Трипільська культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

«Трипільська культура»

Вступ

Шукаючи корені народів, які раніше проживали на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипільська культура - найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді. Трипілля - це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Саме творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.

Чимало істориків ретельно досліджували цю культуру, проте, все ж таки, чимало питань залишилося без відповідей. Очевидно, що значну частину інформації про життя та побут людство так і не дізнається, оскільки вона була безвідворотно втрачена нами, пройшовши крізь віки. Але її дослідження продовжується і, можливо, перед нами відкриються нові факти про існування такого народу, як трипільці.

1. Історія відкриття

Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року. Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кишилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 - рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині - село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура». З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля - Кукутень (Кукутень-Трипілля).

2. Феномен трипільської культури в давньоукраїнській історії

трипільський господарство поселення духовний

На території України початок вирощування культурних злаків починається ще наприкінці 7 тис. до н. е., за 1000 років до виникнення Трипілля. Втім широке впровадження рільництва та становлення аграрних технологій і зокрема хліборобства як основи життєзабезпечення пов'язане саме із трипільською культурою. Саме аграрна економіка забезпечила зліт технології інших галузей: гончарства, металургії, архітектури, зростання популяції. Забезпечення стабільного існування чисельної трипільської людності досягалося шляхом ускладнення соціальної структури, про що яскраво свідчить виникнення протоміст.

Трипільська культура являє нам як з початком доби металу удосконалення землеробства та скотарства, отримання на їх базі надлишкового продукту визначалося багатьма чинниками, а регіональна специфіка залежала від цілої низки конкретних явищ як природничого, так і соціального так і соціального характеру. Паралельно відбувався процес становлення ремесел, спостерігається помітний прогрес у розвитку обміну на різних соціальних рівнях, пов'язаний з інтенсифікацією та спеціалізацією виробництва, виникає надлишковий продукт, функціонує престижна економіка, зазнають модифікації форми власності.

Особливості трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, на думку І. Чернікова, по-перше величезною територією поширення (близько 190 тис. км). Вражають швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій - на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. км², на середньому -150 тис. км². Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення.

По-друге, трипільські племена характеризуються довготривалим періодом поступового розвитку - протягом 1500-2000 років - без значних змін в основних рисах культури.

По-третє, за своїм походженням Трипільська культура хоч і була пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. При цьому вплив південно-західного населення був неодноразовий, а розвиток більш-менш відокремлених общин приводив до виділення своєрідних локальних груп, що мали різну долю.

По-четверте, Трипільська культура відзначається розташуванням поселень певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями. Навряд чи можна назвати Трипілля «культурою кочуючих землеробів», та деякою мірою до неї підходить поняття «культура пересувних землеробів». Цим племенам доводилося в умовах українського Лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані поселення через виснаження ґрунту внаслідок екстенсивного ведення господарства й переселятися та освоювати нові землі. Цим, зокрема, можна пояснити й утворення найбільших у Європі за доби енеоліту поселень-гігантів на Уманщині (до 450 га), в яких було сконцентровано по кілька великих общин землеробів.

По-п'яте, ця культура була крайньою північно-східною ланкою землеробських культур Балкано-Західноукраїнського регіону європейського енеоліту, що безпосередньо межувала та підтримувала зв'язки з найбільшим у стародавньому світі ареалом скотарських культур євразійських степів та неолітичних культур лісостепової й поліської зон Східної Європи [3].

Але! Констатуючи такий стан Трипілля не варто стверджувати, що трипільська культура була якимось світовим унікумом та початком усього найкращого в історії людства. Це дійсно чиста правда, що трипільські протоміста лежали в руїнах, коли виникли єгипетські піраміди. Правда також і те, що історія починається не у Шумері, якщо розуміти саме винахід землеробства, як «початок історії» перший крок до цивілізованого життя. Втім, цей крок також відбувся не в Україні. Адже в той час, коли давні мешканці Анатолії (територія сучасної Туреччини) почали одомашнювати злаки та приручати диких предків овець і кіз, терени нашого краю відсотків на 50 ще вкривав льодовик.

Натомість вже у 5 тис. до н. е. носії трипільської культури, що належала до землеробських культур доби енеоліту - раннього бронзового віку Європи та культури Давнього Сходу, що передували державі Шумер та стали її підґрунтям, знаходилися практично на однаковому рівні розвитку, який можна охарактеризувати як протоцивілізація. Вони мали подібні економічні досягнення, забезпечені рільництвом, а також подібні соціальні інститути доби трансформації родового суспільства у політичні структури.

Втім, подальша доля азійських та європейських землеробів склалася зовсім по різному. В Месопотамії протоцивілізації наприкінці IV - на початку III тис. до н.е. перетворилися на перші в історії людства держави. Зовсім інші процеси спостерігаємо у Європі, зокрема в Карпато-Подніпров'ї. Екологічні зміни - посуха та зниження температури у другій половині IV тис. до н.е. - призвели до кризи землеробського господарства, бо рільництво стало неможливим. Вірогідно, обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти наслідки погіршення екологічних умов та зберегти перші здобутки на шляху цивілізації, призвели до економічної кризи, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур.

Пристосовуючись до нових природних умов, трипільці були змушені вдатися до інших типів господарства, більш пристосованих до нової ситуації. Щоб забезпечити виживання популяції, трипільці пішли шляхом регресу економіки, її повернення до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Так назавжди закінчився золотий вік першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України. Саме тому коли почали будуватися перші піраміди, над руїнами трипільських поселень ряснів травами степ.

3. Поселення

Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і других надплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали з кілька десятків житлових та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. У кожному будинку проживали, як правило, дві-три споріднені парні сім'ї. На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культурирозміри поселень значно побільшали. Так, у селищі, виявленому поблизу с. Володимирівка на Південному Бузі, налічувалося понад 200 глинобитних будинків, в котрих могли проживати до 2 тис. Чоловік. На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще ббільшими стали розміри їхніх поселень. З'являються поселеня - «гіганти» площею 280-400 га з кількістю будинків від 1 до 1,5 тис. Вони відкриті у Південному Побужжі біля сіл Доброводи, Талянки, Майданецьке та ін. [2].

Свої будинки - одно - або двоповерхові - трипільці споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Вони мали підпрямокутну в плані форму розміром від 20 до 150м². Покрівля, як правило, двосхила. Приміщення звичайно поділялися на дві або більше кімнат, в яких нерідко розташовувалися печі або відкриті вогнища. Забудова поселень здійснювалася по колу, із загоном для худоби в центрі (Володимирівка). На поселенні Майданецьке (Черкащина) площею 300-400 га будинки стояли 10-ма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями; зафіксовано близько 2 тис. [5]

Культові обряди та церемонії провадились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) становила будинок із коридором. У віддаленій од входу частині приміщення стояла піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки й посуд (в одному з горщиків виявлено кістки бика).

Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, у кутку, - масивне глиняне крісло, спинка якого закінчувалася двома рогоподібними виступами, - так званим «рогатим троном». На вівтарі виявлено 16 глиняних сидячих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріслець із «рогами» на кінцях спинок, пофарбованими в червоний чи білий кольори. Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, призначався для води. Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ритуальний хліб [3].

4. Господарство трипільців

Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалася пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування.

Хоча й трипільці почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці вцілому зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді районів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з видобуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри [2].

Землеробство було найрозвинутішою галуззю у трипільців, особливо в ранній період. Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес). Участки знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися і серпи, але їх знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження ґрунтів, і тому трипільцям приходилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.

Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, які складалися з двох частин, верхнього і нижнього каменів. Ймовірно, що це було роботою для жінок, і доказом тому є знайдені у трипільських хатах фігурки жінок, які мололи зерно.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп'ї та Усатові - свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців, як і в середземноморських народів, існував культ бика [1].

5. Суспільна організація

У структурі суспільної організації трипільців центральною ланкою був рід, поділений на великі патріархальні сім'ї. Рід концентрувався в межах не одного, а кількох поселень внаслідок збільшення кількості членів роду, які змушені були залишати материнську громаду, переходячи в інше місце і засновувати нові поселення. На пізньому етапі трипільської культури складалися умови для майнового розшарування й виділення родоплемінної верхівки, зокрема вождів, жерців чи вождів-жерців, які набували в духовній культурі надлюдського значення та їх починали обожнювати. Найкраще репрезентує це поширення курганного поховального обряду, символіка якого, тобто сама поховальна споруда, супровідний інвентар (посуд, знаряддя праці, зброя тощо), світоглядна суть обряду були спрямовані на одержання душами представників заможних верств довічного блаженства в «тому» світі [4].

6. Духовна культура та уявлення трипільців

Первісні уявлення

На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину первісних уявлень трипільців, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури. Існування Трипілля відповідало кліматичній фазі атлантику, і початок цієї культури збігся якраз з істотними зрушеннями в Сонячній системі. Тому можна твердити: населення Трипілля мало вже усвідомлювати періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це. По-перше, це стосується давнього вірування про звірину, яка ковтає сонце. Хто ж був цією звіриною, не дуже ясно. Можливо, це вовк, як, наприклад, в галльській міфології чи скандинавських сагах. Та скоріше всього, це була змія, яка, до речі, символізувала не тільки кінець, а й відродження світу в новій, вищій якості. Також змія символізувала жіночність. З цього ми можемо сказати, що у трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Цим, мабуть, і пояснюється спіральний орнамент трипільців, де спіраль символізує такий шлях.

Головним аспектом ідеології був культ родючості з його складною обрядністю і символікою. Відображали цей культ жіночі статуетки, які виконували роль охоронниць домашнього вогнища, слугували амулетами родючості, оберігали від злих духів. Помітну роль у віруваннях трипільців відігравав бик як чоловічий початок і символ сонця. Змій-дракон, що літає, зображення якого зустрічається на посуді, вважався охоронцем їстівних запасів і лона майбутньої матері. Ритуальні предмети концентрувалися у домашніх і общинних святилищах або у спеціальних культових приміщеннях.

Поховання

Поховання, мабуть, належить до однієї з обрядових дій трипільців, яку ми можемо дослідити найбільш детально з усіх інших. Та це стосується пізніх поховань, де, на відміну від ранніх, труп не спалювався, а ховався в скорченому вигляді. Такі були відомі, наприклад, під Одесою (Красна Слобідка), Херсоном (Білозірка), в Усатові. У центрі ховався голова сім'ї (тоді це був уже чоловік), а біля нього - жінка та діти. Цей курган був оточений іншими курганами з каміння (кромлехи), де були поховані зображення людей і тварин. Крім того, існували ще й ями для інших членів родової організації, вмерлих на стороні - так звані кенотафи. Що ж могло це символізувати? Мабуть, у пізніх трипільців вже існувало уявлення про те, що людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадував ембріон.

Ідеологія племен Трипільської культури тісно пов'язана з культом предків, про що певною мірою свідчать ритуальні поховання в житлах, які здійснювалися на ранніх етапах цієї культури. Для її пізнього етапу характерні великі колективні поховання за межами поселень. Якраз у цей час склався обряд курганних поховань, який потім поширився на значній території Європи й Азії [4].

7. Кераміка

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби - просто витвір мистецтва для того часу.

Посуд ділиться на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний - простий за формами, виготовлявся з глини з домішкою шамоту (товчених черепків) або подрібненої черепашки; орнамент небагатий і складається окремих наліпив, «перлин» і «розчісів» на шийці. Столовий же значно досконаліший. Він виготовлявся з відмуленої глини; випал пічний, дуже добрий. Типи найрізноманітніші: горщики, миски, глечики, накривки, так звані біноклеподібні посудини та інші. Орнамент переважно спірально-меандровий. На ранніх етапах існування трипільської культури він прокреслювався на вогкій глині, пізніше виконувався чорною, бурою, рідше - білою фарбами; на середньому етапі поширився поліхромний, на пізньому - монохромний розпис [5].

Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин. Із розвитком культури змінюється форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб. Слід зауважити, що фарби на посуді, якому зараз більше п'яти років, не втратили свого кольору. Композиції розпису різноманітні: зображення звірів, птахів, рослин, людей, зміїв, хрестів. Форма і орнамент посуду відображали ідеологічні уявлення трипільців. Наприклад, подвійний посуд у вигляді бінокля застосовувався, як вважає академік Б.О. Рибаков, при магічних діях викликання дощу. Деякий посуд має антропоморфні риси, наприклад форму жіночих грудей, рук. У Львівському історичному музеї зберігається глиняна посудина у вигляді упряжки двох биків. Очевидно, що виробництво такого посуду було досить складним технологічним процесом [6].

Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу. У верхній частині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині - сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині - дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальні яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце й через яке на землю (третій-ярус) падає дощ, окроплюючи рослини [3].

Особливого розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител, олтарів тощо [5]. Більшу частину кераміки складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже на всіх поселеннях. У них підкреслені форми жіночої фігури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашені врізаними лініями, наколами, фарбами. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

На пізньому етапі трипільська культура зазнала великих змін. Кількість розписної кераміки зменшується. У гончарстві домінує шнуровий орнамент. Пластика стилізується і поступово зникає зовсім. Для кераміки неоліту характерні досить широкі форми. Посуд відносно тонкостінний, добре випалений. Орнаментація небагата, але своєрідна: візерунок розміщувався лише у верхній частині посудини. Численні знахідки зображень тварин дають підстави вважати, що людина неолітичного періоду поклонялася тваринам і силам природи. Про рівень мистецького розвитку говорять і прикраси, зокрема кістяні напівкруглі пряжки з пишною орнаментацією [6].

Разом із керамікою ці чудові вироби образотворчого мистецтва є яскравою етнографічною ознакою трипільської спільності [5].

Висновки

Трипільська культура - високорозвинута землеробська культура VI-I тис. до н.е. Вона багатогранна і самобутня. Саме з нею дослідники пов'язують утвердження на праукраїнських землях відтворювального господарства.

У трипільців було добре розвинене господарство. Землеробство становило найбільшу його частку. Також не відставали трипільці і у скотарстві (особливо на пізньому етапі), полюванні, рибальстві, збиральництві (на ранньому етапі), прядінні та ткацтві.

Керамічні витвори трипільців є справжніми витворами мистецтва. Вони ділилися на пофарбовані (в одну, дві, три фарби) та непофарбовані, а також на орнаментовані та неорнаментовані. Посуд був простий і для приготування їжі, що був майже завжди

непофарбованим, але з рослинним чи тваринним орнаментом.

Первісні уявлення трипільців були, очевидно, зв'язані з періодичними катаклізмами, викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування. Ймовірно, тоді з'явилося уявлення про циклічність часу, і знайшло своє відображення в трипільській кераміці.

Трипільська культура досягла значних висот у своєму розвитку, але поступово в ній накопичувалися кризові явища. Це було обумовлено різними факторами, у тому числі кліматичним - похолоданням, екстенсивним веденням господарства. Виснажені землі давали все менше врожаїв. До цього додалися конфлікти між трипільськими громадами західного і східного регіонів, натиск з боку скотарських кочових племен. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, і феномен трипільської культури у тому, що вона своєрідно поєднала антропологічні, етнокультурні, суспільні, ідеологічні та господарські системи найдавніших представників людських спільнот Півдня, Центра, Сходу та Полісся Європи. Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи й прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли північну та північно-східну Україну. Проте близько 2000 р. до н. е. вона занепала.

Список використаної літератури

1. Історія України: Довідник. - Х., 2010 - С. 9

2. Історія України: Курс лекцій. - К., 1991 - С. 11-12

3. Історія України: Навчальний посібник. - К., 1997 - С. 8-12

4. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник. - К., 2007 - С. 38-42

5. Давня історія України. Книга 1. - К., 1994 - С. 47-50

6. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. - Історія української культури - К., 2011 - С. 11-12

Размещено на Allbest.ru