Гетьман Пилип Орлик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гетьман Пилип Орлик

План

1. Життя Пилипа Орлика до гетьманства

2. Пилип Орлик - гетьман Української держави

3. Пилип Орлик за оцінками сучасників

Література

1. Життя Пилипа Орлика до гетьманства

Серед гетьманів України Пилип Орлик займає особливе місце, бо був обраний гетьманом на чужині, гетьманом вигнанцем, що понад 30 років поневірявся по світу.

Пилип Орлик, як гетьман, продовжив справу Мазепи та багатьох гетьманів -- попередників, які дбали про незалежність української держави.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 року в селі Кочуті на Віленщині. Його батько, Степан Степанович, був католиком, тривалий час служив у польсько-литовському війську. В 1673 році під час польсько-турецької війни у битві під Хотином він загинув, коли синові було лише рік. Мати Ірина походила з православного роду Малаховських. Саме вона зробила все можливе для того, щоб дати Пилипу належне виховання та хорошу освіту. Спочатку він навчався в одній із шкіл поблизу рідного селища, а потім, згідно з деякими джерелами, продовжив навчання у Віленській єзуїтській академії. Наприкінці 80-х років 17 ст. сім'я Орликів переїхала в Україну, де молодий шляхтич вступив до Києво-Могилянської академії, яку з успіхом закінчив 1694 року. Гарна освіта, природна обдарованість і такт досить швидко наблизили Орлика до найвищої, після гетьмана, посади генерального писаря. З 1694 по 1700 рік П. Орлик обіймав посаду кафедрального писаря у канцелярії київського митрополита. Під час однієї з службових поїздок до Полтави він познайомився з донькою місцевого полковника Павла Герцика Ганною, з якою в листопаді 1698 року одружився. Цей шлюб ввів Пилипа Степановича до кола козацької аристократії. Наступного року він переходить на службу до Генеральної військової канцелярії і відразу отримує посаду старшого військового канцеляриста. На освіченого молодого інтелігента звернув увагу гетьман Іван Мазепа. В 1707 році Орлик стає генеральним писарем Війська Запорозького, одним з найближчих помічників гетьмана Мазепи і виконує важливі дипломатичні доручення, зокрема веде таємниче листування з представниками польських та шведських політичних кіл. Це стало своєрідним ідеологічним підґрунтям майбутнього виступу автономістично настроєної української старшини проти всевладдя Москви. Саме в цей час Орлик присягнув на вірність Мазепі у його прагненні добитися незалежності України з допомогою Шведського королівства. Цій присязі він не зрадив до кінця свого життя. Під час подій 1708-1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою, Орлик залишився на боці Мазепи. Полтавська битва стала чорним днем для всіх однодумців Мазепи, до яких належав і Орлик. Він разом з дружиною подався за гетьманом у вигнання, без перепочинку долаючи далекий і небезпечний шлях, «дикі околиці, куди ледве чи ступала коли польська або українська нога...» Пізніше з жахом згадував Орлик: «Я через ті пусті поля... ішов до Очакова і потім до Бендер в товаристві свідомого провідника, що належав до Запорозького війська, і він дивився на небесні світила і, все визнаючи напрям, диригував нашу дорогу. Ледве протягом двох тижнів зміг нас перевести через ту пустелю, хоч як ми прискорювали похід, щоб уникнути погоні ».

Сам Орлик свідчив, що «все мои животы в 30 возах с серебром и с грошми над Днепром пропали». Його дружина, рятуючись від кари Петра 1, змогла зберегти лише одну шкатулку з листами Мазепи, трьома царськими грамотами і «клейнодами дружини моєї і кількома тисячами червоних». Не вагаючись, Пилип Орлик поставив на карту всі свої життєві блага заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну Українську державу.

Турки прийняли втікачів, призначивши місцем їх проживання Бендери (територія Туреччини). Ситуація ускладнилась зі смертю Мазепи. Козацтво було збентежене і налякане непевним майбутнім. Перед усіма постала ціла низка питань, серед яких найважливішим було -- кого обрати гетьманом? Мазепа не залишив ніяких розпоряджень щодо своїх скарбів і не встиг порадити, кого хотів би бачити своїм наступником. Після смерті Мазепи (1709 р,), коли постало питання обрання нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром І, вибір упав на Пилипа Орлика -- найвпливовішого і найавторитетнішого діяча політичної еліти України того часу.

На думку шведського короля, наступним гетьманом мав стати Андрій Войнаровський -- племінник Мазепи. Проте легковажний Войнаровський забрав усю казну та дорогоцінності, але прийняти посаду гетьмана не захотів, оскільки на чужині гетьманство не могло бути легким і вигідним.

Як свідчив П. Орлик, А. Войнаровський привласнив військові клейноди, діамантовий письмовий прибор, шаблі, оздоблені діамантами, та інші коштовності.

«Він несправедливо і незаслужено присвоює собі право мати все те, що належить до всього війська...», що «на це не мав права навіть син гетьмана згідно звичаю і давнього закону, котрий міг отримати лише якусь частку згідно прилюдної ухвали Запорозького Війська».

Отже, козацтво і старшина залишилися на чужині без фінансових засобів. Тому не дивно, що Пилип Орлик, якому запропонували гетьманську булаву, вагався, адже гетьманство в умовах еміграції вимагало значних коштів як для облаштування козацького війська, так і для зовнішньої політичної діяльності.

Та сумніви Орлика були не довгими, і бажання бачити свою країну вільною і щасливою взяли гору. Орлик усвідомлював, що досягти цієї мети можливо лише за умови зовнішньополітичного союзу зі Швецією, Туреччиною, Польщею чи Францією.

2. Пилип Орлик - гетьман Української держави

орлик гетьман конституція демократичний

Так, 5 квітня 1710 року на спеціально скликаній раді в Бендерах його було обрано наступним гетьманом Української держави. У день виборів між Пилипом Орликом та козацькою старшиною було укладено угоду, що не тільки регулювала відносини між ними, а й конституювала внутрішній устрій гетьманської держави. Вона дістала назву «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» і, по суті, була першою конституцією України.

«Пакт і конституція прав і вольностей Війська Запорозького» складалися із вступної частини і 16 статей. У вступній частині обґрунтовувалася ідея самостійної і незалежної України, пояснювалися причини розриву України з Московією. «Хмельницький добровільно прийняв зверхність московських царів, плекаючи надію, що вони дотримають обіцянки берегти право і вольності України,викладені в договорах і в статтях». Але Московська держава «накинула невольниче ярмо на народ вільний, козацький, ніколи не завойований», воліла відібрати владу, міста,перетворити козаків на регулярне військо викоренити Військо Запорозьке, стерти навіть згадку про нього з пам'яті народу.

Головним постулатом цього документу була повна незалежність України від Польщі та Москви. Висвітлюючи головні принципи побудови української держави, її статті передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини, зокрема захист непривілейованих суспільних прошарків; визнання трьох складових чинників правого суспільства, а саме -- єдності і взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової. Укладання та прийняття такого важливого документу на початку 18 ст. засвідчили високий рівень політичної культури українців, адже окремі його положення на багато десятиліть випередили правову думку деяких європейських народів. Отже, перша в світі конституція була пройнята демократичним духом і визначала прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Хоч і не була вона втілена в життя, однак залишилась однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам'яток.

Навесні 1711 року Пилип Орлик з козаками та невеликою силою татар вступив в Україну. До них приєдналося кілька тисяч запорожців.

Ось як оспівується ця зустріч у пісні.

Ой, прибила хвиля човник,

Човник-лебедочку.

Ой, вискочив з нього Орлик

Та й почав бесідочку:

«Пугу, братці, пугу!

Пугу, запорожці!»

Похід Орлика спершу мав успіх. Україна радо вітала запорожців, своїх давніх оборонців, і народ охоче приєднувався до їх лав. Майже без боїв гетьман здобув Умань, Богуслав та Корсунь. Разом із запорожцями Орлик розгромив генерального осавула Бутовича.

Та тільки невдовзі Орлика спіткало розчарування. Ні козаки, ні татари не мали добрих гармат і через те не змогли здобути Білої Церкви, де засіла російська залога. Доки тривала облога міста, татари кинулися грабувати навколишні села і заганяти людей у неволю. Ніякі благання Орлика не могли зупинити орду. Татари погнали до Криму тисячі українського люду і тим самим загубили справу Орлика, бо відвернули від нього земляків.

У серпні 1713 року Орлик ще раз спробував звільнити Правобережжя від поляків і встановити там козацький устрій. Натомість він погоджувався, намагаючись порозумітися з Річчю Посполитою, на автономію Гетьманщини в її складі. Але і цим планам Пилипа Орлика не судилося здійснитися.

Спочатку Польща і кримський хан стали на перешкоді, а згодом (22 квітня 1714 року) за укладеним договором між Польщею і Портою (урядом Османської імперії) Правобережна Україна визнавалась складовою частиною Речі Посполитої. Відтак польські війська перейшли в новий наступ і до кінця 1714 року ліквідували козацький стан і всі осередки української державності, хоча козаки вперто трималися рідної землі, не бажаючи уступати її Польщі.

Це означало повний крах планів Орлика та його соратників. Внаслідок цих обставин він був змушений виїхати до Швеції.

Відтепер Орлик вважав можливим досягти мети, залучаючи європейські держави -- Францію, Австрію, Саксонію та інші -- до створення антимосковського союзу. Але ці сподівання не збулися. Англія, Австрія і Польща не бажали виступати проти Москви. Швеція поспішала налагодити стосунки з царем. А для самого Пилипа Орлика створилася небезпека, бо на нього влаштував полювання цар Петро І. Український гетьман був змушений переїжджати з країни в країну. У 1720 р. -- до Австрії, пізніше -- до Чехії. Вигнанець, гетьман-емігрант, П. Орлик мав неодноразові зустрічі з багатьма європейськими монархами, прагнучи укладання договорів задля відновлення самостійної Української держави. Заради цього він шукав підтримку в Швеції, Англії, Австрії, Ватикані, Голландії, Данії, Німеччини, Польщі, Франції.

Пилип Орлик згубив усі свої маєтності, поставив на карту добробут своєї родини (дружини та п'ятьох дітей), кинув себе в неймовірні злопригоди й нестатки, але справі боротьби за незалежну Україну не зрадив ніколи. Рідня гетьмана ховалась по монастирях. У 1721 році помер його наймолодший син Яків. Старший син Григорій під чужим ім'ям поступив до саксонської гвардії. Це був найтяжчий момент життя гетьмана, який він порівнює з в'язницею. На довгих дванадцять років він оселився у грецькому місті Фессалоніки, де під час чергової епідемії помер його середній син Михайло. Решта членів родини П. Орлика залишалася в різних країнах Європи. Його дочки побралися з вельможними молодими іноземцями. Дружина Ганна довгий час перебувала у Кракові. Вона допомагала у громадсько-політичній роботі спочатку своєму чоловікові, а потім старшому синові Григорові.

«Я став позорищем світові й людям, переїжджу з місця на місце, для безпечності під придбаним ім'ям», -- з гіркотою він говорив про цей час.

У 1722 році Орлик подався на схід до Туреччини, де отримав від уряду право на мешкання в Греції в місті Салоніки.

Свою сім'ю Пилип перевіз у Краків, де для їх безпеки влаштував у двох монастирях.

12 років Орлик прожив у Салоніках, що було, по суті, засланням. Єдине, що живило його, -- це можливість займатися інтелектуальною працею.

Тут він створив багато науково-політичних праць і вів листування з видатними діячами багатьох країн. Неабияку зацікавленість виявив Орлик до богословських проблем, зокрема, доводив необхідність вільної сполуки православних і католиків.

Скінчив своє багатостраждальне життя Пилип Орлик 24 травня 1742 року. Місто Ясси стало останнім притулком гетьмана-емігранта. Він помер тут у тяжкій матеріальній скруті, у цілковитій самотності, позбавлений оточення своєї родини, без жодної надії побачитись з ними перед смертю.

Родина Орликів залишила помітний слід в історії Франції. На честь Григорія -- гідного сина українського гетьмана -- названо паризький аеропорт Орлі.

3. Пилип Орлик за оцінками сучасників

За оцінками сучасників, Орлик був надзвичайно обдарованою людиною -- знав десять мов, мав величезну, як на той час, бібліотеку, був неабияким письменником. Він лишив по собі поетичну, публіцистичну, мемуарну, епістолярну та історіографічну спадщину у формі листування, універсалів, промов, панегіриків тощо. Майже всі його писання вирізняються надзвичайною художністю, красномовством, частим звертанням до історичних подій та міфології. Зокрема, він був автором книжок«Алкід Російський», присвяченої Мазепі (1695), «Гіппомен Сармацький» -- на пошану ніжинського полковника І. Обидовського (1698), «Дїаріуша (щоденника) подорожнього», який вів з 1720 по 1733 рр., трактатів «Вивід прав України» (1712) та «Маніфест до європейських урядів» (1712).

Пилип Орлик не зміг побачити Батьківщину вільною, але залишив по собі світлу пам'ять. Він все своє свідоме життя віддав боротьбі за ідею української незалежності -- справі, яку продовжив найвідоміший із його синів Григорій (1702-1759).

На честь українського державника і політика у шведському місті Кристїанстаді, на будинку, в якому гетьман жив упродовж 1716-1720 рр., відкрито бронзову пам'ятну плиту. Віднині ім'я його навіки внесено в історію українського права та суспільно-політичної думки. А одна з вулиць столиці України нині носить ім'я Пилипа Орлика.

Література

1. Бойко О.Д., Історія України - Київ, 2004.

2. Субтельний О. Україна. Історія, - Київ, 2001.

3. Товстий В.П., Гетьмани України. - Харків: Промінь, 2007.

4. Крупчан С., Круп чан Т., Іванюк О., Новий довідник. Історія України - Київ, 2005.

Размещено на Allbest.ru