Українські землі в другій половині XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Українські землі в другій половині XIX століття

1.Загострення соціально-класових протиріч. Селянські повстання

В 1847-1848 рр. на Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу. Тут кріпосницьке гноблення селян поміщиками було най жорстокішим. Рятуючи феодально-кріпосницькі порядки, царизм зробив спробу законодавчо врегулювати взаємовідносини поміщиків і кріпаків. У кожному поміщицькому маєтку запроводжувалася інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей. Але визначати їх мав сам поміщик, уся земельна власність якого до того ж залишалася недоторканою. Все це сприймалося як прагнення державної влади увічнити кріпосницькі відносини. Тому селяни виступали проти інвентарної реформи Царським властям довелося запроваджувати її силою.

Однак не минуло й двох десятків років, як царському уряду знову довелося звернутися до проблеми аграрних відносин -- цього разу щодо всієї Російської імперії. Спонукали до цього поразка у Кримській війні 1853-1856 рр. , могутнє піднесення селянського руху по всій імперії, а найбільше -- в Україні, де не забулися ще давні визвольні традиції козацтва.

Як приватновласницьким, так і державним селянам, які не мали ніяких громадянських прав, бракувало й коштів, щоб замінити рутинні способи ведення господарства. Та й у поміщицьких економіях і промислових мануфактурах кріпацька праця була малопродуктивною. На 1860 р. продуктивність праці кріпака в Російській імперії була такою, як у країнах Центральної. Європи 1800 р. , коли там панували різні форми закріплення.

Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян з кріпацтва зявилися навесні 1861 р. На Україні це стосувалося долі 5,3 млн осіб. Майже повсюдно їхні земельні наділи були урізані на користь поміщиків, земельні володіння яких в результаті цього збільшилися.

У цілому внаслідок реформи 1861 р. українські селяни втратили 1 млн десятин, або понад 15% загальної площі земель, які раніше перебували в їх користанні 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи, менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму. А в тім 1 ці мізерні наділи селяни повинні були протягом 49 років викуповувати у поміщиків за встановлені реформою дуже високі ціни, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р. , коли викупні платежі припинилися, поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 млн крб. , тоді як її ринкова вартість становила 128 млн крб. Фактично селяни викуповували не тільки землю а й особисту волю.

І все ж реформи 1861 і 1866 рр. відкрили перед тепер уже особисто вільними селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства Виникли умови для перетворення робочої сили в товар, що свідчило про утвердження капіталістичного товарного виробництва.

До середини ХІХ ст. існуючі виробничі відносини в російській Україні прийшли в невідповідність з розвитком економіки як у промисловості, так і в сільському господарстві. Масове зубожіння населення, загострення класових протиріч обумовили соціальні конфлікти -- від стихійних бунтів до організованих виступів. Наявність кріпацтва стримувала розвиток як сільського господарства, так і промисловості. Через явну недосконалість реформи 1861 р. з скасування кріпацтва, виникли чутки, що справжню волю поміщики приховали. Почалися селянські виступи.

2. Скасування кріпосного права в Російській імперії

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписує Маніфест про скасування кріпацтва і Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності. Зауважимо, що в Австрійській імперії кріпацтво було ліквідоване ще в 1848 р.

В результаті проведення реформи 1861 р. з скасування кріпацтва:

- селяни отримували особисту свободу і цивільні права, можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати операції від свого імені, а не від імені поміщика, як це було раніше

- селяни звільнялися із землею за викуп.

- поміщики залишалися власниками більшості землі в державі

- в особисте користування селянин отримував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими спорудами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити у поміщика

- протягом 20 років селянин уважався тимчасово зобов'язаним і повинен був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк, як і до 1861 р.

- зберігалася община як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком, оскільки з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому

- для розв'язання суперечок було створено інститут посередників, які призначалися виключно з дворян і тому не могли бути неупередженими примирителями земельних суперечок селян і поміщиків.

Попри те, що після реформи 1861 р. збереглися великі поміщицькі землеволодіння 30 тис. поміщиків мали 95 млн. десятин землі, в той час як 20 млн. колишніх поміщицьких селян -- 116 млн. десятин, деяка залежність селян від поміщиків і дріб'язкова опіка з боку селянської общини, селянська реформа створила умови для швидкого економічного розвитку країни.

3. Буржуазні реформи 60-70 років та їх здійснення в Україні. Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві

кріпосне право буржуазна реформа

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.

Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна 1853-1856 pp., яку Росія програла.

З січня 1857 р. було створено Таємний комітет, пізніше перейменований на Головний комітет у селянській справі. Селянське питання мали вирішувати дворяни.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності. За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

У ході аграрної реформи територія України ділилась на регіони за специфікою проведення:

1 общинне землеволодіння губернії Новоросійського краю

2 подвірне землекористування Лівобережна Україна.

Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння.

Селяни отримали економічні права купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики.

Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою сторону і послабити польську шляхту.

Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили на 20%. Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади обєднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків.

Наслідки реформи:

1 відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності

2 товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян

3 чіткішою стає спеціалізація окремих районів України

4 застосовують різні методи використання землі оренду, ведення власного господарства.

5 підвищилась урожайність сг культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

Размещено на Allbest.ru