Хрещення Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Східні слов'яни були язичниками - шанували бога неба Сварога, бога родючості Рода, бога сонця Даждьбога, бога багатства і скотарства Белеса, бога грому і блискавки Перуна, приносили їм жертви, зводили ідолів - кам'яні та дерев'яні статуї божеств, молилися у священних гаях, будували святилища , де здійснювали релігійні обряди. Історики називають язичництво релігією родового ладу. Багатобожжя, обожнювання сил природи, уявлення про рівність богів відповідали особливостям суспільного життя племені або племінного союзу. До кінця X ст. в житті давньоруського суспільства відбулися серйозні зміни: піднеслася великокнязівська влада, підсилилося майнове і соціальне розшарування, київські князі налагодили інтенсивні контакти (військові, торговельні, дипломатичні) з сусідніми державами. Збереження язичництва заважало успішному розвитку всіх цих процесів. Багатобожжя суперечило прагненню київських князів до зміцнення їх влади та авторитету.

Нові відносини, що складаються в суспільстві, не отримували в язичництві необхідного ідейного осмислення. Зовнішньополітичні інтереси Київської Русі вимагали відмови від старовинної віри і прийняття однієї з релігій, що затвердилися в її західних, північних чи східних сусідів. Спочатку була зроблена спроба реформувати язичництво. Перша релігійна реформа (980), проведена великим київським князем Володимиром, успіху не мала. Покровитель великокнязівської дружини бог Перун був проголошений верховним богом Русі.

Князь заснував пантеон з шести головних богів, їх ідолів спорудили в Києві поблизу княжого терема. Реформа була половинчастою за характером і серйозних позитивних наслідків не мала. У «Повісті временних літ» міститься легендарного оповідання про вибір князем Володимиром нової віри. Відкинувши західне християнство, іслам, іудаїзм, князь віддав перевагу візантійському (східному) варіанту християнства - православ'я.

За цим рішенням стояли давні торгові, культурні і династичні зв'язки Русі з Візантією. Першою християнкою на Русі вважається княгиня Ольга, бабка князя Володимира. Літопис свідчить про зведення в ще язичницькому Києві християнського храму Іллі Пророка.

1. Хрещення киян князем Володимиром

Перш за все князь Володимир хрестив 12 своїх синів і багатьох бояр. Він наказав знищити всіх ідолів, головного ідола - Перуна скинути в Дніпро, а духовенство проповідувало в місті нову віру. У призначений день відбулося масове Хрещення киян біля місця впадіння в Дніпро річки Почайни. "На наступний же день, - каже літописець, - вийшов Володимир з попами цариці і корсуинскими на Дніпро, і зійшлося там людей без числа. Увійшли у воду і стояли там одні до шиї, інші по груди, молоді ж біля берега по груди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, попи ж робили молитви, стоячи на місці. І було видно радість на небі й на землі з приводу стількох спасаємось душ ... Люди ж, охрестившись, розходилися по домівках. Володимир же був радий, що пізнав бога і, подивився на небо і сказав: "Христос Бог, що створив небо й землю! Поглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них праву і неухильну віру і мені допоможи, Господи, проти диявола, так здолаю підступи його, сподіваючись на Тебе і на Твою силу ". Це найважливіша подія відбулося, відповідно до літописної хронології, прийня.

2. Хрещення Русі

Введення християнства в Київській Русі як державної релігії було цілком закономірним явищем і не могло викликати серйозних ускладнень, хоча в деяких місцях (Новгороді, Муромі, Ростові) не обійшлося без відкритої боротьби, розпочатої ватажками язичництва - волхвами. Слідом за Києвом християнство поступово приходить в інші міста Київської Русі: Чернігів, Новгород, Ростов, Володимир-Волинський, Полоцьк, Туров, Тмутаракань, де створюються єпархії. При князі Володимирі переважна більшість російського населення прийняло християнську віру і Київська Русь стала християнською країною.

Хрещення Русі створило необхідні умови для утворення Російської Православної Церкви. З Візантії прибули єпископи на чолі з Митрополитом, а з Болгарії - священики, які привезли з собою богослужбові книги слов'янською мовою; будувалися храми, відкривалися училища для підготовки духовенства з російської середовища. Літопис повідомляє (під 988 рік), що князь Володимир "наказав рубати церкви й ставити їх по тих місцях, де раніше стояли кумири. І поставив церкву в ім'я святого Василя на пагорбі, де стояв ідол Перуна та інші і де творили їм треби князь і люди. І по інших містах почали ставити церкви і визначати в них попів і приводити людей на Хрещення по всіх містах і селах ". За допомогою грецьких майстрів у Києві було збудовано величний кам'яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці (Десятинний) і перенесені в нього святі мощі рівноапостольної княгині Ольги. Храм цей символізував собою справжній тріумф християнства в Київській Русі і речовинно уособлював собою "духовну Російську Церкву". Рівноапостольний князь Володимир дбав і про освіту свого народу. За свідченням літопису (під 988 рік) він велів "зібрати у кращих людей дітей і віддавати їх в навчання книжкове". Продовжувачем апостольської місії святого князя Володимира був його син великий князь Київський Ярослав Мудрий (1019-1054), в правління якого християнська віра на Русі, за свідченням літопису (під 1037 рік), продовжувала "плодитися і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі з'являтися ... і множилися пресвітери і люди християнські. І радів Ярослав, бачачи багато церков і людей християнських ... " При Ярославі Мудрому побудовані такі видатні пам'ятники російського церковного зодчества, як київська Софія (закладена в 1037 році) і новгородська Софія (1045-1055 роки), заснований знаменитий Києво-Печерський монастир (1051 рік), багато в чому визначив подальший розвиток релігійного та культурного життя Київської Русі. Для підготовки духовенства Ярослав Мудрий в 1030 році відкрив у Новгороді школу, в якій навчалося 300 дітей. Є підстави припускати, що такі школи існували і при інших архієрейських кафедрах, і насамперед у самому Києві. Предметом особливого піклування Ярослава Мудрого були переклади нової літератури і множення книг шляхом створення списків з наявних рукописів. Сам Ярослав Мудрий, як стверджує літопис (під 1037 рік), "книги любив, читаючи їх часто і вночі і вдень. І зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької на слов'янську мову. І написали вони книг безліч, ними ж повчають віруючі люди , насолоджуються вченням божественним ... Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги і, багато їх написавши, поклав у церкві святої Софії, яку створив сам ", тобто заснував першу на Русі бібліотеку. Завдяки книгам вже друге покоління російських християн мало можливість більш глибоко вивчати істини християнської віри. Про високий ступінь розвитку освіти в Київській Русі при Ярославі Мудрому свідчить "Слово про Закон і Благодать" Митрополита Іларіона, присвячене релігійно-філософського осмислення події Хрещення Русі і написане, за словами самого автора, "для наситилися з надлишком книжною мудрістю".тої деякими дослідниками, в 988 р5.

вірування слов'яни хрещення русь

3. Роль прийняття християнства

Оскільки християнізація давньоруського суспільства була ідеологічною акцією, розпочатої великокнязівської владою з метою висвітлення феодальних відносин, то прилучення Київської Русі до християнства стимулювало соціально-культурний розвиток наших предків не прямо, а опосередковано. Розвиток процесом християнізації одних видів соціально-культурної діяльності супроводжувалося одночасним протидією по відношенню до інших. Наприклад, заохочуючи живопис (фрески та ікони потрібні були для культових цілей), ново утверджена церква засуджувала ліпка (скульптурі в православному храмі місця немає). Культивуючи спів а капела, яким супроводжується православне богослужіння, вона засуджувала інструментальну музику, якої не знаходилося богослужбового застосування. Переслідувався народний театр, (скомороство), піддавалося осуду усна народна творчість, винищувалися як "язичницьке спадщина" пам'ятники дохристиянської слов'янської культури.

Але прийняття християнства сприяло широкому поширенню на Русі грамотності, насолоди освіти, появі багатої, перекладеної з грецької мови літератури, виникнення власної російської літератури, розвитку церковного зодчества та іконопису. З'явилися з часів Володимира Святого і Ярослава Мудрого школи і бібліотеки стали найважливішим засобом поширення освіти на Русі. Крім Софійській бібліотеки Ярослава Мудрого, в Києві та інших містах виникають нові бібліотеки, в тому числі монастирські і приватні. Безсумнівно, багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир, як відомо виростив цілу плеяду російських церковних письменників; прийнятий у цьому монастирі Студійський статут зобов'язував кожного ченця читання книг з монастирської бібліотеки. Житіє преподобного Феодосія Печерського, писаний преподобним Нестором Літописцем, свідчить, що в келії преподобного Феодосія йшла напружена робота зі складання та виготовлення книг. Чернець Іларіон вдень і вночі писав книги, великий Никон оправляв їх, і сам Феодосій пряв нитки, необхідні для плетіння. Багато книг мав постриженик цього монастиря князь-чернець Микола Святоша - він передав їх монастирю. Великі бібліотеки мали князь Чернігівський Святослав Ярославич, який "різними дорогоцінними священними книгами наповнив свої кліті", князь Ростовський Костянтин Всеволодович, постачав "книгами церкви Божі"; "багатий був ... книгами" єпископ Ростовський Кирило I (XIII століття).оці, на думку інших - у 989-990 роках.

З введенням християнства зміцнюються міжнародні зв'язки Київської Русі, вона рівноправним партнером входить до числа держав християнської Європи, починає широко черпати із загального для всієї Європи джерела культури: візантійського христианизированного спадщини Древньої Еллади і цивілізацій Сходу. На Русь приходить спільнослов'янська кирилична писемність - з літописного зерна Візантії в колі книжників київської митрополії виростає могутнє багатовікове дерево російського літописання. Тут витоки російської літератури, професійної архітектури, живопису, музичного мистецтва. Сприйняте, «трансплантоване», зливалося християнство з народною культурою слов'янства, його традиціями, міфологією, історичною пам'яттю, створюючи той грунт, на якій зійдуть перші паростки не тільки російської, але, в тій же мірі і ступені, української, білоруської культур. В історичній перспективі ми бачимо, і нам слід це бачити, що християнська нива давала не тільки зерно. Вона, якщо вдатися до євангельських образів, вирощувала і кукіль: людина повинен був усвідомлювати себе гріховним і нікчемним, приреченим на «коловороті», в якому земні турботи визнавалися марними в своїй істоті. Церква, злита з державою, авторитетом Євангелія однозначно виправдовувала соціальну нерівність, порядки феодального суспільства. Так і в наші дні релігійне світорозуміння ставить здійснення вищих ідеалів і надій людства в залежність від волі надприродних сил, Провидіння, а вищі істини ставить поза сферою людського розуму. І разом з тим і, незважаючи на це, християни - реальна і велика сила сучасного світу, своїм, євангельським шляхом йде по шляху соціального прогресу, виступає нині проти війн.

Размещено на Allbest.ru