Державно-політична діяльність П. Постишева в УСРР: до питання історіографії проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державно-політична діяльність П. Постишева в УСРР: до питання історіографії проблеми

Серед провідних проблем новітньої історіографії радянського Союзу одне з провідних місць займає дослідження періоду 1920-1930-х pp., соціально-економічні та політичні процеси якого носили суперечливий характер та мали для українського народу трагічні наслідки. Водночас ключову роль у політичному житті країни того часу відігравали окремі представники більшовицької партії, діяльність та вплив яких залишаються досі не достатньо дослідженими. Так, на сучасному етапі не має окремої наукової праці, присвяченої державно-політичній діяльності П. Постишева в УСРР, але цієї проблеми частково торкаються у своїх дослідженнях частина вітчизняних науковців. Мета статті полягає у тому, щоб простежити процес вивчення проблеми та нагромадження знань про методи, засоби та наслідки діяльності П. Постишева.

У радянські часи про П. Постишева та його державно-політичну діяльність зі зрозумілих причин почали писати уже після його реабілітації у 1955 р. Роботи, присвячені особистості П. Постишева та його життєвому шляху, спочатку з'явилися у Радянській Росії [1; 22]. А потім про нього почали писати і вітчизняні дослідники [3; 4; 24]. Домінування у радянській історіографії лише позитивних оцінок історії побудови соціалізму в СРСР унеможливлювало оприлюднення правдивих даних про те, яким шляхом це робилося. А П. Постишев будував соціалізм в УСРР шляхом терору і репресій. У процесі постійної ідеологічної боротьби між капіталістичним і соціалістичними світами останній не міг допускати висвітлення і дослідження справжньої діяльності таких діячів, як П. Постишев. Досліднику, який би спробував підняти подібну проблему загрожував не лише крах кар'єри, а й втрата особистої свободи, а то й життя. Тому дослідження у радянській історіографії державно-політичної діяльності П. Постишева відбувалося лише у рамках, визначених ідеологічними догмами і не мало належного об'єктивного висвітлення.

Слід відзначити, що аналіз діяльності П. Постишева радянськими дослідниками ґрунтується на широкій джерельній базі, але деякі документальні факти свідомо чи несвідомо перекручуються, щоб відповідати догмам радянської ідеології. Наприклад, виправдовуючи жорсткі заходи П. Постишева по виконанню планів хлібозаготівель у 1928 р. на

Харківщині, вітчизняний дослідник В.М. Волковинський пише: «Весною 1928 р. обстановка ускладнилася. Куркулі посилили антирадянську діяльність, продовжували саботувати хлібозаготівлі і тероризували населення. Партійні і радянські органи розгорнули рішучу боротьбу з куркулями» [3, с. 103]. Е.Ю. Рівош взагалі вважає, що П. Постишев проявляв надзвичайну чуйність та увагу до селянства у роки колективізації, а також, на відміну від більшості керівників, уник «серйозних помилок, зв'язаних з невиправданим форсуванням темпів колективізації>>[24, с. 146-149]. Велика увага у працях радянського періоду приділялась діяльності П. Постишева, спрямованій на індустріальну розбудову УСРР та СРСР загалом, його виступам на перед робітниками фабрик та заводів.

Торкаючись питання хлібозаготівель, слід зазначити, що роль і місце П. Постишева у подіях 1932-1933 рр. в українській республіці радянською історіографією практично не висвітлювалися. Згадки про те, що П. Постишев ліквідував незначний прорив у сільському господарстві [3, с, 131 -136] та надав значну технічну допомогу українським колгоспам [24, с. 184-186], не відображали справжню картину його діяльності. Звичайно, це було пов'язано в першу чергу із забороною будь-яких згадок про голод і справжнє становище у сільському господарстві.

Зі зрозумілих причин в усіх працях радянського часу не було ніяких згадок про репресії, які проводилися за ініціативою і під керівництвом П. Постишева. Також радянські дослідники не приділяли жодної уваги зміні П. Постишевим акцентів у національній політиці радянського керівництва в українській республіці. Вони навпаки писали про надзвичайну увагу П. Постишева до проблем культурного розвитку, а також про всіляку допомогу та підтримку ним культурних діячів [3, с. 164-185].

Більш ґрунтовні та об'єктивні праці, у яких дослідники тим чи іншим чином торкаються певних аспектів діяльності П. Постишева в УСРР, почали з'являтися з 1989 р. Серед головних переваг праць цього періоду слід зазначити поступове відкриття надзвичайно секретних архівних документів, а також часткове зняття ідеологічних заборон. Це в свою чергу дозволило ученим по-новому поглянути на безліч подій радянської доби. Tак, наприкінці 1980-х рр. українські історики починають звертати увагу на особистість П. Постишева у руслі досліджень голодомору 1932-1933 рр. Але оцінки діяльності П. Постишева у той час кардинально відрізнялися одна від одної.

Так, відомий український історик Станіслав Кульчицький дещо ідеалізував особу П. Постишева, вважаючи його рятівником селян [15; 16; 17]. У спільній із Є. Шаталіною працею він писав, зокрема, що П. Постишев «в інтересах справи використовував термінологічні «правила гри», що їх нав'язував Сталін партійному апарату і всьому суспільству» [19, с. 23]. На думку дослідника, аналіз діяльності П. Постишева з лютого 1933 p., на відміну від його виступів, свідчить про те, що він зробив усе можливе, щоб врятувати українських селян, і особливо дітей [19, с. 23].

Солідарним із ним був у той час інший відомий дослідник голодоморної політики радянської влади В. Марочко. Він писав, що «рішучі дії П.П. Постишева врятували життя багатьом людям» [21, с. 64]. Більше того, він вважав, що П. Цостишев часто йшов навіть наперекір наказам Сталіна [21, с. 65].

Водночас, деякі дослідники покладали провину за мільйони селянських жертв серед інших і на П. Постишева [5, с. 24]. Зокрема, М. Панчук доводив, що саме за наказом П. Постишева у найважчий період (лютий - перша декада березня 1933 р.) була посилена визискна політика хлібозаготівель, коли у колгоспів відібрали навіть насіннєвий фонд [23, с. 64].

Із отриманням Україною державної незалежності вітчизняні історики отримали доступ до більшої кількості архівних документів, водночас повністю були зняті усі ідеологічні заборони. П. Постишев все частіше потрапляв у коло уваги дослідників, але це були лише окремі спроби пролити світло на його роль у деяких процесах 1920-х - 1930-х рр.

Суперечності з приводу місця П. Постишева у політиці вищого радянського керівництва, яка призвела до трагічного голодомору 1932-1933 pp., продовжилися серед українських істориків ще протягом кількох років. Це було пов'язано, насамперед, із відсутністю однозначної архівної бази. Адже документи радянської доби, особливо сталінського періоду, інколи можуть тлумачитися двояко.

Так, С. Кульчицький у своїй монографії «Ціна великого перелому» приділив багато уваги організації українським партійним керівництвом допомоги голодуючому населенню. П. Постишев посідає одне у цій допомозі одне із чільних місць. Зокрема, у монографії йдеться: «Коли стало ясно, що у головній хліборобній смузі країни лютує вже не просто голод, до якого стали призвичаюватися, починаючи з року «великого перелому», а жахливий голодомор, повністю виявились організаційні здібності Постишева… Через відсутність істотних централізованих запасів продовольства і в умовах, коли сам факт голоду заперечувався офіційно, виконання такого завдання було нереальним. Ta Постишев зробив максимум можливого» [18, с. 326]. На окрему увагу заслуговує думка автора, що у деяких заходах щодо організації допомоги голодуючим, Постишев знаходив підтримку у Сталіна, однак цей сюжет не був далі розвинений [18, с.ЗЗО].

С.В. Кульчицький не просто визначав діяльність П. Постишева як рятувальну для селян, але й заперечував версію інших дослідників про причетність П. Постишева до створення Голодомору. Так, він писав, що вдумливий аналіз діяльності П. Постишева заперечує версію про його участь у створенні голодомору з метою загубити якомога більше селян [18, с. 335]. Той факт, що за наказом П. Постишева продовольча допомога весною 1933 р. надавалася лише працездатним колгоспникам, на думку дослідника, свідчила лише про те, що, зрозумівши масштаби голоду, він почав рятувати урожай 1933 р. [18, с. 335]

На сучасному етапі досліджень С.В. Кульчицький на основі нововід - найдених документів робить висновок, що П. Постишев «спас мільйони селян, холоднокровно спостерігаючи за мученицькою смертю інших мільйонів» [14,152; 16]. Також він відзначає його безжальну боротьбу з так званим «націоналістичним» ухилом М. Скрипника, у ході якого постраждали десятки тисяч представників української інтелігенції] 14, с. 152]. Дослідник акцентує увагу на тому, що П. Постишев за наказом Й. Сталіна нищив «не українців як представників етносу, а українців як носіїв ідеї національної державності» [14, с. 152 -153].

Близько середини 1990-х рр. майже усі дослідники починають схилятися до думки про те, що державно-політична діяльність П. Постишева у сфері хлібозаготівель мала для українського селянства фатальні наслідки. Це було пов'язано, перш за все, із розширенням архівної бази голодомору 1932-1933 рр. та введенням в науковий оббіг значної частини нових матеріалів.

Одним із перших критично поставився до діяльності П. Постишева в У країні Ю.І. Шаповал. У своїй статті «Сталінізм на У країні» він спростовує думки дослідників про допомогу голодуючому населенню і наводить низку його заходів, які навпаки дозволяють зробити висновок про більш жорсткі заходи, ніж попереднього керівництва [29, с. 34-35]. У праці «Україна 20-50-х pp.: сторінки ненаписаної історії» Ю.І. Шаповал також у числі перших в українській історіографії змальовує П. Постишева як провідника у розгромі «українського відродження» та репресивній політиці щодо національної інтелігенції у 1930-х рр. [30, с. 112-115]

У подальшому Ю.І. Шаповал у багатьох своїх наукових працях, присвячених даному періоду, торкається того чи іншого аспекту діяльності П. Постишева, але лише у контексті певних подій [28; 31; 32; 33]. Так, наприклад, у дослідженні діяльності в Україні ще одного сталінського поплічника Л. Кагановича Ю.І. Шаповал торкається питання його співпраці та дружби із П. Постишевим, а також наводить кілька епізодів із історії діяльності останнього на посаді секретаря Харківського окружкому [28, с. 30-33].

Досить важливо те, що Ю.І. Шаповал першим, спираючись на документи Державного Архіву СБУ, звернувся до проблеми участі П. Постишева в антиукраїнських каральних акціях, його ролі у здійсненні ДПУ-НКВС репресій у другій половині 1920-х - 1930-х рр. проти української інтелігенції [32, с. 34].

Поступово, із відкриттям і публікацією нових архівних документів, більшість дослідників схилилася до думки, що П. Постишев є досить одіозною фігурою в історії України 1930-х рр. Зазначу, що й досі істориками приділяється більше уваги державно-політичній діяльності П. Постишева на початку 1930-х pp., ніж протягом попереднього періоду його перебування в Україні. Перш за все, це пов'язано із тим, що кінець 1920-х - 1930-і рр. були одним із найбільш суперечливих та трагічних періодів історії України. Водночас цей період не мав достатнього науково - об'єктивного висвітлення в українській історіографії за радянських часів. Тому цілком логічно, що науковці почали активно досліджувати різні процеси та сфери життя українського суспільства у зазначений період. Оскільки призначення П. Постишева другим секретарем ЦК КП(б) У у 1933 р. стало наслідком зміни ставлення Й. Сталіна до української пар - торганізації і започаткувало низку кардинальних змін у політиці Кремля щодо України, державно-політична діяльність П. Постишева частково почала аналізуватися значною частиною дослідників.

Історики виділяють два основних завдання, які П. Постишев отримав від Й. Сталіна перед призначенням його другим секретарем: по-перше, це наведення порядку у розорених колгоспах, забезпечення повного виконання планів хлібозаготівель і залучення до колгоспів усього сільського населення; а по-друге, і це було пріоритетнішим, - остаточне згортання політики українізації та розгром національної інтелігенції [2, с. 37; 6, с. 58; 7, с. 620; 8, с. 327; 20, с. 70; 26, с. 205]. Але, відзначаючи мету і причини його повернення, більшість дослідників на цьому зупиняється, лише побіжно згадуючи про ті чи інші факти діяльності П. Постишева.

Даної проблеми у своїх наукових працях, присвячених національній політиці більшовиків в українській республіці, торкається Г.Г. Єфіменко. Він напряму пов'язує повернення П. Постишева із розгромом національного відродження, а також із згортанням політики українізації [9; 10, с. 27; 1

1, с. 47; 12]. Автор цілком слушно зазначає, що П. Постишев отримав неофіційне завдання від Сталіна змінити акценти проведення українізації таким чином, щоб національно-культурне будівництво в У CPP набуло «соціалістичного змісту», а не лише форми (як це було у 1920-х рр.) [9; 10, с. 25; 12]. З приводу ролі другого секретаря у голодоморній політиці Й. Сталіна дослідник робить висновок, що останній, надіславши П. Постишева в УСРР, намагався виставити себе і вище московське керівництво благодійниками, які врятували українських селян [13, с. 280].

Про політику П. Постишева стосовно української інтелігенції згадує

О. Рубльов у своїй монографії, присвяченій становищу західноукраїнської інтелігенції. Зокрема, він дає таку характеристику П. Постишеву: «Поширений тип російського великодержавника, він виразно уособлював те «море шовіністичної великоруської шушвалі», що перманентно вихлюпувало (й, на жаль, вихлюпує досі) на український «берег» численних непроханих варягів, цих, за самокритичною й напрочуд влучною характеристикою згасаючого лідера російських більшовиків, - «істинно руських людей, великоросів-шовіністів, по суті, негідників і насильників» [25, с. 407]. Він частково висвітлює діяльність П. Постишева у національній сфері, а також його причетність до репресивних заходів проти інтелігенції. Водночас зазначу, що часом дослідник дає занадто різкі оцінки особистості П. Постишева. Так, він називає його сталінським «вишибалою», який відверто хизувався «цією малопочесною, але дорученою йому «самим» Сталіним місією - функцією» [25, с. 408].

Питання державно-політичної діяльності П. Постишева в УСРР у 1923-1930 рр. дослідники торкаються дуже мало. Головним чином це праці, присвячені дослідженню формування та функціонування радянської партійної номенклатури, а також боротьбі за владу всередині більшовицької партії. Один із найзначніших доробків праць із цієї тематики належить М.С. Дорошку. Він у своїх дослідженнях звертає увагу на непримиренну боротьбу П. Постишева з усіма проявами «націонал-ухильництва» як у 1920-х pp., так і у період його «другого пришестя», наводячи деякі докази причетності «другого першого секретаря» до каральної діяльності ДПУ - НКВС [8, с. 154-157]. Аналізуючи становище української парт організації під керівництвом Л. Кагановича, М.С. Дорошко частково приділяє увагу і особі П. Постишева [8, с. 282-284].

Призначення П. Постишева «другим першим секретарем» у січні 1933 р. він розглядає як «висловлення недовіри керманичам УСРР» [8, с. 328], а основними його завданнями вважає «нищення української культури, русифікацію партапарату, тотальне пограбування села і розправу з усіма «націоналістами», в тому числі у середовищі номенклатури» [8, с. 331].

Деякі аспекти просування П. Постишева на керівні посади у партійно-державному апараті української республіки висвітлив у своєму дослідженні радянської номенклатури М.О. Фролов. Зокрема, він відзначає безжальну і безкомпромісну боротьбу П. Постишева із опозицією у більшовицькій партії [27, с. 387-435]. Аналізуючи період перебування на посаді генерального секретаря української парторганізацїї JI. Кагановича, дослідник торкається і питання беззастережної підтримки П Постишевим будь-яких його заходів та дій [27, с. 402-423].

Діяльності П. Постишева деякі історики торкаються у контексті дослідження особистостей інших більшовицьких функціонерів, які тим чи іншим чином стикалися з ним у своїй партійній роботі протягом 1923-

1937 рр. [26; 28; 32] Особливо цінною для дослідження ролі П. Постишева у здійсненні органами спецслужб репресивної політики щодо українських громадян є монографія Ю. Шаповала та В. Золотарьова про шефа чекістів

В.А. Балицкого[32]. Враховуючи те, що ці два радянські високопосадовці були добрими товаришами, а також часто співпрацювали у фабрикуванні політичних справ для обвинувачення української інтелігенції, аналіз діяльності В. Балицького допомагає пролити світло і на діяльність П. Постишева.

Таким чином, сучасна історіографія державно-політичної діяльності П. Постишева в УСРР представлена лише окремими спробами пролити світло на деякі її аспекти. Особистість П. Постишева привертає увагу дослідників головним чином у руслі вивчення проблем Голодомору 1932-1933 pp., репресій проти національної інтелігенції та змін у національній політиці Й. Сталіна у 1933 р. Водночас детального та об'єктивного дослідження потребують усі напрями діяльності П. Постишева протягом 1923-1937 рр.

Список використаних джерел

постишев політичний економічний державний

1. Блудов Я.С. Зразок відданості справі комунізму / С.Я. Блудов. - М., 1963. -275 с.

2. Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: Правова оцінка / В. Василенко. - K.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009.

3. Волковинский В.Н. Павел Петрович Постышев / В.Н. Волковинский. - K.: Политиздат Украины, 1987. - 192 с.

4. Волковинський В.М. Діяльність П.П. Постишева на Україні в 1923-1930 рр. (До 100-річчя з дня народження) / В.М. Волковинський // УІЖ. - 1987. - №9.-С, 132-141.

5. Голод на Україні (1931-1933 рр.) // УІЖ. - 1989. - №7. - С, 99-112.

6. Даниленко В., Бондарчук П. Крах політики українізації і голод 1932-1933 рр. / В. Даниленко, П. Бондарчук // Голод-геноцид 1933 р. в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально - психологічних наслідків. - Київ-Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць, 2000. - С. 425-453.

7. Дорошко М.С. Компартійно-радянська номенклатура в умовах голодомору /М.С. Дорошко // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - K.,

2003. - С, 606-618.

8. Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917-

1938 рр.) / М.С. Дорошко. - K.: Ніка-Центр, 2008. - 368 с.

9. Сфіменко Г. «Український націоналізм» - головна небезпека для Кремля у 1933 році або справжня мета приїзду Постишева в Україну / Г. Сфіменко // Дзеркало тижня. - №16 (491). - 24-29 квітня 2004

10. Сфіменко Г. Зміна векторів у національній політиці Москви у голодоморний 1933 р. / Г. Сфіменко // УІЖ. - 2003. - №5. - С, 25-50.

11. Єфіменко Г. Коренізація, Українізація, Націоналізм / Г. Єфіменко / Сучасність. - 2008. - №11. - С, 46-52.

12. Єфіменко Г. Національна політика керівництва ВКП(б) щодо Радянської України (1932-1938) / Г. Єфіменко. - K.: HAH України, Інститут історії України,

2001. - 304 с.

13. Єфіменко Г. Роль націонал-комуністів у голодоморі 1932-1933 рр. / Г. Єфіменко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - 2002. - Вип.

7. - Є, 276-285.

14. Кульчицкий Є. В. Почему он нас уничтожал? Сталин и украинский Голодомор / Станислав Кульчицкий. - К.: ЗАО «Украинская пресс-группа», 2007. - 2008 с.

15. Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду / С.В. Кульчицький. - К.: Товариство «Знания», 1989. - 48 с.

16. Кульчицький С.В. Демографічні наслідки голоду-геноциду 1933 р. на Україні: Препринт №4. / С.В. Кульчицький. - К., 1989. - 39 с.

17. Кульчицький С. Трагічна статистика голоду / С. Кульчицкий // Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - K., 1990. - С. 25-51.

18. Кульчицький С. Ціна «великого перелому» / С. Кульчицький. - K., 1991. - 387 с.

19. Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. становище дітей на Україні у 1931-1933 рр. (Документальна розповідь): Препринт №9 / С.В. Кульчицький, Є.П. Шаталіна. - К, 1989. - 26 с.

20. Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України (1918-1991) / В. Лозицький. - К: Генеза, 2005. - 368 с.

21. Марочко В. Голод на Україні (1931-933 pp.): причини та наслідки / В. Марочко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип. I. - K., 1991. - С, 59-69.

22. Марягин Г.А. Постышев (1987-1940) / Г.А. Марягин. - M., 1965. - 156 с.

23. Панчук М. Злочин Сталіна та його оточення / М. Панчук // Голод 1932-1933 років на Україні: очима свідків, мовою документів. - К, 1990. - С. 3-25.

24. Рівош Е.Ю. Павло Петрович Постишев (1887-1940) / Е.Ю. Рівош. - K.: Видавництво політичної літератури України, 1967. - 215 с.

25. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939) / О. Рубльов. - K.: Ін-т історії України HAH України, 2004. - 648 с.

26. Солдатенко В.Ф. Незламний. (Життя і смерть Миколи Скрипника) /

B. Ф. Солдатенко. - К. Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України»,

2002. -352 с.

27. Фролов М.О. Компартійно-радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923-1928 рр. / М.О. Фролов. - Запоріжжя: Прем'єр,

2004. - 799 с.

28. Шаповал Ю.І. Лазар Каганович / Ю.І. Шаповал. - K.: Знання, 1994. -

40 с.

29. Шаповал Ю.І. Сталінізм і Україна / Ю. Шаповал // УІЖ - 1991 - №8 -

C, 30-42.

30. Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х pp.: сторінки ненаписаної історії / Ю.І. Шаповал. - K., 1993. - 487 с.

31. Шаповал Ю.І. Україна XX століття: особи та події у контексті важкої історії / Ю.І. Шаповал. - K.: Генеза, 2001. - 557 с. Шаповал Ю., Золотарьов В.В.А. Балицький: особа, час, оточення. / Ю. Шаповал, В. Золотарьов. - K.: «Стилос», 2002. - 509 с.

32. Шаповал Ю., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи / Ю. Шаповал, В. Золотарьов. - K.: Абрис, 1997. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru