Туристсько-екскурсійний рух у Радянській Україні

Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період "українізації". Краєзнавчо-туристські товариства "Плай" і "Чорногора" на західноукраїнських землях. Відновлення і розвиток матеріально-технічної бази туризму в радянські часи.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.12.2012
Размер файла 33,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період "українізації" (1923-1933 pp.)

Політика "українізації", яку проводили більшовики в 1923 - 1933 pp., сприяла національно-духовному відродженню України. Справді, в той період спостерігався потужний розвиток української мови, освіти, літератури, театру, преси, краєзнавства, екскурсійної справи. Ці процеси відбувались на тлі сподівань української інтелігенції на можливість розвивати в нових умовах українську культуру, нести в народ знання, освіту. Тому українські митці, вчені, краєзнавці в своїй праці виявляли високу самовідданість, жертовність, ентузіазм.Уході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення. Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні..Переконливим доказом активізації краєзнавчого руху є туристсько-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-х pp. Незважаючи на вкрай складну політичну кон'юнктуру (громадянська війна), вже в 1919 р. за ініціативою місцевої інтелігенції в Чернігові при Спілці працівників освіти виникло Бюро з організації екскурсій. Наступного, 1920 року його було підпорядковано екскурсійно-виставковій (згодом екскурсійно-виставково-музейній) частині - структурному підрозділу губернського відділу народної освіти. Мета, яку ставило перед собою екскурсбюро, формулювалася так: "дати уявлення про історичне минуле м. Чернігова, про природу околиць Чернігова, про економічне життя, про здобутки культури в рамках місцевого життя".Було опрацьовано кілька циклів екскурсій - природничо-історичний, історико-археологічний, літературно-художній, виробничий. Водночас розроблялися туристсько-екскурсійні маршрути до Батурина, Любеча, Седнєва, де в оточенні чудової природи милували око численні пам'ятки історії та культури. У 1924 р. екскурсійне бюро перейшло в підпорядкування Чернігівського історичного музею, який невдовзі "поглинув" його як окрему структуру. У 1931 р. під грифом Українського комітету охорони пам'яток культури з'явився друкований путівник, призначений для туристів по Новгород-Сіверському державному заповіднику, щойно створеному на території тамтешнього Спасо-Преображенського монастиря.Краєзнавчий рух набував поширення і в інших регіонах України. Водночас більшовицький уряд і партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування соціалістичної свідомості, переконання людей у перевагах соціалістичної системи.Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та виховання трудящих мас і посідала важливе місце в культурній розбудові країни. Утвердження її на державному рівні потребувало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об'єктивна потреба їх об'єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Процес створення туристсько-екскурсійної системи відбувався поетапно, з впровадженням різних форм керівництва та регулювання взаємин з вищими органами управління. Практично в 20-ті роки туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929), акціонерне товариство Укртуре (1926-1930).З 1919 р. у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція. Завдяки її створенню виникла можливість організувати єдиний центр об'єднання та координування всієї екскурсійної роботи в Україні і широко розгорнути її на державному рівні. Такі секції почали діяти в багатьох губернських відділах освіти.

Екскурсійні пункти відкривалися у віддалених містечках і селах при клубах промислових підприємств, сільбудах. Екскурсійні бази - в місцях, багатих на історичні пам'ятки, а також з привабливими природно-кліматичними умовами. Екскурсійні комуни - в повітових, губернських і обласних містах. В екскурскомунах діяли: екскурсійно-виставкові кабінети, бібліотеки, лабораторії для дослідження матеріалів, зібраних під час екскурсій, монтажні майстерні для створення в них музейних експонатів, гуртожитки для туристів і екскурсантів. Загалом екскурсійна мережа ЕВМ була двоступінчастою. Перший ступінь - осередки масової екскурсійної роботи, що діяли при селянських будинках; другий - керівні заклади губернського, обласного та всеукраїнського значення. Отже, система туристсько-екскурсійних закладів ґрунтувалася на основі міцного внутрішнього зв'язку та вертикальної схеми керівництва. Діяльність і зміцнення системи залежали від її розширення, відкриття нових екскурсійних закладів. Особливо цей процес активізувався після прийняття в 1922 р. Кодексу про народну освіту, в другому розділі якого окремо розглядалося питання про формування екскурсійної мережі. Так, якщо до 1923 р. в ЕВМ відділі Харківської губполітосвіти функціонувало 30 екскурспунктів, то за один тільки звітний період 1923-1924 pp. їх було відкрито ще 30. Отже, для подальшого розвитку туристсько-екскурсійної справи потрібно було сконцентрувати її в новій структурі, яка б займалася розвитком тільки екскурсійної справи. Нагадаємо, що ЕВМ, крім екскурсій, керував також виставками та музеями. Тому в 1928 р. за ініціативою Наркомосу УСРР було створено нову структуру - Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ), або Екскурсійне товариство. ВУЦВК і Раднарком УСРР у 1929 р. прийняли постанову "Про сприяння роботі УМПЕТу". У ній зазначалося, що УМПЕТ має стати справді провідним центром екскурсійної роботи в Україні.УМПЕТ почав швидко розгортати свою діяльність, використовуючи весь господарський і методичний потенціал, що був накопичений ЕВМ відділом Наркомосу. Основний напрям його роботи полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів. Для практичних дій у цьому плані велике значення мало прийняття Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 28 серпня 1928 р. "Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового товариства". Це відкрило перед УМПЕТом значні можливості для швидкого організаційного та економічного розвитку. І вже в першому своєму туристському сезоні 1928- 1929 pp. УМПЕТ з 16 лютого до 1 жовтня 1929 р. збільшив свій капітал на 59 800 крб.Отже, перед керівними органами туристсько-екскурсійної справи стояло завдання допомогти наблизити вартість екскурсій до матеріальних можливостей робітництва, селянства, учнівства. Питання пільгового забезпечення екскурсантів поступово вирішувалося, хоча й з великими труднощами. Впровадженню пільгової політики сприяло і прийняття Радою Народних Комісарів УСРР Постанови про оперативні плани роботи Народного комісаріату освіти УСРР на 1927 - 1928 навчальний рік. У постанові, зокрема, відзначався великий потяг широких мас дорослих і молоді до культурно-освітніх екскурсій і відповідно до цього приймалося рішення: підвести під екскурсійну роботу матеріальну базу і збільшити кількість пільгових квитків. У 1929 р. на основі постанови Ради праці і оборони СРСР про питання розподілу пільгових залізничних квитків для забезпечення туристського руху в Україні було розподілено 49 000 пільгових квитків. Усі пільгові квитки зосереджувалися в УМПЕТі і видавалися організаціям за їхніми замовленнями для проведення організованих екскурсій. Пільги екскурсантам надавалися не тільки на транспортне обслуговування, а й на проживання. Отже, аналіз пільгової політики 20-х pp. свідчить, що вона була обмеженою, але діяла і в складних економічних умовах, що давало змогу залучати широкі маси населення до активної туристсько-екскурсійної діяльності. УМПЕТ визначав конкретні можливості кожного екскурсійного закладу в плані максимально ефективної економічної віддачі. Особливо дбав він про поліпшення якості роботи на місцях, що значною мірою сприяло збільшенню прибутковості. З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМПЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи

Українські турбази відкрилися за межами України: у Москві, Ленінграді, Алушті, Сімферополі, Керчі, Євпаторії, Бахчисараї, Гурзуфі, Кутаїсі, Нальчику, Махачкалі. Під час туристського сезону 1928 - 1929 pp. їх вже діяло понад 40, а до 1931 р. планувалося відкрити ще понад 20. Організаційна діяльність УМПЕТу стрімко охоплювала все нові регіони союзних республік. в 1930 р. УМПЕТ реорганізовується і екскурсійною справою в Україні починає керувати Товариство пролетарського туризму, точніше, його відділення - Укртуре, яке офіційно було затверджене на засіданні Раднаркому УСРР. З цього часу туризм в Україні став складовою частиною туризму в СРСР, втратив своє обличчя, підпорядкувався всім центральним організаціям і постановам. Незважаючи на те що УМПЕТ багато зробив для розвитку туризму, його звинувачено в тому, що він мало уваги приділяв екскурсійному обслуговуванню самодіяльних туристських груп і, отже, обмежував можливості багатьох представників комсомольських осередків скористатися послугами екскурсбаз, екскурсстанцій. А головне - його звинуватили в аполітичності, в неспроможності стати пропагандистом нових соціалістичних ідей. В Україні наприкінці 20-х pp. партійно-державним керівництвом було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення сталінської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених-істориків, краєзнавців, які працювали на ниві культурно-національного відродження, ініціювали розвиток екскурсійної справи, було звинувачено в буржуазному націоналізмі, усунуто від культурно-просвітницької екскурсійної роботи, вони зазнали політичних репресій, потрапили до концтаборів. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.

2. Краєзнавчо-туристські товариства "Плай" і "Чорногора" на західноукраїнських землях

20 -30-ті роки характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині. Восени 1921 р. тут почав працювати "Кружок любителів Львова". Спочатку його члени організували екскурсії, або так звані походи по Львову, згодом маршрути мандрівок пролягли через околиці міста. Краєзнавчо-туристське товариство "Плай", засноване у жовтні 1924 р. у Львові. Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського. У 1921 -1923 pp. організатори "Плаю" співпрацювали у рамках "Кружка любителів Львова". У середині листопада статут "Плаю" затвердили воєводські власті, після чого розпочалася організаційна робота. Насамперед головний відділ товариства сформував лекційну комісію, а також комісію для підготовки екскурсій. 23 листопада 1924 р. відбулося перше засідання екскурсійної комісії. На ньому були розглянуті плани організації прогулянок по Львову та його околицях. Статут "Плаю" передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Львівського, Тернопільського, Станіславського та Краківського воєводств. Метою діяльності організації декларувалося "дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів". Товариство активно зайнялося розробкою планів туристсько-екскурсійної діяльності. 24 жовтня 1924 p., напередодні заснування товариства, відбулась перша екскурсія краєзнавців Львовом з метою уточнення маршруту, що пролягав околицями міста від гори князя Лева через Кайзервальд і Личаків на Погулянку. 2 листопада відбулась велика прогулянка по цих самих місцях для всіх бажаючих. Надалі, у період з 26 жовтня 1924 р. до 15 квітня 1925 p., "Плай" організував 14 екскурсій."Плай" проводив мандрівки майже виключно околицями Львова. У 1924 - 1925 pp. лише три прогулянки було здійснено містом: дві на Високий Замок і одна - Губернаторськими Валами (сучасна вул.Винниченка). Через брак коштів "Плай" не зміг заснувати окремого власного часопису. В лютому 1925 р. як безоплатний двотижневий додаток до газети І. Тиктора "Новий час" вийшов перший номер "Туристики і краєзнавства". Після того як перестав виходити часопис "Туристика і краєзнавство", краєзнавчі матеріали публікувались у газетах "Діло" та "Новий час". ЗО липня 1931 р. у "Новому часі" з'являється навіть рубрика "З мандрівок по рідному краю. З часом "Плай" поширив свою діяльність на всі визначні місцевості Галичини. Засновано відділи товариства у Перемишлі та Стрию. Організовані "Плаєм" мандрівки відзначались солідною фаховою підготовкою. Активізація туристської діяльності товариства сприяла підвищенню його авторитету серед інших спортивних об'єднань. 30 червня 1931 р. на спільній нараді представників "Плаю", "Українського студентського спортового союзу", спортклубу "Стріла", станіславського туристського гуртка "Чорногора" краєзнавче товариство "Плай" було визнане центральним координувальним органом у справах організації крайового туризму. У 1932 р. до вже існуючих філій краєзнавчо-туристського товариства приєдналась новостворена організація в Самборі. З часом інтерес громадськості до лекцій, організованих товариством, зменшився. Туристські заходи "Плай" почав здійснювати вже з часу відновлення його діяльності у 1931 р. Першою широко організованою акцією товариства був рейд велосипедистів за маршрутом Львів - Лемківщина (Львів - Сянок - Татри - Львів), який відбувся влітку 1931 р. Керував рейдом визнаний авторитет у галузі крайового туризму. Ще в 1925 р. було видано його опис велосипедних мандрівок Галичиною "Сто миль на колесі". У 1932 р. відбувся організований "Плаєм" рейд мотоциклістів Перемишль - Львів.У 1937 р. "Плай" знайшов можливості для видання власного спеціального часопису "Наша Батьківщина". За час свого існування краєзнавчо-туристське товариство "Плай" відпрацювало численні форми й методи популяризації та пропаганди пам'яток місцевої історії, природи та культури засобами туризму. Досвід роботи товариства переконливо засвідчив необхідність координації діяльності окремих любителів туризму та мандрівництва, зосередження зусиль, скерованих на вивчення рекреаційного та пізнавального потенціалу рідного краю. Діяльність краєзнавчо-туристського об'єднання "Плай" вписала важливу сторінку в історію вітчизняного туризму.Крім краєзнавчо-туристського товариства "Плай" на західноукраїнських землях були й інші туристські організації.

У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м. Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства "Чорногора", до якого увійшли С. Стеблицький, Л. Гаяновський, Я. Грушкевич, Й. Білинський, В. Янович та ін. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися загальні збори, де було прийнято статут товариства "Чорногора" й обрано голову та членів Виділу (Ради). Найвищим органом українського туристського товариства "Чорногора" стали Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились раз на рік у квітні. За статутом товариство було розраховане на участь українського населення. Члени товариства користувалися безоплатною ночівлею в туристських притулках у горах, бібліотекою, науковим і картографічним матеріалом тапільговим проїздом залізницею.Українське туристське товариство "Чорногора" ставило перед собою такі завдання:

1. Пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр.

2. Збирання матеріалів про ці гори.

3. Агітація та пропаганда серед туристів і дослідників природи.

4. Співпраця з НТШ у Львові, "Угорським карпатським товариством" і польським Татшанським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи.

5. Надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.

У 1914 р. туристське товариство "Чорногора", як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв'язку з початком першої світової війни. Після її закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першоджерела, туристсько-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він "поширився і набрав організованіших форм з 1920-х pp.". 30 травня 1922 р. туристське товариство "Чорногора" в Станіславі відновило свою діяльність. Головою українського туристського товариства "Чорногора" став лікар Я. Грушкевич. Товариство "Чорногора" співпрацювало з українським туристсько-краєзнавчим товариством "Плай", будувало туристські притулки та домівки, зокрема на полонині Плісце, біля гір Грофи, Довбушанки, Сивулі та на перевалах "Рижі" й "Столи", встановлювало дороговкази та маркувало синіми й жовтими кольорами маршрути з Осмолоди через Горгани до Татарова, утримувало штатних працівників (гірську сторожу, в обов'язки якої входило приймання і розміщення мандрівників, догляд і ремонт притулків, та провідників, які були зобов'язані проводити туристів по маршруту і відповідали за їхню безпеку).

Туристське товариство "Чорногора" тісно координувало роботу з багатьма культурно-просвітницькими структурами, школами, які в своїй діяльності використовували туристське краєзнавство як найкращий засіб національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. Напад фашистської Німеччини на Польщу і початок другої світової війни припинили діяльність краєзнавчо-туристських товариств на західноукраїнських землях.

3. Тур. екскур. спава в укр. 40-50рр

Неймовірно тяжко постраждала Україна від лихоліть другої світової війни. По українській землі пройшли мільйонні армії чужинців, знищуючи все на своєму шляху. За таких умов різко зросли побутові потреби людей: не вистачало найголовнішого - житла, продовольства, одягу, медикаментів.Спостерігалось зниження потягу населення до традиційних занять, властивих мирному часу, в тому числі й до туризму. Всі матеріальні й духовні ресурси були мобілізовані на відновлення нормальної життєдіяльності суспільства. Четвертий план розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 pp. містив основні напрями відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п'ятирічки певне місце відводилось і завданням організації туристсько-екскурсійної роботи. Профспілкові організації вже на початку 1945 р. вжили конкретних заходів для її відновлення. Упродовж 1945 - 1948 pp. було відновлено діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, в Криму, на Кавказі, в Краснодарському краї, Києві, Свердловську та інших містах; відновлено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено кілька нових. Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись усе нові екскурсії із загальноосвітніх і спеціальних тем. їх кількість зростала з року в рік Поряд з організаційними заходами ТЕУ ВЦРПС значну увагу приділяло пропагуванню серед населення активного відпочинку. Вперше після війни було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, довідників, картосхем та інших матеріалів.

В 1947 - 1948 pp. із загальної кількості підготовлених для експлуатації туристських установ профспілок використовувалось лише 70 %. Відновлення туристсько-екскурсійного потенціалу починається в 50-х pp. Постанова ЦК ВКП(б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту, що передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності.

Задовго до створення в системі ВЦРПС цільових установ і маршрутів для батьків з дітьми профспілки почали налагоджувати сприятливі умови для подорожей, поїздок і походів сімейних туристів (з дітьми середнього і старшого віку). Ще в 1948 р. Президія ВЦРПС ухвалила, що 20 % загальної кількості всіх путівок до санаторіїв, профілакторіїв і турбаз та 10 % - до будинків відпочинку видаються профспілками трудящим безоплатно, за рахунок коштів державного соціального страхування, решта - зі сплатою ЗО % їх вартості. З метою поліпшення харчування туристів деякі турбази на початку 50-х pp. виступили з ініціативою створити на своїх або прилеглих територіях так звані підсобні господарства, в яких силами співробітників і з використанням відходів виробництва вирощували худобу, птицю, обробляли городи й сади.У 1950 р. туристсько-екскурсійні установи профспілок прийняли перших туристів на зимових маршрутах.

Цільовою постановою "Про поліпшення роботи профспілкових організацій з розвитку масового туризму" Президія ВЦРПС 26 вересня 1950 р. запропонувала профспілковим організаціям і радам добровільних спортивних товариств "...вжити необхідних заходів для широкого залучення трудящих до туристських походів і подорожей. ЦК комсомолу, в свою чергу, звернувся із закликом до комсомольських організацій країни активно пропагувати туризм серед членів ВЛКСМ і несоюзної молоді.У постанові ЦК ВЛКСМ від 29 березня 1950 р. "Про участь комсомольських організацій у підготовці й проведенні літнього спортивного сезону 1950 р." туризм було названо одним з найважливіших видів освітньої роботи серед молоді, вагомим засобом патріотичного виховання, неодмінною умовою цілеспрямованого відпочинку та якісної загальнофізичної підготовки. Поряд з внутрішнім відбувається відновлення й міжнародного туризму в СРСР. У перші повоєнні роки цей процес значно гальмувала так звана залізна завіса, що була проявом "сталінського ідеологічного наступу". Отримати дозвіл на виїзд за кордон, тим більше потрапити іноземцю до СРСР, було дуже важко. Будь-який з них перебував у "полі зору" Комітету Державної Безпеки (КДБ), оскільки вважався потенційним шпигуном.Винятком став 1947 рік. "Інтурист" прийняв і забезпечив сервісом потік іноземців, що приїхали до Москви на сесію Ради міністрів закордонних справ, до Ленінграда - на міжнародний хутровий аукціон. Цьогож року Москву відвідала значна кількість гостей у зв'язку зі святкуванням 800-річчя міста. У 1946 р. наркомати було перетворено на міністерства, і ВАТ "Інтурист" стало підпорядковуватися Міністерству зовнішньої торгівлі (аж до 1964 p.). У період хрущовської "відлиги" (1953 - 1964 pp.) значно пожвавились зовнішньоторговельні зв'язки, до СРСР знову почали приїздити делегації з іноземних держав, обслуговуванням яких продовжувало займатись Всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист".Поновлення в'їзного туризму в СРСР зумовило швидке зростання його обсягів. Цьому сприяло успішне завершення повоєнного відбудовного періоду і наступне зростання науково-технічного рівня країни. До СРСР була прикута увага всієї світової громадськості. В 1956 р. в країні почався міжнародний туристський обмін.

4. Розвиток матеріально-технічної бази туризму в радянські часи

українізація рядянський туризм екскурсійний

Упродовж 1926-1932 рр. приділялася увага і розвитку готельного господарства. У зв'язку зі скрутними соціально-побутовими умовами життя населення готельні фонди здавались під житло робітникам і службовцям. Проте з 1933 р. ситуація почала змінюватись на краще. У великих містах розпочалося будівництво об'єктів соціально-культурного й побутового призначення. Так, у Києві було відбудовано і передано за призначенням 10 готелів з інвентарною кількістю кімнат 694 (готелі "Франсуа", "Ермітаж", "Червоний Київ", "Імперіаль", "Інтернаціональ", "Гранд-Готель", "Палас").

Із перенесенням у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва з' явилися нові можливості для соціально-культурних перетворень у місті. У 1937 р. відбувся Перший з'їзд архітекторів України, який обговорив питання "Про генеральний план реконструкції столиці України". Відповідно до цього плану, в столиці з' явились нові магазини (ЦУМ), будинки культури, басейни, готелі ("Москва").

Друга світова війна завдала величезних збитків готельному господарству України. У Києві майже всі готелі були зруйновані.

У 1955 р. затверджений новий статут "Інтуриста", що передбачав розвиток як в' їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом територією СРСР. "Інтурист" дістав повноваження бути членом різних національних і міжнародних організацій, комісій тощо. Крім основних функцій, він займався також погодженням із закордонними фірмами умов прийому радянських туристів і супроводу груп, що виїжджають за кордон.

Із середини 60-х рр. до 1972 р. у тридцяти містах СРСР було споруджено 40 туристських об' єктів: готелів, мотелів, кемпінгів. В Україні до початку 60-х рр. матеріальна база "Інтуриста" не була достатньо розвинена. У Києві "Інтуристу" належали готелі "Ермітаж" (нині "Інтурист"), "Україна"; у Львові - стародавній готель "Жорж", збудований ще в 1899 р.; в Одесі - готель "Красная", у Ялті - "Ореанда" і "Таврида", збудовані наприкінці XIX ст.

Зростаючі обсяги туризму потребували нарощування інфраструктури. У Києві в 1964 р. був збудований найкращий на той час готель "Дніпро", що став окрасою площі Ленінського комсомолу (до 1956 р. пл. Сталіна, нині Європейська). При в'їзді до Києва з боку Житомирської траси в 1965 р. уведений в експлуатацію мотель-кемпінг "Пролісок", функціональним призначенням якого були прийом і обслуговування груп автотуристів, потік яких як до СРСР, так і до України з кожним роком зростав.

Подальший розвиток іноземного туризму в СРСР значною мірою визначався початком космічної ери, яку відкрив політ Юрія Гагаріна 12 квітня 1961 р. Якщо в 1958 р. у Радянському Союзі побували громадяни з 94 країн, то в 1961 р. - зі 127, у 1964 р. - зі 133 країн. Значно розширилася й географія поїздок радянських громадян за кордон. У 1956 р. вони відвідали 61 країну, а через 7 років, у 1963 р., радянських туристів уже приймали в 106 країнах світу. У 1964 р. кількість іноземних туристів, що відвідали СРСР, перевищила 1 млн. осіб, і понад 900 тис.радянських громадян виїхали в зарубіжні подорожі.

Розвиткові туризму сприяло встановлення тепліших відносин між країнами. "Інтурист" став найбільшим партнером більш ніж 700 турфірм, що працювали в сотні країн світу. На території СРСР діяло близько 100 відділень і агентств ВАТ "Інтурист". В Україні до початку 70-х рр. також склалася цілісна система підприємств "Інтуриста". До її складу входило 7 відділень ВАТ "Інтурист" (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Ялті, Ужгороді, Запоріжжі), 14 агентств (у Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Луцьку, Тернополі, Рівному, Вінниці, Чернігові, Черкасах, Херсоні, Полтаві, Сімферополі, Ізмаїлі, Чопі). Пізніше, у 80-х рр., підрозділи "Інтуриста" були створені і в інших областях - Житомирській, Хмельницькій, Сумській, а також у Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській, які до кінця 80-х рр. були закриті для відвідування іноземцями.

Наприкінці 60-х рр. інфраструктуру міжнародного туризму остаточно було відновлено. Починається епоха масових міжнародних подорожей, що набули стрімкого розвитку в 70-80-х рр. ХХ ст. Міжнародний туризм став ефективним засобом зовнішньоекономічних зв' язків країн. Зазнав піднесення він і в СРСР. За період з 1971 по 1975 р. було прийнято близько 15 млн. інтуристів, а за кордон виїхало близько 11 млн. громадян Радянського Союзу.

В Україні на початку 70-х рр. було створене Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів УРСР.

Діяльність "Інтуриста" не обмежувалася прийомом звичайних туристських груп. Під час усіх офіційних урядових візитів на "Інтурист" покладалися обов' язки прийому й обслуговування всіх супровідних осіб і журналістів. У 70-х рр. "Інтурист" брав участь у підготовці візитів президентів США Р. Ніксона, Дж. Форда, Р. Рейгана, Президента Франції Ж. Помпіду, Прем'єр-міністра Великобританії Г. Вільсона та ін.

Піднесенню туристського обміну сприяв прискорений розвиток сучасних видів транспорту. Аерофлот здійснював повітряне сполучення з 3,5 тис. міст більш ніж у 50 державах на всіх континентах. Значну роль у туристських зв' язках відіграли залізниці.

Міжнародні залізничні маршрути сполучали СРСР з 25 державами Європи та Азії.

У 70-х рр. "Інтурист" розробив і запропонував на зовнішньому ринку понад 100 привабливих маршрутів, що охоплювали сто міст європейської та азійської частин СРСР. Іноземні туристи мали можливість ознайомитися з усіма столицями союзних республік, містами-героями Києвом, Одесою, Волгоградом, колгоспами, радгоспами і промисловими підприємствами, пам' ятками архітектури, курортами Криму, із заповідниками та ін.

В Україні в 70-80-х рр. стрімко розвивалася матеріально-технічна база міжнародного туризму. Були збудовані нові готелі "Інтуриста": у Києві - "Либідь" і "Братислава", у Харкові - "Інтурист", "Мир" і мотель "Дружба", у Львові - "Дністер", в Ужго -роді - "Закарпаття", в Одесі - "Чорне море", у Запоріжжі - "Запоріжжя", у Полтаві - мотель "Інтурист", у Чернівцях - "Черемош", у Херсоні - "Фрегат". У Ялті спільно з югославськими фахівцями в мальовничому Масандрівському парку був уведений в експлуатацію готель "Ялта-Інтурист".

З 1970 по 1980 р. готельний фонд "Інтуриста" збільшився майже в 4 рази, перевищивши 50 тис. місць, із них 10096 готельних місць знаходилося в Україні. Щорічні темпи зростання кількості іноземних громадян, що відвідали СРСР, становили пересічно 8-10%. Розвивався і виїзний туризм. За період після Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.) по 1981 р. Радянський Союз відвідали близько 25 млн. зарубіжних гостей і майже 19 млн. радянських людей побували за кордоном.

Розширювалася географія в' їзного туризму як у СРСР у цілому, так і в Україні. У туристські маршрути ввійшло 18 нових міст, у тому числі Хмельницький і Луцьк. На початку 80-х рр. "Інтурист" пропонував маршрути по 135 містах усіх союзних республік. Власна мережа готелів, мотелів і кемпінгів давала змогу розмістити 55 тис.гостей і надати послуги харчування 74 тис. осіб.

Сприяли розвиткові інфраструктури туризму визначні міжнародні заходи, що проводилися в СРСР. Так, XXII літні Олімпійські ігри (1980 р.) стали для "Інтуриста" ще одним значним досягненням. Для того, щоб прийняти 300 тис.гостей, що приїхали на олімпіаду, треба було значно розширити мережу готелів у Москві, Ленінграді, Києві, Мінську й Таллінні. Наприкінці 70-х рр. були збудовані нові готелі: "Космос" - у Москві, "Дагомис" - у Сочі, "Прибалтійський" - у Ленінграді, "Русь" - у столиці України.

Для підготовки кваліфікованого персоналу готелів у 1978 р. в Києві було відкрито Технікум готельного господарства.

Значно зросла популярність "поїздок дружби". За 1981-82 рр. "поїздами й літаками дружби" СРСР відвідало 160 тис. туристів із країн соціалізму. У Києві їх гостинно приймав спеціально збудований готель "Братислава". Понад 100 тис.чоловік приїздили в СРСР, у тому числі в Україну, на фестивалі мистецтв "Київська весна", "Золота осінь" - у Києві, "Біла акація" - в Одесі, "Кримські зорі" - в Ялті.

Удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр.

У повоєнний період партійно-державне керівництво та громадськість країни взяли на себе турботу з організації нової, розгалуженої мережі туристських організацій і установ.

Це були роки успішного виконання планів соціалістичного будівництва, ентузіазму й підйому. Не варто забувати про те, що туризм і подорожі були доступні Тоді всім соціальним групам населення. Адже велика частина туристських путівок виділялася профспілковим організаціям на пільгових умовах, а в багатьох випадках і безоплатно, і використовувалася як додатковий засіб морального й матеріального заохочення за трудові успіхи.

Саме середину 50-х pp. можна вважати періодом зародження виїзного туризму. І це не дивно: після тридцятиріччя епохи сталінізму прийшла хрущовська "відлига", і радянські люди, у тому числі й українці, дістали можливість здійснювати закордонні турпоїздки.

У 1955 р. був затверджений новий статут "Інтуриста", що передбачав розвиток як в'їзного, так і виїзного туризму, а також прийом іноземців, які прямували транзитом по території СРСР. "Інтурист" дістав повноваження бути членом різних національних і міжнародних організацій, комісій тощо.

Крім основних функцій він займався також погодженням із закордонними фірмами умов прийому радянських туристів і супроводу груп, що виїжджають за кордон.

Розвиток міжнародних зв'язків і зміцнення блоку країн соціалізму сприяли появі й інших організацій, що мали право відправляти туристів у зарубіжні поїздки. З червня 1958 р. у Радянському Союзі питаннями міжнародного молодіжного обміну почало займатися Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ. У 1961 p. при Всесвітній федерації демократичної молоді було створено Міжнародне бюро туризму й обмінів молоді (БІТЕЖ). БММТ "Супутник" вступив у БІТЕЖ і став членом його Ради.

Так поступово у країні склалася система трьох монопольних туристичних структур: ВАТ "Інтурист", ТЕУ (з 1962 р. - Центральна рада з туризму) ВЦРПС, Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ. Усі вони з середини 50-х pp. почали активно займатися як міжнародним (в'їзним і виїзним), так і внутрішнім туризмом. Однак "Інтурист" зберігав провідну роль в обслуговуванні іноземних туристів як за обсягом роботи, так і за розмаїтістю послуг. Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей неосяжною країною. Одночасно велося будівництво туристських комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо.

Зростав і потік іноземців до СРСР. У 1955 р. теплохід "Баторий" привіз до Ленінграда понад 700 пасажирів з Франції. Для перевезення такої кількості туристів за маршрутом поїздки знадобився цілий поїзд.

Природно, що особливо інтенсивно розвивалися туристські зв'язки з соціалістичними країнами. Саме "Інтурист" організував наприкінці 50-х pp. у Москві Нараду міністрів з туризму країн - учасниць Варшавського договору, на якій були обговорені питання, що стосувались туристського обміну і співробітництва в цій галузі.

До середини 50-х pp. виконав своє призначення Антифашистський комітет радянської молоді, який був перетворений на Комітет молодіжних організацій СРСР. У ці роки в міжнародному молодіжному русі сформувалася і набула розвитку нова форма масового спілкування молоді світу - туристський обмін. У 50 -70-ті pp. молодіжні організації СРСР провели значну роботу з налагодження контактів із молодіжними організаціями зарубіжних країн. Так, вже в 1965 р. гостями Радянського Союзу були представники молоді понад 60 країн світу.

Подальший розвиток іноземного туризму в СРСР значною мірою визначався початком космічної ери, яку відкрив політ Юрія Гагаріна 12 квітня 1961 р. Якщо в 1958 р. у Радянському Союзі побували громадяни з 94 країн, то в 1961 р. - із 127, у 1964 р. - із 133 країн. Значно розширилася й географія поїздок радянських громадян за кордон. У 1956 р. вони відвідали 61 країну, а через 7 років, у 1963 p., радянських туристів уже приймали в 106 країнах світу.

У 1964 р. кількість іноземних туристів, що відвідали СРСР, перевищила 1 млн чол., і понад 900 тис. радянських громадян виїхали в зарубіжні подорожі.

Розвитку туризму сприяло встановлення більш теплих відносин між країнами. За ініціативою "Інтуриста" в 1965 р. кілька чартерних рейсів Аерофлоту перевезли радянських людей, які виявили бажання допомогти Сирії, де через надзвичайно холодну зиму загинули ліси. Понад триста туристів з СРСР брали участь у масовому садінні дерев. І дотепер у Дамаску красується парк Дружби.

Коли в 1967 р. внаслідок арабо-ізраїльського конфлікту різко скоротився потік європейських туристів до Єгипту, "Інтурист" провів роботу, в результаті якої було досягнуто міжурядової домовленості про відвідування цієї країни туристами з СРСР. Саме тоді були організовані перші середземноморські круїзи, що вирушали з Одеси. Під час круїзів туристи відвідували Варну, знайомилися зі Стамбулом, прямували до Неаполя, далі з Александра автобусами - до Каїра. Інші групи прибували до Каїра літаком і поверталися морським шляхом до Одеси."Інтурист" став найбільшим партнером більш ніж 700 турфірм, що працювали в сотні країн світу. На території СРСР діяло близько 100 відділень і агентств ВАТ "Інтурист".

В Україні до початку 70-х pp. також склалася цілісна система підприємств "Інтуриста". До її складу входило 7 відділень ВАТ "Інтурист" (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Ялті, Ужгороді, Запоріжжі), 14 агентств (у Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Луцьку, Тернополі, Рівному, Вінниці, Чернігові, Черкасах, Херсоні, Полтаві, Сімферополі, Ізмаїлі, Чопі). Пізніше, у 80-х pp., підрозділи "Інтуриста" було створено і в інших областях - Житомирській, Хмельницькій, Сумській, а також у Кіровоградській, Миколаївській, Івано-Франківській, які до кінця 80-х pp. були закриті для відвідування іноземцями.

З 1964 р. закінчилася хрущовська "відлига" і настала епоха бюрократичного командно-адміністративного управління. Брежнєвський період історичного розвитку країни був разом з тим відзначений подальшим зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази туризму.

Його поступальному розвитку сприяло насамперед те, що туризм, з одного боку, розглядали як важливий чинник зміцнення миру і добросусідства між країнами й народами, а з другого - як потужне джерело надходження валютних прибутків до державної скарбниці.

Поряд з діяльністю із залучення туристів до СРСР, розвитку міжнародних зв'язків, розширення матеріальної бази значну увагу приділяли підготовці кадрів, що були головним надбанням компанії. Високий професійний рівень, відповідальність, широкий кругозір і вишукані манери завжди відрізняли персонал "Інтуриста". Оскільки в іноземних туристів на той час не було іншої можливості спілкуватися з будь-ким, крім співробітників "Інтуриста", саме від цих людей залежало враження іноземців і про СРСР загалом, і про Україну зокрема.

З метою посилення централізованого управління туризмом у 1964 р. ВАТ "Інтурист" було виокремлено з Міністерства зовнішньої торгівлі. Постановою Ради Міністрів СРСР був створений державний орган керівництва іноземним туризмом у СРСР - Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР. ВАТ "Інтурист" стало найважливішою частиною цього Управління.

Для створення привабливого іміджу СРСР на світовому туристському ринку "Інтурист" почав видавати журнал "Путешествие в СССР" російською, англійською, французькою, німецькою та іспанською мовами, який знайомив читачів з географією туризму в країні та її визначними пам'ятками. Поступово тираж журналу зріс до 200 тис.примірників, а його передплатниками стали читачі з 50 країн.

Успішний розвиток міжнародних туристських зв'язків у 60 -70-ті pp. потребував зміцнення їхньої правової основи. У травні 1967 р. Радянський Союз уклав угоду про співробітництво в галузі туризму з Італією. Цим було покладено початок серії спеціальних міжурядових угод у сфері іноземного туризму. Такі угоди було підписано з усіма країнами - членами Ради Економічної Взаємодопомоги, а також Югославією, Францією, Бельгією, Фінляндією, Іраком, Ліваном, Кіпром. Питання взаємного розвитку туризму знайшли своє відображення в угодах СРСР з економічного і культурного співробітництва з ФРН, Великою Британією, США, Канадою та багатьма іншими країнами.

Головну роль в організації внутрішнього туризму в Україні в зазначений період виконувала туристсько-екскурсійна система профспілок, яка в 1962 р. зазнала нової реорганізації. Були ліквідовані республіканське і Закарпатське та Кримське ТЕУ і замість них створені ради по туризму. А в 1965 р. подібні ради були створені у всіх областях України.

Важливу роль в удосконаленні організації і управління туризмом та екскурсіями в країні відіграла прийнята в травні 1969 р. постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС "Про заходи подальшого розвитку туризму та екскурсій у країні" (див. додаток 6). Вперше перед радянськими, господарськими і профспілковими організаціями були поставлені завдання планомірного розвитку матеріально-технічної бази і перетворення туризму на велику галузь народного господарства країни. Вона активізувала участь у цій роботі різних міністерств і відомств. Усі наступні роки були періодом бурхливого розвитку туризму, підвищення рівня організаторської діяльності туристсько-екскурсійних установ, якості обслуговування населення.

Було визнано доцільним покласти керівництво туризмом і екскурсійною роботою, організацію подорожей і екскурсій у країні на ВЦРПС, залучити до активної участі в цій справі широкі маси. Профспілковим, радянським і господарським організаціям було запропоновано створювати приміські зони відпочинку, туристсько-оздоровчі табори, пункти прокату туристського інвентарю і спорядження. У постанові розглядалися конкретні завдання:

- Держплану СРСР передбачити виділення ВЦРПС матеріальних ресурсів для виконання накресленої на 1971 - 1975 pp. програми будівництва туристських баз, готелів, кемпінгів і автопансіонатів; виготовлення 500 автобусів у туристському виконанні щороку;

- радам міністрів союзних республік передбачати відведення земельних ділянок під будівництво туристських установ у найсприятливіших для відпочинку місцях;

- збільшити виробництво документальних і художніх фільмів на туристсько-екскурсійні теми, широко пропагувати туризм і екскурсії по радіо й телебаченню, видавати масовим тиражем літературу з екскурсійної й туристської тематики, щороку випускати карти, схеми туристських маршрутів і зон туризму.

Цією постановою були схвалені не тільки програма розвитку туризму, розроблена профспілками, а й практика залучення до туристсько-екскурсійного обслуговування всього населення. 19 серпня 1969 р. Президія ВЦРПС затвердила нове Положення про Центральну, республіканські, крайові, обласні та міські (районні) ради по туризму та екскурсіях. На Центральну раду по туризму та екскурсіях (ЦРТЕ) було покладено завдання розвитку масового туризму і екскурсій серед трудящих та учнівської молоді.

Таким чином, певне економічне піднесення, поліпшення матеріального становища значної маси населення створюють сприятливі умови для зоряного часу туризму (70 -80-ті pp.). Проте водночас посилюється процес централізації управління і партійного керівництва як внутрішнім, так і міжнародним туризмом. Туризм стає невід'ємною складовою частиною ідеологічної роботи КПРС.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Оцінка стану радянської вищої школи в перші роки після Великої Вітчизняної війни. Наявність матеріально-побутової та кадрової кризи педагогічних інститутів - одна з характерних особливостей системи професійної підготовки учителів повоєнної України.

    статья [13,9 K], добавлен 14.08.2017

  • Дослідження стану архівного будівництва в радянській Україні. Особливості відродження та демократизації архівної справи в період встановлення незалежності Вітчизни. Її характерна ознака сучасності - розширення доступу та розсекречення архівної інформації.

    реферат [40,3 K], добавлен 26.02.2011

  • Становище друкарів і видавців українських книжок в ХХ столітті. Розвиток видавничої справи на Галичині. Стан друкування української книжки на початку ХХ століття. Особливості розвитку видавничої справи в період українізації та в післявоєнний час.

    реферат [36,5 K], добавлен 19.04.2014

  • Наукова реконструкція, осмислення й комплексний аналіз процесу становлення й особливостей розвитку архівної науки в Україні. Розгляд і вивчення різних технологій збереження документів. Характеристика основних методів зберігання документів і їх опис.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 03.05.2019

  • Становлення відносин власності на українських землях, методи, засоби, способи та форми їх правового врегулювання в період козацько-гетьманської держави. Тенденції розвитку законодавства. Стан українського суспільства. Розвиток приватної власності.

    статья [19,5 K], добавлен 11.09.2017

  • Український національний рух у першій половині XІX ст. Початок духовного відродження. Розвиток Українського національного руху на західноукраїнських землях. Громадівський рух другої половини XІX ст. Початок створення перших українських партій в Україні.

    реферат [28,5 K], добавлен 08.12.2013

  • Поглинення Західної України та етапи їх радянізації. Відбудова господарства в повоєнний період. Колективізація на західноукраїнських землях в 1944–1948 рр. Завершальний етап та основні наслідки колективізації на території західних областей УРСР.

    курсовая работа [52,4 K], добавлен 21.01.2011

  • Зародження наукових засад української національної біографії. Бібліографознавці та формування історичної бібліографії в радянській Україні. Історико-бібліографічні дослідження української еміграції. Функції науково-дослідної комісії бібліотекознавства.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 06.01.2011

  • Національні ідеї галицької молоді у 1900-1903 рр. Формування партійно-політичної системи у Східній Галичині та на Буковині. "Національний з'їзд" польських політичних сил 1903 р. Суспільна діяльність єврейських організацій на західноукраїнських землях.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 06.07.2012

  • Передова група консульства США - перше представництво капіталістичної країни в радянській Україні. Правові засади її створення. Мета неофіційного візиту у Київ Посла США в СРСР У.Д. Стессела. Представницькі функцій та офіційна діяльність передової групи.

    статья [22,0 K], добавлен 11.09.2017

  • У статті, на основі архівних документів, аналізується характер релігійного життя в Україні та основні аспекти державної політики щодо різних конфесій у середині 1980-х років. Розгляд керівної ролі комуністичної партії. Становище протестантських конфесій.

    статья [21,8 K], добавлен 14.08.2017

  • Історія становлення С.В. Шісслера в якості цісарсько-королівського старшого військового комісара у місті Львів. Соціально-культурні умови Австрійської імперії - фактор, що вплинув на становлення дошкільного виховання на західноукраїнських землях.

    статья [21,1 K], добавлен 31.08.2017

  • Соціальне становище в Західній Україні: повоєнний період. Індустріалізація та колективізація сільського господарства. Придушення національно-визвольного руху в Україні. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція "Вісла".

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 06.04.2009

  • Період Руїни на українських землях. Гетьманування Виговського, стан війська. Переформування козацького війська Петром Дорошенком, боротьба з Польщею. Нові спроби відновити козацьке військо на правобічній Україні під час гайдамацьких рухів (1735 р).

    реферат [28,1 K], добавлен 21.12.2010

  • Руїна як період національного "самогубства" України, період братовбивчих війн i нескінчених зрад та суспільного розбрату. Розгляд територіальних змін на українських землях в період Руїни. Способи поділу Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну.

    реферат [38,3 K], добавлен 25.03.2019

  • Дослідження історії захоплення радянською владою Західної України. Початок утвердження радянського тоталітарного режиму на Західноукраїнських землях. Засоби ідеологічної боротьби органів комуністичної партії та їх діяльність у процесі утвердження режиму.

    курсовая работа [60,6 K], добавлен 13.06.2010

  • Дослідження сутності політики українізації. Заходи проти її реалізації з боку радянської влади. Сталінізм і доля української інтелігенції. Етапи розвитку національної освіти. Справа українського письменника Миколи Хвильового. Наслідки "українізації".

    реферат [24,5 K], добавлен 28.10.2010

  • Аналіз стану економіки та сільського господарського в Радянській Росії в 1921 р. Передумови, мета та сутність НЕПу. Децентралізація системи управління, введення приватної торгівлі. Проведення політики культурної революції. Розвиток українського мистецтва.

    разработка урока [1,4 M], добавлен 06.04.2019

  • Зародження білоруської історичної думки і розвиток з найдавніших часів до 20-х років ХХ століття. Принципи концепції історії Білорусії початку ХХ ст. Розвиток історичної науки в радянські часи. Особливості сучасна історіографія історії Білорусії.

    реферат [49,3 K], добавлен 24.05.2010

  • Розвиток українських земель у складі Австрійської та Російської імперії: аграрна реформа і ліквідація кріпацтва, становлення капіталізму, поява пролетаріату і буржуазії. Суспільні течії та рухи в Україні, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

    контрольная работа [27,1 K], добавлен 19.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.