Размещено на http://www.allbest.ru/

Дерманський монастир та міжконфесійна боротьба на Волині в кінці XVI - першій половині XVII століття

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В історії Волині кінця ХVІ - середини ХVІІ ст. однією з найважливіших тенденцій політичного і релігійного життя стало міжконфесійне протистояння, спровоковане укладенням Берестейської унії 1596 р. Задумана як акція, що мала посприяти виходу православ'я з кризи, унія через кулуарний характер підготовки та укладення відразу ж спричинилася до створення потужного табору опонентів, який очолив князь В.-К. Острозький. Маючи в своєму розпорядженні практично необмежені ресурси, впливаючи на численну клієнтуру і просто рядову шляхту, князь зібрав спочатку в Острозі, а згодом у Дермані цвіт тогочасної української еліти, завдання якої полягало у веденні полеміки з уніатами. Ця діяльність не могла провадитися автономно; вона опиралася на численні православні релігійні осередки, розташовані у володіннях В.-К. Острозького. Серед них одне з перших місць належало Дерманському Свято-Троїцькому монастирю - одній із найзаможніших волинських обителей того часу. Наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. вона була осередком, де провадилася бурхлива друкарська, освітня, просвітницька та політично-релігійна робота. У 1620-1630-х рр. після смерті останнього чоловічого нащадка роду Острозьких право патронату над монастирем перейшло до князів Заславських, які зініціювали процес переходу його на унію. Перебудова релігійних засад обителі йшла важко, незважаючи на керівництво таких визначних представників унії як М. Смотрицький і І. Дубович. Монастир залишила частина ченців, зросла кількість конфліктів переважно з православним населенням, яке проживало у його володіннях. Обитель вступила у період кризи, яка поглибилась у часи повстання під керівництвом Б. Хмельницького.

На сьогодні в історіографії переважає доволі однобічна характеристика Дерманської обителі в досліджуваний період. Представлена переважно працями російських і українських дослідників, ця характеристика протиставляє православний і уніатський період в історії монастиря за схемою: прогрес - регрес. Однак, така позиція, сформована у суто проправославному руслі, вимагає переосмислення, більш ґрунтовного дослідження проблеми співіснування унійних та неунійних осередків Волині, з метою визначення їх ролі у економічному, суспільному, культурно-просвітницькому, освітньому та релігійному житті цього регіону.

З огляду на важливість Дерманського монастиря як господарсько-адміністративної, культурно-просвітницької, чернечої структури, безсумнівно, вкрай необхідним і виправданим є проведення окремого дослідження його діяльності та засад функціонування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах науково-дослідної теми кафедри історії Національного університету «Острозька академія» - «Українська історія та історіографія модерного часу».

Об'єктом даного дослідження є система міжконфесійних відносин, що склалася на Волині від укладення Берестейської унії 1596 р. до середини ХVІІ ст.

Предметом наукової роботи є господарське, адміністративне влаштування, культурно-просвітницьке, освітнє значення Дерманського монастиря в умовах його еволюції від православного до унійного чернечого осередку.

Метою дослідження є встановлення ролі Дерманського Свято-Троїцького монастиря у процесі розвитку міжконфесійних стосунків на Волині наприкінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. та простеження генезису внутрішньо-організаційних, адміністративно-управлінських, культурно-просвітницьких, освітніх та релігійних засад даної обителі.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

- відтворити процес функціонування Дерманського монастиря на Волині в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст.;

- проаналізувати засади, особливості влаштування, організації обителі як господарської, адміністративної, управлінської структури;

- розкрити здобутки релігійної установи у галузі друкарської справи в період протистояння між прихильниками та противниками унійного з'єднання;

- встановити результати діяльності монастиря для Волині та українських земель у справі ведення культурно-просвітницької та освітньої роботи;

- простежити стосунки управителів, чернечого складу, підданих монастиря на прикладі реалізації його керівництвом управлінських, духовних, господарських, судових функцій;

- реконструювати особовий склад управлінської ланки монастиря (архімандритів, ігуменів, справців) та дослідити її вплив на розбудову релігійного осередку;

- визначити головні тенденції становлення антиунійної опозиції на Волині і роль у цьому патрона монастиря - князя В.-К. Острозького;

- схарактеризувати етапи становлення унії на Волині та їх вплив на діяльність монастиря у Дермані;

- дослідити перебудову організаційних та духовних засад обителі після її приєднання до унії;

- з'ясувати значення Дерманського монастиря в історії Волині як адміністративно-господарської структури, так і релігійної установи.

Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження використовувався системний підхід до вивчення процесу становлення, організації та функціонування Дерманського монастиря в кінці ХVІ - середині ХVІІ ст. Його використання передбачало залучення загальнонаукових методів аналізу й синтезу та опори на принцип історизму. Останній для такого типу досліджень є базовим. Даний принцип для своєї реалізації вимагав залучення спеціальних історичних методів дослідження. У науковій роботі було використано хронологічний метод, за допомогою якого події відтворювалися у певній хронологічній послідовності. Завдяки застосуванню порівняльно-історичного методу, з одного боку, було встановлено спільні риси у явищах, які мали місце і в інших українських монастирях, а з іншого - визначено їх відмінність. Для характеристики настоятелів та відомих постатей, які залучалися до роботи культурно-просвітницького осередку у Дермані, застосовувався просопографічний метод із акцентом на вивченні біографій діячів, встановленні їх зв'язків - родинних, економічних та політичних. Метод синхронізації дав можливість схарактеризувати політичні події у загальноукраїнському масштабі та дослідити їх вплив на життя Дерманського монастиря. Завдяки застосуванню методу періодизації або діахронного методу було виділено три етапи становлення унії на Волині, що дозволило грунтовніше простежити процес міжконфесійного протистояння. Поєднання різних методів дало можливість комплексно підійти до вивчення даної проблеми, проникнути у сутність її предмету, виявити причинно-наслідкові зв'язки, закономірності й особливості становлення, організації та діяльності Дерманського монастиря в досліджуваний період.

Хронологічні межі дисертації. Дисертація охоплює часовий проміжок, окреслений 1596-1648 рр. Нижня хронологічна межа дослідження (1596 р.) обумовлена подією переломного значення для історії церкви в Україні - Берестейською унією. Верхня хронологічна межа (1648 р.) визначена початком Національно-визвольної війни, що кардинально вплинула і на релігійну ситуацію на українських землях, і на релігійно-ідеологічні засади функціонування Дерманського монастиря.

Географічні межі визначаються територією місцезнаходження монастиря (с. Дермань) та його землеволодінь (Глинськ, Дермань, Кунин, Коршів, Білашів, Малий Мізочик).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження історії Дерманського монастиря кінця ХVІ - середини ХVІІ ст. Вивчено внутрішню організацію духовного осередку у Дермані, простежено участь монастирських керівників у політичних, релігійних подіях, культурно-просвітницьких заходах. Визначено основні напрямки розвитку обителі, її функції та роль у системі політичних і релігійних стосунків досліджуваного періоду. Встановлено, що першочерговим завданням монастиря наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. стало збереження православних традицій, підвищення конкурентноздатності православ'я у контексті протистояння з унією. З цією метою при монастирі було сформовано культурно-просвітницький центр та друкарню. Доведено, що міжконфесійні протиріччя за право володіння монастирем з 1620-х рр. часто виявлялися у зазіханнях на його майно, фінансові доходи, земельні угіддя. В зв'язку із цим встановлено обсяги збору податків із селян-підданих, перерозподілу грошових та матеріальних надходжень, прибутків від оренд та позик. У ході дослідження виявлено, що у розв'язанні спірних питань, пов'язаних із доходами обителі, важливу посередницьку роль відігравав монастирський суд. Простежено вплив Дерманського монастиря на аналогічні осередки України, зв'язок із ними у галузі культурно-просвітницького та освітнього життя. Визначено коло осіб, що контактували з монастирем з метою реалізації антиунійної програми, яка виникла в середовищі православних діячів на чолі з князем В.-К. Острозьким. Проаналізовано процес еволюції монастиря в унійний період.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання матеріалів та висновків роботи при написанні узагальнюючих праць з історії України, історії церкви в Україні, укладенні тематичних довідників, словників, енциклопедій, курсів із історичного краєзнавства, конкретно-проблемних праць з історії України досліджуваного періоду та історії окремих духовних осередків.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи були викладені у доповідях на науковій конференції «Острозька Біблія як феномен європейської культури» (Острог, 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції «Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті» (Ніжин, 2004 р.), V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2005 р.).

Структура роботи обумовлена можливостями джерельної бази та відповідає поставленій меті і розв'язанню головних завдань дисертаційного дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів основної частини (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг тексту роботи становить 190 с. Список використаних джерел та літератури обіймає 22 с. (277 позицій). Додатки складають 7 с.

Основний зміст дисертації

монастир релігійний дерманський

У вступі розкрито сутність і загальний стан розробки теми, визначено об'єкт, предмет, завдання, методи, хронологічні і географічні межі, наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі «Аналіз джерел та літератури» окреслено джерельну базу дослідження проблеми, а також подано здобутки історіографії.

Джерельну базу наукового (підрозділ 1.1 «Джерельна база дослідження») дослідження складають документальні та наративні джерела. Серед документальних виділено три підгрупи. До першої підгрупи

відносяться документи (акти, які мають юридичну силу), до другої - актові і статистичні матеріали, до третьої - епістолярії.

Документи представлені фундаційними та дарчими привілеями і записами, судовими документами, адміністративними розпорядженнями та указами. Найбільша збірка документів зосереджена у фонді монастиря, що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (далі - ЦДІАК) (ф. 2072). Серед рукописів цього фонду, написаних польською та латинською мовами, виявлено дарчі записи на землі обителі, а також квитанції та розписки про сплату різноманітних податків. Частина його документів є результатом діяльності монастирського суду або судів воєводської юрисдикції, де обитель виступала стороною, як правило, потерпілою. Розпорядження настоятелів та укази патронів дають цінний матеріал щодо встановлення системи управління монастирем, відображують конфлікти як релігійного, так і соціального характеру, що відбувалися у ньому. Важливу роль у діяльності монастирської общини відігравали розпорядження церковних ієрархів. До такого виду джерел слід віднести «спільножиттєвий» статут 1602 р. та правила Василіанського чину. Окремі документи даного фонду дають можливість встановити чисельність підданих, прибутки монастирських помість, їх орендарів. Невелика частина з них на сьогодні введена до наукового обігу М. Довбищенком1 та у збірнику документів та матеріалів «Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. «2. Окремі дарчі записи та фундаційні привілеї монастиря зафіксовані у вписах луцьких ґродських книг (ф. 25 ЦДІАК).

Іншим цінним зібранням документів до історії монастиря є ф. 370 (Дубенський повітовий суд) Державного архіву Рівненської області. Це виписи з луцьких і кременецьких ґродських книг, які містять інформацію про фундації обителі та її земельні володіння. У збірці фонду знаходяться і купчі грамоти, що збільшували монастирські володіння.

Окремі дарчі записи на користь обителі фіксує Дерманський пом'яник, що зберігається у фондах історико-краєзнавчого заповідника у м. Острозі.

Величезні документальні збірки щодо стосунків між унійною та православною церквами знаходяться у архівах Ватикану, зокрема деякі донесення, звіти св. Конгрегації Поширення Віри про діяльність дерманських архімандритів М. Смотрицького та І. Дубовича.

До актових матеріалів можна віднести поточну документацію, що велася в монастирі. В цілому актовим джерелом є вже згадуваний Дерманський пом'яник. У статистичних матеріалах, натомість, зафіксовані дані про кількість підданих, їх повинності, податки на користь чи то короля, чи то монастиря. До вказаних матеріалів, що стосувалися монастиря, як однієї із фіскальних одиниць Речі Посполитої, відносилися поборовий 1583 р. та подимний 1629 р. реєстри. Їх опублікували свого часу відповідно О. Яблоновський та О. Баранович. Інший різновид статистичних матеріалів складають ті, які подавали дані про монастирське господарство у комплексі маєтків роду князів Острозьких-Заславських. Найціннішими серед таких документів є інвентарі 1571, 1627 р. і 1689 р. Надзвичайно важливим для досліджуваної тематики є інвентар 1627 р. Зберігається він у Львівський науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, виявлений В. Вуйциком, опублікований В. Атаманенком, Т. Гуцаленко та В. Луцем. Інвентар 1689 р., хоча й виходить за межі досліджуваного періоду, але дає можливість виявити зміни, які відбулися між 1627 і 1689 рр. Менш обширну, але теж важливу інформацію подає акт поділу володінь князя В.-К. Острозького між своїми синами 1603 р. Він опублікований у документальній збірці В. Атаманенка, як і аналогічні за видом інформації ревізії й дільчі акти у зв'язку з розподілом острозьких маєтностей після згасання роду князів Острозьких 1620-1621 рр. Ряд документів фіскального характеру із згадуваного фонду Дерманського монастиря опублікував свого часу О. Фотинський.

До епістоляріїв відносяться листи та реляції - документальні звіти про події, що відбулися на території монастирських володінь або були з ними пов'язані.

Серед листів найціннішим є листування урядників монастиря та його покровителів. Важливий досліджуваний комплекс становлять листи клієнтів князівської родини Острозьких-Заславських і Радзівілів, в яких вони повідомляли про становище монастиря та різні конфліктні ситуації, що виникали в ньому. Частина з них зберігається в архіві Сангушків Краківського воєводського архіву та Головному архіві давніх актів у Варшаві. Надзвичайно інформативними є листи місцевих архімандритів та їх церковних керівників, а також листування між вищими церковними ієрархами щодо релігійної ситуації на Волині. Досить велика їх збірка вміщена у виданні М. Довбищенка.

Наративні джерела представлені літописами, хроніками, в яких вміщені розповіді про окремі події з життя монастиря та опис релігійної ситуації навколо нього в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. Серед них слід відзначити «Острозький літописець». Окремі відомості наративного характеру, а інколи й документального, містяться у виданнях дерманської друкарні: «Октоїх», (1604 р.) та «Лямєнт дому княжат Острозьких…», (1603 р.). Джерелом, яке поєднує риси актового і наративного, є Дерманський пом'яник.

В цілому слід відзначити, що на основі відомих опублікованих та віднайдених документів виникла можливість простежити основні етапи діяльності духовної обителі, а саме в культурно-освітній, господарсько-адміністративній, управлінській сферах, та висвітлити питання, пов'язане з унійним впливом. Доступна джерельна база дозволила виконати роботу в запропонованому структурному варіанті і вирішити поставлені дослідницькі завдання.

У підрозділі 1.2 «Історіографія питання» подається аналіз досліджень, в яких піднімалися окремі питання діяльності Дерманського монастиря та його функціонування у період міжконфесійних відносин у кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. Літературу предмета поділено на чотири групи:

- дослідження, присвячені безпосередньо висвітленню діяльності Дерманського монастиря;

- література, яка розглядає духовну обитель в контексті функціонування Острозького культурно-освітнього осередку;

- праці, в яких висвітлення діяльності монастиря подається у контексті релігійного протистояння на Волині в кінці ХVІ - початку ХVІІ ст.;

- література, в якій релігійний осередок досліджується через призму вивчення діяльності визначних представників української культури.

Праці першої групи хронологічно відкриває стаття Я. Лобачевского, в якій подано короткий нарис історії монастиря.

На окрему увагу заслуговує праця О. Фотинського. Його дослідження стосується функціонування монастирської адміністрації і податків, лачуваних монастирськими селянами.

У дослідженні О. Годованюк монастир аналізується як архітектурний комплекс. Автор, крім цього, публікує документальні згадки про обитель, вказує фундації на її користь. Напрямок, започаткований цією дослідницею, продовжив В. Вуйцик. У своїй праці він зупинився на питанні часу заснування монастиря, головним чином розглядаючи його в контексті розбудови - перетворення з заміської резиденції Острозьких у повноцінну чернечу обитель. Безпосередньо розвитку монастиря або в контексті історії монастирів Волині присвятили свої праці Г. Бухало, В. Рожко, С. Козак. Вони розглядали питання заснування обителі, її призначення, землеволодіння, перебування у ній відомих діячів (І. Борискович, М. Смотрицький, І. Балабан).

Другий історіографічний напрямок на сьогодні є найбільш фундаментальним. Дерманський монастир у контексті діяльності Острозького культурно-освітнього осередку досліджували цілий ряд істориків, філософів та літераторів загальноукраїнського масштабу.

Розпочав цю традицію ще К. Харлампович, проаналізувавши участь дерманців у функціонуванні Острозької академії та культурно-релігійній міграції до Московської держави.

У фундаментальних працях М. Грушевського «Історія України-Руси» та «Історія української літератури» висвітлювалися питання щодо діяльності у монастирі Д. Наливайка, І. Борисковича, роль дерманських друків в культурно-національному відродженні кінця ХVІ - початку ХVІІ ст.

Питання функціонування Острозької та Дерманської друкарень піднімали К. Копержинський та І. Огієнко.

Цілий ряд аспектів, пов'язаних з монастирем (діяльність І. Федорова, робота друкарні, вітчизняні й зарубіжні контакти), простежив у своїх працях Я. Ісаєвич. Більш предметно дослідженням Дерманського осередку та його ролі в діяльності Острозької академії займався учень Я. Ісаєвича - І. Мицько. Контактам Дерманя з греко-візантійськими культурними й освітніми діячами присвятив свої праці А. Ясіновський, функціонуванню дерманських культурно-освітніх закладів (школи і друкарні) - Ф. Єфімчук.

Доволі широко представлений напрямок, в якому діяльність Дерманського монастиря розглядається в контексті релігійних протистоянь на Волині в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. Однак у таких дослідженнях вся увага авторів до обителі обмежується, в кращому випадку, декількома згадками про неї та про позицію її керівництва.

До цієї групи слід зарахувати працю, присвячену історії Волині, авторства М. Петрова за редакції П. Батюшкова. Вона досить детально висвітлює процес міжконфесійного протистояння на Волині, акцентуючи увагу на позиції окремих настоятелів Дерманського монастиря у цьому процесі.

Окремі зауваги щодо участі дерманського чернецтва у подіях, що розвивалися з приводу і внаслідок укладення унії у Бересті, подають у своїх працях Б. Ґудзяк і М. Дмитрієв. Слід зазначити, що головне значення їх праць для дисертації полягає у відображенні загальних тенденцій релігійного протистояння, притаманного українським воєводствам Речі Посполитої кінця XVI - першої половини XVII ст.

Четверту групу історіографічного доробку представляють праці, в яких монастир досліджується в контексті вивчення визначних діячів української культури. На увагу заслуговують роботи М. Возняка, П. Яременка, П. Кралюка, М. Соловія, К. Гаюка, Д.А. Фрика.

Таким чином, історіографія проблеми представлена переважно працями, які мають лише опосередковане відношення до неї. До сьогодні цілісної концепції щодо організації і ролі Дерманського монастиря у релігійно-політичних процесах, які розвивалися на Волині наприкінці XVI - першій половині XVII ст., створено не було, а представники попередньої історіографії досліджували лише окремі слабо пов'язані між собою аспекти або ж релігійне чи політичне тло його діяльності.

Другий розділ «Становлення та організація монастиря» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Виникнення та розбудова монастиря у Дермані» встановлюється час заснування обителі, основні етапи її розбудови. Низка опосередкованих вказівок дозволяє зі значною долею певності припустити, що засновником монастиря був князь Василь Федорович Острозький, названий «Красним». Дерманський пом'яник зазначає, що обитель заснували ще в першій половині XV ст. Факти пожертви князя К.І. Острозького 1499 р. Книги Каликстових повчань, а в 1507 р. - Євангелія засвідчують те, що вже тоді Острозькі надавали обителі особливого значення. Пожертва рукописного «Апостола» у 1538 р. паном Єловицьким підтверджує набуття монастирем всеволинського характеру. Паралельно проходило збільшення земельних володінь монастиря. Князь К.І. Острозький передав йому село Глинськ, яке отримав у 1496 р. за привілеєм великого князя Олександра. Внаслідок подібних акцій монастир наприкінці XV - на початку XVI ст. отримав також Дермань, Кунин і Коршів. У 1512 р. Семен Олізарович, споріднений через свою дружину з князями Заславськими, заповів монастирю село Білашів. Протягом наступного часу згадані села знаходилися у володінні монастиря; лише Глинськ був замінений на половину Малого Мізочика,

Інвентарні описи 1571, 1627 та 1689 рр. дають можливість простежити розбудову об'єктів господарського, житлового та оборонного характеру монастиря. Так мурована Свято-Троїцька обитель з'явилася у першому десятиріччі ХVІІ ст., до того часу (1602 р.) вона була дерев'яною. Від трьох у ХVІ до шести ХVІІ ст. збільшилася кількість дзвонів у дзвіниці. Найбільші реконструкції у монастирських приміщеннях провели у період від 1571 р. до 1627 р. Інвентарний опис 1689 р. фіксує добудову склепіння над дзвіницею, збільшення кількості дзвонів, появу другого годинника у житловому приміщенні. В цілому ж, стан монастирських будівель порівняно з 1627 р. погіршився.

Кошти, що скеровувалися на добудову й реконструкцію, формувалися за рахунок прибутків монастиря зі своїх володінь, пожертв прочан та дотацій патронів - князів Острозьких і Заславських. Зважаючи на масштаб культурно-освітньої роботи, що велася в осередку на початку XVII ст., коштів на поліпшення стану будівель бракувало. В уніатський період обсяг пожертв зменшився, як і розмір дотацій із боку патронів.

Підрозділ 2.2 «Статус і чернеча ієрархія монастиря» складається з трьох пунктів. У першому пункті 2.2.1 «Еволюція статусу Свято-Троїцької обителі» розглядається комплекс заходів, пов'язаний із реформуванням монастиря в період міжконфесійного протистояння. Перше з них було ініційоване князем В.-К. Острозьким з метою зміцнення в ньому православних традицій. Наслідком цього стало оформлення спільножиттєвого статуту 1602 р.

Друге реформування обителі відбувалося в

Дерманському осередку можливість приступити до цієї реформи відкрилася після 1628 р., коли зусиллями М. Смотрицького обитель стала унійною. Однак він не пройшов обов'язкового для настоятелів вишколу в Битенському новіціаті, в зв'язку з чим монастир інкорпорували до Василіанського Чину лише у 1636 р. Чин якраз переживав не найкращі часи й належної допомоги обителі у справі реформування надати не зміг.

У пункті 2.2.2 «Настоятелі, справці та їх повноваження» аналізується діяльність управлінської ланки Дерманського монастиря, яку представляли настоятелі та справці. Визначено їх обов'язки та взаємодію із патронами обителі. Ігумени та архімандрити виконували функції настоятелів монастиря. Запровадження посади справці пов'язано з застосуванням патронами обителі інституту інтеркалярія, який полягав у відсутності настоятеля й безпосередньому адмініструванні патроном монастирських маєтностей за допомогою справці. Останні, як правило, належали до світських осіб, що і спричинило відмінність у повноваженнях. Справці опікувалися лише адміністративними і господарськими функціями, а настоятелі більше уваги приділяли духовному життю обителі, активно залучались до політичної діяльності, брали участь у синодах і з'їздах.

У пункті 2.2.3 «Чернецтво монастиря» встановлено, що у монастирі були посади економа і скарбника, тобто заступників настоятеля відповідно у господарській та фінансовій сферах. У часи, коли настоятелі приділяли увагу полемічній діяльності, їм у керівництві осередком допомагали намісники. Основна ж маса чернецтва поділялася на ієромонахів (з правом проводити службу Божу), ієродияконів (з правом допомагати правити службу Божу), рядових монахів. Відправляти службу Божу архімандритові допомагав архідиякон, а діяльність ієродияконів курував еклезіарх. Дерманська братія складалася переважно з вихідців із Волині. Однак траплялися випадки, коли в обитель прибували особи з Центральної України (Ржищів), Білорусі (Полоцьк, Орша). Чимало кадрів для монастиря постачало Руське воєводство. Кістяк дерманського чернецтва формувався з представників дрібної шляхти (Гуляницький, Угорницький, Негребецькі, Куницький, Рудницький, Гарабурда) та міщанства (Дубович, Рогатинець, Суразький, Ржищівський, Турівський). Існуюча в монастирі ієрархія давала можливість для кар'єрного росту. При цьому до уваги бралися наступні важливі чинники: особисті якості ченця, родинні зв'язки з впливовими в ієрархії ченцями, інколи факт випадковості, якщо він сприяв зростанню авторитету монастиря (наприклад, чудесне зцілення від монастирської ікони). Ченці, вишколені у стінах монастиря, могли претендувати на підвищення і в інших монастирях, де з певних причин відчувався брак кадрів.

У підрозділі 2.3 «Господарська діяльність монастиря» проаналізовано розвиток обителі як господарської структури, її матеріальне забезпечення, систему оподаткування селян-підданих. Списки обсягів врожаю, чисельності птиці та худоби в монастирському фільварку переконують в тому, що господарство велося на належному рівні. Піддані сплачували натуральні й грошові податки, що формували левову частку монастирських прибутків. З'ясовано, що у 1571 р. податки сплачувались переважно натурою, 1604 р. - у литовських грошах і польських злотих, а у 1627 р. - здебільшого у польських злотих, меншою мірою литовськими грошами. Продовжувала функціонувати і система відпрацювань, надання підвід для робіт у монастирі тощо. З метою збільшення прибутків й одночасно підтримки селянських господарств в обителі існувала система кредитування. У кредит надавалися хліб, худоба тощо. Окремі майнові комплекси обителі здавалися в оренду. У монастирському господарстві поля засівали житом, менше ячменем та гречкою. Велика увага приділялася вівчарству, свинарству та особливо вирощуванню курей.

У підрозділі 2.4 «Діяльність монастирського суду» йдеться про роботу монастирського суду. До компетенції останнього належали справи щодо незаконного захоплення монастирських угідь, невиконання умов контрактів оренди, несплати податків і орендної плати, суперечок між підданими. Будь-яка провина селянина каралася грошовими та матеріальними стягненнями. Суд вирішував також справи побутових непорозумінь між підданими. Судові позови та процеси свідчать про чітку регламентацію діяльності суду, його склад. Існувала судова канцелярія, писар якої вів книги рішень монастирського суду. Крім настоятелів монастиря, у засіданнях суду бали участь також дерманські старости, які представляли там інтереси патронів.

Третій розділ «Науково-освітня, культурна та просвітницька діяльність Дерманської обителі» складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Дерманська друкарня» аналізується робота друкарського осередку при монастирі. В кінці 1602 - на початку 1603 рр., коли Острозька друкарня тимчасово припинила свою діяльність, її наступницею на Волині стала Дерманська, управляв якою священик-друкар Дем'ян Наливайко. Важливу роль у діяльності друкарського осередку відігравав Ісакій Борискович, якого в 1602 р. князь В.-К. Острозький призначив у монастир на посаду ігумена. У друкарні були видані віршований панегірик на смерть князя О. Острозького «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603), «Октоїх» (1604), полемічний твір «Лист Мелетія, патріархи Александрійского до… Іпатія Потія (1605 р.). Існує думка, що першим дерманським виданням був «Диалогъ албо розмова о православной и справедливой вере…» (1603 р.), але книга не збереглася до наших часів, тому це припущення слід вважати гіпотетичним. Паралельно із видавничою справою у друкарні провадилися перекладна діяльність, практикувалося переписування книг. Засобом друків Д. Наливайко та його сподвижники доносили до усіх верств населення православні церковнослов'янські тексти, вкраплюючи у них фрагменти, написані староукраїнською розмовною мовою.

Діяльність дерманської примонастирської школи (училища), а також розвиток музичної культури розглядається у підрозділі 3.2 «Примонастирське училище. Роль монастиря у розвитку музичної культури». Примонастирське училище являло собою навчальний центр з яскраво вираженою антикатолицькою спрямованістю, в якому працювали кваліфіковані науковці і педагоги. Мета створення училища визначалася необхідністю покращення освітнього рівня чернецтва в монастирі, залучення їх до друкарської справи, перекладу творів, просвітницької роботи. Організація учбового центру здійснена за особистим проханням александрійського патріарха Мелетія Пігаса та Кирила Лукариса. Активно працювали в дерманській школі Василь Суразький, Клірик

Острозький, Іов Борецький, Антоній Федорович Грекович.

Внесок монастиря у культурно-просвітницьку діяльність полягав і в культивуванні музичного мистецтва. Дерманський пом'яник зберіг для нащадків імена та прізвища двох уставників - керівників монастирського хору другої половини 1620-х рр. Антонія Яковича і Іоакима Зозулинського. Принаймні двічі - у 1627 і 1628 рр. - у монастирі протягом деякого часу перебував відомий співак ієромонах Єлисей Ільковський. Закономірно, що розквіт монастирського хору припав на роки настоятельства Мелетія Смотрицького. Саме він, поза всяким сумнівом, створив власний мелодичний варіант літургії.

У підрозділі 3.3 «Монастирська бібліотека та архів» подається характеристика книжкового та архівного фонду монастиря. Найбільшу частину його бібліотеки складали видання українською, церковнослов'янською, польською, латинською, грецькою, німецькою та італійською мовами та книги, що належали безпосередньо обителі. У 1571 р. в монастирі зберігалося 40 світських книг, на початку XVII ст. - 300-400. Без сумніву, серед книг у духовному осередку знаходилися острозькі друки, в тому числі, праці Мартина Броневського, Клірика Острозького, Василя Суразького та видання релігійного характеру. До монастирської, принаймні частково, влилась бібліотека М. Смотрицького. У другій половині 1630-х рр. - 1640-х рр. її поповнили видання унійного спрямування.

Окрему частину монастирської бібліотеки складав архів. Хронологія його документів починалася із 1512 р. Документи архіву були знищені під час пожеж та інших надзвичайних подій. Їх залишки переховуються у ЦДІАК (ф. 2072) та у колекції Павла Доброхотова архіву Санкт-Петербурзького відділення Інституту історії.

У підрозділі 3.4 «Вітчизняні та міжнародні зв'язки монастиря» стверджується, що монастир у Дермані мав широкий спектр стосунків. Тісні контакти склались із такими містами, як Острог, Київ, Дубно, Вільно. У кінці ХVІ ст. монастир налагодив культурні й релігійні зв'язки із Росією. Відвідували Дермань грецькі і балканські церковні, освітні діячі. Це підтверджується листуванням Мелетія Пігаса у 90-х рр. ХVІ ст., князя В.-К. Острозького та активного учасника дерманського культурно-освітнього життя - Кипріяна. Такі взаємовідносини дали можливість налагодити співпрацю у галузі книгодрукування, освітнього розвитку, культурного обміну.

Четвертий розділ «Унійний період в історії монастиря» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 «Становлення антиунійної опозиції на Волині і роль у цьому патрона монастиря князя В.-К. Острозького» простежено політичну боротьбу між прихильниками і противниками релігійного з'єднання на Волині у 1596-1608 рр. Після укладення Берестейської унії князь В.-К. Острозький доклав максимум зусиль для створення антиунійного табору на Волині. До його складу увійшли православні шляхтичі, головне завдання яких окреслив сам князь - визначив введення ідеологічної боротьби на сеймиках і сеймах. Духовенство, настоятелі монастиря працювали над підготовкою антиунійної літератури та погодженням віровизнавчих розходжень із протестантами з метою залучення їх до антиунійної опозиції.

У підрозділі 4.2 «Монастир та етапи становлення унії на Волині» проаналізовано ідеологічні розбіжності протягом трьох етапів релігійного протистояння на Волині: 1596-1620, 1620-1632 і 1632-1648 рр. Протягом першого етапу Дерманський монастир перебував у фарватері релігійної політики В.-К. Острозького.

Другий етап релігійного протистояння позначився суттєвим загостренням внутрішнього життя у монастирі. Тривала боротьба православних і уніатів за обитель завершилася її приєднанням до унії за архімандрицтва М. Смотрицького. Не останню роль у цьому відіграла позиція нових патронів - Заславських, які надали беззаперечну підтримку новому архімандриту, та авторитет самого М. Смотрицького, що продовжував залишатися в очах частини православних певним символом їх віри. Він, шукаючи способів реформування православ'я з метою його конкурентноздатності, не знайшов підтримки у консервативно налаштованої верхівки православної ієрархії в Україні й повністю підтримував процес релігійного з'єднання. За таких умов уніати вперше отримали шанс утвердитися в монастирі, яким, зрештою, й скористалися.

На третьому етапі релігійного протистояння Дерманський осередок залишався в руках унійних представників і до 1648 р. входив до унійних монастирів Волині. Проте ні піддані, ні частина його ченців не приймали і не висловлювали бажання прийняти унійне з'єднання. Прикладом цього є численні відкриті виступи селян протягом 1640-х рр., супліки підданих Свято-Троїцького монастиря та трикратне зменшення чисельності його ченців.

У третьому підрозділі 4.3. «Духовний розвиток Свято-Троїцької обителі в уніатський період» досліджується питання діяльності унійних архімандритів Дерманського монастиря М. Смотрицького та І. Дубовича у духовній сфері. Проаналізовано духовний поступ М. Смотрицького у питанні віри та простежено, наскільки ці зміни вплинули на монастир у Дермані. І. Дубович, будучи затятим уніатом, висловлював своє бажання вступити до одного з католицьких орденів. Однак він так і залишився уніатом, що засвідчують відомі джерела. Завдяки проповідницькій, просвітницькій, науковій та літературній діяльності М. Смотрицького та І. Дубовича Дерманський василіанський монастир перетворився на один із основних центрів унійного руху, що на тривалий період забезпечило вплив уніатів у цьому регіоні Волині, проникнення його в усі ланки суспільного життя. Втім, Дерманський монастир відзначався своїм релігійним дуалізмом - управління зосереджувалося в унійних архімандритів, а піддані не корилися унійним впливам.

У висновках підведені підсумки дослідження. Головним його результатом стало створення цілісної концепції розвитку монастиря в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст., що містить наступні основні положення:

1. У чернечій ієрархії монастиря були присутні настоятелі: архімандрити, ігумени (титуловані посади) та чернецтво - ієромонахи, ієродиякони і ченці. Система управління в монастирі передбачала розподіл обов'язків з метою подальшого виконання чернечою братією певних робіт. Таким чином сформувалася чітка схема управління монастирським господарством. З іншого боку, система патронату свідчила про прерогативи у керівництві обителлю патрона-власника, оскільки він мав повноцінне право не лише опіки, а й впливу на статус та організацію духовного осередку (фінансово, матеріально). Патрони застосовували інститут інтеркалярія - залишення монастиря без настоятеля. В таких випадках його функції доручалися справцям.

2. Вивчення історії даного релігійного осередку дає можливість відстежити особливості, характерні для взаємовідносин з офіційною владою Речі Посполитої, відомими вітчизняними та зарубіжними діячами в період загострення міжконфесійних стосунків. За період патронату князя В.-К. Острозького обитель відвідували відомі особистості, які прямо чи опосередковано належали до освітніх, наукових кіл тогочасного суспільства: А. Грекович, Д. Тарновський, Н. Софійський, Л. Карпович, В. Суразький, Клірик Острозький тощо.

3. Впливовість позиції патрона монастиря князя В.-К. Острозького в релігійній установі забезпечила розвиток освітнього та культурно-просвітницького напрямків. У процесі загострення міжконфесійних стосунків ще однією складовою діяльності монастиря стала друкарська та видавнича справа.

4. Монастир протягом тривалого часу дотримувався православних засад, що на території Волині стало реальною перешкодою швидкому поширенню процесів унійного з'єднання. Діяльні представники даної обителі в особі архімандритів, ігуменів, справців до початку 20-х рр. ХVІІ ст. змогли вміло пропагувати проправославні засади не лише в даному релігійному осередку, а й представляти свої позиції на урядових провінційних зібраннях, сеймиках, сеймах. У сукупності це дозволило утримати позиції православної церкви на Волині.

5. Численні прибутки, що надходили з монастирського господарства і сплачувалися селянами-підданими забезпечували повноцінне функціонування обителі. Володіючи прибутковими маєтностями (Дермань, Кунин, Глинськ, Білашів, Мізочик, Коршів) у кінці ХVІ - на початку ХVІІ ст. Свято-Троїцький релігійний осередок належав до числа одного з найбагатших на Волині. У час опікунства монастирем родиною князів Острозьких провадилася робота щодо зведення нових приміщень, зокрема добудови дзвіниці, ряду споруд господарського характеру. В унійний період стан монастирського комплексу дещо погіршився. Це свідчить про те, що часто кошти витрачались на ідеологічну полеміку, а не на господарське облаштування монастиря.

6. Навколо монастиря у Дермані в період міжконфесійного протистояння відбувались сутички, за право управління обителлю. Такі виступи ініціювали дерманці-піддані з метою протистояння унійному з'єднанню. Інколи протистояння за право управління монастирем, що виникало на ідеологічному ґрунті, зводилося до прагнення потенційних настоятелів обителі заволодіти релігійним осередком як господарською структурою.

7. Протягом 1627-1646 рр. Дерманською обителлю управляли уніатські настоятелі - М. Смотрицький, І. Дубович. У 30-х рр. ХVІІ ст. політично та юридично у монастирі процес реформування чернечого життя завершився. За період керівництва згаданих настоятелів духовний осередок у Дермані не ввійшов у стадію занепаду свого інтелектуального і освітнього розвитку. Монастир відвідували письменники, літератори, богослови, проповідники. Особливу увагу у монастирі уніати відводили системі благодійництва. В духовному напрямку намагалися прихилити вірних до традиції вшанування ікон, великого значення надавали морально-етичному вихованню.

8. Недоліком унійних настоятелів, було те, що вони лише скористалися надбаннями православних у галузі реформування освітньо-культурного життя та видавничої справи. При обителі, згідно з вказівкою князя В.-К. Острозького, створили примонастирську школу (училище) та друкарню. Представники ж унійного кола лише намагалися у сфері шкільництва продовжувати традицію, що побутувала в монастирі за православних власників.

9. Під час виникнення ідеологічного протистояння на Волині князь
В.-К. Острозький створив православну опозицію. До її складу входили його волинська клієнтура, православне духовенство і протестанти. Вони на сеймах та сеймиках політично відстоювали інтереси православних. Духовенство та настоятелі Дерманського монастиря активно працювали над продукуванням антиунійної літератури, здійснювали погодження віровизнавчих розходжень із протестантами з наміром долучити їх до антиунійної опозиції.

11. Завдяки залученню до друкарсько-видавничої, освітньої та просвітницької роботи І. Борецького, Д. Наливайка, К. Лукариса, І. Борисковича, І. Княгиницького підготовка та видання друків у Дермані, робота примонастирської школи та культурно-просвітницького гуртка відзначалася високим рівнем, що вплинуло на розвиток освіти та збереження українських традицій.

12. Діяльну роботу по врегулюванню відносин проводив монастирський суд. Документальні свідчення у вигляді скарг, позовів та фіксації судових засідань свідчать про функціонування цієї установи. Єдиним її недоліком було несистематичне ведення документації такого типу. Компетенція суду поширювалась і на підданих, що належали монастиреві у Дермані. Окрім адміністративних порушень, у суді розглядались справи цивільного характеру та спірні питання щодо оренди чи купівлі земель.

13. Коли на посаді настоятелів перебували представники прихильників релігійного з'єднання, піддані діяли всупереч їх канонічним вказівкам, чернецтво мігрувало до православних монастирів. Спроби прихильників унійного з'єднання відновити колишній авторитет монастиря, зокрема й за рахунок вшанування місцевої ікони Пречистої Богородиці, були малоефективними, оскільки занадто глибоко вкоренилося в свідомості широкого загалу несприйняття унійної церкви як інституції, створеної згори, всупереч бажанням православних громад та їх духовних лідерів.

Размещено на Allbest.ru