Історія духовного відродження Володимира Даля і прийняття ним вчення православної церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія духовного відродження Володимира Даля і прийняття ним вчення православної церкви

Євдокимов М.О.

В науковій літературі неодноразово робилися спроби освятити складний духовний простір В. Даля як великого лексикографа, письменника і публіциста, його душевні боріння на шляху руху від відносної і приватної істини до Істини абсолютної і повної, від лютеранства до православ'я. Зокрема, дослідники В.І. Ільченко і К.О.Лук'яненко справедливо стверджують, що сходження Володимира Даля під омофор Православної Церкви є закономірним і логічно завершує його яскраву у своїй повноті долю [1,с.71-78].

Однак ці та інші дослідники не прослідковують історію повну драматизму духовного відродження Володимира Івановича і прийняття ним лютеранином вчення Православної Церкви. Адже це трапилось не відразу і не поступово, а в душевних боріннях з юних років, що наочно потім проявилося у роки занять В. Даля медициною, коли він на початку 30-х років XIX ст. з завидною упористю видкідав принципи гомеопатії, а потім став, як і російська Православна Церква, їх гарячим поборником до кінця своїх днів. Певно, саме в юнацькі роки і виникло у нього бажання зблизитися з російським народом через традиційну ідеологію православ'я, що безсумнівно ріднило його зі слов'янофілами. Дослідження цього процесу і є метою даної статті. Актуальність його очевидна.

Пророчо звучать сьогодні слова В. Даля про роль православ'я, його канонів у долі Росії: «Православие великое благо для России, несмотря на множество суеверий русского народа. Ho ведь эти суеверия не что иное, как простодушный лепет младенца, ещё неразумного, но имеющего в себе ангельскую душу. Сколько я ни знаю, нет добрее нашего русского народа и нет его правдивее, если только обращаться с ним правдиво...А отчего это? Оттого, что он православный...Поверьте мне, что Россия погибнет только тогда, когда иссякнет в ней православие... Расколы вздор, пустяки; с распространением образования они как пыль свеются с русского народа. Раскол недолговечен, устоять ему нельзя; что бы о нём ни говорили, а он всё-таки не что иное, как порождение невежества... Пред светом образования не устоять ни тёмному невежеству, ни любящему потёмки расколу. Суеверия тоже пройдут со временем. Да где же и нет суеверий?

Ho суеверие суеверию рознь. Наши русские суеверья имеют характер добродушия и простодушия, на Западе не то; тамошние суеверия дышат злом, пахнут кровью. У нас непомерное, превышающее церковный закон почитание икон, благовещенская просфора, рассеянная вместе с хлебными зёрнами по полю ради урожая, скраденная частица Святых Даров, положенная в пчелиный улей, чтобы мёду было побольше, а там испанская инквизиция, Варфоломеевские ночи, поголовное истребление евреев, мавров, казни протестантов!» [2,т.1,ГХХШ-ГХХ1У].

За словами П.І. Мельникова, так В. Даль говорив багато разів, і чим більше спадало днів його, тим частіше. «Пам'ятаю раз, років чотири тому, писав П.І. Мельников, прогулювалися ми з ним по полю біля Ваганькового цвинтаря. Воно недалеко від Пресні, де жив і помер Володимир Іванович.

— От і я тут ляжу, сказав він, указуючи на цвинтар.

— Так вас туди не пустять, зауважив я.

— Пустять, відповідав він, я помру православним за формою, хоч із юності православний за віруваннями, (Курсів наш,Авт.)

— Що ж заважає вам, Володимире Івановичу? сказав я. Он церква...

— He час ще, сказав він, багато чуток й говору буде, а я цього не хочу; прийде час, як підійде безока, тоді... І відразу повернув на жарт: «Бо як же моїм тягти труп мій через усю Москву на Введенські гори, а тут будь ласка близенько» [2,т.1,ГХХіУ].

В останні роки життя, він навіть почав спробу перекладу Мойсеевого П'ятикнижжя (основна частина Старого завіту) на російську простонародну мову. «Бытописание» пройшло в 1869 р. цензуру, але так і не дійшло до друку. У вересні 1871 р. лютеранин В. Даль перейшов у православ'я. За рік до своєї смерті Володимир Іванович ну як не побачити тут знов-таки волю Провидіння! одержав свідчення того, що його рід по батьківській лінії аж ніяк не датський, а насправді російський. «Виявляється, повідомляють дослідники Е. Грушко і Ю. Медведев, предки Даля, багаті старообрядники, змушені були за царя Олексія Михайловича бігти з Росії в Данію, рятуючись від релігійних гонінь, Володимир Іванович із щиросердною радістю перейшов з лютеранства до православ'я. Він і без того все своє свідоме життя вважав себе російською людиною, все життя боровся із засиллям чужоземних слів у нашій мові, був слов'янофілом чистішим від іншого слов'янина, І от нарешті успадкував родове право відстоювати честь і достоїнство нашої древньої, великої мови» [3,с.6]. (Курсів наш,Авт.)

Неодноразово у багатьох своїх творах, зокрема, в «Солдатських досугах», В. Даль, спираючись на Євангелію, стверджував, що людина створена по образу і подобію Бога. Людина вінець створення Творця.В цьому є найвища таємниця Сил всесвіту. Творчість Володимира Даля є велетенською подвижницькою працею не тільки по збереженню і захисту живої російської мови, але одночасно і розуміння Православ'я, таїнства присутності Божия в світі і таїнства людини.

На наш погляд, це подвижничество Даля зближує його з видатним російським письменником і православним мислителем, провидцем Федором Михайловичем Достоєвським, в основі художніх і публістичних творів якого христоцентричність світу. Двох титанів думки поріднює загальне розуміння ролі православ'я в історичному і сакральному бутті російського народу. Ця тема ще чекає свого розслідування, але вже сьогодні можна стверджувати, що взаємовплив Даля і Достоєвського очевидний: «Россия есть лишь олицетворение души православия!..» восклицал Достоевский и разъяснял: «Может быть, главнейшее предизбранное назначение народа русского в Судьбах всего человечества и состоит лишь в том, чтобы сохранить у себя этот божественный образ Христа во всей чистоте, а когда придет время,явить этот образ миру, потерявшему свои пути» [3,с.4].

Однак, процеси утвердження Далем православ'я були негативно оцінені Т.Г. Шевченком. Взаємини українського поета з В. Далем уже не раз привертали увагу дослідників. Присвятив цій темі статтю й киянин М.М. Павлюк, у якій спробував у 2001 p., спираючись на факти, по-новому відмовитися від тверджень, явно безпідставних, знайти нові аспекти висвітлення даної проблеми [4]. Деякі з них необхідні й для нашого дослідження, тому що проливають світло на деякі обставини взаємин Даля із братами Перовськими, Муравйовими, на те, як були сприйняті в Нижньому Новгороді його публіцистичні виступи про грамотність, виховання, прагнення адаптувати для народного читання біблійні тексти. Тому наведемо їх лише за деяким скороченням.

«Таким чином, пише М.М. Павлюк, повертаючись до стосунків Т. Шевченка з В. Далем, не можна не брати до уваги, що якщо для засланого художника командир Оренбурзького корпусу був лише «гнилим сатрапом» і т.д., то для Даля В. Перовський і його брат Лев Перовський, міністр внутрішніх справ і голова Удільного відомства, протягом багатьох років були найкращими начальниками й особисто дуже близькими людьми як в Оренбурзі, так і в столиці або в Нижньому Новгороді» [4,с. 120]. Як відомо, В. Даль і Т. Шевченко жили поруч, але в різних іпостасях, в Оренбурзі й Нижньому Новгороді.

«Досить прозорою видається нам, продовжує М. М. Павлюк, і Нижегородська ситуація Даля, як її відобразив Т. Шевченко в щоденниковому записі від 18 грудня 1857 p.: «He знаю справжньої причини, а ймовірно вона є. В [олодимир] І [ванович] не користується тут доброю славою, чому все-таки не знаю. Про нього навіть якийсь тутешній дотепник епіграму склав...» Людина в Нижньому Новгороді нова, Т. Шевченко не знав, що коли після смерті Л. Перовського міністром внутрішніх справ став Михайло Муравйов (незабаром відомий за свою каральну політику в повсталій Польщі як «Вішатель»), а нижегородським губернатором його брат Олександр Муравйов, становище В. Даля різко ускладнилося. Як свідчить його листування з В.М. Лазаревським, спочатку привітне ставлення до нового губернатора змінилося відчуженням, а потім і відвертою ворожістю внаслідок непоступливої позиції Даля в захисті інтересів удільних селян, які систематично пригноблювалися місцевою поліцією, чиновництвом і т.д. Цим, а також незвичайними для провінційної глухомані далівськими філологічними захопленнями, пояснювалося негативне обивательське сприйняття Даля в Нижньому Новгороді. «У кому знання справи, строгість, сумлінність і благодушність поєднуються..., той у чиновництві є якимсь вилупком», скаржився В. Даль В. Лазаревському. І хоча Шевченко також відзначив у щоденнику (запис від 7 листопада 1858 р.) самоправність губернатора, що наказав висікти різками селян, які прийшли до нього шукати управи на свого грабіжника-поміщика, все-таки він ставився до О. Муравйова похвально як до приятеля декабристів і прихильника скасування кріпосництва. До того ж саме О. Муравйов допоміг Шевченкові залишитися в Нижньому Новгороді та не вертатися в Оренбург після заборони поетові в'їзду в столицю [4,с.121].

На наш погляд, тут варто було б сказати, що в деяких випадках і поет Шевченко був суб'єктивний в оцінці фактів реальності. Тож не тільки Даль «страждав» іноді цією «хворобою». Але повернемося до статті М.М. Павлюка: «Ще однією причиною неприязного ставлення до В. Даля в Нижньому Новгороді була його відома стаття в журналі «Русская беседа» (1856, №3) із приводу поширення в народі грамотності (якої Даль не визнавав без усебічної освіченості). Як відомо, ця стаття викликала в багатьох обурення і не завжди справедливі відгуки у демократичних колах (Карнович, Чернишевський, Добролюбов та ін.) Різкий випад проти

В. Даля був і в «Губернских очерках» Салтикова-Щедріна, якими так захоплювався Т. Шевченко. Полемізував з В. Далем і колишній декабрист 1.1. Пущин, який тоді приїжджав у Нижній Новгород. Одне слово, громадська думка була налаштована до Даля явно неприхильно, і Шевченко не міг цього не відчувати» [4,с.121].

Сьогодні можна сказати, що правим все-таки виявився Даль, передбачаючи час «походів за суцільну письменність», «проведення політнавчання для мас». Але до цього часу була «дистанція» величезного розміру. Крім того, не тільки ці обставини впливали й на творчість Даля й Шевченка, і на їхні взаємини: «Нарешті, була ще одна причина його незгоди з Далем: спроби останнього адаптувати для народного читання біблійні тексти, зокрема, Апокаліпсис. Відомий несхвальний відгук у щоденнику Шевченка про «богонатхненну нісенітницю» і «алергійні дурниці» (запис від 16 і 18 грудня 1857 р.) до недавніх пір наводили як доказ нібито атеїзму Шевченка, забуваючи при цьому й про його цикл «Давидовы псалмы», і про переспів біблійних пророків. Тим часом ситуація отут зовсім не така проста й прямолінійна. Зокрема, не беручи до уваги, що на згаданих перекладах Даля позначилося його захоплення вивченням шведського теософа-містика Емануеля Сведенборга, що досить «затемнив» і без того ускладнений образний світ Апокаліпсису. Шевченко ж, навпаки, усіляко прагнув «адаптувати» біблійні тексти для сприйняття їхніми сучасниками в контексті актуальної тоді громадської проблематики. Втім, доводиться визнати, що це питання й сьогодні залишається недостатньо вивченим дослідниками і Даля, і Шевченка. Невідомо навіть, чи збереглися (і де саме) ці переклади Даля.

Також недостатньо висвітлені й не зведені до певної системи свідчення сучасників про інтерес В. Даля до проблем української лексикографії (зокрема, про складений В.М. Лазаревським український словник), діалектології й історії української мови (лист Даля до М.О. Максимовича). Так і невідомо, якою ж мірою Даль був ознайомлений з поезією Шевченка як за його життя, так і після виходу у світ посмертного видання «Кобзаря» 1867 р. Або, скажімо, російських перекладів М. Гербеля в 1869 р. Живучи в Москві, Даль навряд чи міг залишитися осторонь прощання із Шевченком у церкві Tихона на Арбаті під час перевезення останків поета з Петербурга до України навесні 1861 р. [5]. Однак це тема вже інших досліджень.

Ми ж зробимо висновок, що погляди Даля на виховання російського народу, підвищення його грамотності, долучення до православ'я й звільнення селян від кріпосної залежності стали провісними.

Список використаних джерел

даль лютеранство православ'я духовний

1. Ильченко В.И., Лукьяненко К. А. Пути духовного восхождения В.И. Даля (от лютеранства через аллопатию и гомеопатию к православию)// Владимир Даль как исследователь и творческая личность,Двенадцатые Международные Далевские чтения: Доклады и сообщения,Луганск: Изд-во ВНУ им. В. Даля, 2008.-296 с.

2. Даль В.И. (Казак Луганский)Полное собрание сочинений: В 8-й т. М.: Столица, 1995.

3. Див. Грушко E., Медведев Ю. От составителей // Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М.: ЭКСМО, 2007. С. 6.

4. Павлюк М.М. Володимир Даль, Тарас Шевченко: Збіги й розбіжності (сучасний стан вивчення)// Далевский сборник. Луганск, 2001,С.116-122.

5. Цит.по публицист.сб. статей «Ф.М.Достоевский и православие».-М.: ЗАО «Издательский Дом. К единству!», 2003,446 с.

6. Порудоминский В.И. Жизнь и слово: Даль: Повествование: Для сред, и ст. возраста /Худож. Ю. Иванов; послесл. В.П. Аникина. М.: Мол. гвардия, 1985. 222 с.: ил. (Пионер значит первый; Вып. 86).

Размещено на Allbest.ru