Берестейська церковна унія 1596 року в оцінках сучасників та істориків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Берестейська церковна унія 1596 року в оцінках сучасників та істориків

Київ 2010

План

Вступ

1. Берестейська церковна унія 1596 року - суть, причини, наслідки

2. Оцінки сучасників та істориків

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови Римського Папи від ієрархічної першості в християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи.

Католицька церква в усі часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета - приєднання православної національної церкви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства Римського Папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об'єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної. Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ'я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про непогрішимість і божественність Папи Римського.

До того ж кінець XVI ст. був непростим для всього православного світу. Православну церкву в Україні підточувала занепала дисципліна; церковні братства постійно конфліктували з єпископатом; створений 1589 року Московський патріархат намагався підкорити собі православних в Україні тощо.

Тому ідея укладення унії знайшла своїх прихильників як серед католицької польської верхівки, так і серед православних українських можновладців.

1. Берестейська церковна унія 1596 року - суть, причини, наслідки

Вже 1590 р. у Белзі відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського - Гедеона Балабана, холмського - Діонісія Збируйського, пінського - Леонтія Гальчинського та луцького -Кирила Терлецького, на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію. Сигізмунд III 18 травня 1592 р. таємно відповів згодою. В 1594 р. до них пристали митрополит Михайло Рогоза та володимирський, берестейський і перемишльський єпископи Іпатій Потій, Кирил Терлецький і Гедеон Балабан. У червні 1595 р. в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терлецького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно вироблено умови унії.

За Берестейською унією українська церква зберігала:

* східні обряди;

* церковнослов'янську літургійну мову;

* право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр;

* старий (юліанський) календар;

* право на одруження нижчого духовенства тощо;

а також визнавала:

* зверхність папи римського над усією християнською церквою;

* учення католицької церкви. Православне духовенство, яке підтримало рішення Берестейського собору, одержало низку привілеїв:

* зрівняння в правах з католицьким духовенством;

* звільнення від сплати податків і виконання різноманітних повинностей;

* єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої (цієї обіцянки уряд не дотримав). Шляхта й міщани, що прийняли унію, також зрівнювалися в правах з католиками латинського обряду й одержали право займати посади в державних та міських урядах. Одразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Берестейська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька; Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом, відповідно 1692 року та 1700 року.

23 грудня 1595 р. Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Все це викликало обурення серед значної частини православних, особливо серед козацтва. Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини -- уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова -- мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. На православному соборі, який відкидав унію, було два єпископи - Гедеон Балабан і З.Копистинський, белградський митрополит Лука, дев'ять архімандритів, у т. ч. й Києво-Печерський Н.Тур, два представники східних патріархів і понад 200 представників православного духовенства. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька повстань проти унії. Усі спроби примирення були марними: незабаром сторони прокляли одна одну. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування.

Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Іпатій Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церковного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах. Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію. Уклавши Берестейську унію, вона спочатку об'єктивно сприяє поширенню католицизму та ополяченню, але згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками римо-католиками надзвичайно поглиблюється. Еволюція уніатської церкви в умовах ворожого оточення призводить до того, що 1848 р. розпочинається корінний злам: греко-католицьке духовенство відходить від пропольських настроїв, а уніатська церква, глибше інтегруючись у галицьке суспільство, заявляє про себе як про національну українську церкву.

Отже, форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення українського народу, вів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства -- спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

2. Оцінки сучасників та істориків

Берестейська церковна унія оцінюється істориками по-різному. Існує багато теорій і думок щодо унії 1596 року.

На думку історика Н. Полонської-Василенко, Берестейська унія не внесла спокою в Україну й не поєднала церков. Навпаки, крім двох - православної і католицької - з'явилася третя церква - уніатська

І.Крип'якевич зауважував, що унію, з одного боку, викликав натиск католицької церкви, а з іншого - криза в українському громадянстві. Зміна ставлення Польської держави до української церкви, припинення переслідувань православних, досягнення рівних прав з польською шляхтою тощо робили унію особливо принадною як для пригніченого населення, так і для вищих класів, що бажали дійти компромісу з Польською державою: „Це був час сірої, щоденної праці, що дала підбудову під національну культуру й уможливила розвиток національної революції”.

Д. Дорошенко вважав, що прийняття унії поглиблювало розпач серед українського суспільства й ослаблювало його здібність протистояти польського натиску. Про Берестейське з'єднання він зауважував: "Унія зробилася головним заборолом української народности проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті".

У радянські часи Берестейська унія розглядалася як результат католицької реакції, здійснюваної єзуїтами, як знаряддя феодальної колонізації східних областей країни польським магнатством і шляхтою та посилення в цих районах кріпацтва, що призвело до різкого загострення національних і класових протиріч У „Довіднику з історії України” зазначається, що унія була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу. Сприяла цьому кризова ситуація, в якій перебувала православна церква в Україні. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії, була необхідність протистояти латинізації й полонізації української світової еліти, добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.

О.Субтельний зауважує, що внаслідок унії виникла ситуація, коли існувала церковна ієрархія без віруючих і віруючі без своїх ієрархів

На думку Н.Яковенко, православний загал України-Русі на унії нічого не втрачав, нічого не загрожувало й зовнішній традиційній обрядовості Східної церкви, а в основі ворожого ставлення до унії лежав ментальний опір новині, неприйняття всякого нововведення.

Дослідник Л.Тимошенко розглядає унію з точки зору впливу представників гуманістичного й контрреформаційного напрямків католицизму на унійний процес русинів. Він вважає, що поглинення уніатської церкви католицькою не сталося, тому не можна вважати, що після 1596 року була реалізована контрреформаційна програма А.Поссевіно та П.Скарги.

"Якщо хрещення України назагал позитивно оцінюється істориками як подія, що започаткувала нову християнську еру в Київській Русі, - слушно зауважив владика Андрій Сапеляк, - то про Берестейську Унію маємо вже протягом чотирьох століть не тільки різні точки зору, але й відверту фальсифікацію". Більшість дослідників Церкви і вітчизняної історії вважають, що Берестейська Унія була після Хрещення 988 р. другою епохальною подією в історії України та українського християнства за позитивними наслідками, закономірним результатом об'єктивних процесів у ході історичного розвитку Церкви, у контексті процесу інтеграції східних і західних церковних традицій. Вона виникла на хвилі культурно-національного піднесення кінця XVI - першої половини XVII ст., и XVII ст.,

Високо оцінював Берестейську Унію митрополит Йосиф Сліпий, видатний історик Української Церкви. Вказуючи на велике значення для відродження і піднесення Української Церкви, він зауважував, що Унія стала ефективним засобом для формування українського народу як окремішньої нації: "Тільки єдність з Апостольським Престолом могла зберегти наш нарід від неминучого упадку". Адже переходячи у підпорядкування могутнього Риму, Україна віддалялася від Москви, захищалася від її експансії своєю вірою, водночас зберігала народ від спольщення. Після восьмирічного перебування у радянських тюрмах і концтаборах, митрополит Йосиф Сліпий 1953 р. повернувся до Москви, йому запропонували допомогти встановити дипломатичні зв'язки між СРСР і Ватиканом. Митрополит погодився, але при умові реабілітації Української Греко-Католицької Церкви. У ході переговорів представники МВС, ймовірно, за дорученням Л. Берії попросили написати довідку з історії УГКЦ. Після арешту і розстрілу Берії Йосифа Сліпого вислали у Сибір, де він написав і передав до Москви працю "Погляд на догматичні і історичні основи Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі", яка нині зберігається в архіві СБУ у Києві. Автор цієї донедавна невідомої праці наголошує: історія Греко-Католицької Церкви починається від Берестейської Унії 1596 р. і нерозривно пов'язана з історією Вселенської Церкви. Він аргументовано відкидає твердження деяких істориків (зрозуміло й радянських), що ініціаторами і творцями Унії були польські королі і єзуїти. На його думку, Унія є закономірним результатом історичного розвитку Церкви, відновленим рухом давнього прагнення до церковної єдності Київської Церкви. Вона "не нищить національної відомості, але навпаки, її ще скріплює і піддержує впродовж століть і стає засобом проти польської агресії". Унія пробудила національну свідомість і пробудила національну свідомість і врятувала український народ від загибелі.

Цієї ж думки дотримується дрогобицький культуролог В.Іванишин, який зауважує, що Унія виникла через необхідність національного захисту. "Відстоювати національні інтереси народу, запобігати полонізації Українській Церкві допомагав східний обряд, - наголошує він, - від русифікації її захищало прилучення до Вселенської Церкви - католицизм. Тому історія Української Греко-Католицької Церкви - це боротьба за національну самобутність і національне відродження народу. Результат її діяльності - це збереження національної ідентичності і української духовності мільйонами українців на батьківщині і в діаспорі".

Берестейська Унія своїми наслідками була успішною, бо "відповідала загальному інтеграційному процесу, інтересам українського народу", - відзначає сучасний історик Дмитро Степовик. Відтак противники Унії безпідставно звинувачують її у "зраді" Православної Церкви, маючи на увазі підмосковську Руську Православну Церкву, яка ніколи не була самостійною і відбивала імперську політику Москви, постійно намагаючись повністю підпорядкувати Українські Православну, Греко-Католицьку, пізніше Автокефальну Православну.

Розуміючи невідворотність об'єднання Української Церкви із Західною в силу геополітичного положення України, історик М.Фурса відзначає: "Унія постала на розламі двох культур, двох Церков і реалізувалася завдяки тимчасових компромісів у політико-ідеологічних, релігійних, культурних інтересів та тенденцій боротьби за Україну. Самостійна Українська Церква була своєрідним мостом між Західною і Східною, водночас терпіла від протиріч між ними, знаходилася між молотом і ковадлом протистояння Візантії і Риму, Росії і Польщі".

Відзначаючи, що Унія була "великою і вагомою подією", Іван Музичка підкреслює, що саме вона "врятувала народ від повного загину. Де вона втрималася, там збереглася Церква і народ".

На це вказує й І. Міронович,стверджуючи, що "Унія дозволила українському народові зберегти його біологічну і духовну субстанцію". Він особливо відзначає роль двох великих митрополитів Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого у тому, що Греко-Католицька Церква вистояла у період великих потрясінь XX століття. Церква була зразком "справжнього синтезу українського національного почутя з католицькою ісповіддю віри у візантійському обряді".

Підсумовуючи наслідки Унії, історик Н. Кочан відзначає, що у Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква відіграла національно-інтегральну роль, сприяла збереженню національної свідомості, мови, культури, народних традицій, вихованню національної інтелігенції. Водночас автор звертає увагу на деякі негативні аспекти Унії, зокрема на те, що спокусою для неї були здебільшого політичні інтереси і цілі її учасників, що вона розколола українську націю за конфесійною ознакою.

Професор історії Іван Власовський також підкреслював: в результаті Берестейської Унії утворилося дві Українські Церкви - "стара православна і нова уніатська, що силою життєвих фактів вступили у боротьбу між собою".

Неоднозначно оцінив передумови і наслідки унійного процесу Михайло Грушевський (1905 р.): "З насіння церковної незгоди, засіяного між Руссю, збирали одвічні польонізм, католицтво і святкували свої тріумфи над Руссю, що падала все глибше і глибше. Український елемент відтіснявся все далі на далекі пляни політичного і суспільного життя".

Історик Ярослав Дашкевич дотримується думки, що Рим вважав унію значним досягненням у своїй "експансії на Схід... Він добився повного контролю над уніатською церковною ієрархією". Ще більше виграла від Унії, - продовжує автор у статті "Унія українців та унія вірменів: порівняльні аспекти", - польська католицька Церква, бо вона дістала можливість зміцнити свої впливи на фактично підпорядковані їй обидві уніатські

Церкви, як однак, римо-католицька ієрархія Польщі далі дискримінувала, вважаючи менш вартими і заохочуючи, незалежно від формальних заборон, до переходу православних і уніатів на римо-католицький обряд". Автор слушно зауважував, що релігійне життя в Україні XVII ст. зазнавало відчутного політичного тиску: "Переплетіння релігійних і політичних проблем еволюціонувало в такому напрямі, що національний фактор став насправді переважати над релігійним, хоча й далі часто виступав під релігійною оболонкою" . Розглядаючи вплив Берестейської Унії на державотворчі процеси в Україні періоду козацьких війн Богдана Хмельницького, Я.Дашкевич стверджує: Українська Католицька Церква була перешкодою на шляху творення національної держави, оскільки Унія розколола Церкву і суспільство, а цей процес передбачає моноконфесійність нації. Отож козацтво вважало її "не просто зайвою, а шкідливою" і нещадно боролося з нею. "Уніатський експеримент... порушив стабільність українського суспільства та довів до денаціоналізації аристократично-магнатської верхівки, потенціального національного лідера".

Проблеми Берестейської Унії та її впливу на розвиток України привернули увагу київських істориків М. Рибачука, О. Уткіна та М. Кирюшка, які у праці "Національне відродження і релігія" визначають її як "церковний розкол 1596 р." Автори вважають, що вплив Унії на культуру і взагалі на долю українського народу був неоднозначним. З одного боку, "...утворення греко-католицизму внаслідок цього розколу, - пишуть вони, - відіграло важливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості, культури, мови у західних землях України". З іншого - "розкол, послабивши православ'я, трагічно відбився на його здатності підтримувати зростання національної самосвідомості українства, його снагу до опору". На жаль, дедалі більше український народ втрачав єдність, переставав бути "компактною нацією в центрі Європи" і це у період, коли творилися національні держави. На думку авторів, Унія призвела до занепаду українських традицій, культури, освіти під могутнім потоком західної культури, наступом на мову, школи. Проте, вони стверджують, що починаючи з середини XVII ст., а особливо у XVІІІ-XX ст., Українська Греко-Католицька Церква стала практично чи не єдиним на західних землях виразником національних засад, культури, посіла важливе місце у духовному житті народу, боролася проти полонізації, захищала рідну мову і сприяла формуванню національної інтелігенції - провідника нації. Церква зіграла важливу роль у перетворенні Галичини в "Український П'ємонт".

Негативно оцінюють наслідки Берестейської Унії деякі сучасні західні науковці. Йоган Майєр вважає її не союзом, а поглинанням православ'я католицизмом, "підфарбованого кольором обрядів", що Українська Церква втратила свої традиції й опинилася між двома конкурентами: відійшла від Православної і не стала рівною з Католицькою. Він стверджує, що теорія церковної єдності завжди мала політичні мотиви.

Ернст Кристоф Суттір відзначає, що при укладенні Берестейської Унії київські єпископи і Рим сприймали її по-різному. Українська ієрархія прагнула зберегти автономію і рівність з Католицькою у Вселенській Церкві і водночас духовну єдність зі Східною. Апостольський Престол розумів Унію як прийняття українців до Католицької Церкви, без надання автономії і збереження її єдності зі Східними Церквами. У зв'язку з цим слід відзначити, що Берестейська Унія - "найстарша церковна унія і перша між усіма" в усіх аспектах - всесвітньо-історична подія в історії Української й Вселенської Церков. Вона була закономірним результатом розвитку релігійно-церковного життя в Україні на зламі ХУІ-ХУІІ ст. і зумовлена її геополітичним положенням на пограниччі західних і східних церковних традицій та цивілізацій взагалі. Внаслідок благотворного синтезу елементів східної і західної культур в Україні відтворилася Церква - Вселенська за суттю і національна за формою. Відтиснута ходом історичного розвитку України на західні землі, зокрема в Галичину, Греко-Католицька Церква за висловом Є.Сверстюка, "стала непохитним оборонцем старовинних звичаїв, народної обрядовості, візантійської літургійної практики. Те, що втратило українське православ'я над Дніпром, потрапивши в міцні обійми ієрархії Руської Православної Церкви, дбайливо зберіг український католицизм, побудувавши... справді народну Церкву".

берестейський церковний унія обряд

Висновок

Отже, ми бачимо, що ставлення істориків та сучасників до Берестейської церковної унії в світі неоднозначне. Одні вважають унію грубим насадженням католицької віри православному народу, яке гальмувало розвиток української культури, інші навпаки - вигідною угодою, що зробила свій внесок у розвиток християнства взагалі, і української церкви зокрема. Та не дивлячись на такі суперечливі оцінки, можна впевнено стверджувати, що Берестейська церковна унія 1596 року залишила величезний слід в історії України, який цікавить багатьох дослідників і дотепер.

Список використаних джерел

1. Довідник з історії України К., 1993,1995.

2. Крип'якевич І. Історія України -- Львів, 1992.

3. Полонська-Василенко Н. Історія України К., 1995.

4. http://ebk.net.ua/Book/history/boyko_iu/chapter4/406.htm

5. http://www.lytvyn-v.org.ua/history_of_ukraine/index.php?article=ch3_r2_hist

6. http://history.vn.ua/book/new/31.html

Размещено на Allbest.ru