Історичний портрет Дмитра Дорошенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з історії України

на тему:

«Історичний портрет Дмитра Дорошенка»

Виконав: учень 10 класу

НВК «ЗОШ-гімназія» №1

м. Ананьєва

Тірон Віталій

2012 рік

ВСТУП

Дорошенко Дмитро Іванович народився 8 квітня 1882 року в м. Вільнюс. Його походження із старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині, з якого вийшли два українські гетьмани -- Михайло Дорошенко і Петро Дорошенко. Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і Київського університетів. В 1903 очолював Українську студентську громаду в Петербурзі. Дуже рано розпочав політичну діяльність, спочатку як член Революційної Української Партії, а згодом -- Товариства Українських Поступовців. Активно займався публіцистикою.

У 1909 -- 1913 жив і працював у Катеринославі. Викладав історію в Катеринославському комерційному училищі «імені Государя імператора Миколи II», директором якого був Антін Синявський. Від 1920 р. Дмитро Дорошенко перебував на еміграції. Активний діяч українського гетьманського руху. Опублікував понад тисячу наукових праць з історії України, історії культури і церкви, залишив цінні спогади.

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Д.І.ДОРОШЕНКА

З 1897 року розпочав співпрацювати з політичними виданнями в Галичині, в 1905 -- 1907 роках -- з газетами і журналами національно - демократичного напряму на Наддніпрянській Україні , а саме - «Рада», «Украинский вестник», «Украинская жизнь», «Україна». Певний час працював вчителем у середніх школах Києва і Катеринослава. В 1910-1914 роках -- редактор часопису «Дніпрові хвилі» у Катеринославі. Під час першої світової війни був обраним уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті та очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини.

В березні 1917 року Дорошенко після реорганізації ТУП у Союз Українських Автономістів-Федералістів став членом цієї організації. З квітня 1917 року входив до складу Української Центральної Ради.

22 квітня Дмитра Дорошенка призначено Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора.

Після відступу 2 серпня 1917 року російських військ з Галичини він повертається до Києва. А наприкінці серпня 1917 року йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату УЦР-УНР. Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з Михайлом Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Та незабаром був обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до кінця 1917 року.

Весною 1918 року Дорошенко виїхав у Галичину. А після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського повернувся до Києва.

20 травня 1918 року очолює Міністерство закордонних справ Української Держави. В період його керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 року при активній участі Дмитра Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру країнами Четверного союзу.

В середині серпня 1918 року у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала Сулькевича у Криму Дорошенко намітив ряд заходів по економічній блокаді півострова, після реалізації частини з яких, кримські власті пішли на переговори про форми державного об'єднання України. Дмитро Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між Павлом Скоропадським і національно-демократичними силами та виробленні умов формування українського уряду на повністю національній основі. В жовтні 1918 року робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.

Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ Д.І. ДОРОШЕНКА

дорошенко політичний демократичний суспільний

В 1906 році Дмитро Дорошенко одружився з Наталею Михайлівною Васильченко, яка тоді тільки-но закінчила Драматичний Відділ Музичної школи М.Лисенка і була серед найкращих учениць. В тому ж році Д.Дорошенка було запрошено до співпраці в журналі "Україна". Цей науковий щомісячник почав виходити українською мовою замість російськомовної "Киевской старины". Саме в "Україні" Д.Дорошенко вперше стає до науково-організаційної діяльності, але продовжує публікуватися в "Літературно-науковому віснику", який було перенесено до Києва.

В той же час Дмитро Іванович бере участь на посаді секретаря у Київській "Просвіті" (яку тоді очолював Б.Грінченко), а також активно працює у її бібліотечній комісії.

Восени 1908 року Д.Дорошенко записує спогади проф. В.Антоновича про початки київської "Старої Громади", фундатором якої той був. Цю роботу Д.Дорошенко робив за порадою "старших громадян". В.Антонович встиг продиктувати мемуари "лише про кінець 1859 року, про сходини з своїми однодумцями та про розмови з ними у справі фундації української громади після розриву стосунків з польською організацією" і довів оповідь до початку 1860 року. З-за смерті вченого ці спогади лишилися незакінченими, а те, що збереглося, було надруковано на сторінках "Літературно-Наукового Вісника". Ці спомини 1908-1909 років було використано Д.Дорошенком у одному з найкращих історико-біографічних нарисів -- монографії "Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність".

В 1906 році Д.Дорошенко з успіхом закінчує університет за спеціальністю "історія" й одержує диплом 1-го ступеня, який відповідав докторату західноєвропейських університетів. Фахова освіта, здобута у Київському університеті, відомому народницькими традиціями історичної школи В.Б.Антоновича і його учня та послідовника М. Довнар-Запольського, значно вплинула на ідейні та методологічні засади Дорошенка - історика. За споминами Наталії Дорошенко, Дмитра Івановича мали залишити при університеті для подальшої наукової праці, але вони "довідалися від земляка-українця П.Скрипника, який був секретарем під опікою Київського учбового округа Міністерства освіти, що він ні в якому разі не буде затверджений Міністерством освіти, бо про нього там були папери, що він належить до Української спілки й розповсюджує українську нелегальну літературу між селянами". Час перебування у Києві був дуже плідним для Дмитра Івановича: тут він уперше стає до організації української науки, значно підвищує свій професійний рівень, окреслюється коло тематики його наукових інтересів, тут він знайомиться з багатьма українськими діячами, у київській періодиці побачили світ близько 170 публікацій Д.Дорошенка на різноманітні українські теми. З історіографічних робіт можна назвати розвідки про українських істориків В. Горленка, Б.Грінченка, М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Максимовича, В.Антоновича, М.Грушевського, рецензії на різноманітні українські видання, статті та повідомлення про українські наукові установи. Активно збирає Д.Дорошенко матеріал для подальших досліджень.

Політичні погляди Д.Дорошенка у цей час взагалі можна схарактеризувати як народницько-демократичні, що відбилося і на його історичних зацікавленнях. Зокрема, це бачимо у підвищеному інтересі Д.Дорошенка до постатей українських "істориків-народників", історії українського народу та інших "бездержавних народів".

ВИСНОВОК

Отже, вивчивши біографію Дмитра Івановича Дорошенка, можна виділити такі її етапи: перший - з 1882 року по 1899 рік -- це формування зацікавлення українською історією та культурою, здобуття початкової освіти; другий з 1899 року по 1904 рік -- це участь в українському русі, започаткування громадсько-політичної та літературно-наукової діяльності, 1899 рік -- перша публікація, 1904 рік -- перша наукова публікація з галузі бібліографії; третій етап - з 1904 року по 1909 рік -- активна громадсько-політична діяльність, формування світогляду та поглядів на українське життя, культуру, науку, здобуття вищої освіти, поширення тематики наукових дослідів, 1907 рік -- перша наукова публікація з галузі історіографії.

Зацікавлення українською історією та культурою, українською книгою та її авторами виніс Дмитро Дорошенко з дитинства, насамперед, під впливом своєї родини. Його особисті здібності, хист до самостійної роботи над дослідженням минулого та до висловлення власної думки проявилися дуже рано.

І можна казати, що щасливе поєднання особистих зацікавлень, хисту та здібностей молодої людини з тими потребами і завданнями, які стояли перед тогочасною українською наукою, тісно пов'язаною з українським рухом, відбулося.

Размещено на Allbest.ru