Місце та роль країн регіону Центральної Азії у політиці Республіки Індія в постбіполярний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце та роль країн регіону Центральної Азії у політиці Республіки Індія в постбіполярний період

Давидович Л.Я.

Зміни геополітичної карти світу, що були зумовлені розпадом СРСР та утворенням нових незалежних держав на пострадянському просторі, призвели до формування кардинально нової геополітичної ситуації у регіоні Центральної Азії, який включає Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Зокрема, у даний час, на нашу думку, в активній стадії знаходяться процеси трансформації Центральної Азії з периферійного регіону (де геополітичні процеси майже не проявлялися), у регіон, де все більш активно перетинаються інтереси ряду великих держав, таких як Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Індія, КНР, Туреччина, а також Європейський Союз. При цьому, на відміну від часів холодної війни, це суперництво базується не на ідеологічній, а на геополітичній та економічній основі, оскільки, із здобуттям незалежності країни ЦАР розпочали перехід від централізованої планової до ринкової економіки. Були створені умови для розвитку енергетичних ринків, приватизації, переходу від монополії до конкуренції у нафтовій сфері, механізмів ринкового ціноутворення, залучення приватних інвестицій тощо. Більшість країн регіону відкрили доступ до нафтових родовищ іноземним компаніям та зарубіжним інвесторам, почали здійснювати самостійну політику у галузі розробки нафтових родовищ та поставок нафти на ринки Європи й Азії і т.п. [1, с.78-88].

Оскільки Індія прагне перетворення на центр сили в світовій політиці, уряди Індійського Національного Конгресу, Об'єднаного Національного Фронту та Бхаратія Джаната Парті провадили активну зовнішню політику, спрямовану на забезпечення присутності Республіки у всіх регіонах світу. В цьому контексті для Індії участь у процесах, що відбуваються у Центральній Азії є життєво важливою, оскільки геополітична роль країн цих країн не може не бути врахована в зовнішній політиці держави, яка прагне набути статусу лідера в глобальній системі міжнародних відносин.

Відомий дослідник, колишній радник Президента США З.Бжезінський, зазначає, що від того, у якому напрямку розвиватиметься Центральна Азія, багато у чому залежатиме баланс сил на міжнародній арені. Будь-які події, що відбуваються тут, будуть мати своє відображення не лише на регіональному, але і на глобальному рівнях [2, с.123-150].

У цьому зв'язку, дослідження місця та ролі країн ЦАР у зовнішньополітичній стратегії Індії в постбіполярний період є вкрай актуальним.

Політика Індії щодо країн ЦАР, після розпаду СРСР, на думку автора, має два головних виміри - регіональний та двосторонній.

В рамках регіонального виміру політики Індії можна виділити участь Республіки в регіональних організаціях співпраці, зокрема у ШОС;

На двосторонньому рівні можемо виокремити такі головні вектори співробітництва Індії з державами ЦАР: розвиток співпраці в енергетичній галузі; боротьба з тероризмом; завоювання масштабних ринків збуту індійських товарів (економічний вектор).

Роль країн ЦАР в забезпеченні енергетичної безпеки Індії, як вважає автор, важко переоцінити.

Однією з головних цілей зовнішньої політики Індії Президент Республіки Абдул Калам визначив її намір досягнути повної енергетичної незалежності до 2030 року. Таку тезу він озвучив виголошуючи, 15 серпня 2004 року, щорічну промову, приурочену до Дня незалежності Індії. «Протягом року ми повинні розробити повністю оновлену енергетичну політику. До 2030 року Індія має досягнути незалежності через використання сонячної, гідро-, ядерної та інших видів енергії. Індія буде іти до досягнення енергетичної незалежності опираючись на міжнародну співпрацю», - заявив Президент [3, ст. 445].

У цьому контексті важливим, на нашу думку, видається питання необхідності диверсифікації джерел постачання нафти до Індії. З цією метою, після розпаду СРСР, Індія змістила один із своїх зовнішньополітичних векторів на Центральну Азію.

Після розпаду СРСР, Центральна Азія стала новим самостійним великим центром енергоресурсів, а географічне розташування країн регіону визначає їх важливу роль у транзиті нафти та газу на євразійському просторі. На території ЦАР знаходиться близько 2% відомих світових запасів нафти, головна частина яких зосереджена у Казахстані, Туркменістані та Узбекистані.

У аналітичній доповіді ^е Нуdгосагbоn Vision--2025 (Стратегія використання вуглеводнів-2025), яка була оприлюднена урядом Індії у 2000 році, аналізуються головні труднощі Індії у галузі забезпечення енергетичної безпеки: самозабезпечення країни сирою нафтою знизилась із 63% у 1989-1990 рр. до 30% в 2000-2001 рр. Відповідно до офіційних прогнозів, попит Індії на нафту збільшиться з 122 млн. тон у 2001-2002 рр. до 196 млн. тон у 2011-2012 рр. А у 2024-2025 рр. - сягне обсягів 364 млн. тон. При цьому, внутрішній видобуток за цей період зросте з 26 до 52 млн. тон до 2012 року й до 80 млн. тон до 2025 року. В 2024-2025 рр. самоза- безпеченість Індії сирою нафтою становитиме не більше 15%[4].

Відповідно до ^е Нуdгосагbоn Vision-2025, попит на газ у Індії становитиме більше 125 млрд. куб. м. на рік, створюючи цим самим дефіцит у 75 млрд. куб. м., порівняно з обсягами, що є доступними за рахунок національних родовищ[4].

Для рішення проблем енергетичної безпеки у доповіді пропонується розробити план дій з нарощування ресурсів вуглеводнів до рівня, який необхідний Індії для забезпечення своїх економічних потреб. Важливою складовою частиною даної політики є її зовнішній аспект - так звана індійська «нафтова дипломатія», що передбачає участь у важливих багатосторонніх проектах по всьому світу з метою досягнення інтересів енергетичної безпеки країни. Зміст цих проектів полягає у придбанні за кордоном активів двох видів: на рівну участь у діючих виробництвах та укладення контрактів на розвідку та видобуток енергоресурсів як на умовах оншору, так і офшору; участь у будівництві транснаціональних газових трубопроводів; сприяння внутрішньоазійському діалогу між країнами-постачальниками та країнами-споживачами енергоресурсів, а також сприяння залученню інвестицій всередині регіону, й розвитку необхідної інфраструктури.

У зв'язку із бажанням розвивати співпрацю з країнами Центральної Азії у енергетичній галузі після розпаду СРСР, перед Індією постала нова проблема - необхідність гарантування шляхів постачання нафти та газу до її території, тобто побудова трубопровідного сполучення.

Одним із головних, на думку автора, підходів до вирішення цього питання став проект трубопроводу Туркменістан-Афганістан-Пакистан (ТАП). Переговори про його побудову ведуться більше тринадцяти років і є складними та уривчастими. Хоча причини називаються різні - політична ситуація у Афганістані, недостатній попит Пакистану на газ, нестача газових ресурсів у туркменському Давлатабаді, а також те, що їх учасниками є двоє непримиренних суперників - Індія, з одного боку, та Пакистан - з іншого, на нашу думку, причиною затягування перемовин є недостатня зацікавленість сторін, у тому числі, тих же Індії та Пакистану, що паралельно ведуть переговори між собою та з Іраном про можливість побудови іншого газопроводу Іран-Пакистан-Індія (ІПІ). У цьому контексті, цікавим, на нашу думку, видається той факт, що навіть Кашмірське питання у відносинах двох держав відходить на другий план, коли мова йде про енергетичну безпеку. У Індії та Пакистану одна позиція, щодо питання постачання енергоресурсів, у тому числі, і з регіону Центральної Азії. Президент Пакистану Первез Мушарраф неодноразово відзначав пріоритетність газопроводу Іран - Пакистан - Індія для Ісламабаду, а Туркменістан - Афганістан - Пакистан, судячи з публічних заяв лідера держави, є для нього другорядним [5].

Отже, не дивлячись на те, що Ісламабад на Лондонській конференції оголосив про свою підтримку ідеї побудови ТАП, з іншого боку він веде активні переговори про побудову ІПІ. На думку політолога Ахмад Зія Рифата «ТАП та ІПІ не заважають один одному. Але є деякі нюанси, які з точки зору Пакистану, роблять ІПІ більш привабливим для Ісламабаду. Зокрема, від транзиту іранського газу Пакистану діставатиметься 400 млн. дол. США, у той час як від ТАП користь не відома. Крім того, Пакистан може переробляти іранський газ з метою перепродажу, поповнювати власні газосховища. Маршрут безпечний та проходить по підконтрольних уряду територіях» [5].

Індія, яка теж є потенційним споживачем туркменського газу, також більш тяжіє до побудови газопроводу ІПІ. Зокрема, на думку автора, тому що після програшу Китаю «енергетичного бою» за нафту М'янми, вона не хоче втрачати іранські джерела, де вже активно працюють китайці, які уклали 70-мільярдний контракт на нафту та газ. Родовище Південний Парс, головне джерело газопроводу Іран-Пакистан-Індія, охоплює 7% світових ресурсів газу. Друга причина такого, загалом байдужого ставлення Індії до проекту газопроводу ТАП, зумовлена, на нашу думку, присутністю США у цьому проекті. Штати не відіграють особливої ролі у енергетичні політиці Індії, особливо на західному її напрямку. Тим паче що Вашингтон уже висловився проти ідеї побудови газопроводу ІПІ. Індія хоче сама створювати умови для енергетичної безпеки, зберігаючи хороші стосунки з Іраном, Центральною Азією та Росією. Свідченням цього є участь російського «Газпрому» в газопроводі ІПІ, підтримана Делі. Це повністю суперечить інтересам Вашингтону, оскільки відкриває Москві доступ до енергетичних ресурсів Центральної Азії та сприяє розширенню зони її впливу[5].

Серйозною проблемою для побудови газопроводу ТАП залишається, на нашу думку, також політична та безпекова нестабільність в Афганістані. Після завершення американської антитерористичної операції та падіння режиму талібів переговори про побудову цього газопроводу було відновлено. Президент Туркменії Сапармурат Ніязов заявив про можливість прокладення газопроводу у зв'язку зі встановленням миру в Афганістані.

Однак, проблема врегулювання багаторічної афганської кризи, на нашу думку, й досі залишається перепоною для реалізації проекту. Зникнення з афганської внутріполітичної арени руху Талібан спровокувало нестабільність та хаос у внутріполітичному житті країни. Крім того, серйозну загрозу продовжують становити учасники радикальних ісламістських угруповань, які переховуються серед мирних громадян та можуть здійснювати терористичні акти та диверсії на газопроводі, у разі прокладення його через ці території.

Індійський ринок природного газу, як уже зазначалося вище, є одним із найбільш динамічних у світі: у період з 1995 по 2003 рр. його споживання зросло в країні із 17 до 34 млрд. куб. м. на рік. Відповідно до прогнозів, темпи зростання споживання газу Індією до 2020 року становитимуть 6-7% щорічно. Враховуючи той факт, що розвідані запаси газу в Республіці становлять всього 650 млрд. куб. м., Індія при збереженні теперішніх темпів видобутку, на нашу думку, уже через 8-10 років перетвориться на нетто-імпортера газу, і безумовно, буде зацікавлена у його поставках, у тому числі і з Туркменістану[6, с.3]. індія азія зовнішній політика

Отже, можна підсумувати, що одним із головних напрямків політики Індії щодо країн Центральної Азії після розпаду Радянського Союзу є спроби забезпечити транспортування нафти та газу у вигідному для неї напрямку. Очевидно, що така стратегія має на меті конкретні геополітичні цілі, оскільки, у сучасному світі все більшого значення набуває контроль за паливно-енергетичними ресурсами і засобами їх транспортування. Очевидно, що у перспективі саме енергетичні маршрути визначатимуть майбутні регіональні союзи та геополітичну ситуацію не лише у Центральній Азії, але й на євразійському просторі в цілому. У зв'язку з цим, вкрай важливим є маршрут майбутнього газопроводу з Центральної Азії до Індії.

Другим важливим вектором політики Індії щодо колишніх радянських республік ЦАР на регіональному рівні є розвиток інтенсивного співробітництва з цими країнами в галузі боротьби з міжнародним тероризмом.

На Самміті Тисячоліття Генеральної Асамблеї ООН Прем'єр-міністр Індії Атал Біхарі Ваджпаї у своїй промові зазначив, що «тероризм став однією з найбільших загроз сучасній міжнародній безпеці та світовому порядку. Індія та країни Центральної Азії відчувають це особливо гостро через сусідство із Пакистаном та Афганістаном. Це негативне явище має і позитивний аспект. Оскільки, наявність однакової загрози сприяє формуванню подібного сприйняття у обох націй, це полегшує формування двосторонніх відносин між державами» [7].

На нашу думку, ця теза демонструє важливість проблематики боротьби з міжнародним тероризмом та релігійним екстремізмом у формуванні відносин Індії з державами Центральної Азії, які все сильніше відчувають зростаючий вплив терористичних організацій як на своїх територіях, так і у регіоні в цілому. Тут діють міжнародні терористичні організації чи їх відділення, радикально налаштовані ісламські фундаменталісти, екстремістські угруповання (Ісламський рух Узбекистану, Хізб ут-Тахір аль-Ісламі (партія ісламського звільнення), Центр ісламського розвитку, Організація визволення Туркменістану, Комітет мусульман Азії, Товба, Національний революційний фронт Туркменістану, Іслом Лашкарларі, Об'єднання Адолат тощо) [8,с.2].

Головною метою цих організацій є пропаганда ідей сепаратизму і радикального фундаменталізму, а також нелегальний трафік наркотиків (з Афганістану через ЦА до Росії та Європи). Більшість із цих радикально настроєних сил вбачають собі за мету створення на території Центральної Азії держави ФАНО (за назвами регіонів, прилеглих до найбільших міст Ферганської долини - Фергана, Андижан, Наманган та Ош), із ядром у Ферганській долині, яка, згідно задуму, має стати частиною Всесвітнього ісламського Халіфату.

Протягом останніх двох років у всіх країнах регіону спостерігалися, на нашу думку, абсолютно нові, у порівнянні із минулими роками, тенденції проявів тероризму та екстремізму, зростання рівня криміналізації у процесі політичної боротьби у країнах регіону; застосування урядами країн регіону заходів антитерористичного характеру з обмеженням прав та свобод громадян; збільшення кількості акцій масового протесту громадян проти влади і т.п. Отже, як бачимо, ситуація в галузі боротьби із сепаратизмом та екстремізмом у регіоні є критичною і це, на нашу думку, змушує уряди країн ЦА шукати союзників, що мають подібний досвід за його межами.

Одним із потенційних союзників країн ЦА у боротьбі з міжнародним тероризмом є Індія, яка після отримання незалежності, зіштовхнулася із проблемою протистояння ісламським екстремістам. Станом на кінець 2004 року в Індії нараховувалась більше 15 терористичних ісламістських угруповань, що діють одночасно на двох фронтах - із заходу (від території Пакистану до Кашміру) і зі сходу (на кордні з Бангладеш). За даними провідного експерта з питань регіонального тероризму Аджая Сахні (Institute of Conflict management), з 1997 року в Делі було здійснено близько 25 терористичних актів, за якими стояли угруповання, що мають підтримку пакистанської адміністрації (включаючи теракт у будівлі Парламенту в 2001 році [8, с.3].

В цьому контексті, для Республіки важливо також не допустити посилення ролі Пакистану серед країн ЦАР, оскільки це забезпечить Ісламабаду підтримку з боку центральноазіатських мусульманських держав у конфронтації з Індією, а також сприятиме суттєвому зміцненню позицій у боротьбі з іншими регіональними конкурентами - Іраном та Туреччиною. Пакистан зацікавлений у інтенсифікації відносин з державами зазначеного регіону у всіх галузях політичного та економічного життя. Крім того, важливим елементом політики ІРП у регіоні залишається афганський напрямок, який прямо пов'язаний із рухом Талібан, що його Ісламабад продовжує використовувати як головний та перспективний інструмент у протистоянні з Індією. З метою недопущення такого сценарію, офіційний Делі виступає за підтримку вибору державами Центральної Азії світського шляху розвитку, а також за посилення двосторонньої співпраці з ними.

Третім важливим вектором політики Республіки щодо країн ЦАР після розпаду СРСР стало прагнення Республіки брати участь в інтеграційних процесах в цьому регіоні, зокрема в контексті намірів Індії приєднатися до Шанхайської організації співпраці (ШОС).

Шанхайська організація співпраці розглядається індійською дипломатією з точки зору співробітництва в економічні сфері та у галузі боротьби з тероризмом.

ШОС набуває все більшого значення, як об'єднавчий та координаційний центр країн Центральної Азії і цим самим стає ще більш привабливим з точки зору індійської політики.

«Для нас важливо, що ШОС ставить за першочергову мету збереження стабільності в Центральній Азії, регіоні близькому до нас географічно та політично. Країни Центральної Азії зіштовхуються із проблемою тероризму, що, у більшості випадків походить з прикордонних територій Пакистану та Афганістану» , - прокоментував ситуацію Надзвичайний та Повноважний Посол Індії в РФ Канвал Сібал [9].

Слід зазначити, що держави-учасниці ШОС приділяють особливу увагу проблематиці гарантування безпеки регіону з часу створення організації. 11 вересня 2001 року разом із Декларацією про створення ШОС главами шести держав-учасниць організації (Казахстану, КНР, Киргизстану, Узбекистану, Росії та Туркменістану) було підписано Шанхайську конвенцію про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. Через рік було створено регіональну антитерористичну структуру в рамках організації. Головними завданнями РАТС є розробка пропозицій та рекомендацій про розвиток співробітництва у боротьбі з тероризмом та екстремізмом для відповідних структурних підрозділів організації, формування банку даних РАТС про міжнародні терористичні, сепаратистські та екстремістські організації, їх структуру, лідерів та джерела фінансування, сприяння підготовці та проведенню антитерористичних командно-штабних та оперативно-технічних навчань, участь у підготовці міжнародно-правових документів, які стосуються проблематики боротьби з міжнародним тероризмом та релігійним екстремізмом [10].

Індія, яка є другою країною за кількістю мусульман у світі, у квітні 2004 року офіційно звернулась з проханням про вступ до ШОС. На нашу думку, головним поштовхом для цього стала зацікавленість Республіки у регіональній співпраці в галузі боротьби з транснаціональним тероризмом, релігійним екстремізмом та розповсюдженням наркотиків. На думку автора, приєднання Індії до ШОС дозволило б скоординувати зусилля Республіки та держав Центральної Азії у боротьбі із переліченими вище загрозами. Доцільність такого кроку продиктована сусідством Індії із рядом мусульманських країн, на території яких реалізується американська стратегія Великої Центральної Азії. Враховуючи той факт, що ця стратегія загрожує американським втручанням у справи і всіх інших держав регіону, скоординоване керівництво із одного центру, на нашу думку, дало б можливість зміцнити рубежі власної безпеки і запобігти подальшому проникненню США до стратегічно важливих центрів регіону. Особливо у контексті того, що Індії Штати відводять ключову роль у своїй Стратегії.

Приєднання Індії до ШОС, на думку автора, могло б значно зміцнити позиції організації та сприяти стійкому розвитку як самих країн-учасниць ШОС, так і всього азійського регіону. Прагнення Індії знайшли свою реалізацію вже в липні 2005 року у вигляді статусу спостерігача.

Увага лідерів країн ЦА до Афганістану свідчить про усвідомлення ними необхідності першочергового врегулювання афганської політичної та економічної кризи для стабілізації ситуації у регіоні.

За результатами Бішкекського самміту сторони підписали Бішкекську декларацію, у якій підтвердили намір формувати систему регіональної безпеки виключно під егідою ООН та згідно її Статуту, а також приділили особливу увагу питанню об'єднання зусиль міжнародної спільноти задля нормалізації політичної та економічної ситуації в Афганістані [11, с.75-83].

Це питання є вкрай важливим для Індії, адже зміцнення Талібану в Афганістані веде до посилення загроз безпеці не лише Центральної Азії, але й Індії. Зв'язки Талібану через кордон з деякими угрупованнями в Пакистані викликають особливу стурбованість Республіки, оскільки це може сприяти організації підготовки та фінансування терористичних актів на її території.

Крім безпекового, для Індії, на нашу думку, також є вкрай важливим і економічний вектор діяльності ШОС.

Економічний вектор, є четвертим важливим напрямком політики Індії щодо країн ЦАР в постбіполярний період. Індія прагне до укріплення економічних зв'язків із країнами регіону, підкреслюючи що він є для неї потенційним ринком збуту промислової продукції, а також перспективним джерелом паливно-енергетичних ресурсів та корисних копалин, перш за все кольорових та дорогоцінних металів, особливо золота (Індія, як відомо, один із найбільших у світі споживачів цього цінного металу) [6].

На досліджуваному етапі, частка Індії у торгівлі із країнами Центральної Азії є досить незначною - менше 1%. [там же]. Це, на нашу думку, спричинено рядом об'єктивних чинників, головним із яких є відсутність транспортних коридорів та сполучних комунікацій, адже, Індія не межує із жодною з країн регіону, а зазначені Республіки, у свою чергу, не мають виходу до океану. Тому, індійському уряду доводиться докладати чималих зусиль для забезпечення виходу індійських компаній на центральноазійський ринок. Перш за все, мова йде про налагодження транспортної інфраструктури, а саме, про побудову надійного залізничного сполучення, оскільки, на нашу думку, саме цей вид транспорту здатний забезпечити ефективне транспортне сполучення між всіма азійськими державами, що, безсумнівно сприятиме збільшенню товарообігу між країнами.

Широкі перспективи для розвитку регіональної торгівлі відкрила підписана у 1993 році Туркменістаном, Індією та Іраном трьохстороння угода про міжнародний дорожній та залізничний транспорт і транзит. Ця угода надала Індії можливість користуватися мультимодальним коридором для доставки своїх товарів через Іран та Туркменістан до держав СНД та Європи. У даний час цей коридор функціонує [13].

Ситуація в інвестиційний сфері співробітництва Індії з країнами Центральної Азії, на думку автора, теж є критичною. Протягом періоду, що розглядається, Індія відкрила цим країнам кредитні лінії у сумі, яка становить близько 80 млн. дол. США, що на думку автора, враховуючи незначний розмір суми, слід розцінювати швидше як політичний жест, ніж як показник рівня економічної співпраці [14].

З метою оптимізації ситуації у інвестиційній сфері, урядом Індії було прийнято рішення, починаючи із 2000 року, щорічно організовувати у кожній із країн Центральної Азії по одному пілотному проекту в економічній галузі. Крім того, Індія розпочала реалізацію у регіоні Програми технічно-економічного співробітництва ITEC, що проводиться тут із 1964 року [6, с.2].

На нашу думку, надання економічного та технічного сприяння країнам Азії та Африки сприятиме політичному та економічному зближенню Індії з ними.

Найбільш перспективною галуззю, з точки зору інвестиційних можливостей, на нашу думку, є співпраця Індії з центральноазійськи- ми державами у галузі енергетики, оскільки Казахстан, Туркменістан і Узбекистан володіють значними ресурсами нафти та газу, а Киргизстан та Таджикистан - гідроресурсами. Адже, відомо, що швидкі темпи розвитку економіки Індії викликають високий попит на енергоресурси.

Список використаних джерел

1. Хамраев Ф. Совещание по взаимодействию и мерам доверия в Азии: Центральная Азия и Кавказ.-2002.-№5(23). - С.63-68.

2. Бжезінський З. Велика шахівниця. - Львів-Івано-Франківськ:Лілея, 2000. - 216 с.

3. Important documents on security and diplomacy. / Ed. By Arvin Gupta. - Delhi: Manas Publications, 2005. - 518 р.

4. Перевозкина Н. Синергия взаимодействия.//Мировая экономика.-№9.- август 2006.

5. Арман Ахмад. Быть ли Афганскому газопроводу?//Материк: информационный портал постсоветского пространства.- [Цит.18.12.07].-Режим доступу: www.materik.ru/print.php?section=analitics&bulsectionid=13605

6. Комиссина И. Интересы Индии в Центральной Азии.//Новая политика. - [цит. 21.01.08].-www.novopol.ru/print721.html

7. Выступление Премьер-министра Индии А.Б.Ваджпаи на Саммите Тысячелетия ООН, 6 сентября 2000 года.- [Цит. 08.11.08].- Режим доступу: www. un.org/millenium/webcast/statements/india.html

8. Терроризм в Центральной Азии.//Россия антитеррор. - [Цит.04.02.08].- Режим досупу: www.antiterror.ru/expabroad/80863962?mode=print

9. Андрєєв А. Нестабильная Центральная Азия- угроза для нас. Интервью Посла Републики Индия в РФ Канвала Сибала//Новые Известия.-5 июля 2005.

10. Декларація о создании Шанхайской организации сотрудничества// Внешняя политика и безопасность современной России.-1991-2002. Хрестоматия в четырех томах./Составитель Т.Шаклеина. Т.ІУ. Документы. - М.:РОССПЭН,2002. - С.518-521.

11. Клюев Б. Шаумян Т. Ядерный джинн вырывается на волю.// Азия и Африка сегодня. -2001. - С.47-53.

12. Визит Генерального секретаря ЦК КПСС М.С.Горбачева в Индию 18-20 ноября 1988 г.: Документы и материалы. - М.: Политиздат, 1988 г. 64 с.

13. Транспортний коридор «Север-Юг»//БИКИ. - 2002. - 9 апреля.

14. India-CIS Trade relations official statistics (1991-2005). - [Цит. 02.09.08]. - Режим доступу: http://www.infodriveindia.com/exim/Guides/How-To- Export/ Ch_21_Export_To_CIS...

Размещено на Allbest.ru