Сірко Іван Дмитрович

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Боротьба за визволення українського народу

2. Отаман війська Запорізького

Висновок

Використана література

Вступ

сірко отаман турецький польський

Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 - 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55).

Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна - Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина - в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Після Богдана Хмельницького кращого полководця, ніж Іван Сірко, Україна не знала.

За давністю років не збереглося точних даних, де народився Іван Дмитрович Сірко. Деякі історики вважають, що він уродженець слободи Мерефа (нині місто Харківської області), деякі - що він родом з Поділля, можливо Вінниччини. Наразі і рік народження Сірка не встановлено. Науковці вважають, що він народився на початку Х V ІІ ст., приблизно між 1605-1610 рр.

Перша половина життя являє собою суцільну білу пляму. Можна припустити, що у дитячі роки він здобув певну освіту, оскільки був грамотним.

1. Боротьба за визволення українського народу

Вперше ім'я І. Сірка згадується у літописах як учасника морського походу козаків кінця 1620-х рр. Матеріали французьких документів свідчать, що за результатами переговорів запорізьких козаків (серед них був січовий отаман І. Сірко - квітень 1645 р.) і французького командування, 2 тисячі найманих козаків на чолі з Сірком були перевезені морем із Гданська (Польща) до м. Кале (Франція), де брали участь у франко-іспанській війні, допомогли армії принца Конде здобути надзвичайно укріплену іспанську фортецю Дюнкерк на узбережжі Північного моря.

Хоробрий полковник запорізьких козаків не міг стояти осторонь подій визвольної війни українського народу 1648-1657 років. Під час воєнних дій під Жванцем восени 1653 р. армія Богдана Хмельницького разом з кримськими татарами оточила польське військо. Але зрада хана Іслам-Гірея ІІІ дозволила вислизнути з кільця. Дорогою до Криму татари грабували подільські міста і села, забираючи до полону людей. Іван Сірко зі своїм загоном настигнув зрадників-татар і розбив їх ущент, звільнив подолян. Відтоді захист України від турецько-татарської і польської агресії Іван Дмитрович визначив головним сенсом свого подальшого життя.

Рішення Переяславської ради 1654 р. І. Сірко не підтримав. Разом із Запорізькою Січчю, полковниками Полтавського, Уманського, Брацлавського полків та полководцем Іваном Богуном відмовився присягати на вірність цареві Олексію Михайловичу. По смерті Богдана Хмельницького (липень 1657 р.) І. Сірко стає однією з чільних постатей у політичному житті України. У 1658-1660 рр. його обирають полковником Вінницького (Кальницького) полку. У 1659 р. І. Сірко виступив проти політики гетьмана І. Виговського. Організував військовий похід на Акерман, що привело до розпаду українсько-польсько-татарської коаліції, спрямованої проти царського уряду і не дало змоги І. Виговському скористатися наслідками перемоги під Конотопом для зміцнення державності України. Все це значною мірою зумовило скинення гетьмана.

І. Сірко в присутності Юрія Хмельницького відмовився підписувати російсько-український договір 1659 р., котрий значно обмежував гетьманську владу та козацькі вільності. Восени 1660 р. під натиском пропольської старшини Ю. Хмельницький присягнув польському королю. Проте лівобережні козацькі полки не підкорилися вимогам Юрія, що привело до розподілу України на Лівобережну і Правобережну.

2. Отаман війська Запорізького

Розчарований політикою Ю. Хмельницького, І. Сірко вирушає до Запорізької Січі, яка на той час знаходилася біля гирла ріки Чортомлик і відтоді називалася Чортомлицькою. Знаного серед січовиків Івана Дмитровича як мужньої, енергійної людини високих моральних якостей з почуттям високої гідності славно зустріли його запорожці і залюбки обирали кошовим отаманом Війська Запорізького упродовж багатьох років (1659-1660, 1664-1665, 1670-1672, 1675-1680). Такої шани не мав жодний кошовий ні до, ні після І.Сірка. Як кошовий отаман він володів даром впливу на маси, мав талант політичного діяча, вирізнявся принциповістю, глибоким знанням ситуації, здібністю обирати правильну стратегію Січі, від позиції якої залежало багато чого в історичній долі українського народу. І. Сірко був глибоко релігійною людиною, до аскетизму скромним у побуті. Кошовий жив у курені разом із козаками, харчувався із спільного казана, носив простий одяг, полюбляв пасічникувати.

Під час кампаній І. Сірко набув слави талановитого полководця. Воював кошовий нестандартними методами, постійно демонструючи особисту хоробрість, мужність, відвагу та невтомну завзятість. Талановитий стратег і винахідливий тактик, Сірко діяв несподівано і блискавично, завжди був непрогнозованим для ворогів. Майже 27 років він боронив Україну від ворожих нападів, провівши загалом близько ста великих і малих дуже вміло організованих воєнних походів на Крим, татарські фортеці нижнього Дніпра, на Очаків, Бендери, Кучманський і Чорні шляхи; здійснив ряд морських походів за Дніпро і Буг та ін.

У 1660-1661 рр. І. Сірко брав участь у виступах запорізьких козаків на Крим. У жовтні і грудні 1663 р. він очолив два великих походи на Перекоп, визволив десятки тисяч полонених, силоміць навернутих у рабство.

Запорізька Січ захищала Україну від посягань Речі Посполитої. У 1659 р. І. Сірко виступив із загоном козаків проти польського короля, який уклав союз із кримським ханом. За успішну битву у пониззя Бугу та Дністра цар подарував кошовому на 300 рублів соболині хутра та 200 червінців. У жовтні 1663 р. польські війська намагалися відвоювати Лівобережну Україну. Щоб повернути на свій бік популярного отамана, король Ян Казимир надіслав Сіркові 300 червінців і золотий ланцюг. Проте непідкупний кошовий організував народний виступ і разом із запорожцями відкинув поляків аж до Дністра. То була остання спроба Польщі повернути собі лівобережну частину українських земель.

У січні 1664 р. разом з московськими військами І. Сірко вів воєнні дії проти правобережного гетьмана П. Тетері та польських військ під командуванням С. Чарнецького.

У ці тяжкі часи для України тисячі мешканців Правобережжя, рятуючись від польського гноблення, переправлялися на лівий берег Дніпра, осідали території Дикого Поля (так називалася степова територія південної і східної України). За історичними свідченнями 60-ті роки ХVІІ ст. (за деякими даними - у 1664-1668 рр.) можна назвати харківським періодом І. Сірка. Його родина проживала на хуторі Сірківка (тепер Сєріковка) за дві верстви від слободи Мерефа, мала будинки, млин, займалася господарюванням. І. Сірко був одружений, мав двох синів і двох дочок. Один із синів був одружений із дочкою молдавського господаря Хінкула, загинув під час воєнного походу у липні 1673 р. Другий син одружився із дочкою покійного гетьмана І. Брюховецького. Доньки вийшли заміж за козаків і проживали неподалік Мерефи. У 1665, 1667-1668 рр. І. Сірка обирають полковником Харківського полку.

Будучи харківським полковником він не пориває тісних зв'язків з Гетьманщиною і Запоріжжям. У 2-й половині 1660-х рр. він брав участь у боротьбі проти претендента на гетьманську булаву П. Суховія. У 1667 р. разом із запорожцями під проводом кошового І. Рога здійснив спустошливий набіг у Крим, змусивши ханський двір переховуватися у горах.

Після укладення тяжкого для України Андрусіївського миру, за яким Московська держава і Річ Посполита поділили між собою українські землі, Іван Дмитрович дотримується політики гетьмана І. Брюховецького. Він не тільки прихильно ставиться до народного повстання супроти свавілля царської адміністрації у слободі Красний Кут і на Торських солеварнях, а й очолив виступи (березень 1668 р.) в містах Харківського полку - Маяцьку, Змієві, Валках, Мерефі. Не дивлячись на підтримку населення Слобожанщини, донських козаків Степана Разіна повстанці зазнали поразки під Харковом.

Після вбивства І. Брюховецького і проголошення Петра Дорошенка гетьманом всієї України І.Сірко повертається на Січ. Упродовж 1668 р. він організовує чотири успішні походи до Криму.

У складний історичний період України, відомий як сумнозвісна “Руїна”, Іван Дмитрович часто втручався в хід складних подій на Правобережній Гетьманщині. У 1671-1672 рр. очолив народні виступи; підтримав колишнього отамана, уманського полковника М. Ханека, який дотримувався пропольської орієнтації. Оскільки діяльність І. Сірка, як реального претендента на булаву, суттєво впливала на хід тогочасних подій московські старшини, діючи у порозумінні з представниками козацької старшини, спромоглися заарештувати отамана чи то в Полтаві чи то в Нових Санжарах (квітень 1672 р.) та відправити до Сибіру, у Тобольську в'язницю. У зв'язку із зростанням турецько-татарської загрози, клопотанням січового товариства, гетьмана Лівобережної України І. Самойловича і навіть майбутнього короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського І. Сірка було звільнено улітку 1673 р. Не вагаючись, він очолив похід до турецької фортеці Аслам-Кермень, а потім розгромив татарів в Очакові, Ізмаїлі, Перекопі.

В останній період життя І. Сірко організував ще чимало походів, зокрема тільки проти ординців він провів понад 60 боїв і всі виграв. Під час битви під Сивашем (1675 р.) об'єднані загони запорожців, донських козаків і калмиків під командуванням кошового отамана розгромили ханське військо і турецьких яничар, звільнили понад 7 тис. людей.

У 1676 р. під час зречення П. Дорошенка І. Сірко прийняв від нього гетьманські клейноди. Велика популярність кошового серед народу могла забезпечити його вибрання гетьманом, але він не претендував на булаву.

У 1677-1678 рр. І. Сірко разом з російськими військами провів декілька блискавичних воєнних операцій. За результатами Чигиринських походів було зупинено натиск 200-тисячної турецько-татарської армії. Татари вважали І. Сірка за великого чарівника, називаючи його “руським шайтаном”. В останній рік життя кошового турки намагалися підкупити його, фізично знищити. Не мала успіху й спроба заключити з ним сепаратний мир.

1680 року, повертаючись з переможного походу над ординцями, І. Сірко занедужав. Він поїхав за десять верств від Січі, на пасіку в с. Грушівку (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області). 1 серпня Іван Дмитрович помер. Тіло кошового було перевезено по Дніпру, поховано (12 серпня) у полі за Запорізькою Січчю. Під час будівництва Каховського водосховища прах І. Сірка перенесено на курган поблизу Старої (Чортомлицької) Січі (неподалік с. Капулівки Нікопольського району Дніпропетровської області).

Висновок

Постать І. Сірка займає особливе місце в пантеоні української слави. Ще за життя кошового було складено чимало народних пісень, переказів, дум, легенд. З його ім'ям пов'язано переказ про дотепний лист запорожців туркам, що став сюжетом для відомої картини І. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Анонімний сучасник присвятив йому героїчну поему польською мовою “Короткий опис Сіркових діянь”. Про життя його родини існує дума “Вдова Івана Сірка і Сірченки” (запис 1805 р.), про героїчні подвиги кошового - легенда “Як Сірко переміг татар”, “Урочище Сірківка”. Образ І. Сірка відображено у багатьох художніх творах. В історичній повісті Ф.В. Булгаріна “Звільнення Теребовлі” (1823) висвітлено місце українського козацтва, у т.ч. І. Сірка у боротьбі Речі Посполитої з Осьманською імперією. На початку ХХ ст. письменник А. Кащенко написав популярні оповідання про героїку Запорізької Січі “Сіркова слава” (1903), “Сіркова могила (1908). Діяльність І. Сірка висвітлено у творах Д. Яворницького “Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман войска запорожских низовых козаков”, В. Кулаковського “ Іван Сірко”, В. Малика “Таємний посол”, Ю. Мушкетика “Яса”, А .Химка “Засвіти”.

Пам'ятники І. Сірку було встановлено в с. Капулівці (1956р.) та Мерефі (1993р).

Використана література

1. Сірко Іван Дмитрович (?-1680): Ватажок запоріз. козаків у другій половині Х V ІІ ст. // Провідники духовності в Україні: Довідник / За ред. І.Ф.Кураса. - К., 2003. - С. 96-97.

2. Смолій В. Сірко Іван Дмитрович / В. Смолій // Малий словник історії України / Редкол.: В. Смолій, В. Верстюк, С. Віднянський. - К., 1997. - С. 361.

3. Шуст Р. Сірко Іван // Довідник з історії України: У 3 т. / Ін-т іст. дослідж. Львів. держ. ун-ту; За ред. І.З. Підкови, Р.М.Шуста. - К., 1999. - Т. 3. - С. 169.

Размещено на Allbest.ru