Іван Самойлович

Дослідження життя та військової діяльності Івана Самойловича - наказного полковника Прилуцького полку, сотника Красноколядинської сотні. Участь Самойловича у участь у повстанні козаків проти заслання російських воєводств. Самойлович – генеральний суддя.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 01.06.2013
Размер файла 18,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іван Самойлович

самойлович генеральний суддя полковник

Після Визвольної війни і козацької революції (1648-1654) українські землі опинилися під владою сусідніх держав: Росія на підставі Березневих статей Богдана Хмельницького встановила свій протекторат над Україною; Річ Посполита після тривалої війни за умовами Андрусівського договору (1667) знову заволоділа Правобережною Україною; Туреччина відвоювала в неї Поділля і закріпила це в Бучацькому договорі (1672) Кримське Ханство претендувало на все Дике поле-безкраї степи північного Причорномор'я і Приазов'я. Ці держави не припиняли насту і воювали між собою, аби силою зброї заволодіти всією Україною, що славилася казковими багатствами.

Іван Самойлович народився у священика, містечка Ходорів, що на Волині. Точна дата невідома. Мав братів - Василя, Мартина і Тимофія, які згодом стали священиками. Після визвольної війни родина переселилася на Лівобережну Україну, де батько отримав парафію в містечку Красний Колядин на Чернігівщині. Іван здобуває високу на той час освіту в Київському колегіумі: виявив природні здібності до наук, мав ясний і практичний розум, відзначився тямущістю і кмітливістю. В подальшому вступає у козацьке військо на Лівобережній Україні. Там стає писарем Красноколядинської сотні Чернігівського Полку. Пізніше там же одружується з Марією Іванівною Голуб. Вони мали трьох синів (Семенова, Якова і Григорія) і двох дочок (Параску й Анастасію).

За протекцією генерального писаря Якова Гречанова Генеральна канцелярія надала йому старшинське звання «військового (значкового) товариша». Потім був обраний на посаду сотника. Надалі займає місце наказного полковника Прилуцького полку, сотника Красноколядинської сотні чернігівського Полку, полковника Охотського кінного полку (1665), полкового осавула, судді і наказового полковника Чернігівського полку (1668).

Самойлович бере активну участь у повстанні козаків проти заслання російських воєводств. Починає задумуватись над звільненням України від московського протекторату. В 1669р. Многогрішний відряджає до Москви Самойловича, який на той час є генеральним суддею, для затвердження урядом старшинської чолобитної, складеної у вигляді Глухівських статей і прийнятої на козацькій раді 6 березня 1669 року в Глухові. Але водночас привозить тривожне повідомлення про те, що гетьманом Правобережної України, Петро Дорошенко уклав угоду з представниками Туреччини про підданство козаків султанові. Вона викликала гостру реакцію Москви.

Гетьман Д. Многогрішний внаслідок цього мав утримувати наймане військо до 1 тис. чоловік.

Після смерті Дем'яна Многогрішного, І. Самойлович опиняється у колі змовників, через те, що користувався довірою гетьмана. Хтось має посісти цю посаду. Самойловича бачать як доброго гетьмана, і це мало неабияке значення для російського уряду. Хоча для козак Іван Сірко був би кращим гетьманом. Надалі у 1672 році Самойловича, на Ромадановській раді, пропонують на кандидатуру гетьмана. Відбулося це так: генеральний обозний Петро Забіла підніс йому булаву, інші полковники - Д. Райча і К. Солонина, покрили його прапором та обгорнули його бунчуком. Розчулений високим довір'ям старшин, І. Самойлович, виступив з короткою промовою, зверненою до учасників ради: «Я гетьманського уряду не бажаю, але ви за царським указом і за нашим військовим правом і вольностями мене обрали, і мені вже неможливо відмовитися і не прийняти… булави прапора. Я буду служити віддано, без будь-яких хитань і зради й ніколи не побажаю вчинити те, що вчинили попередні гетьмани». Петро Забіла відповів: «Усі ми готові служити великому государю у вічному підданстві: на тому прийми від нас, прапор, булаву і бунчук, та стань над нами гетьманом» (М. Костомаров).

Російська держава претендувала на Правобережну Україну: боярина, воєвод і намісників белградських. Гетьману І. Самойловичу з Москви надійшло доручення схилити правобережного гетьмана Петра Дорошенка під царську протекцію. Вирішено влаштувати військовий похід козацьких полків і російських стрільців на правий бік Дніпра, щоб силою зброї примусити старшину і козаків до покори Росії та гетьману Самойловичу. В кінці листопада 1673 року з Москви, надійшов царський указ воєводі Ромадановському і гетьману Самойловичу, з полками стрільців і козаків, рушити в похід на Правобережжя. В результаті правобережні полки, присягнули на вірність Росії.

Д. Дорошенко посилає до Самойловича І. Мазепу, який везе його привітання лівобережному гетьману і повідомлення, що сам Дорошенко зрікається всіх прав на звання глави Правобережної України. 17 березня 1674 року на головній площі Переяслава відбувається виборча рада, на якій були присутні задніпровські старшини. Був присутнім також М. Ханенко, який перед радою поклав клейноди - булаву, бунчук і прапор, надані йому королем Речі Посполитої. Після цього гетьманство пропонується І. Самойловичу. Гетьман відмовлявся від цього, але його взяли, старшини, під руки і поставили на лаву, накрили бунчуком і дали в руки булаву, що колись належала М. Ханенкові. Так Самойлович і став гетьманом всієї України.Після Переяславської ради Іван Мазепа, ще деякий час перебував на службі в гетьмана Петра Дорошенка, який зберіг значні силу та владу на Правобережній Україні - відмовився підкорюватися гетьману І. Самойловичу. В наслідок цього Г. Ромадановський та І. Самойлович готують сили для нового походу на Правобережжя, щоб примусити Дорошенка до покори.

Турки й татари з 3 до 27 серпня 1677 року тримали і обстрілювали з гармат м. Чигирин. Коли на допомогу їм виступило російське військо і козаки, на чолі з І. Самойловичем, дізнавшись про це поспішно відступили. Гетьман в Російсько-Турецькій війні (1677-1681) виявив розпорядливість і військові здібності козацького полководця (зміцнив фортеці в Чигирині, проти якого замислювали похід турки і татари, відправив чотири тисячі виборних козаків кінного полків, а також постачав: зброю, боєприпаси, артилерію, продовольство).

Загроза нового нашестя турків і татар занадто ймовірною. Тому Самойлович наполіг на тому, щоб відбудувати фортецю Чигирин й зміцнити його гарнізон. В подальшому Чигирин було, в наслідок наступу турецько-татарського війська у нижнє місто,було спалено самими ж козаками (підірваний склад пороху, у наслідок чого загинуло приблизно п'ять тисяч загарбників). Нашестя турецько-татарських орд у 1677-1678 рр. погрожувало поневоленню українського народу. І. Самойлович, виявив державну мудрість, розпорядливість і вміння організувати козацтво й усе поспільство, для військової відсічі ворогові також не рідко вирішував складні питання, оборони України. А головне він зумів зібрати козацькі сили, у тому числі й Запорозької Січі, очолюваної головним отаманом І. Сірком, спільно з російськими союзниками завдали ворогові поразки.

У січні 1679 року Ю. Хмельницький з турецьким загоном і татарською ордою вторгся на Лівобережжя в Переяславський та Лівобережний полки. Самойлович відрядив проти нападників Полтавський, Гадяцький, Миргородський і Компанійський полки, також були приєднані російські ратники Григорія Косагова. В наслідок Ю. Хмельницький змушений був відступити на правий берег Дніпра. Щоб позбавити Юрія Хмельницького підтримки, а також засобів для утримання турецьких залог, гетьман І. Самойлович вдається до жорстокої акції на Правобережжі - знищення сіл та переведення населення на лівий берег. У лютому 1679 року він призначив свого старшого сина Семена Самойловича наказним гетьманом над козацьким військом і відрядив його на правий бік Дніпра на «великий згін» населення. Звичайно після цього Самойлович за ці дії був, тими кого він переганяв на інший берег,нарікався прокльонами за свої дії.

Бахчисарайський мирний договір був укладений 3-го січня 1681 року. Турецький султан, після завоювання правобережжя, віддає ці землі молдавському господарю Іону Дуці, який у свою чергу призначив там гетьмана Яна Драгинича і доручив йому заселення спустілих міст і сіл. А це було прямим порушенням мирного договору. І. Самойлович у відповідь відрядив до Москви генерального осавулу Івана Мазепу (березень 1682р.) із закличними листами. У яких йшлося про І. Дука та Я. Драгинича зі скаргою на те, що був порушений Туреччиною умови Бахчисарайського миру, однак на це майже не було ніякої реакції.

20 березня 1685 року помирає старша дочка, Самойловича - Параска, яка була дружиною київського воєводи, боярина Федора Шереметьєва. А 19 травня цього ж року раптово помирає і його старший син Семен (Стародубський полковник 1680-1685 рр.)

У 1685 р. 20 липня Самойлович надіслав патріарху Шосновському і вся Русі Йоакиму, царю Івану і Петру Олексійовичам листа з повідомленням про церковний собор у Києві та вибори митрополита Гедеона Четвертинського, і прохання затвердити «права і вольності духовного чину» в Україні. Завдяки цьому Київська митрополія канонічно увійшла до Московського патріархату, ця залежність продовжувалася протягом трьох сотень років.

21 квітня 1686 року був укладений Московський договір з Річчю Посполитою про «вічний мир». Самойлович від самого початку був проти цього договору, та це ніяк не вплинуло на представників Російської ради. Гетьман вбачав цілком справедливу шкоду українському народу і відверто був невдоволений цим договором.

Росія після укладення трактату «про вічний мир» почала готуватись до війни проти Туреччини та Кримського ханства. І. Самойлович у наслідок цього, отримав грамоти, хоча сам не бажав цієї війни і намагався відрадити Москву від ризикованої акції, до схилення мирних переговорів з Кримом, але це було марно. У 1687р. наприкінці квітня Самойлович вирушив через Гадяч і Полтаву збирати козацькі полки. Ним було зібрано близько п'ятдесят тисяч козаків, тобто десять полків. Наприкінці травня цього ж року, козацьке військо та російське об'єдналися, у межиріччі Орелі та Самари й рушили на південь. Кримські татари дізнавшись про це підпалили величезну кількість степу, який через велику посуху горів швидко та щільно. Надалі (18 липня 1687р.) військо зупинилося біля річки Корчакрак, і воєначальники зібралися на військову нараду в головнокомандуючого Голіцина. На чолі з першим голосом гетьмана І. Самойловича рада, ухвалила припинити Кримський похід, але відправити значні сили в район Запорізької Січі, та чинити великий опір проти фортеці Кизикерми над Дніпром. Самойлович наказав також діяти проти татарських орд та їх фортець у нижній течії Дніпра.

На ім'я царів Івана та Петра Олексійовичів через Василя Голіцина була подана чолобитна від 7 липня 1687року за підписом генеральних полковників. У чолобитній був донос, у якому висувалося 23 пункти звинувачень проти гетьмана І. Самойловича. Автором і натхненником чолобитної вважається Іван Мазепа.

Івана Самойловича було заслано до Сибіру, де він помер у 1690 році. Все його майно було конфісковано, навіть і у його родичів.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Доурядовий період життя Івана Самойловича та його боротьба за за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. Соціально-адміністративна, соціально-економічна та культурно-освітня політика. Причини усунення гетьмана України з посади та його подальша доля.

    курсовая работа [104,5 K], добавлен 17.10.2014

  • Внутрішня політика гетьмана І. Самойловича. Характеристика статей 1672 та 1674 рр. Кроки гетьмана у підпорядкуванні собі Запорізьких Січі. Успіхи Самойловича у царині зміцнення підвалин державності Гетьманщини. Становище українських земель та народу.

    реферат [21,8 K], добавлен 30.10.2011

  • Ситуация на Украине в преддверии эпохи Руин. Второй гетьман Юрий Хмельницкий. Война с Польшей и раскол Украины, борьба за церковь, апогей Руины. Гетьманы Левобережья: Иван Брюховецкий и Демьян Многогрешный. Пророссийская ориентация Ивана Самойловича.

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 22.09.2015

  • Участь С. Палія у подіях Північної війни 1700-1704 рр. Рівень самостійності дій козацького полковника напередодні Полтавської битви. Ставлення до нього російської влади. Його повернення із сибірського заслання і роль у поразці мазепинського повстання.

    дипломная работа [99,2 K], добавлен 17.05.2014

  • Початок кар’єри Івана Виговського. Іван Виговський – помічник Богдана Хмельницького. Іван Виговський – гетьман України. Корсунська Рада. Змова і заколот проти Івана Виговського. Розрив союзу з Москвою та унія з Річчу Посполитою. Війна з Московщиною.

    реферат [42,9 K], добавлен 08.02.2007

  • Опис козацького життя та діяльності у XVII-XVIII ст. Демократичний устрій козаччини. Військова старшина. Чисельність козацького війська, особливості реєстрації козаків. Характеристика зброї. Стратегія та тактика козаків, фортифікації. Запорозька Січ.

    курсовая работа [63,6 K], добавлен 23.12.2009

  • Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".

    презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016

  • Руйнівні походи татар на українські землі в 50-60-х роках ХVІІ століття. Завоювання турками Поділля. Роль у боротьбі проти татар і турків запорізького кошового отамана Івана Сірка. Історія життя та активної політичної діяльності кошового отамана.

    реферат [36,3 K], добавлен 29.09.2009

  • Життя та діяльність українського освітнього і церковного діяча, вченого-філолога Івана Могильницького. Дослідження української мови та церковної історії, їх зв'язок з долею українського народу. Домагання поширення мережі українських народних шкіл.

    реферат [12,0 K], добавлен 19.01.2011

  • Політично-державницькі прагнення українців як найважливіший консолідуючий чинник громадянського суспільства в Україні. Осередки київських козаків - одні з перших вільнокозачих підрозділів, які здійснювали антибільшовицькі заклики у 1917-1918 роках.

    статья [14,3 K], добавлен 14.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.