Доля і діяльність Петра Калнишевського: історіографія проблеми

Петро Калнишевський як непересічний козацький лідер, чудовий адміністратор, мудрий дипломат, охоронець давніх запорозьких звичаїв, прав та вольностей козацьких. Причини непримиренності останнього кошового з гайдамаками, обставини кар’єрного сходження.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2013
Размер файла 37,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доля і діяльність Петра Калнишевського: історіографія проблеми

Процеси історії значною мірою опосередковані людською особистістю. Проходячи через світогляд людини, її індивідуальний досвід, суспільно-історичний процес так чи інакше відчуває на собі вплив цієї особи. І в цьому розумінні історія У країни, кожен її період, в тому числі й часів існування Нової Січі, персоналізована. Такою славетною постаттю для Нової Січі був останній кошовий Петро Калнишевський. Непересічний козацький лідер, чудовий адміністратор, мудрий дипломат він був охоронцем давніх запорозьких звичаїв, прав та вольностей козацьких, відстоював ідеали козацької свободи в непрості часи неприйняття Російською імперією самостійницьких прагнень козацтва. Його доля нерозривно переплелася з долею українського народу і уособлює окремий етап козацької історії. Цим і зумовлена важливість аналізу стану наукової розробки досліджень постаті Петра Калнишевського, його багатогранної діяльності.

Історіографія проблеми знайшла відображення лише в працях сучасних науковців. Ю. Шовкун, І. Сварник показали, що у висвітленні життя і діяльності Петра Калнишевського вагомі здобутки досягнуті кількома поколіннями дослідників, проте залишається ще низка питань, які чекають свого вирішення, а саме: життєвий шлях П. Калнишевського до 1750 p., коли він з'явився на Січі, причини непримиренності останнього кошового з гайдамаками, обставини кар'єрного сходження Калнишевського, стосунки кошового з рядовими козаками, «сіромою». Цілком погоджуючись з ними, зазначимо, що не взяті до уваги такі аспекти, як неоднозначність оцінок діяльності П. Калнишевського істориками різних течій, внесок їх у визнання ролі Калнишевського в історії України XVIIIct. Тому метою даної розвідки є систематизація поглядів на П. Калнишевського, виявлення прогалин і визначення перспектив подальшого вивчення особистості опального кошового. Вона буде реалізована на основі ретельного вивчення праць дореволюційних, радянських і сучасних дослідників, які бралися за вивчення діяльності П. Калнишевського.

Помітне місце в історіографії XIX ст. посідає праця А.О. Скапьковського «История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского» (1840 р.), в якій поряд з низкою питань, присвячених козацтву Нової Січі, детально розглядає і діяльність П. Калнишевського. Дослідник зобразив головні події, пов'язані з перебуванням Калнишевського на посаді кошового, його участь у запорозьких депутаціях до російської столиці, військову діяльність під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Через залучення різноманітних джерел А.О. Скальковський детально розглядає внутрішній і політичний побут Запорожжя і констатує: «Ця незлагоджена, так би мовити, громада мала зрілі і ясні поняття про внутрішній устрій і громадянськість, розуміла свою користь і потреби» [16, с. 291]. І в цьому, на погляд А. Скальковського, неабияка заслуга була і кошового отамана.

Важливою з погляду інформативної насиченості про козацького ватажка періоду Нової Січі є стаття П.С. Сфименка «Калнышевский последний кошевой Запорожской Сечи (1691-1803 гг.)». Дослідник на основі архівів Архангельської губернської канцелярії відкрив завісу таємничості, яка довгий час оточувала ім'я П. Калнишевського. Біографічні дані, особисті якості, господарська діяльність, меценатство кошового, яке проявлялося в будівництві значної кількості церков, стосунки з козаками - все це досить повно було висвітлено П. Сфименком. «Самым замечательным лицом в истории Сечи был последний кошевой атаман запорожцев Петр Иванович Калнышевский», - починає свою розповідь дослідник [6, с. 407]. Тезу про те, що «новый атаман пользовался большим уважением со стороны всех благоразумных казаков» підтверджує життєвим фактом: кошовим П. Калнишевський був 10 років, «чего до тех пор в Коше из веку веков не было» [6, с. 409]. Водночас, виявляючи об'єктивність, автор констатує, що «партия простонародная не была расположена к нему», оскільки він «крепко держа в руках власть, не потворствовал грубым инстинктам войсковой черни» [6, с. 409]. Внаслідок цього П. Калнишевському двічі загрожувала небезпека (1768 p., 1770 р.) з боку «войсковой черни». Саме П.С. Сфименко з'ясував місце, де відбував ув'язнення козацький ватажок - Соловецький монастир. Він спростував твердження А. Скальковського, що після скасування Січі П. Калнишевський разом з іншими козаками відбув до Туреччини і навіть там одружився та мав сина. Разом з тим він не засуджує

А. Скальковського за неправдиву інформацію. «По крайней мере, один из их потомков, Николай Вертильяк, сообщавший автору, Истории Новой Сечи кое-что по части запорожских древностей, не мог ничего передать ему о судьбе Калнышевского», - запевняє дослідник [6, с. 419]. Описуючи умови існування останнього кошового в Соловецькім монастирі протягом більше як 25 років (1776-1802 рр.), П. Ефименко захоплюється силою духу, мужністю цієї людини: «Нельзя не сказать, что это была поистине запо - рожская натура» [6, с. 420]. Написана до 100-річчя «падения славной Сечи Запорожской» робота П.С.Єфименко і сьогодні є цінним матеріалом до історії Нової Січі.

Певний внесок у визначення історичної ролі П. Калнишевського для Запорозької Січі останнього періоду існування зробив Кость Одовець. У праці «История Украины запасов Петра Калнышевского и Катерины II» другий розділ повністю присвячений долі останнього кошового отамана козаків. В історіографічному плані стосовно діяльності П. Калнишевського робота К. Одовця не являє собою великої цінності. Автором висвітлюється роки життя кошового після скасування Січі в 1775 р. і до його смерті. Відчувається відверте співчуття автора до долі Калнишевського, якого «держали вельми строго наче справді великого злочинця» [13, с. 31]. Всі роки заточення були для кошового суцільною мукою і живим він залишався всі 25 років ув'язнення тільки завдяки «духу, высокому духу славного вольного казака» [13, с. 32]. У висвітленні митарств Калнишевського у полоні відчувається вплив історичних праць П.С. Сфименка. До речі, автор згадує ім'я цього дослідника у своїй роботі [13, с. 30].

Серед досліджень початку XX ст., присвячених долі останнього кошового отамана П. Калнишевського, слід відзначити і працю В.Біднова «Последний Кошевой Запорожья». На основі доступного фактичного матеріалу дослідник детально описує життєвий шлях кошового, починаючи з уточнення року народження (чи 1690, чи 1691 р.). Запевняючи, що «ничего неизвестно о его молодости» [3, с. 19], автор починає свою розповідь про Калнишевського з 1750 р. «Калнышевский начинает играть видную роль среди сечевиков с начала 50-х годов… к тому времени он в Сечи был уже не новичком» [3, с. 19]. Військовий есаул, військовий суддя, учасник депутацій запорозького козацтва до уряду імперії відносно законності своїх претензій - все це підняло авторитет кошового отамана в очах запорожців. Тож не дивно, що згодом він стає кошовим отаманом: перший раз у 1762 p., другий - у 1765 р. і до кінця Січі. Викликає зацікавлення пояснення автора необрання у 1763 р. Калнишевського кошовим. Послідовно і докладно В.Біднов пояснює історичні факти: козаки ділились на дві «партії»: багаті січовики, які мали свої зимівники, хутора, займались скотарством, торгівлею і стояли на боці порядку і повної підкори російським властям - з одного боку та неімущі, сірома - з другого боку. Останні стояли за збереження старих січових порядків і «неприкосновенности давних прав запорожских» [3, с. 24]. Простонародна партія козаків була не задоволена Калнишевським, «так как он стоял за исполнение предписаний русского Правительства и строго наказывал всякое проявление своеволия» [3, с. 24]. Ta цього, підкреслює автор, вимагали ті обставини, що склалися в той час для Січі. Щоб утримати автономію Запорозької Січі як можна довше, Калнишевський розумів, що нема сенсу йти на конфронтацію з урядом Росії. В цьому проявлявся його талант як дипломата. Дослідник ставить за заслугу Калнишевському його діяльність відносно української колонізації південних земель з метою зняти залежність козаків від казни імперії. «Требуя, чтобы новые поселенцы непременно пахали землю и сеяли рожь», кошовий значно збільшив виробництво зернових на Січі, яка не тільки свої потреби в хлібі задовольняла, а й ще торгувала ним [3, с. 26]. Ta зусилля однієї людини, на думку дослідника, безумовно не могли протистояти обставинам історичного процесу. Після турецької війни 1768-1774 pp. Січ стояла на перешкоді імперії в бажанні колонізувати південні землі. Зусилля Калнишевського вже були марними. В цілому

В.Біднову належить чільне місце в дослідженні долі останнього кошового Запорожжя П. Калнишевського.

Вагомий внесок у розробку питання про долю Петра Калнишевського після скасування Січі зробив Д.І. Яворницький. Весною 1887 р. він відвідав Соловки і зібрав свідчення про заслання останнього кошового Нової Січі, якого, як злодія, предписано було «содержать безвыпускно из монастыря и удалять не только от переписок, но и от всякого с посторонними людьми обращения за неослабным караулом обретающихся в Соловецком монастыре солдат>>[19, с. 387]. Спілкування з монахами дало можливість досліднику відтворити жахливі умови, в яких Калнишевський провів 25 років життя і з'ясував, коли і як він помер. Праця Д.І. Яворницького і донині є найважливішим джерелом знань про останні роки життя й смерть отамана.

Окрім праць вище названих дослідників, які безпосередньо або опосередковано стосуються теми нашого дослідження, слід відзначити також роботи Ф.Ніколайчика «Родина Калнышевского», Л. Падалки «О старинном Покровском храме казацкой поры и его строителе кошевом Низового запорожского войска Петре Калныше» (Полтава, 1908). Роботи історика М. Грушевського увійшли в широкий науковий обіг. Зокрема в «Ілюстрованій історії України» науковець характеризує життя і діяльність Петра Калнишевського. Отже, історіографія другої половини XIX - початку XX ст., коли зародилися і почали розвиватися два напрямки щодо оцінок в зображенні не тільки запорожців, а й усього українського народу, за різними аспектами висвітлювала роль кошового отамана Калнишевського. Представники народницького напрямку показували образ Калнишевського як мученика за українську справу, «соловецького в'язня», який хоча і був катований царизмом, та залишився нескореним йому.

У радянський період характерним було відверте ігнорування доби козацтва. В цей час вийшло найменше публікацій козацької тематики. He дивно, що постать кошового П. Калнишевського або замовчувалася або ж висвітлювалася з тенденційних позицій. За діючими стереотипами він був експлуататором народних мас і узурпатором влади, який тісно контактував з царським урядом, намагався ліквідувати виборність козацької старшини, обмежував права рядового козацтва тим самим усуваючи із життя Запоріжжя елементи демократії. Окремі ж науковці зробили певні дослідження історії Запоріжжя XVIII ст. В. Голобуцький,

О. Апанович, представниця діаспори Н. Полонська-Василенко, досліджуючи історію Запорозької Нової Січі, намагалися об'єктивно висвітлити і життя останнього її кошового. Називаючи П. Калнишевського жертвою національно-колоніальної політики царату, О.М. Апанович запевняє, що він був «патріотом України, стійким, невтомним, мужнім оборонцем Запорозької Січі» [2, с. 64]. І будемо пам'ятати, наполягає дослідниця, «що Петро Калнишевський, обороняючи Запорозьку Січ - останнє вогнище волі, незалежності, демократизму, намагався врятувати Україну» [2, с. 64].

Наприкінці XX ст. внаслідок лібералізації суспільства склалися добрі умови для вивчення історії Запорозького козацтва, зокрема життя та діяльності П. Калнишевського. Свій внесок у розробку проблеми зробив Д. Кулиняк цілою низкою праць про Калнишевського. Трагічна доля

Запорозької Січі як у краплині води віддзеркалилась у його розвідці «Од Калниша вісті» [8]. Висвітлюючи складну епоху, на яку припало життя кошового Нової Січі, дослідник намагається з'ясувати: хто ж він - Петро Калнишевський? Царський слуга, котрий годив й не догодив уряду і потрапив у немилість. Чи національний герой України, який багато зусиль доклав заради незалежності Запорожжя? Досліджуючи епоху Нової Січі, Данило Кулиняк знаходить чимало відповідей на болючі питання цього періоду історії і врешті-решт робить висновок, що Петро Калнишевський - видатний полководець, патріот України, державотворець, бойовий отаман. Його беззаперечна заслуга в тому, що саме він заклав економічні основи розвитку українських земель. У роботах «Лицар Дикого поля», «Останній отаман Запорозького війська» автор продовжує дослідження долі П. Калнишевського[9]. Кулиняк позитивно оцінює діяльність отамана як громадського діяча «саме за Перта Калнишевського у запорозьких землях стали швидко розвиватися засади громадянськості: стійка осілість, хліборобство, тваринництво, торгівля, велась зразкова звітність, статичні відомості» [10, с. 1]. Кулиняк дивується геніальності Калнишевського, який у відповідь на вперті вимірювання та описування російськими чиновниками козацьких земель, бере на себе сміливість самовільно (Как посмели? Кто позволил?) розсилаючи своїх гінців і запрошуючи безземельне та малоземельне городове козацтво, «залюднюючи» споконвічні січові простори. Можливо саме за це, за непокору та неслухняність так жорстоко обійшлася імператриця з кошовим січовиком. На момент арешту йому було вже 84 роки. Аби запобігти «безглуздому кровопролиттю з наступним кривавим масовим терором», він вмовив січову старшину здати Січ без бою [9, с.З]. Січі, певна річ, не стало. Але це було завчасно вирішене самою історією. Рано чи пізно це повинно було статися в пазурах Російської імперії. І це розумів кошовий. Авторська концепція будується на створенні образу П. Калнишевського як визначного діяча українського державотворення другої половини XVIII ст.

Досить вдалою спробою висвітлення діяльності П. Калнишевського можна вважати дисертаційне дослідження Ю.І. Шовкуна «Політико - адміністративна, господарська, благодійна та військова діяльність П. Калнишевського». Науковцем вперше зроблено спробу цілісного відтворення всіх напрямків діяльності останнього кошового отамана в контексті періоду поступової втрати автономії Запорозькою Січчю остаточно розгрому її Російською імперією. Автор неупереджено проаналізував події та явища на основі науково-критичного опрацювання різних джерел. Оптимально використовуючи архівні джерела, Ю.І. Шовкун доповнив інформацію про життєвий шлях П. Калнишевського маловідомими фактами його життя, почерпнутими з нових архівних документів. Показуючи багатоаспектність історичної постаті П. Калнишевського як талановитого полководця, господарника, реформатора, мецената, Ю.І. Шовкун доводить, що «влада кошового над січовим товариством трималася на авторитеті та силі особистості П. Калнишевського» [18, с. 10]. Будучи кошовим, всупереч царській волі, він налагодив правовий механізм забезпечення автономності в імперській системі Росії (шляхом систематичного надсилання запорозьких депутатів), вживав різні заходи, щоб перешкодити наступу царату на козацькі вольності, сприяв українській колонізації незайманих земель, запроваджував прогресивні форми господарювання, опікувався розвитком внутрішньої та зовнішньої торгівлі, мав неперевершену майстерність полководця, піклувався про долю української церкви. Любов, повага козаків до свого кошового отамана, запевняє науковець, такий довгий час трималась на тім, що він «знав ту межу, до якої волелюбне козацтво визнавало над собою будь-яку владу й погоджувалося на регламентацію своєї поведінки обмеженнями» [18, с. 10]. Дослідження Ю.І. Шовкуна стосовно життя і діяльності П. Калнишевського має неабияку цінність.

Життя і багатогранна діяльність кошового П. Калнишевського цікавили і інших авторів. До них слід віднести А.П. Коцура та В.П. Коцура [7], які детально висвітлили малодосліджений аспект діяльності Калнишевського - меценатський. Вони здійснили реалістичний опис будівництва понад 300 храмів на теренах України за сприянням і меце - нацтвом кошового отамана. Саме він залучив до цієї справи найкращих тогочасних майстрів, зодчих, іконописців, які виконали свою роботу якісно.

Неабияку цінність у плані вивчення життєвого шляху кошового являє стаття Л.З.Гісцової «До портрету П. Калнишевського». Спираючись на епістолярну спадщину П. Калнишевського і аналізуючи її, авторка відтворює історію життя, характер, уподобання, діяльність Калнишевського, які так чи інакше впливали на історичні події XVIII ст. Як запевняє Л.Гісцова, коло адресатів, з якими спілкувався кошовий отаман, досить широке [4, с. 52]. І царські сановники, і чиновники центральних та місцевих російських установ військові і цивільні мали потребу спілкуватися з кошовим отаманом. Частіше за все це були прохання з їхнього боку. Значну частину складають листи української генеральної і полкової старшини. Писали купці, звертаючись за дозволом на вільний переїзд через запорізькі митниці, на звільнення від сплати мита тощо. Духовенство просило подаянь для церкви, на ремонт храмів, спорудження церков у Ромнах, Лохвиці, слободах на Запорожжі. А ще родичі, приятелі, просто знайомі зверталися до отамана з особистими справами. Вчена наводить певну кількість документів-листів, які розкривають багатосторонню діяльність кошового П. Калнишевського: влаштування зимівників, будівництво млинів, торгівлю кіньми, худобою, купівлю для власних потреб одягу, колясок та ін. З особистих листів П. Калнишевського можна довідатися про його ставлення до культури. Епістолярна спадщина П. Калнишевського, на думку Л.Гісцової, повно розкриває багатогранну громадську, військову, політичну та культурну діяльність цієї особи, а також трагічну долю останнього кошового отамана і «безперечно, заслуговує на глибоке вивчення» [4, с. 54]. І робота Л.Гісцової прислужилась цьому.

Безперечний інтерес викликає спеціальна праця сучасного дослідника В. Овсієнка «Соловки отамана Петра Калнишевського». Правозахисник, політв'язень у радянські часи В. Овсієко, вивчаючи матеріали Головленкової вежі Соловецького монастиря, тюремний режим якого відзначався особливою суворістю, привертає увагу до сумної долі останнього кошового отамана Січі. «На Соловках я починаючи з 1999 року вже був п'ять разів… то можу розповісти в які умови потрапив старий козак», - розповідає дослідник [11, с.З]. Частину інформації про П. Калнишевського в період 1676-1803 pp. В. Овсієнкочерпаєз праць інших дослідників долі кошового Нової Січі: П.С. Сфименка, Д.І. Яворницького,

І. Шаповала. Наводячи жахливий фактичний матеріал щодо умов утримання Калнишевського у казематі, автор засуджує царський уряд і захоплюється мужністю, витриманістю, духовністю кошового отамана.

«Невже люди були настільки міцні, що могли витерпіти роки могильного життя» [12, с. 53]. Праця В. Овсієнка, завдяки цінному фактичному матеріалу, заслуговує на увагу.

Вдалу спробу оцінки ролі кошового П. Калнишевського в українській історії зроблено І. Сварником. Його стаття «Останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового» являє собою хронічку-літопис життєвого шляху кошового отамана Нової Січі. В хронологічній послідовності, починаючи з 1752 p., науковець висвітлює долю отамана в контексті загальноісторичних подій. А це, зі слів І. Сварника, «був складний і болісний період поступової ліквідації царизмом автономії України і знищення козацького ладу>>[15, с, 37]. Автор використав широке коло джерел з ЦДІАУ у м. Києві, Держархіву Дніпропетровської області, Архіву Коша Нової Запорозької Січі і поглянув на ці документи з «часової дистанції». Tакож критично опрацював доробок інших дослідників життя П. Калнишевського (О. Апанович, В. Голобуцького, Л.Гісцової, Д. Кулиняка). Багатий фактичний матеріал дав можливість автору правдиво відтворити історичну постать П. Калнишевського в супереч існуючим радянським стереотипам «найбільшого експлуататора народних мас і узурпатора влади» [15, с. 37]. Іван Сварник доводить, що П. Калнишевський був талановитим полководцем, дипломатом, вправним адміністратором і добрим господарем, «який багато зробив для економічного і культурного розвитку Запорожжя, для відстоювання його незалежності й автономії України» [15, с. 37]. Чітко просліджується позиція автора, яка особливо яскраво проявилася у зробленому ним висновку «Доля Петра Калнишевського стала символом боротьби за українську автономію економічними методами, а трагічний фінал його біографії мав би послужити суворим попередженням усім, хто й досі схиляється до союзу з Росією» [і5, с. 41]. Праця І. Сварника сприяє всебічному осмисленню долі останнього кошового отамана Нової Січі в контексті найважливіших подій минулого.

Розгорнутий, послідовно витриманий, докладно обґрунтований аналіз життя і діяльності П. Калнишевського було зроблено В. Грибовським у монографії «Кошовий отаман Петро Калнишевський». На основі комплексу джерел, частина яких до наукового обігу вводяться вперше, науковець застосовує конкретно-історичний підхід до висвітлення часів отамування П. Калнишевського, виявляючи пласти цінної інформації. Підкреслюючи, що «за сучасного стану вивчення біографічних аспектів проблематики, пов'язаної з Калнишевським неможливо знати напевне про час і місце його народження» [5, с. 8]. В. Грибовський все ж таки робить спробу з'ясувати і відтворити окремі біографічні аспекти кошового. Він спростовує легенду, наведену Д.І. Кулиняком, за якою Калнишевський прийшов на Січ восьмирічним хлопцем і пройшов шлях від козацького джури до запорозького старшини. «Проте жодним джерелом це не підтверджується», - запевняє дослідник [5, с. 12]. Оригінальним є авторський погляд на конфлікт між сіромою та значним козацтвом. На відмінну від представників радянської історіографії, які пояснювали цей конфлікт як простий антагонізм між заможною верствою й бідною, наймитом та експлуататорами. В. Грибовський побачив природу цього конфлікту в належності старшини і сіроми «до різних моделей повсякденної поведінки, несуміжних соціально-побутових укладів і господарсько-культурних типів: здобичницького (здобич) і хліборобського» [5, с. 11]. Автор детально висвітлює боротьбу П. Калнишевського з гайдамаками, активність яких призвела до нестабільності, ускладнювало «відносини з Туреччиною, що могло спровокувати несвоєчасну війну з нею» [5, с. 32]. Цікава позиція автора монографії відносно «прилаштування» Січі (в образі П. Калнишевського) до «чужого державного організму» - імперської системи Росії. Кошовий довгий час клопотався тим, щоб вивести Запорожжя з підпорядкування Малоросійської колегії, залишившись тільки в відомості Колегії іноземних справ «якби це здійснилось, то Запорожжя утримало б за собою статус своєрідної «іноземної» (стосовно Росії) території», - робить висновок вчений [5, с. 42]. Для досягнення цієї мети отаман виявляв неабиякі дипломатичні здібності та задіяв усі свої впливові знайомства при імператорському дворі, заохочуючи царських вельмож «щедрими хабарями». Це призвело до конфлікту з президентом Малоросійської колегії графом П. Румянцевим, який мав певні наслідки особисто для кошового отамана під час ліквідації Січі. Шлях Калнишевського від Січ до Соловків дослідник чітко просліджує за документами. Монографія В.Грибовського це спроба неупередженого аналізу та переосмислення життєвого шляху П.І. Калнишевського.

З огляду на цікавлячи нас тему заслуговує на увагу стаття С.С. Андрєєвої «Проблема запорозько-татарських взаємин періоду Нової Січі в українській історіографії 1920-30-х pp.». Зацікавленість викликає інформація відносно запорозьких бунтів 1765 та 1768 pp. На думку дослідниці найбільш влучні та об'єктивні твердження відносно причин цих бунтів були надані О. Рябініним-Скляровським у статті «Запорозькі заколоти та керуючи верстви Коша XVIII ст.» [14].

С.С. Андреева розділяє його думку, що незадоволення сіроми наступом царату на Вольності та неспроможність старшини чинити цьому опір й були причиною виступів рядових козаків проти своєї старшини і кошового отамана. Петра Калнишевського дослідниця називає «проводир проросійської «хуторсько-селянської партії», який більше був «орієнтований на колонізацію та господарсько-землеробське освоєння краю» і мало звертав увагу на сірому та промисловців, які були неза - доволені усталеними кордонами і сумували за дозвіллям [1, с. 140,143]. Тож «ставлення різних верств населення Вольностей до політичних і економічних контактів з Кримом» і було однією з тих розбіжностей між рядовим козацтвом та старшиною, що призвело врешті-решт до виступу сіроми і в 1765 p., і в 1768 р. [1, с. 143].

Причин збурення козаків, напруженості і складності ситуації для кошового отамана в грудні 1768 р. торкається і Н.В. Ченцова у роботі «Джерело до історії Запорожжя часів Нової Січі» [17]. З метою доповнити і «рельєфніше» окреслити постать кошового отамана Нової Січі П. Калнишевського, дослідниця звертається до маловідомих документальних матеріалів, доступних невеликому колу істориків.

Отже, Петру Калнишевському, останньому кошовому отаману Нової Запорозької Січі (1735-1775 pp.), присвячено чимала кількість історичних творів. Література ця різнопланова за розмаїттям висвітлених аспектів. Широкими є і спектр видань: від газетної публікації до фрагментів у окремих працях та дисертаційних досліджень. І все ж, в час політичної, економічної і культурної незалежності України, є необхідність в новому прочитанні вже відомих інформаційних джерел і створенню цілісної, узагальнюючої праці про долю Петра Калнишевського. Наявна історіографічна база дозволяє вже перейти до комплексного висвітлення, теми зазначеної в назві статті, а перспектива вивчення теми полягає в дослідженні ще маловивчених проблем, а саме: конкретно-історичне значення внутрішньої та зовнішньополітичної діяльності П. Калнишевського, його стосунки з Російською імперією, зв'язок з Гетьманщиною, відношення кошового отамана Січі до гайдамацького руху. Нез'ясованість цих питань і обумовлює необхідність подальшого дослідження долі і діяльності П. Калнишевського.

калнишевський кошовий запорізький козацький

Список використаних джерел

1. Андреева С.С. Проблема запорозько-татарських взаємин періоду Нової Січі в українській історіографії 1920-1930-х рр. // Збірник наукових праць. Південний архів. Історичні науки. - Херсон, 1999. - Вип. II. - С. 140-144

2. Апанович О.М. Найтрагічніший 1775 рік // Військо України. - 1993. - №5. - С, 55-65

3. Беднов В. Последний Кошевой Запорожья. П. Ив. Калнышевский. - Екатеринослав, 1903. - С. 18.

4. Псцова JI.3. До портрету П. Калнишевського // Архіви України. - 1991. - №3. - С, 52-58.

5. Грибовський В. Кошовий отаман Петро Калнишевський. - Дніпропетровськ, 2004 - 128 с.

6. Ефименко П.С. Калнышевский последний кошевой Запорожской Сечи (1691-1803 гг.) // Русская старина. - 1875. - Kh.XIV. - С, 405-420.

7. Коцур В.П., Коцур А.П. Від Сули до Білого моря: шлях через три століття. - К.: Переяслав-Хмельницький, 2004. - 360 с.

8. Кулиняк Д. «Од Калниша вісті…». - К.: ВАТ вид-во «Київська правда», 2004 - 344 с.

9. Э. Кулиняк Д. Лицар Дикого поля // Персонал Плюс. - 2008. - №7 (21-27 лютого). - С. 1-4.

10. Кулиняк Д. Останній отаман Запорозького війська // Військо України. - 2008. - №7.-С, 1-4

11. Овсієнко В. Соловки отамана Петра Калнишевського // Наша віра. - 2003. - №11, - С, 3-5.

12. Овсієнко В. Свіло людей: Мемуари та публіцистика. У 2-х кн. Кн. II. - 2-ге вид., доп. - Харків, Київ: Смолоскип, 2005. - 311 с.

13. Одовець К. История Украины за часов Петра Великого и Катерины II. - Львов, 1886. - С, 31-32.

14. Рябінін-Скляровський О. Запорозькі заколоти та керуючи верстви Коша XVIIIct. (Стаття для збірника «Полуднева Україна», 1932) // НБУ ім.

В. Вернадського. Інститут рукописів. - Ф.Х, спр. 15324.

15. Сварник І. Останній кошовий отаман Війська Запорозького Низового // Універсум. - 2004. - №1-2. - С, 37-41.

16. Скальковський А.О. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. - 3-є изд. - Одесса, 1885. - 360 с.

17. Ченцова Н.В. Джерела до історії Запорожжя часів Нової Січі // Січеславький альманах. - Дніпропетровськ. - 2006. - C 7-12

18. Шовкун Ю.І. Політико-адміністративна, господарська, благодійна та військова діяльність П. Калнишевського: Автореф. - Переяслав-Хмельницький, 2008. - 19 с.

19. Явориицький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. - К.:Веселка, 1995. - 472 с.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Життя Петра Івановича Калнишевського та його діяльність - дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового і самої Січі.

    реферат [129,7 K], добавлен 03.06.2004

  • Походження та принципи господарювання Петра Калнишевського. Від рядового козака до кошового отамана. Остання запорізька депутація. Ліквідація Запорізької Січі. Подорож Білим морем, останні роки "государевого злочинця" П. Калнишевського на Соловках.

    реферат [24,7 K], добавлен 24.02.2011

  • Биография боярина Петра Алексеевича Толстого. Служба стольником при дворе Петра Великого. Дипломатическая деятельность на Востоке и в Европе. Описание П.А.Толстым Османской империи. Английская и французская политика того времени в его изложении.

    реферат [39,2 K], добавлен 02.11.2007

  • Короткий нарис життя, етапи особистісного та кар’єрного становлення Петра Столипіна як видатного російського суспільного та політичного діяча. Значення Столипіна в історії, сутність і зміст його реформ в аграрній сфері, оцінка отриманих результатів.

    презентация [887,7 K], добавлен 03.12.2014

  • Детство Петра. Венчание Петра на царство. "Хованщина". Петр в Преображенском. Нововведения Петра. Петр-дипломат.Инженерные интересы Петра. Место и роль России в международных отношениях. Император, сотканный из противоречий.

    реферат [20,2 K], добавлен 28.11.2006

  • Огляд і аналіз досліджень у сфері козацького меморіалознавства. Характеристика типів хрестів на козацьких кладовищах. Регіональні особливості намогильних монументів. Хрести як зразки мистецтва. Загальні прикмети намогильних пам’ятників Придніпров’я.

    курсовая работа [50,1 K], добавлен 23.05.2012

  • Обставини та час обрання кошовим отаманом К. Гордієнка, напрямки та орієнтація його політичної діяльності. Походження та освіта кошового, характер взаємин між Мазепою та Гордієнком. Причини антиросійської позиції Гордієнка, його участь у боях з татарами.

    реферат [26,1 K], добавлен 27.10.2010

  • Історія та особливості створення літописів Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Характеристика ролі Богдана Хмельницького в історії України. Відображення його постаті в козацьких літописах. Оцінка в них подій Національно-визвольної війни.

    курсовая работа [63,0 K], добавлен 10.11.2017

  • Вивчення Петра Великого в розрізі поглядів сучасників і істориків. Порівняльний аналіз ходу і суті реформ Петра I на підставі досліджень і поглядів істориків. Вплив Петра на зовнішню політику держави, дослідження дебатів про суть російського абсолютизму.

    курсовая работа [57,6 K], добавлен 25.01.2011

  • Петро Дорофійович Дорошенко був людиною, чиї життя та діяльність знайшли відображення в документах, хроніках і літописах, вкарбувалися в пам'ять народну. Серед інших політичних діячів тогочасної епохи він вирізнявся глибоким аналітичним розумом.

    реферат [19,8 K], добавлен 08.06.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.