Державна політика в музейній справі України у післявоєнні роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика в музейній справі України у післявоєнні роки

Розвиток музейної справи в Україні у післявоєнний період знайшов певне відображення в узагальнюючих працях під редакцією Бондара М.М. [1], Мезенцевої Г.Г. [2] та ін.

Окремі аспекти державної політики радянської влади в музейній справі, зокрема і в 1940-1950 - ті pp. характеризується виходом збірників наукових статей, здійснених за участю провідних музеєзнавців та краєзнавців [3; 4]. Разом з тим у вітчизняній історіографії відсутня наукова розробка основних напрямків державної політики в галузі музеєзнавства Другої світової війни.

Розуміючи провідну роль музейно-освітніх закладів у відродженні культурно-освітнього життя розгортання масово-політичної роботи партійні і радянські органи уже в начальний період після визволення українських земель від гітлерівських окупантів приступили до відновлення музейних закладів.

Зважаючи на важливу роль музейних закладів у відродженні культурно-освітнього життя, розгортанні масово - політичної роботи партійні і радянські органи вже в перші місяці після визволення українських земель від гітлерівських окупантів приступили до їх відновлення, налагодження діяльності, реевакуації експонатів із східних районів СРСР виявлення та повернення культурних цінностей вивезених ворогом. Конкретизуючи першочергові завдання у відбудові музеїв ЦК КП(б) У і PHK УРСР від 1 квітня 1945 р. прийняли постанову «Про реевакуацію картинних фондів художніх музеїв», «Про відновлення роботи музеїв системи Управління в справах мистецтв у визволених областях УРСР», а також постанову PHK УРСР «Про повернення музейних експонатів» [5, с. 436].

За ці роки окупації гітлерівці завдали безжалісного нищення і плюндрування більшості музейних закладів України. Окупанти зруйнували 151 музей, вивезли до Німеччини близько 40 тисяч найцінніших експонатів, десятки тисяч історичних реліквій українського народу [6, с. 519].

Тому вже в перші місяці після вигнання окупантів розвернулась велика відбудовна робота по ремонту приміщень та відновленню роботи музейних установ. Майже всі музеї розпочали збір експонатів та документів, які відбивали героїчну боротьбу нашого народу [1, с. 16]. Проведенаробота дозволила до кінця війни і в перші післявоєнні роки відкрити експозиції майже 90 музеїв [4, с. 8].

Конкретну роботу по реевакуації та обліку музейних експонатів взяла на себе спеціальна комісія по прийняттю повернених фондів, затверджена наказом наркома освіти У країни, відомого українського діяча Т.Г. T ичини від 10 жовтня 1944 р. [7, с. 27].

Драматичний перебіг подій другої світової війни змусив партійно - радянське керівництво СРСР і УРСР помітно зменшити тиск на українське національно - культурне життя. Аби не дати гітлерівській ідеології розіграти «українську карту», радянський режим став систематично наголошувати у своїй пропаганді на тезі державності України, яку намагаються знищити окупанти. Український національний патріотизм, за який у довоєнний час було репресовано тисячі українців, почали використовувати для піднесення бойового духу армії, патріотичних настроїв населення [6, с. 520]. Ще задовго до визволення території республіки ЦК КП(б) У в 1943 р. прийняв рішення про утворення в системі Наркомату Освіти УРСР Музею Вітчизняної війни українського народу. Директором музею затвердити т. Кравченко Г.З. Доручити Наркому Освіти академіку ГЇ. Тичині розробити й затвердити статут, штати та кошторис музею, і подати їх на розгляд і затвердження PHK УРСР. Зобов'язати заступника наркома фінансів УРСР т. Нечитайло виділити відповідні асигнування на утримання музею. Просити ЦК ВКП(б) дозволити організувати Музей Вітчизняної війни українського народу з тимчасовим перебуванням його в м. Москві й зобов'язати відповідні організації забезпечити музей приміщенням [8, арк. 1].

Складовою частиною боротьби українського народу проти окупантів була партизанська боротьба на захоплених ворогом території. Надаючи великого значення бойовій діяльності народних месників постановою ЦК КП(б) У від 19 травня 1944 р. в м. Києві була організована виставка «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», яка відіграла важливу роль у піднесенні патріотичних настроїв населення і поклала початок партизанського руху. Враховуючи гучний резонанс виставки й те, що виставка виконала своє призначення, Комітет по справах культурно - просвітніх установ при PM УРСР 1950 р. вніс, до розгляду ЦК КП(б) У пропозицію про створення на базі виставки «Партизани України в боротьбі німецько-фашистських загарбників», музею «Історії Великої Вітчизняної війни» [9, арк. 36]. З різних причин, відкриття даного музейного закладу розтягнулось на довгі десятиріччя аж до 1981 року.

Наступні місяці переможного завершення війни з Німеччиною знаменували собою і зміну атмосфери суспільного життя в СРСР в цілому і України зокрема, ставлення до національно - культурних потреб народів. З ідеологічної сфери зникла українська національна лексика, яку поступово замінила радянська, загальносоюзна^, с. 520]. Розхожою стає теза, що український народ боровся за «радянську Батьківщину», а не «за Україну», як стверджувалося у попередній період. Тому характерною рисою післявоєнного музейного будівництва стало створення ряду музеїв, присвячених подвигу радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. [4, с. 8]. На музеї було покладено завдання організувати добір та збирання пам'яток реліквій та документів Вітчизняної війни на Україні, показати героїчну боротьбу українського народу в тісному зв'язку з народами СРСР за радянську батьківщину, проти німецько-фашистських загарбників [10, арк. 10].

При чому збирання проводилося не лише силами самих музеїв, а й із залученням до цієї важливої справи учнів шкіл, студентів інститутів та працівників усіх політосвітніх установ.

Водночас перед музеями було поставлено завдання встановити і взяти на спеціальний облік визначні історичні місця вирішальних боїв Червоної Армії та партизан з німецькими загарбниками.

В більшості історичних та краєзнавчих музеїв були відкриті виставки «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу» [1, с. 16].

Так, в історичному музеї м. Києва - були виставлені експонати «Комсомол і молодь України у Великій Вітчизняній війні»; в Історико - краєзнавчому музеї м. Львова - виставка трофейної зброї; в Історико - краєзнавчому музеї м. Харкова, м. Чернівців, м. Полтави, м. Чернігова, м. Дніпропетровська - відкриті цілі відділи «Вітчизняна війна» [11, арк. 83].

Після тимчасових виставок згодом, музеї почали розгортати свої постійні експозиції на тему: Україна у Великій Вітчизняній війні [1, с. 16].

Вже у січні 1945 р. в Українській PCP працювало 94 музеї - 16 республіканських і 78 обласних, у тому числі 79 історичних та історико-краєзнавчих. За 1945 р. їх відвідало понад 1200 тис. чоловік [5, с. 436].

Головною метою післявоєнного музейного будівництва стало створення ряд музеїв, присвячених подвигу радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 pp. Так вже в 1945 р. був створений музей Корсунь - Шевченківської битви, в тому ж році прийняв перших відвідувачів пам'ятник - музей визволителям Києва від фашистських загарбників в с. Нові Петрівці Київської області [4, с. 8-9]. З 1948 р. по 1955 роки працював музей «Героїчної оборони Одеси» який в 1956 році перетворений в Державний історико - краєзнавчий музей[12], музей «Молода гвардія» в Краснодоні - 1951 р. [13, арк. 31], Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни «був відкритий 1981 р. [4, с. 8-9].

28 липня 1945 р. була прийнята постанова Ради Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету КП(б) У «Про організацію державного історичного музею в м. Корсунь - Шевченківському» за №1201, в якій відзначалось, що метою створення музею є увічнення історичних подій, які відбулися на Корсунщині в минулому і, особливо, під час Великої Вітчизняної війни, для зібрання, систематизації та збереження матеріальних і музейних цінностей. На початковому етапі функціонуванні музею започатковано було два відділи: історичний та Вітчизняної війни. Розміщувався музей «на території парку на островах зі всіма розташованими на них будівлями» [14, с. 1].

Відповідно до постанови Ради міністрів УРСР і ЦК КП(б) У вже від 1 червня 1946 р. за №1001 «Корсунь - Шевченківський Обласний історико - краєзнавчий музей» було перетворено на «Державний історичний музей республіканського підпорядкування II категорії» [15, арк. 7].

Відображення історичних подій м. Краснодона і славних справ молодіжно-підпільної організації Молодої Гвардії стали однією із головних тем проекту відновлення і реконструкції міста Краснодона, розробленого Державним Інститутом проектування міст УРСР в 1946 р.

Так згідно з наказом Комітету по справам культурно - просвітніх закладів при Раді Міністрів УРСР від 1951 р. було прийнято рішення про відкриття музею «Молода гвардія» який розпочав роботу 6 червня 1951 р. в новому експозиційному залі [13, арк. 31-39].

В фонди музею було зібрано й опрацьовано більш 15 тис. експонатів: речові, фото і документальні матеріали по історії Великої Вітчизняної війни, особисті фонди учасників краснодонського підпілля (Л. Шевцової, І. Земнухова, У. Громової, С. Тюленіна, О. Кошового, Ф.П. Лютикова, Н.П. Баракова і інші) [16, с. 285].

В 1954 р. Рада Міністрів Української PCP своєю ухвалою оголосила частину території на захід від с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, де знаходився командо - спостережний пункт 1-го Українського фронту, державним заповідником. І вже в 1958 р. був відкритий Пам'ятник - музей визволення Києва. На високому кургані була встановлена монументально - архітектурна споруда, яка увінчана скульптурою воїна, що символізує переможний наступ Радянської Армії. В музеї були виставлені копії бойових прапорів частин, що визволяли Київ, макети, які відтворювали хід бойових дій, Книга Вічної Слави [17, с. 73-74]. Дата заснування - 20 березня 1945 р. [18, с. 10].

Відповідно до постанови ЦК КПРС від 26 серпня 1954 р. «Про відзначення 100 - річчя Героїчної оборони м. Севастополя 1854-1855 рр.» ЦК КП України постановою від 25 вересня 1954 р. доручив Міністерству культури У країни PCP та Кримському обкому партії подати на розгляд ЦК КП України пропозиції про спорудження в м. Севастополі будинку - музею оборони Севастополя в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Виходячи з того, що Міністерство культури УРСР, вивчивши стан музеїв Кримської області і прийшло до висновку, що в Севастополі вже існують ряд музейних закладів таких як Панорама оборони Севастополя 1854-1855 pp., музей Вітчизняної війни на Сапун Горі та музей історії Чорноморського флоту. Міністерство Культури УРСР, звернулось до ЦК КП У країни з проханням створити в музеї історії м. Севастополя наукову базу для організації повноцінного відділу героїчної оборони міста в роки Великої Вітчизняної війни і передати у відання музею Чорноморського флоту пам'ятник Вітчизняної війни - Сапун Гору [19, арк. 224-226].

У тому ж 1945 р. Комітет в справах культурно - освітніх установ при PHK УРСР звернувся з пропозицією до PHK PCP і ЦК КП(б) У про організацію музею в м. Одесі «Оборона Одеси» [20, арк. 54], відкриття музею приурочити до річниці звільнення м. Одеси німецько-румунських окупантів на 10 квітня 1946 р. [21, арк. 82].

В 1955 р. за ініціативою місцевих органів влади було порушено питання про об'єднання в місті Одесі Державного музею «Оборони Одеси» з Обласним краєзнавчим музеєм і створення на базі цих музей Одеського державного краєзнавчого музею [22, арк. 19-21].

Невдовзі музей «Героїчна оборона Одеси» в 1955 р. був перетворений в Державний історико-краєзнавчий музей, відкриття якого відбулось 6 травня 1956 р. Нині він існує як Меморіал Героїчної оборони Одеси[12].

Вже у 1950 р. Рада Міністрів Української PCP відмічала, що комітети у справах культурно - освітніх установ при Раді Міністрів УРСР, у справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР і виконкоми обласних Рад депутатів трудящих провели значну роботу по відновленню довоєнної та створенні нової мережі музеїв республіки. Станом на 1950 рік було відновлено 114 державних музеїв, в яких зібрано понад 1,5 млн. експонатів, що мали велике історичне і культурно - виховне значення [23, арк. 12].

Після розвінчання культу Сталіна відбувся певний перелом в політиці музейної справи особливо після рішень XX з'їзду КПСС. Суть кардинальних змін, що розпочалися, полягали в лібералізації всього суспільного життя, подолання наслідків культу особи Сталіна, початку процесу демократизації. Все це не могло не відобразиться на музеєзнавстві, коли нові завдання визначали і нові вимоги до музеїв.

Процес обнови музеїв, що розпочався після XX з'їзду КПСС, давав надію працівникам музеїв про рішення застарілих проблем [3, с. 249].

Саме в цей період було запропоновано вирішити перш за все нагальні проблемні питання музейництва насамперед це фінансові та кадрові. Була започаткована спроба надати певну самостійність музеям у їхньому вільному виборі профілів. Але програма «великого десятиріччя» мало, що змінила. Знову повторюється та сама картина, що і в 1945 p.: недостатнє фінансування доповнювалося відповідною заідеологізованістю діяльності музеїв.

Більше того, в подальшому за поданням Міністерства культури урядом республіки були схвалені ряд нормативних актів, які регламентували напрямки діяльності музеїв. Так, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 2 червня 1965 р. «Про музейний фонд Союзу РСР» уряд України схвалив постанову від 22 червня 1965 р. «Про порядок поповнення музеїв експонатами».

Рада Міністрів України зобов'язала міністерства і відомства, органи місцевої виконавчої влади безплатно передавати музеям окремі зразки продукції промислових підприємств, дослідні розробки наукових установ, конструкторських бюро тощо. Кваліфікований їх відбір покладався на Міністерство культури та Академію наук України.

Винятково важливим у згаданому документі став пункт, який передбачав: «Зобов'язати Міністерство культури УРСР провести реєстрацію пам'ятників природничої історії, матеріальної і духовної культури, що не знаходяться в музеях, але таких, що підлягають включенню у склад музейного фонду Союзу PCP і приступити до підготовки матеріалів для видання зведених наукових каталогів музейних фондів» [7, с. 36].

Таким чином післявоєнний період у розвитку музейної справи характеризується підвищеною увагою партійного керівництва та уряд республіки прийняв до музейної справи ряд важливих нормативних актів, які в свою чергу, з однієї сторони позитивно вплинули на стан українського музейництва, розширенням фондів, експонування матеріалу та реабілітація учасників, збором історичних подій, створення музеїв - заповідників, відкриттям музеїв присвячених Великій Вітчизняній війні, організація самостійності музеїв, інтерес до історично - культурного скарбу, з іншого - продовжили політику втручання стабільне недостатнє фінансування музеїв, істотне поліпшення всіх напрямків роботи музею.

Список використаних джерел

музейний політичний державний заклад

1. Бондар М.М., Мезенцева Г.Г., Славін М. JI. Нариси музейної справи / М.М. Бондар, Г.Г. Мезенцева, Л.М. Славін. - Видавництво: Київського університету 1959. - 190 с.

2. Мезенцева Г.Г. Музеи Украины / Г.Г. Мезенцева. - К.: Изд-во Киевского университета, 1959. - 179 с.

З. Златоустова В. Государственная политика в областн музейного дела (1945-1985гг.) / В. Златоустова // Музей и власть. Государственная политика в области музейного дела (XVIII-XX вв.) Сборник научных трудов. - М.: Научно - исследовательский институт культуры, 1991 - Ч.І. - 323 с.

4. Музейное строительство на Украине в годы советской власти / АН УССР. Ин-т Истории и др.; Сост. Л.Ю. Ступак и др. Отв. Редактор А.Н. Комская, Ю.З. Данилюк. - К., 1987. - 264 с.

5. Історія Української РСР. Т.7. - К: «Наукова думка», 1977. - 535 с.

6. Безсмертя. Книга Пам'яті. 1941-1945. - К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. - 944 с.

7. Крук О.І. Розвиток музейної справи в Україні (кінець 1950-х - 1980-ті рр.) 07.00.01.дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. - X., 2000. - 180 с.

8. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф. 1. - 0 п. 70. - Спр.170.

9. Там само. - Ф. 1. - 0 п. 70. - Спр.2047.

10. Там само. - Ф. 1. - Оп.6. - Спр.689.

11. Там само. - Ф. 1. - 0 п. 70. - Спр.1903.

12. Вісник Одеського Історико - Краєзнавчого Музею, Випуск №4 /

Музей «Героїчної оборони Одеси» /В. Солодова/. - О. - 8 с. http //www.his-

tory.odessa.ua / publication / stat04.htm

Размещено на Allbest.ru