Історичний портрет Нестора Літописця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

А) Літописи - явище суто російське, унікальне для світової культури. Саме це слово походить від давньоруського слова "літо", що означає "рік". З року в рік літописець веде свою розповідь, починаючи його словами: "У літо ..." ("У рік ..."), і записує все важливе, що траплялося в даний рік. Минав час, і вже інший літописець починає вести літопис, переписуючи попередню і доповнюючи її новими відомостями, якщо такі були. Часто літописі просто копіювалися, тобто переписувалися на замовлення князів або монастирів для своїх бібліотек. Переписані з доповненнями літопису або їх копії називаються списками. Завдяки цим списками багато пам'яток давньоруської писемності збереглися до наших днів.

Б) Вивченням історичного портрета Нестора Літописця займалися: Пчелов Е.В, Соловьев В, Д.С.Лихачев. та ін.

В) Створити історичний портрет преподобного Нестора літописця.

Г) XI - поч. XII в.

I. ЖИТТЯ СВЯТОГО Преподобного Нестора Літописця

1.1 Історичні умови життя Нестора

Послушництво в Києво-Печерському монастирі. Політичні та ідеологічні погляди ідеалу Літописця - ігумен Феодосій. Моральні якості і погляди Нестора.

На жаль, нам нічого не відомо про народження і юності Нестора. Є припущення, що він народився в 50 - х роках 11 століття [7]. Історія його біографії починається з 17 - річного віку, коли він юнаком прийшов у Києво-Печерський монастир і спочатку почав тут послушником (ще за життя ігумена Феодосія), а через 3 роки випробувального терміну прийняв постриг від ігумена Стефана, наступника Феодосія, який до того часу вже помер. На той час Києво-Печерський монастир був духовним і культурним центром Київської Русі. Життя і діяльність послушників монастиря визначалася правилами Студійського уставу. Першим печерським подвижником, свідомо адаптували до давньоруської дійсності монастирську ортодоксію Афона, був преподобний Феодосій (помер в 1074 р.). Саме він сформулював найважливіші політичні вимоги, що визначили церковну лінію в епоху питомих князівств, і дав відповідний ідеал християнського праведника, покладений в основу релігійної пропаганди. Будучи ігуменом, він, використовуючи свої зв'язки з київським князем Ізяславом Ярославичем, намагався зміцнити позиції Печерського чернецтва. І саме з цією метою він повертається до практики Студійського уставу [2, C. 52]. Статут вимагав від кожного чорноризця повного зречення від будь-якої власності, беззастережне підпорядкування ігумену, найсуворішої дисципліни та участі у фізичній праці. Також «Устав» зобов'язував всіх ченців займатися читанням. Згідно 26 - му пункту його: «... в ті дні, коли ми вільні від тілесних справ, вдаряє книгохранителем ... і збирається брати ... і бере кожен книгу і читає до вечора» [2, C. 53]. Феодосій своїми проповідями переконував послушників в обраності чернецтва. Він вимагав від братії покаяння, повного звіту у своїх справах і помислах. Він підіймав чернецтво, щоб довести необхідність чернечого нагляду над світською владою. Основу політичних поглядів Феодосія становила ідея про те, що мирські володарі не зберігають, а тільки захищають «правовір'я». Він був проти «латинства» і вимагав від князів повного розриву із Заходом. Проти католиків він називав: непочитание ікон і мощей святих, хрещення в одне, а не в три занурення. Справжня віра, як вважав він - тільки в православ'ї. На Русі воно знайшло прихисток у Печерській обителі, і борг великокнязівської влади - сприяти його поширенню і процвітання. У міру поглиблення династичного сепаратизму, церква не тільки бере курс на підтримку удільної системи, але переймається централістського ідеями. Погляди ігумена послужили відправною точкою церковної ідеології. І Нестор, як новоприйнятий послушник і, ймовірно, надзвичайно сприйнятливий молодий чоловік, із захопленням сприйняв ідеї Феодосія і навіть склав «Житіє Феодосія Печерського». Той факт, що Нестор був удостоєний дьяконства, свідчить про те, що він був дуже доброчесним і своїми моральними якостями повністю відповідав пунктам Студійського уставу, який продовжував функціонувати і під час ігумена Стефана. Свідченням цього ж може бути той факт, що він у числі інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), спокушена в іудейське мудрування [7]. Нестор був також удостоєний честі в 1091 році разом з двома іншими братчиками таємно перепоховати мощі Феодосія у Печерській церкві, як сам він згадує у своїй «Повісті временних літ» [5, C. 339].

Становлення особистості літописця проходило в умовах вже глибоко вкоріненою на Русі феодальної роздробленості і міжусобних перипетій старших і молодших Ярославичів. Недарма основну лінію «Повісті временних літ» складають міжусобні війни руських князів. Походження Нестора невідомо, але в ньому сильна демократична налаштованість. Так, він ставить у заслугу Феодосію, що він «не отревааше ні убога ні багата, нь вся пріімаше з всяким' ус'рдіем'», звеличує незнатного подвижника, його «простий розум», неосвіченість. Подібні факти можуть опосередковано свідчити про незнатного походження літописця. Цьому є підтвердженням і його різка ворожість до сильних світу цього, їх неспроможність і надзвичайний марнотратство. Нестор Літописець одабрівал принципи релігійного аскетизму, закладені ігуменом Феодосієм. Так у своїй «Повісті минулих літ» він високо звеличує чесноти послушників Печерської обителі, особливо якогось Ісакія, колишнього купця, який після постригу наділ грубу волосяницю і вів більш ніж суворе життя в глухий, одинокій печері [5, C. 328 - 331]. Нестор вважав, що тільки церква може виступити об'єднавчим чинником в умовах роздробленості світської влади. І дійсно, у цей період авторитет церковної влади на Русі зріс багаторазово. Але літописця турбувало те, що християнська віра ще недостатньо міцно вкоренилася в серцях русичів, що православні святі обряди у них мішаються з «поганськими». Це висловлюють його слова: «... Се бо не поганські ми живемо, аще усресті верующе? Аще бо хто усрящеть чорноризця, то в'звращается ... то не поганьски чи се є? ... Бачимо бо ігрища утолочена, і людий багато безліч на них ... а церкви стояти Коли ж биваеть рік молитви, мало їх знаходиться в церкві »[5, C . 314].

Релігійні та ідеологічні погляди Феодосія та Нестора Літописця стали відправним пунктом в існуванні лінії аскетизму в православній релігії.

1.2 Плоди діяльності Нестора Літописця - «Повість временних літ» та ін праці. Політичні погляди ченця

Нестору належить розробка основоположної ідеї церковної доктрини - династичного князювання. Вона пронизує весь зміст його фундаментальної праці «Повісті временних літ». І хоча «Повість» - результат колективної творчості, однак не підлягає сумніву переважна роль у її створенні Нестора Літописця. Саме завдяки йому він став «не просто зборами фактів російської історії і не просто історико - публіцистичним твором, пов'язаним з нагальними ... завданнями російської дійсності, а цільної, літературно викладеною історією Русі» [4].

Погляди на історію у літописця трансформуються в уявлення про протистояння добра і зла, бога і сатани. Світ повний бісів - слуг диявола, які на «зле посілаемі бивають». Їм щось на зразок «злі люди». Люди без страху переступають церковні заповіді, забувають «цілування хреста». За це «.. Наводити ... бог з гніву своєму іноплеменьннікі на землю ... стратити бог смертю, чи гладом, чи гусеницею ...» [5, С. 312 - 313]. Різні біди насилає бог і на несправедливих володарів. Випали на долю Русі нещастя - «усобице многи і навали поганих» - суть «батіг» Бога, кара за «зловерья» і «лукавство» правителів. «Повість временних літ» констатує: боже «пильнування» і заступництво «ліплю» княжого, людського. Ніхто не може обійтися без Бога [2, С. 64]. Заслужити Його розташування - значить, уникнути «демонів навчання» і не порушувати установлень церкви. І тільки будучи благочестивим князем, можна уникнути подібної долі. Але що, за Нестором, означає бути благочестивим правителем? Він повинен будувати свої відносини на основі принципу династичного князювання. Суть його - «кождо на держить отчину свою». Цей принцип ясно видно вже на початку розповіді - у розділі миру між трьома братами: Сімом, Хамом і Яфета. Тому автор «Повісті» не тільки симпатизує питомо - дінастістіческому князювання, а й оголошує його єдино боговстановленої формою князювання. Традиційно вважається, що метою укладача Початковому літописі була боротьба за єдність Київського держ-ва, прагнення довести необхідність єднання князів. Це вірно, але потрібно ще доповнити, що центром згуртування давньоруських князів літописець визнавали не великокнязівську владу, а церква [2]. Ця провіденціалістская схема літописання Нестора висловлювала політичну орієнтацію посилюється давньоруської церкви, ідеологічне виправдання її протиборства зі світською владою, яке тривало не одне століття.

З літературних праць "преподобного Нестора ми знаємо: 1)« Читання про житіє і погубленії блаженних страстотерпців Бориса і Гліба »2)« Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського ».« Житіє »складено в проміжок часу між 1077 і 1088 роками. Користуючись великою популярністю в давньоруської писемності, «Житіє преподобного Феодосія» має досить складну літературну історію, яку можна простежити за більш-менш уважне ставлення до різних редакцій Києво-Печерського Патерика, у складі якого це житіє здавна займає дуже видне і почесне місце. Як літературний твір , Несторова «Житіє» володіє значними перевагами і ясно говорить про велику начитаності і видатної освіченості автора: гарна мова (витриманий церковно-слов'янський стиль), розумне і по місцях цікаве виклад, порівняно небагато того "добрословія" і "плетіння словес", якими так рясніють пізніші (северорусские) житія. Найдавніший список Житія Феодосія дійшов до нас у так званому «Успенському збірнику» XII ст. [9].

Раніше «Житія преподобного Феодосія Печерського» Нестором складено (незабаром після 1079) «Читання про житіє і погубленії Бориса і Гліба», що стоїть абсолютно незалежно від інших агіографічних пам'яток, присвячених святим Борису і Глібу. В історико-літературному відношенні «Читання» стоїть нижче «Житія»: у ньому більше загальних місць і таких подробиць, які не мають прямого відношення до справи, більше безбарвності й шаблонності в характеристиках помітно зневажливе ставлення до власних імен та хронологічним дат, як не додають повчання відсутність у змісті історико-побутового матеріалу. Зазначені недоліки пояснюються частково авторської недосвідченістю початківця Нестора, а частково тим, що самий предмет другого твору був набагато цікавіше і ближче нашому авторові, як інок Печерського монастиря, ніж предмет першого. Найдавніший список Несторова «Читання про Бориса і Гліба» відноситься до першої половини XIV в: це - так званий сильвестровського збірка Московської Типографською бібліотеки [9].

Перераховані вище літературні твори можуть свідчити про великий літературному та художньому талант Нестора Літописця, про його високому рівні начитаності, зацікавленості в що відбувається навколо, проникливості. Еволюція Нестора літописця як відбувалася по висхідній: від «Читання про житіє і погубленії святих Бориса і Гліба», через «Житіє преподобного Феодосія» до справжнього шедевру давньоруської та середньовічної історичної літератури - «Повісті временних літ».

1.3 Зовнішній вигляд літописця

Якщо життя і діяння Нестора Літописця є більш-менш відомими для нас, то дата його смерті залишається «білою плямою» історії. З оповіді Нифонта, Нестор прожив довге життя. Сказано ж у «Патерику Печерському», що він "поживі літа задоволена, труждаясь у справах літописання і літа вічна поминаючи, і тако добро догоди Творця влітку, до нього ж по летех тимчасових задоволених преставився на вічність, і покладений є в Печері" [8 ]. Імовірно, він помер бл. 1114 і був похований в одній з Ближніх печер Києво-Печерського монастиря. Традиційно всі ікони та гравюри середньовічних видань подають нам образ ченця як сивочолого старця з довгою білою бородою, з розумним проникливим поглядом навчених життям очей, в довгому чернечому вбранні, завжди согбенного над сувоєм пергаменту або розкритою книгою.

Антропологи Данилова і Дяченко, докладно вивчивши кісткові рештки так званої «могили Нестора», спробували відтворити його фізичний вигляд [6, C. 187]. Досліджувані рештки належали людині похилого віку 60 - 65 років. Довжина тіла склала 162 - 164 см, що відповідало середньому зростанню середньовічного населення Подніпров'я. Череп теж відповідав середньовічним слов'янським краніологічних серіях Середнього Подніпров'я. Деякі патологічні особливості хребетного стовпа, укороченность тулуба, а також помітна функціональне навантаження великого пальця правої руки свідчили, з одного боку, про те, що звичайною робочою позою цієї людини була сидяча з дещо нагнути вперед тулубом, а з іншого - основним заняттям його була письменницька діяльність [6, C. 188]. Згідно з результатами досліджень, останки були поховані близько 1116 - 1121 років.

Ці дані можуть служити прямим підтвердженням того, що Нестор Літописець, якщо тільки це його останки, дійсно прожив довге, щодо даних про середню тривалість життя людей Середньовіччя, життя і що він насправді активно займався письменницькою працею і був, по всій видимості, дуже освіченим і всебічно розвиненою людиною. На жаль, даних про вигляд преподобного Нестора в юності немає і вже не буде ніколи.

ВИСНОВКИ

нестор літописець печерський повість

Отже, ми розглянули життя і діяльність преподобного Нестора Літописця, детально зупинилися на його політичних і релігійних переконаннях, його перебування в Києво-Печерському монастирі, ставлення до діяльності і поглядів ігумена Феодосія Печерського ми розглянули та проаналізували основні твори Нестора Літописця - «Повість временних літ» , «Читання про житіє і погубленії Бориса і Гліба», «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського» і спробували розмістити їх у порядку зростання художнього смаку та літературних навичок літописця. Нарешті, на основі даних антропології, ми зробили спробу відтворити реальний фізичний вигляд Нестора. На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що Нестор Літописець є реальною особистістю, досить непересічної, проникливою, спостережливою. Він не був позбавлений художнього смаку і літературного хисту і, ймовірно, навіть для свого часу, вважався дуже освіченою і талановитою людиною. Це, однак, не вберегло Нестора від типового для його часу суб'єктивізму в оцінці подій, що відбуваються з сильним ухилом в бік релігії. Як істинний послушник Києво-Печерського монастиря і послідовник поглядів ігумена Феодосія, літописець весь час намагався підняти роль Печерського чернецтва в політичній долі Київської Русі, проповідував у своїх творах ідеал боговстановленої князя, який підкорявся б влади церкви. Нестор Літописець, безсумнівно, був проти феодальної роздробленості, закликав князів тримати свої вотчини і об'єднуватися навколо символічного центру Русі - православної церкви. Фактично, так і сталося, коли матеріальний центр єднання російських земель - Київ, був зруйнований татаро-монголами.

Але все ж, незважаючи на суб'єктивізм, спадщина Нестора Літописця для нас, нащадків, дуже велике. Його твори, особливо «Повість временних літ», дають нам багаті відомості за хронологією і періодизації історії Давньоруської держави від створення світу до князювання Володимира Мономаха (сучасна дисципліна історія Україна використовує хронологію і датування подій за матеріалами «Повісті»), дають нам можливість подивитися на проблеми тогочасного суспільства його ж очима, допомагають у загальних рисах відтворити історичне полотно подій. Тому спадщина Нестора Літописця безцінне для сучасних українських і російських дослідників - істориків, філологів, лінгвістів та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академвидав, 2006. - С. 81.

2. Замалєєв А.Ф. Мислителі Київської Русі. - К.: Вид. «Вища школа», 1987. - С. 52 - 65.

3. Литвин В. М. Історія України: Електронний підручник на 2-х компакт дисках. - К.: ТОВ «3 Медіа». - Диск 1. - 2007.

4. Мірзоєв В. Г. Билини і літописи - пам'ятники російської історичної думки. - М.: 1978, С. 162.

5. Повість временних літ. За Лаврентіївському літописі 1377. Переклад Д. С. Лихачова і Б. А. Романової. - М.: Академія наук СРСР. - 1950.

6. Толочко П. П. Від Русі до України. - К.: «Абрис», 1997. - С. 182 - 189.

7. http://www.abc-people.com/

8. http://shkolazhizni.ru/

9. http://dic.academic.ru/

10. http://www.pravoslavie.ru/

11. http://www.rusidea.org/?a=25110903/

Размещено на Allbest.ru