Польща у 1945 році

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польща у 1945 році

Вступ

Територію Польщі було визволено від нацистських окупантів військами Червоної армії у 1944 р. Одночасно у визволенні Батьківщини брала участь і Армія Крайова, сформована довоєнним польським урядом, що знаходився у Лондоні. Одначе загони Армії Крайової були роззброєні радянськими військами, значну частину солдатів та офіцерів відправили до СРСР.

З червня 1944 р. на території Польщі діяли Польський комітет національного визволення, який перегодом назвав себе Тимчасовим урядом, що орієнтувався на Москву, та його збройні сили - Армія Людова.

28 червня 1945 р. відповідно до рішень Ялтинської конференції цей Тимчасовий уряд Польщі було перетворено на Тимчасовий уряд національного єднання, до складу якого увійшли Ст. Миколайчик та кілька представників лондонського уряду. Новий уряд визнали СРСР, США, Велика Британія.

Одначе він, незважаючи на видимість коаліційного характеру, був прорадянським за своєю суттю.

Неприйняття прорадянського режиму викликали збройний опір патріотичних сил Польщі. У країні розгорнулася неоголошена громадянська війна. Її запеклість посилила присутність великої кількості радянських радників і спеціалістів, що сприймалося значною частиною населення як обмеження суверенітету країни і спричиняло закономірний протест.

Загалом у лавах національного підпілля боролися проти влади 150 тис. осіб, а загальна кількість тих, котрі загинули з обох сторін, становила 30 тис. Рясно пролита кров посилила політичне протистояння у країні.

1. Встановлення комуністичного режиму

Вибори до сейму щоразу відкладались і відбулися лише в січні 1947 р.

Урядовому блокові протистояла ПСЛ (Польська селянська партія) на чолі зі Ст. Миколайчиком, який після повернення до країни швидко оволодів ситуацією у селянському русі. На межі 1945-1946 pp. ПСЛ стала найзначнішою за чисельністю і впливом у суспільстві партією. Вона виступала за дієвий суверенітет Польщі, проти присутності радянських військ і частин НКВС, за справді демократичний розвиток країни. Позиція ПСЛ дістала серйозну підтримку громадськості, але важелі влади, бюрократичний апарат лишалися під контролем комуністів, внаслідок чого результати виборів було грубо сфальсифіковано. «Офіційно» урядовий блок здобув 80,1% голосів, ПСЛ - 10,3%. Підтасування результатів було очевидним. Унаслідок грубого тиску на ПСЛ та її лідера, Ст. Миколайчик мусив у жовтні 1947 р. емігрувати на Захід, а партію було фактично розгромлено. Серед комуністичних лідерів В. Гомулки і Б. Берута посилилася боротьба за владу. Переміг останній. Болеслава Берута, одного з найбільш послідовних провідників сталінізму в Польщі, було обрано 1947 р. президентом Польської Республіки і головою Державної ради.

У грудні 1948 р. створено нову комуністичну партію - Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП), в якій переважало просталінське керівництво. переобраний на новий термін 2000 р. Парламентську більшість після виборів 2001 р. теж складають соціал-демократи.

2. Кризи 50-80-х pp.

До 1956 р. в країні сформувалася командно-адміністративна система управління економікою. Диктаторський режим Б. Берута призвів до посилення беззаконня, корупції, зловживань владою. Погіршувалися умови праці трудящих, різко зменшилася заробітна платня за зростання споживчих цін. Це викликало невдоволення владою, дедалі настійливіше у різних прошарках населення лунали вимоги демократизації польського суспільства.

Драматичні події стались у м. Познань. 28 червня 1956 р. спалахнув страйк на заводі Цигельського, робітники висунули вимоги економічного характеру, підтримані й іншими підприємствами Познані. Одначе згодом події вийшли за межі економічного страйку. Робітники роззброїли охорону в'язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення суду, прокуратури, воєводського управління державної безпеки. Політбюро ЦК ПОРП винесло рішення про застосування військ. Влада вчинила у місті криваву бойню. Загинули 55 осіб, вмерли від поранень ще 19, поранення й каліцтва дістали 575.

На тлі познанської бойні різко погіршилося загальне політичне становище у країні. 21 жовтня 1956 р. В. Гомулку, давнього опонента Б. Берута, було обрано першим секретарем ЦК ПОРП. Його повернення до влади зі схваленням зустріли сотні тисяч поляків. Польща до певної міри позбувалася опікування Москви. Кремлівські лідери не ризикнули чинити опір настроям більшості.

Нова влада припинила репресії у країні; швидкими темпами почали розвиватися легка і харчова промисловості, торгівля, сфера послуг. Було припинено насильницьку колективізацію, до 85% землі залишилось у приватній власності. Відбувалася лібералізація в культурі та духовному житті. Уряд прагнув нормалізувати відносини з церквою.

Однак у 60-ті pp. знову посилилися застійні явища в економіці, прогресивні реформи загальмувались. Соціалізм не приніс народові благ, що виголошувались, виникли перші ознаки кризи, Потужний вибух громадського невдоволення стався після оголошення 12 грудня 1970 р. рішення про підвищення цін на основні продовольчі товари.

На суднобудівних підприємствах Гданська, Гдині, Щецина розпочалися страйки, під час яких робітники Гданська організували демонстрацію до місцевого комітету ПОРП з вимогою скасувати рішення про підвищення цін.

Робітників підтримало студентство, одначе влада, застосувавши сили регулярних військ і міліції, придушила виступ страйкарів.

Трагічний підсумок подій на Балтійському узбережжі - 44 загиблих і понад 1 тис. поранених. Ці події викликали загальне заворушення у країні. В. Гомулка і Ю. Циранкевич мусили піти у відставку. Першим секретарем ЦК ПОРП було обрано Е. Герека.

Е. Герек зумів дещо стабілізувати становище у країні. Поліпшилось економічне становище, збільшилися заробітна платня, соціальні виплати. Але це піднесення тривало недовго.

У другій половині 70-х pp. соціально-економічне становище Польщі різко погіршилося внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Зокрема, загальносвітова економічна криза середини 70-х pp. негативно вплинула на економіку країни. В умовах зростаючої соціальної напруженості почали оформлюватись опозиційні сили. З обранням 1978 р. папою римським краківського архієпископа Кароля Войтили (Іоанна-Павла II) різко зріс вплив католицької церкви, яка негативно ставилася до політики ПОРП.

Через постійне зниження життєвого рівня у липні-серпні 1980 р. розпочалися страйки, центром яких знову стали міста Балтійського узбережжя - Гданськ, Гдиня, Щецин. Уряд змушений був піти на переговори і підписати угоди зі страйковими комітетами. Влада дала згоду на створення незалежних профспілок. Вони мали стати альтернативою офіційним професійним об'єднанням, у яких великий вплив мала ПОРП.

4. «Круглий стіл» 1989 р. і встановлення демократичного ладу

Лютий-квітень 1989 р. стали поворотними в історії Польщі. В цей час відбулося засідання «круглого столу», де з одного боку в дискусіях узяли участь ПОРП та її прибічники, а з іншого - опозиція і католицькі кола. Було досягнуто угоди про визнання за опозицією права на відкриту діяльність, легалізацію «Солідарності», про реформу парламенту і виборчого закону.

Вибори у червні 1989 р. до сейму та в сенат продемонстрували глибоке неприйняття польськими громадянами комуністичної системи. Із 100 місць у 00 місць у сенаті «Солідарність» здобула 99. І хоча у другому турі активність виборців знизилася, загальна поразка ПОРП стала неминучою. У січні 1990 р. ПОРП було перетворено на Соціал-демократію Республіки Польща (СДРП), яка стала на позиції парламентської демократії та ринкової економіки. В її лавах залишилося лише 50 тис. членів.

9 грудня 1990 р. на президентських виборах переміг лауреат Нобелівської премії Лех Валенса. Надзвичайне піднесення у польському суспільстві викликав візит папи Іоанна-Павла II у серпні 1991 р.

Остаточного удару по комуністичній системі було завдано 27 жовтня 1991 p., коли на вільних виборах до парламенту перемогу здобуло правоцентристське угруповання.

комуністичний партія берут страйк

Размещено на Allbest.ru