), куди входила Миколаївська обл.(без західних районів) і Кіровоградська обл.;

— Таврія (центр - м. Мелітополь): лівобережні та південні райони Херсонської, Запорізької областей і Крим;

— Дніпропетровськ (центр - м. Дніпропетровськ): Дніпропетровська області і частина Запорізької;

Генеральні округи поділялися на 114 округів, які включали 431 район. Виділялося п'ять крайзбергів, а також 25 невеликих міст окружного підпорядкування. Крайзберги включали кілька районів, які не відповідали межам колишніх областей.

Адміністративну систему у рейхскомісаріаті очолювали тільки німецькі представники. Структура управління апарату рейхскомісаріату мала наступний вигляд:рейскомісарові підпорядковувалися заступник, референт, ад'ютант, начальник інформаційної служби. До апарату були прикомандировані : вищий СС- і поліцай фюрер, моторизована рота, зв'язківовий офіцер військового командування, уповноважені з іноземних справ, пошти та залізниці. Апарат рейхскомісара складався з чотирьох головних управлінь: центрального, політичного, господарського і технічного.

Центральне управління складалося з дев'яти відділів:

— особового складу;

— господарського;

— бухгалтерії;

— заготівель і постачань;

— архівного;

— обліку;

— житлового;

— харчування;

Центральне управління займалося в основному організаційними питаннями, що стосувалися проблем заготівель, ведення бухгалтерії і обліку.

Дуже великим було політичне управління. Воно займалося запровадженням політичних принципів та директив з адміністрування.

Важливим здобутком окупаційних властей стало формування податкової системи. Крім поособного, військового, податку з прибутку, обігу, медичний збір, податки на будівництво і транспортні засоби, також сплачувалися податки на зайві вікна, двері, меблі. за худобу, собак. котів та ін. Несплата цих платежів передбачала штрафні санкції.

Також на території рейхскомісаріату «Україна» була проведена грошова реформа, через яку всі грошові операції проводилися німецькими карбованцями. Одночасно з німецькими банкнотами використовували і грошову одиницю СРСР номіналом 1 та 3 карбованці. Усі інші грошові одиниці переставали бути платіжно-спроможними. Обмін готівки здійснював Центральний німецький емісійний банк, створений у Рівному 1 липня 1942р., а також окремі громадські каси. Під час обміну один радянський карбованець дорівнював одному німецькому карбованцю.

Що ж до співвідношення до рейхсмарок, то одна рейхсмарка дорівнювала десятьом німецьким карбованцям. Населення окупованих областей було зобов'язане до 25 липня 1942 р. обміняти радянські гроші в купюрах п'ять карбованців і вище на німецькі карбованці. Нова валюта перебігала в обігу лише на території рейхскомісаріату. В інших областях вона не приймалася.

Розуміючи провідну роль інтелігенції у відродженні культурно-національного життя, окупанти з особливою насторогою ставились до неї. Гітлер наполягав на тому, щоб «знищити більшу частину української інтелігенції». Багато її представників було ув'язнено, відправлено в концтабори, де основна її частина загинула.

Перший удар фашисти завдали 13 грудня 1941 p., коли підрозділ СД заарештувала велику групу національно свідомої інтелігенції і працівників культури -- І. Рогача, Т. Олійника та ін. 21 лютого1942 р. окупанти розстріляли у Києві в Бабиному Яру за націоналістичну діяльність поетесу Олену Телігу. Одночасно з нею були розстріляні поет І. Ірлявський, журналіст В. Кошик. У німецькому концентраційному таборі Заксенхаузен був закатований Олег Кандиба Ольжич -- поет, вчений, один із провідних діячів ОУН.

У 1942--1943 pp., на виконання вказівки «зверху», були розстріляні поети Е. Фомін, М. Пронченко, драматург Н. Гупал. Тисячі вчених, лікарів, учителів, представників художньої інтелігенції загинули від голодної смерті, нестерпних умов життя. Німецькі власті намагалися не просто фізично знищити українську інтелігенцію, а прагнули позбавити людей гідності, відчуття національної належності і почуття національної гордості.

Політика фізичного та ідеологічного терору гітлерівців на культурному фронті зводилась до того, щоб зупинити її розвиток, знищити духовні скарби, позбавити український народ можливості користуватися її здобутками.

Питання остаточних легальних форм Рейхскомісаріату «Україна» та правного статусу його мешканців Гітлер залишив неясними. Національні питання українців мали бути підтримувані настільки, наскільки така політика ділила українців та росіян, усуваючи небезпеку спільного антинімецького фронту. Це були головні мотиви, наприклад, для введення в Райхкомісаріаті «Україна», поряд німецької урядової мови українську з виключенням російської. Поза тим нацистська політика ослаблювала та сповільнювала ті потенціальні чинники національної свідомості, які могли стати важливим елементом у змаганнях до незалежності взагалі.

Нацисти вважали, що українцям вища освіта не потрібна, а вистачить лише найпримітивнішого навчання, потрібного лише для спілкування між собою та німецькими панами.

Навчання в школах дозволялося лише в початкових чотирьохкласних школах. Навчання здобували діти віком до одинадцяти років. Розпочати навчання дозволяли за таких умов:

— наявність палива після покриття потреб вермахту та цивільних німецьких службових інституцій;

— відсутність загрози поширення інфекційних хвороб;

— наявність достатньої кількості учителів;

— відсутність потреби використання шкільних будинків для інших дітей;

Вчителі ретельно відбиралися. Обирали тих, що були гнані радянським режимом, а ті що співпрацювали з Комуністичною партією, звільнялися. Діяла заборона на використання запровадженої за радянської влади програм, підручників. Навчання обмежувалося читанням, письмом, рахуванням, фізкультурою, виробничою ручною працею. Мова навчання була українська.

Що ж до релігійного життя то на території рейхскомісаріату було дозволено лише дві церкви. Існувала українська автокефальна православна церква у складі Польської автокефальної православної церкви -- на чолі Діонісієм і Автономна православна церква -- на чолі екзархом архієпископом Алексієм у підпорядкуванні Московські патріархії.

Важливе місце в політиці німецької адміністрації займало конфіскування культурних цінностей із підконтрольних ними територій. Була створена спеціальна робоча група яка займалася цим питанням на чолі з Херхардом Утікалем. Викрадені фонди складалися з надзвичайно цінних творів мистецтв, громадських українських сховищ, які при поверхневій оцінці становили коштовність в кілька мільйонів.

Абсолютно вся економіка України ставилася на службу Німеччини. Країна піддалася небаченому пограбуванню. Відновлення виробництва повинно було здійснюватися тільки в тих областях, у яких зберігалася можливість значного виробництва сільськогосподарської продукції та нафти в інших регіонах, економічна діяльність обмежувалася використанням виявлених запасів.

Було створено систему грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне торгове товариство Сходу», яке мало 30 комерційних відділів з 200 філіалами на місцях. Завданнями «Товариства» були облік, вилучення і переробка усієї сільськогосподарської продукції на окупованій території. У його операціях брало участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм. Від початку окупації до березня 1944 р. тільки завдяки «зусиллям» «Товариства» з України було вивезено 9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса та мільйони тонн інших продуктів, для перевезення яких було задіяно 1418 тис. вагонів.

Пріоритет надавався тим галузям, що забезпечували постачання німецьких військ продовольством, а також відбудові транспортних мереж . Після окупації в планах властей був поступовий перехід колективного способу господарювання до індивідуального землекористування в рамках кооперативу. 3 червня 1943 року було видано декларацію про приватну власність селян на землю в рейхскомісаріаті «Україна». За нею передача землі у приватну власність здійснюватиметься на підставі планового землевикористання.

На початку 1942 р. німецька влада оголосила набір українців для роботи у Німеччині, де їх передбачалося використовувати у військовій промисловості, на шахтах і в сільському господарстві. Спочатку тисячі українських хлопців і дівчат, сподіваючись на краще життя, добровільно виїхали до Німеччини. Проте незабаром стало відомо, що умови праці в Німеччині дуже важкі, зарплата мізерна, а відношення до українців зверхнє. Потік добровольців швидко вичерпався, а німецька економіка вимагала все нових і нових робочих рук. Окупаційна влада вдалися до насильницького вивозу робочої сили до Німеччини. У містах України почалися масові облави на людей у віці від 15 до 35 років, яких під конвоєм вивозили для примусової роботи в рейху. Всього з окупованих радянських територій до Німеччини було вивезено 2,8 млн. "остарбайтерів", з них 2,3 млн. склали українці.

Невід'ємною частиною адміністративного та економічного апарату на захопленій території поряд з офіційними представниками великих монополій були банки, які кредитували і здійснювали банківське обслуговування торгових та промислових підприємців. В Україні було відкрито 17 галузевих господарських банків, на чолі з Генеральним господарським банком у Рівному.

Отже, рейх комісаріат «Україна» фактично являв собою колонію, яка входила до німецького «життєвого простору». Він не мав жодних автономних прав, а являвся просто сировинним придатком Німеччини. Стосовно українців, які проживали на даній території, то їх права, порівняно з німецькими громадянами були просто мізерними. Постійно проводилася політика, спрямована на підкорення населення, зламу духу та волі. Впроваджувалися жорсткі методи керівництва, які ставили на меті «покріпачення» українського населення для майбутніх німецьких колонізаторів.

рейхскомісаріат україна уряд напад

Список літератури

1. Історія України - Пасічник М.С.

2. Історія України - Лазарович М.В.

3. Історія України - Кормич Л.І.

4. Історія України - Гарін В.Б

5. «Функціонування німецької окупаційної адміністративної системи в рейх комісаріаті «Україна» - О.Ю. Ленартович.

Размещено на Allbest.ru