Континентальна блокада в азовсько-чорноморських портах за матеріалами археографічного видання "Внешняя политика России XIX и начала XX века"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Континентальна блокада в азовсько-чорноморських портах за матеріалами археографічного видання «Внешняя политика России XIX и начала XX века»

Головко Ю.І

Початок XIX ст. був достатньо складним періодом для європейської торгівлі, у тому числі для торгівлі азовсько-чорноморської, особливо в умовах постійних військових конфліктів та запровадження континентальної системи. Континентальна блокада була явищем загальноєвропейського масштабу і мала певні спільні прояви у більшості залучених до неї регіонів, але з іншого боку - континентальна система мала й свої особливості в кожному з регіонів, які визначалися, у першу чергу специфікою місцевої зовнішньоторгової інфраструктури. Історія континентальної блокади має достатньо представницьку історіографію, яка дозволяє реконструювати як загальні тенденції та розвиток подій під час континентальної блокади, так і особливості впливу континентальної системи на економічний розвиток окремих країн та регіонів. На жаль, розвиток азовсько-чорноморської торгівлі в умовах континентальної блокади досліджений недостатньо, хоча на це питання дослідники звертали увагу[5-8].

Однією з проблем дослідження особливостей континентальної блокади на півдні України є недостатнє залучення до наукового обігу джерельної бази, у першу чергу архівних матеріалів, які, можливо, дозволили б вирішити, наприклад, проблему невідповідності між статистичними даними окремих опублікованих джерел та досліджень і т.д. Однією з таких публікацій, що ввела до наукового обігу джерела з історії континентальної блокади на півдні України, є «Внешняя политика России XIX и начала ХХ века». Це багатотомне видання, перша серія якого обмежується першими п'ятнадцятьма роками XIX ст. Комісія з видання дипломатичних документів при Міністерстві закордонних справ СРСР у передмові до видання зазначала, що основу публікації будуть складати документиросійського Міністерства закордонних справ, які зберігаються в Архіві зовнішньої політики Росії, а також інших архівів. До збірки будуть включені тільки найважливіші документи, у першу чергу ті, які не були раніше опубліковані, а також в окремих випадках комісією допускається публікація найбільш важливих документів, які вже публікувалися. Значна кількість документів у виданні будуть вміщені у вигляді анотацій на публікації цих документів в інших виданнях[ 1,с.5]. Публікація документів супроводжується коментарями та примітками, посиланнями на інші видання, де вже були опубліковані дані документи або ті, що згадуються в тексті.

Матеріали до історії континентальної блокади на півдні України опубліковані у четвертому та п'ятому томах першої серії археографічного видання, які охоплюють період з липня 1807 по січень 1811 року. Загальна кількість матеріалів, які безпосередньо стосуються континентальної блокади на півдні України, є невеликою, але вони відображають бачення ситуації з точки зору місцевої та вищої адміністрації.

Особливе значення як джерело з історії континентальної блокад на півдні України мають опубліковані звіти та доповіді міністра комерції та управляючого Міністерством закордонних справ М.П.Румянцева, які у більшості випадків адресувалися імператору Олександру І. Так, у четвертому томі археографічного видання маємо звіт та доповідь М.П.Румянцева про стан торгівлі, а також звіт Міністерства комерції. Перший документ - звіт міністра комерції М.П.Румянцева - датований груднем 1807 року і містить результати розвитку торгівлі за 1807 рік. Міністр комерції звертав увагу на те, що в російській торгівлі почався занепад через постійні війни в Європі та розрив відносин з Англією. У цілому по Російській імперії імпорт проти 1806 року зменшився на 11 млн. рублів (з яких 4 млн. рублів припадало на торгівлю Чорного та Азовського морів), а експорт зменшився на 9 млн. рублів (з них на долю азовсько-чорноморської торгівлі припадало З млн. рублів). Більші падіння обсягів зовнішньої торгівлі М.П.Румянцев відзначав тільки на Балтійському морі, але там падіння було прихованим - завдяки збільшенню імпорту дорогих металів для військових потреб (на 4,5 млн. рублів) спостерігалося загальне зростання імпорту на 203 тис. рублів при падінні імпорту саме товарів на 4 млн. рублів. У цьому ж звіті перераховані укази щодо зовнішньої торгівлі минулого року, у тому числі стосовно південної торгівлі, які вміщені у «Полному собрании законов Российской империи»[2,с. 135-143].

У цьому ж томі опубліковано доповідь міністра комерції М.П.Румянцева Олександру І по міністерству комерції за 1808 рік, яка власної дати не має і розміщена у виданні останньою за 1808 рік. Міністр відзначив ще більше падіння торгівлі у порівнянні з 1807 роком - зменшення імпорту сягнуло 10 млн. рублів, а експорту - 20,5 млн. рублів, причому це зменшення відбувалося, в основному, за рахунок скорочення балтійської торгівлі. На решті кордону, як зазначав М.П.Румянцев, значних коливань не відбувалося, а кой-де навіть спостерігалося зростання товарообігів. Так, торгівля на Чорному та Азовському морях 1808 року дала позитивні результати - зростання як імпорту, так й експорту на 4 млн. рублів. Подібне зростання того року спостерігалося тільки на сухопутному кордоні з Німеччиною, де обсяги імпорту зросли на 6 млн., а імпорту - на 5 млн. рублів. У даній доповіді були також наведені дані стосовно структури зовнішньої торгівлі 1808 року: міністр відзначав яких товарів і на скільки менше або більше було привезено або відпущено в масштабах Російської імперії. Окремо у доповіді розглядалося питання одеського транзиту: М.П.Румянцев бачив в політичних обставинах, які склалися 1808 року, можливість створити нові корисні торгові зв'язки європейських держав з Левантом шляхом організації транзитної торгівлі через Одесу. Міністр комерції допускав, що даний підйом транзитної торгівлі міг бути тимчасовим, але він давав можливість зробити даний напрямок транзитної торгівлі традиційним. До необхідних заходів міністр комерції відносив дозвіл на транзитне перевезення заборонених до ввезення в Російську імперію товарів, спрощення митного контролю за транзитними товарами, стягнення мита з транзитних товарів з ваги (50 коп. з пуду), встановлення річного терміну для вивезення транзитних товарів за межі Російської імперії з можливістю подовження цього терміну на 3 місяці. Пропозиції М.П.Румянцева були враховані у Височайшому указі 2 жовтня 1808 року[2,с.447-456].

Опублікований в археографічному виданні звіт про роботу Міністерства комерції за серпень-грудень 1808 року був датований 19 лютого / 3 березня 1809 року. У цілому, даний звіт повторює твердження міністра комерції про загальний занепад зовнішньої торгівлі Російської імперії і значну долю в цьому занепаді саме балтійських портів. Щодо азовсько-чорноморської торгівлі у звіті відзначається, що, не дивлячись на продовження війни з Туреччиною, занепаду проти попередніх років не спостерігається, якщо не брати до уваги торгові обіги 1807 року. У звіті також наведені дані про обсяги одеської транзитної торгівлі: транзитний відпуск іноземних товарів через Одесу до Цесарії та Молдавії досяг 10 млн. рублів, з яких 9 млн. припадало на транзит тільки бавовни. Також у звіті перераховуються (з поясненнями) всі укази стосовно торгівлі, затверджені у звітній період, у тому числі щодо азовсько-чорноморської торгівлі: укази щодо дозволу привозити до Таганрогу ціновні товари, щодо безмитного ввезення товарів з Мінгрелії до азовсько-чорноморських портів, щодо транзиту через Одесу до Леванту іноземних товарів за виключенням англійських[2,с.515].

П'ятий том археографічного видання «Внешняя политика России XIX и начала XX века» є більш насиченим різноманітними матеріалами до історії континентальної блокади на півдні України, що відбиває зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні ускладнення цього періоду (квітень 1809 - січень 1811 років). У даному томі з'являються документи, які відображають виниклі на місцях проблемні ситуації, що потребували роз'яснень від міністра комерції або імператора. Так, у п'ятому томі опублікована доповідь міністра комерції М.П.Румянцева імператору Олександру І, датована 21 травня / 2 червня 1809 року, яка стосувалася питання торгових відносин з Туреччиною підчас російсько-турецької війни: до Євпаторії з Константинополя прибуло турецьке судно з баластом для завантаження товарів - судно було затримане за наказом головного командира чорноморського флоту, який звернувся за розпорядженням щодо подальших дій до міністра комерції. М.П.Румянцев вважав неприпустимими торгові відносини під час відкритого військового конфлікту як з політичних міркувань, так і для попередження навіть можливості торгівлі з Англією за посередництва турецьких торговців. Саме тому міністр пропонував імператору вислати дане судно без вантажу і надалі турецькі судна до азовсько-чорноморських портів не допускати, що й було підтверджено імператором 21 травня 1809 року[3,с.60].

26 травня 1809 року Головнокомандуючий Чорноморським флотом 1,1 Траверсе отримав відношення міністра комерції М.П.Румянцева у відповідності до Височайшого повеління заборонити впускати турецькі судна до азовсько-чорноморських портів. Про це свідчить опубліковане донесення 1.1.Траверсе міністру морських сил П.В.Чичагову, датоване 28 червня / 10 липня 1809 року. Головнокомандуючий віддав розпорядження місцевому керівництву призупинити відправку з кримських портів турецьких торгових суден. Крім того, 1.1.Траверсе просив міністра продовжити ембарго на всі судна, що знаходяться в кримських та таганрозькому портах, оскільки вважав їх шпигунами, які працюють як на Російську імперію, так і на Порту. З точки зору Головнокомандуючого, продовжити ембарго слід було до осені, хоча, можливо, не для всіх суден - він визнавав, що грецькі екіпажі багатьох суден прихильні до Росії[3,с.94-95].

Наступний документ, вміщений в археографічному виданні, є прошениям від імені таганрозького купецтва першої гільдії на ім'я міністра комерції М.П.Румянцева (9/21 липня 1809 року). Купецтво зверталося до міністра з проханням зробити виняток з указу від 14 травня 1809 року, який категорично вимагав від шкіперів пред'являти в російських портах документи про нейтральність судна та товару[4,с.959-960]. Сутність виниклої проблеми полягала в тому, що місцеве купецтво традиційно закуповувало товари для доправлення до таганрозького порту заздалегідь, але через чергове погіршення російсько-турецьких відносин судна із товарами затрималися в турецьких портах, звідки їх просто не випустили. Згодом судна були такі звільнені і отримали змогу відправитися до Таганрогу, але невдовзі був виданий указ 14 травня 1809 року, вимогам якого дані торгові судна та їх вантаж відповідати не могли. Політична та економічна нестабільність в чорноморському регіоні настільки ускладнили зовнішню торгівлю, що більшість шкіперів та купців думали не про отримання необхідних документів, а про врятування власного майна. Саме так характеризували стан азовсько-чорноморської торгівлі таганрозькі купці. Вони ж підтверджували у своєму прошенні міністру комерції, що всі товари на згадуваних суднах - архіпелазького виробництва, судна переважно грецькі, але є й російські, які змінили прапор виключно з необхідності, команда торгових суден - майже всі греки, які співчувають Росії і мають родичів в Російській імперії, всі вони прості мореплавці, які ніяких корабельних журналів не ведуть, а є навіть неписьменні. Tаганрозьке купецтво зверталося з проханням дозволити хоча б разове розвантаження та відправлення цих суден[3,с.104-106]. На жаль, документи щодо вирішення даної ситуації в археографічній збірці не представлені.

До врегулювання суперечностей в російському торговому законодавстві періоду континентальної блокади залучалися й комерційні суди: у збірці представлене подання Одеського комерційного суду генерал- губернатору Новоросійського краю Е.Й.Ришельє щодо необхідності роз'яснення певних неузгодженостей в розпорядженнях щодо південної торгівлі. Tак, члени суду, у першу чергу, звертали увагу на невідповідність указу від 14 травня 1809 року щодо необхідності представляти документи про нейтральність судна та вантажу указові від 20 серпня 1808 року, який робив виключення для турецьких та азійських товарів, які привозять до чорноморських, азовських та каспійських портів - на ці товари жодні свідоцтва не вимагалися. Другим спірним питанням було ще одне положення зі згадуваного указу від 14 травня 1809 року, яке вимагало перевіряти пред'явлені шкіперами документи на судна і звіряти їх з корабельним журналом, щоб з'ясувати, в якій насправді країні був виданий документ. Члени Одеського комерційного суду зазначали з цього приводу, що виконати це правило не зможуть більшість нейтральних суден, оскільки вони піднімали нейтральні прапори в тих країнах, де їх заставали чергові політичні або військові новини[3,с.162].

Восени 1809 року міністр комерції M JL Румянцев отримав подання херсонського військового губернатора Е.Й.Ришельє та прошения одеського купецтва стосовно заборони пускати до азовських та чорноморських портів турецькі судна у зв'язку з продовженням російсько-турецької війни. Е.Й.Ришельє цікавився у міністра, чи треба вважати турецькими судна, що належать грекам, але приходять з Константинополя - шкіпери приховували місце призначення своїх суден від турецької влади і доставляють цінні відомості про стан справ в Туреччині. Одеські грецькі купці просили міністра дозволити прийняти в одеському порту їх судна з товарами, закупленими раніше, і зобов'язувалися довести свою власність на ці товари і не відправляти до Туреччини російських товарів. Отримавши такі звернення міністр запропонував імператору Олександру І, продовжуючи політику зближення з греками, дозволити їм на своїх суднах привозити та вивозити товари з азовських та чорноморських портів; губернському керівництву міністр комерції пропонував ретельно стежити, щоб серед привезених товарів не було англійських, а на вивіз товарів брати з греків підписку про непродаж цих товарів англійцям під загрозою позбавлення імператорської милості назавжди. Пропозицію міністра комерції від 22 вересня / 4 жовтня 1809 року Олександр І схвалив з урахуванням зауваження щодо англійських та колоніальних товарів[3,с.236І.

Того ж дня на засіданні Комітету міністрів обговорювалася записка міністра комерції М.П.Румянцева щодо необхідності пом'якшення правил нейтральної торгівлі для портів Чорного та Азовського морів, які були встановлені указом від 14 травня 1809 року. Комітет запропонував видати особливі рескрипти про дозвіл приймати в азовсько-чорноморських портах грецькі судна та судна, що прибувають з Анатолії. Витяг з рішення Комітету міністрів від 22 вересня / 4 жовтня 1809 року був включений до п'ятого тому збірки документів «Внешняя политика России XIX и начала XX века»[3,с.237]. А вже 1/13 жовтня 1809 року був виданий указ Олександра І таганрозькому градоначальнику Б.Б.Кампенгаузену щодо безперешкодного допуску грецьких суден до чорноморських та азовських портів та про інші виключення з указу від 14 травня 1809 року для торгівлі Чорного та Азовського морів[3,с.245].

Навесні 1810 року (29 березня /10 квітня) феодосійський військовий губернатор О.Ф.Клокачов представляв міністру комерції та міністру закордонних справ М.П.Румянцеву подання, в якому пояснював складність торгівлі з Туреччиною. Губернатор звертався за роз'ясненням з приводу указу від 1 жовтня 1809 року, який дозволяв заходити до російських портів грецьким та анатолійським суднам - сутність питання полягала в необхідності розрізняти анатолійські грецькі та анатолійські турецькі судна, оскільки турки-анатолійці також були прихильні до Росії і навіть не вважали себе у стані війни з Російською імперією (не дивлячись на продовження російсько-турецької війни). Турецькі анатолійські судна активно використовувалися феодосійським купецтвом для доставки товарів і саме купецтво й зверталося до губернатора О.Ф.Клокачова з проханням дозволити туркам-анатолійцям торгувати в чорноморських портах. Губернатор просив М.П.Румянцева не відмовляти купецтву, підкреслював достатньо складний стан торгівлі і важливість для цієї торгівлі участі турецьких суден з Анатолії[3,с.408].

У п'ятому томі збірки «Внешняя политика России XIX и начала XX века» також представлено кілька документів, які висвітлюють діяльність генерал-губернатора Е.Й.Ришельє щодо розвитку зовнішньої торгівлі. Так, у збірці вміщено лист міністра закордонних справ М.П.Румянцева генерал-губернатору Е.Й.Ришельє від 15/27 квітня 1810 року, в якому міністр передавав вимогу імператора Олександра І вжити жорстких заходів щодо дотримання правил континентальної системи в Одесі, оскільки з різних джерел надходили дані про продовження британської торгівлі в чорноморських портах[3,с.429-430]. Це ж питання ставилося і в листуванні французького посла в Санкт-Петербурзі Коленкура та міністра закордонних справ Франції Шампаньї (18 квітня 1810 року), в якому Коленкур передавав слова М.П.Румянцева про турботу генерал- губернатора Е.Й.Ришельє щодо розвитку місцевої торгівлі, а також запевнення М.П.Румянцева в тому, що російський уряд готовий й надалі дотримуватися правил континентальної системи, навіть якщо це шкодитиме розвитку окремих провінцій[3,с.421 ]. В іншому листі французького посла міністру закордонних справ Франції (2 травня 1810 року) Коленкур відзначав, що намагався добитися від М.П.Румянцева заборони приймати в чорноморських портах грецькі судна без сертифікатів на товари та наполягав на тому, що до Чорного моря повинні пропускати тільки французькі та італійські судна, а сертифікати мають бути видані французькою владою. М.П.Румянцев відповів категоричною неможливістю заборонити грецьким суднам прибувати до чорноморських портів[3,с.443]. Більше того, 18/30 травня 1810 року М.П.Румянцев подавав записку до Комітету міністрів з пропозицією дозволити у військовий час вільне судноплавство на Чорному морі російських, грецьких та анатолійських торгових суден. Для цього міністр пропонував відправити парламентарів до найбільших анатолійських торгових міст і вимагати від турецьких чиновників приймати російські правила торгівлі в Чорному морі та дозволити перебування в Туреччині російських консулів, які окрім торгових питань, мали б повідомляти російський уряд, чи потрібна мешканцям Анатолії допомога у боротьбі за незалежність[3,с.449].

Вереснем 1810 року датовані два документи, пов'язані з доповіддю департаменту державної економії - перший документ був представлений імператору Олександру І, а другий Державній раді. Доповідь стосувалася фінансових проблем Російської імперії та перспектив їх вирішення. Для пожвавлення зовнішньої торгівлі департамент пропонував проводити самостійну зовнішньоторгову політику, розширювати зовнішні ринки, укласти мирні договори з Туреччиною та Персією, дозволити вільне вивезення хліба з азовсько-чорноморських портів, реформувати митне управління, встановити жорсткий контроль за імпортом, особливо предметів розкошу - останнє необхідно врахувати в новому тарифі[3,с.516].

Жовтнем 1810 року був датований звіт міністра закордонних справ та міністра комерції М.П.Румянцева по Міністерству комерції за 1809 рік. У цілому, міністр відзначав покращення ситуації в торгівлі в 1809 році і зростання обсягів товарообігу - в імпорті на 14 млн. рублів, в експорті - на 32 млн. рублів. Серед товарів, які сприяли зростанню імпорту міністр виділив цукор та цукровий пісок, бавовну, каву, фарби, бавовняні ти вовняні товари. Зростання експорту відбувалося завдяки вивезенню конопель та льону, яловичого сала, різного полотна. Стосовно Чорного моря, то міністр принципових змін в торгівлі не відзначав, хоча експорт проти 1808 року скоротився на 2,5 млн. рублів, в основному, за рахунок скорочення експорту заліза, пшениці та коров'ячого масла. 1809 року також спостерігалося скорочення європейського транзиту, що відбувалося, на думку М.П.Румянцева, через посилення морської торгівлі. Як і в попередніх звітах М.П.Румянцева був представлений перелік і зміст розпоряджень, які безпосередньо стосувалися розвитку конкретних напрямків торгівлі. Стосовно торгівлі Чорного та Азовського морів міністр відзначив наступні заходи, вжиті 1809 року: внесення до правил нейтрального судноплавства винятків для судноплавства чорноморського, дозвіл торгувати в азовсько-чорноморських портах грекам-анатолійцям та встановлення певних винятків з правил нейтральної торгівлі для азовсько-чорноморських портів, надання дозволу на виділення з казни постійної суми для позики бажаючим будувати правильні каботажні судна для азовського судноплавства, продовження права складки товарів в Одесі на 5 років, надання права складки товарів Феодосії, а також дозволу на ввезення до Феодосії ціновних товарів та передачу п'ятої частини митних прибутків Феодосійської митниці на розвиток міста, дозвіл на безмитне ввезення до чорноморських портів архіпелазької смоли[3,с.558].

У томі п'ятому видання «Внешняя политика России XIX и начала XX века» також маємо анотацію маніфесту Олександра І щодо запровадження з 1 січня 1811 року нового тарифу, який додавався до маніфесту, та створював нові умови для торгівлі в портах Білого, Балтійського, Чорного та Азовського морів та на всьому західному сухопутному кордоні[3,с.664].

З виявлених у двох томах археографічного видання матеріалів до історії континентальної блокади на півдні України більшість є публікаціями архівних матеріалів, крім того, представлені матеріали, раніше опубліковані в таких виданнях як «Журналы Комитета министров», «Полное собрание законов Российской империи», «Дипломатические сношения России и Франции», «Архив Мордвиновых», «Архив Государственного совета». Практично до кожного другого з виявлених документів мав безпосереднє відношення міністр комерції М.П.Румянцев - у першу чергу, маються на увазі звіти про стан торгівлі та діяльність Міністерства комерції. Хронологічно документи стосовно континентальної блокади на півдні України розподілені нерівномірно, що, в цілому, відповідає змінам у міжнародній ситуації, у першу чергу, у відносинах Російської імперії та Оттоманської Порти - практично всі виявлені документи датовані 1809- 1810 роками і вміщені в п'ятому томі. Виявлені документи висвітлюють різноманітні аспекти розвитку азовсько-чорноморської торгівлі в умовах континентальної блокади, у тому числі ті проблеми, з якими стикалося саме південне купецтво, надають ті статистичні дані, які мали офіційний характер і були підставою як для оцінки стану торгівлі в державі в цілому та в окремих регіонах, так і для ухвалення рішень, які багато в чому визначали подальшу долю азовсько-чорноморської торгівлі.

Список використаних джерел

континентальний блокада торговий україна

1. Внешняя политика России XIX и начала XX века. Документы российского Министерства иностранных дел. - Серия первая (1801-1815 гг.). - Т. 1 (март 1801 г. - апрель 1804 г.). - М. : Государственное издательство политической литературы, 1960. - 799 с.

2. Внешняя политика России XIX и начала XX века. Документы российского Министерства иностранных дел. - Серия первая (1801-1815 гг.). - Т. 4 (июль 1807 г. - март 1809 г.). - М.: Государственное издательство политической литературы, 1965. - 782 с.

3. Внешняя политика России XIX и начала XX века. Документы российского Министерства иностранных дел. - Серия первая (1801-1815 гг.). - Т. 5 (апрель

1808 г. - январь 1811 г.). - М. : Государственное издательство политической литературы, 1967. - 783 с.

4. Полное собрание законов Российской империи. - Собрание первое. - Т. 30 (1808-1809 гг.). - СПб., 1830. - 1404+9 с.

5. Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800-1825 гг. / Е.И. Дружинина. - М.: Наука, 1970. - 382 с.

6. Злотников М.Ф. Континентальная блокада и Россия / М.Ф. Злотников. - М.-Л.: Наука, 1966. - С,252-253.

7. Золотов В.А. Внешняя торговля Южной России в первой половине XIX века / В.А. Золотов. - Ростов: Издательство Ростовского университета, 1963. - 192 с.

8. Шеремет В.И. К истории русско-турецкой торговли в конце XVIII - начале XIX вв. / В.И. Шеремет // Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки. - Вып. II. - Л. : Издательство Ленинградского университета, 1968.-С,136-147.

Размещено на Allbest.ru